Рівно рік тому, 27 травня 2022 року, УПЦ провела собор у Феофанії. Його рішення були радикальними для УПЦ, а для всього суспільства - недостатніми, що дало привід говорити про залежну, навіть "проросійську" позицію УПЦ, і зрештою призвело до посилення тиску на неї, втрати сотень парафій у західних, центральних, північних регіонах, а в самому Києві – до спроб відібрати в УПЦ головну її святиню, Києво-Печерську лавру. Vesti.ua згадують обставини важливих рішень, прийнятих у травні 2022-го, а також розповідають про пропозиції для УПЦ та ПЦУ, які звучать сьогодні з боку Константинопольського патріархату.
Незалежні, але не зовсім
27 травня 2022-го у Києві було спекотно, у прямому та переносному плані. Свято-Пантелеймонівський жіночий монастир, що у Феофанії на південному заході Києва, приймав Собор УПЦ. Днями відбулося засідання Синоду УПЦ (це головний орган влади в церкві), і, за даними, що просочилися назовні, - там виник неформальний конфлікт між двома групами архієреїв з дюжини учасників: частина з них говорила про необхідність жорстких рішень. Треба сказати, що час для них настав: на той момент російські війська вже були відведені з півночі України, перший страх пройшов - і у суспільства з'явилися до церкви закономірні питання: як виходить, що її ієрархи досі згадують у ході своїх служінь патріарха РПЦ Кирила, сама УПЦ перебуває якщо не в "євхаристійній єдності" з РПЦ, то принаймні стосунків з нею не розірвала. Відповідно, від УПЦ чекали на рішення про повний розрив, тобто, набуття автокефалії - "церковної незалежності".
На Соборі ухвалили рішення про засудження позиції патріарха РПЦ Кирила; відновлення мироварення в Україні; "церковної децентралізації" (єпархіальні архієреї отримали право самостійно приймати рішення про життя єпархій, які зазвичай приймаються Синодом – на час війни); також було проголошено заклик про діалог до ПЦУ - пов'язаний із вимогами до неї припинити захоплення храмів.
Як бачимо, рішення про автокефалію не було. Офіційна позиція УПЦ така: якщо церква має всі ознаки автокефалії (мироваріння, прийняття рішень), то й підлеглих стосунків до РПЦ вона не має. Але чому ухвалили половинчасте рішення? - ректор Київської духовної семінарії Сильвестр (Стойчев) пояснив це небажанням розбалансувати складну структуру при самостійному прийнятті автокефального статусу: "Важливий аспект автокефалії - це визнання її іншими Помісними церквами. А тепер давайте змоделюємо ситуацію: УПЦ проголошує себе автокефальною, і що далі? Ті, хто виступає за модель Вселенської церкви, яку активно пропагує Константинопольський патріархат, відразу ж заявили б, що тільки йому належить право і привілей давати автокефалію, - пояснив архієрей. - Дехто сказав би, що треба досягнути консенсусу в цьому питанні між усіма Помісними Церквами, але на пошук такого консенсусу можуть піти навіть не роки, а десятиліття".
Ще один нюанс називає релігієзнавець Олексій Смирнов: питання автокефалії для УПЦ мало б вирішитися за участю РПЦ. "На цьому наполягали б багато Помісних церков, а РПЦ, природно, ніколи не погодилася б вирішити питання в руслі, заданому Фанаром (район у Стамбулі, де знаходиться Константинопольський патріархат - Авт.) у 2018 році", - уточнив він.
Проте, навіть таке, половинчасте, рішення викликало різкий опір частині ієрархів - Донецька та Сімферопольська єпархії заявили про невизнання рішень Собору, побажавши "залишитися в єдності з РПЦ".
Філарет, Онуфрій, після - Єпіфаній
Через рік становище УПЦ ускладнилось. І в цей момент виникла пропозиція з боку "грецьких" церков (їх вплив у православному світі величезний, на них спирається і Вселенський патріархат) щодо "мирного плану" для УПЦ та ПЦУ, а також інших православних конфесій, які будуть зацікавлені у приєднанні. Днями архієрей Олександрійської церкви митрополит Зімбабвійський Серафим (Кіккотіс) виступив із мирним планом, згідно з яким церква повертається до умовного "статус кво", прибираючи всі образи. Насамперед, Вселенський патріархат відновлює митрополита УПЦ КП Філарета. Далі, всі сторони визнають хіротонію митрополита ПЦУ Єпіфанія (тобто він і його ієрархи визнаються чинними та "благодатними" священиками всіма православними церквами, зараз у частини з них спілкування з ПЦУ немає через невизнання їхніх хіротоній канонічними). Потім українська церква збирається воєдино під керівництвом спочатку Філарета, а коли той відійде в інший світ, - його замінить Онуфрій. Після нього керуватиме УПЦ наймолодший із трьох митрополитів, Єпіфаній. Що важливо, всі церкви, згідно з планом, мають визнати право нашої 40-мільйонної країни на автокефалію. Це рішення, природно, вимагатиме участі і РПЦ – відповідно, митрополит Серафим вносить останню ідею про проведення всеправославного Собору, на якому має відбутися діалог з усіма церквами (головний – між Константинополем та Москвою).
