«Спільнота єдиної долі людства»: китайське бачення глобального майбутнього та можливості його реалізації

Єва Антоненко, політичний аналітик УІП

Протягом останніх десятиліть Китай активно формує власний дискурс про майбутнє світової системи. Одним із ключових понять, яке дедалі частіше звучить в офіційних документах та міжнародних виступах, стала «Концепція спільноти єдиної долі людства». Її суть полягає в тому, що всі країни та народи пов’язані спільною планетою, спільними викликами і, відповідно, спільною відповідальністю. Ця ідея претендує на те, щоб стати альтернативою традиційним моделям міжнародних відносин, заснованим на конкуренції та гегемонії.

Китай пропонує бачення, де акцент робиться на співпраці, взаємній вигоді та повазі до культурного розмаїття. В офіційних документах концепція подається як стратегічний орієнтир для зовнішньої політики КНР і як філософська рамка для ініціатив на кшталт «Поясу і шляху», «Глобальної ініціативи розвитку» та «Глобальної ініціативи безпеки». При цьому, аналізуючи цю тему, важливо розуміти, що йдеться не про суху теорію, а про спробу запропонувати світові нову парадигму – своєрідний «глобальний контракт», який має замінити логіку конфронтації на логіку спільного виживання та процвітання.

У межах цієї статті ми детально розглянемо:

• історичні та культурні корені концепції;

• її ключові принципи та напрями;

• практичні кроки Китаю щодо реалізації;

• порівняння з іншими концепціями глобалізації;

• її сприйняття в різних регіонах світу;

• стимули та перешкоди реалізації;

• а на завершення – порівняємо концепцію з конкретними пропозиціями («мирним планом») КНР щодо України, щоб побачити, як глобальне бачення співвідноситься з регіональними ініціативами.

Таким чином, «Концепція спільноти єдиної долі людства» виступає не лише як дипломатична формула, а й як претензія на нову архітектуру міжнародних відносин. У межах нашого подальшого аналізу ми проаналізуємо концепцію та проведемо оцінку її потенціалу як альтернативної парадигми глобального розвитку.

1. Історичні та культурні корені «Концепції спільноти єдиної долі людства».

Історичні та культурні корені китайської концепції «Спільноти єдиної долі людства» (СЄДЛ) сягають тисячоліть. Це робить її не просто політичним гаслом, а спробою вбудувати сучасну зовнішню політику у традиційну філософську рамку. Китайські мислителі та дипломати підкреслюють: їхній підхід до міжнародних відносин ґрунтується не лише на прагматиці, а й на культурній спадщині.

В основі концепції лежить конфуціанська ідея гармонії. Конфуцій навчав, що порядок можливий лише за умови визнання взаємних обов’язків і прагнення до справедливості. У сучасному дискурсі це трансформується в тезу про необхідність поважати суверенітет усіх країн і шукати баланс інтересів. Даосизм додає акцент на природній рівновазі: світ має будуватися не через примус, а через згоду. Буддизм привносить ідею взаємозалежності всіх живих істот, яка у XXI столітті звучить як нагадування про те, що жодна країна не може бути повністю ізольованою від глобальних процесів – чи то клімат, економіка, чи безпека [1].

Історичний досвід Китаю також відіграє ключову роль. Країна пережила періоди величі (наприклад, династія Тан) і приниження (XIX–XX ст., колоніальний тиск). Цей досвід сформував прагнення до миру та розвитку без гегемонії. Давня концепція «Піднебесної» (天下, Tianxia) розглядала світ як єдиний простір, керований моральними принципами. Сучасна ідея «спільноти єдиної долі» значною мірою є переосмисленням цієї традиції, але вже у глобальному масштабі [2].

Китайська дипломатія активно використовує культурні символи для просування концепції. «Шовковий шлях» став метафорою взаємопов’язаності, а вислів «гармонійний світ» – політичним гаслом. Важливо зазначити, що Пекін намагається представити концепцію не як виключно китайську, а як універсальну, засновану на цінностях миру, справедливості та співпраці. Це дозволяє КНР позиціонувати себе не лише як національного актора, а й як носія глобальної філософії.

Окрім цього, СЄДЛ передбачає повагу до різних моделей розвитку та культурних традицій. Це протиставляється західній універсалістській логіці, де часто просувається єдиний стандарт соціального управління чи економіки. Китай стверджує, що світ має бути багатополярним і багатокультурним, а співпраця можлива лише за умови визнання рівності цивілізацій [3]. Однак критики зазначають, що подібна риторика може слугувати інструментом розширення китайського впливу, до якого прагнуть провідні держави, а не лише вираженням універсальних цінностей [5].

Зародження концепції пов’язане з приходом до влади Сі Цзіньпіна. Вперше термін прозвучав у його виступах у 2013 р., коли він запропонував розглядати світ як єдиний простір взаємозалежних держав. На ранньому етапі це була радше декларація про наміри, ніж оформлена доктрина. Уже тоді простежувалася спроба запропонувати китайську альтернативу майбутнього, відмінну від західної моделі міжнародних відносин, заснованої на суперництві та гегемонії.

У наступні роки концепція закріплювалася в офіційних документах і промовах. У 2015–2017 рр. вона стала частиною китайської дипломатичної риторики на майданчиках ООН. Важливим кроком було включення терміну до резолюції Генеральної Асамблеї ООН у 2017 р., що надало йому міжнародну легітимність [4]. Цей крок показав, що Китай зумів перевести внутрішню ідею в міжнародний дискурс.

Еволюція СЄДЛ відбувалася паралельно з розвитком великих ініціатив – «Поясу і шляху», «Глобальної ініціативи розвитку» та «Глобальної ініціативи безпеки». Ці проєкти стали практичними інструментами реалізації філософської рамки. Китай прагнув показати, що йдеться не лише про теорію, а й про конкретні дії, спрямовані на зміцнення взаємозв’язків між країнами.

Кульмінацією процесу стало видання у вересні 2023 року «білої книги» A Global Community of Shared Future: China’s Proposals and Actions [1]. У ній концепція вперше була систематизована: виокремлено історичні корені, філософські засади, напрями розвитку та практичні кроки. Документ став не лише маніфестом, а й спробою закріпити концепцію як основу всієї зовнішньої політики КНР. У ньому чітко прописані напрями (мир, розвиток, екологія, культурне розмаїття) та показано, як вони пов’язані з конкретними ініціативами.

Таким чином, політична еволюція концепції пройшла кілька етапів: від перших декларацій Сі Цзіньпіна у 2013 р., через поступове закріплення в міжнародних інститутах, до оформлення у вигляді єдиного документа у 2023 р. Сьогодні вона виступає як ідеологічна основа китайської дипломатії, що поєднує філософські традиції, історичний досвід і сучасні глобальні ініціативи. При цьому її сприйняття залишається неоднозначним: для одних це універсальна філософія співпраці, для інших – інструмент зміцнення китайської ролі у світовій системі [6].

2. Ключові принципи та напрями концепції «Спільноти єдиної долі людства».

Концепція «Спільноти єдиної долі людства» [1] формується навколо п’яти взаємопов’язаних напрямів, кожен із яких відображає як філософські традиції Китаю, так і практичні орієнтири зовнішньої політики КНР. Ці напрями утворюють цілісну систему, де кожен елемент доповнює інший, створюючи модель майбутнього світового порядку, заснованого на співпраці та взаємній відповідальності.

Цікавою є лексична сторона документа. Текст концепції використовує піднесені формули та метафори («в одному човні», «закон джунглів», «світле майбутнє» тощо), а також універсальні ціннісні категорії («мир», «справедливість», «інклюзивність»), що надає йому декларативного та ідеологічно насиченого тону. Така семантика характерна для китайських документів подібного рівня: вони прагнуть не лише викласти практичні кроки, а й надати їм літературної краси, філософської глибини та глобальної значущості, тому стиль часто виглядає риторично піднесеним і літературно оформленим.

У першому пункті концепції Китай задає базову рамку: людство живе в умовах глибокої взаємозалежності, що подається як об’єктивна реальність. Зазначено, що історичний прогрес від аграрної революції до цифрової епохи показав, що Земля залишається спільним домом, а мир і розвиток завжди були головними прагненнями людей. Глобалізація та технологічний стрибок пов’язали країни в єдину систему, де ізоляція веде до маргіналізації. Сучасні виклики – війни, кризи, пандемії, клімат – підсилюють один одного і потребують колективної відповіді. Понад 190 країн перебувають «в одному човні», і лише співпраця може забезпечити стійкість. Традиційна логіка гегемонії застаріла, а замість неї пропонується модель рівності, інклюзивного розвитку та мирного співіснування.

