Рік тому, 29 березня 2022 року, у Стамбулі відбулися переговори між Києвом і Москвою. На порядку денному стояло одне єдине питання – війна чи мир в Україні. Передбачалося, що саме Туреччина має стати певною точкою фінального узгодження позицій обох делегацій. Консультації завершилися "жестом доброї волі росіян": Москва заявила, що відводить війська з київського і чернігівського напрямків.
Водночас офіційного підписання будь-яких документів не відбулося, а Україна і РФ відтоді не підтримують жодних дипломатичних контактів. Що пішло не так під час стамбульських переговорів, і чи хтось здатний посадити сторони за стіл – розбиралися Vesti.ua
Стамбульский пат
Рівно рік тому, 29 березня 2022 року, у Стамбулі завершилися переговори України та Росії щодо врегулювання війни. Член російської делегації, заступник міністра оборони Олександр Фомін повідомив, що російські військові "кардинально скоротять воєнну активність на київському і чернігівському напрямках". Прес-секретар Путіна Пєсков, говорячи про відведення військ РФ з Київської області, зазначив, що це "жест доброї волі" для створення сприятливих умов для переговорів.
Щоб створити сприятливі умови для переговорів, ми хотіли зробити жест доброї волі. Ми можемо прийняти серйозні рішення під час переговорів, тому президент Путін наказав нашим військам піти з регіону", - пояснив тоді речник російського президента. Він наголосив, що Москва через переговори хоче покласти край "військовій операції" і зацікавлена в тому, щоб президент України погодився на висунуті умови.
Однак жодною перспективою ці переговори не ознаменувалися. Результати були дуже скромними. За задумом сторін, резюме мала стати чернетка остаточних домовленостей Києва з Москвою. Після цього включатимуться міністри закордонних справ, а потім, як передбачалося, президенти України та РФ для підписання мирної угоди. Попри це вже рік сторони не виходять на контакт, і війна триває.
За кілька днів до зустрічі делегацій у Стамбулі Володимир Зеленський окреслив контури угоди української сторони з Москвою: виведення російських військ з України, повернення до позицій, які обидві сторони займали до 24 лютого. Поступками з боку Києва стане "готовність йти на нейтралітет" з принциповими гарантіями від третіх країн, а також якась поступка у питанні Криму.
Крім того, Зеленський виключив "денацифікацію" і "демілітаризацію", додавши, що перемовники їх взагалі не обговорюють. Росія висувала свій список вимог до Києва: позаблоковий статус України, закріплений на рівні парламенту з проведенням референдуму, визнання Україною ОРДЛО в адміністративних кордонах Донецької та Луганської областей, "денацифікація" і "демілітаризація", визнання Криму російським, а також ухвалення статусу "другої" державної мови російської.
Глава парламентської монобільшості Давид Арахамія, член української делегації, пояснив, що серед гарантів угоди про безпеку Україна бачить країни Ради безпеки ООН – Британію, Китай, Росію, США, Францію, Туреччину, Німеччину, Канаду, Італію, Польщу, Ізраїль. Підписувати будь-які угоди за підсумками стамбульської зустрічі Україна не збиралася, – заявляв тоді міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. За його словами, програма-мінімум для делегації у Стамбулі – гуманітарні питання, максимум – припинення вогню. "Підписання документів у Стамбулі не планується. Ця зустріч потрібна для звірення позицій. Після чого мирний план має бути затверджено на засіданні РНБО, яке може мати деякі директиви. Потім зустріч міністрів, а лише потім – президентів", - сказав тоді Кулеба.
Нагадаємо, що до Стамбула перші три раунди переговорів відбулися у Білорусі: 28 лютого у Гомелі, 3 та 7 березня – у Бресті. Українську сторону представляли радник офісу президента Михайло Подоляк, члени Верховної Ради Давид Арахамія, Рустем Умеров, Олексій Резніков, Андрій Костін, заступник міністра закордонних справ Микола Точинський і банкір Денис Кірєєв. Наступного дня останній був вбитий в українській столиці. За кілька годин у Головному управлінні розвідки Міноборони України Кірєєва назвуть одним з трьох своїх співробітників, які загинули у перші дні війни, захищаючи Україну. До російської делегації увійшли Володимир Мединський, Борис Гризлов, Леонід Слуцький, Андрій Руденко та Олександр Фомін.
