Авторы публикации
Цього тижня ми спостерігали цілу плеяду подій, які в сукупності завдають серйозного інформаційно-політичного удару по позиціях Президента України.
Зокрема, ексглаві Офісу Президента вручено підозру — НАБУ і САП вважають Андрія Єрмака, в рамках продовження «Міндичгейту», причетним до легалізації 460 млн гривень на елітному будівництві під Києвом.
При цьому в НАБУ і САП заявили, що Президент України не фігурував і не фігурує у розслідуванні в будь-якому правовому статусі (хоча в підозрі Міндичу і є згадка Президента), що в цілому очікувано з урахуванням його конституційного статусу недоторканності, а секретар РНБО Рустем Умеров проходить у справі як свідок.
Попри заяви НАБУ і САП щодо Президента, внутрішня опозиція вже формує альтернативну інтерпретацію ситуації. Зокрема, глава парламентської ТСК Олексій Гончаренко вказує, що в матеріалах підозри йдеться про вплив Тимура Міндича через особисті стосунки з Президентом України. На цій підставі він робить акцент на змістовній стороні справи та вважає, що у разі виходу слідства на Президента матеріали мають бути передані до Парламенту для можливого запуску процедури імпічменту.
Справа «Міндича» від самого початку розвивається в межах протистояння між антикорупційною вертикаллю НАБУ/САП/ВАКС і багатоликою антипрезидентською опозицією та українською владою за вплив на ключові економічні, силові та управлінські інститути країни. Це протистояння помітно загострилося після рішення ЄС про виділення Україні кредиту у 90 млрд євро. Єрмак, попри формальне звільнення, ймовірно, продовжував зберігати вплив на частину системи державного управління — вибудувана ним кадрова система продовжувала функціонувати. Саме тому він розглядається як основна ціль у цьому розслідуванні. Інакше кажучи, основна мета жорсткої активізації справи «Міндича» може полягати у спробі змінити внутрішній баланс влади — послабити вплив президентського оточення на ключові економічні потоки та силові структури.
Паралельно екссекретар Офісу Президента Юлія Мендель дала резонансне інтерв’ю американському журналісту Такеру Карлсону, яке також б’є по іміджу В. Зеленського. Юлія Мендель заявила, що він нібито був готовий віддати РФ частину Донбасу ще у 2022 році. В Офісі Президента ці слова спростували, зазначивши, що такої інформації у Мендель бути не могло. Примітно, що інтерв’ю Мендель спочатку було записано англійською мовою, ймовірно, у лютому–березні 2026 року, і орієнтоване на широку західну аудиторію. Це надає йому зовнішньополітичного значення і виглядає як елемент тиску з боку частини американських консервативних кіл (до яких належить і Т. Карлсон), орієнтованих на переговори та угоду з Москвою.
Загальна ситуація вказує на перехід в гостру фазу спроб послаблення В. Зеленського та його команди, а також можливого переустрою архітектури державного управління в Україні.
Причому тиск формується одночасно з двох напрямків: з боку внутрішнього антикорупційного середовища (за яким можуть стояти західноліберальні еліти), політичної та економічної опозиції, зацікавленої у перерозподілі впливу та формуванні нової конфігурації влади (контроль над силовими структурами та ключовими галузями економіки і державних закупівель, зміна складу уряду).
А також з боку частини західних, насамперед американських консервативних кіл, орієнтованих на якнайшвидше завершення війни в Україні шляхом компромісів з РФ. При цьому США зацікавлені в тому, щоб такі рішення були формально ініційовані та реалізовані Києвом, а відповідальність за них взяв на себе Зеленський. Однак він до цього не готовий, що і посилює елементи політичного тиску.
На цьому тлі завершення триденного перемир’я та відновлення ударів по глибині території України фіксують повернення ситуації в жорстку воєнну фазу. Темпи просування РФ на фронті поки залишаються обмеженими, однак рівень воєнної ескалації у війні РФ та України зберігається високим, включаючи елементи ядерного шантажу.
Загалом ситуація з перемир’ям показала керованість процесу з боку Вашингтона. Водночас саме перемир’я 9–11 травня, приурочене до Дня Перемоги, мало ситуативний і короткостроковий характер і не отримало продовження, оскільки сторони як і раніше далекі від консенсусу, а переговорний процес продовжує деградувати.
