Володимир Зеленський ініціював масштабні кадрові зміни. Першою такою зміною стало звільнення Кирила Буданова з посади начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони й призначення його керівником Офісу президента. Згодом глава держави поінформував, що Денис Шмигаль, який досі очолював Міноборони, погодився на посаду першого віцепрем’єра й міністра енергетики. Пост міністра оборони замість Шмигаля дістанеться віцепрем’єрові з інновацій Михайлові Федорову, який також керував Міністерством цифрової трансформації.
Справжньою несподіванкою для багатьох стало звільнення з посади голови СБУ Василя Малюка. Чимало відомих в Україні людей — від командира Третього армійського корпусу ЗСУ Андрія Білецького до командувача Об’єднаних сил Михайла Драпатого — виступили проти такої ідеї. Однак Зеленський не дослухався до їхньої думки. Малюк пішов з поста, повідомивши, що залишиться працювати у структурі Служби безпеки. Тимчасовим виконувачем обов’язків голови СБУ став Євгеній Хмара, який дотепер очолював Центр спеціальних операцій “А” СБУ. А посаду керівника ГУР замість Буданова обійматиме вже ексголова Служби зовнішньої розвідки Олег Іващенко. Але й це ще не все. Президент анонсував ротацію “абсолютно всіх керівників сектору безпеки й оборони та правоохоронних органів”.
— Чому, на ваш погляд, президент делегував повноваження керівника ОП саме Кирилові Буданову? I чому той погодився?
— Судячи з усього, Володимир Зеленський вважає, що новим очільником Офісу президента в умовах загострення війни має бути кадровий військовий, людина зі стратегічним мисленням, — певен політолог Володимир Фесенко. — Перевага Буданова ще й у тому, що він був залучений до переговорів зі США та з Росією (з РФ — про обмін полоненими). Якщо Єрмак на посаді керівника ОП був виконавцем та людиною, яка викликала конфлікти всередині президентської команди, то Буданов має стати тим, хто налагодить конструктивні контакти і з політиками з різних таборів, і з бізнесом, і з державними інституціями.
Дехто розглядає посаду керівника ОП як токсичну, яка не додає, а забирає у рейтингу. Як свідчить наш історичний досвід, за весь час існування адміністрації президента жоден з її колишніх керівників не зробив успішної самостійної політичної кар’єри. Тому й Буданов, безумовно, ризикує. Чому він погодився на цю посаду? Вочевидь, просто не зміг відмовити Зеленському. Разом з тим для Буданова тепер буде більше можливостей впливати на велику політику й продемонструвати свій потенціал. Судячи з інтерв’ю та коментарів, у нього є інтерес до великої політики.
Що ж до Олега Іващенка, який очолив Головне управління розвідки, то це один з очікуваних варіантів. Тому що Іващенко і до Буданова, і за Буданова був першим заступником начальника ГУР. Думаю, і надалі багато людей у ГУР орієнтуватимуться на Буданова. Там буде свій безпосередній начальник, але Буданов знатиме, що відбувається у військовій розвідці й зберігатиме на неї певний вплив.
— Зеленському на посаді керівника ОП потрібна була, по-перше, людина, яка успадкує від Єрмака зовнішньополітичний напрямок, зокрема питання перемовин щодо закінчення війни та гарантій безпеки, — зазначає директор Інституту соціально-політичного проєктування “Діалог” Андрій Миселюк. — По-друге — людина, яка матиме вплив на силовий блок. Адже після початку “міндічгейту” силові відомства почали грати свою гру й стали, м’яко кажучи, менш уважними до сигналів, які їм надходили з Офісу президента.
— Призначивши Буданова на посаду голови Офісу президента, Зеленський розв’язує два завдання, — додає директор Українського інституту політики Руслан Бортник. — Перше завдання — це реінкарнація президентської вертикалі, яка значно ослабла після так званого картонкового Майдану, а потім після відставки Єрмака. Адже Буданов — не просто відома фігура, а генерал-силовик. Завдання нового очільника ОП — повернути країну до президент ської форми правління, у якій вона існувала всі роки війни, і разом з Давидом Арахамією (головою фракції “Слуги народу”. — Авт.), з яким у Буданова чудові стосунки, відновити контроль над парламентом. Друге завдання — це підвищити якість комунікації з Білим домом на тлі перемовин стосовно мирного плану Трампа. Буданов — чи не єдиний політик високого рівня, який має довіру у Вашингтоні та не пов’язаний з корупційними скандалами в Україні.
Додам, що Зеленський не надто довіряє Буданову. Свідченням цього є призначення Сергія Кислиці першим заступником керівника ОП. Кислиця — не людина Буданова, а людина Зеленського, яка, вочевидь, значною мірою контролюватиме політичні кроки нового керівника Офісу президента, надто на переговорному треку. На брак довіри вказує і призначення керівником ГУР Іващенка, який насправді не є людиною Буданова. Таким чином Буданова відривають від можливості опиратися на силові структури в ГУР, зокрема в політичних процесах.
