Підсумки саміту Шанхайської організації співробітництва (ШОС).
Шанхайська організація співробітництва (ШОС) продовжує позиціонувати себе як один з центрів багатополярності. Пекін використовував саміт ШОС у Тяньцзіні як демонстрацію своєї дипломатичної сили, а також як майданчик для просування конкретних ініціатив – від створення Банку розвитку ШОС та розширення розрахунків у національних валютах до презентації «Ініціативи глобального управління» та концепції «спільноти зі спільним майбутнім для людства». КНР прагнула зміцнити свій вплив серед країн Глобального Півдня, показати себе як альтернативний центр глобального управління та опору багатополярного світу, протиставляючи себе прагматичному та егоїстичному курсу Вашингтона з його тарифами та санкціями. Крім того, саміт ШОС підтвердив тенденцію зближення між Москвою, Пекіном і Нью-Делі на тлі посилення протистояння з Вашингтоном. Індія, яку США раніше розглядали як своєрідну противагу КНР, цього разу продемонструвала готовність до зближення як з Пекіном, так і з Москвою, наголосивши на незалежності своєї зовнішньої політики.
Саміт ШОС у Тяньцзіні (31 серпня – 1 вересня 2025 року) зібрав понад 20 глав держав, включаючи самого президента Китаю Сі Цзіньпіна, президента Росії Володимира Путіна та прем'єр-міністра Індії Нарендру Моді. На полях саміту лідери обговорили широкий порядок денний: від регіональної безпеки до економіки та інфраструктури. Пекін повною мірою використав саміт для зміцнення свого іміджу лідера нового світового порядку, а президент США Дональд Трамп та інші спостерігачі розглядають форум як сигнал про формування антизахідного блоку.
Голова КНР Сі Цзіньпін наголосив, що Шанхайська організація співробітництва (ШОС) стала активною силою для забезпечення миру, безпеки та розвитку на євразійському просторі. Він звернув увагу на зростання її потенціалу у протидії так званим «трьом силам зла» – тероризму, сепаратизму та екстремізму, які традиційно розглядаються як ключові загрози регіональній стабільності. Орбіта ШОС включає 26 країн-членів і партнерів, а практичне співробітництво охоплює понад 50 сфер, від безпеки та економіки до гуманітарних зв'язків. Із сукупним ВВП, що наближається до 30 трильйонів доларів, ШОС вважається найбільшою регіональною організацією у світі, яку за масштабами можна порівняти з ЄС та АСЕАН. Сі Цзіньпін закликав держави-учасниці посилити так званий "шанхайський дух" – принципи довіри, рівності та взаємовигідного співробітництва.
Саміт ШОС 2025 наголосив на пріоритетності «багатополярного» курсу та підготував нові заходи з поглиблення інтеграції (фінансової, технологічної, воєнно-політичної). На предметному рівні було прикуто увагу до рішень у фінансовому секторі. Голова КНР Сі Цзіньпін запропонував створити Банк розвитку ШОС для фінансування транскордонних проектів та підтримки членів організації юанів кредитів в рамках ШОС МБК на три роки. Це фактично перший крок на шляху до нової фінансової архітектури – альтернативи долароцентричній системі. Президент Росії Володимир Путін заявив про необхідність випуску спільних облігацій, розширення розрахунків у національних валютах та створення власної платіжної інфраструктури. Глава Білорусі Олександр Лукашенко наголосив, що такий банк має нейтралізувати санкційний тиск та стати інструментом захисту спільних проєктів долароцентрична система, яка в майбутньому здатна трансформувати світовий фінансовий баланс.
Ідеологічний вимір посилив Сі Цзіньпін, запровадивши «Ініціативу глобального управління» та концепцію «спільноти зі спільним майбутнім для людства». У той час, коли президент США Дональд Трамп будує зовнішню політику навколо національного егоїзму, Пекін пропонує образ майбутнього, заснований на «справедливості та рівності». Сі Цзіньпін наголосив на справедливості, рівності та справжній багатосторонності.
