ПІДСУМКИ ТИЖНЯ: УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР (4 — 11 листопада 2026 року).

ПІДСУМКИ ТИЖНЯ:

УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР.

(4 — 11 листопада 2026 року)

Тристоронні переговори України, США та Росії, що відбулися 10–11 листопада 2026 року в Абу-Дабі (ОАЕ), продемонстрували збереження суттєвих розбіжностей між сторонами та відсутність готовності до стратегічних домовленостей. Досягнення комплексної мирної угоди передбачає серйозні взаємні політичні поступки, на які сторони поки не готові. Водночас головним досягненням переговорів став початок обговорення майбутньої архітектури безпеки в Європі, що передбачає перехід від вирішення окремих питань російсько-українського конфлікту до ширшого діалогу про стратегічні відносини між Росією, США та Європою. Решта результатів поки залишаються переважно тактичними: відновлення прямого тристороннього діалогу, обговорення територіального питання, гарантій безпеки та обміну полоненими.

Повернення сторін до тристороннього формату переговорів відбулося насамперед під тиском США. Це перший переговорний раунд після проміжних виборів до Конгресу США 3 листопада й водночас етап підготовки до можливої зустрічі Д. Трампа та В. Путіна на саміті АТЕС 18–19 листопада. Адміністрація Д. Трампа прагне використати вікно політичних можливостей, що звужується, до кінця 2026 року, поки республіканці зберігають контроль одночасно над Білим домом і Конгресом. З 3 січня 2027 року розпочне роботу новий склад Конгресу з демократичною більшістю в обох палатах, що суттєво обмежить можливості Д. Трампа проводити свою зовнішньополітичну лінію без узгодження з політичними опонентами. Тому Білий дім зацікавлений у прискоренні переговорного процесу та досягненні хоча б попередніх домовленостей до зміни балансу сил.

Також надалі, у нових політичних умовах, підходи учасників переговорів можуть коригуватися. Зокрема, Україна може зайняти жорсткішу позицію, розраховуючи на додаткову підтримку нового складу американського Конгресу. Поразка Республіканської партії на проміжних виборах до Конгресу сама по собі поки не означає кардинальної зміни політики Вашингтона щодо України, хоча в Києві та європейських столицях такий результат могли розглядати як передумову для перегляду Президентом Д. Трампом окремих підходів до українського врегулювання. Формування антитрампівського Конгресу поки створює для України лише додаткові можливості політичної підтримки, але водночас підвищує ризик перетворення українського питання на предмет внутрішньополітичного протистояння у США. При цьому новий склад Конгресу, в якому демократи отримують більшість в обох палатах, розпочне роботу майже через 2 місяці. Але навіть після цього Д. Трамп збереже основні повноваження у сфері зовнішньої політики, міжнародних переговорів і відносин із союзниками, а також право президентського вето.

Адміністрація Д. Трампа вже може вибудовувати свою політику з орієнтацією на наступні президентські вибори у США 7 листопада 2028 року, прагнучи досягти зовнішньополітичних результатів, які можна буде представити виборцям як досягнення республіканської адміністрації. За цих умов поразка республіканців на проміжних виборах до Конгресу може підштовхнути американського Президента до посилення тиску на Київ та європейські уряди, насамперед з питань мирного врегулювання, гарантій безпеки та розподілу фінансових зобов'язань.

Також Д. Трамп поки залишається головним модератором переговорного процесу між Україною та РФ. Представники європейських держав, як і раніше, не були присутні безпосередньо за столом тристоронніх переговорів. Однак європейські партнери зберігають активну закулісну участь, проводячи консультації з українською та американською сторонами й узгоджуючи позиції з основних питань. Примітно, що традиційна європейська «трійка» фактично перетворилася на «четвірку»: до Великої Британії, Франції та Німеччини приєдналася Італія, розширивши коло провідних європейських держав, безпосередньо залучених до координації переговорного процесу.

Фактично зберігається одна з основних проблем переговорного процесу — відсутність єдиної узгодженої позиції між Києвом, його європейськими союзниками та Адміністрацією США, не кажучи вже про принципові суперечності з Москвою щодо умов завершення війни. Україна та її європейські партнери наполягають на юридично зобов'язувальних гарантіях безпеки й виступають проти врегулювання, яке передбачало б залишення незахоплених територій (зокрема, Донбасу) або закріплювало б російські територіальні здобутки. Також Україна та Європа просувають перемир'я (загальне або кластерне) і зустріч глав держав. Вашингтон прагне включити українське врегулювання до ширших домовленостей із Росією про нову архітектуру європейської безпеки, які передбачають відновлення механізмів взаємодії Росії та НАТО й узгодження нових правил безпеки з урахуванням російських інтересів. При цьому конкретні зобов'язання Заходу щодо захисту України поки не визначені. Росія також наполягає на масштабних домовленостях зі США та Європою й формуванні нової архітектури безпеки. Однак її позиції розходяться з американськими насамперед щодо питання майбутнього України. Проблемними залишаються питання належності України до західної чи російської сфери впливу, допустимості різних форм західних гарантій безпеки, а також територіальні питання.

Загалом поки малоймовірно, що відновлений тристоронній переговорний формат найближчим часом дозволить розв'язати принципові розбіжності щодо умов завершення війни. Але, безперечно, позитивним результатом залишається збереження діалогу, який дозволяє хоча б частково стримувати наростання подальшої ескалації. Просування до миру відбувається дуже повільно, а перспективи досягнення стратегічних домовленостей залишаються обмеженими. Найбільш логічний шлях до врегулювання сьогодні пролягає через досягнення комплексної угоди про стратегічну безпеку у форматі США — Росія — Україна — Європа, на основі якої згодом можуть бути врегульовані решта питань — від взаємних гарантій безпеки й територіальних розбіжностей до економічних відносин.

