Аляска-Вашингтон: народження нового переговорного треку щодо України. Від тактики перемир'я до пошуку параметрів мирної угоди.
Політичний тиждень, що минає, по праву став одним із ключових у дипломатичній динаміці навколо врегулювання війни в Україні. Вперше за три роки повномасштабної війни переговорний процес вийшов за рамки риторики простого перемир'я та був сфокусований на формуванні параметрів повноцінної мирної угоди.
Так, 15 серпня на Алясці відбулися переговори президента США Дональда Трампа та президента Росії Володимира Путіна, а 18 серпня у Білому домі відбулася зустріч президента США Дональда Трампа та президента України Володимира Зеленського за участю європейських лідерів – президента Фінляндії Александра Стубба, прем'єр-міністра Італії Джорджії Мелоні, президента Франції Еммануеля Макрона, канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, прем'єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера, Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн та генеральний секретар НАТО Марк Рютте.
Формально президент США Дональд Трамп, який є головним модератором мирного процесу, домігся низки поступок з обох сторін конфлікту.
Зокрема, від російського керівництва – згода на надання Україні західних гарантій безпеки (а це означає, що Україна перебуватиме, серед іншого, під західним впливом) та зниження територіальних вимог до Донецької області, а не як вимагалося раніше – до Донецької, Херсонської та Запорізької областей. Зараз у публічному медіапросторі активно обговорюється питання можливого обміну територіями: передбачається, що частину ще не захопленої території Донецької області, можливо, доведеться віддати в обмін на підконтрольні Росії райони Сумської, Харківської, Дніпропетровської та Миколаївської областей (Кінбурнська коса). Загалом президент США вважає, що питання територій мають вирішуватися у дискусії між Україною та РФ.
Д. Трампу вдалося домогтися від України та європейських союзників згоди на переговори щодо повноцінної мирної угоди та фактичної відмови від моделі безумовного перемир'я (на якій вони наполягали раніше) як обов'язкової передумови врегулювання. Це також означає, що переговори будуть йти рука об руку з бойовими діями, що тривають. Дональду Трампу також вдалося домогтися від України принципової згоди на обговорення територіального питання (хоча Україна поки не уточнила, в якому контексті).
Україна не зможе отримати гарантії в рамках НАТО чи Європейського Союзу. Тому обговорюється варіант окремої коаліції країн ЄС та НАТО (або Японії, наприклад) у форматі Task Force, яка укладатиме сепаратну угоду з Україною. Водночас США прагнуть мінімізувати власну участь. Окремо обговорюється фінансування у розмірі $50-100 млрд, призначене для посилення української армії у найближчі три роки.
У рамках переговорів було створено спеціальну групу під керівництвом Державного секретаря США С. Рубіо та прем'єр-міністра Італії Д. Мелоні, яка розроблятиме моделі гарантій безпеки для України. Йдеться про гарантовані поставки зброї, військову допомогу у разі нової війни, а також підтримку ЗСУ та оборонно-промислового комплексу України у мирний час.
Так чи інакше, переговорний процес зрушив з мертвої точки, але попереду ще більше конфліктних раундів, де потрібно буде закріплювати конкретні домовленості в документах і йти на реальні поступки. Поки що існує багато невизначеностей і немає остаточної конфігурації обговорюваних пунктів можливої мирної угоди. Тому і Російська Федерація, і Україна залишають простір для маневру, зберігаючи за собою можливість трактувати ті чи інші «поступки» Д. Трампу на свою користь.
Так, Росія може переглянути умови гарантій безпеки для України та формат майбутньої зустрічі двох (В. Путін – В. Зеленський) або трьох лідерів (Д. Трамп – В. Путін – В. Зеленський). З іншого боку, Україна здатна трактувати свою згоду обговорювати територіальні питання по-своєму – не так, як про це зараз пишуть більшість ЗМІ.