Така риторика, підкріплена конкретними кроками у фінансовій та інфраструктурній сферах, перетворює ШОС на майданчик для конкуренції не лише в економічних, а й у ціннісно-орієнтованих моделях розвитку.
Важливим є і «дипломатичний театр» саміту: прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді обійняв президента Росії Володимира Путіна, сів поруч із головою КНР Сі Цзіньпіном – цей виступ став важливим сигналом для світу та своєрідним «геополітичним фото», яке показує, що перед США відкривається новий фронт – конкуренція не лише з Китаєм та РФ, а й з Індією, яка раніше вважалася в цьому таборі скоріше «союзником Заходу». Індія більше не є «демократією на службі» Вашингтон». Для США це боляче, тому що ставка на Індію як противагу Китаю руйнується. На саміті фактично була сформована символічна «вісь» Китаю, Індії та Росії.
До саміту Індія більше сприймала Китай як головного конкурента в Азії, тоді як США були стратегічним партнером. Разом з тим, візит Нарендри Моді до Тяньцзіня та його переговори з Сі Цзіньпіном змінили акценти: тепер Нью-Делі демонстративно демонструє готовність шукати спільну мову з Пекіном, навіть попри те, що принципові протиріччя у двосторонніх відносинах залишаються.
Тема України була присутня лише у заявах окремих лідерів, але не у підсумковій декларації саміту. Президент Росії Володимир Путін використовував платформу ШОС для критики західних країн, звинувачуючи їх у підготовці "зміни режиму" в Києві та розширенні НАТО. Водночас він наголосив на вдячності Китаю, Індії та іншим партнерам за підтримку мирного врегулювання.
Додатковий акцент на саміті надала присутність президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана, президента Білорусі Олександра Лукашенка, а також лідерів країн Центральної Азії – президента Казахстану Касим-Джомарта Токаєва, президента Узбекистану Шавката Мірзійоєва, президента Таджикистану Емомалі Рахмона та президента Киргизстану Садира Жапарова . В цілому це створило картину «світової більшості», яка на тлі торгових воєн і кризи Заходу шукає нові центри тяжіння.
Для Китаю цей саміт став насамперед шансом заявити про себе як про альтернативний центр глобального управління. Використовуючи власну платформу, Сі Цзіньпін позиціонував Пекін як стовп багатополярного світу на противагу прагматичній та егоїстичній політиці Дональда Трампа, тарифні заходи якого торкнулися обох опонентів та офіційні партнери Сполучених Штатів у регіоні.
За підсумками зустрічі глав РФ та Китаю на полях саміту ШОС було підписано 22 двосторонні угоди між Москвою та Пекіном.
Вони включають енергетичну інтеграцію, спрощення візового режиму, високотехнологічний розвиток, співпрацю в ядерній сфері, безпеку, а також інституційну експансію та зміцнення ШОС.
Енергетика: Було підписано юридично обов'язкову угоду про будівництво газопроводу «Сила Сибіру 2» потужністю до 50 млрд кубометрів газу на рік через Монголію, а також збільшено поставки через першу гілку «Сили Сибіру» з 38 до 44 млрд кубометрів щорічно.
Візовий режим: з 15 вересня 2025 року - річний тестовий безвізовий режим для громадян Росії на термін до 30 днів перебування в Китаї.
Науково-технічне та технологічне співробітництво: підписано меморандум між корпорацією «Росатом» та Китайським агентством з атомної енергії щодо мирного використання ядерної енергії, а також проєкт «Пиловий моніторинг Місяця» для китайської місії Chang'e7.
Цифрова та медична сфери: підписано угоди щодо цифрової економіки, біобезпеки, захисту інвестицій, співпраці у медіа та кіноіндустрії.
Регіональна безпека і боротьба з наркотиками: Затверджено створення антинаркотичного центру в Душанбе і універсального центру протидії загрозам на базі регіональної антитерористичної структури в Ташкенті.