У другому пункті СЄДЛ Китай формулює стратегічний вибір: або повернення до логіки холодної війни та блокової конфронтації, або рух до співпраці та солідарності. Майбутнє людства залежить від здатності країн відмовитися від ексклюзивних альянсів і гегемоністських практик та перейти до рівноправних партнерств. Концепція «глобальної спільноти спільного майбутнього» описується як новий підхід до міжнародних відносин і глобального управління, заснований на відкритості, інклюзивності, справедливості, повазі до культурного розмаїття та спільній безпеці. Китай конкретизує це бачення через «п’ятизвенну» рамку: партнерство, безпека, розвиток, міжцивілізаційні обміни та екологічна стійкість. Ці напрями об’єднуються в мету побудови відкритого та стійкого світу, де процвітання і безпека розділяються всіма.

У третьому пункті концепції підкреслюється, що майбутнє людства залежить від вибору між конфронтацією та співпрацею. Міжнародні відносини мають будуватися на принципах відкритості, рівності та справедливості, а не на гегемонії та грі з нульовою сумою. Концепція «глобальної спільноти спільного майбутнього» пропонується як новий формат глобального управління, де країни з різними системами та культурами об’єднуються заради спільних інтересів. Ключові орієнтири – рівноправні партнерства, колективна безпека, справедливий розвиток, міжцивілізаційні обміни та екологічна стійкість. Вони формують основу нового міжнародного порядку, де конфронтація замінюється діалогом, винятковість – інклюзивністю, а домінування – рівноправ’ям.

У четвертому пункті СЄДЛ Китай описує практичний шлях реалізації ідеї «глобальної спільноти спільного майбутнього». Центральний акцент робиться на необхідності оновленої моделі глобалізації, яка має бути більш справедливою та відкритою. Китай стверджує, що нинішня система посилює розрив між розвиненими та країнами, що розвиваються, а протекціонізм підриває стійкість світової економіки. Як альтернативу пропонується формування прозорих правил торгівлі та інвестицій, розвиток науково-технічного співробітництва та використання інновацій на благо всіх країн. Другий ключовий елемент – шлях мирного розвитку, протиставлений колоніалізму та гегемонії. Цей підхід пов’язується з культурними традиціями Китаю та його дипломатичною практикою, включаючи п’ять принципів мирного співіснування. На цій основі формується новий тип міжнародних відносин, заснований на взаємній повазі та співпраці. Важливою умовою реалізації концепції стає багатосторонність: глобальні питання мають вирішуватися спільно, а міжнародні інститути реформуватися для відображення інтересів усіх країн.

У п’ятому пункті концепції Китай концентрується на практичних діях, які мають підтвердити його прагнення до побудови «глобальної спільноти спільного майбутнього». Основна ідея – показати, що йдеться не лише про філософію, а й про конкретні кроки в економіці, безпеці, культурі та глобальному управлінні.

Ключові дії Китаю, зазначені в СЄДЛ:

1. Ініціатива «Пояс і шлях» (BRI) – масштабна платформа міжнародного співробітництва, що охоплює інфраструктуру, торгівлю, фінанси та гуманітарні проєкти. Китай підкреслює її відкритий характер і демонструє практичну користь – від залізниць у Південно-Східній Азії до проєктів водопостачання в Африці.

2. Три глобальні китайські ініціативи стосуються таких напрямів:
   • розвитку (сприяння реалізації Цілей сталого розвитку ООН, створення фондів і сотень проєктів у сфері продовольчої безпеки, енергетики та боротьби з бідністю);
   • безпеки (колективні рішення глобальних загроз, просування діалогу замість конфронтації);
   • цивілізації (зміцнення міжцивілізаційного діалогу та повага до культурного розмаїття).

3. Китай створює величезний ринок завдяки модернізації, розширює інституційну відкритість (реформи у сфері інвестицій, зони вільної торгівлі), залучає інші країни до спільних проєктів.

4. Підтримка Глобального Півдня, у межах якої вже впроваджено сотні ініціатив у сфері охорони здоров’я, клімату, боротьби з бідністю. Китай також бере участь у полегшенні боргового тягаря африканських країн.

5. У сфері миротворчості та безпеки Китай бере участь у місіях ООН, здійснює посередництво в регіональних конфліктах (наприклад, примирення Саудівської Аравії та Ірану), просуває Глобальну ініціативу безпеки як альтернативу блоковій політиці.

6. Культурна дипломатія, у межах якої відбувається просування Глобальної ініціативи цивілізацій, організація фестивалів, програм обміну, співпраця з ЮНЕСКО, розвиток культурних проєктів у рамках «Поясу і шляху».

7. У сферах охорони здоров’я та кіберпростору: здійснювалася допомога більш ніж 150 країнам під час пандемії Covid-19, просувалося використання вакцин як глобального суспільного блага. Китай брав участь у формуванні правил цифрового управління та кібербезпеки.

8. Щодо питань екології та клімату Китай взяв на себе зобов’язання досягти піку викидів до 2030 р. та вуглецевої нейтральності до 2060 р., а також займається розвитком зеленої енергетики, підтримкою країн, що розвиваються, у пристосуванні до кліматичних викликів.

9. У питаннях ядерної та морської безпеки для Китаю ключове: захист режиму нерозповсюдження, мирне використання ядерної енергії, створення морської спільноти спільного майбутнього на основі діалогу та спільного освоєння ресурсів.

У сукупності ці кроки позиціонуються як внесок Китаю у формування більш справедливого та стійкого міжнародного порядку, де розвиток, безпека та культурна взаємодія взаємопов’язані й підсилюють одне одного.

Висновок з концепції зводиться до твердження, що побудова глобальної спільноти спільного майбутнього – довготривалий історичний процес, для успішної реалізації якого потрібні наполегливість, довіра та спільні дії всіх країн. Китай підкреслює, що мир, розвиток і співпраця – неминуча тенденція часу, і лише через солідарність, діалог та узгодження національних інтересів із загальними інтересами людства можна забезпечити стійке процвітання, безпеку та справедливий міжнародний порядок.

3. Порівняння «Концепції спільноти єдиної долі людства» з іншими концепціями глобалізації.

Питання про місце китайської «Концепції спільноти єдиної долі людства» у глобальному дискурсі неможливо розглядати ізольовано. Її зміст і потенціал розкриваються лише у співставленні з іншими моделями глобалізації, які формувалися в різних культурних і політичних традиціях. Ліберальна та консервативна версії західного підходу, російська ідея багатополярності, ісламське бачення справедливої інтеграції та радянський проєкт «червоної глобалізації» становлять конкуруючі парадигми, кожна з яких по-своєму відповідає на виклики сучасного світу. Порівняльний аналіз цих концепцій дозволяє виявити унікальні риси китайського підходу, а також зрозуміти, наскільки він може претендувати на роль альтернативної моделі глобального розвитку.

Як ми бачимо в межах аналізу вище, китайська ідея СЄДЛ будується навколо принципу взаємозалежності та колективної відповідальності. Вона стверджує, що глобальні виклики – клімат, безпека, розвиток – потребують спільної відповіді, а не суперництва. У цьому сенсі концепція позиціонується як альтернатива західним моделям, де домінує логіка конкуренції та лідерства однієї цивілізації чи блоку.

Західна ліберальна концепція глобалізації ґрунтується на ідеї ліберального міжнародного порядку, який передбачає верховенство міжнародних інститутів, поширення демократії та прав людини, а також вільну торгівлю [7, с. 2-3]. Ліберальна модель бачить глобалізацію як процес, що веде до інтеграції через універсальні цінності та інститути, де США та їхні союзники відіграють роль гарантів порядку [7, с. 4-5]. На відміну від цього, китайська концепція не робить акцент на універсалізації цінностей, а радше на повазі до культурного розмаїття та рівноправ’ї.

Західна консервативна версія глобалізації більш неоднорідна. В американському контексті частина консерваторів традиційно підтримує вільну торгівлю як інструмент зміцнення національної потуги та добробуту. Однак у останні десятиліття посилилася тенденція до «антиглобалізму», де акцент робиться на захисті національного суверенітету, обмеженні міграції та критиці міжнародних інститутів [9]. У Європі консервативна думка також демонструє подвійність: з одного боку, існує підтримка економічної інтеграції в межах ЄС як інструменту зміцнення колективної потуги, з іншого – зростає вплив «європейського консерватизму», який підкреслює культурний суверенітет, критикує ліберальний універсалізм і виступає за збереження національної ідентичності в умовах глобалізації [10]. Китайська концепція в цьому контексті виглядає як спроба запропонувати «середній шлях»: визнання взаємозалежності при збереженні культурної та політичної автономії.

