ПІДСУМКИ ТИЖНЯ: УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР (5 –12 жовтня 2026).

ПІДСУМКИ ТИЖНЯ:

УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР.

(5 –12 жовтня 2026)

Навколо України формується нова політична криза, пов'язана з поступовим розходженням стратегічних інтересів Києва та Вашингтона. Останні заяви Президента США Дональда Трампа, особливо його заклик змінити чинного Президента України Володимира Зеленського, впливають не лише на переговорні позиції української влади, а й на очікування українських політичних еліт, стратегічні розрахунки Москви та поведінку європейських союзників.

При цьому передвиборча кампанія до Конгресу США (3 листопада 2026 року) та зростання цін на дизельне пальне на тлі близькосхідної кризи створюють додаткові внутрішньополітичні проблеми для Адміністрації Д. Трампа. Американський президент прагне частково перекласти відповідальність за енергетичну кризу в США на російсько-українську війну, представляючи її однією з причин зростання цін на пальне. Однак ці обставини радше виступають прискорювачами глибшого процесу — перегляду Вашингтоном співвідношення витрат і вигод американської участі у війні в Україні. Для адміністрації Трампа Україна є важливим, але не єдиним напрямом зовнішньої політики. Близький Схід, енергетична безпека, конкуренція з Китаєм, стан американської економіки та внутрішні політичні обмеження формують власну ієрархію пріоритетів Вашингтона. Якщо продовження попереднього рівня тиску на Росію починає суперечити іншим інтересам США, Білий дім отримує стимул переглядати окремі елементи своєї політики незалежно від позиції Києва. У цій логіці російсько-українська війна поступово перетворюється на один з інструментів ширшого торгу.

Головне завдання американського Президента на найближчі три тижні — мінімізувати електоральні втрати Республіканської партії на тлі зростання цін на пальне, спричиненого зокрема війною США проти Ірану. І в цей час Україна продовжує завдавати ударів по російських НПЗ, розглядаючи їх як інструмент послаблення воєнного та економічного потенціалу РФ. І Київ намагається перетворити односторонню поступку, якої від нього вимагають, на предмет взаємного обміну. Президент України В. Зеленський заявляє про готовність припинити удари по російських НПЗ лише в обмін на припинення російських атак на українську енергетику.

За цих умов Вашингтон демонструє готовність отримувати економічні вигоди від взаємодії з РФ, не ставлячи їх у пряму залежність від попереднього завершення війни в Україні або досягнення кластерних перемир'їв (на яких наполягає Україна).

Домовленості Вашингтона з Москвою щодо російського дизельного пального стали першим практичним проявом цього розходження. Оголошені 9 жовтня постачання близько 300 тис. тонн дизельного пального у жовтні та подальших додаткових обсягів у поєднанні з тимчасовим пом'якшенням американських санкційних обмежень до квітня 2027 року мають обмежений потенціал для швидкого зниження цін у США. Це створює прецедент часткової нормалізації американо-російських відносин за збереження бойових дій і водночас послаблює попередню переговорну конструкцію, за якої санкційний тиск на Москву мав зберігатися до досягнення політичного врегулювання. Питання зняття санкцій із Росії американці відокремили від питання припинення ударів по енергетиці України та судноплавству.

Для Росії загалом відкривається можливість відновлення експортних доходів і послаблення санкційного тиску на триваліший період. Принципово важливо, що Росія отримує пом'якшення санкцій без будь-яких зустрічних зобов'язань щодо скорочення ударів по Україні. Отже, у Кремля не виникає додаткових стимулів припиняти атаки на українську енергетичну інфраструктуру, якщо тільки Київ не погодиться на суттєві поступки.

Хоча на цьому тлі можливості швидко та суттєво знизити ціни на дизельне пальне у США все ж обмежені, тому для адміністрації Трампа дедалі більшого значення набуває не лише стабілізація ринку, а й контроль над політичною інтерпретацією паливної кризи, включно з пошуком зовнішнього винуватця в разі невдачі. Українські удари по НПЗ стають зручним поясненням високих цін на американських заправках, дозволяючи перенести частину відповідальності за наслідки близькосхідної війни та економічної політики Білого дому на дії Києва. Президент США також намагається продемонструвати наявність значного прогресу в переговорах між Україною та РФ і 11 жовтня оголосив енергетичне перемир'я, яке фактично не працює.

Ключова розвилка зараз полягає в тому, чи має намір Трамп домогтися від Зеленського зміни конкретних рішень, чи розглядає зміну українського керівництва як умову ширших домовленостей із Росією. У першому випадку жорстка публічна риторика може залишитися інструментом переговорного тиску, а конфлікт — завершитися обмеженим компромісом щодо енергетики. У другому випадку йтиметься вже про спробу змінити політичні умови, в яких Україна бере участь у переговорах.

При цьому прямий тиск Трампа створює для В. Зеленського й протилежний політичний ефект. Публічний заклик іноземного лідера змінити президента України дозволяє перевести частину внутрішньополітичного конфлікту з площини відповідальності влади в площину національного суверенітету.

Навіть громадяни, які критично ставляться до Зеленського, не обов'язково готові підтримати зміну керівництва під зовнішнім тиском, особливо якщо він супроводжується американськими домовленостями з Росією. У результаті виникає подвійна ситуація: зовнішній тиск може послаблювати позиції Зеленського серед політичних еліт, водночас зміцнюючи його суспільну легітимність як керівника, що чинить опір нав'язуваним ззовні умовам.