Втім, вдалося уникнути масштабної ескалації — значною мірою завдяки втручанню ключового медіатора, США. Ситуація з перемир’ям також посилює позиції Дональда Трампа напередодні його візиту до Пекіна, запланованого на 13–15 травня.
__________________
Триденне перемир’я між Україною та РФ.
Триденне перемир’я між РФ та Україною, яке діяло з 9 травня по 11 травня включно, офіційно завершилося 12 травня і не було продовжене. При цьому відсутність дальнобійних ударів у цей період показує, що сторони здатні домовлятися про обмеження бойових дій за посередництва США — нехай і на короткостроковій основі.
Загалом ситуація показала керованість процесу з боку Вашингтона. Хоча саме перемир’я 9–11 травня (приурочене до Дня Перемоги) мало ситуативний і короткостроковий характер, не отримавши продовження, оскільки сторони як і раніше далекі від консенсусу, а переговорний процес продовжує деградувати.
Водночас вдалося уникнути масштабної ескалації — значною мірою завдяки втручанню головного медіатора — США. Ситуація з перемир’ям між РФ та Україною посилює позиції Трампа напередодні його візиту до Пекіна, який уже запланований на 13–15 травня.
Можна відзначити, наскільки складною і важкою була конструкція формування цього перемир’я — через низку односторонніх ініціатив.
На тлі масованих нальотів українських безпілотників (в окремі дні фіксувалося до 500–600 збитих українських дронів за добу над територією РФ) Росія, стурбована безпекою Параду Перемоги 9 травня в Москві та інших містах, оголосила одностороннє припинення вогню на період 8–9 травня. При цьому Москва не приховувала, що розраховує на дзеркальні кроки України.
У свою чергу Україна, не бажаючи діяти в логіці російських ініціатив, запропонувала власне одностороннє припинення вогню на 5–6 травня. Однак воно було проігнороване Росією — удари продовжувалися, що призвело до нових жертв серед цивільного населення та атак на різні об’єкти на території України.
У відповідь Україна дала зрозуміти, що не пов’язує себе зобов’язаннями щодо відмови від ударів у період святкових заходів на території РФ 9 травня, і продовжила завдавати ударів 8 травня. У свою чергу Росія офіційно пригрозила завдати масованого ракетного удару по центру Києва у разі зриву заходів, а також безуспішно закликала іноземних дипломатів залишити місто.
Додатково РФ закрила повітряний простір над полігоном Капустин Яр (звідки традиційно здійснюються пуски ракетного комплексу «Орешник») і оголосила навчання на полігоні «Кура» в Усть-Камчатському окрузі — одному з ключових місць запуску міжконтинентальних балістичних ракет, у тому числі в ядерному оснащенні.
Важливим компонентом стали публічні та непублічні погрози Москви. Основним об’єктом тиску була не стільки Україна, яка на такі сигнали не реагувала і продовжувала свою політичну гру, скільки Європа і США.
Зокрема, представниця МЗС РФ Марія Захарова закликала західні посольства залишити центр Києва, попереджаючи про можливий масований ракетний удар по столиці. Глава МЗС РФ Сергій Лавров при цьому заявив: «пощади не буде».
Таким чином, після провальних спроб Росії та України запровадити односторонні режими припинення вогню, російсько-українська війна знову наблизилася до небезпечного порогу масштабної ескалації.
І, нарешті, пізно ввечері 8 травня Президент США Дональд Трамп оголосив ще одне перемир’я — на 9, 10 і 11 травня, а також повідомив про можливий обмін полоненими за формулою «1000 на 1000».
Трамп підкреслив, що не спілкувався напряму з Путіним і запропонував свою ініціативу перемир’я як реакцію на сигнали, передані російською стороною через канали комунікації.
Відомо, що глава МЗС РФ Сергій Лавров зв’язувався з держсекретарем США Марко Рубіо, помічник президента РФ Юрій Ушаков контактував своїми каналами з представником президента США Стівом Уіткоффом і Джаредом Кушнером. Паралельно минулого тижня відбувся візит секретаря РНБО Рустема Умерова до США.
Судячи з усього, у США погрози РФ сприйняли серйозно або вважали їх зручним приводом для спроби перезапустити переговорний процес. У результаті США здійснили тиск на українську сторону, і Україна погодилася на модель перемир’я, яка частково враховує російські пропозиції.
Загалом модель виглядає так: Росія тиснула на Захід, Захід тиснув на Україну.
У підсумку вийшов компромісний варіант перемир’я: не повністю російський і не український сценарій, а радше американська модель — перемир’я на 9, 10 і 11 травня.