Російська концепція глобалізації будується навколо ідеї багатополярності та захисту національного суверенітету. В офіційних документах Росія підкреслює необхідність рівноправної участі держав у міжнародних справах і критикує західний ліберальний порядок як інструмент домінування [8]. У цьому сенсі російський підхід близький до китайського – обидва відкидають гегемонію та виступають за альтернативну архітектуру, але Китай робить акцент на позитивній взаємозалежності, а Росія – на протистоянні та балансуванні сил.

Ісламська концепція глобалізації будується на ідеях справедливості, етики та релігійних цінностей, але при цьому робить важливе розрізнення між глобалізацією та вестернізацією. Глобалізація сприймається як багатовимірний процес обміну, який може зміцнити позиції мусульманського світу в багатополярній системі, тоді як вестернізація критикується як загроза культурній ідентичності. В економіці ісламський підхід проявляється через розвиток ісламських фінансів, заснованих на принципах заборони ріба (лихварства) та соціальної справедливості, що дозволяє інтегруватися у світову систему без відмови від релігійних норм. У культурній сфері глобалізація розглядається як можливість для вираження ісламської ідентичності, але водночас викликає побоювання втрати традиційних цінностей [11]. У цьому контексті китайська концепція перегукується з ісламською в частині поваги до культурного розмаїття, але залишається більш секулярною та прагматичною.

Радянська концепція глобалізації була тісно пов’язана з ідеєю «червоної глобалізації» – поширення соціалістичної моделі через підтримку антиколоніальних рухів, формування транснаціональної мережі союзних держав та створення альтернативних економічних зв’язків. У дослідженні Cambridge University підкреслюється, що комунізм розглядався як універсальний проєкт, протиставлений капіталізму, і як спроба вибудувати глобальну систему на основі соціалістичних цінностей [12]. На відміну від нього, китайська концепція не прагне нав’язати світу єдину ідеологію, а радше пропонує рамку для співіснування різних систем за умови співпраці.

Порівняння глобалізаційних концепцій із китайською моделлю «Спільноти єдиної долі людства»
Концепція	Спільні риси з китайською моделлю	Відмінності та конфронтаційні моменти
Західна ліберальна	Визнання взаємозалежності держав, прагнення до глобальної інтеграції через інститути.	Робить акцент на універсалізації цінностей (демократія, права людини), що Китай відкидає. США та союзники виступають гарантом порядку, тоді як Китай просуває рівноправ’я та культурне розмаїття.
Західна консервативна (американська)	Підтримка вільної торгівлі як інструменту розвитку (схожість із китайським акцентом на взаємній вигоді).	Посилення протекціонізму й антиглобалізму, акцент на захисті суверенітету та критиці міжнародних інститутів, що суперечить китайському баченню співпраці.
Західна консервативна (європейська)	Підтримка інтеграції (схожість із китайською ідеєю взаємозалежності).	Сильний акцент на культурному суверенітеті та критиці ліберального універсалізму. Китайська модель більш прагматична та глобально орієнтована.
Російська	Відкидає гегемонію, підтримує багатополярність – збігається з китайською критикою західного порядку.	Російський підхід будується на протистоянні та балансуванні сил, тоді як Китай робить акцент на позитивній взаємозалежності та співпраці.
Ісламська	Повага до культурного розмаїття, прагнення до справедливої інтеграції, критика універсалізму – близько до китайської позиції.	Заснована на релігійних цінностях та етиці (ісламські фінанси, заборона лихварства), тоді як китайська концепція секулярна й прагматична.
Радянська	Прагнення до створення альтернативної глобальної системи; підтримка антиколоніальних рухів – перегукується з китайськими ініціативами («Пояс і шлях»).	Ідеологічна експансія та протиставлення капіталізму. Китайська модель не нав’язує єдину ідеологію, а пропонує рамку співіснування.

 

Таким чином, китайська «Концепція спільноти єдиної долі людства» займає унікальне місце серед глобалізаційних проєктів. Вона відрізняється від ліберальної моделі відмовою від універсалізації цінностей та інституційного домінування, від консервативної – акцентом на співпраці замість протекціонізму, від російської – позитивним баченням взаємозалежності замість логіки протистояння, від ісламської – секулярним характером і прагматизмом замість релігійної нормативності, а від радянської – відсутністю ідеологічної експансії та прагненням до співіснування систем. У цьому сенсі китайська концепція претендує на роль нової форми глобалізації, яка прагне об’єднати світ навколо ідеї спільного виживання та процвітання, а не навколо боротьби за лідерство. Більше того, її позиціонування як нової парадигми глобалізації дозволяє розглядати її не лише як альтернативу наявним моделям, а й як потенційний проєкт переосмислення самої архітектури міжнародних відносин.

 

4. Сприйняття концепції в різних регіонах світу.

Китайська «Концепція спільноти єдиної долі людства» стала одним із ключових елементів китайського зовнішньополітичного дискурсу. Вона відображає прагнення Пекіна позиціонувати себе як архітектора нового світового порядку, заснованого на взаємозалежності, співпраці та відмові від конфронтації. Однак сприйняття цієї ідеї в різних регіонах світу є неоднорідним і залежить від історичного досвіду, політичних інтересів та рівня економічної залученості в китайські ініціативи.

У Європі ставлення до китайської концепції є неоднорідним. На Балканах, зокрема в Сербії, вона сприймається позитивно й навіть інституціоналізована: у травні 2024 р. Белград і Пекін підписали Спільну заяву про створення «Спільноти єдиної долі в новій епосі», ставши єдиною європейською країною, яка офіційно закріпила цю ідею в двосторонніх відносинах [13]. Для Сербії це не лише символ стратегічного партнерства, а й спосіб зміцнити власну позицію в міжнародній системі, підкресливши незалежність від західних центрів сили.

Греція, хоча й не підписувала формальних документів про «Спільноту єдиної долі», демонструє культурно-ідеологічну відкритість до китайського дискурсу. В офіційних публікаціях підкреслюється «історична співпричетність» двох давніх цивілізацій та їхній внесок у глобальну гармонію, що Пекін активно інтерпретує як підтримку концепції спільного майбутнього людства [14]. Таким чином, Греція радше приймає філософську складову ідеї, ніж її політико-стратегічний аспект.

У Західній Європі до китайської концепції «Спільноти єдиної долі людства» ставляться з неприхованим скепсисом і обережністю, сприймаючи її не стільки як план глобального розвитку, скільки як ідеологічний виклик західному світопорядку. У політичних та академічних колах ЄС ця ініціатива розглядається як інструмент Пекіна для переформатування міжнародної системи: відходу від універсальних прав людини та демократичних норм у бік прагматичного, китаєцентричного порядку, де на перший план ставиться абсолютний державний суверенітет [21], [18]. Європейських лідерів особливо насторожує той факт, що концепція активно просувається в країнах Глобального Півдня як альтернатива європейським моделям взаємодії, що прямо суперечить ціннісним орієнтирам Євросоюзу, заснованим на верховенстві права [21].

На практичному рівні відповідь Західної Європи зводиться до стратегії «зниження ризиків» (de-risking) та формування власних конкурентних пропозицій. Розуміючи привабливість китайського наративу про рівноправне й взаємовигідне співробітництво (win-win), ЄС почав трансформувати свій підхід до міжнародного розвитку, відмовляючись від риторики «донор-отримувач» на користь концепції «партнерства», а також запустив масштабний інфраструктурний проєкт Global Gateway як противагу китайській ініціативі «Один пояс, один шлях» [22]. Тим не менш, попри ідеологічне відторгнення самого терміну, західноєвропейські країни змушені дотримуватися прагматичного балансу, визнаючи неминучість співпраці з Пекіном у вирішенні реальних проблем «спільної долі» – насамперед у сфері зміни клімату та глобальної безпеки [23].

У Великій Британії ставлення до концепції «Спільноти єдиної долі людства» також має подвійний характер: жорсткий політичний скептицизм тут сусідить із точковим академічним інтересом. В офіційних та аналітичних колах Сполученого Королівства (особливо в контексті стратегії Global Britain) китайські глобальні ініціативи сприймаються переважно як наративний інструмент Пекіна, спрямований на перебудову глобального управління, ослаблення західного впливу та створення світопорядку, в якому абсолютний державний суверенітет ставиться вище універсальних прав людини [24]. Водночас у британському академічному середовищі трапляються й позитивні оцінки: наприклад, відомий соціолог Мартін Елброу називає концепцію «видатним теоретичним досягненням», що пропонує нову модель колективного вирішення глобальних проблем на основі спільних цілей, а не нав’язування єдиних західних правил [25]. На практиці ж Лондон дотримується стратегії прагматичного балансування. Відкидаючи ідеологічну експансію та жорстко захищаючи національну безпеку, Велика Британія змушена взаємодіяти з Китаєм у тих сферах, від яких справді залежить майбутнє планети, таких як зміна клімату та екологія [26].