Водночас слід відзначити спільні практичні результати з окремих гуманітарних питань, насамперед щодо обміну військовополоненими, повернення тіл загиблих та організації локальних припинень вогню.

Показовим у цьому відношенні став досвід майже шестиденного гуманітарного перемир'я в Олешках Херсонської області, що діяло з 03:00 27 жовтня до 22:59 1 листопада 2026 року. За посередництва першої леді США Меланії Трамп Україна та Росія узгодили тимчасове припинення вогню, доставку гуманітарної допомоги та евакуацію, за американськими даними, майже 800 мирних жителів. Операцію координували український омбудсмен Дмитро Лубінець і російська уповноважена з прав людини Яна Лантратова. Цей досвід продемонстрував здатність сторін не лише домовлятися, а й виконувати локальні угоди за наявності політичної волі та зовнішнього посередництва. Причому безпосередня взаємодія українських і російських представників не викликала помітних суспільних протестів, що вказує на можливість суспільного прийняття обмежених компромісів за наявності конкретного гуманітарного результату.

Але основною стратегією сторін поки залишається продовження війни щонайменше до весни 2027 року. При цьому загальний перебіг протистояння характеризується поступовим посиленням дисбалансу на користь Росії завдяки перевазі в ресурсах, потужнішій промисловій базі та нестабільності західної військової допомоги Україні. Однак ситуація безпосередньо на фронті поки залишається керованою. Набагато серйознішу загрозу для України становлять російські удари по тиловій інфраструктурі та перспектива гуманітарної кризи взимку. Якщо Росії вдасться спричинити тривалі блекаути від трьох діб і більше, то в поєднанні із сильними морозами, руйнуванням інфраструктури та масовим відтоком населення, зокрема з Києва, це може суттєво послабити можливості України продовжувати війну та погіршити становище її армії до весни 2027 року.

Продовження війни для України супроводжується зростанням її вартості, прискоренням руйнувань і поступовою деградацією економічного та соціального потенціалу України. Збільшується й залежність країни від зовнішнього фінансування. За оцінками Європейської комісії, дефіцит зовнішнього фінансування України у 2027 році становитиме близько 70 млрд євро. Для його покриття Євросоюз планує виділити 45 млрд євро, з яких третину передбачається спрямувати на пряму бюджетну підтримку, а дві третини — на фінансування українського оборонно-промислового комплексу. Решту 25 млрд євро Київ і Брюссель розраховують залучити від інших партнерів по G7. При цьому потреби поточного 2026 року вважаються забезпеченими завдяки вже узгодженому графіку фінансової допомоги, включно з траншем у розмірі 4,36 млрд євро, перерахованим 5 листопада. Таким чином, безпосередня загроза бюджетного розриву до кінця року усувається, однак фінансова стійкість України у 2027 році, як і раніше, залежить від рішень західних партнерів, що ухвалюються на тлі зростання військових витрат і політичних розбіжностей між США та Європою.

Водночас наростає внутрішня соціальна напруга, одним із проявів якої стали події 2 листопада в Петропавлівській Борщагівці під Києвом. Скандал навколо ймовірного незаконного утримання мобілізованих і військовослужбовців, отриманих ними травм і подальших зіткнень із силовими структурами викликав широкий суспільний резонанс, оголивши накопичену недовіру до державних інститутів і невдоволення мобілізаційною політикою. Головне побоювання влади — поступова легалізація вуличних протестів проти методів насильницької мобілізації та поводження з військовослужбовцями. Тому держава робить ставку на силове придушення подібних виступів і кримінальне переслідування їхніх учасників, одночасно зміщуючи інформаційне обговорення з імовірних порушень прав військовослужбовців на пошук організаторів заворушень і звинувачення в російських інформаційних операціях. Хоча сам інцидент поки не здатний спровокувати масові протести, він свідчить про поглиблення суперечностей між суспільством і державою. На тлі погіршення соціально-економічних умов і продовження війни повторення подібних конфліктів за відсутності належної реакції влади може створити передумови для переростання локальних виступів у масштабніші протести, що загрожують внутрішній стабільності країни. Накопиченим невдоволенням можуть скористатися різні політичні сили — від парламентської та позапарламентської опозиції до російських спецслужб.

 

___________________________

 

Тристоронні переговори в Абу-Дабі.

10–11 листопада 2026 року в Абу-Дабі відбувся четвертий цього року раунд тристоронніх переговорів України, США та Росії після тривалої, майже дев'ятимісячної перерви. Попередні раунди пройшли 23–24 січня та 4–5 лютого в Абу-Дабі, а також 17–18 лютого в Женеві.

Основну посередницьку роль у переговорах виконувала американська сторона, представлена спеціальним посланником Президента США Стівом Віткоффом і спеціальним представником, радником та зятем Дональда Трампа Джаредом Кушнером.

Українську делегацію очолив керівник Служби зовнішньої розвідки Рустем Умєров. До її складу також увійшли керівник Офісу президента Кирило Буданов, його перший заступник Сергій Кислиця, голова парламентської фракції «Слуга народу» Давид Арахамія, заступник начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони Вадим Скібіцький і представник аналітичного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України.

