Ведення. Основні тренди.
I. Геополітика. Ситуація навколо України. Переговори.
1.Зміна політичного балансу в США. Демократи поступаються владою республіканцям. Результати виборів і їхній вплив на зовнішньополітичну стратегію США. Можливість коригування політики санкцій та військової допомоги.
2. Допомога Україні з боку союзників: питання координації союзників і вплив «втоми» від війни.
3. Ініціативи та перспективи мирних переговорів. Оцінка пропозицій міжнародних посередників (КНР, Бразилія та ін.). Роль нового президента США в цьому процесі.
4. Вплив інших конфліктів і воєн на ситуацію в Україні.
5. Процес євроінтеграції України.
6. «Роздільна дошка України»: прискорення формування ворогуючих військових союзів – «Українського+» і «Російського+». Ризики масштабування війни в нову Світову та ядерної ескалації.
ІІ.Хід війни у 2024-му році: бойові дії.
1. Боротьба за ініціативу: початок 2024 р. – серпень 2024 р. — стратегічний глухий кут і певна стабільність на фронті.
2. (Серпень 2024 р. – по теперішній час) — це перехід тактичної військової ініціативи до армії РФ, яка реалізує свою чисельну й ресурсну перевагу. У 2024 р. просування російських військ значно прискорилося.
3. Український наступ на російські території.
ІІІ. Внутрішня політика.
1.Падіння популярності влади та формування альтернативного центру політичної довіри (начальник ГУР К. Буданов, ексголовнокомандувач ЗСУ В. Залужний), кадрові ротації та корупційні скандали, ситуація довкола проведення виборів, розбіжності серед військово-політичного керівництва тощо.
2.Мобілізація. Реакція суспільства на процеси мобілізації.
3.Трансформація громадської думки. Кардинальні зміни у громадській думці в Україні.
4.Зміна гуманітарної політики.
IV. Макроекономічна ситуація та макроекономіка.
1. Основні економічні показники.
2. Соціальна політика. Зміни фіскальної політики та інші інструменти для поповнення бюджету на тлі скорочення допомоги західних партнерів.
3. Фінансування Державного бюджету України. Вплив допомоги західних партнерів і міжнародних фінансових інститутів, умови надання допомоги.
4. Державний бюджет України на 2025 р.
5. Удари РФ по критичній інфраструктурі.
6. Ситуація навколо експорту української сільгосппродукції.
V. Висновки та прогнози на 2025 рік.
Ведення. Основні тренди.
1. У 2024 році динаміка війни в Україні практично вийшла зі стратегічного глухого кута й зараз перебуває в певному стратегічному балансі, про що свідчить проведення Росією Авдіївсько-Покровської операції, а Україною — Курської операції. Наразі РФ повністю захопила військову ініціативу на фронті. Просування російських військ значно прискорилося: російські сили захопили понад 3000 квадратних кілометрів у період із 1 січня по 26 грудня 2024 року. Для порівняння, за весь 2023 рік фронт змінився лише на 200 кв. км на користь українських військ.
2.Динаміка на південному фронті Донецької області набула яскраво вираженої негативної динаміки для українських військ, де швидкість просування військ РФ у жовтні досягала (до 50–79 кв. км на день) на низці ділянок. Обидві сторони адаптуються до ходу бойових дій і активно застосовують нові моделі дронів і ракет. При цьому територіальні зміни не створюють стратегічного ризику поразки однієї зі сторін і передумов для капітуляції.
3. Обидві сторони зазнають тяжких втрат у людях, техніці та інших ресурсах. Загальна втрата української армії від початку великої війни внаслідок загибелі та поранень може досягати 500 тисяч осіб. Із них у середньому 50–80 тис. загиблих; 54 тис. зниклих безвісти. Втрати Росії у війні можуть становити близько 615 тисяч осіб, із них убитими — 115 тисяч, а 500 тисяч було поранено. Україна та Росія вже стикаються з нестачею боєприпасів і виснаженістю своїх військ; на цьому тлі роль зовнішньої допомоги стає критично важливою.
4. Російський наступ і формування локальної, тактичної переваги зумовлено, зокрема, нестабільністю та несистемністю західної допомоги Україні й поступовим вичерпанням людських ресурсів мобілізації. При цьому Україна стала полігоном для застосування найпередовіших військових технологій і фактично сьогодні є сумішшю Першої, Другої та Третьої світових воєн.
5. До інавгурації (20 січня 2025 р.) і представлення мирного плану команди нового Президента США Д. Трампа можна очікувати максимальної військової ескалації. Кожна сторона прагнутиме досягти якомога більшого військового успіху і захопити більше територій, щоб поліпшити свої переговорні позиції. Росія, ймовірно, спробує звільнити територію Курської області від українських військ і може розпочати новий наступ на Запорізькому напрямку. Крім того, не виключені нові транскордонні операції, спрямовані на Брянську або Курську області РФ.
6. 2024 рік стає роком кардинальної зміни політичного балансу в США. Після чотирирічного правління демократів республіканці знову займають Білий дім і ключові позиції в Конгресі. Внаслідок виборів 5 листопада новим Президентом США стає Д. Трамп.
7. Перемога Д. Трампа значно посилить ризики політичної турбулентності в Україні. Обраний Президент США бере курс на швидке завершення війни в Україні, його позиція щодо агресії В. Путіна більш гнучка, ніж у його чинного попередника Д. Байдена.
8. Виходячи з уже озвучених позицій команди Д. Трампа, стає зрозуміло, що потенційні мирні угоди можуть передбачати: територіальні поступки РФ, часткове зняття санкцій і відмову України від вступу до НАТО. Д. Трамп із високою ймовірністю не надасть Україні гарантій безпеки від США, а Київ, зі свого боку, не прийме як надійних жодних гарантій без участі Вашингтона. Україна зараз наполягає, що готова розглядати мирну угоду лише в межах гарантій безпеки.
9. З приходом Трампа США можуть суттєво урізати або припинити військову допомогу Україні. Республіканці неодноразово порушували питання про необхідність її скорочення й аудиту фінансування України. Також Д. Трамп може перекласти цю проблему на плечі Європи.
10.Українська влада й прихильники продовження війни на Заході (включно з Макроном, Великою Британією, «яструбами» Республіканської партії та іншими) намагаються переконати Д. Трампа відмовитися від пропозицій завершити війну за поточною лінією фронту. Замість цього вони закликають підтримати «формулу Зеленського» з метою відновлення кордонів 1991 року. Одним із доводів на користь такого підходу є крах режиму Башара Асада в Сирії, який розглядається як ознака послаблення позицій Москви.
11.Наразі обидві сторони конфлікту — РФ і Україна — сподіваються переконати Д. Трампа у своїй правоті, намагаючись «нацькувати» його на противника, який «не хоче миру». Президенту України В. Зеленському поступово створюють образ «головної проблеми для мирного врегулювання»: він і далекобійними ракетами б’є по території РФ, «ескалуючи» ситуацію (Д. Трамп), і від Різдвяного перемир’я відмовляється (прем’єр-міністр Угорщини В. Орбан) тощо.
12.Україна продовжує перебувати в центрі глобального геополітичного протистояння. Наразі на глобальному рівні відбувається прискорена поляризація світу на країни Глобального Півдня та Західного світу. Це особливо помітно в процесі мирних переговорів щодо України, який нині розпадається на два великі табори — Захід (Україна, США, союзники) і Схід (КНР та країни Глобального Півдня). Перші виступають за справедливий мир на умовах України, а другі — за якнайшвидше припинення війни, відновлення переговорів, зупинку бойових дій по лінії фронту, скасування або послаблення санкцій. На тлі ізоляції РФ поглибилися економічні, військові, політичні й технологічні зв’язки між нею, Іраном, Китаєм і КНДР. Ці держави почали визначати спільні інтереси, узгоджувати свою риторику й координувати військову та дипломатичну діяльність.
13.Європейський Союз узяв курс на глибшу інтеграцію з НАТО. Крім того, у відповідь на вторгнення він надав офіційний статус кандидатів на членство Україні, Молдові, Боснії і Герцеговині та Грузії, розпочав переговори про вступ із першими трьома, прийняв офіційну заявку на членство від частково визнаної Республіки Косово, а також ініціював створення Європейського політичного співтовариства.
14.Обрання Дональда Трампа президентом США створює ризики глобальних змін у міжнародних відносинах. Результати виборів 2024 року можуть суттєво вплинути на зміну позиції США щодо України та інших аспектів міжнародної політики. На глобальному рівні команда Д. Трампа, найімовірніше, змінить пріоритет завдань. І замість питання України головним для США тепер стане інше, більш важливе питання — знизити зростаючий вплив КНР у світі й зруйнувати формовану союзність РФ і КНР. США вестимуть боротьбу з КНР за такі критично важливі технології, як напівпровідники, штучний інтелект, автономні транспортні засоби, квантові обчислення тощо.
15.На кінець року можна констатувати, що ні РФ, ні Україна з коаліцією союзників не досягли своїх ключових цілей у цій війні. Росія не змогла повалити український уряд і створити в Україні лояльний до себе політичний режим, провести територіальний перерозподіл південних і східних регіонів України — анексувати т. зв. «Новоросію» в її історичних кордонах, а також домогтися ліквідації однополярного світу під проводом США. США і партнери не змогли в належній мірі послабити РФ і домогтися її дестабілізації та переоблаштування. А Україна не змогла витіснити Росію з усіх окупованих територій і відновити свої кордони 1991 року.
16.Україна залишається повноцінно функціональною державою з відносною політичною стабільністю (але з невизначеними перспективами), величезною військово-політичною та соціальною напруженістю й хронічною кризою на фронті.
17.Україна продовжує змінюватися в політичному, економічному, військовому, територіальному, демографічному, етнічному та релігійному плані. І цей процес поки що триває. Україна поступово перестає бути мультикультурною та аграрно-індустріальною країною з високою політичною конкуренцією, перетворюючись на більш монокультурну й аграрну державу на чолі з одним політичним лідером.
18.Зміна політичного балансу у США (головного союзника й донора України), затримка західної допомоги, невдалий контрнаступ і ускладнення ситуації на фронті, а також загальні перспективи можливого майбутнього скорочення фінансування союзниками послабили позиції команди Президента України В. Зеленського й його партії всередині країни.
19. Відбувається втрата В. Зеленським статусу беззастережного лідера на тлі зростання популярності інших альтернативних фігур, таких як ексголовнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний або голова ГУР Кирило Буданов. Втома суспільства від війни формує запит на мирні переговори й зупинку бойових дій, а також зниження зовнішньополітичної підтримки — усе це згодом може створити складне й нестабільне політичне середовище всередині країни, у якому традиційні методи управління владою вже можуть не спрацьовувати.
20. Наразі політична ситуація в Україні стає дедалі напруженішою. Пропрезидентська монобільшість у Парламенті продовжує розвалюватися. Формується значний ризик розколу й створення на її базі кількох депутатських груп.
21. З перемогою Д. Трампа на виборах Президента США зросла ймовірність проведення виборів в Україні. Це пов’язано з очікуваннями, що нова адміністрація США може чинити тиск на українське керівництво з метою активізації мирного процесу, частиною якого можуть стати вибори або внутрішня політична криза.
22. 31 березня 2024 р. в Україні мали відбутися Президентські вибори, але їх не призначили через дію в Україні воєнного стану. Зокрема, в листопаді Президент уже тринадцятий раз підписав закони про продовження дії воєнного стану й загальної мобілізації на 90 днів — із 10 листопада 2024 року по 07 лютого 2025 року. Попри міжнародне розуміння ситуації, низка західних партнерів України наголосили на важливості відновлення виборчих процесів, щойно це стане можливим.
23.Президент України В. Зеленський і його команда докладають активних зусиль для прискорення процесу євроінтеграції України. Цей крок зумовлений не лише стратегічними цілями України щодо зближення з Європейським Союзом, а й необхідністю демонструвати політичні досягнення на тлі складної ситуації на фронті й змінюваної громадської думки всередині країни. Утім, на перспективу подальшої євроінтеграції визначально впливатимуть ситуація на фронті та переговорний процес. Можливо, членство в ЄС стане предметом торгу для укладення мирних угод.
I. Геополітика. Ситуація довкола України. Переговори.
1.Зміна політичного балансу у США. Демократи поступаються владою республіканцям. Результати виборів і їхній вплив на зовнішньополітичну стратегію США. Можливість коригування санкційної політики та військової допомоги.
2024 рік — рік президентських виборів у США — стає роком кардинальної зміни політичного балансу в країні. Після чотирирічного правління демократів республіканці знову отримують Білий дім і ключові позиції в Конгресі.
Упродовж майже всього року виборча кампанія в США була дуже напруженою, а результати складно було передбачити, оскільки розрив між основними суперниками перебував у межах похибки від 2 до 4%.
У квітні 2024 року чинний Президент США Джо Байден, який був самостійним лідером Демократичної партії, оголосив про свій намір балотуватися на другий строк. Його суперником від Республіканської партії став експрезидент Д. Трамп.
27 червня 2024 Дж. Байден невдало виступив на теледебатах проти Дональда Трампа, що призвело до зниження його підтримки всередині Демпартії й закликів до зняття його кандидатури з виборів.
15 липня експрезидент Дональд Трамп, через два дні після замаху на нього (13 липня), офіційно оголошений кандидатом у президенти США від Республіканської партії. Після цього він обрав собі потенційного віцепрезидента — сенатора від штату Огайо Дж. Д. Венса. Відомо, що Д. Венс виступає проти поставок зброї в Україну і є прихильником якнайшвидшого завершення війни шляхом переговорів. Також він закликав пов’язати військову та іншу допомогу Україні з припиненням тиску на Українську православну церкву (УПЦ).
21 липня 2024 Дж. Байден оголосив, що не висуватиметься на другий строк, ставши восьмим Президентом в історії США, який відмовився від переобрання за 107 днів до виборів.
Віцепрезидентка Камала Гарріс стає новою кандидаткою від Демократичної партії. Але певний розкол усередині демократів послабив їхні позиції, адже не вдалося сформувати єдину коаліцію та здобути підтримку лідерів-губернаторів «хитких» штатів. Відсутність чіткої передвиборчої програми та нових ідей зробила її кандидатуру менш привабливою для виборців, які прагнули змін на тлі економічної нестабільності. До того ж К. Гарріс не змогла дистанціюватися від непопулярного Джо Байдена, що також негативно позначилося на її шансах.
У результаті, на президентських виборах у США 5 листопада 2024 перемогу здобув кандидат від республіканців Д. Трамп, отримавши 312 голосів виборників проти 226 у Камали Гарріс. Інавгурація нового президента США, який керуватиме країною наступні 4 роки, відбудеться 20 січня 2025 року.
Крім того, за підсумками виборів Республіканська партія США контролюватиме і Сенат, і Палату представників Конгресу США — хоч і з незначною більшістю. У Сенаті республіканці матимуть 53 місця, а демократи — 47; у Палаті представників республіканці отримали 220 місць, а демократи — 215. Це може створювати певні труднощі для спікера Палати представників Майка Джонсона та нового Президента Д. Трампа, які прагнутимуть швидко провести через Конгрес широку програму консервативної політики.
Обрання Дональда Трампа президентом США створює ризики глобальних змін у міжнародних відносинах. Результати виборів 2024 року можуть серйозно вплинути на зміну політики США щодо України й інших аспектів міжнародної політики.
Обраний Президент США Д. Трамп неодноразово давав зрозуміти, що його позиція щодо агресії В. Путіна проти України буде значно гнучкішою, ніж у його попередника Дж. Байдена.
Під час виборчої кампанії Трамп не раз обіцяв швидко завершити війну в Україні, заявляючи, що здатен досягти угоди за 24 години. Утім згодом він визнав, що настільки швидке вирішення конфлікту малоймовірне.
Республіканці, особливо прибічники Трампа, активно обговорюють необхідність аудиту й скорочення фінансування України. Адміністрація Д. Трампа може фактично перекласти російсько-українську війну на «проблему Європи»: суттєво зменшити або й припинити військову та фінансову допомогу Україні, що створить ризик внутрішньополітичної нестабільності.
Д. Трамп може укласти з президентом РФ В. Путіним якусь «угоду», що, імовірно, буде обмеженою і вимагатиме взаємних поступок. Можливе коригування санкційної політики, часткове її пом’якшення в обмін на певні кроки з боку РФ. Україну можуть змусити відмовитися від вступу до НАТО. Конфлікт, найімовірніше, зупинять по лінії фронту, без офіційної відмови України від окупованих територій.
США можуть розпочати тиск на обидві сторони конфлікту задля мирного врегулювання.
На Україну тиснутимуть через обмеження допомоги й провокування внутрішньої політичної турбулентності.
На Росію можуть посилити санкції (зокрема вторинні проти її торговельних партнерів) і збільшити військову допомогу Україні.
Загалом немає гарантії, що мирні ініціативи команди Д. Трампа врешті будуть успішними.
Перемога Д. Трампа помітно посилює ризики політичної турбулентності в Україні. Якщо Президент України В. Зеленський і Д. Трамп не знайдуть порозуміння щодо мирних переговорів, нова адміністрація США може переорієнтуватися на підтримку інших політичних сил в Україні. Це може прискорити проведення президентських, парламентських і місцевих виборів, які, ймовірно, відбудуться вже у 2025 році.
Водночас слід розуміти, що Д. Трамп не допустить абсолютної поразки України (знищення її як держави). Адже безумовна перемога РФ означатиме поширення російського впливу на Східну (до Варшави) й Південну Європу (до Балкан), що становить загрозу стратегічним американським інтересам.
З приходом команди Д. Трампа до влади очікуються зміни у зовнішньополітичній стратегії США.
На глобальному рівні адміністрація Трампа змістить пріоритети: замість питання України для США тепер головним стане інший, ще важливіший виклик — зменшити зростальний вплив КНР у світі й розірвати формувальний союз РФ та КНР.
Для Китаю ідеальним результатом виборів у США були б іще чотири роки обережного підходу адміністрації Байдена–Гарріс. Хоча Президент Байден підтримував точковий тиск на Пекін, його наголос на розрядці й небажання ескалації гарантували б лідеру Китаю Сі Цзіньпіну певну передбачуваність.
Після своєї перемоги Д. Трамп готовий агресивно використати потужність США проти КНР, як він уже робив під час свого першого терміну.
США вестимуть боротьбу з КНР за такі критично важливі технології, як напівпровідники, штучний інтелект, автономні транспортні засоби, квантові обчислення тощо.
Зокрема, Трамп анонсував можливість запровадження 10% (чи навіть 20%) тарифу на імпорт із усіх країн і 60% мита на імпорт із Китаю, що може зменшити ВВП КНР на 2%.
Д. Трамп заявляв, що Сі Цзіньпін не наважиться провокувати його через Тайвань, бо китайський лідер знає, що він «божевільний». Трамп погрожує митами аж до 200% на китайські товари, якщо КНР вчинить воєнні дії.
Сі Цзіньпін може вжити заходів у відповідь, обмеживши доступ американських компаній на китайські ринки, але це ще більше відлякає іноземних інвесторів, які й так занепокоєні економічною траєкторією Китаю. Як крайній захід КНР може загострити напруженість довкола Тайваню або в Південно-Китайському морі, однак це загрожує активацією американських альянсів та посиленням військової присутності США в регіоні.
У Європі прихід до влади в США команди Д. Трампа переважно сприймають із стриманим занепокоєнням. Загальна реакція європейських лідерів — наголосити на важливості трансатлантичного партнерства та готовності співпрацювати.
Д. Трамп наполягає, щоб європейські країни-члени НАТО підвищили свої оборонні витрати до 3% ВВП (порівняно з чинною цільовою планкою 2%). Він погрожував, що США не захищатимуть держави НАТО, які не виконують своїх фінансових зобов’язань перед Альянсом.
Трамп обіцяв запровадити мита на всі імпортні товари, що надходять до США, — це може завдати серйозної шкоди орієнтованим на експорт економікам Європи. Його жорстка політика стосовно КНР може змусити Пекін переорієнтувати торговельні потоки на європейський ринок, що призведе до напливу дешевих товарів, ще більше ускладнивши ринкову конкуренцію.
Крім того, Трамп критикував нинішній обсяг допомоги США Україні, називаючи його надмірним, і натякав на можливе скорочення чи припинення військової допомоги. Новий Президент США може перекласти більшу частину фінансового тягаря підтримки України на європейські країни. За підрахунками Goldman Sachs, це збільшить фіскальне навантаження ЄС на 0,5% ВВП на рік.
Усі ці заяви й плани Трампа сильно непокоять багатьох європейських та українських лідерів.
З іншого боку, перемогу Трампа в Центральній Європі зустрічають із певним ентузіазмом популісти, сподіваючись посилити власні позиції та змінити курс ЄС, особливо щодо України й РФ.
