Тепер у Вашингтоні розробляють новий план тиску як на Київ, так і на Москву, повідомляють західні аналітики. За їхніми даними, Дональд Трамп та його радники ставили собі за мету домогтися повного припинення вогню до квітня або травня, а тривалу мирну угоду сподівалися укласти у наступні місяці. Але скидається на те, що жодна із цих домовленостей не є близькою, зауважують на Заході.
Водночас державний секретар США Марко Рубіо заявив, що найближчими тижнями Російська Федерація повинна вирішити, чи готова вона до завершення повномасштабної війни. “Ми скоро, через тижні, не місяці, будемо знати, чи готова Росія до миру, — сказав він. — Президент Дональд Трамп бажає завершити війну якомога раніше, але це можливо реалізувати на прийнятних для обох сторін умовах. Україна продемонструвала готовність до припинення вогню і створення простору для переговорів. Росія також має ухвалити рішення про те, чи готова вона до миру”. Американський посадовець дав зрозуміти, що наразі США спостерігають за поведінкою Росії, однак надалі не миритимуться з її тактикою вичікування та затягування. “Трамп не вестиме переговори безконечно”, — наголосив Марко Рубіо.
Тим часом міністр закордонних справ України Андрій Сибіга окреслив червоні лінії, які не можуть бути порушені під час переговорів про припинення війни. По-перше, Україна ніколи не визнає окуповані території російськими. По-друге, не погодиться на обмеження боєздатності армії та військової допомоги від партнерів. По-третє, жодна третя країна не може блокувати вибір Україною альянсів чи союзів — чи то ЄС, чи то НАТО.
— То як довго можуть тривати переговори про припинення вогню, ініційовані американським президентом?
— Якщо політичної волі до припинення вогню немає, то процес перемовин може бути дуже тривалим, — каже політолог Петро Олещук. — Але, судячи зі заяв Дональда Трампа і Марко Рубіо, США не мають намірів вічно чекати на готовність Кремля до переговорів. Очевидно, є певний дедлайн, який вимірюється тижнями, після чого Білий дім змінить свою політику і почне більше тиснути на Росію.
— Як на мене, крайньою датою буде 29 квітня, коли мине 100 днів після інавгурації Дональда Трампа, — додає експерт-міжнародник Сергій Таран. — Трамп хоче оголосити домовленість про перемир’я своєю перемогою під час підбиття підсумків після перших 100 днів перебування на посаді президента США. Наразі він не має якихось успіхів у зовнішній політиці, навпаки, є дуже багато питань у світі та в Америці щодо його зовнішньої політики. Якби Трампові вдалося домогтися хоча б угоди про припинення вогню в Україні, це було б реальним здобутком, яким би він міг пишатися. Саме тому Трамп тисне на Київ і Москву.
— Як виглядає, угода про припинення війни — це все, чого хоче досягти президент США, — зазначає директор Українського інституту політики Руслан Бортник. — Трамп мислить так: “Мене цікавить перемир’я, а решта — як вдасться. Я не дозволю сторонам вийти з перемир’я. А того, хто спробує зробити це, покараю”.
Про перемир’я можна домовитися досить швидко — за два, чотири чи вісім тижнів. Але проблема в іншому — в тому, що перемир’я без гарантій, без задоволення інтересів сторін, без моніторингових інструментів може бути зірване.
— Наприклад, за два-три тижні вдається досягти всеосяжного перемир’я, а через місяць по тому знову розпочинаються активні бойові дії, — продовжує Руслан Бортник. — Трамп сподівається через тиск уникнути такого сценарію. Мені здається, що адміністрація США не враховує того, що це не нова війна, а війна, яка триває з 2014 року, і що сторони вже укладали безліч перемир’їв. У тривалих, хронічних збройних конфліктах така модель не працює.
— Наразі Кремль не демонструє готовності йти навіть на угоду про перемир’я. Чи є шанси в Трампа змінити ситуацію?
● С. Таран:
— Перемовини фактично зупинилися після того, як Путін оголосив, що він далі планує воювати, дотискати Україну тощо. І тоді я оцінював перспективу переговорів доволі скептично. Але днями раптом з’явилися два нові фактори.
По-перше, внаслідок митної війни Трампа з усім світом сильно впала ціна на нафту, є всі передумови для економічної рецесії. Наразі незрозуміло, як Трамп вирішуватиме це питання і як довго, адже він хоче говорити з кожною країною індивідуально. А отже, невідомо, коли знову підніметься ціна на нафту. Нині ціна на нафту знизилася до 50 — 60 доларів за барель. А у бюджеті РФ вона закладена на рівні 70 доларів за барель. Це означає, що російський бюджет “підвисає” і що росіянам не буде за що вести далі війну. Думаю, цей фактор підштовхуватиме Путіна принаймні до продовження переговорного процесу.