У Північній Америці (передусім у США та Канаді) концепція «Спільноти єдиної долі людства» сприймається з глибоким скепсисом і розцінюється як прямий стратегічний виклик західному світопорядку. Американські аналітичні центри та урядові комісії бачать у цій ініціативі не миротворчий проєкт, а продуманий ідеологічний інструмент Пекіна, спрямований на демонтаж ліберальної міжнародної системи та витіснення глобального впливу США [35]. Північноамериканські експерти підкреслюють, що китайський наратив намагається підмінити концепцію універсальних прав людини принципом абсолютного державного суверенітету, що на практиці дозволяє авторитарним режимам уникати міжнародної критики під приводом «невтручання» та «поваги до унікального шляху розвитку» [36]. У зв’язку з цим у Вашингтоні та Оттаві ініціатива трактується переважно як спроба вибудувати альтернативний, китаєцентричний світовий порядок, що спирається на ситуативні союзи з країнами, що розвиваються [37].

Як практичну відповідь Північна Америка вибудовує стратегію системної конкуренції, роблячи наголос на зміцненні традиційних альянсів (особливо в Індо-Тихоокеанському регіоні) та створенні власних альтернатив китайським глобальним проєктам [37]. Тим не менш, попри жорстке політичне неприйняття самої формули «Спільноти єдиної долі», стратегічні реалії змушують США та Канаду до часткової взаємодії. Американські дослідники визнають, що вирішення реальних екзистенційних проблем, від яких справді залежить майбутнє планети (таких як глобальна зміна клімату, контроль над озброєннями та екологічна безпека), потребує точкової, але обов’язкової співпраці з Китаєм незалежно від ідеологічних розбіжностей [38].

У Південній Америці та Карибському басейні концепція адаптована під регіональний формат «Спільноти єдиної долі Китаю та країн ЛАК» (активно просувається через форум Китай-СЕЛАК) і розглядається державами переважно крізь призму економічного інструменталізму. Для економік, що розвиваються, китайський наратив про рівноправне й взаємовигідне співробітництво є привабливою геополітичною альтернативою історичному домінуванню США та традиційним західним фінансовим інститутам [41]. І якщо країни з відкритою антизахідною повісткою (наприклад, Куба чи Венесуела) активно підтримують ідеологічну, багатополярну суть китайської концепції, то більшість держав Південної Америки (таких як Бразилія чи Чилі) воліють зберігати стратегічну гнучкість. Вони охоче включають китайську дипломатичну термінологію в двосторонні декларації задля залучення масштабних інвестицій у інфраструктуру, енергетику та сільське господарство, але водночас намагаються максимально деполітизувати цей діалог, щоб не опинитися втягнутими в системну конфронтацію між Пекіном і Вашингтоном [3], [42].

У Росії концепція «Спільноти єдиної долі людства» на офіційному рівні підтримується й сприймається переважно крізь призму геополітики – як важливий ідеологічний інструмент для демонтажу західної гегемонії та побудови багатополярного світопорядку [27], [28]. Москва активно вбудовує цю риторику в рамки свого «всеосяжного стратегічного партнерства» з Пекіном. Російське керівництво особливо охоче переймає похідні від цієї концепції тези (наприклад, принцип «неподільності безпеки»), використовуючи їх для легітимації власних геополітичних інтересів і дій на міжнародній арені [29]. При цьому дослідники зазначають, що підтримка Москвою китайської ініціативи має суто прагматичний характер: Росію меншою мірою цікавить китаєцентрична економічна інтеграція, але значною мірою приваблює можливість використати цей антизахідний наратив для консолідації країн, що розвиваються, та забезпечення дипломатичного тилу в системній конфронтації зі США та Європою [30].

В Україні сприйняття «Спільноти єдиної долі людства» та похідних від неї проєктів (передусім Ініціативи у сфері глобальної безпеки) зазнало радикальної трансформації: від прагматичного економічного інтересу в межах «Одного поясу, одного шляху» до 2022 р. – до глибокого політичного скепсису сьогодні [31], [32]. Хоча Київ офіційно зберігає дипломатичний діалог із Пекіном, українські аналітики гостро відчувають дисонанс між заявленими Китаєм принципами поваги до суверенітету та його фактичною дипломатичною поведінкою [33]. Просуваний у межах китайської концепції тезис про врахування «правомірних занепокоєнь у сфері безпеки» розглядається в Україні як проблемний наратив, який Пекін використовує для негласного виправдання російської агресії та критики НАТО [29], [33]. У результаті китайське бачення глобального майбутнього сприймається Києвом не як нейтральна миротворча платформа, а як спроба перекроїти міжнародний порядок в інтересах ситуативних альянсів, що на практиці ставить партнерські відносини вище захисту територіальної цілісності держав [34].

В українському академічному середовищі концепція «Спільноти єдиної долі людства» нерідко розглядається як частина ширшої дискусії про конкуренцію глобалізаційних моделей. Зокрема, у дослідженні Українського Інституту політики зазначається, що «Вашингтонський консенсус» пов’язується з ліберальною глобалізацією та «міжнародним порядком, заснованим на правилах», тоді як «Пекінський консенсус» представлений як альтернатива, що акцентує увагу на державному регулюванні, поступових реформах та збереженні культурної самобутності. На думку дослідників, китайська концепція «Спільноти єдиної долі людства» виступає не лише як філософська рамка, а й як офіційна державна доктрина, закріплена в ініціативі «Пояс і шлях», «Ініціативі з глобального розвитку» та «Ініціативі з глобальної безпеки» [60]. Такий підхід дозволяє розглядати її водночас як інструмент зовнішньополітичної стратегії КНР і як альтернативну модель глобалізації, протиставлену західній.

У Південно-Східній Азії ставлення до китайської концепції «Спільноти єдиної долі людства» має прагматичний, але поляризований характер. Згідно з профільними опитуваннями (зокрема, State of Southeast Asia 2024), близько третини респондентів у регіоні вважають, що ця концепція вдало доповнює зусилля АСЕАН, а ще третина оцінює її як позитивну та вигідну для регіонального розвитку. Привабливість ініціативи значною мірою базується на очікуваннях суттєвих економічних вигод, покращення інфраструктури та зростання торгівлі. Однак значна частина експертів висловлює побоювання, що активне просування концепції може змусити країни «обирати сторону» в геополітичному протистоянні та стати загрозою для центральної ролі самої АСЕАН у макрорегіоні [17].

Реакція окремих азійських країн варіюється залежно від рівня їхньої економічної залежності від Пекіна та наявності територіальних спорів. У таких країнах, як Лаос, концепція сприймається максимально позитивно завдяки масштабним інвестиціям, що безпосередньо сприяють економічному зростанню. Водночас В’єтнам, погодившись на інтеграцію з концепцією, зробив це на власних умовах: Ханой наполіг на включенні до спільних заяв зобов’язання дотримуватися Статуту ООН та міжнародного порядку, заснованого на правилах, щоб захистити свої суверенні інтереси. У державах, залучених до спорів у Південно-Китайському морі (наприклад, на Філіппінах), ставлення до ініціативи залишається настороженим через побоювання посилення китайського домінування та нав’язування китаєцентричного порядку під егідою Глобального Півдня [17], [18].

У Центральній Азії концепція просувається у тісному зв’язку з ініціативою «Один пояс, один шлях» і зустрічає високий рівень офіційної підтримки. На профільних самітах формату «Китай – Центральна Азія» країни регіону активно поділяють риторику створення регіональної «спільноти», оскільки Пекін у межах цієї парадигми робить акцент на взаємній повазі до суверенітету, невтручанні у внутрішні справи та спільній безпеці. Для країн, що розвиваються, Азії офіційна підтримка цієї ідеологеми слугує ефективним прагматичним інструментом для залучення масштабних інвестицій у транспортну інфраструктуру та енергетику, дозволяючи вирішувати внутрішні соціально-економічні проблеми [19], [20].

В Африці китайська концепція зустрічає найширшу офіційну підтримку й уже щільно інституціоналізована в межах Форуму китайсько-африканського співробітництва (FOCAC) як мета побудови «Китайсько-африканської спільноти єдиної долі». Для урядів континенту привабливість ініціативи має суто прагматичний характер: вона підкріплена реальними інфраструктурними інвестиціями через проєкт «Один пояс, один шлях» і пропонує модель економічного розвитку без жорстких політичних умов, які традиційно висувають західні донори. Пекін також успішно апелює до історичних наративів солідарності Глобального Півдня та суворого дотримання принципу невтручання у внутрішні справи. Водночас незалежні африканські експерти й представники громадянського суспільства періодично висловлюють занепокоєння політичним виміром цього «спільного майбутнього» (зокрема, Ініціативою у сфері глобальної безпеки). Вони побоюються, що експорт китайської моделі державного управління та цифрового контролю може посилити авторитарні тенденції в регіоні й поставити виживання політичних режимів вище безпеки звичайних громадян і прав людини [39], [40].