Такі лідери, як прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, президент Польщі Анджей Дуда, Андрей Бабіш (Чехія), прем’єр-міністр Словаччини Р. Фіцо, очільниця уряду Італії Дж. Мелоні, оперативно привітали Трампа з перемогою.
Підтримка Трампа може допомогти популістським партіям у їхній боротьбі проти традиційних політичних структур ЄС у питаннях міграції, суверенітету, економічної політики тощо.
Зокрема, прихід Трампа посилює позиції угорського прем’єра В. Орбана в Європі. Орбан одним із перших привітав Трампа з перемогою, назвавши це «найбільшим поверненням в історії західної політики». Судячи з усього, Угорщина може стати одним із ключових переговорників з урахуванням особистих контактів Орбана з Трампом. Нагадаємо, що влітку угорський прем’єр проводив масштабні «човникові» перемовини у форматі «Україна – РФ – КНР – США». Імовірно, через Орбана новообраний Президент США Трамп тоді отримав «дорожню карту» мирних переговорів й загальне окреслення позицій сторін (України, РФ, КНР).
Хороші відносини прем’єр-міністерки Італії Дж. Мелоні з американським мільярдером І. Маском можуть також уплинути на зв’язки Італії зі США та з Дональдом Трампом. Мелоні могла б використати відносини з Маском і Трампом для укладення вигідних двосторонніх угод, наприклад зниження мит на італійський експорт. Разом із тим більш далекоглядна стратегія Мелоні передбачала б формування потужного європейського консенсусу, особливо в оборонній і технологічній політиці. Проте її націоналістичні схильності можуть завадити тому, щоб Італія віддала перевагу єдності ЄС над миттєвими національними інтересами.
2. Допомога Україні з боку союзників: питання координації союзників і вплив «втоми» від війни.
Економічно і військово Україна тепер значною мірою залежить від допомоги західних партнерів. Для покриття дефіциту бюджету країна щомісяця потребує додаткового фінансування союзників від 3 до 5 млрд дол., за заявою Уряду.
Згідно з даними Kiel Institute for the World Economy (IfW Kiel), станом на кінець жовтня 2024 р. існує значний розрив між задекларованою та виділеною допомогою Україні. Так, з боку ЄС було заявлено про — 241 млрд євро, а фактично виділено — 125 млрд євро. США виділили — 88 мільярдів євро зі своїх обіцяних — 119 мільярдів євро.
Таким чином, загальна задекларована допомога Україні перевищує 360 млрд євро, а виділена — 213 млрд євро.
Пояснення розриву між задекларованою та виділеною допомогою з європейського боку полягає у значному збільшенні зобов’язань щодо надання допомоги в жовтні на суму близько 52 мільярдів євро, з яких 35 від ЄС та його інститутів призначені для бюджетної підтримки українського уряду. США пообіцяли виділити 18 мільярдів євро на бюджетну підтримку.
Прийняття європейських зобов’язань стало можливим завдяки новим фінансовим інструментам (Extraordinary Revenue Acceleration Loans), забезпеченим прибутком від заморожених російських активів. Ці нові активи в першу чергу доступні європейським донорам і можуть допомогти їм компенсувати втрату американських коштів у майбутньому. Відданість зовнішніх спонсорів, особливо демократичних країн, часто обмежується майбутніми виборами.
Послаблення міжнародної підтримки.
До кінця 2024 року у Вашингтоні та Брюсселі посилилися сумніви щодо можливості України повернути території в кордонах 1991 року. З приходом до влади Дональда Трампа ідея компромісної угоди, що передбачає поступку територій, стала виглядати більш реалістично.
Нагадаємо, що невдача українського контрнаступу влітку 2023 року посилила позиції україноскептиків як у Європейському Союзі, так і в американській політичній системі, особливо серед республіканців. У результаті партійних розбіжностей між республіканцями та демократами пакет допомоги Україні (на суму 61 млрд дол.) було заблоковано приблизно на пів року в Конгресі США. Незважаючи на те, що у квітні 2024 р. фінансування зрештою вдалося ухвалити, вже запускаються негативні для України процеси: зміни громадської думки на Заході та всередині країни. Ситуацію на фронті виправити не вдається, оскільки поставки європейських боєприпасів значно нижчі за ті рівні, які в ЄС обіцяли забезпечити. Після перших поставок американських пакетів озброєнь швидкість просування російських військ дещо сповільнилася, проте Україна вже не зможе розвивати масштабні наступи через виснаження українських військ. Така ситуація зберігалася до кінця року.
У квітні 2024 р. США представили звіт щодо використання виділених коштів для України. У бюджетному управлінні Білого дому повідомили, що майже 80% допомоги союзникам (Україні, Ізраїлю та Тайваню на загальну суму 95,3 млрд дол.) пішли або виробникам зброї в США для поповнення запасів і поставок зброї, або на фінансування операцій Міноборони в США та за кордоном (включно з підготовкою українських солдатів). Майже 57 мільярдів доларів (близько 60%) ніколи не вийдуть за межі Сполучених Штатів. Натомість ці кошти інвестують виробники американської зброї. Близько 24,5 млрд дол. піде на поповнення запасів зброї, переданої Україні, Ізраїлю та іншим країнам. Майже 14 мільярдів доларів підуть на закупівлю передових систем озброєння для України, таких як High Mobility Artillery Rocket System. Ще 1,6 мільярда доларів підуть на поповнення військових запасів США, що перебувають в Ізраїлі. Майже 5 мільярдів доларів призначено для розширення виробничих військових потужностей, аби задовольнити потреби України, Ізраїлю та інших країн.
США є основним донором фінансової та військової допомоги для України, яку поки що не можуть повноцінно замінити європейські партнери. Призупинення або припинення американської допомоги може відіграти вирішальну роль у війні.
Водночас новообраний Президент США Д. Трамп припустив зниження допомоги США Україні (в інтерв’ю NBC News). Також Д. Трамп сказав, що Європа повинна фінансувати Україну, а не США. «Ми вкладаємо 350 мільярдів доларів. А Європа — 100 мільярдів. Чому Європа не вносить стільки ж, скільки ми? Ось що має статися: Європа повинна зрівнятися з нами. Європа вносить лише невелику частку. А війна з Росією для Європи важливіша, ніж для нас. Це важливо для всіх, але для Європи це важливіше, ніж для нас. У нас є одна невелика річ — океан між нами». — заявив Д. Трамп. Скорочення або припинення допомоги Україні, згідно з планом К. Келлога (якого Д. Трамп висунув на посаду помічника Президента та спеціального представника з питань України й Росії), є інструментом тиску на українське керівництво з метою припинення війни.
Європейські чиновники заявили, що від початку війни надали Україні підтримку на суму 120 млрд доларів, із яких 40 млрд доларів — це військова допомога. У США (республіканці) заявляють, що виділили щонайменше 150 млрд доларів.
Ефективність санкцій союзників проти РФ часто демонструє свою обмеженість через наявність обхідних шляхів і слабкий міжнародний контроль. Влада РФ змогла адаптувати економіку до низки економічних обмежень, а на користь РФ зіграло й те, що такі великі країни, як Індія та Китай, не приєдналися до західних санкцій. Водночас санкції завдали відчутної шкоди й європейським країнам, особливо в енергетичній сфері. На початок 2024 р. в Європейському союзі збитки від антиросійських санкцій оцінили майже в -1,5 трлн доларів. Міжнародне енергетичне агентство спрогнозувало, що частка Росії в міжнародній торгівлі енергоресурсами знизиться з 20 % у 2022 році до 13 % до 2030 року, поступившись часткою ринку США та державам Близького Сходу.
Під тиском Д. Трампа Європі, ймовірно, доведеться взяти на себе основну відповідальність за оборону України. Однак відсутність консенсусу щодо введення миротворчих сил підкреслює, що в європейських країн поки що немає чіткого рішення питання України.
Одним зі способів, які Європа може використати, щоб зберегти підтримку ЗСУ, є конфіскація російських активів на суму близько 250 мільярдів євро, заморожених у ЄС. Але в ЄС побоюються фінансових наслідків такого кроку. Очевидно, йдеться про підрив довіри до європейської фінансової системи в третіх країн, що може викликати відтік капіталів із ЄС. Також це різко ускладнило б надалі відновлення відносин із РФ.
США та Європа поки не дійшли згоди щодо того, хто і яким чином буде підтримувати Україну у фінансовому та військовому плані. Наразі європейські еліти дають зрозуміти, що не готові повністю взяти на себе фінансування війни в Україні.
Але так чи інакше, війна в Україні у 2024 р. дедалі більше стає проблемою саме Європи, поступово зникаючи з головного порядку денного у США на тлі виборів. Згідно з даними Eurobarometer, 50% європейців вважають, що війна в Україні є головним викликом, з яким стикається ЄС нині. Для порівняння, у США це питання вже не вважають пріоритетним для себе. Згідно з даними Quinnipiac University, американці вважають найважливішою проблемою збереження демократії в Сполучених Штатах, а війна Ізраїлю та ХАМАС у секторі Гази на 8-му місці. Тоді як війна в Україні не входить навіть до вісімки найактуальніших питань.
Результати дослідження Eurobarometer (проводилося у квітні–травні 2024 р.) також демонструють, що європейці продовжують підтримувати низку заходів, вжитих у відповідь на вторгнення РФ в Україну, і з жовтня 2023 р. показники суттєво не змінилися.
● Майже дев’ять із десяти — 87% — згодні з наданням гуманітарної підтримки (–2% із жовтня 2023 р.)
● Понад восьмеро з десяти — 83% — згодні з тим, аби приймати в ЄС біженців (–1% із жовтня 2023 р.)
● 70% згодні з наданням фінансової підтримки Україні (–2% із жовтня 2023 р.)
● 72% підтримують економічні санкції проти РФ (показник із жовтня 2023 р. не змінювався). Проти — 27%
● Закупівлі та постачання військової техніки в Україну підтримує 60% (показник із жовтня 2023 р. не змінювався). Проти цього виступає 36%.
У грудні The Guardian із посиланням на дані YouGov публікує опитування, згідно з яким готовність підтримувати Україну «доки вона не переможе» різко впала по всій Західній Європі. Підтримка альтернативного розв’язання конфлікту — припинення бойових дій шляхом переговорів, навіть якщо це залишить Росії контроль над частиною України — зросла в усіх країнах. У Франції, Німеччині та Швеції пропорції тих, хто бажає перемоги України і турбується про те, щоб вона перемогла, залишаються стабільними з початку 2023 року, хоча в інших країнах вони знизилися.
Так, готовність підтримувати Україну доти, доки вона не переможе Росію, залишається високою у Швеції (50%) та Данії (40%), а у Великій Британії — 36%, але цей рівень знизився на цілих 14 пунктів порівняно з січневими показниками 57%, 51% і 50%.
За той самий період відсоток тих, хто віддає перевагу миру шляхом переговорів, зріс до 55% із 45% в Італії, до 46% (із 38%) в Іспанії, до 43% (із 35%) у Франції та до 45% (із 38%) у Німеччині, що відповідає відповідному зменшенню готовності підтримувати Україну до її перемоги.
Громадська думка може надалі підштовхувати керівництво країн Європи до пошуку різних способів завершення війни. Особливо за сценарію, коли США відмовляться від активної спонсорської ролі й Європі самій доведеться посилювати військову й фінансову допомогу Україні, що спричинить серйозні економічні та політичні труднощі.
Що стосується настроїв у США, згідно з даними дослідження Gallup (проводилося з 4 по 15 грудня 2024 р.), підтримка допомоги Україні «стільки часу, скільки потрібно» знижувалася з 66% у серпні 2022 р. і до грудня 2024 р. склала 48%.
Тепер уже 50% американців виступають за швидке завершення війни, навіть якщо це означатиме, що Україна не поверне всі свої землі. Для порівняння, у серпні 2022 р. так вважали 31%. Це означає відхід від попередніх настроїв, коли більшість американців підтримували боротьбу за повну перемогу України.
Нещодавнє зростання бажання американців прискорити завершення війни зумовлене 20-відсотковим зростанням серед республіканців (до 74%) і 9-відсотковим зростанням серед демократів (до 30%) із березня — це нові максимуми для кожної групи. Водночас поточна перевага незалежних виборців у 47% на користь якнайшвидшого закінчення війни статистично подібна до березневого показника 52%.
Більшість американців вважають, що ні росіяни, ні українці не перемагають у війні в Україні, включно з останнім показником у 68%. 22% – вважають, що перемагає РФ, а 10% – вважають, що Україна.
Незначна більшість американців тепер говорять, що США роблять занадто багато для допомоги Україні (37%), цей показник знизився на 4% з жовтня 2023 р. (41%), коли контрнаступ України не показав очікуваного результату.
Вважають, що підтримка є достатньою – (31%), для порівняння, у жовтні 2023 р. було – 33%.
Вважають, що підтримка України є недостатньою (30%); у жовтні 2023 р. так вважали 25%.
Переваги прихильників участі США у війні й надалі різко різняться за партійною приналежністю. Республіканці переважно виступають за швидке припинення війни та за меншу підтримку України. У той час як демократи загалом підтримують тривалі зобов’язання й, принаймні, збереження нинішнього рівня допомоги Україні.
Інформаційно спостерігаються спроби західних країн «списати» складну ситуацію на фронті для українських військ на процеси, які не пов’язані із західною допомогою, — низькі темпи мобілізації та корупцію влади в Україні. Водночас допомога з боку союзників надходить несистемно й у недостатній кількості для того, щоб ЗСУ могли розвивати ефективний контрнаступ.
Відзначається відсутність будь-якого значного прогресу у вступі України до НАТО. Саміт НАТО, який відбувся у Вашингтоні (9–11 липня), фактично зафіксував відсутність перспектив вступу України до Альянсу до завершення війни. Ситуація може сприйматися і як попередня переговорна позиція для відновлення діалогу з РФ, де категорично виступають проти цього.
Україна впродовж року продовжувала укладати Двосторонні угоди з безпеки, яких уже налічується 28 підписантів. Серед них: Велика Британія, Німеччина, Франція, Данія, Канада, Італія, Нідерланди, Фінляндія, Латвія, Іспанія, Бельгія, Португалія, Швеція, Ісландія, Норвегія, Японія, США, ЄС, Естонія, Литва, Польща, Люксембург, Румунія, Чехія, Словенія й Ірландія, Хорватія і Греція. Поки що не підписали угоди 7 із 32 країн НАТО: Албанія, Болгарія, Північна Македонія, Словаччина, Туреччина, Угорщина, Чорногорія. А крім країн НАТО, угоди підписали Японія, Ірландія та ЄС.
Варто зазначити, що ці угоди не надають гарантій безпеки Україні за принципом 5-ї статті НАТО. Ці документи гарантують надання довгострокової підтримки, зокрема військової, обмін розвідданими, економічну допомогу тощо.
Жодна з угод не ратифікована парламентами країн, які їх підписали, що означає, що в подальшому можуть виникнути проблеми у зв’язку зі зміною влади в цих державах. Ці договори спрямовані передусім на створення умов, за яких Україна буде здатна захистити себе сама, але не йдеться про спільну оборону.
У запропонованих документах не сказано, що напад на Україну має трактуватися як напад на країни-гаранти безпеки, суверенітету і територіальної цілісності та автоматичне оголошення їм війни. У пропонованих гарантіях безпеки відсутні автоматичні механізми надання Україні військ або воєнної допомоги у разі агресії, а також нічого не сказано про режим ядерної безпеки. По суті, ці договори надають союзникам широкий простір для маневру, дозволяючи вжити певних заходів, якщо це дозволять політичні умови.
У період, що передував президентським виборам у США, основною стратегією українського керівництва було максимальне залучення західних союзників до війни проти РФ у військовому та фінансовому плані, не допускаючи при цьому жодних домовленостей між Заходом і РФ за спиною України в майбутньому.
У вересні – жовтні, з метою збільшення фінансування та військової допомоги Україні на тлі зростаючої бюджетної кризи, Президент В. Зеленський представив західним партнерам, а згодом і в Парламенті України, свій «План перемоги». Як повідомив сам В. Зеленський, у документі йшлося про «безпеку, геополітичне становище України, дуже сильну військову підтримку та про те, що Україна сама має вирішувати, як використовувати ту чи іншу річ». Також план містить пункт про економічну підтримку країни.
План передбачає посилення України союзниками до такої міри, щоб РФ погодилася на переговори на українських умовах. За словами В. Зеленського, «План перемоги» є мостом для реалізації «Формули миру» (яка, по суті, передбачає капітуляцію РФ) і не допустить примушення України до несправедливого миру з РФ. Якщо все йтиме згідно з «Планом перемоги», то війну можна буде завершити до кінця наступного року.
За підсумками, жоден із пунктів «Плану перемоги» не був офіційно підтриманий Білим домом чи європейськими союзниками (хоча прямої відмови в їхній реалізації також не прозвучало). Таким чином усі ключові рішення щодо України адміністрація Президента США відкладе до завершення виборів.
19 листопада 2024 р. Президент України Володимир Зеленський представив у Верховній Раді внутрішній План стійкості, який складається з десяти пунктів, сфокусованих на розвитку промисловості, роботі енергетичного сектора, армійській мобілізації та захисті країни. В. Зеленський наголосив на важливості єдності та згуртованості України в умовах війни, а також на необхідності активної участі всіх верств суспільства у відбудові держави.
В інформаційному плані мета «Плану стійкості» — впоратися із зростаючим відчуттям відчаю серед українців, посиленим побоюваннями через можливу зміну зовнішньої політики США після перемоги Дональда Трампа. План, за задумом, має показати громадянам шлях до зміцнення країни, попри потенційне скорочення американської допомоги.
Водночас, це також сигнал західним союзникам і команді новообраного Президента США Д. Трампа, що Україна не має наміру погоджуватися на будь-яку мирну угоду не на своїх умовах.
3. Ініціативи та перспективи мирних переговорів. Оцінка пропозицій міжнародних посередників (КНР, Бразилія тощо). Роль нового президента США в цьому процесі.
З початком 2024 р. західні партнери почали переоцінку свого ставлення до України, причиною чого стало невдале контрнаступ українських військ восени 2023 р. Активізувалися так звані «прихильники миру», кулуарно вони розпочинають спроби відновити переговорний процес. КНР, Туреччина, Саудівська Аравія, Ватикан, Бразилія, ПАР і навіть Угорщина прагнуть зайняти роль головних перемовників між Україною та РФ.
КНР і Бразилія запропонували свою спрощену формулу із шести пунктів щодо завершення війни в Україні.
Країни пропонують:
-зупинити воєнні дії по лінії фронту;
-визнати, що діалог і переговори – єдиний можливий вихід;
-виступають за збільшення гуманітарної допомоги, захист цивільних і обмін військовополоненими.
Згідно з планом:
-необхідно протидіяти застосуванню ядерної, біологічної та хімічної зброї,
-підтримувати міжнародне співробітництво у сферах енергетики, фінансів, торгівлі тощо.
У 2024 році для України та країн-союзників стала характерною фіктивна демонстрація відкритості до переговорів; таку саму тактику можна спостерігати і з боку РФ. Це робиться з метою формування лояльності країн «Глобального Півдня», які наполягають на негайному припиненні бойових дій і відновленні переговорів.
Також основні сторони конфлікту (як Захід, так і РФ) періодично тестують одна одну на готовність до компромісів, тому в пресі час від часу озвучуються певні сценарії завершення війни (план Колокольцева тощо).
Якщо раніше як передумову для переговорів Україна вимагала повного виведення російських військ на кордони 1991 року.
То останнім часом представники української влади починають допускати початок переговорів із РФ без повернення всіх територій або виводу військ на кордони до 24 лютого 2022 р.
Водночас в Україні не полишають спроб закріпити «Формулу миру» В. Зеленського на міжнародному рівні, надаючи її пункти світовій спільноті «порційно». Так у червні 2024 р. на першому Глобальному саміті миру у Швейцарії розглядалися лише 3 пункти «Формули миру» В. Зеленського:
-ядерна безпека,
-продовольча безпека,
-обмін полоненими у форматі «всіх на всіх», а також повернення до України незаконно викрадених дітей із окупованих територій.
Інші пункти «Формули миру» В. Зеленського (виведення російських військ, репарації, покарання воєнних злочинців тощо), які викликали великі дискусії серед країн «Глобального Півдня», поки не розглядалися. Що зовсім не означає, що Україна погодилася на територіальні поступки.
У червні 2024 р. Президент РФ Володимир Путін озвучив умови, на яких, за його словами, Москва була б готова припинити війну в Україні. Для цього Україна на міжнародному рівні має відмовитися від п’яти своїх областей (Криму, Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської), а також — нейтральний статус України й скасування санкцій. Після початку Курської операції в серпні 2024 р. у РФ заявили, що тема переговорів з Україною втратила свою актуальність.