Тоді, за словами українських делегатів, однією з проблем стала "несамостійність представників Росії" і відсутність у них конкретних вимог та пропозицій щодо механізмів їх виконання. Вже за кілька днів, 10 березня, у рамках дипломатичного форуму в Анталії відбулася зустріч міністрів закордонних справ України та Росії Дмитра Кулеби і Сергія Лаврова, а 29 березня у Стамбулі стартували переговори на рівні делегацій.
Між двома вогнями
За рік повномасштабного вторгнення РФ в Україну "послуги" посередника найчастіше пропонував турецький лідер Реджеп Ердоган. Президент Туреччини неодноразово заявляв, що його країна зможе відіграти вирішальну роль у закінченні війни, розраховуючи, що це значно зміцнить його позиції на міжнародній арені та популярність у країні.
Нагадаємо, у середині травня в Туреччині відбудуться президентські та парламентські вибори, на яких у Ердогана дуже хитке становище зважаючи на внутрішню кризу і наслідки нещодавнього землетрусу. Виходячи з цього, каже міжнародник Володимир Воля, логічно звернути увагу на зовнішньополітичні успіхи. "Ердоган справді має унікальну позицію, але, швидше, це не про його дипломатичні здібності, а про бажання Путіна розмовляти з турками, зміцнюючи двосторонні економічні відносини”. Але миротворчі перспективи у турецького лідера не такі гарні, продовжує Воля, Ердоган ніколи не зможе переконати Кремль назавжди відмовитися від анексії українських територій.
На початку 2023-го до процесу дедалі активніше залучається ще один перемовник. Минулого тижня Москву відвідав з офіційним візитом голова КНР Сі Цзіньпін. Після цього у ЗМІ з'явилася інформація про готовність Пекіна провести переговори з Володимиром Зеленським. Офіційно ані Китай, ані Україна ці чутки поки що не підтвердили, але й не спростували. Напередодні український лідер запросив Сі до Києва, на що китайське МЗС відповіло дуже скупо – комунікація між країнами триває, проте зустріч лідерів поки що не планується. "Підтримуємо спілкування з українською стороною, про можливу зустріч інформації немає", - йдеться у повідомленні.
Оглядачі європейської преси вже не перший місяць розмірковують про перспективи китайського посередництва на тлі війни в Україні, але, зважаючи на все, поки що Китай відмовляється від взаємодії з Києвом. "Спільні заяви, підписані Путіним і Сі у Росії, чітко дають зрозуміти, що Пекін відмовився від політичного нейтралітету в українському питанні. У цих папірцях немає китайської поваги до України як до незалежної держави і суверенного суб'єкта міжнародних відносин. А, швидше, як до сфери політичного впливу. Сі не має наміру питати ні Україну, ні український народ", - пояснює міжнародник Володимир Воля. Він впевнений, що вся ”миротворчість” КНР завершилася саме візитом Сі до РФ.
Негативно до подібних спроб Пекіна "пірнути" в українське питання поставилися і у Вашингтоні. Китай не може бути неупередженим посередником між Україною та Росією, Пекін досі не засудив російське вторгнення і продовжує торгувати з Москвою, - заявив координатор зі стратегічних комунікацій Ради національної безпеки при Білому домі Джон Кірбі. "Я не думаю, що ми можемо розумно дивитися на Китай як на неупередженого (учасника) у будь-якому разі”.
Однак політичні союзники КНР виступили за ідею а-ля Китай-миротворець. Одне з найбільш підтверджень того ілюструє газета Financial Times. Китай за задумом має виступити посередником у припиненні війни проти України, натомість згадок про обов'язкове виведення російських військ у трактуванні бразильців немає.
Існують і менш формалізовані ініціативи. Рік тому про готовність посприяти Києву та Москві заявили і у Ватикані. Папа Римський Франциск повідомив, що робитиме все можливе, щоб виступити посередником і покласти край війні між РФ та Україною. "Святий Престол готовий зробити все можливе для посередництва і припинення конфлікту в Україні", – сказав понтифік в інтерв'ю виданню La Stampa.
Насправді, каже Володимир Воля, миротворцем може виступити абсолютно будь-яка країна, Індія, Саудівська Аравія, держави Латинської Америки, крім Бразилії, і Південної Африки. Але є дві червоні лінії. Наприклад, Росія ніколи не визнає як посередника країну, яка запровадила проти Москви санкції та підтримувала антиросійські резолюції, як це було зі Швейцарією. Також, за словами експерта, це має бути держава, яка має міцні політичні контакти на перспективу. "Ще одна червона лінія – це повага до посередника територіальної цілісності України, в її кордонах 1991 року. Інші країни – відразу в умовному чорному списку".
