Сьогодні День Гідності та Свободи – свято, що відзначається щороку 21 листопада на честь початку двох революцій: Помаранчевої революції (початок 22 листопада 2004 року) та Революції Гідності (акція студентів та громадських активістів розпочалася 21 листопада 2013 року).
В обох подіях найактивнішу участь брали дніпряни. Про спогади та думки учасників українських Майданів розповість «Наше місто».
Пуховик Андрія Денисенка більше місяця пах бензином
Революціонерами не народжуються. Характери формують і загартовують доленосні події. Так сталося і з Андрієм Денисенком, заступником міського голови Дніпра.
Він хоч і народився в один день зі Степаном Бандерою, але природженим націоналістом і тим більше радикалом у шкільні роки не був.
– Звісно, з часом мій світогляд змінювався, – розповідає Андрій Денисенко. – На перший Майдан прийшов громадським активістом, представником офісу ОБСЄ по Дніпропетровській області. А вже в процесі Помаранчевої революції став заступником керівника обласного штабу Віктора Ющенка. Мабуть, вже тоді починав розуміти, що нам доведеться пережити набагато більш драматичні події. Тобто, я вже готувався до Революції Гідності. Адже режим Януковича, по суті, був режимом внутрішньої окупації, більшість його міністрів були громадянами російської федерації, агентами ФСБ. Москва тоді намагалася в такий повзучий спосіб встановити контроль над Україною. Я не був радикалом за своїми поглядами, утім вважав, що протидіяти такому злочинному режиму можна спираючись не тільки на помаранчеві стрічки і ліхтарики, а й на силову протидію.
Тоді майбутній віцемер Дніпра вступив до ВО «Свобода», деякий час очолював її міську організацію. Взаємодіяв з партіями і структурами, які були здатні саме до вуличної мобілізації і до силової протидії регіоналам.
– Крім «Свободи» мав тісні зв’язки з «Тризубом» імені Степана Бандери, який очолював Дмитро Ярош, – продовжує Андрій Сергійович. – Саме «Тризуб» разом з іншими націоналістичними, правими структурами став основою того руху, який ми знаємо як «Правий сектор». Тобто «Правий сектор» народився саме на Майдані. Взагалі січневі події 2014 року у Києві не можна забути. Водохреще перетворилася на вогнехрещу. Ми з Дмитром Ярошем пробиралися до оточеного на той час Майдану через политі бензином і соляркою барикади, які готові були спалахнути будь-якої миті. В мене потім пуховик більше місяця пах бензином. не можу забути цей запах та запах “Коктейлів Молотова”, які ми метали в «Беркут».
А 26 лютого 2014-го вже у Дніпрі відбулась наймасштабніша акція протесту, яку назвуть «штурмом ОДА». Потім її організатор – Андрій Денисенко перебував у розшуку правоохоронців.
– Так, мене шукали, навіть проводили спецоперації по моєму затриманню, – каже заступник міського голови. – Доводилося жити на конспіративних квартирах, не користуватися GSM – зв’язком, міняти телефони. Але далеко не всі офіцери СБУ та міліції підтримували протиправні силові дії проти народу. Це нам дуже допомогло. Коли почалась повномасштабка ми з Дмитром Свердловим, керівником одного з міліцейських підрозділів в один день пішли добровольцями і воювали разом. Він і зараз воює. Час визначив: хто є хто.
Вадим Цингареллі зустрічав на Майдані Новий рік
Тим, хто хоч раз побував у 2013-2014 роках на столичній площі Незалежності, не забути дивовижну атмосферу національної революції. Площа нагадувала мапу України: регіони та міста символізували намети, в яких жили революціонери-майданівці. Практично в центрі площі стояв величезний намет – «Дніпропетровськ».
У Революції Гідності брали участь десятки і сотні дніпрян.
Серед них був і вчитель Вадим Цингареллі – справжній італієць. Темпераментний і неприборканий. Ще б пак! Предок Вадима був гарибальдійцем. Прихильником героя двох півкуль, легендарного революціонера, який об’єднав Італію в боротьбі за визволення від гніту Австро-Угорщини та Франції.
Столичний Майдан вразив нашого земляка дисципліною і порядком. Незважаючи на велику кількість найрізноманітніших людей, тут все було продумано й організовано.
– Коли ми приїхали в грудні 2013 року на Київський Майдан, побачили велику кількість сміття, яке влада регіоналів не давала можливість вивозити, – розповідає Вадим. – Але все було упаковано, все було чітко складено в спеціальні сміттєві мішки. Власними очима бачили, як люди руками, без якихось інструментів і техніки, збирали всякий непотріб і бруд і акуратно вкладали в мішки. Здавалось, що європейська культура, про яку люди мріяли в той час проявилась саме тоді.
А ще дніпрянину запам’яталося святкування Нового року на Майдані.
– Мене вразила велика кількість людей, яка йшла святкувати Новий рік саме на Майдан, – зазначає співрозмовник. – Люди роздавали солодощі, мандарини, апельсини. Ми відразу все це віддавали дітям, але на серці було дуже приємне враження від щирих подарунків. Нас підбадьорювали: «Хлопці, тримайтесь, держіть Майдан, не дайте можливості банді Януковича захопити країну!». Тобто, ми відчували дуже велику підтримку не лише киян, а всієї країни. Здавалось, що той новий, 2014 рік, буде самим щасливим. Стане роком, коли Україна перетвориться на вільну, самодостатню, дійсно незалежну країну.