5 листопада 2024 р. кандидат від республіканців Д. Трамп здобув перемогу на виборах Президента США, що слугує приводом для пожвавлення переговорного процесу. У короткостроковій перспективі це означає, що під його тиском між РФ і Україною можуть розпочатися переговори, що відкриє й нові можливості для інших міжнародних посередників, таких як Угорщина, Ватикан чи Туреччина.
Для досягнення цілей переговорів Д. Трамп може здійснити суттєвий тиск на обидві сторони конфлікту. Водночас вірогідність успіху мирних угод не гарантована. Фактично, між основними сторонами протистояння (Україною та РФ) поки не спостерігається точок дотику для досягнення конструктивних домовленостей.
Загалом стратегія «човникової дипломатії» команди Д. Трампа, імовірно, полягає в тому, щоб методом «батога і пряника» примушувати РФ, Україну, Європу та КНР зупинити бойові дії в Україні.
- Придушення так званої партії «прихильників війни» в Україні та Європі, ймовірно, відбуватиметься за рахунок урізання фінансування України або повного перекладання цієї функції на плечі європейських країн.
- Для РФ методом примушення до переговорів може виступити загроза збільшити військову допомогу Україні, нові санкції, а також залучення КНР до економічного тиску.
- Для союзництва в цьому питанні на КНР також можуть чинити економічний тиск. Як ми пам’ятаємо, Д. Трамп обіцяв запровадити великі мита на китайські товари — до 60% (для порівняння, на європейські товари — 10%), можливо, саме відсоток цих мит і стане предметом торгу.
Мирні пропозиції команди Д. Трампа, ймовірно, міститимуть два загальних положення — це територіальні поступки на користь РФ і зняття з порядку денного питання про членство України в НАТО.
Перший план К. Келлога, якого нещодавно Д. Трамп висунув на посаду помічника Президента і спеціального представника з питань України і Росії. К. Келлогг раніше разом із Фредом Флейцом, колишнім главою апарату Ради національної безпеки, опублікували план врегулювання війни в Україні в дослідженні «Америка перш за все, Росія та Україна». Імовірно, саме цей план і стане основою майбутньої політики Адміністрації Д. Трампа щодо українського питання.
- Пропонується використовувати військову допомогу як інструмент для стимулювання України до участі в переговорах, а також для тиску на Росію з метою досягнення припинення вогню та мирного врегулювання конфлікту.
- США повинні продовжувати озброювати Україну та зміцнювати її оборону, щоб гарантувати, що РФ не зможе просунутися далі й не нападе знову після укладення перемир’я або мирної угоди.
- Утім, США продовжуватимуть постачати зброю Україні лише в разі згоди Києва на переговори.
- Москву також попередять про можливе збільшення американської допомоги Україні, якщо РФ відмовиться від переговорів.
- Членство України в НАТО буде відкладено, проте Київ отримає гарантії безпеки від США, зокрема додаткові постачання зброї після укладення угоди.
Базові позиції сторін щодо мирних переговорів по Україні зводяться до такого:
1. Позиція України.
Україна поки офіційно не відмовлялася від «Формули миру В. Зеленського».
Але останнім часом представники української влади та сам Президент у публічних виступах починають допускати перемовини з РФ і припинення війни до кінця 2024 року без повернення всіх територій.
-В. Зеленський наполягає на повноцінних гарантіях безпеки для України.
-Не погоджується на скорочення армії на вимогу РФ.
- Підтримує введення в Україну миротворців, якщо вступ або запрошення до НАТО неможливі.
- Щодо початку переговорів, в Офісі Президента вже згодні на виведення військ РФ на кордони станом на 24 лютого 2022 р.
- В. Зеленський визнає, що Україна зараз не може відвоювати Крим і Донбас, утім вона зовсім не відмовляється від своїх територій.
В Офісі Президента України В. Зеленського наполягають, що він не буде приймати й слухати жодних посередників, окрім тих, хто пропонує посилення України. Також українське керівництво прагне вийти на прямі перемовини з Д. Трампом, щоб його переконати.
Україна поки продовжує користуватися підтримкою й вибудовує стосунки з представниками так званої «партії війни» в Європі. В. Зеленський уже зустрівся у Брюсселі з Президентом Франції Е. Макроном і генсеком НАТО Марком Рютте.
2. Прихильники продовження війни на Заході (зокрема Президент Франції Е. Макрон, Велика Британія, демократи та «яструби» Республіканської партії США).
Намагаються переконати Дональда Трампа відмовитися від пропозицій завершити війну за поточною лінією фронту.
Натомість закликають підтримати «формулу миру Зеленського» з метою відновлення кордонів 1991 року.
Одним із аргументів на користь такого підходу є крах режиму Башара Асада в Сирії, який розглядається як ознака послаблення позицій Москви.
Якщо Трамп усе ж пропонуватиме мирні умови Москві:
Західні союзники наполягають на включенні таких вимог, як вступ України до НАТО.
Це зробить угоду неприйнятною для Кремля і призведе до загострення відносин Трампа з Росією, що, зі свого боку, може спровокувати подальшу ескалацію війни.
3. Умовна партія «миру на Заході»(Угорщина, Ватикан, Туреччина тощо), від послуг яких Україна відмовляється:
Намагаються виставити В. Зеленського крайнім у цій ситуації, начебто він не хоче миру.
Зокрема, прем’єр-міністр Угорщини В. Орбан звинуватив В. Зеленського в ігноруванні пропозиції про припинення вогню. «Ми не відповідатимемо на жодні провокації. На столі лежить пропозиція щодо припинення вогню. Приймайте її або відмовляйтеся. Це ваша відповідальність», – написав прем’єр Угорщини. Так він прокоментував слова президента України про те, що той «не впустить» В. Орбана до посередництва в мирних перемовинах, бо той не має впливу на В. Путіна.
До чого це призведе, залежить від стратегії та оцінки самого Д. Трампа.
Якщо Д. Трамп вирішить, що В. Зеленський усе ж винен і що він саботує будь-які домовленості, Україну очікує посилення кризових явищ, зокрема країна може отримати менше допомоги, а також можуть розпочатися складні політичні процеси всередині країни.
Якщо ж Д. Трампа вдасться якось переконати, що В. Путін винен у продовженні війни, тоді спрацює українська стратегія і В. Зеленський виграє.
4. Позиція РФ.
У Кремлі також хочуть переконати Д. Трампа натиснути на Україну й Європу, аби вони прийняли умови В. Путіна, озвучені ним у червні:
- Вимога передачі Україною РФ усієї території Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей, офіційне визнання Криму російським.
- Нейтральний статус України.
- Зняття санкцій із РФ.
- Окрім цих вимог, є дискусійні питання щодо низки гуманітарних аспектів і членства України в НАТО та ЄС.
Загалом РФ займає вичікувальну позицію й на словах від переговорів не відмовляється.
5. Позиція команди нового Президента США Д. Трампа.
Судячи з того, що говорить сам Д. Трамп, він поки схиляється до компромісного варіанта, який не влаштує повністю ані українську владу, ані західну «партію війни», ані Кремль.
-Завершення війни за лінією фронту.
-Відмова від прийняття України до НАТО.
-Ймовірно, часткове зняття санкцій із РФ.
Д. Трамп обіцяв представити свій мирний план щодо України після своєї інавгурації (20 січня 2025 р.). Наразі триває активний процес торгів щодо формату майбутніх перемовин і можливих мирних угод.
Під час зустрічі в Парижі 7 грудня Президент України В. Зеленський запропонував новообраному Президенту США Дональду Трампу посилити підтримку України й офіційно запросити її до НАТО або розмістити в Україні західні війська, наголосивши на необхідності продовження бойових дій до отримання надійних гарантій безпеки.
Утім, повернувшись до США, Д. Трамп закликав до негайного припинення вогню та початку переговорів, а також натякнув на можливе скорочення допомоги Києву після своєї інавгурації.
Водночас ці меседжі дещо контрастують із позицією українського керівництва, яке також намагається вбудуватися в майбутній переговорний процес і прагне зберегти поле для маневру й торгів, передусім із керівництвом НАТО, США та Європи. Зокрема, Президент України В. Зеленський продовжує наполягати на можливості вступу України до НАТО, однак допускає варіант, за якого дія 5-ї статті Альянсу про колективну самооборону не поширюватиметься на всю територію країни.
В Офісі Президента України також заявили, що Україна «може подумати» над пропозицією Е. Макрона розмістити західні війська як гарантію безпеки. Також В. Зеленський мав намір обговорити питання запрошення України в НАТО з чинним Президентом США Д. Байденом. «Я збираюся зателефонувати найближчим часом президенту Байдену, якщо в нього буде така можливість поговорити зі мною, і порушити питання про запрошення до НАТО. Тому що він зараз чинний Президент США, і від його позиції багато залежить. І немає сенсу обговорювати з президентом Трампом те, що сьогодні, поки він іще не в Білому домі, від нього не залежить», – сказав В. Зеленський.
Однак у Д. Байдена дали зрозуміти, що перед його відходом Україна не отримає жодного запрошення до Альянсу.
В. Зеленський дав зрозуміти Д. Трампу, що не хоче «поспішати» із завершенням війни.
«Трамп знає про моє бажання нікуди не поспішати на шкоду Україні. Країна вже давно бореться за свій суверенітет. Скільки б президентів чи прем’єр-міністрів не хотіли оголосити про припинення війни, ми не збираємося просто здаватися й відмовлятися від нашої незалежності», – сказав український Президент в інтерв’ю журналу Le Parisien.
За його словами, в «заморожуванні» війни та швидких домовленостях із Росією є «небезпека». «Ми повинні поставити Путіна на місце», – додав він.
Також В. Зеленський заявив, що поки у Д. Трампа немає доступу до всієї необхідної інформації про війну, зокрема до даних розвідки, Пентагону та дипломатичних каналів. «Коли він буде там (у Білому домі, – Ред.), ми зможемо говорити однією мовою, з однаковим рівнем інформації», — сказав український президент. Нагадаємо, раніше Трамп говорив, що вже отримує щотижня доповіді від спецслужб і відомств щодо ситуації в Україні. На цій підставі він заявляв, що втрати ЗСУ вищі, ніж офіційно декларовані.
Раніше у РФ прокоментували заяву Д. Трампа із закликом до негайного припинення вогню. Прессекретар президента РФ Д. Пєсков заявив, що Кремль «уважно вивчив заяву Трампа щодо врегулювання в Україні». При цьому він звинуватив українську владу в небажанні йти на перемовини. «Для виходу на мирну траєкторію Зеленському досить скасувати заборону на переговори з РФ і доручити повернутися до діалогу на основі “Стамбула”», – заявив Пєсков. Нагадаємо, що раніше міністр закордонних справ РФ С. Лавров в інтерв’ю з Такером Карлсоном, колишнім ведучим телеканалу Fox News, озвучив основні умови мирних угод. Він підтвердив вимогу В. Путіна про те, щоб Україна вивела свої війська з чотирьох регіонів, які Росія анексувала у вересні 2022 року, і відмовилася від прагнення вступити в НАТО. Також будь-яка мирна угода має гарантувати права російськомовного населення в Україні.
Чи буде зараз РФ наполягати на повній передачі Україною 4-х областей (Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської) чи обмежиться зупиненням бойових дій по лінії фронту, прессекретар В. Путіна не деталізував.
Оскільки російські війська нині ведуть успішний наступ на фронті, у РФ також не зацікавлені в заморожуванні війни й вважають, що можуть досягти своїх цілей воєнним шляхом.
Можливий провал переговорного процесу, ініційованого Д. Трампом, фактично означатиме нову ескалацію війни та її продовження в найближчі роки.
Коментар директора Українського Інституту Політики Руслана Бортника.
Руслан Бортник зазначає, що наміри Дональда Трампа швидко завершити війну наштовхуються на суттєві перепони. За його словами, ключові союзники України, такі як Франція та Велика Британія, на яких орієнтується українське керівництво, дотримуються жорсткої лінії. Цей альянс виступає за продовження війни до досягнення повної перемоги. «Франція й Британія, на які орієнтується Зеленський, на які орієнтується сучасна Україна, саме цей союз виступає за війну до переможного кінця над росією, виступає проти якогось пошуку компромісів із росією, які вона могла б трактувати як свою перемогу. І Трамп, відчуваючи цей опір, сказав кілька дуже цікавих речей», – зазначає Р. Бортник.
Зокрема, Д. Трамп заявив про необхідність негайного припинення бойових дій, називаючи те, що відбувається, «безумством», і відзначив значні людські втрати України — 400 тисяч військових і ще більше цивільних. При цьому він наголосив, що «зараз час діяти». Цей заклик, на думку експерта, може бути звернений як до В. Зеленського, у контексті ініціативи щодо мирного врегулювання, що вкладається в модель Д. Трампа і К. Келлога, так і до іншого «Володимира», що породило певні спекуляції в ЗМІ.
Цікавою є і позиція Трампа щодо КНР. Незважаючи на його антикитайську риторику, Трамп висловив бажання залучити Пекін до розв’язання конфлікту, він сказав, що «Китай може допомогти». На думку Р. Бортника, це може проявлятися в тиску КНР на Росію з метою припинення вогню, а також у фінансовій підтримці відновлення України. Таким чином, Трамп намагається залучити КНР у процес урегулювання, пропонуючи йому роль посередника й партнера.
Р. Бортник вказує на серйозний парадокс: обидві сторони конфлікту, Україна і Росія, сьогодні в унісон відкидають ідею заморожування війни, заявляючи про намір продовжувати боротьбу до досягнення своїх цілей. У цьому контексті запрошення Трампом Китаю до участі у врегулюванні конфлікту стає унікальним кроком, що суперечить нинішнім підходам Києва й Москви, а це підкреслює складність досягнення компромісу.
4. Вплив інших глобальних і регіональних конфліктів на ситуацію в Україні.
Попри те, що Україна й далі перебуває в центрі глобального геополітичного протистояння, інші конфлікти, які розгорнулися в різних регіонах світу, дедалі більше відволікають увагу її ключових союзників, що суттєво впливає на масштаби й терміни міжнародної підтримки України.
Багато чинників нині можуть радикально змінити перебіг подій в Україні: у США — непередбачуваність політики Дональда Трампа; на Близькому Сході — ескалація конфлікту між Іраном й Ізраїлем; у Європі — зростання популярності правих партій, скептично налаштованих до допомоги Україні.
Насправді всі ці конфлікти є частиною одного глобального протистояння, де приблизно той самий набір глобальних сил і головних гравців (США та союзники, КНР, РФ та інші її союзники). Розпорошення американських ресурсів, зокрема на Ізраїль, мало негативні наслідки для надання допомоги Україні.
1. Близький Схід: конфлікт між Ізраїлем та Іраном.
Вже рік Ізраїль веде бойові дії в секторі Газа проти терористичного угруповання ХАМАС, яке 7 жовтня 2023 року здійснило напад на Ізраїль. У боротьбі проти Ізраїлю палестинських бойовиків ХАМАС підтримує рух «Хезболла», що фактично контролює значну частину Лівану й обстрілює Ізраїль із південної частини країни. Своєю чергою як «Хезболла», так і єменські повстанці-хусити, які атакують торговельні судна в Червоному морі, мають підтримку Ірану.
Після того, як 1 жовтня 2024 року Іран завдав масованого ракетного удару по Ізраїлю, ситуація на Близькому Сході може стати «абсолютно непередбачуваною». Сполучені Штати — ключовий союзник Ізраїлю — пообіцяли надати підтримку, щоб досягти «жорстких наслідків» для іранського режиму.
Команда Д. Трампа обговорює потенційні превентивні удари по ядерних об’єктах Ірану у світлі останніх подій на Близькому Сході, зокрема падіння режиму Асада й дій Ізраїлю проти «Хезболли» та ХАМАС. Повідомляється, що розглядаються варіанти посилення американської військової присутності в регіоні, включно з додатковими військами, авіацією й кораблями, а також можливість застосування воєнних погроз і санкцій. При цьому Ізраїль нині не зацікавлений у деескалації й вважає, що отримав шанс на рішуче послаблення Ірану та зміну ситуації на Близькому Сході.
2. Індо-Тихоокеанський регіон: Тайвань і Китай.
Зростання напруженості довкола Тайваню, посилення військової присутності Китаю в Південно-Китайському морі й тиск на сусідні країни створюють новий геополітичний осередок. США та їхні союзники в регіоні (Японія, Південна Корея, Австралія) зосереджують зусилля на стримуванні Китаю, відволікаючись від європейського театру воєнних дій.
Китайська підтримка Росії в українському конфлікті посилюється як елемент конкуренції із Заходом. Китай лишається ключовим бенефіціаром конфлікту: війна відволікає США, посилюючи позиції Пекіна. Росія під впливом КНР стає слабшою, утім лишається надійним партнером. Проте втручання Північної Кореї та можливе втягування Південної Кореї можуть перерости в регіональну кризу, що зачепить інтереси Китаю.
3. Африка: заколоти й посилення ролі Росії.
Часткове відволікання західних країн на стабілізацію ситуації в Африці. Перевороти в Нігері, Судані та інших державах привернули увагу Європи й США. Росія збільшує свій вплив у Африці через присутність там приватних військових компаній, отримуючи доступ до ресурсів і дипломатичної підтримки. Економічні ресурси, які Росія здобуває в Африці, можуть бути спрямовані на продовження війни.
Конфлікт у Малі став ареною проксі-війни між Росією та Україною. Росія застосовує ПВК «Вагнер» для зміцнення свого впливу в регіоні, тоді як Україна намагається підірвати позиції Росії, підтримуючи місцеві угруповання. Наприкінці липня 2024 року в результаті боїв у районі Тін-Зауатин на кордоні Малі та Алжиру загинула значна кількість бійців ПВК «Вагнер». 4 серпня, через кілька днів після атаки туарегів, військова хунта Малі оголосила про розрив дипломатичних відносин із Україною. 7 серпня аналогічно вчинив і сусідній Нігер, звинувативши Київ у підтримці «терористичних груп». МЗС України, зі свого боку, спробувало дезавуювати заяви представника своєї військової розвідки, зазначивши, що жодних доказів причетності Києва до інциденту в Малі не було надано.
4. Повалення режиму Башара Асада в Сирії.
8 грудня 2024 року відбулося повалення режиму Башара Асада в Сирії. Режим Асад почав розпадатися під час наступу сирійської опозиції, що розпочався 27 листопада. Кульмінацією наступу стало падіння столиці — Дамаска, — й утеча Асада з родиною з країни (він дістав притулок у РФ). Попри заяви, що Росія «втратила інтерес» до цього конфлікту на тлі війни в Україні, виглядає, що це одна з найбільших геополітичних невдач В. Путіна за час його при владі. Це дає підстави так званому табору «прихильників війни» із числа західних союзників України стверджувати, що РФ програє, вона ослаблена і з нею недоцільно домовлятися.
5. Південний Кавказ: загострення між Вірменією й Азербайджаном.
Ситуація на Південному Кавказі лишається хиткою. Конфлікт у Нагірному Карабаху призвів до зміни балансу сил у регіоні. У 2023 році Азербайджан повністю взяв під контроль Нагірний Карабах. «Президент» невизнаної «Нагірно-Карабаської Республіки (Арцах)» Самвел Шахраманян підписав «указ», згідно з яким «республіка» припинила існування з 1 січня 2024 року. У квітні 2024-го між Вірменією й Азербайджаном розпочався давно очікуваний процес демаркації кордону.
У цьому регіоні також перетнулися інтереси різних геополітичних гравців. Розігравши «вірменську карту», Туреччина, Азербайджан і РФ, найімовірніше, можуть спробувати транслювати цей досвід і на українські реалії. Для Росії як війна в Нагірному Карабаху, так і в Україні — частина однієї й тієї самої геополітичної доктрини. Іран, що виступає проти зазіхання на територіальну цілісність Вірменії, теж має власні інтереси. Зокрема, прикордонні області Ірану населені азербайджанським етносом. Крім того, в Ірану є численні конфлікти й конкуренція з Туреччиною, а також Сирією. Тому Іран не бажає бачити на своєму кордоні ворожий турецько-азербайджанський альянс замість дружньої Вірменії.
Зниження уваги союзників до війни в Україні.
Головні спонсори України — США та ЄС — змушені перерозподіляти ресурси й увагу між низкою глобальних криз.
Росія використовує близькосхідні конфлікти як спосіб зміцнити свою дипломатичну й військову підтримку. Москва вдається до відволікання Заходу на інші регіони, щоб посилити свої позиції у війні, відновити економіку й укріпити альянси. Зміцнюються зв’язки між РФ, Іраном, Сирією та КНДР. Іран передає Росії безпілотники для використання на українському фронті.