Ключова вразливість Києва — це критична залежність від американської розвідки та технологій, що дозволяє Вашингтону впливати на українську воєнну стратегію у власних економічних та електоральних інтересах, зокрема шляхом політичного шантажу без формального припинення військової допомоги. Основні важелі тиску США зараз — навіть не стільки постачання озброєнь, скільки розвідка та супутниковий зв'язок. Під загрозою потенційно можуть опинитися програма PURL, що забезпечує закупівлю американської зброї європейськими союзниками, передача розвідувальних даних і доступ до Starlink. Американська розвідка надає інформацію про концентрацію та переміщення російських військ, а також запуски балістичних ракет, тоді як Starlink забезпечує зв'язок, управління підрозділами та координацію бойових дій.

Додаткова загроза для України полягає також у скороченні здатності пов'язувати інтереси західних партнерів із власними воєнними та політичними цілями. Якщо США почнуть отримувати економічні та політичні вигоди від нормалізації відносин із Росією незалежно від українського врегулювання, у Вашингтона буде менше підстав підтримувати попередній рівень тиску на Москву. Росія, навпаки, отримає додаткові стимули зберігати жорстку переговорну позицію. Європейські держави постануть перед необхідністю компенсувати скорочення американської участі або пристосовуватися до нової лінії Вашингтона. А українські політичні еліти — переглядати власні стратегії в умовах скорочення зовнішніх гарантій.

Найімовірніший компроміс у ситуації, що склалася, — це можливе припинення Україною ударів безпосередньо по російських НПЗ із перенесенням тиску на інші об'єкти російської військової та промислової інфраструктури. Це дозволило б Києву зберегти американську підтримку, Москві — зменшити втрати нафтопереробного сектору, а Трампу — заявити про дипломатичну перемогу та спробувати стабілізувати ціни на пальне перед виборами.

 

________________________

 

Дизельна угода між США та РФ і перспективи мирних переговорів.

9 жовтня 2026 року після телефонної розмови з президентом РФ Володимиром Путіним Дональд Трамп оголосив про домовленість щодо постачання російського дизельного пального на американський і світовий ринки. Згідно з оприлюдненими американським президентом умовами, Росія має забезпечити негайне постачання понад 300 тис. тонн дизельного пального, ще 500 тис. тонн у листопаді, потім 1 млн тонн і згодом додатково 3 млн тонн. Того ж дня Міністерство фінансів США видало спеціальну ліцензію, що дозволяє операції з російським дизельним пальним до 7 квітня 2027 року, фактично тимчасово пом'якшивши санкційні обмеження на цей сегмент російського експорту.

Обсяги постачання російського дизельного пального відносно незначні, тому короткостроковий економічний ефект угоди для американських споживачів буде обмеженим. Однак саме оголошення про зняття обмежень на постачання російського дизельного пального на міжнародні ринки може знизити ціни завдяки зміні ринкових очікувань.

За версією американських чиновників, президент США Дональд Трамп ухвалив рішення укласти угоду з Росією щодо дизельного пального після того, як президент України Володимир Зеленський проігнорував неодноразові прохання Вашингтона припинити удари по російських нафтопереробних заводах. Американська сторона стверджує, що ці удари сприяли зростанню цін на пальне у США, безпосередньо зачіпаючи інтереси американських споживачів.

10 жовтня Дональд Трамп перейшов від вимог припинити удари по російських НПЗ до питання зміни українського політичного керівництва. Звинувативши Володимира Зеленського в небажанні укласти угоду з Росією та пов'язавши українські удари по нафтопереробці з високими цінами на дизельне пальне у США, президент США заявив: «Я пропоную їм знайти нового лідера, який зможе укласти угоду». Тим самим розбіжності щодо конкретного військово-економічного питання були публічно перенесені в площину політичного майбутнього чинного Президента України. Це найжорсткіший сигнал з боку Трампа після конфлікту в Овальному кабінеті в лютому 2025 року, коли Вашингтон тимчасово призупиняв військову допомогу та передачу розвідувальної інформації Києву.

11 жовтня Дональд Трамп оголосив про нібито досягнуте енергетичне перемир'я між Росією та Україною, однак уже 12 жовтня Зеленський заявив, що російські удари по українських енергетичних об'єктах тривають. Зокрема, після американської заяви російські сили завдали удару по електростанції в Харкові. Москва також не підтвердила укладення відповідної угоди. Станом на 12 жовтня взаємне енергетичне перемир'я фактично не діє, а позиції Вашингтона, Києва та Москви щодо його умов залишаються неузгодженими. Пізніше в західній пресі уточнювалося, що перемир'я стосується лише нафтопереробних заводів, а не всієї енергетичної інфраструктури. Але для України таке перемир'я є незбалансованим. Оскільки Росія має десятки НПЗ, тоді як в Україні діє лише один Кременчуцький НПЗ, який неодноразово зазнавав руйнувань. Тобто за такою схемою Москва отримує захист важливої експортної галузі, але при цьому може зберегти можливість атакувати українську енергетичну інфраструктуру. Аналогічні попередні заяви Трампа у вересні щодо енергетичного перемир'я також не призвели до реального припинення ударів. Така тактика, ймовірно, дозволяє американському Президенту оголошувати результат ще до досягнення угоди, формуючи позитивний сигнал для ринків і перекладаючи відповідальність за її порушення на учасників війни.