Інституційні ініціативи ШОС: прийнято Тяньцзіньську декларацію, затверджено стратегію розвитку ШОС до 2035 року, дорожню карту енергетичного співробітництва до 2030 року, програму протидії екстремізму на 2026-2030 роки. Лаос отримав статус партнера по діалогу, ШОС отримав статус спостерігача на території СНД, а киргизьке місто Чолпон-Ата стало культурною столицею ШОС на 2025-2026 роки
Військовий парад в КНР - 80-річчя капітуляції Японії.
3 вересня в КНР відбувся найбільший в історії військовий парад, приурочений до 80-річчя капітуляції Японії та закінчення Другої світової війни. Захід у Пекіні став не стільки актом пам'яті, скільки демонстрацією військової потужності та політичної ваги КНР. На параді були представлені гіперзвукові ракети, безпілотні системи та новітнє обладнання, а голова КНР Сі Цзіньпін у своїй промові окреслив вибір між "миром чи війною". наголошуючи на готовності країни відстоювати національні інтереси.
Парад перетворився на міжнародну подію, покликану підкреслити зростаючу роль Китаю як центру тяжіння для «світової більшості». На трибуні поруч із президентом Китаю Сі Цзіньпіном перебували президент Росії Володимир Путін та лідер Північної Кореї Кім Чен Ин. Також до Пекіна прибули близько 26 лідерів та офіційних представників Азії, Африки та Латинської Америки, а також делегації міжнародних організацій.
Значення параду багатогранне. По-перше, це демонстрація технічного прогресу та здатності Китаю розвивати власний військово-промисловий комплекс. По-друге, зміцнення внутрішньої єдності та національної гордості, що особливо важливо на тлі зовнішньополітичного тиску. По-третє, чіткий сигнал Заходу та союзникам США — КНР готова до довготривалого протистояння та формує навколо себе політичний клуб, альтернативу західним інституціям Попередження Тайваню та країнам регіону: Китай має намір відстоювати свої інтереси не лише дипломатичним шляхом, а й силою.
Для США саме Вашингтон традиційно вважається головним переможцем Японії у Другій світовій війні, тоді як Китай був скоріше ареною ворожнечі та жертвою агресії вигоди, закріпивши за собою статус ключового переможця в Азії.
Реакція Вашингтона була показовою. Президент США Дональд Трамп відреагував по-своєму, з сарказмом: «Вітаю президента Сі та чудовий народ Китаю з великим і довгим днем святкування... Передайте мої найтепліші побажання Володимиру Путіну та Кім Чен Ину, коли ви разом готуєте змову проти Сполучених Штатів Америки».
Він також нагадав про внесок США у розгром Японії, наголосивши, що саме американці пролили кров за визволення Китаю: «Головне питання полягає в тому, чи згадає президент Сі про колосальну допомогу та кров, яку США дали Китаю... Багато американців загинуло... Я сподіваюся, що вони будуть справедливо вшановані».
В інтерв'ю Трамп додав, що не вважає альянс між Китаєм і Росією прямою загрозою: «У нас найсильніша армія в світі, і вони ніколи не наважаться застосувати свої збройні сили проти нас».
Парад у Китаї став не лише внутрішнім символом національної гордості, а й міжнародним маніфестом. Це зміцнило імідж Сі Цзіньпіна як лідера, здатного об'єднати навколо себе так званий «антизахідний клуб» (де присутність В. Путіна та Кім Чен Ина була частиною широкої геополітичної гри). Для США це новий виклик: Китай не лише демонструє військову міць, а й формує власний історичний наратив, де роль Вашингтона у перемозі у Другій світовій війні відсувається на другий план.
Мирний процес заходить у глухий кут.
Можна констатувати, що минулого тижня стався черговий "відкат" переговорного треку. Якщо після зустрічей в Анкориджі (Аляска, серпень 2025 року) та Вашингтоні (серпень 2025 року) були намічені контури можливих домовленостей, то США сприйняли ідею повноцінної мирної угоди, а не просто припинення вогню, як єдине життєздатне рішення, обговорювалися гарантії безпеки для України, варіанти територіального компромісу і навіть зустріч президента України Володимира Зеленського, президента Росії Володимира Путіна і президента США Дональда Трампа, то цього тижня Москва фактично обнулила ці результати.