Одночасно українське керівництво, розуміючи, що згода на перемир’я 9 травня може сприйматися як поступка Росії, спробувало нівелювати цей ефект. Це проявилося у своєрідному «тролінгу» — указі президента України, який дозволяє проведення параду в Москві.
При цьому повного припинення вогню не відбулося: сторони тимчасово відмовилися від дальнобійних ударів по глибині територій, однак бойові дії на фронті продовжуються.
Але все ж вдалося уникнути масштабної ескалації. Дійсно, якби в ці дні сторони обмінювалися ударами, це могло б дати російським «яструбам» привід посилити тиск на Путіна і його оточення з вимогою завдати Україні максимально жорсткого «удару відплати» — аж до обговорення застосування ядерної зброї.
Також Президентом України знову було заявлено, що американська делегація може відвідати Україну наприкінці травня — на початку червня. Відсутність точних строків означає, що сторони зараз не бачать у ситуації нічого термінового і не розраховують на будь-які прориви. Ці переговори мають скоріше технічний, робочий характер без очікувань значущих результатів.
Водночас рівень напруженості між Україною та РФ залишається високим, зокрема Кремль продовжує демонструвати прихильність до своїх ультиматумів. Помічник президента РФ Юрій Ушаков дав зрозуміти, що у черговому раунді тристоронніх переговорів між Москвою, Вашингтоном і Києвом наразі немає сенсу, оскільки для подальшого прогресу Київ має вивести свої війська з Донбасу.
«Усі розуміють, у тому числі, я б сказав, і українські переговорники, що зараз Києву потрібно зробити лише один серйозний крок, після чого, по-перше, призупиняться воєнні дії, а по-друге, відкриються перспективи для серйозного обговорення подальшого довгострокового врегулювання. Усі це розуміють, тому зараз, чесно кажучи, переконувати один одного — багато в чому марна трата часу, тому що зараз очікується цей крок від Києва, зокрема від Зеленського», — заявив Ушаков.
Також заява президента РФ Володимира Путіна про те, що війна в Україні може скоро завершитися, радше слід трактувати як розрахунок на те, що США посилять тиск на Україну з метою домогтися виведення українських військ з Донбасу.
Загалом не виключено, що найближчим часом дійсно може посилитися тиск на Україну з метою якнайшвидшого припинення бойових дій. Це може бути пов’язано з внутрішньополітичною логікою США — наближенням виборів до Конгресу та необхідністю продемонструвати зовнішньополітичні успіхи на тлі кризи на Близькому Сході.
У зв’язку з цим дедалі частіше з’являються сигнали про спроби перезапуску переговорного процесу. Зокрема, циркулюють неофіційні обговорення можливого сценарію тимчасового припинення вогню по лінії фронту (тоді як РФ продовжує вимагати передати їй увесь Донбас), що могло б супроводжуватися частковими поступками з боку Заходу, включаючи пом’якшення санкційного тиску на Росію.
Подібні підходи викликають занепокоєння в Україні, оскільки може йтися про фіксацію поточної конфігурації конфлікту без чітких гарантій безпеки при одночасному зниженні фінансового тиску на Москву.
Ексглаві Офісу Президента Андрію Єрмаку було повідомлено про підозру в межах справи «Міндичгейт».
Увечері 11 травня НАБУ і САП оголосили про пред’явлення підозри колишньому голові Офісу Президента України Андрію Єрмаку. Підозра стосується можливого участі у відмиванні 460 млн гривень, отриманих незаконним шляхом, під час будівництва котеджного містечка «Династія» в селі Козин під Києвом.
Нагадаємо, що перед цим, 28 квітня, журналіст «Української правди» Михайло Ткач опублікував нові фрагменти прослуховування з квартири близького до Офісу Президента бізнесмена Тимура Міндича.
За версією слідства, будівництво приватних резиденцій у Козині фінансувалося через підконтрольні структури, кооперативи та компанії з ознаками фіктивності. НАБУ стверджує, що частина коштів маскувалася, а реальні власники майна приховувалися.
Разом із Єрмаком у справі фігурують бізнесмен і колишній бізнес-партнер Президента Тимур Міндич та колишній віцепрем’єр Олексій Чернишов — їм також повідомлено про підозру.
Підозру пред’явлено за частиною 3 статті 209 Кримінального кодексу України — легалізація (відмивання) майна, отриманого злочинним шляхом. Санкція статті передбачає позбавлення волі від 8 до 12 років із конфіскацією майна.
