Генеральна Асамблея ООН: Зміна риторики Д. Трампа щодо Москви. 80-та сесія Генеральної Асамблеї ООН, яка завершилася 29 вересня 2025 року в Нью-Йорку, стала знаменною для України тим, що президент США Дональд Трамп публічно посилив свою риторику щодо РФ. Для багатьох стало великим сюрпризом, що Дональд Трамп вперше заявив, що вірить у перемогу України і що вона зможе повернути всі свої території, аж до кордонів 1991 року. Разом з тим, у стратегічному плані ситуація залишається невизначеною, за жорсткою риторикою не послідували конкретні кроки, а в політиці Білого дому щодо РФ практично нічого не змінилося: США займають позицію обмеженої участі, перекладаючи основний тягар підтримки на Європу та зберігаючи за собою економічні вигоди від поставок озброєнь.
У своєму виступі на Генасамблеї ООН президент США зробив кілька ключових акцентів: на внутрішній політиці США - Трамп заявив, що країна переживає «золотий вік», підкресливши рекордну, за його словами, міць американської економіки та армії, а також «найкращий за всю історію» стан охорони кордонів; про Організацію Об'єднаних Націй – піддав її жорсткій критиці, звинувативши в «неефективності та порожніх словах замість реальних дій»; щодо міжнародних ініціатив – різко висловився про держави, які визнали Палестину минулого тижня (Велика Британія, Канада, Австралія, Португалія, Франція, Бельгія, Люксембург, Монако та Мальта), назвавши це рішення помилкою; виступив проти кліматичного порядку денного, повторивши, що зміна клімату є «найбільшою аферою»; про Європу - засудив міграційну політику ЄС, заявивши, що "Європа йде в пекло" через "експерименти з відкритими кордонами". Окремо він звинуватив агентства ООН у тому, що вони нібито допомагають нелегальним мігрантам потрапити до США, надаючи «їжу, житло, транспорт та дебетові картки».
Нова лінія Трампа щодо Росії набула особливого значення. Президент США наголосив, що на початку своєї каденції розраховував "дуже швидко" зупинити війну в Україні, оскільки у нього "були хороші стосунки з Володимиром Путіним". Однак, за його словами, "війна триває вже четвертий рік, і це виставляє Росію в поганому світлі".
Трамп також використовував різкі висловлювання на адресу Китаю та Індії, називаючи їх «головними спонсорами війни» через закупівлю російської нафти. При цьому він знову звернувся з головною критикою до Європи, заявивши, що США не посилюватимуть економічний тиск на Росію, доки ЄС повністю не припинить імпорт російських енергоресурсів. Трамп назвав закупівлю нафти і газу у Росії «ганебною» для Європи, зажадав участі ЄС у тарифному тиску на РФ.
Дональд Трамп визнав можливість введення жорстких мит проти Москви, пообіцяв вести переговори з Угорщиною щодо скорочення закупівель російського газу та заявив, що союзники по НАТО можуть відкрити вогонь по російській авіації у разі порушення повітряного простору Альянсу.
На окрему увагу заслуговує пост Д. Трампа, який він зробив у виданні Truth Social після свого виступу на Генасамблеї. У своєму посланні Д. Трамп заявив: «Я думаю, що Україна, за підтримки Європейського Союзу, здатна боротися і повернути всю Україну в її первісному вигляді». Назвавши Російську Федерацію «паперовим тигром» в економічній небезпеці, Д. Трамп додав, що Україна могла б «повернути свою країну в первісний вигляд і, хто знає, можливо, навіть піти далі!"З часом, терпінням і фінансовою підтримкою з боку Європи, і НАТО зокрема, повернення до початкових кордонів, де почалася ця війна, цілком можливе. Чому ні? "У Путіна та Росії великі економічні проблеми, і зараз настав час для України діяти. У будь-якому випадку, я бажаю обом країнам всього найкращого. Ми продовжуватимемо постачати зброю НАТО, щоб НАТО могло робити з нею все, що захоче».