Загалом можна підсумувати, що сприйняття китайської концепції «Спільноти єдиної долі людства» має яскраво виражений регіональний характер і відображає баланс між прагматичними інтересами та ідеологічними побоюваннями. Там, де економічні вигоди й інвестиції очевидні (в Африці, Латинській Америці чи на Балканах), ініціатива отримує офіційну підтримку й інституційне закріплення. Водночас у Європі, Північній Америці та Україні вона частіше сприймається як інструмент розширення китайського впливу й виклик ліберальному порядку, що породжує скепсис і настороженість. Росія та частина країн Азії використовують концепцію як елемент стратегічного партнерства й дипломатичного позиціонування, але при цьому трактують її переважно крізь призму власних геополітичних інтересів. Таким чином, китайський проєкт водночас виступає як приваблива альтернатива західному універсалізму й як суперечливий ідеологічний інструмент, що робить його сприйняття неоднозначним і залежним від конкретного регіонального контексту.

 

5. Стимули та перешкоди реалізації концепції «Спільноти єдиної долі людства».

Головним практичним стимулом для просування китайської концепції глобального майбутнього виступає колосальний економічний інструментарій Пекіна, передусім ініціатива «Один пояс, один шлях» та доповнююча її Ініціатива з глобального розвитку. Для переважної більшості країн, що розвиваються, участь у побудові китайської концепції є привабливою саме завдяки доступу до масштабних інвестицій у критичну інфраструктуру, транспортні коридори та енергетику [43]. Найважливішим фактором тут є відмова Китаю від політичних умов при наданні кредитів: на відміну від Міжнародного валютного фонду чи Світового банку, Пекін не вимагає від країн-реципієнтів проведення демократичних реформ, захисту прав людини чи лібералізації ринку. Ця модель «співпраці без втручання у внутрішні справи» робить концепцію надзвичайно затребуваною серед держав Глобального Півдня та країн із гібридними чи авторитарними режимами [44].

Другим потужним стимулом є зростаючий запит світової спільноти на багатополярність та реформування глобального управління. Наратив Пекіна про «демократизацію міжнародних відносин» і створення системи, де голос країн, що розвиваються, має вагу нарівні із західними державами, падає на благодатний ґрунт [44]. Запропоновані Китаєм Ініціатива у сфері глобальної безпеки та Ініціатива глобальної цивілізації легітимізують різноманітність шляхів розвитку й кидають виклик універсалізму західних ліберальних цінностей. Це дозволяє країнам БРІКС, ШОС та державам АСЕАН використовувати китайську риторику як дипломатичний важіль для захисту власного абсолютного суверенітету та підвищення свого статусу на міжнародній арені.

Окрім цього, важливим фактором виступає планомірна інституціоналізація концепції. Китай активно й успішно лобіює включення формулювань про «спільноту єдиної долі» до резолюцій Ради з прав людини ООН, документів Першого комітету ГА ООН та декларацій багатосторонніх форматів (таких як «Форум китайсько-африканського співробітництва (FOCAC)» в Африці чи форум Китай-СЕЛАК) [45]. Створення альтернативних фінансових інститутів, таких як Азійський банк інфраструктурних інвестицій (АБІІ) та Новий банк розвитку БРІКС, забезпечує концепції реальну незалежну фінансову базу, захищену від західних санкційних механізмів [43].

Попри масштабну підтримку на Глобальному Півдні, реалізація концепції стикається з серйозними концептуальними та практичними перешкодами. Ключовим бар’єром є жорстке системне протидіяння з боку колективного Заходу (США, ЄС та їхніх союзників в Індо-Тихоокеанському регіоні). У західному академічному та політичному дискурсі СЄДЛ сприймається не як модель гармонійного співіснування, а як ревізіоністський проєкт, спрямований на демонтаж ліберального світопорядку, заснованого на правилах [46]. Це розуміння призвело до запуску контрстратегій: від політичного «зниження ризиків» та технологічних санкцій проти КНР до створення альтернативних інфраструктурних проєктів, таких як європейська програма Global Gateway та ініціатива G7 Partnership for Global Infrastructure and Investment (PGII) [47].

Економічні перешкоди пов’язані зі сповільненням темпів зростання самої китайської економіки та кризою боргової стійкості в країнах-учасницях ініціативи «Один пояс, один шлях». Наратив про китайську «боргову пастку» (на прикладі передачі портової інфраструктури на Шрі-Ланці за борги) серйозно вдарив по іміджу концепції взаємовигідного співробітництва. У відповідь на невиплати за кредитами Пекін був змушений різко скоротити обсяги закордонного фінансування, перейшовши від мегапроєктів до стратегії «маленьких і красивих» інвестицій [47]. Це зниження обсягів прямого фінансування послаблює матеріальну базу, на якій історично будувалася лояльність країн, що розвиваються, до китайських глобальних ініціатив.

При цьому низка експертів зазначає, що подібні зміни відображають не лише економічні труднощі, а й ширшу трансформацію моделі співпраці. Якщо в перші роки ініціативи «Один пояс, один шлях» акцент робився на масштабних інфраструктурних проєктах – портах, залізницях, енергетиці, – то в останні роки спостерігається перехід до більш стійких і точкових ініціатив. В аналітиці цей напрям часто описується як стратегія «small but beautiful projects», що передбачає менший масштаб, але більшу економічну та соціальну ефективність.

Так, дослідники зазначають, що Пекін свідомо коригує модель ініціативи «Один пояс, один шлях», прагнучи відійти від іміджу «боргової пастки» й зробити проєкти більш життєздатними в довгостроковій перспективі. Наприклад, у матеріалах Atlas Institute підкреслюється, що нова стратегія пов’язана з адаптацією до зміненої глобальної кон’юнктури та запиту країн-учасниць на більш керовані й локально значущі проєкти [57]. Аналіз CKGSB Knowledge показує, що за десятиліття «Один пояс, один шлях» змістився від мегапроєктів до «маленьких і красивих» ініціатив, які краще вписуються в сучасні умови й знижують ризики для країн-партнерів [58]. В академічних дослідженнях також зазначається, що подібна трансформація відображає структурні зміни в глобальній економіці й може розглядатися як спроба Китаю вбудувати свою ініціативу в більш стійку модель розвитку [59].

Таким чином, процеси, що відбуваються, можна розглядати не лише як вимушене скорочення фінансування, а й як свідому адаптацію китайської стратегії до нових умов глобального розвитку. Це дозволяє трактувати еволюцію ініціативи «Один пояс, один шлях» як перехід від кількісного розширення до якісного поглиблення співпраці, де пріоритет віддається стійкості, локальній значущості та довгостроковій ефективності.

Третім фундаментальним перешкодою є гострий дефіцит довіри та «дисонанс безпеки», особливо яскраво проявляється в безпосередньому сусідстві Китаю. Заявлені в межах концепції принципи мирного співіснування та взаємної поваги вступають у пряме протиріччя з агресивною поведінкою Китаю в Південно-Китайському морі, прикордонними конфліктами з Індією, тиском на Тайвань і дипломатією «вовків-воїнів». Крім того, позиція негласної підтримки Росії в контексті війни в Україні відштовхнула від китайських ініціатив країни Східної та Центральної Європи, фактично припинивши колись перспективний формат співпраці «14+1» [48]. Цей розрив між миролюбною теорією «Спільноти єдиної долі людства» та наполегливою практикою Китаю змушує багато країн Азії та Європи балансувати, приймаючи китайські інвестиції, але звертаючись за гарантіями безпеки до Сполучених Штатів.

Разом із критичним сприйняттям концепції на Заході, у міжнародній академічній дискусії існує й інша точка зору. Низка дослідників та офіційних китайських документів підкреслюють, що ідея «Спільноти єдиної долі людства» не спрямована на демонтаж існуючої системи, а радше на її реформування й зміцнення багатосторонності. Зокрема, в аналітичних матеріалах Китайського інституту міжнародних досліджень зазначається, що концепція покликана «просувати справжній багатосторонній підхід» і посилювати центральну роль ООН у глобальному управлінні, а також створювати більш справедливу систему міжнародних відносин, де враховуються інтереси всіх країн, а не лише провідних держав [55].