Ініціатива майбутньої зустрічі президентів (у форматі Україна-Росія або Україна-Росія-США) використовується всіма учасниками скоріше як інструмент тиску і тактичного маневру, а її реальний зміст і наслідки залишаються невизначеними. Зі свого боку, у Білому домі, схоже, знають про таку гру. А вислів президента США Д. Трампа про те, що Володимир Путін повинен «поводитися добре», а Володимир Зеленський має «проявити гнучкість», відображає бажання змусити обидві сторони піти на конкретні поступки та предметний діалог. Віце-президент США Дж.Д. Венс наголосив, що перед зустріччю Володимира Зеленського та Володимира Путіна "залишаються два великі питання" - гарантії безпеки для України та територіальні претензії РФ. "Українці хочуть гарантій безпеки. Росіяни хочуть певну кількість територій", - сказав він, додавши, що ці питання можуть бути остаточно вирішені на самій зустрічі лідерів.
Позиція Російської Федерації щодо переговорів. Москва обережно відреагувала на зустріч президента США Дональда Трампа з президентом України Володимиром Зеленським та європейськими союзниками у Вашингтоні. Кремль розраховував на загострення протиріч між Д. Трампом, В. Зеленським і європейськими лідерами, але цього не сталося: Трамп зумів просунути переговорний порядок денний і домогтися офіційної згоди Києва на обговорення територіального питання і відмовитися від негайного перемир'я. Тепер ініціатива повертається до Москви, яка прагне зберегти робочі відносини з Дональдом Трампом, уникаючи посилення тиску з боку США, зокрема за допомогою санкцій. Але водночас Кремль не хоче йти на серйозні поступки Україні та країнам Заходу.
У РФ багато в чому розраховували, що зустріч у Вашингтоні може призвести до чергового загострення відносин між Д. Трампом і В. Зеленським, Д. Трампом і європейськими союзниками між Д. Трампом, В. Зеленським і європейськими лідерами. Однак Трампу вдалося уникнути цього негативного сценарію, просунути переговорний порядок денний і домогтися згоди Зеленського на обговорення територіального питання, а також відмовитися від негайного перемир'я. Таким чином, дипломатична ініціатива знову опинилася на руках Москви, якій доведеться балансувати: підтримувати робочі відносини з Д. Трампом, уникати посилення позицій США (в т. ч. можливих санкцій проти Індії, Китаю та інших партнерів), але водночас не йти на суттєві поступки Україні та західним країнам.
Формально президент РФ В. Путін міг дати Д. Трампу згоду на проведення зустрічі з президентом України В. Зеленським, проте Москва продовжує наполягати на тому, що така зустріч може відбутися лише після завершення підготовки всіх документів. Зараз Росія явно не прагне активного діалогу. Росіяни були більш стримані щодо змісту телефонної розмови Дональда Трампа та Володимира Путіна.Путін і Трамп обговорили ідею підвищення рівня прямих російсько-українських переговорів", - заявив помічник Кремля Юрій Ушаков, додавши, що обидва президенти "висловилися за продовження прямих переговорів між делегаціями РФ і України". Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров також заявив, що будь-який саміт потрібно готувати "крок за кроком, поступово, починаючи з рівня експертів і потім проходячи всі необхідні етапи". Тобто РФ наполягає на переговорах між делегаціями і не говорить прямо, чи очолить В. Путін цю делегацію на переговорах з В. Зеленським.
Кремль чітко дає зрозуміти, що не проти двосторонньої зустрічі України та РФ, якщо експерти груп спочатку узгодять проект документа, який може бути парафований В. Путіним і В. Зеленським. Разом з тим, РФ навряд чи погодиться на двосторонню зустріч президентів до моменту досягнення принципових домовленостей між Україною та РФ. Заяву про нібито запрошення В.Зеленського до Москви українська сторона сприймає як тролінг, не більше того.
Водночас демонструючи готовність до двосторонньої зустрічі, Російська Федерація намагається підштовхнути США до здійснення більш серйозного тиску на Україну в плані демонстрації своєї згоди прийняти ключові вимоги Росії: такі, як набуття Україною статусу нейтральної держави, відмова від частини окупованих територій у східній частині країни, радикальне скорочення її збройних сил та відмова від прагнень вступити до НАТО.