На зміну підходу Трампа, ймовірно, вплинула комбінація факторів:
- інциденти з російськими безпілотниками та військовою авіацією у повітряному просторі країн НАТО та ЄС;
- інформаційний потік про нарощування спроможностей Збройних Сил України та паралельне послаблення Росії;
- розуміння того, що Москва не має достатніх ресурсів, щоб представити Києву серйозні умови, наприклад, щодо Донецької області.
Також звернення президента РФ Володимира Путіна до «ядерного фактору» у форматі необхідності перепідписання угоди СНО-III було, ймовірно, сприйнято у Вашингтоні як спроба говорити «з позиції сили» і викликало негативну політичну реакцію та «зворотну тягу» — атаку на репутацію «цієї сили».
Але не виключено, що Москва могла вже знати про запланований Дональдом Трампом «словесний розворот» під час його виступу на Генасамблеї ООН.
І, звичайно ж, Д. Трамп вкрай незадоволений спробами РФ продемонструвати силу та провалом американських сподівань на те, що особисті відносини з Путіним та «червона доріжка» призведуть до примирливої політики РФ. Тому зараз Трамп атакує політичну позицію та репутацію Москви, так само, як колись він атакував Київ чи Брюссель.
Зі свого боку, Україна намагалася максимально використати майданчики ООН у Нью-Йорку для мобілізації міжнародної підтримки за кількома ключовими напрямами: військовим (нові поставки зброї та допомоги), політичним (просування моделі гарантій безпеки, утримання Криму та Молдови на порядку денному тощо), санкційним (тиск на Росію шляхом розширення обмежувальних заходів) та гуманітарному (питання повернення депортованих українських дітей).
Для України було важливо посилити політичний тиск на РФ, зафіксувати тему гарантій безпеки, представивши їх США та використати сам форум як місце для переговорів з окремими світовими лідерами.
В цілому стратегія України та Європи базувалася на поетапному підході: спочатку мінімізувати ризики (стримати тиск Д. Трампа на В. Зеленського), потім спробувати повернути підтримку (санкції та допомогу), і, нарешті, в ідеалі досягти більш радикальних кроків, які могли б переломити хід війни.
Також великі надії покладалися на зустріч Президента України В.Зеленського з Президентом США Дональдом Трампом. Головною метою Києва було і залишається поліпшення відносин з США і зміцнення каналів взаємодії з адміністрацією Трампа.
Так, під час виступу на Генасамблеї ООН Зеленський посилив стратегічний сигнал: Росія не зупиниться в Україні. Президент наголосив на неспроможності нинішніх міжнародних інституцій ефективно запобігати та зупиняти війни. Його теза: «Жодна міжнародна організація сьогодні не здатна ефективно зупинити війну». Україна прагнула показати партнерам, що розраховувати на Радбез та ООН як дієві механізми вже не можна. Для зовнішньої аудиторії транслювався меседж про необхідність реформування системи колективної безпеки. Реальна мета – змістити акцент з глобальних структур на коаліцію союзників (ЄС, НАТО, G7), які вже фактично надають підтримку Києву.
Крім того, Президент оголосив про відкриття експорту української зброї, продемонструвавши, що українські збройні розробки стають частиною міжнародного ринку. Цілями України тут були: заручитися підтримкою нових поставок зброї та санкцій проти РФ, і водночас позиціонувати Україну як «щит Європи», що захищає колективну безпеку.
На засіданні Ради Безпеки ООН В. Зеленський прагнув публічно покласти частину відповідальності за продовження війни на Китай, показавши, що саме Пекін є ключовим економічним донором і політичним «страховиком» Москви. За його словами, саме Пекін має достатній вплив, щоб змусити Москву припинити агресію, але поки що вважає за краще тримати дистанцію. "Без Китаю путінська Росія – ніщо", – наголосив Зеленський, звинувативши китайське керівництво у мовчазній згоді на продовження війни. Але такий крок Києва спрямований, серед іншого, на залучення Китаю до дискусії про мирне врегулювання.