По-друге, у Кремлі, вочевидь, зробили для себе цікаве відкриття — що не лише Путін здатен на будь-які абсурдні кроки, тому з ним треба домовлятися. Виявляється, в очільника Кремля є потужний конкурент — Дональд Трамп, який так само, як показала оця митна війна, здатен на все. Цей другий фактор також спонукатиме Путіна принаймні не сваритися із Трампом. Тому варто очікувати продовження переговорного треку.
● Р. Бортник:
— Ми бачимо, що неготовність Путіна погоджуватися на перемир’я уже викликає роздратування у Трампа. Почалися розмови про можливі нові санкції проти Росії — про блокування транзиту нелегальної нафти, яка йде через Балтику, про експропріацію 300 мільярдів доларів заморожених активів, які зберігаються у Бельгії, тощо. А держсекретар Рубіо фактично звинуватив Росію у тому, що перемир’я не відбулося. І головна інтрига нині — чи чинитиме Трамп тиск на Росію, а чи, навпаки, піде їй на якісь поступки, наприклад, знову дозволить під’єднати російські банки до міжнародної системи SWIFT.
— Чи знає історія приклади швидкого досягнення угоди про припинення вогню у збройних конфліктах?
● Р. Бортник:
— Цей процес зазвичай буває тривалим. Для прикладу, переговори про припинення вогню у Кореї тривали майже два роки. Вперше сторони сіли за стіл перемовин 8 липня 1951 року. А договір про припинення вогню був укладений аж 27 липня 1953 року.
Переговори про припинення вогню у В’єтнамі, коли ця країна була розділена на Північний і Південний В’єтнам, тривали також декілька років, але завершилися військовою операцією Північного В’єтнаму проти Південного. Переговори між Вірменією та Азербайджаном стосовно Нагірного Карабаху тривали десятиліттями зі ситуативними ескалаціями, і все це закінчилося перемогою Азербайджану у війні.
— Скільки часу можуть тривати перемовини щодо укладення мирної угоди між Україною та РФ?
● С. Таран:
— Наразі про це рано говорити. Треба, щоб було досягнуто першої частини домовленостей — режиму припинення вогню. А на укладення мирної угоди можуть піти місяці й навіть роки. Не відкидаю, що такої угоди взагалі не буде досягнуто. Імовірний такий собі корейський сценарій, коли військові підтримали режим припинення вогню, а політики від Південної Кореї та Північної Кореї не підписували ніякої угоди. Формально сторони й досі перебувають у стані війни. Щоправда, це не завадило Південній Кореї стати однією з найрозвиненіших країн світу.
● П. Олещук:
— Не варто сподіватися на укладення мирної угоди між Україною і Росією в осяжній перспективі. Тому що мирна угода передбачає врегулювання усіх суперечностей, які існують між державами. Скажімо, Росія мала би визнати факт агресії, погодитися на виплату Україні компенсації за завдані збитки, повернути всі окуповані території тощо. Очевидно, що досягти цього за існування в Росії режиму Путіна неможливо. І не факт, що новий режим, який там з’явиться, матиме принципово іншу позицію. Потрібні якісь глобальні зміни, аби та мирна угода була укладена.
— Як вважаєте, чи вдасться українській стороні під час переговорів не перетнути червоні лінії?
● С. Таран:
— Думаю, що буде так: ми дотримуватимемося окреслених червоних ліній, а деякі наші партнери можуть де-факто не дотримуватися їх. Наприклад, ми казатимемо, що хочемо бути членом НАТО, а наші партнери вважатимуть, що ми не можемо приєднатися до Альянсу. Формально це буде виконанням вимоги Путіна, хоча ми не переступимо червоної лінії. Те саме може бути й у питанні окупованих територій. Ми ніколи не визнаватимемо російської окупації, а наші партнери заплющуватимуть на це очі. Тобто будуть такі-от гібридні варіанти.
Щодо чисельності української армії, то на сьогодні це червона лінія не лише для нас, а й для американців. А от стосовно військової підтримки, то базовою може бути модель, коли Європа надаватиме нам допомогу, зокрема й закуповуватиме для нас американську зброю, а США, для прикладу, частково зберігатимуть програми розвідки.
● Р. Бортник:
— Наразі нам доведеться погодитися на невступ до НАТО, відмовитися від звільнення усіх окупованих територій зброєю, підписати американську ресурсну угоду, яка передбачає дуже серйозний контроль над Україною. А далі час покаже, адже події можуть змінюватися дуже динамічно.
● П. Олещук:
— Ці червоні лінії виникли не випадково. Вони описують ситуацію, у якій Україні простіше відмовитися від підписання будь-яких домовленостей, навіть під загрозою припинення допомоги з боку США, аніж підписати. Бо якщо Україна погодиться на порушення окреслених червоних ліній, це призведе до деструктивних процесів усередині українського суспільства, до масових протестів і, врешті-решт, до розпаду держави як такої. Я думаю, що США чудово розуміють, що не зможуть нав’язати нам якісь домовленості за межами червоних ліній, адже для них це означатиме величезний геополітичний провал.