Досягнення КНР у боротьбі з бідністю за часів головування Сі Цзіньпіна, включаючи заходи щодо скорочення бідності та ініціативи для запобігання поверненню до бідності
На момент приходу до влади Сі Цзіньпіна Китай уже значною мірою подолав бідність для більшості населення, але в окремих регіонах вона залишалася серйозною проблемою, що вимагало від керівництва країни нових підходів. Найбільше від бідності страждали віддалені від морського узбережжя гірські та пустельні регіони з різко континентальним кліматом. З огляду на експортно-орієнтовану економіку Китаю та найдешевший вид транспортування товарів за кордон – морський – не дивно, що капітал зосереджувався в прибережних провінціях, таких як Гуандун, Шаньдун, Чжецзян, Фуцзянь та Шанхай.
Визначення бідності: річний дохід нижче 2300 юанів (приблизно 340 доларів за обмінним курсом 2010 року або 659 доларів за паритетом купівельної спроможності) [1]. У 2010 році Світовий банк офіційно визначав бідність як річний дохід у 456 доларів. Таким чином, варто розрізняти крайню бідність і бідність загалом. У 2012 році за межею бідності перебувало майже 100 мільйонів сільських жителів Китаю.
На початку свого головування Сі Цзіньпіня запропонував концепцію «Точного скорочення бідності» (精准扶贫) [2], яка базувалася на п’яти принципах:
- точна ідентифікація бідних, тобто визначення, хто саме є бідним;
- адресна підтримка;
- цільове використання коштів;
- індивідуальний підхід;
- призначення відповідальних осіб за реалізацію реформ на місцях.
При Державній раді КНР було створено спеціальну групу з боротьби з бідністю, яку очолив заступник прем’єра. Ця група координувала роботу міністерств і відомств. Керівники партійних комітетів на місцях несли персональну відповідальність за досягнення цільових показників. Була створена електронна база даних для моніторингу кожної бідної сім’ї. З 2014 року понад три мільйони чиновників і членів партії були відряджені в глибинні регіони на термін від 1 до 3 років. Вони вивчали ситуацію на місцях, розробляли плани розвитку та контролювали реалізацію реформ.
Для досягнення цих цілей було проведено подомовий обхід і створено цифрові досьє на кожну бідну сім’ю. Сотні тисяч «перших секретарів» працювали в десятках тисяч сіл по всій країні. Окрім інформації про доходи, чиновники збирали дані про стан здоров’я, рівень освіти, навички, наявність землі та майна, щоб краще зрозуміти причини бідності. Кожне досьє в базі даних регулярно оновлювалося для відстеження прогресу.
Було визначено п’ять основних причин бідності:
- відсутність робочих навичок і освіти;
- відсутність землі або капіталу;
- проживання в депресивних регіонах;
- хвороба або інвалідність;
- належність до етнічної меншини, що може супроводжуватися мовним бар’єром.
Для боротьби з цими причинами влада впровадила політику «П’яти струмків» (五大扶贫方式) [2]:
- переселення (易地扶贫搬迁) з депресивних регіонів, де покращення добробуту на місці було недоцільним (таким чином було переселено майже 10 мільйонів осіб у міські агломерації, де на них чекали робочі місця);
- «давати вудки, а не рибу» (产业扶贫), тобто створення кооперативів, розвиток електронної комерції та туризму замість простої видачі фінансової допомоги;
- освіта населення (教育扶贫) (надання стипендій, субсидій, безкоштовного харчування, проживання, квот на вступ до вишів для дітей із бідних сімей на всіх рівнях освіти);
- діяльність у дусі «Нового курсу» Франкліна Рузвельта, зокрема залучення бідних до великих інфраструктурних проєктів, наприклад, до висадки дерев (生态扶贫);
- пенсії, соціальні виплати та медична допомога для тих, хто не міг працювати (літні люди, хворі, одинокі особи з інвалідністю) (社会保障兜底).
Ця ініціатива була щедро профінансована з центрального бюджету – приблизно 600 мільярдів юанів. Три мільйони чиновників і партійних працівників брали участь у реалізації реформи. Також варто відзначити партнерство «Схід-Захід» (东西部协作), у рамках якого багаті східні провінції (Гуандун, Шанхай, Цзянсу) допомагали біднішим західним.