11 жовтня Володимир Зеленський в інтерв'ю американському телеканалу ABC News відповів на заклик Трампа змінити президента України, заявивши, що питання обрання українського керівництва мають вирішувати виключно громадяни України. «За всієї поваги до президента Трампа, саме наше суспільство, наш народ має обирати того чи іншого лідера», — підкреслив Зеленський. При цьому він висловив готовність організувати президентські вибори за умови повного припинення вогню з боку Росії на 60 днів: «Якщо президент Трамп дійсно хоче якихось змін через вибори, я також передав це його команді: будь ласка, скажіть Путіну — дайте нам два місяці, 60 днів повного припинення вогню, і ми організуємо вибори». Зеленський додав, що готовий прийняти будь-який вибір українських громадян.

Водночас Зеленський підтвердив готовність України до взаємного енергетичного перемир'я: Київ припинить удари по російських НПЗ, якщо Москва зупинить атаки на українську енергетику. «Якщо росіяни хочуть, щоб ми не атакували їхнє дизельне пальне, їхні нафтопереробні заводи, ми просимо президента Трампа дати їм сигнал не атакувати енергетичну інфраструктуру України», — заявив він. Таким чином, Київ намагається перевести американську вимогу з формату односторонньої поступки у формат взаємних зобов'язань, зберігши власні інструменти впливу на російську економіку та домігшись захисту української енергосистеми напередодні зими.

12 жовтня, виступаючи на Варшавському форумі з безпеки, Володимир Зеленський запропонував США укласти «дизельну угоду» безпосередньо з Україною, а не з Росією. Він висловив сумнів, що узгоджені Вашингтоном і Москвою обсяги постачання здатні суттєво вплинути на світовий паливний ринок, і припустив наявність інших мотивів американського рішення. «Якщо так, то чому ж тоді Америка не укладає угоду про постачання дизельного пального з Україною?.. Ми впливаємо на те, чи рухаються ці судна. Ми визначаємо, чи працюють нафтопереробні заводи. Давайте це зробимо», — заявив Зеленський.

Фактично внаслідок американо-російської угоди була підірвана головна стратегія Офісу Президента на осінь 2026 року — домогтися енергетичного та морського перемир'їв на взаємній, «дзеркальній» основі. Натомість США послабили частину санкційних обмежень проти Росії, не отримавши натомість жодних зобов'язань Москви перед Україною, у межах виключно двосторонніх російсько-американських домовленостей. Тим самим було порушено принцип «жодних домовленостей про Україну без України». В інтерв'ю Axios Володимир Зеленський заявив, що угода стала для нього несподіванкою, назвавши її «несправедливою та нечесною» і необґрунтованим подарунком Володимиру Путіну. За словами Зеленського, він раніше повідомив Дональду Трампу, Стіву Віткоффу та Джареду Кушнеру про готовність припинити удари по російських нафтопереробних заводах за умови, що Росія припинить атаки на українські електростанції. Однак Трамп домагався саме одностороннього припинення українських ударів по російських НПЗ і не вважав їх рівноцінними російським атакам на українську енергосистему.

Окремим предметом розбіжностей стала ймовірна загроза обмеження американської розвідувальної підтримки України. За твердженням одного з українських чиновників, під час восьмигодинних переговорів 9 жовтня 2026 року в Маямі з американською делегацією спеціальний посланник президента США Стів Віткофф і Джаред Кушнер нібито попередили українську делегацію, що в разі продовження ударів по російських нафтопереробних заводах президент США Дональд Трамп може позбавити Київ доступу до американських розвідувальних даних. До переговорів також були запрошені радники з національної безпеки Великої Британії, Франції та Німеччини, представники НАТО та Європейського союзу. Під час зустрічі Віткофф і Кушнер повідомили українським представникам про намір Трампа провести розмову з президентом Росії Володимиром Путіним і скасувати санкційні обмеження на експорт російського дизельного пального. Американські чиновники заперечували, що загроза припинення розвідувальної підтримки висувалася, заявивши, що перемовники, навпаки, підкреслили статус США як «надійного партнера, який надає боєприпаси та розвіддані», але водночас зазначили, що Україна не повинна вдаватися до дій, «які завдають шкоди американським споживачам».

Переговори США, України та європейських партнерів у Маямі завершилися достроково, без досягнення конкретних домовленостей. Спочатку зустріч планувалася на 9–10 жовтня, однак другий день переговорів було скасовано. Сторони обговорювали можливі шляхи припинення війни, енергетичне перемир'я, захист української енергосистеми в зимовий період, безпеку експорту зерна, гарантії безпеки, повоєнне відновлення України та її європейську інтеграцію. Попри те, що Віткофф охарактеризував переговори як «конструктивні», узгодити основні позиції та оголосити про практичні результати сторонам не вдалося. 12 жовтня стало відомо, що запланований візит Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера до Москви відкладено. За чутками, американські посередники не мають наміру проводити наступний раунд переговорів із російським керівництвом до з'ясування готовності України та європейських союзників прийняти нову спільну мирну пропозицію. Таким чином, подальше просування переговорного процесу фактично призупинено через збереження розбіжностей між США, Україною та європейськими партнерами щодо умов можливих домовленостей із Росією.

