День Героїв Небесної Сотні: спогади учасників Революції Гідності з Дніпра

20 лютого 2014 року в Києві відбулися найдраматичніші події Революції Гідності. Того лютневого дня на Інститутській та в околицях столичного Майдану розстріляли 48 людей. Загалом  в боротьбі за свободу і незалежність зі злочинним режимом Януковича загинули 107 осіб. Наступного року президентським указом 20 лютого оголошено Днем Героїв Небесної Сотні. Про уроки Революції Гідності, долі її учасників розповість «Наше місто». 

Дніпряни боролися за європейські цінності

 Найстаршому Герою Небесної Сотні Івану Наконечному було 82 роки. Але більшість учасників Євромайдану були на той момент молоді та енергійні українці. Із гарячими серцями та захопленими ідеями. Коли почалася революція, дніпровському історику Антону Кістолу виповнилося лише 16.

– У листопаді 2013-го я навчався в 11 класі, – розповідає Антон. – 27 листопада втік з уроків і разом із товаришем Денисом Антиповим рвонув до Києва. Дуже добре пам’ятаю атмосферу, в якій зростало моє покоління – зневіра, безглуздість і відчуття того, що нічого в Україні ніколи не зміниться. І коли ми відчули, що все може бути інакше, нашому захопленню не було меж. В уяві більшості молодих людей тоді панував образ якоїсь міфічної країни під назвою «Європа», яку ми самі собі створили, та, яка сильно контрастувала як із застійною Україною епохи Януковича, так і з образом «неосовка» – Євразійського союзу, до якого нас тоді намагалась затягнути росія. На мою суб’єктивну думку, істинно ідейних протестувальників, патріотів-націоналістів і супротивників Януковича та зближення з росією, які були рушійною силою протесту, тоді було не більше 5%. Решта євромайданівців – звичайні люди, які просто слідували за мейнстримом або щиро вірили, що після перемоги Революції гідності до влади прийде проєвропейський Месія, який за 5-10 років доб’ється вступу України до Євросоюзу. 

Очікування не цілком виправдалися. Мрії не збулися.  Натомість, завдяки Євромайдану, українське суспільство подорослішало і позбулося наївних ілюзій.

– Тоді ми вірили, що високі зарплати й пенсії, рівні дороги та якісна медицина самі звалюються з неба, – зазначає Антон Кістол, науковий співробітник Дніпропетровського національного історичного музею. – Це була магія.  Здавалося, що достатньо лише захотіти, підписати відповідний указ, і – вуаля – ось ваш чек на 2000 євро, ось ваш безвіз, ось ваша польська євробляха. Ну а потім стало зрозуміло: ніякої країни «Європа» в реальності не існує!  Немає ідеальної країни, де всі люди багаті, здорові та щасливі. І тоді ми зовсім по-іншому поглянули на Україну. Ми зрозуміли головне: ніхто, крім нас, не збудує нам щастя.

У Києві діяли «ескадрони смерті», а в Дніпрі майданівців позбавляли волі

Дніпрянин Кирило Дороленко в Революції Гідності брав участь абсолютно свідомо. 26 січня 2014-го він брав участь у наймасштабнішій дніпровській акції протесту, яку назвуть «штурмом ОДА”. Але через кілька днів потрапив у СІЗО за сфабрикованою проти нього справою.

– Мене заарештували 29 січня, у День Героїв Крут, – розповідає учасник Євромайдану. – Звинувачення висунули серйозні: підготовка підриву Запорізької АЕС. Про «докази» теж потурбувалися: під час обшуку підкинули вибухівку, яку одразу ж і долучили до речдоків. Випустили мене 25 лютого, вже після розстрілу Небесної Сотні.

Примітно, що дніпровського майданівця звільнили не через «відсутність складу злочину», а за амністією, що несправедливо. Утім, тоді це був, напевно, найсприятливіший вердикт.

– Якби не Революція Гідності, міг би й довічний термін отримати, – вважає дніпрянин. – Ще б пак! Підготовка теракту – злочин особливо небезпечний. Тоді взагалі намагалися зачистити поле і закрити «неблагонадійних». Взагалі повзуча анексія України з боку росії тривала ще з 1991 року. Тузла, «Мєшковщина» в Криму, насадження в українській владі агентів російського впливу – ланки одного ланцюга. Думаю, що сценарій військового вторгнення в Україну розглядався ще в нульових. По суті, Революція Гідності – реакція українського суспільства на повзучу анексію північного сусіда. Розлучатися просто так із владою режим Януковича не хотів. У Києві діяли так звані «ескадрони смерті», сформовані з криміналітету. За завданням тодішнього керівництва МВС і СБУ, ці ескадрони нейтралізували революціонерів: вбивали, били, викрадали.

