В червні 1939 року міністр закордонних справ Польщі Юзеф Бек, виступаючи в Сеймі, зірвав овації фразою: «Ми в Польщі не знаємо поняття миру будь-якою ціною». Це було красиво, пафосно і... абсолютно безвідповідально. Бек щиро вірив, що дипломатичний гонор, помножений на «паперові» гарантії Лондона та Парижа, зупинить хижаків. Історія «почула» його дуже швидко: з 1 по 17 вересня 1939 року польська державність була стерта з карти танковими клиньями з одного боку та «освободительным походом»- з іншого.

Брюссель- Київ, лютий 2026 року.

 Європейська комісія офіційно звернулася до Києва з вимогою встановити чіткий графік ремонту нафтопроводу «Дружба», пошкодженого російськими ударами ще у січні. Мета Брюсселя цинічна у своїй простоті: відновити безперебійне постачання російської нафти до Угорщини та Словаччини.
Ця ситуація оголює глибоку кризу європейської солідарності та перетворює декларації про «енергетичну незалежність» на порожній звук.

Парадокс агресії та обслуговування

Мюнхен- Женева, февраль 2026 года. На фоне проходящих в Женеве переговоров мировая архитектура безопасности переживает тектонический сдвиг. На Мюнхенской конференции по безопасности Рэй Далио фактически констатировал вступление человечества в «Стадию 6» Большого цикла -период глубокого геополитического хаоса, где международное право уступает место праву силы.

В этих условиях попытки Лондона и Парижа реанимировать проект «Антанты 2.0» выглядят не как стратегический прорыв, а как попытка политического выживания в условиях острого дефицита ресурсов.

The Munich Security Conference, once a theater of transatlantic resolve, has morphed into a session of "black magic" where the audience is asked to believe in illusions while the stagehands whisper about bankruptcy. As European elites discuss "ironclad" security guarantees for Ukraine, a chilling reality is emerging from the backrooms of Berlin and Brussels: the European "locomotive" is not just slowing down; it has run out of coal.

The Empty Arsenal of Democracy

На Мюнхенской конференции 2026 года атмосфера напоминала не политический форум, а тот самый великий бал у Сатаны: фраки те же, лица знакомые, но в воздухе отчетливо пахнет серой и неминуемым скандалом. Пока европейские лидеры, подобно гостям в нехорошей квартире на Садовой, пытаются угадать, когда на голову упадет кирпич американских тарифов (обещанные 10–20% на весь импорт и до 60% на китайские комплектующие), канадский премьер Марк Карни решил не дожидаться финала пьесы.