Зростання залежності від Європи. Скорочення допомоги від США з приходом до влади Д. Трампа може збільшити тягар на європейські країни, що призведе до уповільнення реакції й зменшення масштабів підтримки України.
Внутрішня нестабільність у Європі. Зростання популярності крайніх правих партій у таких країнах, як Угорщина, Італія та Німеччина, підсилює тиск на єдність ЄС у питанні підтримки України. Проблеми консолідації рішень у ЄС та уповільнення процедур із надання фінансової й військової допомоги.
5. Процес євроінтеграції України.
Президент України В. Зеленський і його команда докладають активних зусиль для прискорення євроінтеграції України. Це зумовлено не лише стратегічними прагненнями до зближення з ЄС, а й потребою демонструвати політичні досягнення на тлі складної ситуації на фронті й мінливих настроїв усередині країни.
В умовах затяжного конфлікту й економічних труднощів євроінтеграція стає важливим інструментом для зміцнення внутрішньої та зовнішньої підтримки влади. Швидкий прогрес у цьому напрямку може сприйматися як значна перемога, здатна посилити довіру до влади й відносно стабілізувати соціально-політичну ситуацію.
Ще у листопаді 2023-го президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн відзначила, що Україна виконала 90% реформ, яких від неї очікував ЄС, аби просунутися на шляху до вступу.
25 червня 2024 року ЄС офіційно розпочав переговори про вступ із Україною та Молдовою, відзначивши значний прогрес у виконанні вимог для старту переговорів.
Угорщина (із 1 липня головує в Раді ЄС) висунула Україні список із 11 вимог (які мають гарантувати права угорської нацменшини), щоб розблокувати подальший рух Києва до ЄС. Україна пообіцяла виконати ці умови й продовжити консультації з Угорщиною.
Восени 2024-го Єврокомісія рекомендувала оперативно почати перемовини з Україною, наголосивши, що вже на початку 2025 року можливо відкрити перші «кластери». Серед пріоритетних сфер — верховенство права, боротьба з корупцією, поліпшення судової системи, захист прав національних меншин і реформи держуправління.
Переговорний процес про вступ нових членів до ЄС складається з 35 розділів (glav), згрупованих у 6 кластерів. Ці кластери охоплюють ключові сфери: верховенство права, економіку, захист прав людини, довкілля, торгівлю тощо. Відкриття кожного кластера відбувається поступово, залежно від прогресу країни-кандидатки у виконанні вимог.
Президент В. Зеленський зазначив, що Україна перебуває на історично високому рівні зближення з Євросоюзом і НАТО. За його словами, вже створено необхідну «архітектуру» для переговорного процесу з ЄС. Він наголосив на прагненні зробити вступ якомога швидшим, аби стати прикладом для інших держав-кандидатів.
Україна планує відкрити два кластери під час головування Польщі в Раді ЄС (із 1 січня по 30 червня 2025 року). Утім саме по собі польське головування не прискорить процес євроінтеграції. Це питання варто розглядати в контексті нинішньої геополітичної ситуації, зміни політичного балансу у США, приходу до влади Д. Трампа й формування його відносин із ЄС. Крім того, за позицією Польщі можуть стояти інтереси впливовіших гравців, як-от Велика Британія, Франція та США.
Питання вступу України до ЄС може стати частиною «торгів» під час можливих переговорів про припинення українсько-російської війни, що активізуються в січні 2025-го після інавгурації Д. Трампа.
Подальшу євроінтеграцію визначатиме ситуація на фронті. Якщо бойові дії не припиняться й РФ продовжить наступ, питання членства України в ЄС можуть зняти з порядку денного через зростання військово-політичної нестабільності.
Якщо в рамках мирних переговорів конфлікт буде заморожено, Україна зможе скористатися рішенням ЄС про початок перемовин і з часом вступити до Союзу. Зокрема, якщо нова адміністрація президента США та Офіс Президента України досягнуть консенсусу щодо мирних угод, Д. Трамп може тиснути на ЄС, щоб той прискорив процес вступу України (що, своєю чергою, могло б стати компенсаційним чинником у разі потенційних поступок із боку Києва).
Попереду кілька складних етапів переговорів, найскладнішими з яких будуть питання формування угоди про членство України в ЄС: конфліктні моменти в агросекторі, транспорті, гарантуванні власності, правах людини, регіональній і податковій політиці, енергетиці, внутрішніх справах і юстиції; а також ратифікація Угоди окремими державами ЄС із можливим шантажем України.
Для нинішніх членів ЄС перспектива вступу України через значне зростання видатків викликає великі дискусії. Якщо Україна стане членом ЄС, субсидії, на які вона зможе претендувати, будуть величезними. Крім того, далеко не всі нині підтримують ідеї перегляду основного договору ЄС та відмову від правила одностайного голосування на користь «правила більшості» (таке рішення могло б помітно збільшити шанси України).
Згідно з чинними правилами Спільної аграрної політики (CAP), включення до ЄС «сільськогосподарського гіганта» України створить величезне навантаження на бюджет ЄС. Якби Україна потрапила в систему субсидування CAP, вона мала б право щорічно отримувати близько 16 млрд євро. Це без урахування додаткових інвестицій, потрібних для приведення українського сільського господарства у відповідність до стандартів ЄС.
Інтеграція держави зі значними економічними труднощами може виявитися надзвичайно витратною, що потенційно створить додаткове навантаження на фінанси ЄС і відверне кошти від бідніших членів ЄС, як-от Польща, Греція, Угорщина, Румунія, які досі є чистими отримувачами коштів.
Додаткове фінансове навантаження на Україну може перетворити такі країни, як Польща й Угорщина, із чистих бенефіціарів бюджету ЄС на чистих донорів, оскільки вони візьмуть на себе частку витрат. З огляду на те, що будь-яке важливе рішення в ЄС ухвалюється одностайно, нині видається малоймовірним, що чисті бенефіціари активно підтримуватимуть приєднання України й відмовлятимуться від коштів ЄС.
Отже, питання євроінтеграції України зараз варто розглядати в контексті нинішніх геополітичних подій, зміни політичного балансу у США, приходу до влади Д. Трампа й формування його відносин із ЄС. Вступ України до ЄС може стати частиною «торгів» на ймовірних переговорах України й РФ, що активізуються в січні 2025 р. після інавгурації Трампа. Також подальша перспектива євроінтеграції України буде пов’язана з питанням припинення або продовження бойових дій.
6. «Роздільна дошка України»: прискорення формування ворогуючих військових союзів – «Українського+» та «Російського+». Ризики масштабування війни в нову Світову та ядерної ескалації.
За період війни навколо України сформувалася міжнародна коаліція на чолі зі США й західними союзниками — понад 60 країн світу так чи інакше надавали військову допомогу Україні у форматі «Рамштайн+».
З іншого боку, навколо Росії також утворилася власна коаліція з більш радикальних союзників — Білорусі, КНДР, Ірану, а також радше ситуативних — таких як КНР, Індія та інші країни Глобального Півдня.
Ідеологічна боротьба. Обидві сторони формулюють конфлікт у глобальних ідеологічних рамках. Україна позиціонує себе як борця не лише за свій суверенітет і державність, а й за засади світової демократії. Росія заявляє про «хрестовий похід» проти гегемонії США та «несправедливості колективного Заходу».
На глобальному рівні (зокрема через війну в Україні) відбувається поляризація світу на країни Глобального Півдня та Західного світу. Це особливо помітно в процесі мирних переговорів щодо України, який нині розпадається на два великі табори — Захід (Україна, США, союзники) й Схід (КНР і країни Глобального Півдня). Перші виступають за справедливий мир на умовах України, а другі — за якнайшвидше припинення війни, відновлення переговорів, зупинку бойових дій по лінії фронту, скасування чи послаблення санкцій. Позиція, на якій нині наполягає РФ для країн Глобального Півдня, видається занадто радикальною.
Європейський Союз узяв курс на глибшу інтеграцію з НАТО. Крім того, у відповідь на вторгнення він надав офіційний статус кандидатів на членство Україні, Молдові, Боснії і Герцеговині та Грузії, розпочав переговори про вступ із першими трьома, прийняв офіційну заявку на членство від частково визнаної Республіки Косово, а також ініціював створення Європейського політичного співтовариства.
На тлі вторгнення та ізоляції РФ поглибилися тісніші економічні, військові, політичні й технологічні зв’язки між нею, Іраном, Китаєм і КНДР. Ці держави почали визначати спільні інтереси, узгоджувати свою риторику й координувати військову та дипломатичну діяльність.
У 2024 р. відбувається поступова інтернаціоналізація війни. Це пов’язано з тим, що війна в Україні дедалі більше перетворюється на «війну на виснаження», де тривалість і ресурси грають не на користь України. Україна і Росія вже стикаються з нестачею боєприпасів і виснаженням своїх військ, тому роль зовнішньої допомоги стає критично важливою. Росія й Україна відчувають труднощі з мобілізацією, покладаючись на іноземну допомогу, зокрема залучення бійців із інших країн.
Загалом, доки війна в Україні триває, існує ймовірність втягування нових гравців у бойові дії, що тільки ускладнює перспективи її завершення.
Хоча пряме залучення іноземних військ залишається обмеженим, конфлікт став простором для перевірки «червоних ліній». Росія залучила війська з Північної Кореї, а також найманців із Куби, Сирії, Сербії, Непалу та інших країн. Україна застосувала західну зброю для ударів по російських об’єктах, включно з Чорноморським флотом, і здійснила операцію в Курській області Росії. Представники так званої «партії війни» в Європі (передусім Велика Британія й Франція) дедалі частіше порушують питання про необхідність присутності західних військ в Україні.
У листопаді 2024 року Росія ратифікувала договір про «всеосяжне стратегічне партнерство» з КНДР, що ознаменувало новий етап у їхній військовій співпраці. У межах цих домовленостей північнокорейські війська були залучені для підтримки російських операцій у війні проти України, зокрема в Курській області. Присутність північнокорейських військових викликала значний резонанс на міжнародній арені, посиливши критику РФ за ескалацію конфлікту й залучення зовнішніх союзників. Україна використовує цей чинник, аби тиснути на західних союзників із метою більшого залучення їх до війни на своєму боці. Зокрема, йдеться про дозвіл на застосування далекобійної західної зброї по території РФ або про залучення й присутність в Україні військ країн західних союзників.
Ядерна ескалація.
У 2024 році в контексті війни між Росією та Україною по-новому проявилася ядерна ескалація. Російські офіційні особи періодично продовжують погрожувати застосуванням ядерної зброї через те, що частина західних еліт підвищує ставки, збільшуючи допомогу Україні й розширюючи межі допустимого використання нової далекобійної зброї проти РФ тощо.
У листопаді 2024 року Президент США Джо Байден під кінець свого президентського строку зробив те, на чому Україна наполягала вже кілька місяців: зняв заборону на удари балістичними тактичними ракетами ATACMS по території РФ. Франція й Велика Британія наслідували приклад США та дали дозвіл на удари SCALP/Storm Shadow. Крім того, Дж. Байден передає Україні заборонені конвенціями протипіхотні міни — хоча Україна є підписантом конвенції про їхню повну заборону, оскільки такі міни завдають величезної шкоди цивільному населенню. Рішення Дж. Байдена викликало шквал критики з боку команди новообраного Президента США Д. Трампа. Там розглядають це рішення як спробу адміністрації Дж. Байдена розв’язати Третю світову війну й завадити Д. Трампу швидко завершити конфлікт в Україні.
Причини такого рішення Президента США Дж. Байдена можуть бути такі:
Політично-стратегічна — це спроба залишити Д. Трампу у спадок такі реалії, з якими він не зможе розпочати мирні переговори з президентом РФ В. Путіним, або принаймні не зможе укласти швидкий мир. Таким чином, створюються передумови для ще більшої ескалації, за якої РФ може відповісти симетрично воєнним шляхом, що також може зашкодити Заходу або унеможливить переговори й швидке вирішення конфлікту, а також завершення війни загалом. Адже швидке завершення війни стало б докором для адміністрації Дж. Байдена та їхніх союзників у Європі. Якщо спроби Д. Трампа встановити мир в Україні зрештою не матимуть успіху, це означатиме нову ескалацію війни й продовження її в найближчі роки.
Тактично-військова — це погіршення становища Збройних сил України в Курській області, що може призвести до втрати Україною Курського виступу найближчими тижнями. Відповідно, вона не зможе використати цей аргумент на переговорах у майбутньому з новим Президентом США Д. Трампом і РФ. Водночас дозвіл на ракетні удари по території РФ допоможе Україні втримати оборону, але суттєвого перелому у війні не принесе.
У відповідь на дії Білого дому 2024 року Росія внесла зміни у свою ядерну доктрину, затверджену указом президента В. Путіна від 19 листопада 2024 року.
Основні зміни та їхнє значення:
Розширення умов для застосування ядерної зброї: У новій редакції доктрини Росія залишає за собою право застосовувати ядерну зброю не лише в разі прямої ядерної загрози, а й за «критичної загрози» суверенітету країни, навіть якщо агресія здійснюється із застосуванням звичайних озброєнь.
Спільний напад: Доктрина тепер розглядає агресію з боку будь-якої неядерної держави, підтримуваної ядерною, як спільний напад на Росію. Це означає, що будь-які дії проти Росії, підтримувані ядерними державами, можуть призвести до ядерної відповіді.
Умови для застосування ядерної зброї: Встановлено нові умови для застосування ядерних озброєнь, включно з «достовірною інформацією про масований старт» засобів повітряного нападу, як-от літаки та безпілотники.
Згадка про Білорусь: У новій доктрині також згадується Білорусь, що передбачає розширення ядерного стримування на її територію в контексті Союзної держави.
Невизначеність формулювань: Деякі формулювання в оновленій доктрині лишаються розмитими, що може бути частиною стратегії стримування, створюючи невизначеність для потенційних противників.
Посилення ядерного стримування: Оновлення підкреслюють намір Росії використовувати ядерну зброю як засіб стримування проти будь-яких загроз, що збільшує ризик ескалації конфлікту.
Підрив режиму нерозповсюдження: Ці зміни можуть підірвати міжнародний режим нерозповсюдження ядерної зброї, встановлений Договором про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), оскільки вони розширюють умови для застосування ядерних озброєнь.
Загалом ситуація створює передумови для подальшого посилення ескалації війни, з огляду на те, що РФ починає відповідати і у військовій площині.
21 листопада 2024 року Росія завдала удару по м. Дніпру міжконтинентальною балістичною ракетою, розробленою для використання з ядерними боєголовками.
Залишається невизначеність щодо точного типу ракети, використаної по м. Дніпру. Українська сторона стверджує про застосування міжконтинентальної балістичної ракети (МБР) і вже просить у американців системи ППО, здатні збивати такі ракети. Водночас Росія заявляє про використання новітньої балістичної ракети середньої дальності БРСД «Орешник».
Суть цих розбіжностей полягає в тому, що якщо дійсно визнати, що по м. Дніпру застосували МБР, це означає (як і в разі з корейськими військами) значне підвищення рівня ескалації конфлікту, і на міжнародному рівні Україна може вимагати від союзників нового військового обладнання та засобів ППО для захисту від цих ракет. У той час як заява РФ про застосування БРСД «Орешник» є вже політичним посланням для Д. Трампа. Імовірно, так РФ нагадує Д. Трампу про Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності (ДРСМД) (був підписаний у грудні 1987 р. між СРСР і США). Під час своєї першої каденції Д. Трамп оголосив про намір вийти з ДРСМД, звинувативши Росію в порушенні умов договору, і в серпні 2019 року дію ДРСМД було припинено. На тлі майбутніх переговорних процесів російське керівництво, імовірно, натякає новій Адміністрації Білого дому на необхідність повернутися до цього питання. Не виключено, що майбутнє можливе обговорення нового формату договору на кшталт ДРСМД може відбуватися і за участю КНР.
Після удару РФ по м. Дніпру В. Путін заявив, що такі удари можуть повторитися, якщо триватимуть обстріли російської території західними далекобійними ракетами.
Застосування балістичної ракети (призначеної для ядерної війни) стало ключовим етапом ескалації в російській війні проти України і вказує на намір Росії підвищити ставки в ядерному шантажі Заходу після ухвалення нової ядерної доктрини.
У будь-якому разі, на «східцях» ескалації ситуація зробила ще один крок уперед у напрямку прямого зіткнення Росії та частини країн НАТО. Що в гіршому варіанті й справді може означати початок нової світової війни. Багато в чому тепер ситуація залежатиме від дій Адміністрації нового Президента США та його здатності вести переговори й домовлятися. До вступу на посаду Д. Трампа (який обіцяє завершити війну в Україні) РФ, найімовірніше, утримуватиметься від радикальних дій.
II. Хід війни. Бойові дії.
2024 рік став роком поступового переходу ініціативи до російської армії, попри значні втрати. У 2024 р. просування російських військ суттєво прискорилося, адже російські сили захопили понад 3000 квадратних кілометрів української території в період з 1 січня по 26 грудня 2024 року. Для порівняння, за весь 2023 р. фронт змінився лише на 200 кв. км на користь українських військ. Так, за даними мапи Deep State, якщо станом на 1 січня 2024 року війська РФ контролювали 108,51 тис. кв. км української території, то 26 грудня вже – 111,79 тис. кв. км.
Основні успіхи РФ зосереджені на Донецькому напрямку, де вдалося захопити стратегічно важливі міста (м. Мар’їнка, Авдіївка, Вугледар). Українські війська переходять до оборони на більшості ділянок фронту. Водночас українська армія продемонструвала здатність до локальних контратак і розвинула наступ на території РФ у Курській області, але не змогла консолідувати успіх. Ситуація залишається напруженою, і обидві сторони готуються до подальшої ескалації конфлікту.
1. (Початок 2024 р. – серпень 2024 р.) — стратегічний глухий кут і певна стабільність на фронті.
Ще в жовтні 2023 року російська армія розпочала масований наступ на Авдіївку. Метою було оточення міста та руйнування оборонних укріплень ЗСУ.
Січень 2024 р.: після місяців запеклих боїв російські війська зайняли руїни м. Мар’їнка. Це місто мало важливе значення як плацдарм для подальших операцій у південно-західному напрямку.
Лютий 2024 р.: Завершення окупації м. Авдіївка (оборона міста тривала 2 роки) стало великим тактичним успіхом РФ. Після цього війська РФ почали просуватися в західному напрямку, сформувавши Очеретинський виступ. Цей виступ дозволив створити базу для атак у бік м. Мирноград і м. Покровськ, ключову транспортну розв’язку ЗСУ.
У лютому завершилися бої за н. п. Кринки на лівому березі Дніпра в Херсонській області.
Лютий–травень 2024 р.:
На Кураховському фронті російські війська розпочали операції зі створення «кліщів», намагаючись оточити позиції ЗСУ.
Активізувалися атаки на м. Торецьк і м. Часів Яр, де українська оборона зазнала значних втрат, але втримала позиції.
Травень 2024 р.: Російські війська перейшли в наступ у північній частині Харківської області, перетнули кордон у Бєлгородській області й почали просуватися в напрямку Вовчанська та Липців. Проте після кількох тижнів боїв цей наступ застопорився через недостатню координацію та посилення оборони ЗСУ.
На Південному напрямку (Запоріжжя, Херсон) у цей період війська РФ захопили н. п. Роботине, який ЗСУ відвоювали в ході літнього контрнаступу 2023 р.
2. (Серпень 2024 р. – по теперішній час) — перехід тактичної воєнної ініціативи до армії РФ.
РФ реалізує свою чисельну й ресурсну перевагу. У 2024 р. просування російських військ суттєво прискорилося.
Друга половина року відзначилася активізацією бойових дій. На Донецькому напрямку російські війська, користуючись чисельною перевагою та новими резервами, досягли значних успіхів. У серпні було захоплено м. Красногорівка, а в жовтні – важливий укріпрайон ЗСУ м. Вугледар (на півдні Донецької області).
Також було захоплено: Новогродівку, Українськ, Селидове та Гірник.
Ці населені пункти мали стратегічне значення для контролю транспортних шляхів і ліній постачання ЗСУ.
Куп’янський напрямок: Російська армія активізувала штурмові дії біля річки Оскіл, прагнучи розділити угруповання ЗСУ на Куп’янське та Боровське. Проте контратака ЗСУ в районі Дворічної дозволила тимчасово відновити контроль над Новомлинськом. Це уповільнило російське просування на цій ділянці.
Південний напрямок (Запоріжжя, Херсон):
РФ продовжує завдавати ударів по інфраструктурі, але не веде активних наступальних дій. Утім, ймовірність широкомасштабного наступу в районі Гуляйполя зберігається.