Частина судового засідання проходитиме в закритому режимі. Сторона захисту клопотала про відкладення розгляду справи. Суд постановив, що 12 травня буде заслухано сторону обвинувачення та частину матеріалів, однак запобіжний захід поки що не обрано.
За словами адвоката Єрмака, матеріали справи налічують 16 томів по 250 сторінок кожен. Прокуратура має намір клопотати про тримання під вартою з можливістю внесення застави у розмірі 180 млн грн.
В антикорупційних органах заявили, що Президент України не фігурував і не фігурує в цьому розслідуванні, що загалом очікувано з огляду на його конституційний імунітет, тоді як секретар РНБО Рустем Умеров проходить у справі в статусі свідка.
Попри заяви НАБУ і САП щодо Президента, внутрішня опозиція вже починає формувати альтернативну інтерпретацію ситуації. Зокрема, народний депутат і голова відповідної парламентської ТСК Олексій Гончаренко звертає увагу на те, що в матеріалах підозри зазначено: Тимур Міндич здійснював свій вплив через особисті, дружні стосунки з Президентом України. На цій підставі він робить акцент не стільки на формальній відсутності президента у справі, скільки на змістовній стороні матеріалів. За його логікою, якщо в ході розслідування слідство виходить на чинного президента, антикорупційні органи мають довести збір доказів до рівня, за якого щодо будь-якої іншої особи вже було б вручено підозру, і передати матеріали до Парламенту для можливого запуску процедури імпічменту.
Справа «Міндича» від самого початку розвивається в контексті протистояння між антикорупційною вертикаллю та чинною українською владою за контроль над ключовими економічними, силовими та управлінськими інститутами. Це протистояння суттєво загострилося після рішення ЄС про виділення Україні кредиту у розмірі 90 млрд євро.
Єрмак, попри формальне звільнення, ймовірно, продовжував зберігати вплив на частину системи державного управління. Саме тому він розглядається як основна ціль у цьому розслідуванні. Водночас сам Президент поки що залишається поза прямим ударом. Це можна трактувати як сигнал — не зачіпаючи напряму главу держави, обмежити й перерозподілити вплив усередині влади.
У цьому контексті справа також може розглядатися як спроба послабити президентську вертикаль і особисто Зеленського.
Справа Єрмака може стати одним із найрезонансніших антикорупційних кейсів в Україні за останній час. Навіть не будучи його прямим фігурантом, Президент ризикує зазнати суттєвих політико-репутаційних втрат — як усередині країни, так і у відносинах із західними партнерами. Особливо чутливо це на тлі процесів євроінтеграції, де Україна прагне пришвидшити рух, тоді як у ЄС, навпаки, дають зрозуміти, що цей процес може виявитися тривалим.
Водночас, поки Президент не залучений до справи безпосередньо, ризики системної дестабілізації залишаються обмеженими. Йдеться радше про перерозподіл впливу всередині влади та посилення зовнішнього контролю — у чому можуть бути зацікавлені європейські партнери України.
Така жорстка активізація справи «Міндича», вже із залученням Єрмака, також може розглядатися як своєрідне спонукання Президента пришвидшити виконання заявлених європейських реформ. Які, зокрема, спрямовані на посилення ролі антикорупційної вертикалі, зниження впливу Генеральної прокуратури, СБУ та інших інститутів, а також на кадрові зміни на користь фігур, орієнтованих на ЄС та антикорупційне середовище. Аналогічні процеси можуть зачепити і ключові сектори економіки, насамперед енергетику та військово-промисловий комплекс.
Інтерв’ю екс-прессекретаря Юлії Мендель американському консервативному журналісту Такеру Карлсону.
Екс-прессекретар президента України Володимира Зеленського Юлія Мендель дала півторагодинне інтерв’ю американському журналісту Такеру Карлсону. Відео було опубліковане 11 травня. Це інтерв’ю стало додатковим інформаційним ударом по Зеленському. Мендель активно критикує Президента, дорікаючи йому у затягуванні війни та прагненні будь-якою ціною утриматися при владі.