Також ключовим дискусійним питанням щодо гарантій безпеки для України залишається розгортання західних військ. Раніше Росія була категорично проти цього, тому значних контингентів там, ймовірно, не буде. Після зустрічі Д. Трампа і В. Зеленського у Вашингтоні міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що РФ «згодна з тим, що гарантії безпеки для України повинні надаватися на рівних засадах за участю таких країн, як Китай, США, Великобританія, Франція». При цьому він каже, що "без Росії "без Росії не вдасться вирішити питання колективної безпеки навколо України".
Позиція України щодо переговорів. Українська стратегія на зустрічі була спрямована на те, щоб спробувати змінити жорстку політику президента Дональда Трампа, пом'якшити тиск і уникнути ситуації, в якій президент України Володимир Зеленський був би загнаний у кут і змушений був би прийняти заздалегідь висунуті умови. Україна побоювалася, що США можуть вимагати негайного погодження та підписання якогось попереднього документа щодо складних політичних питань: наприклад, обміну територіями, відмови від НАТО чи зміни гуманітарної політики тощо. Але цього не сталося. Д. Трамп не вимагав від України негайного погодження та підписання будь-якого попереднього документа під час переговорів. Поки що Президенту України вдається відкласти вирішення всіх складних питань на наступну двосторонню або тристоронню зустріч у форматі: Трамп-Путін-Зеленський або Зеленський-Путін.
Україна також побоювалася, що може зіткнутися з безумовною відмовою США надати Україні лінію гарантій безпеки. Трамп також не зробив такого роду відмови, хоча і не погодився брати участь у майбутній моделі безпеки для України.
Таким чином, Україна зберегла робочі відносини з президентом США Дональдом Трампом, посилила підтримку з боку європейської коаліції та уникала прийняття радикальних рішень під зовнішнім тиском.
Україна зі свого боку зараз формально та публічно наполягає на проведенні двосторонньої або тристоронньої зустрічі президентів РФ та України (можливо, за участю США), але водночас побоюється, що їй доведеться фіксувати поступки у бік Москви. Загалом заяви президента України Володимира Зеленського про готовність зустрітися з президентом РФ Володимиром Путіним та обговорити територіальні поступки викликають серйозні питання щодо реальних параметрів української позиції. Раніше Володимир Зеленський допустив можливість завершення війни вздовж нинішньої лінії фронту за умови отримання значних міжнародних гарантій безпеки та юридичного невизнання окупованих територій російськими згода на тимчасову втрату частини зайнятих земель. Але своєї згоди на виведення військ з підконтрольних Україні територій він не дав.
Фактично до цього часу не було висловлено жодної чіткої позиції України щодо розгляду питання територіального обміну. "Ми залишимо питання територій між мною та Путіним", – заявив президент України Володимир Зеленський після саміту, не вдаючись у подробиці. Не виключено, що Володимир Зеленський не має наміру йти на поступки, а згода на особисту зустріч з Володимиром Путіним використовується ним як інструмент дипломатичного зволікання: це дозволяє уникнути прямої відмови Дональду Трампу і водночас перекладає відповідальність за можливий провал на Кремль. якщо зустріч не відбулася або виявиться безрезультатною. Такий підхід дав би Україні можливість зберегти моральну позицію, не погоджуючись на компроміс, і водночас уникнути негайного конфлікту зі США. Керівник Офісу президента Єрмак заявив, що Україна не має наміру проводити референдум про територіальні поступки РФ.
Президент України Володимир Зеленський також сигналізує про готовність провести вибори в країні, ймовірно, маючи на увазі після завершення активних бойових дій. Пряма мова В. Зеленського: "Я був би щасливий, якби вже були вибори. На цьому закінчити, тому що ця тема не дає нічого, крім сум'яття і політичних закликів, плакатів і тому подібного». При цьому він додав: "Головне, що вони дали мені можливість закінчити війну, а не розколювати державу до цього".
В Україні загалом не очікують негайної зміни російської позиції, навпаки, прогнозують можливий наступ на Запорізькому напрямку. Тому триває підготовка до активної оборони та продовження асиметричної війни: оборонні дії на лінії фронту супроводжуються ударами по російському тилу, енергетичній інфраструктурі, складах, залізничних вузлах, а також диверсіями на території РФ. Українське керівництво вважає, що ймовірність продовження війни вища, ніж ймовірність досягнення реальних мирних домовленостей найближчим часом.