3. Український наступ на російські території.
З 12 по 21 березня 2024 року добровольчими військовими підрозділами, що діють на боці України, було здійснено рейд у Бєлгородську й Курську області на території РФ. У районі російсько-українського кордону атакам зазнали н. п. Тьоткіно в Курській області, м. Грайворон, н. п. Журавлівка, Лозова Рудка в Бєлгородській області тощо.
Зі сторони України було підтверджено участь формувань: Російський добровольчий корпус (РДК), Легіон «Свобода Росії» (ЛСР) і Сибірський батальйон (попередній рейд РДК і ЛСР проводили в червні 2023 року). Вони провели серію операцій проти низки російських об’єктів, включно з військовими складами, логістичними пунктами й підстанціями, що спричинило перебої в електропостачанні в прикордонних районах. Атака відбувалася в період виборів президента РФ (15–17 березня), головною метою рейду було продемонструвати вразливості прикордонних територій РФ і нездатність російської влади забезпечити їхню безпеку, таким чином підірвати бойовий дух російських військ і посилити антипутінські настрої всередині РФ.
Серпень 2024 р.: Україна здійснила несподівану операцію в Курській області. На Курському напрямку Україна зосередила свої найбільш підготовлені й боєздатні підрозділи, що дозволило за короткий час досягти значних успіхів у глибокому просуванні на територію Росії. Зокрема, було окуповано 52 населені пункти, зокрема стратегічно важливе місто Суджа. На піку наступу в серпні 2024 року українська армія контролювала 823 квадратні кілометри території Курської області, ще 416 квадратних кілометрів перебували в сірій зоні.
Причини початку Курської операції переважно були політичними — це своєрідний game-changer, спроба змінити негативний політико-інформаційний тренд. Курську область атакували, аби підняти моральний дух усередині України, зміцнити позиції команди Президента В. Зеленського та принципово змінити погляд на війну в західних союзників з метою отримати додаткову політичну, фінансову й військову допомогу. Курська операція підкреслила спроможність України діяти на території Росії. Напад на Курську область мав продемонструвати союзникам, що погрози Кремля та його «червоні лінії» були блефом, що, за задумом українського керівництва, мало сприяти послабленню обмежень на використання наданої зброї (йдеться про можливість завдавати ударів по території РФ). Головнокомандувач ЗСУ О. Сирський дав таке обґрунтування початку бойових дій у Курській області: «Нам потрібно було зірвати наступ на Харків і Суми. Росіяни не залишили нам вибору. Це дозволило зменшити російський наступальний потенціал і знизити кількість атак на цих напрямках».
Однак зосередження значних ресурсів і елітних підрозділів на одному напрямку призвело до послаблення позицій ЗСУ на інших ділянках фронту. Це створило передумови для активних наступальних дій російської армії в Донецькій і Куп’янській областях.
Мапа бойових дій в Україні (01.01.2024 року).
РФ окупувала 108,51 тис. кв. км.
(Інфографіка Institute for the Study of War)
Мапа бойових дій в Україні (26.12.2024 року).
РФ окупувала 111,79 тис. кв. км.
(Інфографіка Institute for the Study of War)
Мапа бойових дій у Курській області (26.12.2024 р.)
Україна контролювала — 482 кв. км, сіра зона — 156 кв. км.
(Інфографіка Institute for the Study of War)
Наразі ситуація на фронті для ЗСУ залишається складною. Динаміка просування російських військ у грудні дещо знизилася порівняно з осінню через погодні умови та концентрацію російських резервів у Курській області й на Запорізькому напрямку (де можлива підготовка нового наступу РФ).
Утім, спостерігаються локальні успіхи російських військ. ЗС РФ продовжують просування в Донецькій області. Тривають бої за м. Торецьк, м. Часів Яр, м. Курахове (під контролем РФ опинилася більша частина міста). Також посилюються штурми, спрямовані на оточення Покровсько-Мирноградської агломерації. Існує ймовірність, що Курахове і Покровськ можуть бути повністю втрачені до 20 січня 2025 року. За повідомленнями українських військових, російські ДРГ уже намагаються потрапити в м. Покровськ із півдня.
На Курахівському напрямку в Донецькій області війська РФ остаточно ліквідували «Успенівський мішок» на південь від Курахового, захопивши Трудове й Успенівку. Також зайняте село Костянтинопольське. Росіяни закріпилися в районі Зеленівки, розширюючи там фланги — це менш ніж за два кілометри від перерізання дороги з Курахового на Запоріжжя. Навколо самого м. Курахове безперервно відбуваються штурмові дії з н. п. Старі Терни у напрямку відрізка Шевченко–Андріївка, додатковий тиск також існує з боку н. п. Сонцівки, яку росіяни нещодавно зайняли повністю.
Покровський напрямок. ЗСУ провели контратаки в районі населеного пункту Шевченко (який захоплений РФ) для стабілізації лінії фронту на південь від м. Покровська. Проблеми на цій ділянці фронту були викликані відмовою частини бійців виходити на бойові позиції. Наразі лінію бойового зіткнення стабілізовано. Але захоплені н. п. Новотроїцьке та н. п. Пушкіне. Відстань до південних околиць міста скоротилася до півтора кілометра.
У напівоточенні опинилося м. Велика Новосілка. Нещодавнє захоплення російськими військами населеного пункту Благодатне дозволило вирівняти їхній східний фланг до н. п. Роздольне. Попри те, що українським силам вдалося вибити противника з н. п. Новий Комар, через який проходить остання логістична артерія до Великої Новосілки, російські війська продовжують атакувати цей пункт окремими групами. Захоплення н. п. Макарівки й н. п. Благодатного створює загрозу заходу російських військ у місто з південного напрямку.
Потенційна втрата м. Великої Новосілки загрожує продовженням російського наступу в Дніпропетровську та Запорізьку області через район м. Гуляйполе й далі — в район м. Оріхове та безпосередньо на саме м. Запоріжжя.
У районі м. Торецька спостерігаються серйозні проблеми для оборонних підрозділів ЗСУ. Зручні для оборони позиції поступово вичерпуються, що створює ризики для втримання фронту.
На Куп’янському напрямку в Харківській області, у районі р. Оскіл (район н. п. Кругляківка) розширюється розсічення українського угруповання на Куп’янське та Боровське. При цьому ЗСУ витіснили ЗС РФ із їхнього плацдарму на правому березі р. Оскіл північніше н. п. Дворічна, звільнивши н. п. Новомлинськ. Водночас росіяни знову прорвалися в лівобережну частину м. Куп’янська. Лише наприкінці листопада повідомлялося, що ЗСУ завершили зачистку м. Куп’янська після попереднього подібного прориву росіян.
У Курській області триває контрнаступ РФ: російські війська витіснили ЗСУ за межі Глушківського району, просунулися південніше м. Суджа в напрямку н. п. Махнівка, а також північніше — в районі н. п. Російське Порічне. Часті атаки дозволили РФ повернути собі майже половину захопленої в серпні території. Україна зараз контролює — 482 квадратні кілометри в Курській області, ще 156 залишаються в сірій зоні. На піку свого наступу в Курській області в серпні 2024 р. Україна контролювала — 823 квадратні кілометри, а 416 квадратних кілометрів були в сірій зоні.
Російське керівництво прагнутиме витіснити війська України з Курського плацдарму до інавгурації нового Президента США Д. Трампа (20 січня 2025 р.), зі свого боку, в Україні будуть утримувати цей плацдарм, щоб мати певний «козир» на майбутніх перемовинах. Для реалізації своїх цілей РФ може планувати ще масштабніший наступ на інших ділянках фронту. Українські війська прагнутимуть утримувати Курський плацдарм до інавгурації нового Президента США або навіть до завершення активної фази бойових дій, щоб зміцнити позиції України на прийдешніх переговорах, які невдовзі планує організувати нова Адміністрація Білого дому.
Україна й далі потерпає від наростальної нестачі людей, коштів і матеріальних засобів. Для команди Президента України В. Зеленського вкрай важливо зберегти західну військову допомогу. Україна нині значною мірою залежить від західних союзників, і якщо вона не отримає додаткові великі пакети військової допомоги, українським військам складно буде навіть вести оборону. Новий український контрнаступ можливий лише в разі, якщо союзники виділять нове велике фінансування на суму в кілька десятків мільярдів доларів, що з приходом до влади в США Адміністрації Д. Трампа виглядає малоймовірним.
Брак достатнього фінансування та постачання озброєння від союзників послабить Україну і надалі утримувати оборону на Донбасі буде дедалі складніше. Втрата виступу в районі Курахового (Донецька область) можлива вже найближчим часом.
Також зайняті ЗСУ території в Курській області можуть стати зоною, яку буде вкрай складно втримати, що посилить і тиск на північному напрямку. РФ також може спробувати провести нові масштабні наступи в Запорізькій і Донецькій областях, а згодом і в Харківській, Сумській, Дніпропетровській областях.
Складне становище ЗСУ на фронті зумовлене, зокрема, й внутрішніми проблемами — річ не стільки в чисельності солдатів, скільки в їхній низькій мотивації та дисципліні, а також у низькій якості командування та повальній корупції.
Корупція в ЗСУ — одна з ключових причин нестачі військ на фронті. За інформацією військових, уникнути мобілізації чи «закріпитися» на тиловій роботі можна за суму до 5000 доларів. Це стосується як простих громадян, так і військових, які формально числяться на фронті, але насправді лишаються в тилу. Серйозною проблемою лишається і моральний стан солдатів, які часто стикаються з відсутністю мотивації й дисципліни. Рівень довіри до командування знижується на тлі корупції та неефективного управління.
Втрати сторін. У грудні 2024 р. Президент України В. Зеленський заявив, що від початку російського вторгнення в Україні загинули 43 000 українських солдатів і ще 370 000 дістали поранення. Незалежні оцінки називають ще вищі цифри: The Economist нещодавно оцінив втрати України в 60 000–100 000 убитими й близько 400 000 пораненими. За даними обраного Президента США Д. Трампа, Україна втратила приблизно 400 тисяч (ймовірно, йдеться про вбитих та поранених).
Вважається, що втрати РФ на порядок вищі. Щодо російських втрат Д. Трамп озвучив три варіанти: 500 тис., потім — 600 тис. і остання версія — 700 тис. За повідомленнями Пентагону, РФ витратила на війну в Україні 200 млрд доларів.
Загалом, сумарне вибуття української армії від початку великої війни внаслідок загибелі й поранень може сягати 500 тисяч осіб. Із них у середньому 50–80 тис. загиблих; 54 тис. зниклих безвісти. Втрати Росії у війні, за даними західних джерел, становлять близько 615 тисяч осіб, із них убитими — 115 тисяч, а 500 тисяч були поранені.
Початкові сили вторгнення військ РФ становили 100 000 осіб, зараз вони збільшилися до 520 000 осіб, а до кінця 2024 року планується досягти 690 000. Співвідношення озброєння й техніки становить 1:2 або 1:3 на користь РФ. Із 2022 року кількість російських танків «подвоїлася» — з 1700 до 3500. Кількість артилерійських систем зросла втричі, а кількість бронетранспортерів збільшилася з 4500 до 8900 одиниць.
Збройні сили України успішно використовують дрони-камікадзе дальньої дії для завдання ударів углиб РФ. Вони завдали ударів по «близько 200 об’єктах критичної інфраструктури». Усі вони були пов’язані з «військовою логістикою» й охоплювали заводи, сховища пального й склади боєприпасів. Удари безпілотників і ракет знищили радари й ракетні установки.
Морські безпілотники потопили близько третини Чорноморського військово-морського флоту Росії. Кремль був змушений «повністю піти» з кримського порту Севастополь після серії українських атак.
III. Внутрішня політика.
1.Падіння популярності влади та формування альтернативного центру політичної довіри, парламентська криза, кадрові ротації, ситуація довкола проведення виборів.
Зміна політичного балансу у США (головний союзник і донор України), затримка західної допомоги, невдалий контрнаступ і ускладнення ситуації на фронті, а також загальні перспективи можливого майбутнього скорочення фінансування союзниками послабили позиції команди Президента України В. Зеленського та його партії всередині країни.
Відбувається втрата В. Зеленським статусу беззастережного лідера на тлі зростання популярності інших альтернативних фігур, таких як ексголовнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний чи голова ГУР Кирило Буданов. Втома суспільства від війни формує запит на мирні переговори й зупинку бойових дій, а також зниження зовнішньополітичної підтримки — усе це з часом може створити складне й нестабільне політичне середовище всередині країни, у якому традиційні методи управління владою вже можуть не спрацьовувати.
Наразі українська політична система балансує на факторах війни; безумовній політичній і фінансовій підтримці союзників України — передусім США й ЄС; високому (хоч і такому, що знижується) електоральному рейтингу Президента України В. Зеленського; відсутності зрозумілої для українського суспільства стратегії виходу / альтернативної публічної стратегії (exit strategy) у головних політичних конкурентів влади; інформаційному, політичному та силовому придушенні інакодумства в Україні; збереженні інформаційної мобілізації. Політична ситуація в Україні лишається динамічною, і поява нових політичних сил може суттєво вплинути на розстановку сил перед потенційними виборами.
З приходом до влади в США нової адміністрації Дональда Трампа, яка орієнтується на якнайшвидше завершення бойових дій, американська політика щодо України, ймовірно, зазнає суттєвих змін.
Між командами Президента України В. Зеленського та командою Д. Трампа існує певна політична недовіра, що сформувалася ще з 2020 року. Під час минулої президентської виборчої кампанії в США українська влада обіцяла провести розслідування щодо корупції сина Джо Байдена, Гантера Байдена (справа «Burisma»), проте не дотримала своєї обіцянки, що команда Трампа свого часу сприйняла як зраду. Після цього Володимир Зеленський і його команда безумовно та постійно підтримували демократів і «Білий дім». Це навіть призвело до скандалу під час останнього візиту Володимира Зеленського до США (наприкінці вересня цього року), коли спікер Палати представників від республіканців М. Джонсон офіційно зажадав звільнити з посади посла України в США Оксану Маркарову (поки не звільнена) через «втручання в американські вибори», а самого Зеленського було розкритиковано Трампом за поїздку на збройний завод у Пенсільванії в рідному місті Джо Байдена. Ці кризи досі не подолано.
Якщо узгодження мирних ініціатив із В. Зеленським повністю провалиться, Д. Трамп може перейти до відкритої конфронтації з українським керівництвом або до підтримки української опозиції.
Тож із приходом Д. Трампа можуть посилитися: ексголовком ЗСУ (а нині посол України у Великій Британії) В. Залужний, команда експрезидента П. Порошенка і Ю. Тимошенко, а також певною мірою можуть бути реанімовані уламки колишньої ОПЗЖ тощо. Якщо В. Зеленський та Д. Трамп не знайдуть спільної мови, вибори (президентські, парламентські та місцеві) в Україні можуть відбутися вже у 2025 р.
Уже зараз зростає активність опозиції й розгортається активна політична боротьба. Зростає ймовірність появи нових політичних проєктів, як-от потенційна партія ексголовкома ЗСУ Валерія Залужного (або партія волонтерів та ветеранів), що може скласти серйозну конкуренцію команді В. Зеленського. Окрім В. Залужного, потенційними сильними політичними фігурами лишаються експрезидент Петро Порошенко й лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко, проте на відміну від В. Залужного в них високі антирейтинги.
На тлі підготовки до відновлення мирних переговорів, ініційованих обраним президентом США, Україна входить у нову фазу політичної та суспільної трансформації. Цей процес зумовлений ускладненням ситуації на фронті, зниженням рівня підтримки української влади як з боку західних союзників, котрі прагнуть координувати свої дії з новою адміністрацією США, так і з боку українського суспільства, втомленого від затяжного конфлікту.
Парламентська криза.
Пропрезидентська монобільшість у Парламенті продовжує розвалюватися. Формується значний ризик розколу й створення на її базі кількох депутатських груп. Таким чином у коаліції лишається 232 особи. І це за умови, що серед них двоє прямо «в бігах», і ще 6–7 перебувають під підозрою НАБУ, а двоє не ходять на засідання зовсім. (Для ухвалення законів потрібно мінімум 226 голосів.) Однак, зважаючи, що багато депутатів монобільшості неформально перебувають у внутрішній опозиції (ображені на Президента чи його Офіс) і часто відсутні або не беруть участі в засіданнях, процес ухвалення законів суттєво ускладнюється. Президенту вже доводиться зважати або вести торг із представниками окремих центрів впливу в Парламенті (таких як Д. Арахамія, експрезидент П. Порошенко та ін.). Як ми вже не раз писали раніше, процеси втрати Президентом влади почнуться саме з втрати його впливу на Парламент.
Показовою в цьому плані стала ситуація довкола депутата Юрія Бойка: Верховна Рада України (19 грудня) з другої спроби виключила його зі складу Комітету з прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій. Рішення підтримали 258 депутатів, із яких 182 голоси надала фракція «Слуга народу». Раніше широкий резонанс викликала заява Ю. Бойка, у якій він розкритикував мовну і релігійну політику влади, що спричинило бурхливу реакцію в парламенті та суспільстві. На тлі цієї заяви було здійснено спробу позбавити мандатів усіх депутатів колишньої фракції «Опозиційна платформа — За життя», перетвореної на «Платформу за життя і мир», проте ця ініціатива також не дістала підтримки в парламенті. Заява Бойка і подальші парламентські розгляди стали додатковим полем для суспільної дискусії щодо допустимості й меж критики офіційної мовної й релігійної політики. Ситуація навколо Юрія Бойка та ОПЗЖ видається штучно спровокованою політичною кризою з багатьма зацікавленими сторонами й потенційно значними наслідками.
Праві сили, зокрема Петро Порошенко, використовують цю ситуацію, щоб зруйнувати неформальну коаліцію «Слуги Народу» й решток ОПЗЖ у парламенті. Ця коаліція дає змогу ухвалювати більшість рішень, адже «Слуга Народу» самостійно змогла проголосувати лише 14% ініціатив. Стійка більшість у Верховній Раді — це ключ до контролю над урядом і силовими відомствами. Без неї Володимир Зеленський ризикує втратити важелі управління. Для цього потрібно всіма способами сприяти розколу неформальної коаліції президентської монобільшості й уламків колишньої ОПЗЖ у Парламенті (Платформа «За життя і мир»), що призведе до того, що «Слуга Народу» може стати нефункціональною у Верховній Раді.
І тоді, щоб ухвалити потрібні владі закони, «Слузі Народу» доведеться домовлятися вже не з Ю. Бойком (що було значно простіше), а з П. Порошенком. Атак зазнають найважливіші сфери для команди В. Зеленського — парламентська коаліція, соціальна стабільність, підтримка й фінансування західних союзників.
Кадрові ротації.
На початку вересня відбулося масштабне кадрове переформатування Кабінету Міністрів України. Серед основних причин кадрових ротацій в Уряді можна відзначити:
1.Необхідність додаткового фінансування з боку союзників на тлі зростання дефіциту бюджету. Станом на кінець липня 2024 р. дефіцит бюджету України становив 500 млрд грн (12 млрд дол.), про що заявив міністр фінансів С. Марченко. Оновлений склад Уряду має не лише віднайти додаткове зовнішнє та внутрішнє фінансування, але й розпочати термінову підготовку проєкту Державного бюджету України на 2025 р.
Для цього необхідно повноцінно сформувати уряд і оновити його склад, зважаючи на те, що 6 міністерств очолювали «в. о. міністра», деякі представники уряду втратили довіру Президента чи голови його Офісу, а також західних партнерів, або просто вичерпали свій потенціал на посаді. Очікується, що нові кадрові зміни поліпшать контроль над витратами й пов’язані з встановленням нових управлінських балансів.
2.Перезавантаження Кабінету Міністрів із боку влади — це також спроба зняти накопичений у суспільстві негатив. Нинішній склад Уряду має високі антирейтинги, які негативно впливають і на репутацію Президента. Існує потреба дати суспільству «випустити пару», переформатувавши Уряд і принаймні частково таким чином повернути до нього довіру. За даними Центру Разумкова (червень 2024 р.), уряду України не довіряють близько 73% громадян.
3.Оптимізація (скорочення) кількості міністерств, чого вимагає МВФ. У підсумку оновлення уряду штат може бути скорочений на 30–50%.
У Кабінеті Міністрів свої посади зберігають: Прем’єр-міністр Д. Шмигаль та міністр КМУ О. Немчінов; перший віцепрем’єр-міністр України – міністр економіки Ю. Свириденко (вона могла обійняти посаду нового прем’єра); віцепрем’єр-міністр із питань інновацій, розвитку освіти, науки й технологій, міністр цифрової трансформації М. Федоров; міністр фінансів С. Марченко; міністр оборони Р. Умєров; міністр охорони здоров’я В. Ляшко; міністр енергетики Г. Галущенко; міністр соціальної політики Оксана Жолнович; глава МВС Ігор Клименко; міністр освіти Оксен Лісний.