В. Зеленський також намагався закріпити імідж України як сторони, готової до переговорів, протиставляючи його демонстративній відмові РФ. Нарешті, згадка про зустріч з Д. Трампом мала на меті дати сигнал Вашингтону: Україна очікує активного тиску з боку США на Кремль, а не лише декларацій. Він наголосив, що Київ "говорив так" на кожну пропозицію США про припинення вогню, тоді як Москва незмінно відмовлялася. Водночас український президент згадав про свою зустріч із Дональдом Трампом, зазначивши, що обговорив "кілька хороших ідей" і розраховує на тиск США, який підштовхне Росію до миру.
Гарантії безпеки були важливою темою для України. Ключовим документом, з яким президент Володимир Зеленський прибув до Нью-Йорка, стала модель гарантій безпеки, погоджена з ключовими союзниками та раніше подана до США (через міністра оборони Великої Британії). Україна і Європа домовилися про певну угоду в цій сфері, і тепер Київ представив її в США. Але Д. Трамп заявив, що говорити про гарантії безпеки для України ще зарано.
Але попри риторичну підтримку України та інформаційну атаку на РФ, у сухому залишку реальних дій президента Дональд Трамп фактично підтвердив вихід США з конфлікту – чи то в ролі союзника України, чи то посередника між сторонами та переклав усю відповідальність за його перебіг та результат на Європу (яка мала б «підтримувати» та «фінансувати» Україну) та саме українське керівництво. Санкцій чи повернення допомоги Україні теж немає, І їхні перспективи залишаються вкрай туманними.
При цьому Трамп, ймовірно, повторив свій попередній трюк з Європою з Україною. Коли ЄС зажадав від США посилити санкції проти РФ, то отримав ультиматум у вигляді вимоги США повністю відмовитися від закупівель енергоносіїв у РФ і ввести тарифи проти Індії та Китаю, які не зміг виконати. У відповідь на заяву Володимира Зеленського про просування 360 квадратних кілометрів, оточення російських військ і, можливо, перемогу у війні, Трамп не став сперечатися і дає Україні можливість боротися, боротися скільки може, або до кінця... Але без американських ресурсів та підтримки. З повною незалежною відповідальністю за результат. США займають позицію обмеженої участі, перекладаючи основний тягар підтримки на Європу та саму Україну, зберігаючи при цьому економічні вигоди від поставок зброї. Тобто, якщо Україна заявляє про намір звільнити всі території, вона має боротися до кінця. А якщо не може, то українська влада "переоцінює свої можливості".
В Україні, відповідно, не побачили за заявами американського лідера конкретної військової та економічної підтримки. Деякі українські політики вважають, що слова Д. Трампа про фінансову підтримку з боку Європи означають спробу США дистанціюватися від участі у врегулюванні конфлікту в Україні.
Окремо можна відзначити, що зміщення Трампом у риториці в бік відмови від сценарію «заморожування» конфлікту та фактичне схвалення боротьби України за «кордони 1991 року» є тактичним успіхом для Києва та ЄС. Разом з тим, у стратегічному плані ситуація залишається невизначеною: США займають позицію обмеженої участі, перекладаючи основний тягар підтримки на Європу та зберігаючи економічні вигоди від поставок озброєнь.
Водночас Вашингтон продовжує тактику тиску на Москву.
