“Сподіваюся, Трамп змінить своє ставлення до Росії і буде якщо й не на боці України, то щонайменше посередині”, — так Володимир Зеленський відреагував на неоднозначні кроки американського президента, які свідчать про зближення Вашингтону з Москвою. Незважаючи на кризу у відносинах, глава нашої держави досі вважає Сполучені Штати союзником України. Іншу думку, вочевидь, мають представники тамтешньої адміністрації. Принаймні міністр фінансів Скотт Бессент тричі відмовився назвати Україну союзником США, хоч його в інтерв’ю конкретно про це запитували. Насправді, кажуть аналітики, Сполучені Штати ніколи не були для нас справжнім партнером. Ба більше, через страх зіткнення з Москвою вони не раз змушували Україну іти на компроміси або поступки.
— Це давня стратегія США, — певен директор Українського інституту політики Руслан Бортник. — Нагадаю,
1 серпня 1991 року Джордж Буш-старший, виступаючи у Верховній Раді, переконував українців залишитися у складі Радянського Союзу. Ця промова увійшла в історію під назвою “Chicken Kyiv speech” (“Котлета по-київськи”) — так її іронічно охрестили американські журналісти, критикуючи боягузливу та помилкову позицію Буша щодо української незалежності (сhicken англійською означає “курка”, у переносному значенні — “боягуз”. — Авт.). Буш-старший радив українцям бути обережними саме в той вирішальний момент, коли вони прагнули вирватися з імперії. Тоді, як і тепер, Вашингтон волів мати керовані відносини з Москвою.
У 1992 — 1996 роках США разом із Росією, яка на той час була слабкою через програш у Першій чеченській війні, примусили Україну відмовитися від ядерної зброї без належних компенсацій. І головну роль тут відіграв саме Білий дім, бо РФ не мала інструментів тиску на нашу країну.
— За Білла Клінтона співпраця Вашингтону та Москви зачепила фундамент української безпеки, — зауважує дипломат Сергій Корсунський. — 5 грудня 1994 року Україна, США, Велика Британія й Росія підписали Будапештський меморандум. Цей документ передбачав повагу до незалежності й кордонів України, утримання від сили та економічного примусу, а за визначених обставин ядерної агресії — звернення по допомогу до Ради Безпеки ООН. Однак не встановлював автоматичного обов’язку США воювати за Україну. Так Вашингтон домігся бажаного результату у сфері нерозповсюдження ядерної зброї, а Україна залишилася без договору колективної оборони. Клінтон проводив політику загравання з Єльциним і фактично дав згоду на майбутнє президентство Путіна задовго до виборів.
— Які ще факти вказують на те, що США завжди ставили відносини з РФ вище за відносини з Україною?
● С. Корсунський:
— Джордж Буш-молодший приймав Путіна на своєму ранчо, повірив у його щиру боротьбу з тероризмом, ніяк не відреагував на ситуацію з Чечнею. А на спільній пресконференції у Сочі 6 квітня 2008 року підтвердив важливість особистого діалогу з російським президентом. Зауважу, що адміністрація Буша-молодшого схвалювала надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО, однак на Бухарестському саміті 2008 року США не змогли забезпечити потрібний консенсус.
У 2009 році Обама розпочав перезавантаження відносин з Росією. Офіційно його метою була співпраця у сферах спільного інтересу, зокрема контролю над озброєннями. Після захоплення Криму 2014 року адміністрація США запровадила санкції проти Росії, проте відмовилася надати Україні летальну оборонну зброю. Президент визнавав агресію, водночас обмежував засоби опору, керуючись власною оцінкою ризику ескалації. Санкції були реальними, однак не привели до повернення захоплених територій і до припинення війни.
Перша адміністрація Трампа погодила постачання Україні Javelin. Проте вже влітку 2019 року затримала кошти військової допомоги — з політичних причин, усупереч закону. Це конкретний задокументований епізод, у якому українська безпека стала залежною від політичного рішення президента США.
У травні 2021 року адміністрація Байдена відмовилася застосовувати санкції до компанії Nord Stream 2 AG (створеної для будівництва та подальшої експлуатації газопроводу “Північний потік — 2”. — Авт.) та її керівника. Для України це означало американську поступку щодо російського проєкту, який послаблював значення українського газового транзиту. Після повномасштабного вторгнення адміністрація Байдена надала масштабну військову підтримку, хоча й недостатню з огляду на виклики. Крім того, Білий дім довго обмежував застосування американської зброї по цілях у Росії. Щойно в листопаді 2024 року з’явилися повідомлення про дозвіл на глибші удари. Власне кажучи, обережність Вашингтону стримувала можливості нашої держави, яка захищалася.
Хаотичні й непослідовні рішення вже другої адміністрації Трампа призвели до справжньої кризи в оборонних можливостях України. Як наслідок, маємо велику кількість жертв і значні руйнування критичної інфраструктури.
● Р. Бортник:
— Американські еліти, надто республіканські, на перше місце завжди ставили відносини з РФ і, відштовхуючись від них, вибудовували діалог з Києвом. Мовляв, Росія має альтернативний ядерний потенціал, величезні ресурси, критично впливає на взаємини з Європою і Китаєм одночасно. На мою думку, ми обрали дещо неправильну стратегію вибудовування відносин з Вашингтоном. Нам треба було порушувати тему створення вільної економічної зони. Ресурсну угоду укладено вже трохи запізно, бо, доки не закінчиться війна, вона не запрацює.
