«Влада» так званих «республік» на окупованій частині Донбасу звинуватила в обстрілах українську армію. Штаб ООС — війська «ЛНР» та «ДНР». Там звучать постріли, а на політичному рівні — рішення та заяви із підвищенням ставок. Але базуючись на чому виходити з глухого кута?
Визнання республік
15 лютого російська Дума розглянула два варіанти постанов про визнання Росією незалежності «ЛНР» та «ДНР». Проект депутатів від «Єдиної Росії» передбачав, що перед узгодженням у президента мають бути консультації з МЗС РФ. Проект російських комуністів – визнання без проміжної ланки погоджень. Саме його Дума й ухвалила. Володимир Путін, маючи 30 днів на підписання, зволікати не став. 21 лютого Росія визнала незалежність, ухвалила введення військо на ці території на прохання керівництва невизнаних республік.
«Це буде порушення Мінських угод, і це означатиме, що процес зупиниться. Це було б політичною катастрофою», – попередив канцлер ФРН Олаф Шольц під час візиту в Москву напередодні.
Путін тоді від оцінок утримався, але розуміння, що шлях саме такий, озвучив його прес-секретар.
«Безперечно, визнання не корелює з Мінськими угодами», - сказав Дмитро Пєсков.
Проте після визнання заступник голови комітету з міжнародних питань Ради Федерації Росії Андрій Клімов заявив, що Росія в Мінських угодах - не сторона підписання. Отже й порушити їх не могла.
Позиція на Заході поки не одностайна. Міністр закордонних справ Великої Британії Ліз Трасс назвала рішення Кремля відмовою від мінського процесу та домовленостей.
«Визнання двох сепаратистських республік в Україні є кричущим порушенням міжнародного права, територіальної цілісності України та Мінських угод», - заявила керівниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.
Але між «відмовою» та «порушенням» суттєва різниця. Директор Українського інституту політики Руслан БОРТНИК наголосив: Росія підвищує ставки.
«Російська сторона намагається продемонструвати, що станеться, якщо в рамках виконання Мінських угод Україна не погодиться на автономію Донбасу, - сказав експерт. - Тоді буде визнання частини Донбасу з ризиками війни за решту території Донецької та Луганської областей України».
Звинувачення Росії у виході з «Мінська» – природна реакція української сторони. Визнання низка експертів сприйняла на ура саме тому, що від тупикового для України «Мінська» можна буде вмити руки. Однак, судячи з попередньої позиції в Росії, так просто угоди в спокої не залишать.
«Проблема в тому, що у Мінських угодах немає процедури входу та виходу, – наголосив Р. Бортник. - І щоб сторони не робили, хоч би як порушували Угоди, поки вони формально не заявили, що не будуть виконувати Мінські угоди і виходять із них, вважається, що учасники й надалі продовжують залишатися в «Мінському форматі». Тому Європа говорить про порушення та політичну катастрофу. І навіть визнання «ЛДНР» може бути прийняте російською стороною під приводом «на якийсь час, до реалізації Мінських угод».
Закони складної долі
Перед безрезультатними останніми переговорами у «Нормандському форматі» 10 лютого Київ та Москву відвідував президент Франції Еммануель Макрон. Якщо його човникова дипломатія і мала якийсь результат, то неочевидний, закулісний. Після переговорів дві столиці вже відвідував Олаф Шольц. 14 лютого у Києві він казав, що Зеленський його запевнив: необхідні в рамках Мінських угод законопроекти про особливий статус ОРДЛО та місцеві вибори на Донбасі Україна представить. Прибувши до Москви 15 лютого, канцлер ФРН обріс упевненістю та деталями.
«Президент Зеленський учора твердо пообіцяв, що в рамках Тристоронньої контактної групи, яка працює в рамках Мінського процесу, незабаром будуть обговорені всі передбачені законопроекти щодо окупованої частини східної України, змін до Конституції та підготовки виборів», - заявив Шольц.
Нові законопроекти перед визнанням не з’явились. Чи потрібні вони зараз – питання не риторичне. Україна незалежність республік не визнає, плани щодо їх реінтеграції не має полишати. Отже, й законодавча основа має бути. Поки є старі документи, які Рада ухвалила 16 вересня 2014 року. Закон про особливий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО набув чинності, але не працює. За його ж нормами він діятиме після проведення на цій території виборів відповідно до українського законодавства та на передбачених у ньому умовах. Серед них участь міжнародних спостерігачів, виведення всіх незаконних збройних формувань, техніки, бойовиків та найманців. Термін дії цього непрацюючого закону з 2017 року продовжують щорічно, у тому числі у грудні 2021 р. до кінця 2022 р.
16 вересня 2014 р. Рада ухвалила й невідкладний президентський законопроект про амністію учасників подій на території Донецької та Луганської областей. Вона не поширюється на тих, хто підозрюється та звинувачується за 19 статтями Кримінального кодексу та має стосунок до загибелі рейсу MH-17.
На запитання, чому нинішні закон та законопроект не влаштовують Захід та Росію, Р. Бортник відповів зустрічним: а хто їх бачив?
