“Ми будемо вимірювати наш успіх не лише битвами, які ми виграємо, а й війнами, які ми закінчуємо, і, можливо, найважливіше — війнами, в які ніколи не вступаємо”, — сказав в інавгураційній промові новий господар Білого дому.
Дональд Трамп не згадав безпосередньо про війну проти України, однак багато хто побачив у його словах наміри припинити російську агресію. Тим паче що напередодні інавгурації новообраний президент США висловився доволі чітко: “Я покладу край війні в Україні. Припиню хаос на Близькому Сході. Відверну Третю світову, а ви собі уявити не можете, які ми близькі до неї”.
Аналітики відзначають, що в Дональда Трампа, зокрема і після спілкування з президентом України та деякими лідерами ЄС, з’явилось розуміння, що для початку будь-якого переговорного процесу потрібне посилення України, а не її ослаблення. Також у команді нового президента є розуміння, яким фундаментальним питанням для України є гарантії безпеки.
Адміністрація Трампа, на відміну від адміністрації Байдена, позитивно відреагувала на ідею військової місії європейських країн в Україні. А генерал Кіт Келлог, призначений спецпредставником США з питань України, заявив про можливість юридично закріплених двосторонніх гарантій безпеки між Києвом і Вашингтоном.
В експертних колах не відкидають, що може йтися про угоди, які Сполучені Штати уклали з Ізраїлем, Японією, Південною Кореєю та деякими іншими державами. Що ж це за угоди і наскільки ймовірно, що в умовах, коли одностайної згоди на вступ України до НАТО у блоці немає, ми можемо укласти договір з Трампом, який покладе край збройній агресії РФ?
— На сьогодні низка країн, як-от Ізраїль, Японія, Південна Корея, Австралія, Філіппіни, Нова Зеландія, мають двосторонні угоди зі США про співпрацю в галузі оборони, — пояснює політтехнолог Андрій Золотарьов. — Зауважте, ці держави не є членами НАТО. Однак Вашингтон їм надав чіткі гарантії безпеки.
Для прикладу, договір Австралії, Нової Зеландії та Сполучених Штатів від 1951 року, його ще називають Договором ANZUS (від початкових літер назв держав), зобов’язує Австралію та США проводити консультації щодо спільних загроз і діяти проти таких загроз. За угодою про взаємну оборону, підписаною 1953 року між США і Південною Кореєю, Штати мають право використовувати наземні, повітряні та морські сили на території Республіки Кореї і поблизу неї. А збройний напад на Південну Корею вважається нападом на США.
Схожий договір про взаємну співпрацю та безпеку має зі Сполученими Штатами Японія — сторони уклали його 1951 року і переглянули через дев’ять років. Тоді Вашингтону надано право створювати бази на архіпелазі в обмін на зобов’язання захищати Японію в разі нападу.
Ізраїль та США, починаючи з 1952 року, підписали численні двосторонні угоди про співпрацю в галузі оборони. Щоправда, ці держави не мають окремої двосторонньої угоди, яка б містила безпекові зобов’язання щодо допомоги одна одній у разі конфлікту. Ізраїльська модель — це про двосторонні відносини, в яких США виступають гарантом безпеки Ізраїлю.
Як бачимо, загалом усі ці угоди дуже схожі за змістом на статтю 5 Статуту НАТО, яка каже, що напад на одного члена Альянсу є нападом на всіх. Тобто такі союзи нічим не гірші від членства у НАТО.
— У світі насправді є три типи гарантії безпеки, — додає директор Українського інституту політики Руслан Бортник. — Перший — це блокові гарантії, коли країна бере участь у військовому блоці на кшталт НАТО. Другий тип — союзні гарантії, коли держава укладає безпекову угоду з іншими державами чи державою. І третій тип — коли на рівні глобальних систем ухвалюють рішення про недоторканність нейтральних країн. Яскравим прикладом тут є Швейцарія.
Блоковий характер гарантій для України на сьогодні малоймовірний. Адже вступ України до НАТО не підтримує чимало держав. І не тільки ті, про які говорять, — США, Німеччина, Словаччина, Угорщина. Навряд чи цей вступ підтримують у Туреччині, Італії та багатьох інших країнах.
Ізраїльський режим безпеки також навряд чи доступний нам. Чому? Бо ми не маємо ядерного статусу й такого потужного лобі, яке має єврейська спільнота у політичній системі США.
— А підписання угоди про взаємну оборону зі США на кшталт тих, які мають Японія чи Південна Корея, для нас можливе?
● Р. Бортник:
— Так, я би не відкидав укладення двостороннього оборонного договору між США та Україною, хоч деякі американські консультанти й політики нині заперечують таку можливість. Зауважу, що союзницькі угоди США з Японією та Південною Кореєю, які передбачають розміщення американських військових баз на їхній території, свого часу, після кровопролитних війн, стали елементом балансування між Радянським Союзом і Китаєм з одного боку та Сполученими Штатами з другого.
