Змінити позицію Путіна неможливо. Він ухвалив стратегічне рішення — запобігти перетворенню України на бастіон, який Захід може використати для загроз Росії, і відступати не планує. Такий висновок зробили в Центрі нової американської безпеки. Зокрема, старший співробітник центру, в минулому аналітик ЦРУ Пітер Шредер у статті для одного з авторитетних американських видань вказує, що є два варіанти закінчення війни: або Росія втратить можливість продовжувати свою кампанію, або Путін втратить владу.
Перший варіант навряд чи реалістичний, зазначає він. Упродовж двох з половиною років США намагаються нав’язати Росії такі витрати, які би змусили Путіна вважати, що іншого вибору, окрім як припинити збройне протистояння, у нього немає. Але такий підхід хибний. Путін узяв особисту відповідальність за досягнення поставленої мети. Він готовий і далі кидати солдатів та ресурси в горнило війни, й російська армія навряд чи впаде. Отже, західний тиск не змусить очільника Кремля припинити агресію на умовах, прийнятних для Києва і Вашингтона.
Залишається другий варіант: вихід Путіна з Кремля. “Цілком можливо, він піде добровільно або його витіснять. Безсумнівно й те, що в якийсь момент він помре”, — прогнозує аналітик. Тільки після відходу Путіна може “розпочатися справжня робота з остаточного врегулювання війни в Україні”, наголошує він.
Наразі ж Вашингтон має допомагати Україні втримати лінію фронту й запобігати подальшим військовим успіхам Росії, мінімізуючи рівень бойових дій та витрати своїх ресурсів. “Це незадовільний і політично неприємний варіант, але єдиний”, — резюмує Пітер Шредер.
— Я дуже близький до таких висновків, — каже громадський активіст, експерт з міжнародних питань Геннадій Друзенко. — Заморозити конфлікт або знизити його інтенсивність за Путіна можна, а от припинити війну, ввійти у стійкий баланс — напевно, ні.
Ідеєю фікс Путіна є насправді не знищення України, а гарантування безпеки Росії, зокрема недопущення того, щоб ворожі глобальні гравці, у розумінні Кремля, розмістили свої сили та засоби фактично на кордоні з РФ. Це завдання Путін розглядає як свою історичну місію.
Очевидно, що в цій війні можуть бути паузи, якісь перемир’я, але глобального балансу між самостійною, суб’єктною Україною та путінською Росією не буде. Тобто миру, у фундаментальному розумінні, за Путіна не буде.
— Думка американського аналітика має під собою певне підгрунтя, — зазначає експерт Аналітичного центру “Об’єднана Україна”, доктор політичних наук Петро Олещук. — Адже війна Росії проти України значною мірою відображає особистісні очікування, плани й переконання Путіна. Він впливає на ситуацію. Сподіватися на остаточне врегулювання конфлікту, допоки живе й править Путін, навряд чи можливо. Тому що путінський режим не відмовиться від неоімперіалістичних зазіхань, від ідеї про те, що треба відроджувати Російську імперію, захоплювати держави, які раніше входили до неї, і так далі.
Однак тут виникає логічна думка: оскільки ми не можемо домогтися врегулювання війни, поки Путін править Росією, тоді треба зробити все, щоби він не правив. Але такий варіант американські аналітики відкидають, як і варіант того, що Росія може припинити існування.
— Насправді, “перечекати Путіна” — це не єдиний можливий варіант припинення російської агресії, — стверджує директор Українського інституту політики Руслан Бортник. — Багато залежить від ситуації на фронті. Військова поразка однієї зі сторін може призвести до закінчення війни. Так само вплинути на ситуацію може зміна керівництва у США або ж виникнення інших глобальних конфліктів, наприклад війни за Тайвань.
— А яка ймовірність того, шо війна закінчиться, якщо Путін помре чи відійде від влади?
● Р. Бортник:
— Таких гарантій немає. До влади в Росії можуть прийти ще радикальніші групи, приміром, представники військових кіл чи ФСБ, які ще більше можуть загострити війну.
● П. Олещук:
— Так, не факт, що спадкоємець Путіна буде чимось кращий від нього. Наприклад, у Венесуелі помер Уго Чавес. І що? Тепер там Мадуро, який абсолютно нічим не відрізняється від Уго Чавеса за політичною лінією.
— Не варто вважати, що якщо Путін піде, то його наступник проводитиме таку саму послідовну імперську політику, — додає директор Інституту соціально-політичного проєктування “Діалог” Андрій Миселюк. — У Росії насправді дуже багато внутрішніх системних суперечностей. І ми це бачили під час заколоту Пригожина, а також у ситуації, коли росіянам треба було швидко реагувати на атаку наших військ у Курській області. Як виявилося, російська військова машина крихка та неефективна. Те саме стосується і всього політичного режиму Росії. Якщо владна верхівка почне сипатися, то наслідки можуть бути непрогнозованими. Невідомо, в який бік відлітатимуть “залишки” того, що було штучно зацементовано. На мій погляд, якщо до влади в РФ прийдуть інші люди, вони будуть змушені переглядати нинішній курс і, ймовірно, по-іншому вибудовуватимуть діалог із Заходом. Зокрема і щодо врегулювання війни, яку Росія розв’язала проти України.
