Як змінилась внутрішня політика України під час великої війни

З дня повномасштабного вторгнення Росії в Україну пройшов довгий, болючий, трагічний рік. За цей час наша країна змогла змінити порядок денний в Європі і створити нові неформальні політичні альянси. Це був важкий економічний рік для українців, проте громадяни продовжують з оптимізмом дивитись у майбутнє. Це був рік великих перемог у спорті. А як же рік великої війни вплинув на внутрішню політику країни, кого викинув на узбіччя, а кому дав шанс для перспективної кар’єри? Відповіді на ці питання KP.UA отримала від українських політичних експертів, які вже довгий час спостерігають та аналізують "тектонічні зсуви" у вітчизняній політиці.

Зеленський створив новий феномен в українській політиці

 

Ігор Попов, експерт Українського інституту майбутнього, президент аналітичного центру «Політика»:

- Великий позитив – політики не розбіглись. Незважаючи на безпекові ризики, Верховна Рада продовжує працювати. Уряд працює. Президент на чолі боротьби.

Велика війна кардинально змінила розстановку сил у внутрішній політиці країни. Далеко не всі політики, які мали високий довоєнний рейтинг, змогли знайти свою нішу – пропонувати ідеї, запроваджувати проєкти. Але й немало політиків змогли реалізувати себе, допомагаючи фронту і переміщеним особам, налагоджуючи закордонні контакти.

На наших очах відбувається зміна політичних поколінь. Є величезний запит на нові обличчя. І цей запит значно більший, аніж був після революцій. Головний критерій до нових облич – що ти робив під час війни?

Беззастережним лідером електоральних симпатій українців є Зеленський. Його поведінка з першого дня повномасштабного вторгнення, рішучість воювати до перемоги і відмова від компромісів з ворогом створили певний феномен. Якщо інші політики почнуть повторювати ті самі меседжі, що і Зеленський, то вони все одно будуть в тіні, а якщо будуть говорити протилежне – виборці не зрозуміють, не підтримають. Водночас ми спостерігаємо консолідацію владних еліт навколо спільної мети – перемоги!

Будемо спостерігати мілітаризацію політики. Є великий запит на волонтерів і військових. У новому скликанні парламенту буде значно більше військових, ніж після виборів у 2014 році. Водночас важливо буде вибудувати нову систему балансів. З одного боку - використати довіру до ЗСУ, яка сьогодні максимальна, з тим, щоб завести нових лідерів у владу, а з іншого боку - щоб не створити у країні військову диктатуру.

Будь-яка партія, яка буде говорити про необхідність союзу з Росією, – не матиме шансів. Але вже формується запит, є прошарок людей, які будуть реагувати на гасла про те, що потрібно залишити в нашій культурі Булгакова, не зносити бюст Пушкіна, не здавати в макулатуру російські книжки. Російська історія та культура можуть бути тригером для невеликої частини українців, але достатньої, щоб з’явилась нова політична сила, яка претендуватиме на проходження до Верховної Ради. Ви розумієте, Росія нікуди не дінеться. Вона буде розігрувати власну карту. В південних і східних областях України спробує допомагати локальним партіям просувати відповідні ідеї.

За останній рік у нас пройшла деолігархізація. Тепер не можна через хороші стосунки з олігархами отримати доступ до прайм-тайму на телебаченні і таким чином нарощувати рейтинг. Потрібно показувати реальні дії.

Підвищення ролі соціальних мереж, телеграм-каналів, ютуб-каналів – тенденція, яка збережеться в найближчому майбутньому. Але працювати політикам через телеграм-канали і Ютуб – значно важче, чим озвучувати свої меседжі в прайм-тайм на ТВ. Постійно потрібно буде підтримувати увагу, інакше глядачі відпишуться і не будуть дивитись. Це, у свою чергу, з високою ймовірністю запустить процеси радикалізації. Адже, щоб утримувати увагу, потрібно працювати на хайпі. І це зіштовхує політиків у популізм.

Ще одна тенденція – влада стала більш персоналізована і централізована. Вже спостерігається певне гальмування чи навіть відкат у децентралізації. І це багато в чому обумовлено об’єктивними причинами. У нас децентралізація активно розвивалась, оскільки податки залишались на місцях, і місцева влада, перш за все мери міст, мала більший ресурс, могла показувати більше успіхів. Зараз криза в економіці, головним бюджетним донором є і буде західна допомога. Вона йтиме через Київ. І це вплине на баланс повноважень між центром і регіонами. Центр буде відповідати перед Заходом за отримані гроші. Відповідно, центр буде більш жорстко їх контролювати, розподіляти на регіони.