«Вони десь там є, про них кажуть, але їх ніхто не бачив. Вони не представлені як позиція для діалогу», - пояснив політолог.
Політолог Андрій ЗОЛОТАРЬОВ сказав: має статися те, що обрушить весь розклад, щоб можна було говорити про виконання «Мінська». Також немає бажання та ресурсу для того, щоб зробити один важливий крок у межах узгодження законопроектів щодо «Мінська». Статус ОРДЛО має бути закріплений у Конституції, а для цього потрібні 300 голосів у Раді.
«У нинішній редакції зрозуміло, що Мінські угоди перетворюють Україну на конфедерацію з Донбасом. Україна отримує у своєму складі територію, яку політично та економічно контролюватиме Росія. Перші та другі Мінські угоди були підписані після військових поразок України, за принципом «переможеному горе». Виконати їх – це означає поставити хрест на політичній конструкції, яка встановилася у 2014 р. після Майдану, - пояснив О. Золотарьов. – У нас у владі хто завгодно, але не люди з політично-суїцидальними нахилами. У цій ситуації Україна виконати Мінські угоди не лише не хоче, а й не може. Навіть якщо говорити про зміни до Конституції про особливий статус, то Зеленський не має 300 голосів».
Між «Мінськом» та «Будапештом»
19 лютого Володимир Зеленський виступав на Мюнхенській безпековій конференції. Їхати туди його відмовляли у Штатах. Мовляв, у лихі часи краще бути в Україні. Насправді, певне, побоювалися, як би він не сказав зайвого. З їхньої позиції щось подібне і сталося.
Серед знакових тез (див. Сказано), у промові Зеленського прозвучало останнє українське попередження про скликання консультацій держав-гарантів Будапештського меморандуму. Це Росія, Велика Британія та США. Не буде їх - Україна вважатиме меморандум 1994 року про гарантії в обмін на ядерний потенціал непрацюючим, а пакетні угоди, які його супроводжують, будуть поставлені під сумнів.
Багато хто відразу ж кинувся обговорювати, що президент хоче повернути Україні ядерний статус. Але тут важливий акцент на консультаціях і, можливо, план на нові угоди.
«Виступ Зеленського на Мюнхенській конференції – це була спроба зробити асиметричний крок, якого навіть західні лідери від нього не очікували. Замість того, щоб просити, він вирішив перейти до вимог та оборони. Україна вимагає нових гарантій безпеки, - сказав кандидат політичних наук Олексій ЯКУБІН. - Мені здається, що такий документ та Мінські угоди будуть паралельними. Україна вимагає додаткових гарантій і йде гра, кого далі можна буде звинуватити у невиконанні «Мінська». Немає офіційної позиції щодо нашого виходу з Мінських угод. У Києві теж розуміють, що це єдиний документ міжнародного характеру щодо Донбасу, погоджений Росією. Вийшовши з нього, ми опиняємось у повній невизначеності».
На цьому етапі таки має статися те, про що в Україні владу просять роками. Мінські угоди, які зараз під питанням, треба чимось або підкріпити, або перекрити. До того ж частина антиросійських санкцій прив’язана саме до них. Якщо не угоди – потрібна інша база. Гарантії безпеки Україні можуть стати їх новим виміром.
Сказано
Володимир Зеленський на Мюнхенській конференції з безпеки:
«Архітектура світової безпеки крихка, потребує оновлення. Правила, про які світ домовився десятки років тому, більше не працюють. Не встигають за новими загрозами… Через різні речі: егоїзм, самовпевненість, безвідповідальність держав на глобальному рівні. Як наслідок – злочини одних і байдужість інших. Байдужість, яка робить співучасником».
«Ми цінуємо будь-яку допомогу, але всі мають розуміти – це не благодійні внески, про які Україна має просити чи нагадувати. Не благородні жести, за які Україна має низько вклонятися. Це ваш внесок у безпеку Європи та світу, де Україна вісім років є надійним щитом».
«Хіба не ЄС має сьогодні сказати: наші громадяни позитивно ставляться до вступу України в Союз. Чому ми уникаємо цього питання? Хіба Україна не заслуговує на прямі чесні відповіді? Це стосується й НАТО. Нам кажуть: двері відкриті. Але поки що стороннім вхід заборонено. Якщо не всі члени Альянсу хочуть нас бачити або всі члени Альянсу не хочуть нас бачити – скажіть чесно… Хіба право на правду не входить до наших розширених можливостей? Найкращий час для неї – найближчий саміт у Мадриді».
«З 2014 року Україна тричі намагалася скликати консультації держав – гарантів Будапештського меморандуму. Тричі – безуспішно. Сьогодні Україна зробить це вчетверте... Але і Україна, і я робимо це востаннє. Я ініціюю проведення консультацій у межах Будапештського меморандуму… Якщо вони знову не відбудуться або за їх результатами не буде гарантій безпеки для нашої держави, Україна матиме повне право вважати, що Будапештський меморандум не працює і всі пакетні рішення 1994 року поставлені під сумнів».
Анна Коваленко