Так чи інакше, після саміту в Білому домі ймовірність підписання мирної угоди продовжує зростати. Якщо після переговорів на Алясці її можна було оцінити приблизно в 35%, то зараз це вже 45%. Під тиском президента США сторони змогли просунутися вперед і вийти з низки глухих кутів, які стримували процес раніше. Це створює реальні передумови для укладення угоди протягом найближчих двох-трьох місяців. Однак процес не буде швидким: весь цей період супроводжуватиметься інтенсивними бойовими діями.
Основні невизначеності переговорного процесу можна звести до кількох питань. Перш за все, це формування геостратегічного балансу між Російською Федерацією та США. Москва домагається домовленостей щодо скорочення американської військової присутності у Східній Європі та на пострадянському просторі, в т. ч. ракетних комплексів. Такі домовленості можуть бути оформлені у форматі продовження угод про контроль над озброєннями або через окремі двосторонні пакети. Важливою є також доля В. Зеленського та його команди - чи будуть кошти повернуті РФ або використані на відновлення України, а також чи зможе Москва повернути собі доступ до європейських ринків. Нарешті, існує невизначеність навколо відносин у трикутнику США-РФ-КНР, оскільки будь-які американсько-російські домовленості можуть змінити баланс як російсько-китайських, так і американсько-китайських відносин.
Залишається значний ризик того, що переговори можуть виявитися лише формальною імітацією, покликаною уникнути роздратування та тиску з боку Білого дому та Дональда Трампа, який зараз є головним посередником процесу. Надалі можна очікувати ще більш складних і конфліктних раундів переговорів, коли сторонам доведеться переходити від загальних декларацій до конкретних документів і домовленостей.
Війна триває, а сторони (Україна та РФ) не полишають спроб захопити нові території, завдаючи ударів по енергетичній інфраструктурі одна одної.
Енергетичний фронт війни та переговорний контекст.
Справа в тому, що ступінь напруженості між основними сторонами конфлікту залишається високим. Україна та Росія одночасно посилили свої атаки на енергетичні системи одна одної. Україна б'є по російських нафтопереробних заводах та нафтоперекачувальних станціях (Унеча, Нікольське), виводячи з ладу нафтопровід "Дружба" та демонструючи вразливість транзиту нафти до Європи. Росія відповідає ударами по газотранспортній системі та нафтопереробних заводах України (Лубни, Кременчук, Ізмаїл), прагнучи паралізувати постачання Києва та заходу країни. Енергетична ескалація стає невід'ємною частиною переговорної гри: сторони прагнуть зміцнити свої позиції не лише військовими успіхами на фронті, а й створенням кризи в економіці та постачанні противника.
Так, 14-15 серпня ЗСУ завдали удару по волгоградському НПЗ "Лукойл" та Сизранському НПЗ у Самарській області, обидва підприємства отримали серйозні пошкодження та скоротили виробництво палива для армії РФ. 16 серпня було завдано удару по вузловому об'єкту російської нафтотранспортної системи – нафтонасосній станції "Унеча" у Брянській області, а 18 серпня аналогічного удару було завдано по станції "Нікольське" у Тамбовській області, що призвело до тимчасової зупинки нафтопроводу "Дружба" та перебоїв із постачанням нафти до Європи.
При цьому українська диверсійно-розвідувальна група проникла на глибину до 40 км углиб Брянської області, де планувала підірвати великий залізничний вузол, але була виявлена ФСБ: троє бійців загинули, ще троє, включаючи командира, потрапили в полон.
У відповідь Росія активізувала масовані атаки на український енергетичний сектор. У ніч на 19 серпня прильоти припали на Кременчуцький нафтопереробний завод (Полтавська область), який був майже зруйнований, а також по Лубненській газокомпресорній станції, яка забезпечує транспортування газу з Харківської області до Києва і далі до західних областей. Об'єкту було завдано серйозної шкоди, що фактично паралізувало роботу одразу кількох основних маршрутів.