Ця позиція розкривається й в офіційних документах МЗС КНР, де концепція прямо пов’язується з підтримкою реформи глобального управління та зміцненням ролі міжнародних інститутів. У позиційному документі Китаю для Саміту майбутнього та 79-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН підкреслюється, що «Спільнота єдиної долі людства» має розглядатися як нормативна рамка, спрямована на розвиток більш інклюзивної та стійкої системи глобального управління, а не як альтернатива існуючому порядку [56].

Таким чином, альтернативна точка зору в академічному та дипломатичному середовищі трактує концепцію не як ревізіоністський проєкт, а як спробу запропонувати світу оновлену модель багатосторонності, де центральне місце займає ООН і де реформування міжнародних інститутів має забезпечити більш справедливий розподіл відповідальності та вигод між країнами.

Загалом можна зробити висновок, що стимули та перешкоди реалізації китайської концепції «Спільноти єдиної долі людства» формують складну й суперечливу динаміку її просування.

З одного боку, потужна економічна база, інституціоналізація в міжнародних форматах і затребуваність ідей багатополярності роблять її привабливою для країн Глобального Півдня та забезпечують реальну підтримку на рівні офіційних документів і проєктів.

З іншого боку, системне протидіяння з боку Заходу, зниження можливостей фінансування та гострий дефіцит довіри суттєво обмежують потенціал концепції.

Таким чином, СЄДЛ залишається впливовим, але складним проєктом, подальша доля якого залежатиме від здатності Китаю подолати ці суперечності, а також від готовності використовувати концепцію як інструмент зміцнення багатосторонності та справедливого глобального управління на стратегічну перспективу.

 

6. Співвідношення глобального бачення та регіональних ініціатив: «Спільнота єдиної долі» і позиція КНР щодо України.

Концепція «Спільноти єдиної долі людства» являє собою всеосяжну філософську рамку, що описує бажаний для Пекіна контур світового устрою. Однак для вирішення конкретних міжнародних криз ця філософія потребує прикладних механізмів. У контексті російсько-українського конфлікту таким механізмом стала висунута Сі Цзіньпіном «Ініціатива у сфері глобальної безпеки» (ІГБ), яка у лютому 2023 р. була конвертована в документ із 12 пунктів – «Позицію Китаю щодо політичного врегулювання української кризи» [49], який з певних причин був видалений з офіційного сайту МЗС КНР, де публікувався. Аналіз цього документа показує, що він є не стільки класичним покроковим «мирним планом» із механізмами імплементації, скільки проєкцією глобального бачення концепції «Спільноти єдиної долі людства» на конкретний регіональний конфлікт [50].

Основоположний принцип концепції – абсолютний державний суверенітет і відмова від втручання у внутрішні справи. Саме тому перший пункт китайського плану щодо України постулює необхідність «поваги до суверенітету всіх країн» і суворого дотримання Статуту ООН. Однак цей принцип одразу ж балансується другим пунктом – закликом «відмовитися від менталітету холодної війни» та поважати «правомірні занепокоєння у сфері безпеки всіх країн» [49]. Цей тезис є прямим відображенням просуваної в межах СЄДЛ концепції «неподільності безпеки» (безпека однієї країни не може забезпечуватися за рахунок безпеки інших). На практиці це означає, що Китай, не схвалюючи порушення територіальної цілісності України, водночас переносить значну частину відповідальності за ескалацію на розширення західних військових альянсів (НАТО), що повністю відповідає фактично антизахідному наративу концепції СЄДЛ про необхідність демонтажу блокової дипломатії [51].

Економічний вимір концепції, реалізований через ініціативи розвитку та проєкт «Один пояс, один шлях», базується на принципах безперебійної глобалізації та взаємовигідного співробітництва. У китайському документі щодо України це бачення напряму відображене в пунктах 10 і 11: «Припинення односторонніх санкцій» та «Забезпечення стабільності ланцюгів виробництва і постачання» [49]. Для Пекіна практика застосування західних санкцій в обхід мандата Ради Безпеки ООН є грубим порушенням принципів «спільної долі» та інструментом економічного примусу. Вписуючи ці пункти в план врегулювання кризи, Китай не лише захищає свої торгово-економічні зв’язки з Росією від вторинних обмежень, а й транслює державам Глобального Півдня важливий ідеологічний меседж: китайські ініціативи розвитку пропонують світ, у якому економіка не може використовуватися як геополітична зброя в епоху конкуренції великих держав [52].

Трансляція глобальної теорії в регіональну практику виявила суттєві обмеження китайського підходу. Через те, що документ базується на високих філософських принципах Ініціативи у сфері глобальної безпеки (GSI), у ньому відсутні конкретні практичні деталі: механізми відведення військ, статус окупованих територій, гарантії безпеки чи формати миротворчих місій [52].

Водночас низка дослідників підкреслює, що китайська сторона від початку позиціонувала цей документ як набір принципів і підходів до політичного врегулювання, а не як деталізований план переговорів. У цьому зв’язку він розглядається радше як нормативно-політична рамка, покликана окреслити можливі шляхи майбутнього діалогу, ніж як безпосередня дорожня карта мирного врегулювання [53], [54].

Як бачимо, позиція КНР щодо України демонструє головну особливість китайської зовнішньої політики: регіональні кризи розглядаються Пекіном крізь призму глобального системного протистояння із Заходом [52]. Китайський «мирний план» – не практична дорожня карта для негайного припинення вогню, а нормативний маніфест [49]. Використовуючи кризу в Європі, Пекін просуває свої ініціативи у сфері розвитку та безпеки як легітимну й більш справедливу альтернативу західному світопорядку. Тим самим Китай намагається демонструвати країнам, що розвиваються, готовність експортувати власну модель міжнародної безпеки, виступаючи в ролі глобального миротворця й архітектора нової системи, здатної захистити партнерські режими від зовнішнього тиску.

На прикладі війни в Україні китайський «мирний план» у контексті концепції СЄДЛ та в сукупності з нею і її похідною – Ініціативою у сфері глобальної безпеки – показали як свої сильні сторони, так і обмеження.

Серед сильних сторін:

• підкреслюється прихильність КНР принципам суверенітету, неподільності безпеки та рівноправного діалогу;

• є інструментами стратегічної комунікації: демонструють миротворчу позицію Китаю та транслюють альтернативний наратив країнам Глобального Півдня;

• вбудовуються в глобальні ініціативи («Спільнота єдиної долі», GSI), посилюючи глобальний імідж Китаю.

Слабкі сторони:

• не містять конкретних механізмів врегулювання (відведення військ, статус територій, гарантії безпеки);

• включають потенційно суперечливі положення (одночасна повага до суверенітету й урахування «правомірних занепокоєнь»);

• обмежені практичною застосовністю: залишаються декларацією принципів, а не робочим планом кризового врегулювання.

Такий формат дозволив Пекіну підкреслити свою миротворчу позицію й пов’язати її з глобальними ініціативами у сфері безпеки та розвитку. Одночасно документ транслював державам Глобального Півдня ідею про необхідність альтернативного підходу до міжнародного врегулювання, відмінного від західних практик.

Досвід застосування концепції СЄДЛ та Ініціативи у сфері глобальної безпеки в українській кризі показав, що подібні документи виконують функцію декларування цілей. Вони не містять конкретних процедурних кроків, необхідних для припинення бойових дій, але дозволяють Китаю окреслити власне бачення міжнародної безпеки й продемонструвати прихильність рівноправному діалогу.

Такий підхід відображає стратегію Пекіна: використовувати наявні регіональні конфлікти та кризи як майданчики для просування глобальних ініціатив і демонстрації альтернативного наративу. У цьому сенсі китайський план став елементом дипломатичної комунікації та символічною заявою про готовність брати участь у формуванні нового світового порядку, навіть якщо його практична ефективність в умовах збройного протистояння залишається обмеженою.

 

Висновки

Концепція «Спільноти єдиної долі людства», запропонована Китаєм, являє собою спробу сформувати нову парадигму міжнародних відносин, засновану на взаємозалежності, співпраці та повазі до культурного розмаїття. На відміну від традиційних моделей глобалізації, де переважає логіка суперництва й гегемонії, китайське бачення прагне запропонувати світу альтернативний «глобальний контракт», орієнтований на спільний розвиток і процвітання.

Історичні та культурні корені концепції – конфуціанська ідея гармонії, даоське розуміння рівноваги та буддійська думка про взаємозалежність – надають їй філософської глибини й універсальності. Китайська дипломатія активно пов’язує ці традиції із сучасними ініціативами («Пояс і шлях», «Глобальна ініціатива розвитку», «Глобальна ініціатива безпеки»), що дозволяє позиціонувати концепцію не лише як теоретичну рамку, а й як практичну стратегію.