Спецпредставник президента США з питань України Кіт Келлогг в інтерв'ю Fox News заявив, що Вашингтон не проти того, щоб Україна завдавала далекобійних ударів по цілях глибоко в Росії, і наразі розглядається питання про можливу передачу крилатих ракет Tomahawk. "Це позиція президента - дозволити Україні завдавати дальніх ударів по Російській Федерації?" "Я думаю, якщо ви прочитаєте, що він сказав, і прочитаєте, що сказали віце-президент Девід Венс і держсекретар Марк Рубіо, відповідь буде позитивною". — А ми їм Томагавки даємо? "Це рішення ще не прийнято. Я знаю, що президент Зеленський дійсно просив про це, що було підтверджено постом у соціальних мережах віцепрезидента Девіда Венса. Рішення буде за президентом", - сказав Келлог. Дальність польоту крилатих ракет Tomahawk, залежно від модифікації, може досягати до 5 500 кілометрів, що класифікує їх як стратегічну зброю. Для порівняння, американські ракети ATACMS, надані Україні у 2024 році, мають радіус ураження близько 300 кілометрів і призначені для тактичного застосування.
Цей сигнал з Вашингтона слід розглядати не стільки у військовому, скільки в дипломатичному вимірі. США демонструють жорсткий торг з Москвою: публічне обговорення можливості глибоких ударів і навіть гіпотетичної передачі «Томагавків» є формою тиску на Кремль, покликаною підштовхнути його до переговорів на умовах, близьких до тих, що пропонував Дональд Трамп. що Росія втратить відчуття безпеки у власному тилу.
Для України важливо розуміти двоїстість ситуації. З одного боку, такі сигнали посилюють переговорну позицію Києва, свідчать про готовність США збільшувати підтримку та підвищувати ставки. З іншого боку, вони переводять конфлікт у більш небезпечну фазу ескалації, до якої країні потрібно бути готовою як у військовому, так і в дипломатичному плані.
При цьому варто враховувати, що навіть якщо буде прийнято рішення про передачу «Томагавків», їх поставка і розробка займуть значну кількість часу: це не інструмент «завтрашнього дня», а скоріше елемент довгострокової стратегічної гри. Малоймовірно, що Україна отримає "Томагавки" у достатній кількості для досягнення оперативної переваги. вплинули на поле бою, але не стали фактором, який би кардинально змінив хід війни.
Наразі Україна дійсно завдає ударів по цілях на російській території, але робить це переважно власними безпілотниками, а не американськими системами. У своєму інтерв'ю Кіт Келлог не уточнив, що саме санкціонував президент Трамп - продовження використання українських БПЛА для ударів вглиб території РФ або можливість використання американських ракет для цих цілей. Ця невизначеність сама по собі є частиною сигнальної політики: публічне обговорення цього питання створює додатковий тиск на Москву, не розкриваючи конкретних меж готовності Америки до ескалації.
На фоні цих заяв триває інфраструктурна війна між Україною та РФ.
Так, у ніч на 28 вересня Росія здійснила чергову масштабну атаку на Україну: за даними ЗСУ, було випущено 595 дронів та 48 ракет, з яких протиповітряна оборона відбила 568 дронів та 43 ракети. На 16 локаціях зафіксовано влучання 5 ракет та 31 ударного БпЛА, а на 25 локаціях – падіння уламків. Удар торкнувся міста Києва та інших регіонів: Запорізької, Сумської, Хмельницької, Одеської та Чернігівської областей - повідомлялося про пошкодження будівель, інфраструктури та пожежі. У столиці пошкоджено багатоповерхові житлові будинки, медичний заклад та кардіологію, а також життєво важливу цивільну інфраструктуру. В результаті жертвами стали щонайменше четверо людей, серед яких 12-річна дівчинка.
Водночас Україна продовжує завдавати ударів по російській нафтогазовій інфраструктурі, що створює відчутні збитки російській економіці – близько $100 млрд. Зокрема, атак зазнали понад десять нафтопереробних заводів та експортних терміналів, у тому числі великий нафтохімічний комплекс Салават у Башкортостані. Також українські війська вдарили по об'єктах розподілу у Брянській та Самарській областях.
Внаслідок таких ударів російські регіони стикаються з дефіцитом палива та зростанням цін. Експерти зазначають, що ці атаки "підривають військову машину Путіна", оскільки роблять війну відчутною для простих росіян.