Російську делегацію очолив помічник Президента РФ Володимир Мединський. До неї входять помічник Президента з міжнародних справ Юрій Ушаков, заступники міністра закордонних справ Сергій Рябков, який курує відносини зі США та контроль над озброєннями, і Михайло Галузін, начальник Головного управління Генерального штабу ЗС РФ Ігор Костюков, заступник начальника Головного оперативного управління Генштабу Юрій Жигарловський, представники ФСБ Олексій Комков і Дмитро Мінаєв, а також директор департаменту МЗС Росії Олег Постников.

Напередодні переговорів Президент України Володимир Зеленський повідомив, що Київ має намір запропонувати в Абу-Дабі кроки щодо зниження інтенсивності бойових дій і домогтися домовленості про порядок організації тристоронньої зустрічі президентів України, Росії та США. «На зустрічах в Абу-Дабі наша команда запропонує деескалаційні кроки, і має бути розуміння того, як організувати тристоронню зустріч на рівні лідерів, щоб покласти цій війні край справедливо й по-справжньому», — написав В. Зеленський у соціальній мережі X. По суті, Київ зберігає раніше заявлені підходи, не пропонуючи принципово нових умов урегулювання. Загальна українська та європейська позиція на сьогодні — це спочатку перемир'я (загальне або кластерне), а потім політичні переговори. Також Україна та Європа просувають зустріч глав держав.

Вимоги Москви також залишаються незмінними. Росія наполягає на масштабних домовленостях зі США та Європою й формуванні нової архітектури безпеки. А для початку загального воєнного перемир'я наполягає на виведенні українських військ з усієї території Донбасу, включно з районами, які російська армія не займала. Київ та європейські партнери відкидають ці вимоги.

Переговори розпочалися з координаційної зустрічі української делегації з американськими та європейськими представниками, що передувала основному тристоронньому раунду за участю Москви. У зустрічі брали участь представники Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії, НАТО та Європейської комісії, а також американські спецпосланники С. Віткофф і Д. Кушнер.

Європейську сторону представляли сім високопоставлених радників: від Великої Британії — радник із національної безпеки Джонатан Пауелл, від Німеччини — радник канцлера із зовнішньої політики Гюнтер Зауттер, від Франції — дипломатичний радник президента Емманюель Бонн, від Італії — дипломатичний радник прем'єр-міністра Фабріціо Саджо, від Єврокомісії — керівник кабінету голови ЄК Бйорн Зайберт, від Європейської ради — радник голови Анна-Марія Бура, від НАТО — керівник апарату генерального секретаря Джеффрі ван Леувен. Формально залишаючись поза прямими російсько-українсько-американськими переговорами, європейські партнери продовжують впливати на формування української позиції та обговорення можливих домовленостей зі США. Європейські лідери домагаються більш значущої ролі в очолюваному США дипломатичному процесі, особливо на тлі обговорення Вашингтоном домовленостей, які можуть змінити систему безпеки на континенті.

Напередодні голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що ЄС протидіятиме обговоренню цього питання до укладення угоди про припинення вогню в Україні. Позицію європейських партнерів підтримав і Президент України В. Зеленський, він назвав «небезпечною» ідею розпочати обговорення мирного врегулювання з нової загальноєвропейської архітектури безпеки, оскільки цей крок несе серйозні ризики розділення Європи та ігнорує першочергове завдання — завершення війни й забезпечення прямих гарантій безпеки для України.

У перший день переговорів, 10 листопада, що тривали близько чотирьох годин, основну увагу було приділено гарантіям безпеки України, Європи та Росії, формуванню нової архітектури європейської безпеки й повоєнному відновленню України. Одночасно обговорювався масштабний обмін військовополоненими за формулами «1000 на 1000» або «1500 на 1500», про які повідомив В. Зеленський. Російська делегація також порушила територіальне питання, яке 11 листопада, у другий день переговорів, що тривали близько двох годин, стало центральною темою обговорення та головною перешкодою для досягнення домовленостей.

Голова парламентської фракції «Слуга народу» Давид Арахамія, який брав участь у переговорах, охарактеризував їх як одні з найскладніших, зазначивши, що російська делегація прибула з украй жорсткими директивами. Водночас, за його словами, американській стороні вдалося перевести обговорення до питань повоєнного устрою, що зробило діалог продуктивнішим. Арахамія припустив можливість досягнення домовленостей до кінця 2026 року й виступив за залучення європейських представників до наступних раундів. Зі свого боку, Джаред Кушнер заявив про значне просування в обговоренні гарантій безпеки, визнавши при цьому, що територіальне питання залишається головною перешкодою. Керівник російської делегації Володимир Мединський також підтвердив принципову домовленість про обмін полоненими й назвав перегляд європейської системи безпеки центральною темою переговорів. За його словами, з окремих питань вдалося знайти взаєморозуміння, однак Москва продовжує наполягати на комплексному перегляді чинних механізмів безпеки.

Президент України Володимир Зеленський за підсумками зустрічей виділив обговорення гарантій безпеки та перспективу розширення переговорного формату за участю Європи.

Наступним етапом переговорів стануть окремі консультації американських представників із керівництвом Росії та України. Як повідомив Джаред Кушнер, 12 листопада він разом зі Стівом Віткоффом має намір зустрітися з Володимиром Путіним у Москві, після чого обидва переговорники вирушать до Дубліна для зустрічі з Володимиром Зеленським, щоб обговорити результати переговорів в Абу-Дабі та подальші можливості досягнення домовленостей.

 

Відсутність єдиної узгодженої позиції Києва та його західних союзників.