Один із центральних меседжів стосувався переговорів 2022 року. Мендель стверджувала, що Україна нібито була готова віддати Донбас Росії на переговорах у Стамбулі. В Офісі президента це спростували. Радник з комунікацій Дмитро Литвин заявив: «Ця пані не брала участі в переговорах, не брала участі у прийнятті рішень, давно не в собі, а хто їй там щось розповідає і чи було це насправді — коментувати несерйозно». Нагадаємо, що зараз Президент виступає категорично проти виведення військ із Донбасу, як на цьому наполягають у Кремлі.
Ключовою лінією інтерв’ю стала ідея втрати сенсу війни. Мендель заявила: «Якщо війна йде за вступ до НАТО — Україна не має шансів туди вступити; якщо проти Зеленського — то він і є її головним бенефіціаром; якщо за повернення територій — Україна їх втрачає протягом трьох років; якщо за демократію — то демократії в країні зараз немає». На її думку, Зеленський зацікавлений у продовженні війни і є «одним із найбільших перешкод для миру сьогодні», а завершення війни має бути досягнуте будь-якими способами.
Окремий блок звинувачень стосується політичного стилю та особистих якостей президента. Мендель звинуватила Зеленського в акторській «грі», заявивши, що він «емоційно неконтрольований», «змінює маски» і нібито «не має емпатії, а лише грає її». Вона також натякнула на можливе вживання наркотичних речовин, назвавши це «секретом Полішинеля».
Значну увагу приділено темі внутрішньої політики та медійного контролю. За словами Мендель, Зеленський нібито висловлювався про те, що українці «не готові до демократії» і потребують жорсткішої моделі управління. Вона також стверджувала, що він вимагав від команди вести «пропаганду як у Геббельса» і просувати позитивний порядок денний: «Найголовніше — нам потрібно 1000 голів, що говорять. І якщо 1000 голів, що говорять, говорять про позитивні речі, то позитивні речі відбуваються, і люди вірять, що є позитивні речі». Мендель представила Зеленського як «приховане зло» і двоїсту фігуру: «Те, що робить російська армія в Україні, — це злочини проти людяності. Але ця війна більше не є чорно-білою. Вона темна. І ще більш темна. Ми бачимо Путіна як зло. Але Зеленський теж зло — просто приховане. На камеру він грає плюшевого ведмедика. Але коли вимикається світло, він перетворюється на ведмедя-грізлі і знищує людей».
Також прозвучала критика суспільно-політичної атмосфери в країні. Мендель заявила, що в Україні «все заборонено», і назвала «дивним правилом» хвилину мовчання о 9:00 на пам’ять про загиблих, зазначивши, що вважає незвичним, що в цей момент зупиняються автомобілі і звучить гімн.
На завершення інтерв’ю Мендель російською мовою звернулася до президента РФ Володимира Путіна, закликавши його припинити війну одним рішенням, а також зупинити «дронове сафарі» в Херсоні. Вона назвала війну в Україні «війною без переможця», в якій «слов’яни вбивають слов’ян».
Після виходу інтерв’ю Юлію Мендель в Україні було внесено до бази «Миротворець».
Примітно, що інтерв’ю Мендель спочатку було записане англійською мовою (не виключено, що в лютому-березні 2026 року) і орієнтоване на широку західну аудиторію, передусім американську. Це принципово важливо, оскільки основні репутаційні ризики для Зеленського формуються саме у зовнішньому контурі — в очах західних партнерів, від яких безпосередньо залежить політична, військова та фінансова підтримка України. Такер Карлсон — один із найвпливовіших медійних фігур у США, чиї матеріали на платформах X і YouTube регулярно набирають десятки мільйонів переглядів. У цьому контексті інтерв’ю набуває не лише внутрішньополітичного, а й зовнішньополітичного значення і виглядає як елемент тиску з боку частини американських консервативних кіл, орієнтованих на переговори та угоду з Москвою.
У такому вигляді воно може розглядатися як інструмент «примусу до миру» — спроба підштовхнути Зеленського до більш гнучкої позиції на переговорах, за якої саме він має взяти на себе основні репутаційні витрати можливих поступок.
Рівень воєнної ескалації у війні РФ та України залишається високим із елементами ядерного шантажу.
Попри примушення сторін конфлікту з боку США до триденного перемир’я, загальна напруженість не знизилася, а навпаки — супроводжується демонстративними сигналами воєнної ескалації.
Зокрема, Росія здійснила успішний пуск нової міжконтинентальної балістичної ракети «Сармат», здатної нести ядерні боєголовки, про що командувач РВСП Сергій Каракаєв доповів Володимиру Путіну. За його словами, до кінця року комплекс «Сармат» буде поставлений на бойове чергування в Ужурському з’єднанні.