За деякими оцінками, через наслідки атак зупинилося близько 38% російських НПЗ, у вересні виробництво бензинускоротилося приблизно на 1 млн тонн, а дефіцит палива сягнув близько 20%. Відновлення пошкоджених заводів та інфраструктури потребуватиме місяців зусиль та значних ресурсів, особливо на тлі санкцій та складнощів із постачанням комплектуючих.
Дефіцит бюджету України: «воєнна реальність» та перспективи.
Фіскальна стійкість України напряму залежить від міжнародної підтримки та успіху в забезпеченні довгострокового фінансування. Але в той же час зростає загроза того, що при низьких темпах зростання економіка країни не зможе витримати таке високе боргове навантаження без серйозних структурних реформ.
Голова Комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев наголосив, що нинішній державний бюджет є прямим відображенням воєнної економіки. У 2025 році дефіцит становитиме майже 1,9 трлн грн, або 18,4% ВВП. Це надзвичайно високий показник, але без такого рівня запозичень неможливо забезпечити армію видатками на оборону на понад 2,8 трлн грн, а також виконати соціальні зобов'язання держави – підвищення зарплат, пенсій та прожиткового мінімуму, знеціненого інфляцією. За словами Гетманцева, якщо орієнтуватися на європейські стандарти, то оптимальний рівень дефіциту для країни-кандидата на вступ до ЄС має становити до 3% ВВП, як того вимагають Маастрихтські критерії. Згідно з прогнозом, дефіцит має поступово зменшуватися: у 2027 році — до 5,1–5,2% ВВП, у 2028 році — до 3,8% ВВП. Однак такі показники можливі лише за умови прискорення економічного зростання (+5% у 2027 році та +5,7% у 2028 році). У 2026 році очікується мінімальне зростання економіки з 2023 року – лише +2,4% (для порівняння: у 2023 році було +5,5%). Вже цього року фіксується уповільнення темпів: +0,9% у першому кварталі та +0,8% у другому кварталі.
Особлива увага прикута до дефіциту оборонного бюджету: у 2025 році він зріс з 300 млрд грн до 358 млрд грн, а прогнозується зростання до 400 млрд грн. На 2026-2027 роки Міжнародний валютний фонд (МВФ) переконав український уряд скорегувати оцінку зовнішніх потреб з попередніх $38 млрд до $65 млрд. Цю узгоджену оцінку вже направили до Єврокомісії.
Міжнародні фінансові інституції також переглядають свої прогнози у бік зниження. Так, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) знизив прогноз зростання ВВП України у 2025 році до 2,5%, пояснивши це наслідками війни, руйнуванням енергетичної інфраструктури, падінням експорту та дефіцитом робочої сили на тлі мобілізації та міграції. За його оцінками, дефіцит бюджету у 2025 році може наблизитися до 22% ВВП.
На цьому фоні Європейський Союз розглядає можливість надання Україні так званого "репараційного кредиту" у розмірі до 130 млрд євро. Остаточну суму визначать після того, як МВФ оцінить потреби України у 2026-2027 роках. Унікальність цього механізму полягає в тому, що кредит підлягає погашенню лише після того, як Росія виплатить репарації в рамках можливої мирної угоди.
Бойові дії.
За тиждень російські війська (з 24 вересня по 1 жовтня 2025 року) захопили близько 64 км2 території України і зараз контролюють 114,948 км2
У вересні темпи російської окупації помітно знизилися: за місяць російські війська змогли захопити лише 259 км² української території, що майже вдвічі менше, ніж у серпні (464 км²) і є найнижчим показником з травня 2025 року. Так, минулого місяця приріст на окупованих територіях зменшився на 44% у порівнянні з серпнем та склав 0,04% від загальної площі України. Як наслідок, близько 19,04% території країни перебуває під контролем Росії.