Головне досягнення реформи – ліквідація «абсолютної бідності», тобто підвищення рівня життя вище 1,90 долара на день на особу за розрахунками Світового банку:
- 2012: 98,99 млн осіб [3];
- 2014: 70,17 млн;
- 2017: 30,46 млн;
- 2019: 5,51 млн;
- 2020: оголошено про ліквідацію абсолютної бідності.
Середньорічний дохід бідних зріс із 6989 юанів у 2013 році до 12588 юанів у 2020 році, що відповідає середньому зростанню добробуту на 11,6% щорічно.
Як непрямі показники успіху в боротьбі з бідністю варто зазначити інфраструктурні покращення: побудовано 2,5 млн км автомобільних доріг, забезпечено безпечною питною водою 18,8 млн домогосподарств, проведено електрифікацію та розширено доступ до Інтернету. 99% населення мають доступ до системи охорони здоров’я. Цільові стипендії практично усунули ситуацію, коли діти кидали школу через бідність і потребу працювати.
Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш високо оцінив китайський досвід боротьби з бідністю [4]. На Китай припало 70% глобального скорочення бідності в рамках Цілей розвитку тисячоліття та Цілей сталого розвитку (ЦСР). Країна випередила план із подолання крайньої бідності на 10 років. Світовий банк зазначив, що темпи боротьби Китаю з бідністю «не мають аналогів у світовій історії». Цей успіх базується на трьох основах: цільовий підхід, масштабні інвестиції в інфраструктуру та сильна політична воля.
Варто додати, що політика «одна сім’я – одна дитина» також мала на меті боротьбу з бідністю, але з огляду на спадний тренд народжуваності та занепокоєння влади щодо старіння населення, у 2021 році було оголошено стратегію «Всебічного відродження села» (乡村振兴), щоб запобігти надмірній урбанізації. Дослідження показують, що сільські жінки в середньому народжують більше дітей, ніж міські. Таким чином, спочатку влада вирішила проблему крайньої бідності частково через переселення сільських жителів у передмістя та забезпечення їх роботою, а тепер, на новому технологічному рівні, розглядає часткове повернення населення до сіл на базі нової інфраструктури. Продовжується моніторинг вразливих сімей, де хвороба годувальника може знову поставити сім’ю під загрозу.
Проблеми та наслідки реформи: борги місцевих урядів через інвестиції в боротьбу з бідністю, а також збереження розриву між рівнем життя в містах і селах.
Цією політикою влада також зміцнює свою легітимність і суспільний договір, демонструючи реалізацію «Китайської мрії» та «великого відродження китайської нації» для переходу до наступної мети – «всебічного розбудови сучасної соціалістичної держави». Китай продемонстрував переваги моделі мобілізаційного розвитку, національного пріоритету, поєднання планових і ринкових механізмів, цифровізації та вдалої кадрової політики.
Андрій Тимченко
Список літератури:
1. China Power Project. Чи вдається Китаю подолати бідність? [Електронний ресурс] // ChinaPower. Center for Strategic and International Studies (CSIS). – URL: https://chinapower.csis.org/poverty/ (дата звернення: 19.09.2025).
2. ЦК КПК, Державна рада КНР. Рішення про перемогу в боротьбі з бідністю [Електронний ресурс] // Китайська Народна Республіка, Офіційний портал уряду. – 2015. – URL: https://www.gov.cn/zhengce/2015-12/07/content_5020963.htm (дата звернення: 19.09.2025).
3. Державна рада КНР. Інформаційний офіс Народної Республіки Китай. Боротьба з бідністю: досвід і внесок Китаю [Електронний ресурс] // Foreign Languages Press. – Пекін: Foreign Languages Press Co. Ltd., 2021. – 69 с. – ISBN 978-7-119-12645-6. – URL: http://www.xinhuanet.com/english/download/2021-4-6/FullText.pdf (дата звернення: 19.09.2025).
4. Гутерреш, А. Виступ Генерального секретаря ООН з нагоди 50-річчя ухвалення резолюції Генеральної Асамблеї 2758 [Електронний ресурс] // Прес-центр ООН. – 2021. – URL: https://press.un.org/en/2021/sgsm20988.doc.htm (дата звернення: 19.09.2025).