До початку переговорів в ОАЕ коаліція України та її західних союзників підійшла без єдиної узгодженої позиції щодо умов припинення війни. Фактично Київ, європейські партнери та Вашингтон мали різні підходи до врегулювання й майбутньої архітектури безпеки в Європі. Раніше свідченням цих розбіжностей уже стали консультації в Брюсселі 4–5 листопада, спочатку анонсовані Президентом України В. Зеленським як спільна зустріч із західними партнерами, але фактично розділені на серію окремих переговорів між представниками України, Європейської комісії, НАТО, США, Німеччини, Франції, Великої Британії та Світового банку.

Основні розбіжності зберігаються між підходами європейських союзників і Києва, з одного боку, та адміністрації Д. Трампа — з іншого. Україна та її європейські партнери наполягають на юридично зобов'язувальних гарантіях безпеки й виступають проти врегулювання, яке закріплювало б російські територіальні здобутки без надійних механізмів захисту України. Вашингтон, навпаки, прагне включити українське врегулювання до ширшої системи домовленостей із Росією щодо європейської безпеки.

5 листопада Д. Трамп після зустрічі з представником російського президента К. Дмитрієвим анонсував підготовку «чудової угоди», яка, за його словами, стосуватиметься не лише України та Росії, а й Європи загалом. В інтерв'ю програмі «60 хвилин» (60 Minutes) телеканалу CBS, відповідаючи на запитання, чи очікує він, що результатом мирного врегулювання стане збереження вільної та незалежної України, Трамп сказав: «Думаю, у нас буде угода, і я думаю, що це станеться. Зрештою Україна матиме дещо інші обриси (a little bit different shape)».

6 листопада Джаред Кушнер представив п'ять напрямів майбутніх домовленостей: регулярні консультації з питань безпеки, стійкі канали кризового зв'язку, взаємну військову прозорість, заходи щодо зниження ризику ескалації та формування довгострокової системи європейської безпеки. При цьому американська сторона декларує збереження суверенного права держав на вибір союзів і центральної ролі НАТО в колективній обороні Європи.

За своїм змістом ініціатива Д. Кушнера є спробою доповнити традиційні механізми військової безпеки системою дипломатичних запобіжників і правил співіснування з Москвою. Перші три напрями передбачають створення постійних каналів консультацій та оперативного зв'язку, зокрема безпосередньо з Росією, обмін інформацією про військову активність, повідомлення про великі навчання та переміщення військ. Останні два передбачають узгодження взаємних заходів щодо запобігання ескалації та принципів довгострокової стабільності. У межах такої логіки потенційно можуть обговорюватися демілітаризовані зони, обмеження на розміщення окремих видів озброєнь поблизу кордонів та інші заходи взаємного стримування.

На розвиток цього підходу розглядається можливість відновлення роботи Ради Росія — НАТО, створеної у 2002 році для співробітництва та координації військово-політичної діяльності Росії та країн Альянсу, роботу якої було призупинено у 2022 році. Одночасно обговорюється запровадження санкційного механізму snapback, що передбачає відновлення обмежень проти Москви в разі порушення Росією режиму припинення вогню. Запропоновані Вашингтоном принципи поки більше нагадують спробу сформувати загальні правила співіснування Росії та Заходу, ніж конкретний механізм забезпечення безпеки України. У них не визначені зобов'язання США та європейських держав у разі нового російського нападу, обсяги військової підтримки та порядок застосування гарантій. Американська адміністрація фактично пропонує обговорювати ширший компроміс між Росією та країнами НАТО, тоді як Київ і європейські столиці прагнуть насамперед закріпити зобов'язання щодо забезпечення безпеки України.

Таким чином, малоймовірно, що відновлення тристороннього переговорного формату України, США та Росії призведе до дипломатичного прориву або укладення повноцінної мирної угоди, оскільки основні розбіжності сторін щодо умов завершення війни залишаються неподоланими, а готовності до суттєвих взаємних поступок поки також не спостерігається. Ба більше, в умовах, коли західні союзники не мають єдиної узгодженої позиції, Москва може використовувати ці розбіжності, вибірково взаємодіючи з Вашингтоном і водночас продовжуючи чинити військовий тиск на Україну. Хоча позиції Вашингтона та Москви з окремих питань помітно зблизилися, зокрема завдяки готовності американської адміністрації обговорювати компроміси, що зачіпають інтереси України та Європи. Однак навіть можлива двостороння домовленість США та Росії не забезпечить повноцінного врегулювання війни без участі європейських держав, які залишаються частиною загальної західної системи безпеки, забезпечують значну частку військової та фінансової підтримки України й самостійно контролюють суттєву частину санкційних обмежень проти РФ. Тому Вашингтон не може гарантувати Москві виконання всіх умов потенційної угоди, насамперед у частині зняття європейських санкцій і формування нової архітектури безпеки, без згоди європейських союзників. Водночас збереження переговорного процесу має практичне значення, оскільки дозволяє досягати окремих домовленостей із гуманітарних питань, насамперед щодо обміну військовополоненими, повернення тіл загиблих, а також тимчасових локальних припинень вогню.

 

Інцидент у Петропавлівській Борщагівці під Києвом.