Зникла політична конкуренція і звузився дискурс

 

Руслан Бортник, директор Українського інституту політики:

- За останній рік майже повністю зникла політична конкуренція. Сьогодні будь-які спроби конкуренції виглядають як спроби дестабілізації ситуації в країні або підігрування ворогу. Якщо і є конкуренція, то вона відбувається здебільшого на рівні регіональних еліт або академічних протистоянь. 

Політичний дискурс щодо майбутнього держави майже не ведеться. Він зберігається лише в експертному середовищі. 

Війна дуже посилила владу і ослабила будь-яку опозицію. Партіям, які не у владі, важко знайти себе в нових реаліях. Коли влада очолює боротьбу за незалежність, суверенітет, опозиційним представникам залишається лише волонтерська діяльність, яка не дає швидких конкретних політичних дивідендів. 

Надзвичайно сильно на внутрішню політику вплинула нова - єдина - інформаційна політика в державі. В марафоні «Єдині новини» представлені переважно представники влади. Тому багато політиків пішли в соціальні мережі.

Останній рік відкрив нові можливості для молодих політиків, можливості для нового старту своїх кар‘єр. Старі партії, які до війни працювали з соціально-економічною тематикою, орієнтувались на виборця регіонів і виборців старшого віку, до цього часу не можуть знайти своє обличчя, сформулювати нові меседжі, переорієнтуватись на потреби нових виборців.

Війна серйозно перекроїла українське політичне поле, фактично створивши в ньому дві партії – партію оборони і партію волонтерів. Чи збережеться така тенденція надалі - все буде залежати від тривалості війни і від її результату. Вірогідно, що ключові партії будуть формуватись навколо головних запитань: що ти робив під час війни? І чи можливий був інший шлях розвитку подій? Навколо останнього меседжу може бути сформовано партію з соціально орієнтованих громадян, які схильні до мирного врегулювання.

Під час цього року війни ми спостерігали створення абсолютно лідерської, президентської моделі управлінні. Де-факто, ми маємо суперпрезидентську республіку, в якій парламент, уряд, силова система підпорядковані президенту. У майбутньому не можна виключати проведення відповідної конституційної реформи.

Традиційна внутрішня політика відійшла на другий план

Володимир Фесенко, директор центру політичних досліджень «Пента»:

- Останнього року на другий план відійшла внутрішня політика країни, вона опинилась в тіні. Який був головний майданчик внутрішньої політики в Україні? З точки зору взаємодії та впливу на владу – парламент. Зараз Верховна Рада працює в непублічному режимі, тому її вплив суттєво зменшився. Для широкої публіки майданчиком внутрішньої політики був «телевізор», а точніше політичні ток-шоу. Вже рік інформаційний простір живе в режимі "Єдиного марафону", фокус уваги сконцентрувався на війні. Оскільки зникли так звані ток-шоу, то випали з політичного простору опозиційні фігури.

Змінився формат сприйняття політиків. Увага людей саме на війні, тому в центрі уваги - президент, люди, причетні до оборони – міністр оборони, головнокомандувач Залужний, керівник ГУР Буданов, навіть прем’єр-міністр відійшов на другий план.

Монополія інформаційного поля суттєво позначилась на рейтингу президента. Якщо раніше був лідер електоральних симпатій, політики другого, третього ешелону - був сенс порівнювати їхні рейтинги. Наразі немає сенсу у порівнянні – є рейтинг Зеленського і є третій ешелон політиків. Тобто зникла помітність низки впливових раніше політиків.

З’явився запит на військових у політиці, мерів, волонтерів і навіть медійних персонажів на кшталт Арестовича. І якщо говорити про політичний проєкт військових, то цікаво, чи зможуть об’єднатись ветерани війни. Їх точно будуть брати в партійні списки всі політичні партії. Але чи зможуть вони піти в парламент єдиною потужною силою – питання.

Третій тренд, який чітко викристалізувався, – заборона проросійських політпартій. І це найбільш потужна зміна за роки незалежності. З 1991 по 2014 роки у нас була рівновага проросійського і проєвропейського таборів. 2014 рік, після окупації Криму і частини Донбасу, змінив баланс. Але все одно проросійський табір був одним з полюсів української політики. Зараз він зникне. Що далі? Деякі колишні представники Партії регіонів можуть залишитись в регіональній політиці. Керівники південних і східних регіонів країни можуть створити спільний партпроєкт. Але він буде не проросійський, а технократичний і орієнтований на виборців своїх регіонів.

Аналитические материалы УИП

  • СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: 15– 22 травня 2024 року
  • СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: 1– 8 травня 2024 року
  • СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: 18 – 24 квітня 2024 року
  • СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: 6 – 13 квітня 2024 року
  • Нова концепція РПЦ чи "ліцензія" на знищення Української держави
  • СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: 6 – 13 марта 2024 року
  • СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: 21 – 28 лютого 2024 року
  • СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: 1 – 7 лютого 2024 року
  • СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ: 11 – 17 січня 2024 року