Одразу ж після Євромайдану росіяни захопили Крим і почалася російсько-українська війна.

Учасники Євромайдану б’ються і гинуть на фронті

Кирило Дороленко – дипломований історик. На відміну від багатьох своїх колег, він не просто аналізує доленосні події України, а й сам бере участь у них.

 – Близько 90% учасників Революції Гідності сьогодні воюють або волонтерять, – продовжує дніпрянин. – Багато хто пішов добровольцями. Хтось у 2014-му, хтось у 2022-му. Хтось, на жаль, загинув. Мій друг і побратим Артем Мураховський, якого затримували в Дніпропетровську біля ОДА, пішов добровольцем в «Азов». Був поранений, повернувся. А у 2022-му знову опинився на фронті. У березні того ж року загинув у бою під Авдіївкою. Така історія.

Сам Кирило Дороленко також став добровольцем. Воював. Нині офіцер Генерального штабу.

Серед євромайданівців, які зі зброєю в руках захищали Україну, і заступник міського голови Дніпра Андрій Денисенко.

– Мій бойовий досвід починається у 2014-му, коли брав участь у низці операцій, зокрема в зачистці Красноармійська, нинішнього Покровська, – розповідає віце-мер. – Воював під командуванням Дмитра Яроша, у складі “Правого сектора” та у взаємодії з іншими добровольчими частинами, зокрема батальйоном «Дніпро-1», у формуванні якого теж тоді брав участь. Під час повномасштабки служив і воював у складі 128 Дніпровської бригади ТрО «Дике поле», до створення якої причетний і яка сформована на 90% з добровольців-дніпрян. Був командиром взводу, протидесантного підрозділу, кілька днів навіть т.в.о. командира роти. Очолював групу Безпеки військової служби, був керівником інженерно-авіаційної служби бригади, яка займалася обліком і постачанням дронів. Загалом не з чуток знаю як польову, так і штабну роботу – від окопу з бліндажем під Вугледаром – до заповнення штабного журналу.

Заступник міського голови зазначив, що в лавах ЗСУ сьогодні б’ються багато його товаришів по Майдану-2013-2014.

– Із відомих дніпрян-активістів Революції Гідності сьогодні на війні Вадим Шебанов, Павло Хазан, Олександр Писаревський (Сигурд), Юрій Якуба, Кирило Дороленко, Олексій Пастернак (Аріслав), Владислав і Володимир Портянки, Павло Хобот, – резюмує Андрій Денисенко. – Багато хто, на жаль, загинув, зокрема Денис Капітуров, Артем Мураховський, Денис Гордєєв.

Революціонери не змогли проконтролювати політиків, яких привели до влади

Драматичні й трагічні події, що відбулися після Революції Гідності, викликають безліч запитань. Чи можна було уникнути численних жертв? Чи можливо було запобігти війні? Чому продовжує процвітати корупція?

Сьогодні навряд чи є відповіді на ці запитання.

– Сама Революція Гідності – прояв бажання народу змінити життя на краще, – вважає  директор Українського інституту політики Руслан Бортник. – Це була готовність жертвувати собою заради ідей і принципів. Але, як часто буває в політиці, діями пасіонаріїв, щирих і чесних людей політики використали не для побудови демократичної держави, а для боротьби за владу. Незважаючи на деякі формальні зміни зовнішньополітичного курсу, реальних змін у частині боротьби з корупцією, руйнування системи кумівства і панібратства не сталося.

На думку експерта, масовий розстріл на Інститутській – тотальна криза влади, що призвела до катастрофічних наслідків.

– Фактично, розстріл Небесної Сотні – повне політичне банкрутство, як влади, так і опозиції, – вважає Руслан Бортник. – Влада втратила контроль над ситуацією, що призвело до бійні та загибелі людей. На жаль, безкарність і несправедливість, яка сформувалася після цієї трагедії, серйозно вплинули на подальші події в Криму і на Донбасі. Головний урок Євромайдану в тому, що його учасники не змогли проконтролювати політиків, які прийшли у владу на їхній крові, на їхній щирій і чесній позиції.