Звільнені: віцепрем’єр-міністр, міністр із питань реінтеграції окупованих територій І. Верещук (за попередньою інформацією, її можуть призначити заступницею голови ОП), міністр захисту довкілля та природних ресурсів Р. Стрілець, міністр юстиції України Д. Малюська, голова Фонду держмайна В. Коваль (стане міністром агрополітики), міністр закордонних справ Д. Кулеба. Відповідаючи на запитання про подальшу посаду Д. Кулеби, Президент України В. Зеленський зазначив, що поки не може точно передбачити, «якими обов’язками займатиметься той чи інший міністр». Утім західна преса повідомляє, що Д. Кулеба «зосередиться на зміцненні відносин України з НАТО» (можливо, стане послом України в НАТО).
Нові призначення:
главою МЗС став А. Сибіга (ексзаступник глави МЗС); заступника керівника Офісу Президента А. Кулебу призначено віцепрем’єр-міністром із відновлення України, міністром розвитку громад та територій; О. Стефанішина обійняла посаду міністра юстиції та віцепрем’єр-міністра з питань євроінтеграції;А. Камишін (міністр із питань стратегічних галузей промисловості) стане заступником голови Офісу Президента замість нещодавно звільненого Р. Шурми. На посаду А. Камишіна призначено Германа Сметаніна; Світлану Гринчук призначено новою міністеркою захисту довкілля та природних ресурсів України; Наталію Калмикову призначено міністеркою у справах ветеранів; Миколу Точицького призначено новим міністром культури й стратегічних комунікацій; Матвія Бідного — міністром молоді та спорту (раніше виконував обов’язки); В. Коваля призначено на посаду міністра аграрної політики.
У підсумку, відставка Д. Шмигаля та ймовірна заміна його на першу віцепрем’єр-міністерку України – міністра економіки Ю. Свириденко поки що не відбулися. Звільненню Прем’єр-міністра нібито намагався перешкодити Д. Арахамія, з яким, за даними ЗМІ, у Д. Шмигаля склалися довірчі стосунки.
Президент України Володимир Зеленський 8 вересня підписав укази про призначення Ірини Верещук і Віктора Нікіти (ексголови Закарпатської ОВА) на посади заступників голови Офісу Президента, а також про призначення Олександра Камишіна й Дмитра Литвина своїми радниками. Камишін консультуватиме Зеленського зі стратегічних питань, а Литвин — із питань комунікацій.
Ці кадрові перестановки вкотре дають змогу посилити вплив на Уряд самого Президента й голови ОП.
Водночас ситуація навколо переформатування Уряду також свідчить про те, що команді В. Зеленського часто непросто досягати потрібних рішень у Парламенті, про що додатково свідчить провал голосувань 4 вересня за звільнення окремих міністрів. У підсумку жодне з кадрових призначень нових міністрів не набрало необхідної кількості голосів (226) від провладної партії «Слуга Народу» (максимальна кількість становила 194 голоси від «СН»). Тобто кадрові ротації в Кабінеті Міністрів відбулися переважно завдяки додатковій підтримці інших депутатських фракцій і груп.
Таким чином, аби ухвалювати потрібні рішення, Президент уже змушений зважати або вести перемовини з представниками окремих центрів впливу в Парламенті, такими як голова фракції Д. Арахамія, «група Павлюка» чи з опозицією.
9 травня Парламент ухвалив рішення звільнити Олександра Кубракова з посади віцепрем’єр-міністра з відновлення України – міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України. Також у відставку відправили Миколу Сольського, міністра аграрної політики України, якого НАБУ підозрює у заволодінні державною землею на 291 млн грн і спробі заволодіти землею на 190 млн грн. Формальним приводом відставки А. Кубракова став факт виведення з ладу після обстрілів низки об’єктів енергетики, за зміцнення яких відповідало Мінінфраструктури, і на це було виділено великі суми коштів. Але головною причиною його відставки стали дії самого А. Кубракова. Західні посольства хоч і не підтримали відставку Кубракова, проте й не стали їй заважати. Ще рік тому А. Кубракова вважали однією з ключових фігур і претендентів на посаду нового Прем’єр-міністра країни.
У червні заяву про звільнення з посади голови Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури подав М. Найєм (про те, що ця відставка відбудеться, ми повідомляли в матеріалі від 31 травня — 3 червня). М. Найєм зазначив, що причиною цього стали системні перешкоди в роботі. Рішення про відставку було ухвалено на тлі скандалу з зірваним відрядженням М. Найєма до Берліна на міжнародну конференцію (11–12 червня), коли Прем’єр-міністр Д. Шмигаль відмовив у відрядженні на зазначені дати й викликав Найєма в Уряд для звіту. Звільнення М. Найєма, як і відставка А. Кубракова з посади віцепрем’єр-міністра з відновлення України, значною мірою пов’язані з тим, що обоє вибудовували свою комунікацію із західними партнерами, оминаючи Офіс Президента.
У жовтні Верховна Рада звільнила генерального прокурора А. Костіна. Він подав у відставку через скандал із оформленням інвалідності прокурорами. Скандал навколо «інвалідизації» прокурорів також став приводом до реорганізації медико-соціальних експертних комісій (МСЕК) по країні та перерозподілу корупційних фінансових потоків у цій сфері (докладніше ми писали про це в попередньому випуску). Ймовірним наступником А. Костіна стане прокурор, голова Київської обласної військової адміністрації Р. Кравченко, «своя» фігура для Офісу Президента, або голова Одеської ОДА О. Кіпер (проти якого виступають прозахідні активісти). Виконуючим обов’язки генерального прокурора України став Олексій Хоменко — перший заступник нині ексгенпрокурора Андрія Костіна.
У медіа ширилися чутки про можливу відставку Кирила Буданова з посади голови воєнної розвідки України (ГУР). На його місце нібито планують призначити заступника голови СБУ Олександра Поклада, якого, за словами джерел, вважають більш лояльним до керівництва держави. Цей процес, за інформацією співрозмовників ЗМІ, лобіюють керівник Офісу Президента (ОП) Андрій Єрмак і сам Олександр Поклад. Спроби звільнити Буданова можуть активізуватися в грудні, коли політична обстановка стає особливо напруженою.
Водночас у СБУ спростували можливе призначення О. Поклада головою ГУР і назвали ці чутки «вкидом російських спецслужб». Із-поміж усіх версій кадрових перестановок у керівництві розвідки це — найбільш конфронтаційна щодо самого Буданова, адже голова ГУР раніше давав зрозуміти, що О. Поклад може бути причетним до вбивства співробітника розвідки, банкіра Кирєєва, у березні 2022 року в Києві. На початку 2023 року К. Буданов дав низку інтерв’ю, де докладно розповідав про цей інцидент. Кримінальне провадження за фактом убивства Кирєєва хоч і було відкрите, але про результати розслідування нічого не відомо. На Банковій заявили, що вбивство сталося через збій у комунікації між різними українськими спецслужбами в перші тижні війни.
Нагадаємо, що чутки про ймовірну відставку К. Буданова поширювалися ще на початку осені. К. Буданова нібито збиралися звільнити через його конфлікт з А. Єрмаком. Хоч офіційно інформація про кадрові перестановки в ГУР спростовується, очевидно, що певна напруга між Офісом Президента й окремими представниками воєнного керівництва існує, що в майбутньому може негативно вплинути і на стратегічну стабільність України.
За даними деяких соцопитувань, К. Буданов обійшов у рейтингах довіри населення Володимира Зеленського та займає тепер другу позицію після ексголовкома ЗСУ В. Залужного. В. Зеленський же посідає лише третє місце. Такий розклад створює політичну загрозу для команди Президента, особливо напередодні можливих виборів наступного року, які можуть стати потрібними з урахуванням ініційованих Д. Трампом переговорів.
Складна ситуація на фронті провокує хвилю критики на адресу вищого воєнного керівництва України, що, у свою чергу, стає причиною й кадрових перестановок.
У 2024 році в командуванні Збройних Сил України відбулися значні кадрові зміни. Заміна Головнокомандувача ЗСУ — 8 лютого 2024 р. Президент Володимир Зеленський призначив Олександра Сирського новим Головнокомандувачем Збройних Сил України, замінивши Валерія Залужного. Фактично це підсумувало тривале протистояння між командою Президента В. Зеленського й командою головкома ЗСУ В. Залужного.
Причини відставки головкома були, зокрема, і політичними. В. Залужний зі своєю, очевидно неузгодженою з ОП, позицією став незручною фігурою для Банкової. Він демонструє високу незалежність, а його популярність і вплив нині в Україні можна порівняти з президентськими.
Усунення В. Залужного з посади головкома ЗСУ потрібне В. Зеленському для відновлення моновлади. Проте в Офісі Президента були б зацікавлені в тому, щоб головком сам подав у відставку (чого не відбулося), а ще краще — виїхав послом за кордон. Це означало б виключення В. Залужного з політичної системи країни та усунення його як політичного конкурента.
Згодом В. Залужний погодиться на пропозицію ОП і стане послом у Великій Британії, проте при цьому він зберігає свою популярність і залишається основним конкурентом для влади, якщо долучиться до передвиборної боротьби.
Замість В. Залужного головкомом ЗСУ стає О. Сирський — із величезним військовим досвідом і політичною лояльністю щодо ОП; він очолював успішні операції під Києвом у 2022 р. і наступ у Харківській області того ж року, а також невдалий контрнаступ під Бахмутом наприкінці 2023 р. О. Сирський ініціював аудит серед бригад ЗСУ для оцінки ситуації з резервами, ротаціями й підготовкою особового складу.
У лютому й березні 2024 р. тривали кадрові зміни, зокрема призначення й звільнення командирів оперативних командувань та інших ключових посад.
9 лютого 2024 р. було призначено нового начальника Генерального штабу — генерал-майора Анатолія Баргілевича, який раніше очолював Сили територіальної оборони. Це призначення теж було частиною змін, ініційованих О. Сирським.
Варто зазначити, що О. Сирський, на відміну від В. Залужного, не має політичних амбіцій, що для Офісу Президента вкрай важливо. Водночас положення О. Сирського лишається нестійким — по суті, на нього тепер лягає весь негатив від невдач ЗСУ на фронті після В. Залужного, також його дії часто піддають публічній критиці, зокрема депутатка М. Безугла.
У медіапросторі М. Безуглу часто пов’язують із Офісом Президента та його головою А. Єрмаком. Нібито вона слугувала для ОП «знаряддям» або «наконечником списа» для критики генералітету, що провинився чи став неугодним. Політичне керівництво країни вважає, що зробило все можливе для військових: воно забезпечило західну допомогу, ініціювало процес мобілізації (закон про демобілізацію так і не ухвалили), і тепер вимагає від військових позитивних результатів: бодай зупинити наступ РФ.
Через критику з боку М. Безуглої своїх посад позбулися: ексголовком ЗСУ В. Залужний, екскомандувач Повітряних сил ЗСУ М. Олещук, екскомандувач Об’єднаних сил ЗСУ Ю. Содоль та інші.
19 вересня депутата М. Безуглу звільнили з посади заступниці Комітету з питань оборони (при цьому вона залишається в комітеті) й перевели до Комітету з питань зовнішньої політики. М. Безугла сама написала заяву про відставку. Варто відзначити, що напередодні проєкт постанови з аналогічними пропозиціями вніс голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія. Ще раніше народна депутатка М. Безугла вийшла із фракції «Слуга народу» також «за власним бажанням». Загалом переведення М. Безуглої до Комітету з питань зовнішньої політики має на меті дещо зменшити її вплив на військове середовище, але час від часу вона продовжує критикувати військове керівництво країни.
Попри критику з боку М. Безуглої, Головком ЗСУ О. Сирський поки лишається на своїй посаді. Утім, його можуть замінити в разі великого обвалу фронту в районі Покровська або втрати Курського плацдарму, щоб спрямувати на нього весь негатив і невдачі на фронті.
До кінця року невдачі ЗСУ на фронті провокують нову хвилю кадрових перестановок серед військового керівництва. 29 листопада 2024 р. Михайла Драпатого призначено новим командувачем Сухопутних військ замість Олександра Павлюка (який обійняв цю посаду в лютому 2024 р.), а Олег Апостол став заступником Головнокомандувача ЗСУ.
У грудні після оточення ЗСУ в «мішку» під Кураховим, а також після недавнього прориву РФ до Покровська відбулася заміна командира на цих напрямках. Командувачем ОТГ «Донецьк» замість генерала Олександра Луценка призначений Олександр Тарнавський. Олександр Тарнавський раніше керував українським контрнаступом на Південному фронті в 2023 році, який, попри амбітні плани, завершився невдачею. Його нове призначення може бути спробою реанімувати ситуацію на Донецькому напрямку, проте успіх залежатиме від ресурсів і оперативного планування. Така заміна, зокрема, може свідчити про нестачу висококваліфікованих військових кадрів, яких уже просто ніким замінити.
Питання проведення виборів.
31 березня 2024 р. в Україні мали відбутися президентські вибори, але вони не були призначені через дію воєнного стану. Зокрема, в листопаді Президент уже тринадцятий раз підписав закони про продовження дії воєнного стану та загальної мобілізації на 90 днів — із 10 листопада 2024 року по 07 лютого 2025 року.
Попри міжнародне розуміння ситуації, низка західних партнерів України наголосили на важливості відновлення виборчих процесів, щойно це стане можливим.
У РФ, натомість, вибори пройшли з 15 по 17 березня 2024 року, внаслідок чого В. Путін переобрався на черговий строк. На цьому тлі невідбування президентських виборів в Україні стає там інформаційним тригером.
Так, у травні 2024 р. президент РФ В. Путін заявив, що, згідно з Конституцією України, нібито передбачається продовження повноважень для Парламенту, але не для Президента України. Зокрема, він сказав: «Перше, що на виду і про що мені доповідають, полягає в тому, що Конституція України передбачає продовження повноважень, але тільки Ради, а про продовження повноважень президента України — нічого не сказано». В. Путін додав, що «за попередньою оцінкою, єдиною легітимною владою в Україні лишаються парламент і спікер Верховної Ради».
В офіційній відповіді Центральної виборчої комісії (ЦВК) зазначається, що проблем із легітимністю Президента В. Зеленського після 20 травня (коли спливає строк його конституційних повноважень) не буде. Детальніше про це вже писалося раніше. Зокрема, зауважимо, що відповідь на запитання про строки повноважень Президента прописано в статтях 103, 108 Конституції України.
Стаття 103 визначає, що «Президент України обирається громадянами України на підставі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років».
Водночас у статті 108 сказано, що «Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України».
А Законом України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що в період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України (частина перша статті 10), а в разі спливу строку повноважень Президента України під час дії воєнного стану його повноваження продовжуються до вступу на пост новообраного Президента України, обраного після скасування воєнного стану», — йдеться у відповіді ЦВК.
Центральна виборча комісія також вказує на закріплену в Конституції принципову спадкоємність влади. Це стосується Верховної Ради, Президента та Кабінету Міністрів (про це йдеться у ч.4 ст. 83, ч.1 ст. 90, ч.1 ст. 108, ч.4 ст. 115 Конституції України).
Таким чином, здійснення повноважень Президентом відбувається до вступу на посаду його наступника. При цьому немає підстав говорити про можливу передачу президентських функцій Голові Верховної Ради. ЦВК посилається на статті 106 і 108 Конституції України. Зокрема, єдиною підставою для дострокового припинення повноважень Президента (такі випадки прописані в ч. 2 ст. 108 Конституції) є: відставка, неможливість виконання повноважень за станом здоров’я, імпічмент і смерть (жодне з цих умов нині не має місця).
Водночас у ч. 2 ст. 106 Конституції України вказано, що Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам чи органам (зокрема й Голові ВР, за відсутності перелічених вище умов із ч. 2 ст. 108 Конституції).
Нині політична ситуація в Україні стає дедалі напруженішою. З перемогою Дональда Трампа на виборах Президента США 5 листопада 2024 р. зросла ймовірність проведення виборів в Україні. Це пов’язано з очікуваннями, що нова адміністрація США може чинити тиск на українське керівництво з метою активізації мирного процесу, частиною якого можуть стати вибори або внутрішня політична криза.
На підготовку до виборів в Україні після скасування воєнного стану та внесення змін до законодавства знадобиться від 4 до 6 місяців. Проведення виборів стикається з фізичними й логістичними труднощами. В умовах глобальної трансформації населення обговорюють альтернативні форми голосування, як-от голосування поштою або через цифрову платформу. Однак ці варіанти викликають недовіру й потребують часу для реалізації. Від початку війни мільйони українців покинули країну або перемістилися всередині України. Центральна виборча комісія має оновити дані про переміщених та емігрованих громадян, що вимагатиме величезних ресурсів. Лише 1 із 16 українців за кордоном стоїть на консульському обліку, що робить організацію голосування за кордоном вкрай складним завданням.
Основними суперниками чинної влади на виборах можуть стати:
Валерій Залужний, колишній Головнокомандувач ЗСУ та нині Посол України у Великій Британії. В. Залужний став одним із найпопулярніших кандидатів. За даними соціологічних досліджень, він лідирує в рейтингах довіри, значно випереджаючи чинного Президента Володимира Зеленського. Його можлива партія може посісти провідні позиції в новому Парламенті. Протистояння між В. Залужним і В. Зеленським обіцяє стати головною інтригою майбутніх виборів.
Кирило Буданов, голова Головного управління розвідки, також користується високою підтримкою. Його постать становить загрозу для чинної влади, оскільки він розглядається як потенційний лідер «партії військових».
Юлія Тимошенко, лідерка «Батьківщини», активно готується до виборів, пропонуючи коаліції та місця в списках іншим політикам. Попри зниження її електоральної бази, Тимошенко лишається важливим гравцем, особливо в регіональній політиці.
Петро Порошенко, експрезидент, зберігає стабільний рейтинг близько 10%, зосереджуючись на своєму традиційному електораті. Він уже не розглядається як серйозний претендент на пост президента, проте може відіграти значну роль у майбутній коаліції.
Нові політичні сили: у політичному полі з’являються нові проєкти, як-от «партії військових» чи волонтерські рухи. Ці сили можуть стати ключовими у формуванні майбутньої коаліції.
Можливе й посилення ролі регіональних лідерів, формування нової політичної сили, що об’єднає популярних мерів великих міст. Тут основну конкуренцію владі може скласти мер Києва В. Кличко.
Сам Президент України В. Зеленський, імовірніше, очолить уже інший політичний проєкт на потенційних виборах, «скинувши» на «Слуг народу» значну частину накопиченого негативу й токсичності. Внаслідок тривалої війни в суспільстві вже формується елемент втоми й запит на нову справедливість. Періодично потрапляє у фокус ЗМІ низка корупційних скандалів, зокрема за участю депутатів від «Слуги Народу», що є тригером роздратування в суспільстві, знижує бойовий дух армії й, відповідно, негативно впливає на спроможність вести війну.
3. Мобілізація. Реакція суспільства на процеси мобілізації.
У квітні 2024 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (№10449). Закон набрав чинності 18 травня 2024 року.
Основні положення закону.
Уточнення військово-облікових даних.
Усі призовники, військовозобов’язані та резервісти зобов’язані протягом 60 днів із моменту набрання законом чинності оновити свої персональні дані у територіальних центрах комплектування (ТЦК), центрах надання адміністративних послуг (ЦНАП) або через електронний кабінет.
Зниження призовного віку.
Призовний вік знижено з 27 до 25 років.
Базова військова служба.
У мирний час запроваджується базова військова служба строком на п’ять місяців,
А у воєнний — на три місяці.
Із 2025 року у закладах вищої освіти планується запровадження базової військової підготовки.
Електронні кабінети.
Громадяни можуть добровільно реєструвати електронні кабінети призовника, військовозобов’язаного або резервіста. Однак норма про вручення повісток через ці кабінети була виключена з остаточної редакції закону.
Обмеження для чоловіків за кордоном.
Чоловіки віком від 18 до 60 років, які перебувають за кордоном, зобов’язані оновити свої військово-облікові дані. В іншому разі їм може бути відмовлено в наданні консульських послуг, зокрема в оформленні закордонного паспорта.
Відповідальність за ухилення від мобілізації.
Передбачені заходи впливу для громадян, які не виконують обов’язків щодо військового призову, включно з можливим обмеженням права керування транспортними засобами.
Ухилення від явки до територіального центру комплектування (ТЦК):
Якщо громадянин не з’явився за повісткою чи іншими обов’язковими викликами без поважних причин, на нього може бути накладено штраф у розмірі від 1700 до 3400 гривень.