Взаємовиключні позиції
Певні "миротворчі" зусилля робив і президент Франції Еммануель Макрон, який пропонував провести "мирну конференцію", і навіть глава МЗС Угорщини Петер Сіярто, який висловлював намір комунікувати з усіма сторонами. Проте важливо розуміти позиції обох країн станом на даний час, щоб розібратися в тому, наскільки взагалі ефективними будуть будь-які ініціативи.
Україна відмовилася від переговорної позиції, яка була у неї станом на 29 березня 2022-го, і тепер її позиції будуються на "10 кроках", заявлених Володимиром Зеленським на саміті G20 на Балі у листопаді. Головні з них - повне відведення ЗС РФ з території України (і станом не на 24 лютого 2022-го, а на 1991 рік, тобто і з Криму, і з Донбасу); компенсація збитків і руйнувань за рахунок російських активів; надання Україні гарантій безпеки міжнародної спільноти; досягнення справедливості у вигляді створення Спецтрибуналу щодо злочинів агресії РФ.
А ось наступна умова є хіба що офіційною, але до "10 кроків" не входить: Україна не хоче і не сідатиме за стіл переговорів, доки в Кремлі перебуває Володимир Путін. У середині лютого Володимир Зеленський, відповідаючи на запитання ВВС про можливість досягнення компромісів, відповів, що кожна людина у житті проживає мільйон компромісів. "Вони щодня відбуваються. Питання - з ким. Компроміс з Путіним? - Ні! Чому? - Тому що немає віри", - зазначив він.
Позиція РФ, схоже, не в досягненні миру (хоча на словах Кремль і стверджує про це), а в досягненні завдань, поставлених перед військовими. Найкраще про це скажуть самі представники РФ: "Усі хочуть, щоб ситуація в Україні завершилася, але тут важливий не час, а якість підсумків для російських людей", - сказав на початку лютого глава МЗС РФ Сергій Лавров.
У грудні він заявляв, що Кремль "ніколи не просив про переговори, але готовий вислухати, якщо хтось має інтерес до переговорного рішення". Однак два місяці тому глава МЗС говорив інше: Москва готова говорити з Заходом, якщо той "звернеться з реалістичними пропозиціями, які спираються на принципи рівноправності та взаємної поваги до інтересів, спрямованих на пошук компромісів і баланс інтересів усіх країн у регіоні".
Тобто до діалогу РФ готова, але тільки у разі, якщо він проходитиме за її правилами. Українські пропозиції відбулися буквально на етапі їхньої заяви: на тому самому саміті G20 Лавров назвав умови, висунуті Зеленським, "заздалегідь нереалістичними і неадекватними у цій ситуації".
І буквально 29 березня прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков заявив, що переговори РФ з Україною неможливі. "Ми неодноразово говорили, що цілі РФ можуть досягатися різними шляхами - це політично-дипломатичний або, якщо політично-дипломатичним зараз неможливо, а у випадку з Україною вони неможливі, на наш жаль, то військовими, тобто через проведення “спецоперації", - сказав він.
Тільки повний розгром
Відповідей на запитання, "чому РФ не хоче говорити про мир?", є кілька. У звіті за 27 березня американський Інститут вивчення війни (ISW) зазначає, що в елітах РФ існує віра у ймовірність досягнення повної перемоги в Україні. "Ні Україна, ні Захід не переконали його (Путіна – ввт.) в тому, що він має розглянути можливість ухвалення якогось нестандартного чи компромісного рішення, – зазначають автори звіту. – Натомість Путін, як і раніше, зосереджений на досягненні своїх первісних воєнних цілей за допомогою затяжного конфлікту, в якому він переможе, або нав'язавши свою волю Україні силоміць, або зламавши волю українського народу після того, як вичерпається підтримка Києву з боку Заходу".
Другий момент: влада РФ, яка заявляє про “війну з колективним Заходом” чи “протистояння з НАТО на території України” просто не зможе пояснити своєму суспільству ще один "жест доброї волі", якщо доведеться відводити війська з української території. "Російська пропаганда згодовує суспільству, що Азов став "внутрішнім морем", РФ отримала сухопутний коридор у Крим, є ЗАЕС, є вода на півострів. І нехай цілі, які ставилися РФ в Україні, не досягнуто, - не схоже, що РФ від них відмовилася , а Путін - має намір поступатися своїми позиціями", - вважає політолог Руслан Бортник.
