Ідея Великоднього перемир'я безумовно заслуговує на підтримку і на роздуми та аналіз стосовно того, як ця ініціатива може бути продовжена в майбутньому.

Безумовно, візит Зеленського до Сирії буде сприйматися як діяльність такої собі «турецької гілки» всередині українського керівництва і посилення Рустема Умєрова, який відповідає за комунікацію з Туреччиною та загалом із мусульманськими країнами.

Втім, цікавіше інше: а для чого Україні Сирія?

Заяви Генштабу про те, що він більше не відправлятиме українських бійців на навчання в західні країни (чи, принаймні, такі програми значно скоротять) — дуже цікаві.

Втім, вони точно не свідчать про якесь охолодження наших стосунків із партнерами. Тут можуть бути трохи інші підстави. 

Останнім часом у Вашингтоні все частіше звучать досить жорсткі оцінки перебігу російсько-української війни. Зокрема, Директорка Національної розвідки США Тулсі Габбард публічно заявила про збереження Росією стратегічної переваги та готовність Москви до тривалого виснаження супротивника задля досягнення своїх цілей. Такі тези викликають серйозні дискусії щодо майбутнього західної підтримки та можливих сценаріїв завершення конфлікту. В Україні ж ці заяви сприймаються як індикатор зміни риторики ключового партнера в бік пошуку компромісних моделей врегулювання.