Відмова від виконання мобілізаційного припису:
Ухилення від мобілізації в умовах воєнного стану кваліфікується як кримінальний злочин і карається згідно зі статтею 336 Кримінального кодексу України: позбавлення волі на строк від 3 до 5 років.
Додаткові заходи відповідальності:
Обмеження права керування транспортними засобами: застосовується для громадян, які ухиляються від виконання мобілізаційних обов’язків. Дані про таких осіб можуть бути передані до поліції, яка тимчасово призупиняє їхнє право керування транспортом.
Можливість тимчасового обмеження права виїзду за кордон для чоловіків віком від 18 до 60 років, які не оновили свої дані в ТЦК.
Штрафи для організацій: роботодавці, які не забезпечують облік своїх працівників як військовозобов’язаних, можуть бути оштрафовані на суму від 5100 до 8500 гривень.
Використання підроблених медичних документів: якщо громадянин використовує фальшиві довідки для ухилення від мобілізації, це кваліфікується як кримінальний злочин із можливим покаранням у вигляді позбавлення волі до 3 років.
Зміна темпів мобілізації та ставлення суспільства.
Після набрання законом чинності темпи мобілізації в Україні дещо змінилися, але не покрили потреб фронту. Влітку 2024 року щомісяця мобілізували близько 35 тисяч осіб, утім восени цей показник знизився до 20 тисяч, що майже повернулося на рівень травневих значень. Таких обсягів не вистачає для формування резервів і ледь компенсує бойові втрати. Станом на жовтень 2024 року мобілізовано 1 млн 50 тисяч громадян, і в найближчі три місяці планується призвати ще понад 160 тисяч, аби доукомплектувати військові частини до 85%. Зниження темпів мобілізації пов’язане з різними чинниками, зокрема зі сприйняттям мобілізаційних процесів суспільством і економічними умовами.
Адміністрація президента США, що йде, Д. Байдена закликала Україну знизити вік мобілізації до 18 років. Зі свого боку, Офіс Президента України поки цього не робить. Зокрема, у В. Зеленського не відкидають варіант, що мирні ініціативи новообраного Президента США Д. Трампа справді можуть призвести до зупинення бойових дій, а відтак неминуче запустять виборчі процеси в країні. Відмова від зниження призовного віку стане певним «бонусом» перед виборцями для чинної влади.
Загалом процеси мобілізації стали елементом прихованого конфлікту між суспільством і державою, між пасіонаріями, військовослужбовцями та тими, хто не служить. Після запровадження закону про мобілізацію виникає конфлікт між різними соціальними групами, особливо між тими, хто активно бере участь у бойових діях (військовослужбовцями та пасіонаріями), і тими, хто уникає мобілізації. Сприйняття мобілізації як репресивного механізму, особливо серед цивільного населення, посилює дистанцію між суспільством і державою.
Безстрокова мобілізація військовослужбовців, зростання випадків ухилення від призову, включно з корупцією, використанням фіктивних медичних документів, втечею за кордон, примусовою мобілізацією, залученням до бойових дій непідготовлених резервістів (що створювало загрозу не лише для їхніх життів, а й для успіху операцій) — усе це, особливо в умовах погіршення економіки, спричинило розділення в суспільстві та посилило взаємну недовіру.
4. Трансформація громадської думки.
У 2024 році триває зниження рейтингів влади. Електоральна ситуація для команди влади й «Слуги Народу» ускладнилася навіть порівняно з довоєнним періодом, коли пропрезидентській партії по черзі доводилося боротися за лідерство з такими партіями, як ОПЗЖ (В. Медведчука) та «Європейська солідарність» (П. Порошенка). Зараз «СН» зіштовхується з серйозною конкуренцією як із боку усталених, так і з боку нових політичних сил.
Якщо на початку війни рейтинг довіри до Президента В. Зеленського перевищував 90%, а до Парламенту та Уряду довіра становила 40% і 60% відповідно, то нині рівень довіри до Президента знизився до 59%, а більшості громадян (понад 70%) уже не довіряють Парламенту й Уряду. До партії «Слуга Народу» негативно ставляться 48% українців (на початку війни близько 40% були налаштовані позитивно).
Дані опитування (травень 2024 р.).
Опитування Національного Демократичного інституту та Київського міжнародного інституту соціології (проведене у травні 2024 р.) показало:
До партії «Слуга Народу» негативно ставляться 48% опитаних, нейтрально — 32%, позитивно — 13%.
До ВО «Батьківщина» 57% респондентів висловили негативне ставлення; 31% — нейтральне; 9% — позитивне.
До забороненої ОПЗЖ 71% — негативно, 19% — нейтрально, 4% — позитивно.
Умовна партія С. Притули: по 28% припадає як на позитивне, так і на негативне ставлення, а 34% — нейтральне.
«Європейська Солідарність» Порошенка: 23% — позитивно, 47% — негативно.
Партія «УДАР»: 34% — негативно, 18% — позитивно.
«Розумна політика» та «Голос» мають схожий рівень негативу: 27% і 29% відповідно; позитивно: 18% і 13%.
Варто зауважити, що ці дані не можна вважати безпосереднім електоральним рейтингом, оскільки симпатія не обов’язково означає готовність проголосувати за певну політичну силу.
Гіпотетична партія ексголовкома ЗСУ В. Залужного може перемогти з великим відривом.
Згідно з даними опитування Центру «Соціальний моніторинг» (15–21 листопада 2024 р.), на потенційних парламентських виборах із великим відривом перемагає гіпотетична партія колишнього Головнокомандувача, а нині Посла України у Великій Британії Валерія Залужного:
Партія Валерія Залужного — 34%
Партія Володимира Зеленського — 12%
«Європейська Солідарність» (П. Порошенка) — 9%
Партія Кирила Буданова — 7%
Партія Дмитра Разумкова — 6%
«Батьківщина» (Ю. Тимошенко) — 6%
«24 серпня» (С. Притули) — 6%
Партія Андрія Білецького — 4%
«УДАР» (Віталія Кличка) — 3%
«За мир! За життя» (Юрія Бойка) — 2%
«Радикальна партія» (О. Ляшка) — 1%
Партія Олексія Арестовича — 1%
«Голос» (Кіра Рудик) — 1%
Інша партія — 3%.
У ході цього дослідження соціологи свідомо не згадували партію «Слуга Народу», аби зосередити увагу на потенційному лідерстві голови політичної сили.
Також «Соціальний моніторинг» на пресконференції (замовник — American Political Services) оприлюднив дані про рівень довіри українців до різних лідерів. Найбільше довіряють колишньому Головнокомандувачу ЗСУ Валерію Залужному (72% проти 22%), а також начальнику ГУР Кирилу Буданову (55% проти 32%), тоді як Президенту Володимиру Зеленському довіряють 44% проти 52%, хто не довіряє. Електоральний рейтинг (за кого люди готові проголосувати як за Президента) поки не озвучувався.
Переоцінка ситуації та втома від війни.
Українське суспільство змінює свій погляд на ситуацію в країні. Спершу це виявилося у зростанні запиту на критику влади, а далі — у нетерпимості до корупції. Питання корупції стало ключовою претензією суспільства до держави: 52,5% громадян вважають, що можна й потрібно критикувати владу за корупцію навіть під час війни.
Громадяни поступово втрачають упевненість у власному майбутньому. У лютому 2024 р. опитування КМІС уперше з початку війни показало, що більшість вважає: країна рухається в неправильному напрямку — 46%. У березні 2022-го, коли російські війська стояли під Києвом, 73% були впевнені, що країна рухається правильно, тепер так вважають лише 36%. Мова йде про кардинальний перелом у суспільній свідомості: люди втомилися, розчаровані й втрачають позитивну впевненість у подальшому розвитку подій.
Паралельно в суспільстві зростає запит на припинення війни, елемент утоми й прагнення до «нової справедливості». Понад третина громадян (35%) вважає, що переговори з РФ слід починати вже зараз. Близько 32% українців готові на територіальні поступки заради завершення війни. У динаміці з травня 2022 року до жовтня 2024-го кількість готових на поступки зросла вчетверо, а тих, хто виступає проти будь-яких поступок, зменшилося з 87% до 58%. Водночас більшість — 63% — і далі готові терпіти війну «стільки, скільки потрібно». Ще в лютому було 73%, тобто цей показник знизився на 10 відсоткових пунктів.
У липні дослідження громадської думки продемонстрували, що попри зростаючу втому від війни, суспільство поки не готове йти на жодні компроміси з РФ. За даними опитування Центру Разумкова на замовлення ZN.UA, 44% українців погоджуються на переговори, але 61% не готові нічим поступатися РФ. Мінімально необхідна умова для укладення мирної угоди — звільнення України в кордонах 1991 року (51%). При цьому 46% вважають, що немає нічого соромного бути ухилянтом, а 49% прогнозують громадянський спротив, якщо влада піде на мирну угоду з кордонами по лінії фронту.
Отже, в настроях українців спостерігається певна парадоксальність: більшість не вважає ухилення чимось соромним, але прагне повернути території в межах 1991 р. Чимало хто готовий до переговорів із РФ, але не хоче робити жодних поступок.
Цікаво, що в російському суспільстві схожі тенденції. За даними Russian Field, 49% росіян виступають за переговори, проте прихильників реальних компромісів мізерна кількість. Лише 1% готові повернути Україні всі території в кордонах 1991 року.
Перелом у громадській думці (жовтень–листопад 2024 р.)
В Україні фіксується зростання відчуття кризи суспільством. Кількість прихильників переговорів із РФ зростає. Так, 35% українців вважають, що переговори з РФ слід починати вже зараз (без жодних умов). У вересні 2023 р. так вважали 21% (за даними Центру Разумкова). При цьому близько 50% і надалі наполягають на переговорах лише після звільнення всіх територій (торік таких було 60%).
Більшість громадян продовжують підтримувати курс на вступ до ЄС (74%) і НАТО (72%). Утім, за даними Соціологічної групи «Рейтинг», самі українці переважно вважають, що Україна поки не готова до членства в ЄС. Лише 20% кажуть, що Україна «вже повністю готова». 57% вважають, що країна ще потребує подальших реформ, а 22% переконані, що Україна «зовсім не готова». Частка тих, хто бачить потребу в реформах, зросла за рік на 14%. Також падає кількість людей, які вірять у швидкий вступ до ЄС (із 66% у 2022-му до 15% у 2024-му — тих, хто вважав членство можливим за 1–2 роки).
З тезою, що «Україна обов’язково має вступити до ЄС», погоджуються 43%. Водночас 48% схиляються до думки, що Україна може й не вступити, але повинна зміцнювати з ЄС економічні зв’язки. 7% респондентів вважають, що Україні взагалі не потрібно інтегруватися в ЄС. 68% переконані, що Україна має відстоювати власні інтереси й не погоджуватися на «будь-які» вимоги з боку ЄС. 28% схиляються до ідеї, що слід виконувати всі вимоги. 48% думають, що ЄС зацікавлений у приєднанні України, а 50% мають протилежну точку зору.
Серед основних джерел інформації в Україні найбільш популярним залишається Telegram — 47%. Далі йдуть YouTube (26%), «Єдиний марафон новин» (21%), перекази очевидців/знайомих і офіційні державні джерела (обидва по 19%).
У листопаді стався остаточний перелом громадської думки: підтримка мирних переговорів уперше досягла історичного максимуму. Втома від бойових дій і страх перед подальшим погіршенням ситуації вже стали домінуючими факторами в настроях громадян. Раніше ці зсуви фіксувалися здебільшого у закритих дослідженнях, але їхнє оприлюднення саме тепер особливо важливе. Так, американський інститут Gallup опублікував результати, згідно з якими підтримка мирних переговорів в Україні сягнула 52%, вперше перевищивши половину з початку повномасштабного вторгнення РФ. Четверо із десяти (38%) українців вважають, що країна має продовжувати боротьбу до перемоги. Як зазначають у Gallup, це означає суттєвий зсув порівняно з ранніми оцінками, коли у 2022-му 73% українців віддавали перевагу війні «до повної перемоги», а за переговори виступало 22%. У 2023 р. підтримка війни до перемоги знизилася до 63%, водночас за перемовини — 27%. Тепер же, коли втома посилилася, підтримка мирного варіанта вперше сягнула більшості — 52%.
Це опитування Gallup стало своєрідним сигналом команді В. Зеленського від західних партнерів. Воно демонструє, що бажання Президента (боротися до перемоги) вже не цілком збігається з настроями самого українського суспільства. В інформаційному плані це — «холодний душ» для влади.
Тим часом українське керівництво готується до складних переговорів із новообраним Президентом США Дональдом Трампом, який заявляє про прагнення якнайшвидше завершити війну в Україні. Поширена думка, що республіканець може схилити Володимира Зеленського до зупинки війни по лінії фронту. Це суперечить офіційній позиції України, яка наполягає на продовженні війни до кордонів 1991 року.
Одним із аргументів на користь затягування війни влада називала те, що буцімто «більшість українців не підтримують її зупинку раніше досягнення повної перемоги». Та результати опитування Gallup частково спростовують цей аргумент, показуючи, що значна частина суспільства схиляється до припинення війни через переговори.
У грудні дедалі більше опитувань свідчать, що громадяни України частіше заявляють про готовність до втрати територій заради завершення війни та вступу до НАТО (опитування фонду «Демократичні ініціативи»). У червні 2024 р. ствердну відповідь на це запитання дали 47% — на 14% більше, ніж у червні 2023 р. Не готові на такі поступки 36%, що на 16% менше, ніж півтора року тому. 55% опитаних наголошують, що найліпшим варіантом убезпечення України є вступ до НАТО. 39% вважають за потрібне відновити ядерний статус держави. Нейтральний статус із міжнародними гарантіями підтримують лише 12%. Проти вступу України в НАТО виступає кілька держав, зокрема США й Німеччина.
5. Зміна гуманітарної політики.
В мовному та релігійному аспектах Україна зазнала значних змін, що стали наслідком як війни, так і соціально-економічних зрушень, зокрема відтоку більш забезпеченого міського населення. Формально зросла кількість громадян, які розмовляють українською мовою, і українська мова стала ще більш домінуючою, утім реальна кількість її носіїв фактично зменшилася. У релігійній сфері домінувальною конфесією стала Православна Церква України, яка поступово витіснила Українську православну церкву, пов’язану з Московським патріархатом.
Під час війни суттєво змінилося ставлення до моментів, які умовно називають «м’якою українізацією».
Мовний омбудсмен Тарас Кремінь оголосив про перехід від «м’якої» до «наступальної» українізації. На його думку, державна мова України перебуває під прицілом РФ і зараз просто необхідно посилити її позиції. Стратегія передбачає суворий контроль за дотриманням мовного законодавства (передусім, Закон України «Про освіту», а також Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»), зокрема в інтернеті та в публічному житті. Т. Кремінь виніс 49 попереджень і наклав 16 штрафів за порушення мовного закону в Інтернеті від початку 2024 року.
Попри те, що в грудні 2023 року було ухвалено законопроєкт №10288-1, спрямований на внесення змін до деяких законів України з урахуванням рекомендацій Ради Європи, його положення розширюють права лише офіційних мов ЄС (таких, як угорська, румунська та болгарська). Це було однією з вимог Європейської комісії для початку перемовин щодо вступу України до ЄС, але російська мова як мова держави-агресора виключається. Навпаки, тепер політика держави спрямована на те, аби цілковито витіснити будь-які елементи російської культури з більшості сфер українського суспільства.
В українському суспільстві останнім часом активно обговорюється законопроєкт №12086, покликаний ще більше зміцнити позиції української мови у закладах освіти. Законопроєкт вимагає використання української мови в усіх аспектах освітнього процесу, зокрема в спілкуванні педагогів з учнями на перервах. У ньому вводиться поняття «україномовного середовища»; окремо штрафів він не передбачає, проте посилює акцент на обов’язковому використанні української мови та встановлює принципи спілкування державною мовою в навчальних закладах. За чинним законодавством, викладачі вже зобов’язані проводити освітню діяльність державною мовою. Наразі для педагогів за порушення мовного законодавства передбачено штрафи в розмірі від 3400 до 11900 грн. За задумом, ця ініціатива має сприяти ще більшій українізації освітніх закладів.
Утім, під кінець 2024 року уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь повідомив, що у 2024 році почали з’являтися ознаки уповільнення українізації. Одним із ключових маркерів цього омбудсмен назвав скорочення частки учасників освітнього процесу, які вважають українську мову рідною (учні — на 17%, батьки — на 11%, учителі — на 8%), зниження показників використання української мови в освітньому середовищі, зросійщення інтернет-простору й соціальних мереж. Окремо Кремінь наголосив на проблемах мовного середовища серед молоді: «Показово, що лише 37% учнів спілкуються з друзями українською, а 39% — удома. Крім того, на 10% зменшилася кількість учнів, які надають перевагу українській мові в інтернеті».
Таким чином, попри демонстративну популяризацію української мови, реальний відсоток її носіїв у країні зменшується. Це пов’язано як зі скороченням населення загалом, так і з міграційними процесами: значна частина носіїв української виїхала за кордон унаслідок війни.
Ситуація довкола УПЦ.
У вересні 2024 р. набув чинності Закон 3894-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій», нова назва – «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», який Верховна Рада ухвалила 20 серпня. Рада церков України підтримала цей закон, підкресливши його важливість для захисту національної безпеки та забезпечення духовної незалежності України. Водночас закон викликав занепокоєння у представників Української православної церкви (УПЦ), які вважають, що його можуть використати проти них, незважаючи на те, що УПЦ безпосередньо не згадується в тексті закону.
У той же час вважається, що цей закон відкриває шлях до заборони Української Православної Церкви в Україні. Нагадаємо, що закон вносить зміни до українського законодавства, які дають змогу припиняти діяльність релігійної організації за рішенням суду, якщо уповноважені особи такої організації засуджені за злочини проти національної безпеки України або за злочини, зазначені в статтях 161, 258–258-6, 436–438, 442, 447 Кримінального кодексу України. Ці статті стосуються порушень рівноправності громадян (зокрема релігійних переконань), шахрайства, легалізації незаконно отриманих коштів, терактів, пропаганди війни, заперечення російської агресії, геноциду та найманства.
Також тепер держава може розпочати перевірки будь-якої церковної громади щодо її «аффілійованості» з Російською православною церквою. Якщо чиновники встановлять такий зв’язок, релігійній громаді дається дев’ять місяців, аби розірвати контакти з РПЦ. Після спливу цього строку (за невиконання вимог) Державна служба з етнополітики та свободи совісті може звернутися до суду для припинення діяльності релігійної організації.
Уся процедура реальної заборони УПЦ розпочнеться приблизно в травні–червні 2025 року, коли в США завершиться процес формування нової адміністрації. Тоді для команди влади в Україні стане зрозуміло, наскільки нова Адміністрація Білого дому схильна схвалювати чи не схвалювати питання щодо УПЦ. Залежно від цього процес заборони може прискоритися або бути призупиненим. Фактично закон відклав остаточне вирішення питання щодо УПЦ на майбутнє. Утім сам факт ухвалення цього закону посилив публічну дискусію в українському суспільстві довкола релігійної теми й посилив тиск на структури УПЦ на місцевому рівні.
IV. Макроекономічна ситуація.
1. Основні економічні показники.
Через війну на своїй території Україна зазнає значних збитків. Зокрема: руйнується інфраструктура й виробничі потужності, розриваються логістичні ланцюги й падає експорт, скорочуються інвестиції й слабшає споживчий попит (зокрема через активну міграцію).
У 2022 році ВВП України впав із понад 200 млрд дол. до 161 млрд дол. (-29,1%), але вже у 2023 р. ВВП показав зростання на 5,3% — до 178,8 млрд дол.
За прогнозами Міжнародного валютного фонду (МВФ), зростання реального ВВП України у 2024 році становитиме близько +4%. Але вже у 2025 році прогнозується уповільнення темпів зростання ВВП до 2,5–3,5% через напруженість на ринку праці, вплив російських атак на енергетичну інфраструктуру та збереження військової невизначеності.
Прогноз інфляції на кінець 2024 року підвищений на 1% — до 10%.
За даними Уряду, прямі збитки України перевищили 700 млрд дол. Екологічна шкода, завдана воєнними діями, оцінюється приблизно в 71 млрд дол. За підрахунками Світового банку, на відбудову України знадобиться близько 486 млрд дол.
Демографічна ситуація:
Україна втратила від 10 до 15 млн свого населення:
Із початку вторгнення РФ захопила території з населенням не менше 3–3,5 млн осіб (загалом на окупованих РФ територіях України, включно з Кримом, може перебувати 6–9 млн жителів).