Загалом для Росії такий розвиток ситуації потенційно вигідний насамперед через можливість розділити український та американо-російський переговорні треки. Москва зацікавлена в тому, щоб економічне співробітництво зі США, часткове зняття санкцій та обговорення питань стратегічної безпеки розвивалися незалежно від виконання російських зобов'язань щодо припинення війни. Якщо цей принцип закріпиться, Росія отримає можливість домагатися поступок за окремими напрямами без необхідності попередньо змінювати свою воєнну стратегію. У такому разі час стає додатковим ресурсом Москви: продовження війни не виключає поступового відновлення зовнішньоекономічних можливостей.

Головним питанням найближчих тижнів стає здатність адміністрації США перетворити свої внутрішньополітичні інтереси на конкретні умови для України. Сам по собі американський президент не має механізму усунення Зеленського від влади. Однак Вашингтон володіє інструментами, здатними суттєво підвищити ціну відмови Києва від американських пропозицій: постачання озброєнь, розвідувальна підтримка, технологічна інфраструктура, дипломатичне сприяння та вплив на позиції європейських союзників. Прецедент тимчасового припинення військової допомоги та обміну розвідданими після конфлікту в Білому домі в лютому 2025 року показує, що ці інструменти можуть використовуватися не лише проти зовнішніх противників, а й для тиску на партнерів.

Значення заяв Трампа на адресу В. Зеленського полягає в їхньому впливі на українські політичні еліти. Поки що Зеленський зберігає інституційний контроль над системою влади, однак його суспільна підтримка вже не є безумовною. За даними КМІС за серпень — вересень 2026 року, Президенту довіряли 54% громадян, не довіряли 41%, причому повністю довіряли лише 18%. 72% українців вважають, що Президент несе особисту відповідальність за корупційні дії свого оточення. А 53% громадян узагалі вважають, що В. Зеленський має обмежитися нинішнім президентським терміном. Тобто на тлі корупційних скандалів, накопиченого невдоволення та відсутності чітких перспектив завершення війни всередині політичного істеблішменту закономірно виникає питання про довгострокову стійкість нинішньої владної конфігурації. Це стосується й частини президентського оточення, для якої збереження власних позицій може поступово ставати самостійним пріоритетом.

Однак зовнішній тиск може не послабити В. Зеленського, а тимчасово законсервувати існуючу систему влади. Тут виникає парадокс: публічна спроба Трампа домогтися зміни українського Президента здатна одночасно послаблювати його позиції всередині еліт і зміцнювати політичну стійкість чинної влади загалом у суспільстві. Згідно з дослідженням КМІС, проведеним у вересні 2026 року, 71% громадян, як і раніше, виступають проти проведення виборів під час війни. В умовах війни, що триває, зовнішня вимога змінити президента може сприйматися не як звичайний елемент дипломатичного тиску, а як спроба обмежити український суверенітет.

Для опозиції це створює серйозну проблему. Будь-яка спроба скористатися американським тиском для боротьби із Зеленським ризикує бути представлена як участь у зовнішньому сценарії зміни влади та підігравання РФ. Тому навіть політичні конкуренти президента можуть віддати перевагу дистанціюванню від вимог Вашингтона. У результаті Трамп може мимоволі звузити простір для внутрішньої української опозиції, одночасно збільшивши недовіру до Зеленського серед частини його власного оточення. Це потенційно веде не до негайної зміни влади, а до її подальшої закритості, концентрації рішень і зростання внутрішньої недовіри.

За таких умов в Україні формується ситуація політичного вичікування. Українські еліти поки що не мають достатніх підстав ані для відкритого дистанціювання від Зеленського, ані для безумовної ставки на збереження його влади в попередньому вигляді. З одного боку, президент контролює основні інститути, а альтернативний центр влади не сформований. З іншого — публічний конфлікт із Вашингтоном збільшує невизначеність щодо майбутніх ресурсів, міжнародної підтримки та політичних перспектив чинного керівництва. Тому значна частина політичних гравців може віддати перевагу формальному збереженню лояльності, водночас уникаючи незворотних рішень до прояснення позиції США та європейських столиць. Небезпека для Зеленського тут полягає не стільки в появі організованої опозиції всередині влади, скільки в поступовому зниженні готовності його оточення брати на себе політичні ризики заради збереження існуючої конфігурації.

Європейські держави в цій конфігурації виступають не стільки самостійною противагою США, скільки додатковим центром узгодження інтересів. Німеччина, Франція та Велика Британія зацікавлені в запобіганні політичній дестабілізації України, збереженні її обороноздатності та недопущенні американо-російських домовленостей, які ігнорували б європейську безпеку. Водночас енергетична криза, зростання військових витрат і залежність від американських можливостей обмежують готовність європейців вступати в пряме протистояння з Трампом. Тому найімовірнішою лінією європейських столиць видається спроба одночасно зберегти підтримку Києва, не допустити різкого скорочення американської участі та переконати українське керівництво в необхідності окремих компромісів. Підтримка української державності та підтримка особисто Зеленського при цьому поступово можуть ставати різними політичними питаннями.

 

Верховна Рада України ухвалила закон про забезпечення освітніх прав національних меншин (№ 16119) для розблокування переговорів про вступ до ЄС.