Конфлікт у Петропавлівській Борщагівці Київської області розпочався 2 листопада 2026 року після спроби родичів одного з утримуваних військовослужбовців (який був серед травмованих) вивезти його з приватного будинку, де, ймовірно, незаконно утримували близько 40 осіб. Для цього родичі найняли приватну медичну службу, яка мала приїхати, забрати мобілізованого та вивезти його з території об'єкта. Медичну бригаду, що прибула, очолювала Валентина Молода, яка згодом стала однією з найактивніших учасниць конфлікту. Однак медиків, які прибули, не допустили всередину, після чого вони звернулися до поліції. Поліція, що прибула на виклик, спочатку не отримала доступу до будівлі, однак фактично не втручалася в ситуацію до її переростання у відкритий конфлікт. Пізніше, вже після початку конфлікту, лікаря в супроводі поліцейського допустили всередину будівлі.

На тлі повідомлень, що поширювалися, біля будинку почали збиратися родичі військовослужбовців і місцеві жителі, які вимагали пояснень і доступу до людей, що перебували всередині. Як згодом з'ясувалося, будівля використовувалася як тимчасовий пункт дислокації військової частини № 3121, що входить до складу 1-го корпусу Національної гвардії України «Азов», де розміщувалися мобілізовані військовослужбовці та військовослужбовці, затримані після самовільного залишення частини (СЗЧ). Приватний будинок, за наявною інформацією, перебував у власності державного Sense Bank, імовірно, він міг перейти банку внаслідок стягнення заставного майна за борги.

У міру збільшення кількості присутніх конфлікт переріс у зіткнення між цивільними особами та військовослужбовцями Національної гвардії, що супроводжувалися спробами проникнення на територію об'єкта та застосуванням засобів фізичного впливу. Під час конфлікту застосовувалися піротехнічні засоби, учасники кидали каміння, пошкоджували автомобілі. Пізніше з'явилася інформація, що для розгону протестувальників прибули бійці 413-го полку Сил безпілотних систем «Рейд» і підрозділів НГУ «Азов», частина яких, імовірно, діяла в цивільному одязі та була озброєна битами. На місце прибули командувач Національної гвардії України Олександр Півненко та керівництво Головного управління Національної поліції в Київській області. Він підтвердив, що в будівлі перебували військовослужбовці Національної гвардії, повернуті після самовільного залишення частини (СЗЧ). Він також повідомив, що четверо військовослужбовців потребували медичної допомоги та були госпіталізовані. Командувач заявив про неприпустимість неналежного поводження з військовослужбовцями та пообіцяв перевірку відповідних повідомлень із подальшим оприлюдненням результатів. Увечері 2 листопада до місця події також прибув керівник Офісу Президента Кирило Буданов. Що саме по собі стало додатковим свідченням гостроти ситуації та її особливої політичної чутливості для вищого керівництва країни. Кирило Буданов у своїй заяві назвав те, що сталося, неприпустимим і повідомив про підготовку рішень щодо реагування на інцидент і запобігання подібним ситуаціям.

СБУ та Національна поліція розслідують події за трьома статтями Кримінального кодексу України: ст. 114-1 (перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань), ст. 114-2 (несанкціоноване поширення інформації про розташування Сил оборони) і ст. 294 (масові заворушення). СБУ встановила особи понад 100 учасників зіткнень, проводяться обшуки та вирішується питання про затримання й повідомлення про підозру. Дівчину-медика, яка першою приїхала до будинку під Києвом, затримали та внесли до «Миротворця». Там заявляють, що Валентина Молода — «професійний провокатор (т. зв. торпеда)», її звинувачують в «участі в російських інформаційних спецопераціях проти України» та «перешкоджанні законній діяльності Сил оборони України». Відомо, що В. Молоду та її приватну медичну бригаду найняли родичі одного з утримуваних мобілізованих військовослужбовців, який також був травмований, щоб забрати його з будівлі та вивезти з території об'єкта. Згодом до цього додалося поширення в соціальних мережах повідомлень про ймовірні катування та незаконне утримання військовослужбовців, що на тлі загального зростання суспільного невдоволення методами примусової мобілізації сприяло швидкому розширенню конфлікту та його переростанню в зіткнення.

Одночасно Державне бюро розслідувань (ДБР) відкрило окреме провадження за ч. 5 ст. 426-1 КК України про перевищення військовими службових повноважень. При цьому в публічній реакції влади дедалі помітніше переважає трактування події як спланованої провокації з можливим зовнішнім впливом. Головний страх керівництва країни — легалізація вуличних протестів проти методів мобілізації.

Тезу про російський слід почали активно поширювати й окремі медіа, орієнтовані на західні політичні кола, які виступають за продовження військової підтримки України. Таким чином, обговорення ймовірних порушень прав військовослужбовців поступово зміщується в бік пошуку організаторів заворушень і протидії інформаційним операціям.

Конфлікт у Петропавлівській Борщагівці навряд чи переросте в масштабний бунт, однак він продемонстрував вибухонебезпечність суспільних настроїв. На тлі затяжної війни, погіршення якості життя, відключень електроенергії, проблем з опаленням і втрати позитивних очікувань навіть локальні прояви беззаконня здатні провокувати напіворганізовані, напівспонтанні протести з непередбачуваними наслідками. Інцидент знову порушив питання про практику неофіційного утримання військовослужбовців у так званих «ямах» — таємних неформальних приміщеннях, куди за розпорядженням командування поміщають військовослужбовців після самовільного залишення частини (СЗЧ) або дисциплінарних порушень. Така практика однозначно є незаконною. Для розслідування правопорушень, включно із самовільним залишенням частини (СЗЧ), існують передбачені законом процедури та уповноважені структури — ДБР, прокуратура, органи військового правопорядку та пенітенціарна система.