ISW завершує прогноз: лише воєнні поразки здатні підштовхнути Росію сісти за стіл переговорів. Що вважати такими – питання. Дані про втрати ЗС РФ засекречені (як, зрештою, і про втрати української армії). Міноборони України називає цифру 172 тис. осіб особового складу. Американський Центр стратегічних і міжнародних досліджень CSIS на початку березня давав меншу суму, 60-70 тисяч військовослужбовців. Загальні втрати (убитих і поранених) за підрахунками CSIS становлять від 200 тисяч до 250 тисяч осіб, включаючи як найманців ПВК "Вагнер", так і військових з т.зв. "ЛДНР". Подібні цифри у лютому називало видання The New York Times, а також британська розвідка (загальна кількість безповоротних втрат вона оцінює у 40-60 тисяч осіб).
Виходить, що навіть втрати понад 200 тис. солдатів пораненими і вбитими - а це приблизно дорівнює всьому обсягу армії РФ, що вторглася в Україну 24 лютого 22-го, - не здатна змусити РФ відмовитися від своїх планів. "Навіть серйозна воєнна поразка не змусить РФ сісти за стіл переговорів - лише повний розгром, коли йтиметься про вхід на територію України військ союзників, про оточення російських військ, їхню капітуляцію, - вважає Бортник. - Але це ж правило працює і у зворотний бік: навіть локальні поразки української армії не змушуватимуть нас погоджуватися на якийсь компроміс, який не відповідатиме принципам територіальної цілісності та суверенітету України".
Час до осені
Зрештою, головне питання: невже воювати доведеться "до самого кінця"? Не виключено, що це так, і в цьому випадку війна, ймовірно, не завершиться 2023 року. Адже будь-який, навіть дуже успішний контрнаступ українських сил не завдасть ЗС РФ радикальної поразки на полі бою, порушивши стійкість Кремля. "Шанс, що ця війна закінчиться цьогорічною перемогою, є. Я це серйозно обдумую, багато знаю - і це вселяє в мене оптимізм", - сказав днями глава Міноборони України Олексій Резніков в інтерв'ю німецькій Bild.
Сподівання українських військових пов'язані саме з успішністю контрнаступу. Радник головнокомандувача ЗСУ генерал Назаров на початку березня сказав, що переговори можливі, але після деокупації Запорізької та Херсонської областей. "РФ втратить сухопутний коридор, сам Крим опиниться під загрозою. Важливою є і північ Луганської області, контрнаступ там ускладнить контроль над окупованими територіями Донбасу. Війна переміститься в межі РФ, і росіяни намагаються всіма силами цього не допустити", - сказав Назаров.
Однак треба враховувати і те, що були випробувані ще не всі формати переговорів. Наприклад, завжди залишається такий: "колективний Захід з РФ", де в ролі першого виступатиме альянс зі США, ЄС та Британії. Саме такий формат було запропоновано 14 березня колишнім головою Мюнхенської конференції з безпеки Вольфгангом Ішингером (він назвав його "переговорним Рамштайном"). "Західний світ вже зараз має створити посередницьку контактну групу, яка має взяти участь у майбутніх переговорах щодо завершення війни Росії проти України. Переговорний Рамштайн почне працювати лише після того, як Київ ухвалить рішення про діалог з Москвою", - уточнив Ішингер.
Обережність у формулюваннях пов'язана, швидше, саме з небажанням підштовхувати Україну до переговорів напередодні воєнної операції. Тій же Bild наприкінці лютого вдалося поспілкуватися з джерелами в урядових колах Німеччини і США і, за їхніми словами, Україна має час до осені, щоб відвоювати свої території. "Якщо зробити це не вдасться, або успіх буде частковим, - тиск на Київ про початок переговорів з РФ буде посилено", - констатує видання.
Найімовірніше, проблема у термінах і виборах. У США вже почалася передвиборча кампанія. Самі вибори президента відбудуться наприкінці 2024 року, і, за станом "на сьогодні", дуже великі шанси на перемогу у республіканця і колишнього глави Білого дому, Дональда Трампа. А його позиція щодо війни і РФ відома, мабуть, надто добре. Днями, відповідаючи на запитання ведучого Fox News про те, як би він завершив війну в Україні, Трамп заявив: на місці Джозефа Байдена він домовився б про недопущення повномасштабного вторгнення РФ в Україну, навіть ціною окупації додаткових українських територій.