12 жовтня 2026 року Верховна Рада України ухвалила в першому читанні та в цілому законопроєкт № 16119 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення освітніх прав корінних народів України та осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України». Під час голосування в першому читанні документ підтримали 273 народні депутати, а під час остаточного голосування — 266 депутатів. Із 266 голосів за ухвалення закону в цілому 177 забезпечила фракція «Слуга народу», 16 — «Європейська солідарність», 11 — «Батьківщина», 6 — «Голос», ще 56 голосів надали представники депутатських груп і позафракційні парламентарі. Прискорене ухвалення документа було пов'язане з необхідністю виконати домовленості з Угорщиною напередодні запланованої на 13 жовтня міжурядової конференції Україна — ЄС, щоб забезпечити подальше просування переговорних кластерів № 2 «Внутрішній ринок» і № 3 «Конкурентоспроможність та інклюзивне зростання». Законопроєкт № 16119 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення освітніх прав корінних народів України та осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України», зареєстрований у Верховній Раді 1 жовтня 2026 року, став однією з ключових умов досягнутих домовленостей з Угорщиною щодо розблокування подальших переговорів про вступ України до Європейського Союзу.

Угорщина вже зняла блокування просування України за двома переговорними кластерами — № 2 «Внутрішній ринок» і № 3 «Конкурентоспроможність та інклюзивне зростання», які раніше блокувала протягом кількох місяців. 7 жовтня робоча група Ради ЄС з питань розширення (COELA) затвердила результати скринінгу за обома кластерами, а посли держав — членів ЄС погодили направлення Україні запиту на подання переговорних позицій. Остаточне відкриття кластерів було пов'язане з ухваленням Верховною Радою законопроєкту № 16119. Після голосування 12 жовтня цю умову з українського боку виконано, що створює передумови для подальшого просування переговорного процесу.

У результаті ухвалення закону спеціальний статус зможуть отримати школи, в яких понад 50% учнів навчаються мовою національної меншини, що є офіційною мовою ЄС. Учні таких шкіл зможуть здобувати освіту переважно рідною мовою, на чому наполягав уряд Угорщини. Зміни спрямовані на забезпечення права навчання рідною мовою, її використання в освітньому процесі та шкільній документації насамперед для угорської та румунської меншин, а потенційно — для болгарської та інших національних спільнот.

При цьому до голосування навколо законопроєкту № 16119 зберігалися побоювання щодо можливості його ухвалення через суперечності між окремими парламентськими та громадськими групами. Попри підтримку документа на рівні профільних парламентських комітетів і провладних політичних кіл, частина депутатів намагалася пов'язати його ухвалення з просуванням законопроєкту № 15412 про посилення захисту української мови. Близько 30 громадських організацій також виступили за попереднє ухвалення № 15412 у першому читанні як умову підтримки № 16119. Однак за підсумками голосування 12 жовтня необхідну більшість було забезпечено, і побоювання щодо можливого блокування законопроєкту не справдилися.

При цьому сама згода Угорщини на подальше просування України за двома переговорними кластерами ще не означає її згоди на вступ України до ЄС. Будапешт демонструє готовність до продовження переговорів, однак зберігає можливість висувати додаткові вимоги на наступних етапах євроінтеграційного процесу.

 

Масовані удари РФ по енергетиці та критичній інфраструктурі України: Київ як головна зона ризику напередодні опалювального сезону.

Минулого тижня Росія продовжила масовані удари по енергетичній, транспортній та цивільній інфраструктурі України, одночасно змінюючи тактику ракетних атак. Із середини літа 2026 року в характері російських повітряних ударів по Україні простежується помітне розширення переліку цілей. Енергетична інфраструктура, військова логістика, об'єкти військового управління та підприємства ВПК продовжують залишатися основними напрямами російських атак, однак до них дедалі частіше додаються нові категорії об'єктів — цифрова та комунікаційна інфраструктура, транспортні вузли, великі склади, торговельні та інші об'єкти комерційної й міської інфраструктури. Вочевидь, Росія намагається виявити найбільш уразливі точки, ураження яких здатне завдати максимальної економічної шкоди, порушити повсякденне функціонування великих міст і державного апарату, створити дефіцити та додаткові побутові труднощі для населення. Водночас російські удари спрямовані на посилення соціально-психологічного тиску на українське суспільство: створення атмосфери незахищеності, що має сприяти зростанню невдоволення владою, поширенню песимістичних настроїв і відчуття безвиході, а також стимулювати подальший відтік населення з Києва та інших великих міст України.

Загалом завдання російських атак полягає не лише у фізичному руйнуванні української інфраструктури, а й у послідовному ускладненні функціонування держави та економіки: порушенні надання державних послуг, транспортної сполученості міст і постачання, створенні дефіцитів і додаткових витрат для населення. У зимовий період поєднання цих чинників із перебоями електропостачання, опалення та водопостачання здатне посилювати песимістичні настрої, соціальне невдоволення та стимулювати подальший відтік населення з Києва та інших великих міст.

Найскладніша ситуація складається в Києві, де російські удари по енергетиці, мостах та інших об'єктах критичної інфраструктури супроводжуються численними аварійними відключеннями електроенергії, перебоями з водопостачанням і порушеннями роботи громадського транспорту, включно з метрополітеном.