Якщо держава не почне системно вирішувати подібні проблеми, поряд із російським наступом однією з головних загроз для України може стати внутрішня дестабілізація, що супроводжуватиметься поширенням самоуправства, неформальних збройних структур і подальшою дискредитацією державної влади. Подібні процеси збройної анархії та руйнування державних інститутів Україна вже переживала близько ста років тому.

 

Новий виток протистояння антикорупційної вертикалі та силових структур.

Усередині України триває протистояння антикорупційної вертикалі НАБУ–САП–ВАКС і силових структур президентської влади, що поступово підточує монолітність чинної системи управління. На початку листопада 2026 року конфлікт загострився одразу за кількома напрямами: масштабні обшуки у керівників СБУ, розслідування зв'язків правоохоронців з організованою злочинністю, завершення слідства у справі «Мідас» і спроби домогтися кримінального переслідування керівника парламентської фракції «Слуга народу» Давида Арахамії. Боротьба розгортається навколо контролю над правоохоронними органами, парламентською більшістю, державними фінансовими потоками та механізмами політичного впливу.

Одним із найбільш резонансних епізодів стало продовження операції НАБУ та САП «Карфаген», що супроводжувалося приблизно 70 обшуками по всій Україні. Слідчі дії торкнулися високопоставлених співробітників СБУ, зокрема генерала Сергія Дуки, начальника Головного управління внутрішньої безпеки Антона Кравчука та першого заступника начальника Головного управління «Д» Департаменту захисту національної державності Олександра Ковальчука. Розслідування стосується ймовірного покровительства шахрайським кол-центрам та організованим злочинним угрупованням з боку співробітників СБУ, Національної поліції та Офісу генерального прокурора. За версією НАБУ, співробітники правоохоронних органів забезпечували прикриття кримінального угруповання «Мексиканця», причетного до викрадень, побиття та катувань людей в Україні й за кордоном, зокрема у Відні. Представники угруповання отримували відомості із закритих поліцейських баз, доступ до камер відеоспостереження та матеріалів обшуків, що дозволяло відстежувати переміщення жертв у режимі реального часу. В опублікованих матеріалах фігурують співробітник Департаменту захисту національної державності СБУ, який надавав доступ до камер, заступник начальника відділу карного розшуку Київської області під псевдонімом «Консультант», який обіцяв перешкоджати розслідуванню, і генерал-майор СБУ під псевдонімом «Акім», який називав учасників угруповання «братами». За твердженням слідства, злочинці отримували навіть фотографії із закритих нарад європейських правоохоронців, а один із платежів за покровительство становив 1,3 млн доларів у криптовалюті.

Політичний характер протистояння посилюється тим, що обшуки проводилися у керівників підрозділів СБУ, які раніше брали участь у розслідуваннях проти директора НАБУ Семена Кривоноса та оточення керівника САП Олександра Клименка, включно з членами його сім'ї. На цій підставі дії НАБУ та САП уже публічно характеризуються опонентами як політична помста та спроба дестабілізувати ситуацію в країні. Таким чином, розслідування ймовірних злочинних зв'язків силовиків одночасно стає інструментом взаємного тиску між конкуруючими правоохоронними структурами.

Слідчі дії також перетинаються зі справою Андрія Осипова, якого НАБУ та САП підозрюють у вимаганні 1 млн доларів у громадянина РФ за сприяння у вирішенні питань кримінального переслідування та екстрадиції до Росії. За повідомленнями правоохоронних джерел, Осипов утримується в ізоляторі тимчасового тримання НАБУ.

Паралельно НАБУ та САП оголосили про завершення досудового розслідування справи «Мідас», пов'язаної з корупційними схемами в енергетичній галузі та такої, що зачіпає представників найближчого оточення Президента Володимира Зеленського. Серед фігурантів — бізнесмен Тимур Міндіч, колишній міністр енергетики Герман Галущенко, колишній віцепрем'єр Олексій Чернишов, колишній радник міністра енергетики Ігор Миронюк («Рокет»), колишній виконавчий директор із фізичного захисту та безпеки «Енергоатома» Дмитро Басов («Тенор»), а також учасники фінансового бек-офісу Олександр Цукерман («Шугармен»), Ігор Фурсенко («Рьошик»), Леся Устименко та Людмила Зоріна.

За версією слідства, учасники схеми систематично отримували від контрагентів «Енергоатома» та підприємств, що перебували у сфері управління Міністерства енергетики, відкати в розмірі 10–15% вартості контрактів. За 2020–2025 роки через підконтрольний фінансовий бек-офіс, за даними НАБУ, було легалізовано понад 111 млн доларів і 12 млн євро. Розслідування стосується не лише ймовірної корупції під час державних закупівель, а й системи розподілу фінансових потоків у стратегічній галузі, безпосередньо пов'язаній із забезпеченням країни електроенергією в умовах війни.

Окремий напрям конфлікту — спроби антикорупційних структур отримати можливість кримінального переслідування керівника парламентської фракції «Слуга народу» Давида Арахамії. Вищий антикорупційний суд задовольнив скаргу Центру протидії корупції та зобов'язав виконувача обов'язків генерального прокурора Антона Ковальського внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про можливу систему неофіційних виплат депутатам за голосування у Верховній Раді. 19 жовтня Центр протидії корупції вимагав розпочати відповідне розслідування, однак А. Ковальський відмовився реєструвати провадження, пославшись на те, що викладені обставини вже вивчає НАБУ, і перенаправив туди заяву. Раніше аналогічну позицію займав колишній генеральний прокурор Руслан Кравченко. При цьому процесуальне рішення про реєстрацію провадження щодо народного депутата належить до повноважень генерального прокурора, тому без нього антикорупційні органи не можуть повноцінно розпочати розслідування. Контроль над Офісом генерального прокурора поки дозволяє президентській вертикалі зберігати вплив на процесуальні рішення щодо депутатів парламентської більшості. НАБУ, САП і громадські організації, що їх підтримують, навпаки, домагаються розширення можливостей розслідування справ проти високопоставлених представників влади.