3 вересня 2025 року міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров в інтерв'ю індонезійській газеті Kompas заявив, що для врегулювання конфлікту необхідно «усунути його першопричини». Під цим він мав на увазі закріплення нейтрального, позаблокового і без'ядерного статусу України, а також визнання «нових територіальних реалій» - входження до складу РФ Криму, Севастополя, так званих «ДНР» і «ЛНР», а також Запорізької та Херсонської областей.
Ці вимоги повторюють ультиматуми, озвучені президентом Володимиром Путіним ще влітку 2024 року, і повністю закривають простір для компромісу. Ні Україна, ні її європейські партнери не готові обговорювати територіальні поступки навіть щодо Донбасу, а нові умови Москви фактично повертають переговорний процес у вихідну точку.
Не виключено, що переговорний процес ускладнюється фактором трикутника США-Росія-Китай. Важливо, що ця заява С. Лаврова співпадає із зовнішньополітичним календарем: вона була зроблена одразу після саміту ШОС у Тяньцзіні (31 серпня – 1 вересня 2025 року) та візиту президента РФ Володимира Путіна до Пекіна на військовий парад (3 вересня 2025 року). Це свідчить про те, що Москва заручилася неформальною підтримкою голови КНР Сі Цзіньпіна, а також отримував політичні сигнали солідарності від інших країн, наприклад, прем'єр-міністра Індії Нарендри Моді та лідера Північної Кореї Кім Чен Ина. У цьому контексті заява Лаврова може звучати як своєрідне «привітання» президенту США.
Для президента США Дональда Трампа така зміна позиції РФ суттєво гальмує його переговорний трек: замість очікуваної «великої угоди» Москва заявляє план, який очевидно нездійсненний і не може бути прийнятий ані Києвом, ані Заходом.
Президент США Дональд Трамп заявив у вівторок, що він "дуже розчарований" президентом Росії Володимиром Путіним, і додав, не уточнюючи подробиць, що Білий дім планує вжити деяких заходів, щоб зменшити кількість жертв у війні Росії в Україні. "Я дуже розчарований президентом Путіним, я можу це сказати, і ми збираємося зробити щось, щоб допомогти людям жити", - сказав Трамп. Він також знову пригрозив запровадити додаткові санкції проти Росії, якщо не буде досягнуто прогресу щодо мирного врегулювання. Раніше, 22 серпня, Трамп вже погрожував застосувати «масштабні санкції або тарифи», якщо до кінця двотижневого терміну не буде досягнуто прогресу щодо України, цей ультиматум закінчився тоді переговорами на Алясці та у Вашингтоні.
Після цих зустрічей Д. Трамп заявив, що очікує двосторонньої зустрічі Зеленського і Путіна, а потім і тристоронньої зустрічі за участю самого Д. Трампа. В. Зеленський заявив, що РФ робить все можливе, щоб не допустити його зустрічі з В. Путіним, тоді як Кремль стверджує, що порядок денний такої зустрічі ще не готовий. Раніше Д. Трамп заявив, що «обмін територіями» і зміна територіальних кордонів будуть «визначальними для будь-якого врегулювання». Україна категорично проти юридичного визнання будь-якої української території російською. що їй майже напевно доведеться змиритися з деякими реальними територіальними втратами.
Тепер мирні зусилля Д. Трампа - численні візити спецпредставника Стівена Віткоффа до Москви, переговори на Алясці і у Вашингтоні - зійшли з точкою відліку переговорів. Для внутрішньої аудиторії США така ситуація зараз виглядає як «застрягання в переговорах», а для зовнішньої аудиторії – як втрата важелів впливу на примус сторін до результату.
Очевидно, що навіть за умови збереження офіційних контактів між делегаціями Росії та України, предметних переговорів найближчим часом не буде. Москва фактично дала зрозуміти, що робить ставку на військове рішення, що означає новий виток ескалації, зростання інтенсивності бойових дій та чергову серію ударів по критичній інфраструктурі один одного.
Протистояння між РФ та Україною переросло у повномасштабну інфраструктурну війну.
