Досягнення КНР у боротьбі з бідністю за правління Сі Цзіньпіна

Історія боротьби з бідністю в Китаї — це історія про те, як одна з найбільших держав світу вирішила кинути виклик проблемі, яка супроводжувала людство тисячоліттями. У лютому 2021 року Сі Цзіньпін урочисто заявив про «повну перемогу над крайньою бідністю». За цими словами стояли не просто статистичні показники, а грандіозна трансформація, що охопила гігантську країну.

Уявіть собі масштаби: майже 100 мільйонів людей за вісім років піднялися вище офіційної межі бідності. Це якби вся Німеччина разом із Польщею отримала новий соціально-економічний статус. З карти Китаю зникло понад 800 «бідних» повітів і близько 128 тисяч сіл. За цими цифрами — нові дороги, школи, лікарні, водопровід і світло у домівках, які раніше жили у темряві.

Але історія не зводиться лише до переможних звітів. Китайський кейс — це водночас і урок, і виклик: як масштабна бюрократична машина навчилася працювати адресно й інноваційно, які ресурси було витрачено, де межа між абсолютною та відносною бідністю і чи вдасться втримати цей результат у майбутньому.

1. Досягнення і масштаби змін

Коли Пекін у 2020 році оголосив про ліквідацію крайньої бідності, головним аргументом стали цифри. І ці цифри дійсно вражають.

За період 2013–2020 років із бідності було виведено 98,99 мільйонів сільських мешканців. Для порівняння — це більше, ніж усе населення В’єтнаму чи Єгипту. Кількість «бідних повітів» скоротилася до нуля: зі списків вилучено 832 адміністративні одиниці, а разом із ними — близько 128 тисяч сіл. Якщо провести аналогію, то це якби в Європейському Союзі за одне десятиліття одночасно модернізували десятки тисяч найбільш відсталих громад.

Цей прорив став можливим завдяки величезним фінансовим вливанням. За офіційними даними, лише з центрального бюджету на програми подолання бідності було витрачено понад 1,6 трильйона юанів (≈ 250 млрд доларів США). Місцеві бюджети, держбанки та спеціальні фонди додали ще кілька трильйонів. Загальний обсяг вкладених ресурсів оцінюється у 7–8 трильйонів юанів. Це одна з найбільших соціальних інвестицій в історії людства.

Але сухі цифри не передають масштабу зміни життя. Понад 9,6 мільйона осіб було переселено з гірських та пустельних районів у нові містечка з квартирами, школами та лікарнями. Було збудовано або відремонтовано понад 1,1 мільйона кілометрів сільських доріг, підключено електрику у десятки тисяч віддалених сіл, розширено доступ до інтернету, що у 2020 році охопив понад 98% сільських шкіл.

Таким чином, Китай досяг подвійного результату: з одного боку, забезпечив мільйони людей базовими умовами життя, а з іншого — створив фундамент для економічного зростання. Не випадково Світовий банк назвав цей кейс «наймасштабнішою кампанією боротьби з бідністю у світовій історії».

2. Опорна стратегія: адресність як управлінська інновація

Традиційно боротьба з бідністю у світі будувалася на універсальних програмах: соціальні виплати, субсидії, загальні інвестиції в інфраструктуру. Китай же пішов іншим шляхом. У 2013 році Сі Цзіньпін запропонував концепцію «адресної допомоги» (targeted poverty alleviation), яка стала серцем усієї кампанії.

Що це означало на практиці?

Кожне домогосподарство, що підпадало під критерії бідності, отримувало «карту причин злиднів». Одні страждали від безробіття, інші — від хронічних хвороб чи інвалідності, ще інші жили у віддалених районах без доступу до ринку збуту. Для кожної категорії готувався індивідуальний план виходу з бідності: комусь надавали роботу чи професійну освіту, комусь — доступне лікування й страхування, а для сільських виробників створювали логістичні ланцюги та відкривали інтернет-магазини.

На рівні управління це означало ще одну революцію: вертикаль відповідальності. Локальні чиновники отримували не лише бюджет, а й чіткі KPI — показати, що конкретні сім’ї вийшли зі стану бідності. У деяких випадках керівників навіть «прикріплювали» до конкретних сіл, і вони мусили особисто звітувати за прогрес. Така система критикувалася за надмірний тиск, але саме вона забезпечила дисципліну і швидкість рішень, без яких масштабні програми часто розмиваються.

Важливим інструментом стала й цифровізація. Бази даних дозволяли відстежувати стан кожного домогосподарства, перевіряти, чи працюють програми, і запобігати зловживанням. Це фактично створило соціальну аналітику нового покоління: від гасел «боремося з бідністю» до точкових і персоналізованих рішень.