Раніше той же Серафим (Кіккотіс) озвучував ідею автокефалії для України, однак за умов "перерухоположення" єпископів ПЦУ (це, за ідеєю, зняло б розбіжності - звичайно, в самій ПЦУ були супротивники), а головою спільного Синоду призначили б митрополита УПЦ Онуфрія (Епіфаній – зам). Ще один план пропонував митрополит Ієрофей (Влахос), згідно з ним вводився "перехідний режим", дві церкви всередині країни не поєднувалися б, співіснуючи одна з одною за принципом федерації, але мали б спільного керівника. "Ці плани були висловлені ще у 2019-2020 роках, після того, як стало зрозуміло, що Томос не спрацював, як замислювалося, і плани Константинополя щодо "подолання розколу" в Україні провалилися, - нагадує Смирнов. - Головною ідеєю обох ієрархів є створення якоїсь загальної структури для ПЦУ та УПЦ, коли між ними не відбувається повного злиття, але встановлюється загальне керівництво”.
Катакомби чи новий статус
Слід зазначити, що у 2019-20 рр. ці ідеї були відкинуті: сам Константинополь вважав питання вирішеним, та й УПЦ відкидала втручання Варфоломія, аж до розриву євхаристичного спілкування з Константинополем. Політолог Руслан Бортник нагадує, що раніше УПЦ постійно відмовлялася від зближення з ПЦУ/УПЦ "КП", висуваючи як обов'язкову умову "покаяння" інших конфесій, після чого вони були б готові "влити" їх у себе (а не об'єднати, як рівні між собою).
Однак через рік після початку повномасштабного вторгнення план знову на столі. "Це - стара ідея об'єднання УПЦ "МП" і "КП", тільки в новій обгортці, - вважає політолог Руслан Бортник. - З огляду на те, що позиції УПЦ дуже послабшали - адміністративно, політично, та соціально, - тестується готовність їхніх ієрархів піти на таке об'єднання - адже всі сторони розуміють, що нинішні події призведуть до радикалізації всередині УПЦ, коли найрадикальніша її частина перейде в "катакомбний" формат і буде абсолютно нелояльною до влади".
Смирнов вважає, що причиною, через яку "мирний план" знову з'явився, став сигнал, відправлений УПЦ до Константинополя про готовність до діалогу. Про це, на його думку, говорить нещодавній візит митрополита Львівського Філарета до предстоятеля Кіпрської церкви. "Очевидно, пом'якшити позицію УПЦ змусила нинішня ситуація - тиск влади, невизначений канонічний статус після собору у Феофанії. Та й з боку видного представника Фанара, архієпископа Елпідофора (його називають ймовірним наступником Варфоломія - Авт.) також звучать слова про готовність Константинополя виступити в якості посередника", - додає релігієзнавець.
Водночас, експерти не вважають план здійсненним – на даний момент. Олексій Смирнов переконаний, що він невигідний для ПЦУ, що "як ніколи виявилася близькою до повного тріумфу та знищення своїх "конкурентів", і навряд чи Єпіфаній погодиться поступитися нинішнім статусом задля того, щоб пом'якшити умови "здачі" для УПЦ", - уточнив експерт. - І вже зовсім неприйнятним для нього є виконання головної умови з боку УПЦ - про перерукоположення єпископату ПЦУ".
З іншого боку, план допоможе легалізувати ПЦУ для всіх Помісних церков, що також є плюсом для неї (тобто є позитивний момент). Однак опір буде і з боку частини єпископату УПЦ. "Частина УПЦ спочатку готова до такого діалогу, але переконати всіх у необхідності такого сценарію буде складно - хіба що, головою нової структури буде призначено Онуфрія", - вважає Руслан Бортник.