Додатково Путін заявив про можливість оснащення ракетного комплексу «Орешник» ядерними боєголовками, а також зазначив, що роботи над системами «Посейдон» і «Буревісник» перебувають на завершальній стадії.
Таким чином, паралельно з тактичними спробами обмежити бойові дії, Росія посилює стратегічний тиск, демонструючи готовність до подальшого нарощування військового потенціалу, включно з ядерним компонентом.
На цьому тлі вже з 12 травня РФ відновила масовані удари по території України, фактично повернувшись до інтенсивної фази бойових дій. Обстріли знову зачепили низку регіонів, насамперед схід і південь країни, а також окремі об’єкти інфраструктури в центральних областях. Лише за ніч по Україні було випущено понад 200 ударних дронів, завдано понад 30 авіаударів і скинуто понад 80 авіабомб.
Обстріли зачепили Дніпропетровську, Житомирську, Миколаївську, Сумську, Харківську та Чернігівську області, а також Київ і область. Зафіксовано пошкодження енергетичної інфраструктури, житлових будинків і об’єктів цивільної логістики, є поранені та загиблі. Ситуація загалом підтверджує перехід від короткострокового «перемир’я» до продовження тиску військовим шляхом.
Бойові дії.
Темпи просування РФ на фронті поки що залишаються обмеженими. За останній тиждень війська РФ захопили близько 25 кв. км української території і наразі контролюють 116 873 тис. кв. км (19,36%).
Донецька область (ключовий театр наступу РФ): російські війська продовжують тиск одразу на кількох ділянках — Слов’янському, Костянтинівському та Новопавлівському напрямках. Фіксується просування на Слов’янському напрямку в районах Діброви, Голубівки та Закітного, а також просування на захід від Гришиного поблизу Покровська. Це свідчить про спроби РФ розтягнути українську оборону та зберегти тиск на ключові вузли логістики в цьому районі.
У Сумській області триває російський тиск на прикордонних ділянках, що змушує Україну перерозподіляти ресурси.
Запорізький напрямок (контрдії ЗСУ): ЗСУ вдалося погіршити становище російських військ у районах Приморська та Степногірська, де російські підрозділи були відтиснуті й змушені переходити до оборони під тиском українських контратак.
На тлі оголошеного США триденного перемир’я (9–11 травня), підтриманого Києвом і Москвою, дальнобійні удари по тиловій інфраструктурі фактично не здійснювалися, що визнавали обидві сторони. Однак на лінії фронту бойові дії не припинялися: тривали артилерійські обстріли, удари дронами та локальні просування.
Фронт поки що залишається у стадії повільного руху через сезонний фактор: відсутність щільної «зеленки» та несприятливі погодні умови обмежують можливості для масштабних наступів. Але РФ може перейти до нового етапу літнього наступу вже орієнтовно з 20 травня, коли сформуються більш сприятливі погодні умови.
Соціологія.
Новий опитування Євробарометра (проводилося з 12 березня по 5 квітня 2026 року в 27 державах-членах ЄС), опубліковане напередодні Дня Європи, показує досить сильну підтримку України серед європейців.
Так, 76% європейських респондентів погоджуються з тим, що вторгнення Росії в Україну становить загрозу безпеці ЄС.
55% задоволені реакцією ЄС на вторгнення Росії в Україну.
76% (3 з 4 респондентів) вважають, що ЄС має продовжувати підтримувати Україну до досягнення справедливого і тривалого миру. 20% — не згодні; 4% — вагаються з відповіддю.
Найбільш підтримуваними заходами є:
80% — прийом до ЄС людей, які тікають від війни;
75% — надання Україні фінансової та гуманітарної допомоги;
70% — запровадження економічних санкцій проти російського уряду, компаній і фізичних осіб;
56% — фінансування закупівель і постачання військової техніки Україні.
Підтримка вступу України до ЄС знижується.
57% — європейців підтримують надання Україні статусу кандидата на вступ до ЄС (за три роки -10%). Водночас восени 2023 року близько шести з десяти схвалювали надання Україні статусу кандидата в ЄС (61%) (у серпні 2023 було — 67%).
***
Згідно з даними дослідження Соціологічної групи «Рейтинг» від 15–17 квітня 2026 року, українське суспільство загалом зберігає високий рівень позитивного ставлення до Європейського Союзу та ідеї євроінтеграції.