Ключові принципи СЄДЛ (рівноправне партнерство, колективна безпека, справедливий розвиток, міжцивілізаційний діалог та екологічна стійкість) формують цілісну систему, покликану запропонувати альтернативу блоковій конфронтації. Китай підкреслює, що глобальні виклики – клімат, пандемії, кризи, війни – підсилюють один одного й потребують колективної відповіді. У цьому сенсі концепція протиставляється універсалістським підходам, де часто просувається єдиний стандарт демократії чи економіки.

Практична реалізація концепції виражається у масштабних проєктах: інфраструктурних інвестиціях, культурній дипломатії, миротворчих місіях, підтримці Глобального Півдня та екологічних зобов’язаннях. Ці кроки демонструють прагнення Китаю закріпити своє бачення в реальній політиці й показати світу, що йдеться не лише про філософію, а й про конкретні дії. Важливим елементом є багатосторонність. Так, Пекін наполягає на реформуванні міжнародних інститутів для відображення інтересів усіх країн, а не лише розвинених держав.

Водночас сприйняття концепції залишається неоднозначним. Для одних країн вона виглядає як універсальна філософія співпраці, для інших – як інструмент розширення китайського впливу. Критики зазначають, що риторика про рівність цивілізацій може прикривати прагнення КНР зміцнити власну роль у світовій системі. У цьому сенсі СЄДЛ стикається з тими самими викликами, що й інші глобалізаційні проєкти: баланс між ідеологією та практикою, між універсальними цінностями й національними інтересами, підозрілість і кризи довіри. Водночас низка дослідників підкреслює, що концепція в офіційних документах трактується як заклик до зміцнення багатосторонності, підтримки центральної ролі ООН та реформування глобального управління, а не як спроба замінити існуючу систему.

Порівняння китайської концепції із західними, російськими, ісламськими та радянськими моделями глобалізації показує її унікальність: вона прагне поєднати філософські традиції та сучасну політику, запропонувавши світу модель, де співпраця й солідарність стають основою міжнародного порядку. При цьому її успіх залежить від здатності Китаю переконати інші країни в щирості своїх намірів і готовності ділитися вигодами, а не лише використовувати концепцію для зміцнення власної позиції.

Досвід застосування концепції в контексті української кризи демонструє її обмеженість як інструменту оперативного врегулювання: документ залишився декларацією принципів, без конкретних механізмів реалізації. Водночас він відіграв важливу роль як дипломатичний сигнал, дозволивши Китаю окреслити своє бачення міжнародної безпеки й підкреслити прихильність ідеї рівноправного діалогу.

У довгостроковій перспективі СЄДЛ може функціонувати як політико-економічна платформа, здатна впливати на формування нового світового порядку. Консолідуючи країни Глобального Півдня навколо наративу про несправедливість західної гегемонії, пропонуючи інвестиції без політичних умов і впроваджуючи свою термінологію в міжнародні документи, Китай поступово зміцнює власну роль у глобальному управлінні.

Таким чином, концепція виступає не стільки як засіб вирішення поточних криз, скільки як інструмент поступового переформатування міжнародної системи відповідно до китайського бачення.

 

Список джерел:

1. Full Text: A Global Community of Shared Future: China’s Proposals and Actions. 26 September, 2023.

https://www.mfa.gov.cn/eng/xw/zyxw/202405/t20240530_11332291.html

2. A Sustainable Community of Shared Future for Mankind: Origin, Evolution and Philosophical Foundation. 20 August 2021.

https://www.mdpi.com/2071-1050/13/16/9352

3. Global community of shared future: roots and orientation. Chinese Social Sciences Today. 16 October 2023.

http://english.cssn.cn/skw_research/skw_marxism/202310/t20231016_5690569.shtml

4. ‘A Community of Shared Future’: One Short Phrase for UN, One Big Victory for China? 5 November, 2017.

https://thediplomat.com/2017/11/a-community-of-shared-future-one-short-phrase-for-un-one-big-victory-for-china/

5. Denghua Zhang. The Concept of ‘Community of Common Destiny’ in China’s Diplomacy: Meaning, Motives and Implications. Asia & the Pacific Policy Studies. 16 April, 2018.

https://onlinelibrary.wiley.com/doi/full/10.1002/app5.231

6. China’s ‘Community of Shared Future’ with Southeast Asia: Behind the Numbers. 5 January, 2024.

https://fulcrum.sg/chinas-community-of-shared-future-with-southeast-asia-behind-the-numbers/

7. Globalization and the Liberal International Order: Exploring Mutual Influence and Interaction. 15 January, 2025.

https://ejmss.tiu.edu.iq/index.php/ejmss/article/view/95

8. The Concept of the Foreign Policy of the Russian Federation. 31 March, 2023.

https://www.mid.ru/en/foreign_policy/fundamental_documents/1860586/

9. Jeb Hensarling, The Conservative Case for Globalization, Cato Institute, 2024.

https://www.cato.org/publications/the-conservative-case-for-globalization

10. Valentin Behr, Eve Gianoncelli, The Radicalization of ‘Intellectual Conservatism’ in the Illiberal Moment: The Case of The European Conservative. 23 December, 2025.

https://www.illiberalism.org/the-radicalization-of-intellectual-conservatism-in-the-illiberal-moment-the-case-of-the-european-conservative/

11. Islam’s Dynamic Relationship with Modernity and Globalization. 28 July, 2025.

https://thinking-muslims.co.uk/islams-dynamic-relationship-with-modernity-and-globalization/

12. Cambridge University. Press Red Globalization: The Political Economy of the Soviet Cold War from Stalin to Khrushchev, 2014.

https://assets.cambridge.org/97811070/40250/frontmatter/9781107040250_frontmatter.pdf

13. Xinhua. China, Serbia decide to build community with shared future. 9 May, 2024.

https://english.www.gov.cn/news/202405/09/content_WS663ba8abc6d0868f4e8e6de8.html

14. China Daily. Sense of history unites China and Greece in quest for future global harmony. 1 July, 2025.

https://global.chinadaily.com.cn/a/202507/01/WS68634d5aa31000e9a5739823.html

15. European Council on Foreign Relations. The meaning of systemic rivalry: Europe and China beyond the pandemic. 13 May, 2020.

https://ecfr.eu/publication/the_meaning_of_systemic_rivalry_europe_and_china_beyond_the_pandemic/

16. Mercator Institute for China Studies (MERICS). Beijing showcases its global order pitch. 13 October, 2025.

https://merics.org/en/comment/beijing-showcases-its-global-order-pitch

17. FULCRUM (ISEAS – Yusof Ishak Institute). Regional Responses to China’s Community of Shared Future for Mankind. 2 August, 2024.

https://fulcrum.sg/aseanfocus/regional-responses-to-chinas-community-of-shared-future-for-mankind/

18. SPF China Observer. The Shape of Community of Shared Future for Mankind as Seen from Foreign Minister Wang Yi's Press Conference. 18 June, 2024.

https://www.spf.org/spf-china-observer/en/document-detail051.html

19. Министерство иностранных дел КНР. Совместно создать сообщество единой судьбы Китая - Центральной Азии. 19 мая 2023 г.

https://www.fmprc.gov.cn/rus/wjdt/zyjh/202305/t20230519_11080004.html

20. National Center for Biotechnology Information (PMC). A Community of Shared Future for Mankind: A study on the news discourse of environmental cooperation in countries along the Belt and Road Initiative. 23 October, 2023.

https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC10593205/

21. European Hub for Contemporary China (EuroHub4Sino). China's increasing influence in the Global South: what does it mean for the EU? 16 January 2026.

https://eh4s.eu/publication/chinas-increasing-influence-in-the-global-south-what-does-it-mean-for-the-eu

22. European Guanxi. Europe and China's International Development Cooperation Narratives: Conflicting yet Converging. URL:

https://www.europeanguanxi.com/post/europe-and-china-s-international-development-cooperation-narratives-conflicting-yet-converging

23. Brookings Institution. Between Washington and Beijing: How Europe fits into US-China strategic competition.

https://www.brookings.edu/articles/between-washington-and-beijing-how-europe-fits-into-us-china-strategic-competition/

24. Council on Geostrategy. What the Chinese Communist Party wants from the United Kingdom. 30 March, 2021.

https://www.geostrategy.org.uk/research/what-the-chinese-communist-party-wants-from-the-united-kingdom/

25. China Daily. Xi's vision on shared future of humanity an 'outstanding' theoretical achievement, British sociologist. 29 October, 2022.