Ситуацію додатково погіршують прицільні удари по енергетичних об'єктах, що забезпечують електропостачання Києва та області. На початку жовтня об'єктом повторних атак стала магістральна підстанція 750 кВ «Київська» в Макарівському районі Київської області, через яку здійснюється передача електроенергії, зокрема від Рівненської АЕС, до київського енерговузла. Київ уже повертається до графіків відключення світла після літньої перерви. Станом на 8 жовтня в Київській області були опубліковані оновлені графіки відключень електроенергії, що передбачають відсутність світла до 14 годин на добу. У самому Києві перебої з електропостачанням призвели до часткової зупинки трамваїв і тролейбусів у Києві, а також до зупинки руху на всіх трьох лініях метрополітену.

На початку жовтня кілька атак РФ припали на Південний міст, а 3 жовтня було пошкоджено Північний міст. Саме Північний і Південний мости стають двома ключовими об'єктами таких атак, оскільки забезпечують найважливіші транспортні зв'язки між берегами Дніпра. На цих переправах уже вживаються додаткові захисні заходи: встановлюються антидронові сітки та кулеметні турелі для протидії безпілотникам. Це свідчить про те, що загрозу повторних ударів розглядають як довготривалу. Для Києва ці мости становлять особливу вразливість: понад третина приблизно тримільйонного населення столиці проживає на лівому березі, тоді як значна частина робочих місць, адміністративних установ і міської інфраструктури зосереджена на правому. Тому навіть без фізичного руйнування мостів їхнє тимчасове закриття здатне порушити пасажирські та вантажні перевезення, збільшити навантаження на решту переправ, ускладнити роботу комунальних та екстрених служб і фактично на кілька годин розділити місто на дві частини.

Хоча повного транспортного колапсу вдалося уникнути, місто зіткнулося із суттєвими обмеженнями роботи систем життєзабезпечення напередодні опалювального сезону. Мер столиці Віталій Кличко рекомендував жителям, які мають родичів або друзів за межами Києва, розглянути можливість тимчасового переїзду, а також підготувати запаси питної та технічної води, продуктів, ліків і автономні джерела живлення. При цьому він підкреслив, що не закликає до повної евакуації столиці, оскільки саме цього домагається Росія.

Водночас загострився конфлікт між центральною та міською владою щодо готовності Києва до зими. Президент, уряд і РНБО заявили про практично повне невиконання міського плану стійкості, що порушило питання не лише про стан захисної інфраструктури, а й про розподіл відповідальності між центральними органами влади та керівництвом столиці. Головна проблема полягає в тому, що підготовка до можливих масштабних відключень електроенергії, опалення та водопостачання виявилася недостатньою вже до середини жовтня, коли можливості оперативно усунути системні недоліки суттєво обмежені.

Тривають атаки на інші українські міста, енергетичні об'єкти, промислові підприємства та транспортну інфраструктуру. Особливе місце посідають трагедії у Прилуках, Краматорську та Запоріжжі, де сукупні втрати серед цивільного населення сягнули близько 70 загиблих.

Україна формує багаторівневу систему протиповітряної оборони, що включає два основні ешелони ППО та окремий ешелон дронів-перехоплювачів. Однак масові постачання реактивних безпілотників-перехоплювачів очікуються не раніше кінця листопада. За даними заступника командувача Повітряних сил ЗСУ Юрія Черевашенка, з військовими працюють близько 20 виробників таких апаратів, 14 компаній проводять випробувальні польоти, шість уже мають результати зі знищення реактивних дронів, а розробки трьох визнані перспективними. Два апарати пройшли кодифікацію, включно з Predator («Хижак»). Наявні перехоплювачі розвивають швидкість близько 460–500 км/год, окремі виробники заявляють до 700 км/год, тоді як у Повітряних силах допускають збільшення швидкості російських реактивних БПЛА до 800–900 км/год.

 

Ситуація на фронті.

Територіальні зміни на фронті, попри високу інтенсивність бойових дій, залишаються порівняно невеликими. За минулий тиждень російські війська захопили близько 33 км² української території. Станом на 12 жовтня 2026 року РФ контролює приблизно 117,093 тис. км², або 19,39% території України. Найскладніша ситуація на фронті для ЗСУ зберігається в Донецькій області — на Добропільському, Костянтинівському та Краматорсько-Слов'янському напрямках.

Добропільський напрямок (Донецька область). Російські війська проникають на околиці Добропілля. Захоплення міста може стати основною метою РФ до кінця 2026 року, відкриваючи можливості для подальшого наступу на Дружківку, Краматорськ та охоплення Слов'янсько-Краматорської агломерації.

Костянтинівський напрямок (Донецька область). Надходять повідомлення про скорочення української присутності в Костянтинівці та розширення російського контролю. За окремими даними, значна частина міста вже зайнята російськими військами. Бої зміщуються в напрямку селища Олексієво-Дружківки.

Краматорсько-Слов'янський напрямок (Донецька область). Відзначається просування РФ на окремих ділянках і спроби розвинути наступ із півночі в напрямку Святогірська та Слов'янська.

Оріхівський і Гуляйпільський напрямки (Запорізька область). Російські групи проникають в Оріхів, але поки не закріплюються. Місто утримують ЗСУ. На захід від Гуляйполя російські війська просунулися на 3–5 км, зайняли кілька невеликих населених пунктів і намагаються охопити Оріхів зі сходу та північного сходу.