Так, 72% українців вважають, що членство України в ЄС принесло б країні велику користь. Протилежної думки дотримуються лише 18%, ще 10% вагаються з відповіддю. Підтримка євроінтеграції залишається високою в усіх регіонах країни: від 67% на Півдні до 80% у Києві.
Водночас 59% респондентів загалом оцінюють потенційне членство України в ЄС як «добре» явище, і лише 6% — як «погане». Ще 29% займають нейтральну позицію, вважаючи, що це «ні добре, ні погано». Найбільш позитивне ставлення до вступу в ЄС фіксується в Києві та західних регіонах, однак навіть на Сході та Півдні більшість також сприймає євроінтеграцію позитивно.
Окремо показово, що серед прихильників вступу України до ЄС 92% вважають, що країна отримала б від цього вигоду, а 83% називають саме членство «добрим» для України. Водночас навіть серед противників вступу 19% визнають, що Україна все ж могла б отримати певну користь від членства в ЄС, хоча 73% вважають протилежне.
Для українців ЄС сьогодні передусім асоціюється з миром (42%), повагою до людського життя (39%) і демократією (29%). Особливо показово, що повагу до людського життя українці пов’язують з Європейським Союзом більш ніж удвічі частіше, ніж жителі самих країн ЄС — 39% проти 15%.
Водночас у країнах Євросоюзу ЄС частіше сприймається через категорії верховенства права, прав людини, демократії та підтримки інших країн. Це відображає вплив війни на українське суспільство: для України Європа сьогодні сприймається передусім як простір безпеки, збереження життя і миру, тоді як для самих європейців акцент зміщений у бік інституційних і правових цінностей.
***
Згідно з даними дослідження КМІС від 20–27 квітня 2026 року, рівень оптимізму в Україні дещо знизився з січня 2026 року, але залишається доволі високим. 63% українців оптимістично налаштовані щодо майбутнього України (66% у січні). З іншого боку, частка песимістів становить 25% (було 22%).
Необхідність схвалення непопулярних рішень для отримання західного фінансування.
48% респондентів обрали варіант, згідно з яким Україна повинна схвалити всі необхідні рішення, навіть непопулярні підвищення податків, щоб отримати фінансування. Кожен третій респондент (30%) вважає, що необхідно відмовитися від непопулярних рішень і підвищення податків, навіть якщо це означає відсутність коштів на оборону або соціальні програми. Значна частина респондентів (22%) не змогла визначитися.
Яка найбільша загроза розвитку України — корупція в уряді чи російська військова агресія?
54% обирають корупцію (у травні 2024 було 48%). 39% респондентів вважають військову агресію більшою загрозою (порівняно з корупцією) (у травні 2024 було 36%). Ще 7% не змогли визначитися (у травні 2024 — 16%).
Чим менше респонденти довіряють В. Зеленському, тим частіше вони говорять про корупцію як про більш важливу проблему, ніж війна.
Серед тих, хто «зовсім не довіряє В. Зеленському», переважає думка, що корупція — більша загроза (76% проти 16%, які говорять про війну). Серед тих, хто «швидше не довіряє», також переважає думка про корупцію, але меншою мірою (56% проти 37%). Серед тих, хто «швидше довіряє» (49% проти 46%), а серед тих, хто «повністю довіряє», дещо більше тих, хто вважає війну більшою загрозою (52% проти 42%).
Серед тих, для кого війна є більшою загрозою, вони помітно більш оптимістичні щодо майбутнього країни — серед них 72% оптимістичні, а 16% песимістичні. З іншого боку, серед тих, хто говорить про корупцію, 57% — оптимісти, а 32% — песимісти.
Готовність іти на поступки щодо Донбасу.
57% респондентів вважають категорично неприйнятним передати під контроль Росії всю Донецьку область в обмін на гарантії безпеки. Водночас готові на таку поступку — 36% (хоча більшість із них визнають, що це складне рішення). Ще 7% не змогли визначитися.
Поточні показники (на кінець квітня) повернулися до рівня лютого.
Порівняно з початком березня 2026 р. на 5% (з 62% до 57%) стало менше тих, хто категорично проти. Частка тих, хто погоджувався на початку березня — 33%, зараз — 36%.
Хто зриває зусилля щодо досягнення миру?
Більшість українців — 60% — вважають, що найбільше зриває зусилля щодо завершення війни саме Росія. Далі йдуть США — 14%. Звинувачують Україну — 7%, Європу — 5% і 2% — Китай.