Загалом антикорупційні органи завдають серйозного дискредитаційного удару на тлі того, що зараз розглядається так званий план «Качки — Кос» (план реформування системи державного управління України, узгоджений із європейськими партнерами), який передбачає на вимогу західних партнерів фактично повну люстрацію керівництва силових структур України та призначення нових керівників за моделлю НАБУ та САП — через міжнародні конкурси за участю іноземних експертів, які мають вирішальний голос під час відбору кандидатів.

 

Кадрові зміни в оборонно-промисловому секторі.

Наглядова рада «Укроборонпрому» погодила призначення колишнього першого заступника міністра оборони генерал-лейтенанта Івана Гаврилюка керівником концерну. Раніше І. Гаврилюк курував оборонні закупівлі в Міністерстві оборони, а згодом працював радником Дениса Шмигаля з питань оборонно-промислового комплексу. Його призначення можна розглядати як зміцнення позицій президентського оточення та закріплення контролю над оборонною промисловістю, включно з розподілом державних оборонних замовлень, бюджетного фінансування та взаємодією із закордонними партнерами. На тлі загострення боротьби між різними центрами впливу всередині влади оборонно-промисловий комплекс залишається одним із найбільш значущих ресурсів політичного та економічного впливу.

Триває протистояння між центральною та місцевою владою за вплив на управління Києвом — одним із головних політичних і фінансових центрів країни.

Черговим епізодом стали обшуки в комунальному підприємстві «Київтеплоенерго» у справі про підготовку столиці до зими, зокрема реалізацію проєктів резервного електропостачання та створення об'єктів розподіленої когенерації. Київська міська державна адміністрація заявила, що відповідні роботи ще не були оплачені, а акти виконаних робіт не підписувалися, розцінивши слідчі дії як можливий політичний тиск. На тлі затяжного конфлікту між Офісом Президента та мером Віталієм Кличком подібні розслідування стають частиною ширшої боротьби за управління столицею, у межах якої зберігається зацікавленість окремих груп впливу в послабленні позицій чинного міського керівництва та можливому перерозподілі його повноважень.

При цьому протистояння ускладнює координацію між центральними та муніципальними структурами в умовах постійних російських ударів по міській інфраструктурі.

До роботи команди В. Кличка справді накопичилося чимало запитань, насамперед щодо підготовки комунального господарства до зими, організації транспортного сполучення, резервного енергопостачання та забезпечення життєдіяльності міста. Водночас стійкість столиці залежить не лише від ефективності міської адміністрації, а й від рішень центральних органів влади та військового командування, до компетенції яких належать протиповітряна оборона та значна частина питань захисту критичної інфраструктури. У результаті політичні розбіжності між двома рівнями влади створюють додаткові складнощі в розподілі відповідальності та узгодженні заходів щодо забезпечення життєдіяльності Києва.

 

Загострення енергетичної кризи в Україні.

Станом на 10 листопада 2026 року енергетична ситуація в Україні продовжує погіршуватися на тлі послідовних російських ударів по електростанціях і магістральних мережах. У Києві тривалість відключень електроенергії сягає 15–17 годин на добу, тоді як роком раніше становила переважно 0–6 годин. У найбільш постраждалих регіонах обмеження сягають 14–24 годин, супроводжуючись перебоями з опаленням і водопостачанням. Аварійні відключення нерідко запроваджуються поза опублікованими графіками, що додатково ускладнює роботу підприємств, комунальних служб і міського транспорту.

Найсерйозніші наслідки мали масовані удари 3 листопада, після яких ДТЕК повідомила про зупинення виробництва електроенергії на трьох своїх теплових електростанціях. Серед об'єктів теплової генерації, що зазнавали ударів останніми місяцями, — Ладижинська, Криворізька, Придніпровська та Трипільська ТЕС, Харківська ТЕЦ-5, а також київські ТЕЦ-4 (Дарницька), ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6.

Пошкодження високовольтних підстанцій і ліній електропередачі призводить до того, що частина збережених генерувальних потужностей виявляється відрізаною від споживачів. У результаті атомні електростанції також змушені обмежувати виробництво, попри дефіцит електроенергії в окремих регіонах.

Відбувається порушення зв'язності української енергосистеми**. Через пошкодження магістральних мереж частину електроенергії неможливо передати з регіонів із надлишковою генерацією до районів, що відчувають гострий дефіцит.** У результаті Україна змушена спрямовувати частину електроенергії на експорт: за період із 26 жовтня до 1 листопада його обсяг становив 43,7 ГВт·год проти 21,9 ГВт·год імпорту.