Китай продемонстрував, що бідність — не абстрактне явище, а сукупність конкретних бар’єрів у житті конкретних людей. І саме точкове усунення цих бар’єрів стало головним проривом.

3. Інфраструктура як фундамент трансформації

Жодна економічна реформа не працює там, де немає дороги, електрики чи лікаря. Китай добре розумів цю просту істину й зробив інфраструктуру головним фундаментом кампанії.

З 2013 по 2020 рік у сільських районах було збудовано й відремонтовано понад 1,1 мільйона кілометрів доріг. Для розуміння масштабу — цього достатньо, щоб 27 разів обігнути Землю по екватору. Разом із дорогами з’явилися автобусні маршрути, які пов’язали навіть віддалені села з великими містами. Для фермерів це означало можливість везти продукцію на ринок, а для дітей — шанс дістатися школи без багатогодинної пішої дороги.

Електрифікація також стала революцією: десятки тисяч віддалених сіл уперше отримали стабільне світло, що відкрило шлях до сучасних технологій і підприємництва. До 2020 року електропостачання було забезпечено практично 100% сільських домогосподарств.

Не менш важливим став доступ до інтернету. Урядові програми підключили 98% сільських шкіл і значну частину сіл до мережі. Це не лише можливість для навчання чи спілкування, а й стрибок у нову економіку: саме завдяки інтернету сільські виробники змогли продавати чай, горіхи чи ремісничі вироби через майданчики Alibaba та JD.com. У 2020 році обсяг електронної торгівлі сільськогосподарською продукцією перевищив 1 трильйон юанів.

Окрема історія — це медицина. Було збудовано та відремонтовано понад 1,4 мільйона медичних пунктів і амбулаторій. Для сільських районів, де хвороба часто означала фінансову катастрофу, це стало справжнім проривом. Паралельно працювала система страхування: держава покривала значну частину витрат на операції та лікування.

Таким чином, інфраструктурний прорив не просто полегшив життя. Він перетворив середовище, у якому бідність перестала бути «приреченням». Коли є дорога, лікарня та інтернет — є й шанс на економічне зростання.

4. Переселення та локальна економіка: від «вижити» до «заробляти»

Не всюди інфраструктура могла вирішити проблему. У високогірних селах Тибету, у пустельних районах Ганьсу чи у зонах частих повеней будь-які інвестиції швидко «з’їдала» природа. Саме тут уряд застосував найрадикальніший інструмент — масове переселення.

З 2013 по 2020 рік нове житло отримали понад 9,6 мільйона людей. Це як переселити все населення Австрії або Угорщини. Для них зводилися цілі містечка з багатоповерховими будинками, школами, лікарнями, фабриками та ринками. Особливу увагу приділяли літнім людям: для них створювали програми адаптації, соціальні клуби, пільгові медпослуги. Таке переселення коштувало державі сотні мільярдів юанів, але воно вирішувало проблему «географічної бідності», яку інакше подолати було неможливо.

Втім, подолати бідність означає не тільки «вижити», а й заробляти стабільний дохід. Тут у гру вступила програма розвитку локальної економіки. Кожен регіон отримував власну модель:

• у гірських районах робили ставку на чай, лікарські трави та горіхи;

• у лісистих — на зелений туризм та еко-ферми;

• у передміських зонах — на агропереробку, склади й логістику.

Справжнім проривом стала електронна комерція. Спеціальні сільські онлайн-платформи дозволили навіть дрібним виробникам виходити на національний ринок. За даними Міністерства комерції КНР, лише у 2019–2020 роках на сільську е-комерцію припадало понад 1 трильйон юанів обороту щорічно.

Не менш важливою стала й кооперація фермерів. Там, де один селянин не міг витримати цінові коливання, група господарств створювала кооператив — і вже мала шанс на стабільний дохід. Така модель працювала навіть у кризові роки пандемії, коли попит на продукти харчування зростав, але логістика ламалася.

Таким чином, Китай вибудував модель, де боротьба з бідністю не обмежувалася грошовою допомогою. Село отримало новий економічний сенс: від пасивного отримувача дотацій до активного виробника і гравця на національному ринку.

5. Запобігання поверненню бідності: нова стратегія та виклики

Подолати бідність — це лише половина справи. Не менш важливо зробити так, щоб люди не скотилися назад. Саме тому після 2020 року Китай запустив масштабну програму «сільського відродження» (rural revitalization).

Її логіка проста: зберегти досягнуте й поступово підняти село до рівня сучасного міста. Колишні «бідні повіти» не втратили фінансування — навпаки, для них зберегли спеціальні пільги на кредити, субсидії для бізнесу, довгострокові соціальні проекти.