Війна в Україні все більше набуває характеру системної боротьби за енергетичну інфраструктуру. Після серії українських ударів по російських нафтопереробних заводах та атаки на нафтопровід "Дружба" Москва різко посилила удари у відповідь по енергосистемі України.
З 27 серпня по 3 вересня зафіксовано масовані атаки дронами та ракетами по цілях у Київській, Полтавській, Сумській, Чернігівській, Харківській та Дніпропетровській областях , більшість із них було збито, але були пошкоджені лінії електропередач та підстанції, внаслідок чого у низці регіонів без світла залишилося близько 160 000 людей. У Полтавській області пожежі охопили газотранспортний вузол та критично важливу для транзиту компресорну станцію. З березня 2025 року було здійснено понад 2 900 атак на енергосистему України.
У відповідь Україна продовжує цілеспрямовані атаки на нафтову інфраструктуру Російської Федерації. З кінця серпня під удар потрапили підприємства Краснодарського краю, Сизрані та Уралу. Загалом постраждали щонайменше 10 нафтопереробних заводів, що вивело з ладу близько 17% російських нафтопереробних потужностей. Крім того, у Чорному морі було пошкоджено нафтохімічний танкер Excellion, а удари по нафтобазах у Краснодарському краї спричинили великі пожежі.
Росія прагне паралізувати енергосистему України , знищуючи не лише виробничі потужності, а й хаби, які забезпечують транзит газу зі США та Азербайджану через Трансбалканський інтерконектор. Ключовою ціллю стала компресорна станція поблизу Новосельського в Одеській області, яка пов'язувала Україну з альтернативними постачальниками. Україна, навпаки, робить ставку на економічні збитки, щоб підірвати експортні можливості Москви та підштовхнути Словаччину та Угорщину до перегляд залежності від російського імпорту. Окрім руйнувань житлового будинку у Києві (23 загиблих), численні випадки відключень електроенергії та води зафіксовані у Полтаві, Сумах, Чернігові та Одесі.
Бойові дії.
За тиждень російські війська (період з 27 серпня по 3 вересня 2025 року) захопили близько 40 км2 української території і зараз контролюють 114 700км2. Таким чином, зараз РФ вже захопила 19% території України. У серпні темпи просування російських військ дещо знизилися, за місяць було захоплено 464 км2, що на 18% менше, ніж було захоплено в липні (564 км2).
Найшвидший шлях для російських військ – це просування на Новопавлівському напрямку в бік Дніпропетровської області.
Лінія фронту залишається нестабільною, але РФ повільно просувається на більшості напрямків, крім Сум та Харкова.
Наразі місто Покровськ (на Донеччині) перебуває в центрі уваги, є повідомлення, що російські війська вже зайшли в місто, Україна це поки не підтвердила. Покровськ є ключем до останнього українського «кріпосного поясу» (Слов'янськ, Краматорськ і Костянтинівка). Росія зібрала тут до 110 000 військових, намагаючись прорвати українську оборону.
Уераїнські війська намагаються звільнити село Удачне на південний захід від міста Покровськ.
Контрнаступ під Добропіллям з півночі Покровська тимчасово послабив тиск, але на інших ділянках фронту можливі такі ж (тактичні) прориви.
Точаться бої за село Федорівка, яке розташоване на південь від міста Сіверськ.
Війська РФ погрожували просуванням у Дніпропетровській області в районі села Маліївка (у напрямку населеного пункту Январський) та захопили село Воскресенка.
У Харківській області російські війська закріпилися на північному та північно-західному підступах до міста Куп'янськ, зокрема в селі Мирове, та намагаються проникнути всередину міста.
Російський наступ в основному спирається на невеликі піхотні підрозділи, які підтримуються артилерією, безпілотниками та авіацією. Серйозні прориви зараз малоймовірні через характер сучасної війни: безпілотники насичують поле бою, вони роблять механізовані глибокі проникнення практично неможливими. Крім того, Росії не вистачає добре навчених військ для тривалого оперативного наступу.
Карта бойових дій.
Донецька область.
Конфлікт між антикорупційними та правоохоронними органами України.
