«Маятник» війни та миру не стоїть на місці, і всі ці чотири роки він постійно качається в різні боки.
В якісь моменти Україна була дуже далека від миру, а в якісь — дуже близька. Я б відзначив три ключові моменти, коли ми були найближче до миру.
Перш за все це Стамбульські переговори навесні 2022 року, коли російські війська відійшли з-під Києва. І Україна, і Росія загалом були готові підписати угоду. Угода була парафована, погоджена в ключових параметрах, залишалося декілька не принципових протиріч. Але цей шанс тоді був втрачений.
Другий момент — це кінець літа та осінь 2023 року. Після невдалого контрнаступу, коли Україна досягла піку своїх військових можливостей — за рік до цього звільнили Харківщину та Херсон, не було росіян на Сумщині, тощо. Це був максимальний військовий результат цієї війни для нас. І тоді, після провалу контрнаступу, ми знов були близькі до миру, йшли переговори, хоча й таємні. Але тоді зіграла переоцінка можливостей — і українських, і російських.
І станом на сьогодні ми також близькі до миру — через глибоке виснаження сторін, які ще можуть воювати, але не бачать перспектив швидкої перемоги. Та тепер на перешкоді стоять політичні репутації, амбіції, іміджи лідерів воюючих країн, які можуть постраждати у зв'язку з компромісами, які необхідні для досягнення миру.
Україна здобула перемогу ще в квітні 2022 року, коли внаслідок відступу росіян з-під Києва питання існування держави було зняте з порядку денного. Це була ключова перемога. Ця війна з квітня 2022 року перестала бути для України екзистенційною. Адже тепер йдеться про політичні баланси, про гарантії безпеки, про територіальний контроль — але вже не стоїть питання про зміну політичного режиму в Україні, зміну політичного курсу. Саме існування України сьогодні не на порядку денному, Україна існуватиме і це всі розуміють.
Тож ми досягнули стратегічної перемоги ще тоді, але ця перемога у разі продовження війни ще тривалий час, на жаль, може бути втрачена.
Руслан Бортнік
