Навесні 2026 р. відбулася максимальна ескалація між США та Іраном. Після лютневих ударів військова криза посилилася до квітня, коли Ормузька протока опинилася заблокованою, світова логістика надзвичайно ускладнилася, ціни на нафту зросли, а США заявили про готовність завдати ударів по іранській інфраструктурі та «знищити цілу цивілізацію».
Переговорний процес щодо завершення війни в Україні залишається обмежено ефективним і наразі дав результати лише у питаннях гуманітарних обмінів між сторонами. Тристоронній формат США-Україна-Росія ще не відновлено після його відкладення через кризу на Близькому Сході: на цьому етапі тривають двосторонні контакти між Вашингтоном і Києвом і Вашингтоном з Москвою.
Останнім часом у Вашингтоні все частіше звучать досить жорсткі оцінки перебігу російсько-української війни. Зокрема, Директорка Національної розвідки США Тулсі Габбард публічно заявила про збереження Росією стратегічної переваги та готовність Москви до тривалого виснаження супротивника задля досягнення своїх цілей. Такі тези викликають серйозні дискусії щодо майбутнього західної підтримки та можливих сценаріїв завершення конфлікту. В Україні ж ці заяви сприймаються як індикатор зміни риторики ключового партнера в бік пошуку компромісних моделей врегулювання.
Конфлікт на Близькому Сході й надалі задає тон всій світовій геополітиці, насамперед щодо стану нафтових і газових ринків і, як наслідок, цінової ситуації у світі, а особливо в Європі та Україні. Одним із головних факторів стратегічної напруги в регіоні залишається вразливість ключових транспортних і енергетичних шляхів, насамперед Ормузької протоки. Водночас війна в Ірані стала проявом зростаючих розколів у західному таборі союзників.