Водночас російські ракети та безпілотники вдарили по паливно-енергетичній інфраструктурі у місті Ізмаїл (Одеська область), де загорілася нафтобаза в порту та пошкоджено Орлівську газорозподільну станцію, через яку Україна отримує азербайджанський газ. Примітно, що російська сторона довгий час уникала атак на інфраструктуру SOCAR, але ситуація змінилася на тлі загострення відносин між Москвою та Баку.
Вже в ніч на 21 серпня Росія завдала нового масованого удару, випустивши по території України близько 614 дронів та ракет. Внаслідок цього пошкоджено об'єкти у Рівненській області (зафіксовано перебої з електроенергією), Київській області (пошкодження електромереж, часткові перебої), місті Дніпро (пожежі на енергетичних об'єктах) та селі Охтирка Сумської області, де атата влучила у газову інфраструктуру.
Таким чином, з середини серпня обидві сторони нарощують тиск саме за рахунок ударів по енергетичних об'єктах. Україна цілеспрямовано вивела з ладу російські нафтопереробні заводи та нафтоперекачувальні станції, продемонструвавши вразливість нафтопроводу "Дружба", а Росія відповіла ударом по газотранспортній системі України та ключових нафтопереробних заводах, що призвело до масштабних відключень електроенергії в центральних та південних регіонах.
Боротьба.
Протягом тижня російські війська (період з 15 по 21 серпня 2025 року) захопили ще 90 км2 української території і зараз контролюють 114,559 км2. Основні бойові дії розвиваються одразу на кількох напрямках – у Донецькій, Запорізькій, Луганській та частково Дніпропетровській областях. з урахуванням перекидання українських резервів в районі Добропілля.
На Добропільському напрямку в Донецькій області, де кілька днів тому РФ здійснила прорив, ЗСУ розгорнули полк "Азов" та низку інших бригад. В результаті вдалося відбити населені пункти Золотий Колодязь та населений пункт Веселе, а також вклинитися між позиціями РФ в районі населених пунктів Кучерів Яр.
Збройні сили України відкинули російські підрозділи вздовж західного краю клину в районі населених пунктів Нове Шахово та населених пунктів Никанорівка. Точаться бої за населений пункт Маяк, який, як і населений пункт Никанорівка, розташований біля підніжжя російського клину. Україна намагається "зрізати" клин з обох боків. Між населеним пунктом Маяк та населеним пунктом Никанорівка (під контролем РФ залишається близько 4 км).
Російські війська закріпилися в районах населених пунктів Сухецьке та Паньківка. Також РФ посилює угруповання на південь та намагається з'єднатися з підрозділами у населених пунктах Кучерів Яр.
У районі Покровська (великий центр постачання та управління в Донецькій області) фронт залишається напруженим, проте суттєвих змін не відбулося.
У західній частині Донецької області відзначається наступ російської армії в районі населеного пункту Муравка.
Луганська область. Російські війська закріпилися в районі Серебрянського лісництва – останньої ділянки Луганської області, яка залишалася під контролем України.
Запорізька область та стик з Дніпропетровськом. РФ просунулася в районах населених пунктів Темирівка та Ольгівське (схід Запорізької області). Бойові дії ведуться в районі населеного пункту Новогеоргіївка (Дніпропетровська область, неподалік кордону Запоріжжя).
Є велика ймовірність, що Росія готує новий наступ на Запорізькому напрямку. Про це свідчить збільшення перевезень техніки та палива в районі Мелітополя, зростання інтенсивності авіаційних ударів та обстрілів вздовж ліній оборони України, а також зосередження додаткових підрозділів поблизу лінії зіткнення. У разі такого сценарію ймовірними цілями можуть стати населені пункти Оріхів та населений пункт Гуляйполе з подальшим виходом на лінію річки Конка.
Перебіг бойових дій може мати дуже суттєвий вплив на переговори. Наприклад, зараз РФ виходить з того, що Донецьку область, ймовірно, можна закріпити політико-дипломатичним шляхом, а контроль над Запорізькою областю можна встановити лише над тими територіями, які будуть фактично захоплені.
Карта бойових дій.
Донецька область.
Руслан Бортнік, Оксана Красовська, Андрій Тимченко
для Українського інституту політики