Також на експорт відправляють природний газ, хоча ситуація в газовому секторі принципово відрізняється від електроенергетики. Після скасування урядом 7 жовтня чинної з 2022 року заборони на експорт газу в жовтні з України було вивезено близько 160 млн куб. м, зокрема 118 млн куб. м до Угорщини та 40 млн куб. м до Польщі. Переважно йшлося про газ, раніше ввезений в Україну, однак на листопад–грудень уже законтрактовано близько 60 млн куб. м газу українського видобутку. На відміну від електроенергії, надлишкове виробництво якої через пошкодження розподільчих мереж не завжди вдається спрямувати внутрішнім споживачам, природний газ можна зберігати в підземних сховищах і використовувати в періоди підвищеного попиту. Відновлення експорту відбувається на тлі зростання потреб внутрішнього ринку в енергоресурсах і необхідності підтримувати резерви на випадок тривалих перебоїв з опаленням.

Ризики подальшого погіршення ситуації зберігаються через значні російські запаси ракетного озброєння. За оцінками ГУР України, Росія накопичила до 700 балістичних і кілька тисяч крилатих ракет, продовжуючи щомісяця виробляти понад 100 ракет кожного з цих класів. Зокрема, запаси «Іскандер-М» оцінюються у 115 одиниць за виробництва близько 65 ракет на місяць. Паралельно ведеться розробка модернізованого комплексу з передбачуваною дальністю ураження 550–700 км.

Найнебезпечніший сценарій пов'язаний із настанням стійких морозів, коли багатодобова відсутність електроенергії може спричинити тривалі зупинки систем опалення, водопостачання та зв'язку. У великих містах це створює ризик пошкодження теплових мереж, порушення роботи транспорту та комунальної інфраструктури, а також вимушеного переміщення населення. Одночасно зупинка підприємств і зростання витрат на аварійне відновлення скорочують податкові надходження та збільшують навантаження на державний бюджет. За продовження масованих ударів енергетична криза може перерости в масштабну гуманітарну кризу з посиленням соціальної напруженості та додатковим послабленням економічних можливостей України в умовах війни, що триває.

 

Перебіг війни та ситуація на фронті.

За минулий тиждень війська РФ захопили ще близько 20 км², і зараз РФ контролює 117,132 тис. км², або 19,40% території України. При цьому російський наступ розвивається нерівномірно, основні зусилля зосереджені в Донецькій області, на підступах до Оріхова в Запорізькій області та на окремих ділянках Харківського напрямку.

На Костянтинівсько-Дружківському напрямку російські війська продовжили просування безпосередньо в Костянтинівці та розширили контрольовану територію в районі Русиного Яру, між Костянтинівкою та Добропіллям.

На Лимансько-Слов'янському напрямку російські війська продовжували локальні атаки в районах Лимана, Зарічного та Ямполя, а також у напрямку Пискунівки. На Краматорській ділянці відзначалися штурми в районі Тихонівки та в напрямку Васютинського.

На Покровсько-Добропільському напрямку російські підрозділи просунулися в районах Білицького, Гришиного, Василівки та Світлого. Основні зусилля спрямовані на обхід Добропілля з північного та південного флангів. Навколо міста розширюється сіра зона, фіксуються проникнення невеликих російських піхотних груп. Одночасно тривають бої в районі Сергіївки та Молодецького, де російська армія намагається розширити плацдарм для подальшого просування на захід.

На Запорізькому напрямку російські війська продовжили просування в районі Луговського, на захід від Гуляйполя, розвиваючи наступ у бік Оріхова. Замість прямого штурму укріплених позицій російське командування намагається обійти Оріхів із флангу та поступово порушити його постачання. Станом на 9 листопада найближча територія, позначена DeepState як контрольована РФ, перебувала приблизно за 9,6 км від міста. При цьому інтенсивність безпосередніх штурмів Оріхова залишається обмеженою.

На Харківському напрямку російські підрозділи зберігають активність у районі Вовчанська та Вовчанських Хуторів, намагаючись розширити контрольовану територію в південному напрямку. Протягом 8–9 листопада атаки фіксувалися в районах Радьківки, Охрімівки, Стариці, Чугунівки та Малої Вовчої. Зберігається потенційна загроза подальшого просування до Білого Колодязя.

Російські війська, вочевидь, практично повністю контролюють Костянтинівку в Донецькій області (у північній частині Костянтинівки, за окремими відомостями, ще зберігаються українські позиції). Одна з найсуттєвіших локальних загроз формується в Харківській області, де Росія потенційно може зайняти ще близько 500 км² у районі Вовчанська та Білого Колодязя — так званий Харківський виступ. Однак великих населених пунктів на цій території немає, тому її можлива втрата не матиме вирішального впливу на загальний перебіг бойових дій. До кінця 2026 року російська армія також може захопити Добропілля, просунутися в напрямку Дружківки та розпочати повноцінні бої за Оріхів на Запорізькому напрямку, куди російські групи вже проникали, але поки не змогли закріпитися. Водночас наступ РФ розвивається повільно, без глибоких проривів, безпосереднього ризику обвалу оборони або загальної загрози існуванню української держави. Тому зміни на лінії бойового зіткнення поки мають обмежений вплив на політичні рішення.

 

Карти бойових дій.

(За даними Deep State map)

Донецька область.

 

Запорізька область.

 

Харківська область.

 

 

Руслан Бортнік, Оксана Красовська

для Українського Інституту Політики

 

Друзі, нагадуємо, що для організацій, бізнесу та приватних клієнтів доступні додаткові аналітичні продукти Українського Інституту Політики: Weekly Intelligence Brief, Geopolitical Risk Reports, Executive Briefings, а також спеціальні аналітичні матеріали та прогнози за індивідуальним запитом. Для отримання додаткової інформації звертайтеся за адресою: uiamp2012@gmail.com або за телефоном: +38 (093) 757-75-65.