Триває напружена конкуренція та взаємна дискредитація між ключовими антикорупційними та правоохоронними органами України – Національним антикорупційним бюро (НАБУ), Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою та Службою безпеки України (СБУ).
Цього тижня антикорупційні органи НАБУ (Національне антикорупційне бюро України) та САП (Спеціалізована антикорупційна прокуратура) висунули підозру бригадному генералу Служби безпеки України – колишньому керівнику департаменту кібербезпеки Іллі Вітюку. Йому інкримінують незаконне збагачення та декларування неправдивої інформації. За даними слідства, у грудні 2023 року він придбав квартиру за 21,6 млн грн, тоді як офіційна ціна становила лише 12,8 млн грн. Угода була здійснена на ім'я члена сім'ї, який нібито заробляв гроші як фізична особа-підприємець, надаючи юридичні та консультаційні послуги. Слідчі встановили, що ці компанії мали ознаки фіктивності, а частина суми (близько 8,8 млн грн) не була підтверджена легальними доходами.
Служба безпеки України відреагувала на цю підозру, заявивши, що розглядає її як відповідь НАБУ та САП на нещодавні затримання їхніх співробітників. СБУ наголошує, що цих співробітників (детектива НАБУ Руслана Магамедрасулова та ще одного – Віктора Гусарова) затримали за підозрою у співпраці з РФ.
Раніше, у липні 2025 року, детектива НАБУ Руслана Магамедрасулова затримали за підозрою у співпраці з Росією. Слідство пов'язує його з нелегальним бізнесом у РФ та контактує з депутатом від забороненої партії "Опозиційна платформа – За життя" Федором Христенком. Спочатку СБУ повідомляла, що він брав участь у збуті технічного канабісу від батька до Росії та мав зв'язок зі спецслужбами РФ. Працівники НАБУ звернулися до суду з проханням розглянути справу Магамредрасулова публічно.
Запобіжний захід для Іллі Вітюка було обрано у Вищому антикорупційному суді України 4 вересня. Прокурор просив запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 42 млн грн.
Тим часом Центр протидії корупції (АСС) спростував заяву СБУ про «помсту» з боку НАБУ та САП. Зазначається, що кримінальна справа проти Вітюк ґрунтується на журналістському розслідуванні, опублікованому у квітні 2024 року, а на квартиру наклали арешт рік тому.
У цьому контексті однією з найбільш резонансних справ стало також розслідування корупції при закупівлі дронів та засобів радіоелектронної боротьби. На початку серпня 2025 року НАБУ і САП повідомляли про викриття схеми завищення цін за державними контрактами . Пізніше за Кузнєцова внесли заставу у розмірі 8 млн грн, після чого його звільнили з-під варти. Також справа йде навколо компанії, пов'язаної з бізнесменом Ігорем Міндичем, якого у ЗМІ пов'язують з оточенням президента Володимира Зеленського. Компанія фігурує у розслідуванні закупівлі безпілотників та засобів радіоелектронної боротьби, зокрема через виробництво ракети Flamingo. НАБУ в офіційному коментарі зазначило, що розслідування самої ракети Flamingo не було ведеться, але не уточнили деталі щодо закупівлі дронів через суміжні структури.
Окремо варто згадати ситуацію навколо компанії Fire Point, яка виробляє ракети Flamingo. Міністерство оборони Данії повідомило, що компанія відкриє виробництво палива для ракет великої дальності в Данії, неподалік авіабази Скідструп, де дислокуються винищувачі F-16.
Ситуація останніх тижнів свідчить про те, що антикорупційні органи та правоохоронні органи продовжують працювати в умовах взаємної конкуренції та недовіри. Кожна резонансна справа стає не лише юридичним процесом, а й елементом боротьби за контроль над інформаційним простором та політичний вплив. Це протистояння в цілому підриває довіру до правоохоронних органів та послаблює політико-правову систему України під час війни, створюючи ризики нових скандалів та кризи керованості.