Ключовим інструментом стала система моніторингу вразливих домогосподарств. До групи ризику занесли десятки мільйонів людей — тих, хто має нестабільні доходи, високу потребу в лікуванні чи догляді, або проживає в зонах із кліматичними ризиками. Уряд відстежує зміни їхніх доходів у реальному часі: якщо сім’я втрачає роботу чи потрапляє під удар стихії, допомога приходить ще до того, як криза стає незворотною. Це фактично система раннього попередження бідності, яка дозволяє реагувати точково й швидко.

Проте виклики залишаються серйозними:

• Економічне сповільнення. Темпи зростання Китаю падають, а це означає менше податкових ресурсів і вищий ризик соціальної напруги.

• Відносна бідність і нерівність. За міжнародними мірками (3,20–5,50 $ на день) десятки мільйонів китайців усе ще належать до вразливих груп. Завдання тепер не «виживати», а забезпечувати рівність доступу до якісних послуг — медицини, освіти, ринку праці.

• Демографія. Село стрімко старіє. Уже зараз уряд інвестує в телемедицину, центри догляду за літніми та схеми зайнятості для старших людей. Без цього може виникнути «повільна бідність» літніх поколінь.

• Кліматичні ризики. Повені, посухи, теплові хвилі б’ють саме по бідних регіонах. Китай вкладає мільярди у страхування врожаю, модернізацію водосховищ та «зелені роботи» для місцевих громад.

• Адміністративні виклики. Вертикаль влади, що дозволила швидко мобілізувати ресурси, тепер має навчитися працювати тонше. Замість «плану на галочку» — оцінювати якість шкіл, стійкість доходів, здоров’я людей.

Ймовірний сценарій найближчих років — це утримання досягнень і поступове розширення соціальної архітектури. Радикальних провалів наразі не видно, але система перебуває у фазі випробувань: чи зможе вона перейти від ривків до стабільного режиму роботи?

Висновки

Китайська історія подолання бідності — це не чудо й не випадковість. Це результат поєднання політичної волі, колосальних ресурсів і нових управлінських підходів. За вісім років країна не лише вивела майже 100 мільйонів людей із крайньої бідності, а й створила нову соціально-економічну архітектуру: дороги, школи, лікарні, інтернет, систему адресної допомоги.

Абсолютна бідність за національними критеріями справді залишилася у минулому. Але попереду — значно складніші виклики: відносна бідність, нерівність доступу до послуг, старіння населення та кліматичні ризики. Якщо перший етап можна було вирішити грошима та мобілізацією ресурсів, то тепер потрібно вчитися будувати інституції довготривалої дії, здатні працювати не у режимі «ривка», а стабільно й передбачувано.

Китай показав, що бідність можна розглядати не як фатальність, а як комплекс подоланих бар’єрів. Це урок не лише для самої КНР, а й для всього світу. У добу пандемічних криз, інфляції та геоекономічних зсувів досвід Китаю залишається одним із наймасштабніших прецедентів останніх десятиліть. Чи стане він моделлю для інших країн? Не обов’язково «копіювати» — але точно варто вивчати, як масштабна держава змогла перевести складну проблему у комплексне рішення.

І саме в цьому головна цінність китайського кейсу: він показує, що боротьба з бідністю — це не одномоментна акція, а дорога з багатьма поворотами, де важливо не тільки піднятися, а й утриматися.

 

Владислав Дзівідзінський

Політичний експерт, аналітик

 

Джерела:

 

1. State Council Information Office of China. «Poverty Alleviation: China’s Experience and Contribution» 2021. Ключові показники кампанії 2013–2020 років.

2. Xinhua / People’s Daily Online. «Xi declares complete victory in eradicating extreme poverty», 2021. Переклад ключової тези: «Ліквідація бідності - не фініш, а початок нового життя і нової боротьби».

3. World Bank & Development Research Center of the State Council. «Four Decades of Poverty Reduction in China», 2022. Оцінки тривалого тренду зниження бідності.

4. The Lancet (Yang L., Yu Q.). «Relocation for poverty alleviation: China’s path», 2025. Стислий огляд логіки переселення, та наслідки для доступу до послуг.

5. ChinaPower (CSIS). «Is China succeeding at eradicating poverty?», 2021. Аналітичні матеріали: адресність, інфраструктура, інституції, порівняння з міжнародними критеріями.

6. Ministry of Civil Affairs of the PRC. 2024. Інформація про розширення критеріїв та моніторингу груп із низькими доходами. Суть: формування системи раннього попередження, критерії ризику, орієнтовні масштаби охоплення.