Коли завершиться війна?
17% українців очікують, що війна завершиться вже влітку 2026 року. Ще 14% очікують завершення до кінця року, тобто загалом 31% вважають, що до кінця 2026 року бойові дії завершаться.
48% очікують завершення у 2027 році (з них 38% — у другій половині 2027 року). 21% не мають визначеної думки.
Скільки українці ще готові терпіти війну?
Негативна динаміка зі зменшенням частки тих, хто готовий терпіти війну стільки, скільки потрібно, зберігається і в квітні. Якщо на початку березня таких було 54%, то наприкінці квітня — 48% (-6% за місяць). Ще 4% готові терпіти 1 рік, тобто загалом 52% говорять про умовно довгий період (у березні — 57%).
Частка тих, хто готовий терпіти короткий період (кілька місяців–пів року), майже не змінилася — 28% у березні та 29% у квітні. Якщо у березні 16% не визначилися, то зараз — 19%.
Серед тих, хто готовий терпіти лише короткий період, 44% категорично відкидають пропозицію обміну Донбасу на гарантії безпеки США і Європи. Серед тих, хто не визначився — 49% відкидають таку пропозицію. Водночас серед тих, хто готовий терпіти скільки потрібно — 69% категорично відкидають цю ідею.
Довіра гарантіям безпеки від Європи та США.
Порівняно із січнем 2026 року знизилася довіра до гарантій безпеки як від Європи, так і від США. Якщо на початку року 59% українців очікували, що у разі повторного нападу Європа надасть необхідну підтримку, то зараз — 52%. З 31% до 41% зросла частка тих, хто не вірить у підтримку Європи.
У випадку США, якщо в січні спостерігався паритет, то зараз більшість українців не вірять, що США нададуть необхідну підтримку. Частка тих, хто не вірить, зросла з 40% до 57%. З 39% до 27% зменшилася частка тих, хто довіряє гарантіям безпеки США.
Окремо, у випадку США, порівняно з Європою, удвічі більше тих, хто не зміг відповісти — 16% проти 7%.
_____________________
Дані результати опитування КМІС свідчать про звуження запасу терпіння суспільства загалом: підтримка держави зберігається, але ціна цієї підтримки стає дедалі більш чутливою, вимагаючи більш раціональної та вимогливої оцінки дій влади.
Фіксується стійке та прискорене зниження частки тих, хто готовий терпіти війну «стільки, скільки буде потрібно». Вперше з початку повномасштабної війни цей показник опустився нижче 50% — до 48%. Якщо раніше такі настрої мали радше поступовий характер, то зараз видно і значне прискорення динаміки спаду — з січня 2026 року (-17%).
У настроях українського суспільства явно наростає втома від війни, але зберігається і раціональний запит на переговори без втрати позицій.
Більшість — 57% — як і раніше категорично проти передачі Донбасу, однак із початку березня ця частка знизилася на 5%, тоді як частка тих, хто допускає таку поступку, зросла на 3%.
Можна говорити про те, що суспільство переходить зі стану емоційної мобілізації перших років війни до більш складної фази — обмеженої готовності до продовження бойових дій, за якої зберігається жорстка позиція з ключових питань (зокрема, відмова від поступок щодо Донбасу), але зменшується ресурс часу, протягом якого ця позиція може підтримуватися без змін.
Примітно, що для 54% громадян корупція влади вже виглядає більшою загрозою для розвитку країни, ніж російська військова агресія. Водночас це насправді не означає зниження сприйняття воєнної загрози, а показує, що суспільство дедалі частіше пов’язує майбутнє України не лише з ситуацією на фронті, а й із якістю державного управління (що, до речі, має значний вплив і на сам фронт).
Ставлення до корупції безпосередньо пов’язане з довірою до Президента Володимира Зеленського: чим нижчий рівень довіри, тим частіше респонденти називають корупцію головною загрозою. На цьому тлі навіть збереження високого оптимізму щодо майбутнього України (63%) не скасовує зростаючого роздратування внутрішніми проблемами влади.
Руслан Бортник, Оксана Красовська
для Українського Інституту Політики
Друзі, нагадуємо, що замовити додаткові:
Weekly Intelligence Brief, B. Geopolitical Risk Reports, Executive Briefings з питань, що вас цікавлять, ви можете, звернувшись на email: uiamp2012@gmail.com або за телефоном: +38 093 757 7565.