Куп'янський напрямок (Харківська область). РФ заявляє про практично повний контроль над Куп'янськом-Вузловим і прилеглим лівобережжям. Також розширюється російський виступ у районі Колодязного.

Новопавлівський напрямок (Дніпропетровська область). Тривають важкі позиційні бої за Новопавлівку без суттєвих змін лінії фронту. Активна фаза українського контрнаступу на цій ділянці завершилася.

Херсонський напрямок (Херсонська область). У районі Олешок і вздовж Дніпра тривають взаємні обстріли, дії ДРГ і бої за острови в дельті річки. Суттєвих територіальних змін немає.

 

Карта бойових дій.

(За даними Deep State map)

Донецька область.

 

 

Соціологічні настрої в Україні: зростання невдоволення владою, електоральна конкуренція та зміна ставлення до завершення війни.

Згідно з дослідженням Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проведеним 12–21 вересня 2026 року, 45% українців вважають, що події в країні розвиваються в неправильному напрямку, 40% — у правильному, ще 15% не визначилися. Порівняно з лютим 2024 року співвідношення оцінок практично не змінилося: частка позитивних відповідей знизилася з 44% до 40%, негативних — із 46% до 45%, а тих, хто не визначився, зросла з 10% до 15%. При цьому сприйняття ситуації тісно пов'язане зі ставленням до президента Володимира Зеленського: серед тих, хто повністю йому довіряє, 61% вважають напрямок розвитку країни правильним, серед тих, хто скоріше довіряє, — 54%, тоді як серед тих, хто не довіряє президенту, 77% оцінюють те, що відбувається, негативно.

Значно помітніше погіршилося емоційне ставлення громадян до чинної влади. Розчарування відчувають 44% опитаних проти 36% у грудні 2025 року, сором — 33% проти 20%, злість — 20% проти 14%, ненависть — 14% проти 11%, байдужість — 12% проти 7%. Надію, як і раніше, відчувають 23%, співчуття — 16%. Гордість відзначають лише 7%, симпатію та сміх — по 4%. Якщо у грудні 2025 року після розчарування другою найпоширенішою емоцією була надія, то до вересня 2026 року її випередив сором, а злість вийшла на четверте місце.

При цьому 71% українців виступають проти проведення виборів зараз, тоді як 24% вважають їх необхідними, ще 4% не визначилися. Більшість прихильників негайного голосування — 53% — спостерігається лише серед громадян, які зовсім не довіряють Зеленському. Навіть серед тих, хто скоріше не довіряє президенту, 58% виступають проти виборів за нинішніх умов. Водночас 53% вважають, що Зеленський має обмежитися нинішнім президентським терміном, проти 46% у грудні 2025 року. За його участь у наступних виборах виступають 42% проти 45% раніше. Серед тих, хто повністю довіряє президенту, його повторну участь підтримують 85%, серед тих, хто скоріше довіряє, — 53%, серед тих, хто скоріше не довіряє, — 20%, серед тих, хто зовсім не довіряє, — 7%.

У суспільстві, як і раніше, переважає думка, що країна рухається в неправильному напрямку — 45% проти 40%, найбільш виражена ця оцінка серед громадян, які не довіряють Президенту.

При цьому у ставленні до влади формується більш виразний негативний тренд. Якщо у грудні 2025 року після розчарування другою найпоширенішою емоцією була надія, то тепер на друге місце вийшов сором — 33%, надія опустилася на третє (23%), а на четверте місце піднялася злість — 20%, випередивши співчуття (16%).

Змінилося й ставлення до політичного майбутнього В. Зеленського. Якщо у грудні 2025 року громадська думка була практично розділена порівну — 46% за один термін і 45% за його участь у наступних виборах, то зараз більшість — 53% — вважають, що В. Зеленський має обмежитися нинішнім президентським терміном. При цьому 71% як і раніше виступають проти проведення виборів під час війни зараз.

Згідно з іншим дослідженням Соціологічної групи «Рейтинг», проведеним 3–5 жовтня 2026 року, найбільшою довірою серед українських політичних і державних діячів користується Валерій Залужний — 64% за 25% недовіри, баланс +39 відсоткових пунктів. Володимиру Зеленському довіряють 53%, не довіряють 40%, баланс +13 в. п.; Кирилу Буданову — відповідно 53% і 31%, баланс +22 в. п. Михайлу Федорову довіряють 38%, не довіряють 25%, при цьому 29% про нього не чули. Євгену Хмарі довіряють 29%, не довіряють 16%, а 43% не знайомі з ним. Петру Порошенку довіряють 24%, не довіряють 70%, баланс −46 в. п. Андрію Сибізі довіряють 24%, не довіряють 18%, при цьому 48% про нього не чули.

У гіпотетичному президентському рейтингу Зеленський зберігає мінімальну перевагу над Залужним — 22,9% проти 20,2% серед усіх опитаних і 26,7% проти 23,6% серед виборців, які визначилися та мають намір голосувати. Далі йдуть Петро Порошенко — 7,6% і 8,9% відповідно, Михайло Федоров — 7,6% і 8,8%, Кирило Буданов — 6,7% і 7,8%, Андрій Білецький — 5,4% і 6,3%, Дмитро Разумков — 5,1% і 6,0%, Сергій Притула — 2,4% і 2,8%, Юлія Тимошенко — 1,9% і 2,2%, Юрій Бойко — 1,4% і 1,6%. Іншого кандидата обрали б 4,5% усіх респондентів, 5,2% не мають наміру голосувати, ще 9,2% не визначилися.