https://www.chinadaily.com.cn/a/202210/29/WS635d0397a310fd2b29e7f3e6.html

26. Ministry of Foreign Affairs of the People's Republic of China. Xi Jinping Delivers Important Speech in City of London. 22 October, 2015.

https://www.fmprc.gov.cn/eng./zy/jj/2015zt/xjpdygjxgsfw/202406/t20240606_11381599.html

27. The State Council Information Office of the PRC. Full text of President Xi's written interview with Russian media. 4 July, 2017.

http://www.scio.gov.cn/news_0/202209/t20220921_426831.html

28. US Army War College (USAWC) Press. Sino-Russian Relations and the War in Ukraine. 28 July, 2022.

https://press.armywarcollege.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=3165&context=parameters

29. U.S.-China Economic and Security Review Commission. China’s Paper on Ukraine and Next Steps for Xi’s Global Security Initiative. 7 March, 2023.

https://www.govinfo.gov/content/pkg/GOVPUB-Y3_2_C44-PURL-gpo214384/pdf/GOVPUB-Y3_2_C44-PURL-gpo214384.pdf

30. The Polish Institute of International Affairs (PISM). China Adapts Policy in Response to Russia's Aggression Against Ukraine. 31 March, 2023.

https://pism.pl/publications/china-adapts-policy-in-response-to-russias-aggression-against-ukraine

31. ResearchGate. Under the “Belt and Road” initiative, the China and Ukraine governments should assume greater responsibility to promote trade. September 2019.

https://www.researchgate.net/publication/342372734_Under_the_Belt_and_Road_initiative_the_China_and_Ukraine_governments_should_assume_greater_responsibility_to_promote_trade

32. Taylor & Francis. The Chinese Way of World Order-Making and Shaping: The Russo-Ukrainian War as a Test and an Opportunity. 28 January, 2026.

https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/10670564.2026.2622656

33. Global Panorama. Beijing's Reaction to Ukraine Crisis: Divergence From Principled Foreign Policy? 14 April, 2022.

https://www.globalpanorama.org/en/2022/04/beijings-reaction-to-ukraine-crisis-divergence-from-principled-foreign-policy-abdurrahim-sagir/

34. Atlantic Council. How Beijing's newest global initiatives seek to remake the world order. 21 June, 2023.

https://www.atlanticcouncil.org/in-depth-research-reports/issue-brief/how-beijings-newest-global-initiatives-seek-to-remake-the-world-order/

35. U.S.-China Economic and Security Review Commission. The China Model: Return of the Middle Kingdom.

https://www.uscc.gov/sites/default/files/2020-12/Chapter_1_Section_2--The_China_Model-Return_of_the_Middle_Kingdom.pdf

36. Texas National Security Review. Xi’s Vision for Transforming Global Governance: A Strategic Challenge for Washington and Its Allies. November 2018.

https://tnsr.org/2018/11/xis-vision-for-transforming-global-governance-a-strategic-challenge-for-washington-and-its-allies/

37. Brookings Institution. China, the United States, and the future of a rules-based international order. 22 July, 2024.

https://www.brookings.edu/articles/china-the-united-states-and-the-future-of-a-rules-based-international-order/

38. Center on Global Energy Policy at Columbia University. How the US and China Could Renew Cooperation on Climate Change. 18 December, 2020.

https://www.energypolicy.columbia.edu/publications/how-us-and-china-could-renew-cooperation-climate-change/

39. Africa Center for Strategic Studies. Africa as a Testing Ground for China’s Global Security Initiative. 4 August, 2025.

https://africacenter.org/spotlight/africa-china-global-security-initiative/

40. Africa China Centre. How China's Initiatives are Shaping a Global Community with a Shared Future for Mankind. 11 September, 2024.

https://africachinacentre.org/how-chinas-initiatives-are-shaping-a-global-community-with-a-shared-future-for-mankind/

41. Center for Strategic and International Studies (CSIS). China's Third Policy Paper on Latin America and the Caribbean: Expanding Influence and Ambitions. 18 December, 2025.

https://www.csis.org/analysis/chinas-third-policy-paper-latin-america-and-caribbean-expanding-influence-and-ambitions

42. Inter-American Dialogue. Navigating U.S.-China Competition: Latin American and Southeast Asian Experiences. 18 June, 2025.

https://thedialogue.org/analysis/navigating-u-s-china-competition-latin-american-and-southeast-asian-experiences

43. World Bank Group. Belt and Road Economics: Opportunities and Risks of Transport Corridors.

https://www.worldbank.org/en/topic/regional-integration/publication/belt-and-road-economics-opportunities-and-risks-of-transport-corridors

44. Carnegie Endowment for International Peace. China’s New Global Initiatives: Catching Up with the Rhetoric.

https://carnegieendowment.org/2023/10/24/china-s-new-global-initiatives-catching-up-with-rhetoric-pub-90833

45. Council on Foreign Relations (CFR). China’s Alternative Order: How Beijing is using the Global South to reshape the international system.

https://www.cfr.org/article/chinas-alternative-order

46. Center for Strategic and International Studies (CSIS). De-risking and the Future of the Global Order: Transatlantic Perspectives on China. URL:

https://www.csis.org/analysis/de-risking-and-future-global-order

47. AidData at William & Mary. Belt and Road Reboot: Beijing’s Bid to De-Risk Its Global Infrastructure Initiative.

https://www.aiddata.org/publications/belt-and-road-reboot

48. ISEAS–Yusof Ishak Institute. The State of Southeast Asia: 2024 Survey Report (Trust Deficit and Geopolitical Anxieties).

https://www.iseas.edu.sg/centres/asean-studies-centre/state-of-southeast-asia-survey/the-state-of-southeast-asia-2024-survey-report/

49. Ministry of Foreign Affairs of the People's Republic of China. China’s Position on the Political Settlement of the Ukraine Crisis. 24 February, 2023.

https://web.archive.org/web/20230224024423/https://www.fmprc.gov.cn/mfa_eng/zxxx_662805/202302/t20230224_11030713.html

50. China’s ‘Peace Plan’ for Ukraine Isn’t About Peace. 4 April, 2023.

https://foreignpolicy.com/2023/04/04/china-xi-ukraine-russia-peace-plan-diplomacy-global-south/

51. Carnegie Endowment for International Peace. A New World Police: How Chinese Security Became a Global Export. 2 February, 2026.

https://carnegieendowment.org/russia-eurasia/politika/2026/01/china-global-security-provider

52. enter for Strategic and International Studies (CSIS). Global Development in an Era of Great Power Competition. 24 March, 2022.

https://www.csis.org/analysis/global-development-era-great-power-competition

53. Alexander Gabuev, Inside China’s Peace Plan for Ukraine, Carnegie Endowment for International Peace. 1 March, 2023.

https://carnegieendowment.org/russia-eurasia/politika/2023/02/inside-chinas-peace-plan-for-ukraine

54. Amrita Jash, China’s Position on Ukraine War Tells a Tale, Institute for Security and Development Policy. 27 February, 2023.

https://www.isdp.eu/chinas-position-on-ukraine-war-tells-a-tale/

55. China Institute of International Studies. Embracing True Multilateralism, and Jointly Forging a Community with a Shared Future for Mankind. 2 December, 2024.

https://www.ciis.org.cn/english/MediaCenter/NEWS_183/202412/t20241202_9430.html

56. Ministry of Foreign Affairs of the People’s Republic of China. Position Paper of the People’s Republic of China for the Summit of the Future and the 79th Session of the UN General Assembly. 19 September, 2024.

https://www.fmprc.gov.cn/eng/zy/wjzc/202409/t20240920_11493896.html

57. Angana Guha Roy. China’s Strategic Shift to ‘Small and Beautiful’ Projects. Atlas Institute for International Affairs. 7 October, 2025.

https://atlasinstitute.org/chinas-strategic-shift-to-small-and-beautiful-xiao-er-mei-projects/

58. Patrick Body. BRI’s 10-Year Shift: Embracing ‘Small Yet Beautiful’. CKGSB Knowledge. 24 October, 2024.

https://english.ckgsb.edu.cn/knowledge/article/taking-the-initiative-how-the-last-10-years-has-changed-the-bri/

59. Linda Calabrese, Rhys Jenkins & Lorena Lombardozzi. The Belt and Road Initiative and Dynamics of Structural Transformation. European Journal of Development Research, Springer, 2024.

https://link.springer.com/article/10.1057/s41287-024-00644-x

60. Бортник, Р. Политическая эволюция вашингтонского и пекинского консенсуса: модели глобализации. Украинский Институт политики (UIP), 2024.

https://uiamp.org/isled/politicheskaya-evolyuciya-vashingtonskogo-i-pekinskogo-konsensusa-modeli-globalizacii