Хай там як, але Буданов — амбіційна людина. Він вбачає у посаді керівника ОП шанс перейти зі статусу силовика у статус всеукраїнського політика, адже тепер зможе керувати не лише силовим блоком, а й виконавчими структурами влади, інформаційним та політичним середовищем. Тобто це вже трішечки інша роль. Думаю, що Буданову ця роль може також сподобатися.
— А як розцінюєте призначення Дениса Шмигаля на посаду першого віцепрем’єра й міністра енергетики?
● В. Фесенко:
— Це одне з логічних призначень. Зазначу, що спочатку була спроба знайти кандидата на посаду міністра енергетики всередині Верховної Ради. Не вдалося — усі потенційні кандидати відмовились. А Шмигаль, нагадаю, професійну кар’єру до уряду робив саме в енергетиці. Як на мене, президент нині розглядає Шмигаля як антикризового менеджера — той за пів року налагодив роботу Міноборони, а тепер має розв’язати проблеми енергетики. Зеленський поважає Шмигаля як експрем’єра, тому для посилення статусу дав йому ще й посаду першого віцепрем’єра.
● А. Миселюк:
— Це правда, що Шмигаль — грамотний менеджер і що він на посаді міністра оборони зміг розв’язати певні проблеми відомства. Та навряд чи професіоналізм Шмигаля став підставою для переведення його на посаду міністра енергетики. Тут може бути також політична причина. Імовірно, президент після скандалу з Єрмаком не зацікавлений у тому, щоб у владі формувались міцні структури впливу. Міноборони — це ключове міністерство. У Буданова зі Шмигалем була доволі нормальна взаємодія, отже, був потенціал для того, щоб вони стали сильним фактором впливу на президента. Зеленський убезпечив себе від такого ризику. Оскільки Шмигаль має великий досвід керування урядовими структурами, то президент знайшов йому таку посаду, на якій він може реалізувати свої здібності.
— Чим може бути зумовлене переведення Михайла Федорова на посаду міністра оборони?
● В. Фесенко:
— Федоров займався не тільки цифровою трансформацією, під час повномасштабної війни він взяв на себе значний обсяг роботи й у військовій сфері. Зокрема, був одним з активних учасників програми виробництва бойових безпілотників та використання новітніх цифрових технологій в оборонному секторі. Різні джерела кажуть, що у Федорова є програма технологізації нашого оборонного сектору. Ми не можемо протистояти Росії чисельно за ресурсами, оскільки вона має перевагу за більшістю ресурсів. Тому змушені воювати асиметрично, роблячи ставку на новітні технології. Саме програма технологізації нашого оборонного сектору та масштабування новітніх технологій спонукала Зеленського запропонувати Федорову посаду міністра оборони.
● Р. Бортник:
— Ідеться також про спробу президента розв’язати проблему кризи довіри до Міністерства оборони, яка на тлі корупційних скандалів сформувалася і в українському суспільстві, і в очах західних партнерів. Адже ця криза довіри загрожувала втратою фінансування та військово-технічної співпраці. Тепер молодий, незаплямований у корупції, з дуже прогресивним іміджем Федоров повинен “відіпрати” репутацію відомства. Варто говорити й про те, що Михайло Федоров має довіру президента, адже через Міністерство оборони проходить більш ніж половина державного бюджету України.
— Чому президент звільнив Василя Малюка з поста голови СБУ?
● Р. Бортник:
— Претензій у професійній царині до Малюка мало. СБУ за його керівництва стала зовсім іншою структурою. Тут взнаки могла датися криза довіри між Зеленським і Малюком, яка виникла під час і після відставки Єрмака, коли СБУ віддалилася від протистояння з антикорупційними структурами. Спочатку вона його уособлювала, затримуючи топдетектива НАБУ Магомедрасулова та агентів антикорупційного бюро, але на фінальній стадії дистанціювалася. Малюк уже має погану репутацію у середовищі антикорупційних структур — вони теж могли наполягати на його звільненні. Ще одна причина — хронічний конфлікт Малюка з Будановим і розуміння того, що вони обидва не спрацюються.
● В. Фесенко:
— Відомо, що Зеленський пропонував Малюкові інші посади, але той не погодився. У Малюка сформувалася дуже сильна, позитивна репутація. Він — людина, яка вміє проводити видатні спецоперації, як-от “Павутина”. Було б неправильно не використовувати досвід і потенціал таких людей у війні. До речі, це вперше під час збройної агресії Росії значна частина відомих і впливових українських воєначальників — від Білецького і Прокопенка до Мадяра (Роберта Бровді) і Драпатого — виступила проти звільнення Малюка. Однак Зеленський все-таки пішов на цей крок. Чому? Думаю, президент розуміє, що Малюк виконував дуже корисну роботу, але він може мати підозри щодо надмірного посилення впливу керівників деяких спецслужб. Тому вирішив перемістити їх на інші посади, демонструючи, хто в домі господар і що недоторканних немає.