На Донеччині зараз тривають важкі бої в районі міста Покровськ. Для Збройних сил України ситуація ускладнюється на Костянтинівському напрямку, де російські війська захопили населений пункт Полтавка. Зараз місто Костянтинівка фактично оточене з трьох сторін; Відстань до лінії фронту скоротили до 6-9 км.
На Добропільському напрямку великих успіхів у контрнаступі українських сил немає, там тривають важкі бої з невизначеним результатом.
Дніпро-Запорізький напрямок. Російські війська наступають в районах населених пунктів Березово та Калиновське, що закріпилися в західній частині Вербового, які можуть бути повністю втрачені. Захоплено село Степове на Дніпропетровщині. Крім того, зафіксовано наступ в районах Ольгівського та Новоіванівки на північному сході Запорізької області.
Луганський напрямок. Російські війська просунулися в Серебрянському лісництві, практично повністю взявши його під контроль.
На Лиманському напрямку фіксується погіршення обстановки: протягом останнього тижня російська сторона заявила про захоплення сіл Шандриголове, Дерилово та Зарічне, а також про просування в районі Ямполя. Це створює загрозу прориву лінії оборони перед Лиманом.
На Харківському напрямку. У місті Куп'янськ ситуація залишається критичною. Російські війська закріпилися в центрі міста і поступово розширюють сіру зону. Місто закрите для мирних жителів та волонтерів, евакуація населення зупинена.
Карта бойових дій.
Донецька область.
Вибори в Молдові.
28 вересня 2025 року в Республіці Молдова відбулися 12-ті парламентські вибори, за підсумками яких до парламенту увійшли п'ять партій. Перемогу здобула Партія дії та солідарності (PAS) президентки Майї Санду, яка отримала 50,20% голосів та 55 місць (-8 порівняно з попереднім законодавчим органом). Друге місце посів Патріотичний виборчий блок, який очолив колишній президент Ігор Додон, яка набрала 24,17% і отримала 26 місць (-6).
До парламенту було подано новий політичний проект – «Альтернативний блок», який набрав 7,96% та отримав 8 мандатів. Крім того, до парламенту потрапили «Наша партія мера Бєльців» Ренато Усатого (6,20% та 6 місць, +6) та партія «Демократія вдома», заснована активістом Василем Костюком (5,62% та 6 місць, +6).
Таким чином, парламент нового скликання представлений п'ятьма силами: від прозахідної ПАС до проросійського блоку Додона, що відображає триваючу політичну поляризацію в країні.
Успіх ПАС багато в чому забезпечувався діаспорою, тоді як усередині країни перевага була мінімальною, що обмежувало простір для маневру. Опозиційні сили можуть спробувати використати протести, дестабілізацію і навіть провокації для реваншу. Парламент Республіки Молдова має 101 місце. Згідно з результатами виборів, Партія дії та солідарності (PAS) президента Майї Санду здобула більшість у 55 місць, але не змогла досягти конституційної більшості у 67 місць Хитка: парламент залишається розколотим, а опозиції потрібно лише об'єднати зусилля або залучити на свій бік кількох депутатів, щоб змінити баланс сил. Опозиційні сили можуть намагатися використовувати протести, дестабілізацію і навіть провокації для реваншу.
Попри це, для України перемога керівництва Майї Санду в Молдові має критичне значення в умовах війни. Збереження прозахідного уряду в Кишиневі відкриває можливості для регіональної співпраці у сфері безпеки та потенційного вирішення придністровського питання.
Результат виборів дозволяє Києву розраховувати на стабільний тил на південно-західному напрямку в Одеській області. Уникнувши «грузинізації» – сценарію різкого розвороту в бік Москви, Молдова зберегла прозахідний вектор. У подальшому, зі стабілізацією влади в Кишиневі, тиск на Придністров'я, яке залишається вразливим місцем Росії, може посилюватися: Москва не в змозі повноцінно його захистити, а втрата анклаву загрожує серйозними військовими, ресурсними та репутаційними витратами.
Руслан Бортнік, Оксана Красовська, Андрій Тимченко
для Українського інституту політики