На жаль, так не сталося. Вже в березні росіяни анексували Крим. В Україну прийшла війна. Поки ще локальна, а в перші дні повномасштабки Вадим Цингареллі без вагань пішов воювати. Щоб боронити від ворога рідну землю. Щоб свобода та гідність не залишилися лише гаслами Майдану.
Україна мала пройти дистанцію в два Майдани
Дніпровський історик Валентин Рибалка брав активну участь у Помаранчевій революції. На його думку, саме перший Майдан переконав українців у тому, що їхня думка має значення. Вони, всупереч існуючій політичній системі, дійсно можуть змінити хід історії. У 2004 році це надихнуло мільйони людей.
– У 2004 році я входив до обласного комітету національного порятунку, – розповідає Валентин Рибалка, завідувач експозиційно-виставкового та видавничого відділу Комунального закладу «Музей спротиву Голодомору» Дніпровської міської ради. – Певний час відповідав за роботу ЗМІ, в публічному просторі. А найбільш яскравий спогад тих часів це, навіть, не Київ, а саме Дніпро. Мова йде про грандіозний мітинг, який зібрався на невеликій площі біля ОДА. Люди прийшли без всякого примусу та заохочень. За велінням серця! І мені потім смішно бувало чути, що люди на Майдані стояли нібито за гроші. Дніпряни прийшли захистити свій вибір і вимагати проведення наступного туру виборів. І я пам’ятаю, мов на дріжджах росла ця акція протесту. Там були представники різних політичних партій від лівоцентристської соціалістичної партії України, яку я тоді представляв, до представників праворадикальних політичних сил. Пам’ятаю, як я йшов на чолі колони, ніс прапор. Разом ми скандували: «ЗЕКа геть! Ющенку так!». Це було чудово!
Але через 10 років, відбувся другий Майдан, після якого сталася анексія Криму і почалася війна з рф. Сьогодні все частіше говорять, що негативний сценарій – наслідок революційних подій 2013-2014 років. Наш спікер з цим не згоден.
– На жаль, після другого Майдану відбулися події, що вилилися у велику війну, але відбулося це не завдяки українській стороні, а всупереч їй, – вважає фахівець. – Майдан не передбачав ніякого розколу України, і це все було принесено зовні, передусім з російської федерації. Але Україна повинна була пройти цей шлях. Цей шлях двох майданів. Адже та незалежність, яку ми отримали, я підкреслюю, отримали, а не взяли в 1991 році, давала підстави для певного заспокоїння. Вважалося, що все буде безконфліктно. А от не сталося! Ми повинні були, мабуть, пройти через два майдани випробувань.
Історик не виключає, що може відбутися ще один Майдан. Третій!
– Якщо нинішня влада буде повторювати помилки і злочини влади Леоніда Кучми і Віктора Януковича, тоді можливий третій Майдан, – каже Валентин Рибалка. – Події влітку із НАБУ і САП це чудово показали. А з приводу розчарувань, все зрозуміло: були високі очікування, величезні обіцянки. Звідси певний градус розчарування. Тож треба мислити і ставити раціональні цілі.
А владу необхідно обирати за розумом, а не за покликом емоцій, передивившись певні програми по телевізору.
Якою залишиться в пам’яті нащадків Революція Гідності
Сьогодні про обидві українські революції говорять виключно позитивно. З захопленням і пафосом. Але це сьогодні. А що буде через 10-15 років? Якою залишиться в пам’яті нащадків Революція Гідності?
Пам’ятаємо ж ми, як багато років жовтневий переворот називали «Великою Жовтневою соціалістичною революцією». Це тривало за інерцією навіть тоді, коли про цю подію люди згадували лише на осінніх демонстраціях і на лекціях з історії КПРС.
Чи не станеться щось подібне з українськими Майданами?
– Дуже багато чого буде залежати від політичного курсу країни, – відповідає Руслан Бортник, директор Українського інституту політики. – Якщо збережеться нинішній вектор і політичний курс, у підручниках історії, в наукових і гуманітарних колах продовжиться глорифікація і міфологізація Майданів. Їх учасники залишаться невід’ємною частиною державного міфу України. Якщо ж відбудеться політична перебудова України після, наприклад, наступних виборів або в результаті мирних угод про завершення війни, то я думаю, що історія Майданів, історія Революції Гідності стане лише нішевим політичним міфом. Навіть не регіональним, як історія, наприклад, правих українських політичних рухів, а саме нішевим політичним міфом, важливою політичною частиною тільки для певного набору правих та правоцентристських політичних проєктів.
Політолог зазначив, що сьогодні кількість розчарованих у політичному сьогоденні України досить велика. Мрії та сподівання багатьох українців не здійснилися. Але мова йде лише про нинішнє покоління. З нащадками вже інша справа.
– Якщо офіційну історію Небесної сотні вдасться утримати ще 10-15 років, вже наступне покоління не буде пов’язувати труднощі, страждання і втрати сьогодення з подіями 2014 року, – резюмує експерт. – Схожі ситуації у світовій історії траплялись не раз.
Але вочевидь й те, що ставлення майбутніх поколінь до подій обох українських революцій зараз залежить, насамперед, від наших захисників. Від тих, хто сьогодні на фронті зі зброєю в руках відстоює Свободу та Гідність України і українців.
Фото Валерія Кравченка, автора та спікерів