Так само не варто повністю скидати із шальок терезів можливість отримання міжнародно визнаних гарантій безпеки для нейтральної України. Маю на увазі швейцарський сценарій, за якого країна отримує гроші на відновлення й на повноцінне функціонування свого військово-промислового комплексу, а також — глобальні гарантії безпеки. Реальною гарантією безпеки в цій ситуації є не документ, а озброєний до зубів нейтралітет. Щоправда, цей варіант менш імовірний, ніж попередній.
— Чому для України найдієвішими можуть бути гарантії безпеки саме з боку Вашингтону?
● Р. Бортник:
— Нині створюється ситуація, коли США намагаються перекласти питання гарантій безпеки для України на плечі європейських партнерів, передусім Франції та Британії. Однак гарантії безпеки Франції та Британії для України недостатні. Немає впевненості в тому, що ці країни зможуть їх дотримувати, адже їхня військова сила незначна. Понад те, історія пам’ятає гарантії безпеки, які Британія і Франція надавали довоєнній Польщі. Ці гарантії безпеки не були реалізовані під час німецького нападу на Польщу в 1939 році, тому що Франція та Британія фізично не мали такої можливості.
Україна прагне саме гарантій США, тому що Штати мають ядерний статус, володіють значними конвенційними силами, військовими технологіями, які могли би запобігти потенційному новому російському вторгненню.
— У разі підписання оборонної угоди з Україною США можуть допомогти Україні якомога швидше розвинути військово-промисловий комплекс, — зазначає виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Олександр Леонов. — Зокрема, виробляти ракети, які дозволять досягати значних цілей у межах, наприклад, європейської частини Росії. Це буде своєрідним запобіжником на майбутнє. Понад те, якщо Україна матиме серйозний ВПК, то він стане елементом екосистеми безпеки західного світу.
● А. Золотарьов:
— Політика — це мистецтво можливого. Для мене дивно, що ми, як дурень, який товче воду у ступі, педалюємо питання вступу до НАТО в час, коли дев’ять країн категорично проти. І серед цих країн — Сполучені Штати та Німеччина, які не обійдеш. Це ж не Орбан і не Ердоган, яких хай не відразу, але вмовили підтримати членство Швеції та Фінляндії в Альянсі.
Як на мене, простіше вийти на переговори із самими Сполученими Штатами, які є військовою міццю НАТО. І не треба буде нам членства в Альянсі. Ми можемо мати від Америки ті самі гарантії безпеки, що й від НАТО. Треба працювати в цьому напрямку. Але в нас, на жаль, займаються піаром — укладають угоди на сто років. Та хтозна, що через сто років буде.
Оборонна угода зі США, зокрема розміщення американських баз на території України, може стати ключем до вирішення наших проблем, пов’язаних з агресією Росії. Навряд чи це питання нині стоїть на порядку денному Дональда Трампа. Але ситуація може змінитися. Трамп — непередбачуваний політик.
— За яких умов президент США може розглянути варіант укладення оборонної угоди з Україною?
● А. Золотарьов:
— Я думаю, що Трамп торгуватиметься з Путіним у питанні припинення війни. І якщо побачить, що кремлівські візаві мають його за дурника, який не розуміється у великій політиці (а в Кремлі Путін — найбільший стратег сучасності), то може зробити кардинальний розворот до всебічної підтримки України.
● О. Леонов:
— Дональд Трамп — бізнесмен. Для того, щоб укладати з Україною спеціальну угоду, він повинен мати з цього зиск. Україні треба запропонувати господареві Білого дому щось таке, що його може зацікавити як бізнесмена. Є інформація, що Трампові нібито сподобалася пропозиція Києва про співпрацю у сфері видобутку рідкісних корисних копалин. Американців може зацікавити родовище урану в Україні, причому створення такого собі замкненого ядерно-паливного циклу. Українська атомна енергетика може бути повністю переведена на американські реактори. Такий проєкт в інтересах Трампа, бо це величезні гроші.
● А. Золотарьов:
— Чому Трампові вигідно підтримати Україну? Тому що це означатиме, що європейський регіон перебуває під його впливом. Зауважу, що допомога Ізраїлю — це вплив на Близькому Сході. Допомога Австралії, Філіппінам, Японії — це вплив у Тихоокеанському регіоні. Що ж до Південної Кореї, то це країна, за яку американські військові проливали кров. Причому кількість загиблих тут була більшою, ніж у В’єтнамській війні. Розуміючи, що навпроти — Північна Корея, доволі мілітаризована й тоталітарна країна, Штати не можуть кинути Південну Корею напризволяще.