Загострення конкуренції між НАБУ, САП та СБУ свідчить про те, що баланс всередині української антикорупційної архітектури залишається нестабільним. Важливо зазначити, що рішення про відновлення повноважень НАБУ та САП (31 липня 2025 року) стало не результатом стабільної домовленості із західними партнерами, а результатом прямого тиску на владу (які зараз перебувають переважно під впливом європейських партнерів) правоохоронні органи, Верховна Рада та Адміністрація Президента нікуди не зникли. В цьому зв'язку протистояння триває, набуваючи нових форм та залишаючись чинником дестабілізації української політичної системи.
Соціологія.
За результатами дослідження Соціологічної групи «Рейтинг» (з 21 по 23 серпня 2025 року)
59% опитаних вважають, що необхідно припинити бойові дії та почати шукати компроміс у переговорах. Для порівняння: у лютому 2023 року так вважали лише 12%.13% вважають, що війну потрібно вести до звільнення територій станом на 23 лютого 2022 року (у лютому 2023 року – 11%).20% наполягають на продовженні бойових дій до повного повернення Донбасу та Криму, хоча ще у лютому 2023 року цей показник становив 73%.
62% громадян вважають, що рішення про припинення війни має ухвалюватися на переговорах із залученням інших країн.
20% виступають за прямий пошук компромісу з Росією.11% – за відмову від переговорів та продовження війни до звільнення всіх територій.
Щодо можливих мирних домовленостей, то 75% опитаних вважають, що Україна може погодитися на припинення бойових дій лише за умови надання гарантій безпеки від США та ЄС.
19% переконані, що домовитися неможливо за жодних обставин, 3% готові погодитися без додаткових вимог.
Серед конкретних безпекових гарантій пріоритети розподілилися так:
52% очікують фінансування армії та постачання зброї від союзників, 48% очікують прямих зобов'язань партнерів щодо вступу у війну у разі нового нападу Росії, 44% – контролю над повітряним та морським простором, 39% – підписання багатостороннього договору, 35% – розміщення іноземних військ на території України. Лише 12% вважають можливим укласти двосторонню угоду з Росією.
На запитання, що зараз важливіше, 58% відповіли, що пріоритетом є гарантоване фінансування та постачання зброї, а 31% вважають звільнення територій головним.
Рівень довіри до політиків розподілився таким чином:
екс-головнокомандувачу Валерію Залужному довіряють 74% громадян (не довіряють 18%), президенту Володимиру Зеленському – 68% (не довіряють 30%), голові Головного управління розвідки Кирилу Буданову – 59% (не довіряють 19%).
На президентських виборах станом на серпень лідирує Володимир Зеленський з результатом 35,2%. За Валерія Залужного готові проголосувати 25,3%, за Петра Порошенка – 5,3%, за Кирила Буданова – 4,5%, за Юлію Тимошенко – 3,4%. Для порівняння: у липні 2025 року Залужний випередив Зеленського (29% проти 25,5%).
У парламентських рейтингах лідирує партія Валерія Залужного з 23,7%, на другому місці – партія Володимира Зеленського з 19,7%. Далі йдуть "Європейська солідарність" з 7,4%, партія Кирила Буданова з 6,4% та партія "Азов" з 5,9%.
Загалом в Україні є сильний суспільний запит на припинення війни. Але на практиці це насамперед відображає бажання припинити активні бойові дії, а не ухвалювати конкретні компроміси з Москвою.
Також можна констатувати, що українське суспільство зазнало величезної трансформації: від максималістської позиції «війна до переможного кінця» (73% у 2023 році) до більш прагматичної – «припинення вогню та пошуку компромісу» (59% у серпні 2025 року). Переговори сприймаються суспільством як неминучість, але з ключовою умовою – міжнародними гарантіями безпеки.
Також можна відзначити, що після саміту на Алясці українське суспільство знову згуртувалося навколо президента В. Зеленського (його рейтинг довіри дещо зріс, він також лідирує в президентському рейтингу), що стало помітною зміною після турбулентності навколо антикорупційних протестів та падіння довіри до державних інституцій.
Руслан Бортнік, Оксана Красовська, Андрій Тимченко
для Українського Інституту Політики