● Г. Друзенко:
— Сам відхід Путіна створить певний хаос в управлінні Росією. Якщо Кремль вирішуватиме внутрішні питання, то матиме менше можливостей вести війну в Україні. Отже, смерть чи відсторонення Путіна внесуть істотні корективи в наше протистояння. Але тимчасові чи тривалі — залежить від того, хто прийде до влади натомість. Якщо це буде спадкоємець Путіна, то від зміни імені мало що зміниться. Хай там як, але бачимо, що російська політика маятникова. Після яструбів зазвичай приходять голуби, і навпаки. Для прикладу, після Сталіна була хрущовська відлига, після Брежнєва прийшов Горбачов, після Єльцина — Путін...
— Що може зробити Захід, аби вплинути на Росію і змусити її припинити агресію проти України?
● П. Олещук:
— Якщо не можна розраховувати на досягнення миру за часів Путіна, то треба робити все для того, щоб Україна перемогла у війні. Західні аналітики кажуть, що скільки би зброї не постачали Україні, перемогти Росію на полі бою вона не зможе. Але проблема в тому, що зброї нам не постачали в достатній кількості! Ніяких спроб перемогти Путіна з боку коаліції західних держав не було. Досі існують дивні та безглузді обмеження для України на застосування зброї. Нам не дозволяють завдавати удари по території Росії західними ракетами.
— Чому наші міжнародні партнери так поводяться?
● Р. Бортник:
— На Заході не хочуть, ні щоб Україна перемогла Росію, ні щоб програла їй. Там вважають, якщо Україна перемагатиме (а без прямого втручання Заходу це малоймовірно), то це спровокує використання Росією ядерної зброї. А якщо Україна програє, це провокуватиме Кремль до нових агресій стосовно інших країн та інших регіонів.
● П. Олещук:
— Українські війська вже на території Росії та контролюють декілька тамтешніх районів. Українські дрони долітають до російських НПЗ та аеродромів. І що, почалася ядерна війна?! Очевидно, у Сполучених Штатах є побоювання неконтрольованого розпаду Росії після падіння режиму Путіна. І про це треба говорити. А не про те, що варто чекати, поки Путін помре. Перечекати — це не варіант. Варіант — це створити умови для того, щоб Україна змогла обстояти свою незалежність. Тому що двадцять-тридцять років безперервного терору з боку Росії просто знищать її.
Західний світ свого часу сказав: “Польща, Угорщина, Словаччина, Румунія, Литва, Латвія, Естонія — це все наша частина. Ми беремо їх під парасольку НАТО, ми їх захищаємо. А Україну — ні. Вона є буфером між нами та Росією, і ми чудово розуміємо, що Росія у будь-який момент може захотіти її загарбати...” Звичайно, що в такій ситуації Кремль завжди розглядатиме Україну як об’єкт для імперських зазіхань.
— Які ще варіанти завершення війни, окрім як перечекати Путіна, можливі?
● П. Олещук:
— Є два шляхи. Перший — зібрати саміт НАТО й запросити туди Україну. Провести ратифікацію цього запрошення. Підняти український прапор у Брюсселі. Звісно, протягом цього процесу буде дуже багато погроз із боку РФ. Але на них не варто зважати. Треба просто дати росіянам рішучу відсіч. Вони тоді тихо “відповзуть”. Бо в Росії немає сил для військового протистояння НАТО.
Другий шлях значно складніший, бо вимагатиме багато ресурсів. Йдеться про те, щоб дати Україні всю можливу зброю, з якої можна буде прострілювати хоча б європейську частину російської території. Щоб на кожен удар ракетою по українському місту такий самий удар був по російському місту. Краще навіть не такий, а потужніший. Щоб за кожну знищену ТЕЦ палало хоча б два-три російські НПЗ. На жаль, у США не шукають і не шукатимуть інших шляхів. Вони запасуться червоною фарбою, аби й далі малювати “лінії”. Бо як без ліній. Просто зупинити диктатора-злочинця? Ні, це не їхній метод.
● Г. Друзенко:
— Захід може вплинути на Росію. Для цього потрібно, щоб активніше працювали санкції й щоб Україні дали можливість дотягуватися далекобійними засобами ураження до Кремля, а не лише до Курська. Щоб загрозу відчули ті, хто в Росії ухвалює рішення, а їх не так багато.
Звісно, ідеальним варіантом було б запросити Україну до НАТО. Але це має статися чудо, бо ми бачимо, що Альянс робить значно більше для уникнення прямого зіткнення з Росією, ніж для перемоги України. Нам це може не подобатися, але це факт. Більшість лідерів НАТО бояться ядерної війни й вважають, що її потрібно уникнути будь-якими способами. Це для них імператив.