Очікування українців щодо зими 2026–2027 років переважно негативні. Погіршення економічної ситуації очікують 71% респондентів, зокрема 24% — значного; погіршення ситуації в енергетиці — 63%, включно з 24% тих, хто очікує значного погіршення; загальної ситуації в Україні — 55%, з яких 17% прогнозують значне погіршення. Не очікують змін відповідно 17%, 18% і 25%, а покращення — лише 7%, 10% і 12%. При цьому оцінки перспектив фронту помітно менш песимістичні: 33% очікують покращення, 30% — відсутності змін і 22% — погіршення, ще 15% не визначилися. Порівняно з попередньою зимою 47% очікують приблизно такої самої ситуації з енергопостачанням, 39% — погіршення і 9% — покращення. Ці показники практично повторюють жовтень 2025 року, коли відповідні частки становили 46%, 38% і 11%.

У президентському рейтингу В. Зеленський зберігає мінімальну перевагу над В. Залужним. Різниця між ними становить 2,7% серед усіх опитаних і 3,1% серед виборців, які визначилися та мають намір голосувати.

Однак у В. Залужного значно вищий баланс довіри (+39% проти +13% у В. Зеленського), а рівень недовіри до чинного Президента суттєво більший — 40% проти 25%.

Таке співвідношення створює серйозні передумови для поразки В. Зеленського у другому турі в разі протистояння з В. Залужним.

Крім того, В. Залужний залишається єдиним вагомим конкурентом В. Зеленського на президентських виборах. Підтримка інших потенційних претендентів, зокрема М. Федорова (7,6%) і К. Буданова (6,7%), суттєво нижча за показники двох лідерів.

Згідно з дослідженням Соціологічної групи «Рейтинг», проведеним 3–5 жовтня 2026 року, 62% українців вважають, що зараз у війні не перемагає жодна зі сторін, 26% бачать перевагу України і 6% — Росії. При виборі між миром і перемогою 50% вважають мир важливішим за будь-яку перемогу, 41% — перемогу важливішою за будь-який мир. При цьому порівняно з червнем 2026 року підтримка пріоритету перемоги зросла з 30% до 41%, а пріоритету миру знизилася з 59% до 50%.

Припинення бойових дій і пошук компромісу на переговорах підтримують 57% українців, проти 54% у червні 2026 року. Продовження війни до повернення Донбасу та Криму підтримують 21%, до відновлення лінії контролю станом на 23 лютого 2022 року — 13%, ще 9% не визначилися. Порівняно з лютим 2023 року підтримка продовження війни до повернення Донбасу та Криму скоротилася з 73% до 21%, тоді як частка прихильників припинення бойових дій і переговорного компромісу зросла з 12% до 57%.

Найбільш реалістичним шляхом завершення війни 57% вважають пошук компромісу на переговорах за участю інших країн, 26% — прямі переговори з Росією і лише 9% — відмову від переговорів заради продовження війни до звільнення всіх територій. Із червня 2022 року підтримка продовження війни до повного звільнення територій скоротилася з 59% до 9%, а перевага міжнародного переговорного формату зросла з 36% до 57%. При цьому з березня 2025 року частка прихильників прямих переговорів із РФ збільшилася з 2% до 26%, тоді як підтримка міжнародного формату знизилася з 85% до 57%.

Територіальні поступки заради довгострокового миру допускають 56% опитаних, однак лише за наявності гарантій безпеки з боку США та європейських партнерів, включно з фінансуванням Сил оборони та постачанням озброєнь. У серпні 2025 року таких було 59%. Проти територіальних поступок виступають 35% проти 33% раніше, а безумовні поступки допускають лише 3%. При цьому 68% вважають, що остаточне рішення про територіальні поступки має ухвалюватися громадянами України на всеукраїнському референдумі, 17% відводять це право президенту і 9% — Верховній Раді.

Фактично за три з половиною роки відбулася кардинальна зміна суспільних настроїв. Із червня 2022 року до жовтня 2026 року суспільство переходить від орієнтації на воєнне звільнення всіх територій до пошуку переговорного врегулювання. Вимога повного звільнення територій перестала бути домінуючою позицією, поступившись місцем підтримці припинення бойових дій і переговорного компромісу.

Із лютого 2023 року до жовтня 2026 року підтримка продовження війни до повернення Донбасу та Криму скоротилася з 73% до 21% (−52 в. п.), тоді як частка прихильників припинення бойових дій і пошуку компромісу на переговорах зросла з 12% до 57% (+45 в. п.). При цьому з березня 2025 року до жовтня 2026 року помітно посилилося сприйняття прямих переговорів із РФ як реалістичного шляху завершення війни.

 

Руслан Бортнік, Оксана Красовська

для Українського Інституту Політики

 

Друзі, нагадуємо, що для організацій, бізнесу та приватних клієнтів доступні додаткові аналітичні продукти Українського Інституту Політики: Weekly Intelligence Brief, Geopolitical Risk Reports, Executive Briefings, а також спеціальні аналітичні матеріали та прогнози за індивідуальним запитом. Для отримання додаткової інформації звертайтеся за адресою: uiamp2012@gmail.com або за телефоном: +38 (093) 757-75-65.