За офіційними даними ООН, у світі налічується 6,8 млн українських біженців (із них близько 6 млн у Європі), і ці цифри, імовірно, не повні. Значна частина біженців перебуває також на території РФ та Білорусі.
3,6 млн зареєстровані як внутрішньо переміщені особи. Ще 4,3 млн уже повернулися додому. Тобто загалом близько 15 млн українців від початку вторгнення РФ покинули свої домівки, і третина з них повернулася назад.
Біженці й внутрішньо переміщені особи поступово працевлаштовуються: роботу знайшли 45% біженців за кордоном і 43% переселенців.
Кількість працездатних українців від початку вторгнення скоротилася на 5,5 млн (або на 30%). Це більше, ніж у Німеччині після Другої світової війни. До вторгнення в Україні було 17,4 млн працездатних жителів.
Економічні центри — успішні компанії й виробничі потужності — переважно перемістилися в західні регіони, що стали новим економічним осередком країни.
Залежність від західної допомоги.
Економічно та військово Україна значною мірою залежить від підтримки західних партнерів. Загальна сума задекларованої допомоги від союзників уже сягає близько 360 млрд дол.Однак несистемний характер надходження коштів до бюджету ззовні змушує Уряд змінювати фінансову політику (девальвація гривні, різке підвищення податків), що підриває економіку.
Курс гривні. За рік гривня послабла більш ніж на 3,8 грн відносно долара США. На початку 2024-го офіційний курс був близько 38 грн/$, а до грудня 2024 року сягнув історичного мінімуму, перевищивши 41,9 грн/$.
Державний борг і бюджет.
На тлі скорочення зовнішньої допомоги в Україні зростають дефіцит держбюджету й зовнішній борг.
Станом на 31 жовтня 2024 р. держаний і гарантований державою борг становив 6 413,57 млрд грн (+16,2% від 31.12.2023 р., коли він був 5 519,48 млрд грн), або 155,37 млрд дол. США.
Зовнішній борг — 4 584,49 млрд грн (71,48% від загальної суми), або 111,06 млрд дол.
Внутрішній борг — 1 829,08 млрд грн (28,52%), або 44,31 млрд дол.
2. Соціально-економічна ситуація. Зміни фіскальної політики та інші інструменти для наповнення бюджету на тлі скорочення допомоги західних партнерів.
Через скорочення західної допомоги, зростання військових витрат і бюджетного дефіциту влада шукає альтернативні способи поповнення бюджету, зокрема підвищуючи фінансове навантаження на бізнес і населення.
Попри безпрецедентну стійкість та адаптивність українського суспільства в умовах війни, затяжний конфлікт ускладнює ситуацію в країні. Зростання військових видатків, дефіцит бюджету й скорочення західної допомоги змушують Уряд посилювати фіскальний тиск — підвищувати тарифи, податки (зокрема відновлення нарахування податку на нерухомість, що було призупинене раніше), обмежувати карткові перекази (ліміт на перекази з карти на карту 150 тис. грн на місяць тощо). Ці заходи знижують рівень життя населення і можуть призвести до: скорочення споживчого попиту, збільшення запитів на соцдопомогу (субсидії, виплати з безробіття), кризи неплатежів, яку, імовірно, не компенсуватимуть.
У майбутньому це може спричинити ще більший відтік населення та значні перешкоди для відновлення економіки.
За даними ООН, за межею бідності в Україні перебуває понад 80% населення. За стандартами ООН, якщо людина витрачає на проживання й харчування менш як 5 дол. на день (менш як 150 дол. на місяць), вона вважається бідною. В Україні прожитковий мінімум фактично становить близько 1,5 дол. на день. Якщо війна триватиме, до 90% українського населення може опинитися за межею бідності.
Тарифи й енергетика.
Уряд із 1 червня підвищив тариф для побутових споживачів на 64% — до 4,32 грн/кВт⋅год. Новий тариф діятиме з 1 червня 2024 р. до кінця квітня 2025-го. Раніше планувалося запровадити диференційований підхід: 4,8 грн/кВт⋅год за умови споживання понад 100 кВт⋅год на місяць і 2,64 грн/кВт⋅год для тих, хто споживає менше 100 кВт⋅год.
Із червня для бізнесу на 20–130% зростуть граничні ціни на електрику у години вечірнього піку й уночі. Це має вплинути на обсяги імпорту й зменшити дефіцит у енергомережі.
Нині в Україні — одні з найвищих у Європі комунальних тарифів із урахуванням частки витрат домогосподарств у воєнних умовах. На це накладається інфляційний тиск (зростання цін на товари й послуги), що, як очікується, призведе до нової хвилі міграції та скорочення роботи приватних підприємств.
Скандал довкола «Укренерго».
На тлі запланованого підвищення тарифів на електроенергію розгорівся резонанс через високі зарплати топчиновників «Укренерго». Видання OBOZ.UA звернулося до «Укренерго» з проханням розкрити зарплату голови правління В. Кудрицького разом із надбавками й преміями. Компанія відмовилася надавати розгорнуті дані, зазначивши лише сукупну суму зарплат голови й чотирьох членів правління. Середньомісячна зарплата члена правління може сягати понад 2 млн грн (близько 50 тис. євро). Винагороди різняться залежно від місяця.
Цей кейс свідчить про наявність можливої корупційної складової у сфері енергетики на тлі воєнних дій і зростання тарифів. Це, ймовірно, загострюватиме суспільне невдоволення та розширюватиме критику влади.
У вересні НБУ встановлює ліміти на зняття готівкових коштів за кордоном.
Так, у постанові НБУ №108 встановлюються два нових ліміти за розрахунками з картками в доларах, євро та інших іноземних валютах на еквіваленти 100 тисяч грн і 500 тисяч грн. Раніше діяли обмеження на покупки за кордоном — не більш як 100 тисяч грн на місяць. Але обмеження в 100 тисяч стосувалося лише гривневих карт українських банків, а на валютні воно не поширювалося. Тепер же НБУ розповсюдив обмеження і на валютні картки. Таким чином НБУ бореться з процесами девальвації гривні, оскільки кожна витрата коштів за кордоном означає і відплив грошей за межі країни.
Також нові обмеження для валютних карток (на 100 і 500 тис. грн) у банках пояснили схемами, які опанували українці. Найчастіше ці схеми стосуються легалізації коштів за кордоном. Із валютних карток українських банків дозволяється оплачувати не більш як на еквівалент 100 тисяч гривень на місяць три категорії товарів: дорогоцінне каміння, метали та ювелірні вироби — код 5094; годинники, ювелірні вироби й срібні вироби — код 5944; монети та марки — код 5972.
Другий ліміт на операції з валютних карток — на 500 тисяч грн/місяць — запроваджується для оплати за кордоном послуг агентів та менеджерів з нерухомості.
Обмеження стосуватимуться саме цих чотирьох напрямів, обмеження зачеплять тільки розрахунки і тільки валютні картки. Безготівкові валютні оплати всіх інших товарів і послуг нашими людьми можуть і далі відбуватися без обмежень. Потрібно розуміти, що банки розрізняють поняття розрахунків за товари та послуги і Р2Р-переказів.
Розрахунки валютними картками за кордоном із карток українських банків від початку війни не обмежувалися.
Уже не перший місяць лімітуються:
Р2Р-перекази (від фізособи до фізособи) з карток в інвалюті — не більш як 100 тис. грн на місяць;
закордонні розрахунки за товари та послуги з гривневих карток — не більш як 100 тис. грн на місяць;
зняття за кордоном готівки з гривневих карток — не більш як 12,5 тис. грн на тиждень і 50 тис. грн на місяць.
10 жовтня Верховна Рада ухвалила в цілому законопроєкт №11416-д про підвищення податків (закон був підписаний Президентом 28 листопада). Нові податкові правила є умовою кредитування від МВФ і мали запрацювати «заднім числом» з 1 жовтня і до кінця 2024 року принести в бюджет 30 млрд грн на фінансування війни. Але Прем’єр-міністр Д. Шмигаль повідомляв, що закон набуде чинності з 1 грудня. Очікується, що підвищення податків принесе близько 8 млрд гривень у 2024 році та 141 млрд гривень у 2025 році. Нагадаємо, що міжнародні партнери не фінансують військові витрати України. На це йдуть кошти з податків разом із внутрішніми запозиченнями, які є основним джерелом фінансування військових потреб країни.
Основні нововведення закону такі:
Військовий збір.
Підвищення ставок для фізичних осіб:
Із зарплат фізосіб (зокрема учасників режиму «Дія.Сity») ставка збільшується з 1,5% до 5% від моменту набрання законом чинності. Виняток становлять військовослужбовці, для яких ставка залишається 1,5%.
З інших доходів громадян (окрім зарплат) ставка зросте з 1,5% до 5% із 1 січня 2025 року.
Для військових військовий збір лишився на рівні 1,5%.
Для підприємців (ФОП):
Перша, друга і четверта групи ФОП: військовий збір у розмірі 10% від мінімальної зарплати (800 грн наразі).
Третя група ФОП: військовий збір у розмірі 1% від доходу.
Податок на прибуток.
Для банків:
Ставка податку на прибуток за 2024 рік підвищується з 25% до 50%. Нова ставка застосовується ретроспективно (заднім числом), що враховує вже сплачені податки за старою ставкою.
Для небанківських фінансових установ:
Ставка податку збільшується з 18% до 25% із 1 січня 2025 року (виняток – страхові компанії).
Авансові платежі:
АЗС (автозаправні станції): щомісячні авансові платежі з податку на прибуток — 30, 45 або 60 тис. грн за кожну станцію залежно від її типу. Ці суми не зараховуватимуться під час розрахунку майбутніх податкових зобов’язань.
Пункти обміну валюти: авансовий внесок – 700 євро за пункт у Києві, 600 євро – у містах із населенням понад 50 тис. осіб і 200 євро – в інших населених пунктах.
Інші податки та збори.
Земельний податок:
Мінімальний податок на землю встановлюється на рівні 700 грн і 1400 грн за гектар.
Рента на видобуток корисних копалин:
Рента на видобуток щебеню, глини, граніту й піску збільшується, мінімальна ставка становитиме 5 доларів за тонну.
Нова звітність і звільнення.
Щомісячна звітність із ПДФО, військового збору та ЄСВ:
З 1 січня 2025 року запроваджується щомісячна звітність для моніторингу дотримання нових вимог, у тому числі в межах «економічного бронювання».
Звільнення від оподаткування «національного кешбеку»:
На 2024–2025 роки «національний кешбек» звільняється від сплати ПДФО та військового збору.
До кінця воєнного стану звільняють від податку на доходи фізичних осіб іноземну допомогу, яку отримують українці за кордоном. Тобто біженці не мають платити в Україні податок із виплат, які отримують у ЄС.
Ухвалення закону про підвищення податків стало одним із ключових чинників, що призвели до сплеску закриття ФОП восени. Багато підприємців вважають нові податкові ставки несправедливими, тоді як офіційні особи наголошують, що навіть з урахуванням змін ставки все ж лишаються значно нижчими, ніж у країнах Європейського Союзу.
Платформа OpenDataBot у середині грудня ініціювала масштабне всеукраїнське опитування підприємців, щоб з’ясувати, як підвищення податків вплинуло на плани малого та середнього бізнесу. З’ясувалося, що з моменту підписання Президентом закону про підвищення податків і до 17 грудня свою діяльність припинили 24,4 тис. фізичних осіб-підприємців (ФОП). 29 листопада, у день після підписання закону, зафіксували 2 332 закриття бізнесів. У середньому після набрання законом чинності щодня закривається приблизно 1 000 ФОП, що значно перевищує звичайний рівень у 700 закриттів на день.
З моменту підписання закону про запровадження військового збору для малого та середнього бізнесу на 1 новостворений ФОП припадає 2 закритих. Для порівняння, у відповідний період торік на 4 нових ФОП припадав лише 1, що припинив діяльність.
Із 1 січня 2025 року в Україні набувають чинності нові правила надання медичних послуг у державних і комунальних закладах охорони здоров’я. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України (№ 781 від 05.07.2024) «Деякі питання надання послуг медичного обслуговування населення за плату від юридичних та фізичних осіб», медичні послуги, не передбачені Програмою медичних гарантій, надаватимуться на платній основі. Ці зміни спрямовані на скорочення неофіційних платежів у системі охорони здоров’я.
Основні випадки, коли послуги стануть платними:
-
Звернення без направлення лікаря. Якщо пацієнт самостійно звертається по медичну послугу без скерування від сімейного лікаря чи профільного фахівця, така послуга вважатиметься платною.
-
Надання послуг за договорами з юридичними особами. Медичні послуги, що надаються за контрактами з підприємствами або організаціями, оплачуються цими юридичними особами.
-
Обслуговування у закладах сектору безпеки й оборони або Державного управління справами. Якщо пацієнт не належить до закріпленого контингенту цих установ, для нього послуги надаються на платній основі.
-
Послуги, не покриті Програмою медичних гарантій. Перелік безоплатних послуг буде чітко визначено; усі інші надаватимуться за оплату.
Додаткові платні послуги:
-
Надання медпослуг удома на бажання пацієнта. Якщо пацієнт бажає отримати медичну допомогу вдома і це не зумовлено його фізичним станом, послуга буде платною.
-
Вибір лікуючого лікаря під час планового стаціонарного лікування. Пацієнт може обрати конкретного лікаря для планового лікування в стаціонарі за додаткову плату.
-
Перебування у палаті з підвищеним комфортом. На бажання пацієнта можливо розміщення у покращених умовах за додаткову плату.
Усі медичні заклади будуть зобов’язані опублікувати на своїх офіційних сайтах і на інформаційних стендах перелік платних послуг із зазначенням вартості, а також список безоплатних послуг, що надаються в межах Програми медичних гарантій. Оплата за платні послуги відбуватиметься виключно безготівково через офіційний рахунок лікарні за чітко визначеними тарифами.
3. Фінансування Державного бюджету України.
У 2024 році загальний фонд державного бюджету України отримав фінансування в розмірі 53,4 млрд дол. США, згідно з даними Міністерства фінансів. Із цієї суми 15,7 млрд дол. надійшли від розміщення облігацій внутрішньої державної позики, а 37,7 млрд дол. — від зовнішнього фінансування. Зокрема, обсяг грантів становив близько 10 млрд дол.
У грудні 2024 року Україна розраховує отримати додатково близько 8,5 млрд дол. міжнародної допомоги від партнерів. Це включає понад 4 млрд євро за програмою Ukraine Facility від Європейського Союзу та сьомий транш кредиту Міжнародного валютного фонду (МВФ) у розмірі 1,1 млрд дол. за програмою розширеного фінансування (EFF).
Надходження Україні 50 млрд дол. від країн G7 за рахунок доходів від заморожених російських активів (ERA) розпочнеться з початку 2025 року й становитиме значну частину від очікуваного зовнішнього фінансування.
У 2025 році Україна планує залучити 38 млрд дол. зарубіжного фінансування для виконання бюджетних зобов’язань. Наразі підтверджено фінансування від Європейського Союзу в розмірі 32,15 млрд дол., а також 2,7 млрд дол. від Міжнародного валютного фонду. Решту суми можна буде залучити з інших джерел, насамперед через програми Світового банку (включно з залишком із 50 млрд дол., обіцяних країнами G7), а також від таких країн, як Норвегія та Південна Корея.
Загалом, за даними Міністерства фінансів, за 2022–2024 роки обсяг фінансування від міжнародних партнерів сягнув 111 млрд дол.
У середньому протягом 2024 року фінансування від західних партнерів становило 2,9 млрд дол. на місяць, що дещо менше, ніж у 2023 році (близько 3,5 млрд дол.). Нагадаємо, що, за даними українського уряду, для покриття щомісячних бюджетних витрат країні потрібно від 3 до 5 млрд дол. зовнішньої допомоги. Таким чином, фінансування України західними союзниками у 2024 році відбувалося на нижньому рівні.
Варто зауважити й на несистемність і нестабільність західної допомоги. Так, надходження допомоги від союзників у 2024 р. коливалося від 9 млрд дол. (у березні) до 0 (у вересні).
Щодо балансу доходів/видатків бюджету найбільш складним місяцем року був травень (баланс –122 млрд грн). Збитковими також виявилися ще 6 місяців 2024 року: лютий (–51,2 млрд грн), квітень (–3,4 млрд грн), червень (–16,2 млрд грн), липень (–23,5 млрд грн), вересень (–58,3 млрд грн) і жовтень (–26,5 млрд грн).
Доходи та видатки бюджету України у 2024р.*
*(Динаміка видатків та фінансових надходжень до бюджету зазначена на графіку). Дані зведені з публікацій Telegram-каналу народного депутата України, першого заступника голови Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Ярослава Железняка.)
Загальне фінансування бюджету України за листопад 2024 року становило 509 млрд грн. Із цієї суми внутрішні ресурси становили 239 млрд грн, а зовнішня допомога — 6,48 млрд доларів США (приблизно 270 млрд грн). Перед цим у жовтні бюджет зіштовхнувся з дефіцитом у 26,5 млрд грн: видатки за місяць склали 314,2 млрд грн, тоді як доходи — лише 287,7 млрд грн. Обсяг зовнішньої допомоги в жовтні становив лише 1,4 млрд дол. (57,7 млрд грн), із яких 1,1 млрд дол. надійшли від МВФ і 300 млн дол. — від Канади.
У порівнянні з вереснем, коли зовнішнього фінансування взагалі не було, ситуацію в жовтні вдалося частково стабілізувати, проте обсяги допомоги виявилися значно меншими, ніж у серпні. У серпні Україна отримала рекордні 8,4 млрд дол. (346 млрд грн), що дозволило закрити місяць із загальними надходженнями у 527,7 млрд грн.
Валютні інвестиції НБУ.
(Графіка з Telegram-каналу народного депутата України, першого заступника голови Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Ярослава Железняка.)
У цей період відбувається і відкочування витрат (на 21%) національних валютних резервів: за листопад Нацбанк продав валюти на 2,7 млрд доларів. У жовтні Україна продала майже рекордну кількість валюти — на 3,43 млрд дол. Найбільше це було в грудні 2023 року, тоді продаж валюти становив 3,55 млрд дол.
Залежність від західної допомоги робить оборону країни вразливою в разі скорочення чи припинення підтримки. Нагадаємо, Україна не може використовувати кошти міжнародних партнерів на оборонні потреби держави, єдиним джерелом фінансування додаткових витрат залишаються виключно внутрішні ресурси країни. Уряд може спробувати залучити кошти через внутрішній борговий ринок або забезпечити додаткові надходження за рахунок девальвації гривні, яку міг би ініціювати Національний банк України. Утім навіть ці заходи не здатні покрити всі необхідні видатки на сектор безпеки й оборони, і єдиним реальним варіантом лишається підвищення податків.
Міністр фінансів Сергій Марченко заявив, що якщо новообраний Президент США Дональд Трамп зупинить допомогу Україні, у Києва вистачить коштів, аби воювати щонайменше до середини 2025 року.
Липень 2024. Україна домовилася з кредиторами про реструктуризацію боргу. Уряд України досяг «принципових домовленостей» із Комітетом власників єврооблігацій України щодо реструктуризації частини свого зовнішнього боргу. Міністерство фінансів уточнило, що реструктуризація стосується державних облігацій на суму 23,4 мільярда доларів. До Комітету власників єврооблігацій України входять інвестори, які разом тримають близько 25% цінних паперів. Вони відмовилися від претензій на суму 8,67 млрд доларів. Погодити угоду мають принаймні дві третини всіх тримачів євробондів.
Домовленості передбачають, що чинні єврооблігації будуть обміняні на пакет нових єврооблігацій зі зниженням номінальної вартості боргу на 37% на початковому етапі та зі зниженням чистої наведеної вартості боргу приблизно на 60%.
Реструктуризація частини зовнішнього боргу дасть змогу Україні вже в найближчі три роки заощадити 11,4 млрд доларів, а до 2033 року — 22,75 млрд доларів. Також угода дозволить уникнути дефолту. Нагадаємо, Україна заморозила виплати за зовнішнім боргом після повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року. Термін мораторію спливає 1 серпня, коли Україна має здійснити виплати за частиною облігацій. Дотепер існувала загроза, що Україна не домовиться з кредиторами й оголосить дефолт. Переговори про реструктуризацію на початку червня не дали успіху. Без реструктуризації, як зазначає Міністерство фінансів, основна сума боргу в розмірі 9,381 млрд доларів підлягала б виплаті в період із 2024 по 2029 рік.
Після завершення реструктуризації термін погашення єврооблігацій буде продовжено: перша виплата на суму 1,172 млрд доларів відбудеться у 2029 році.
У грудні 2024 року Рада директорів МВФ завершила шостий перегляд розширеної угоди в межах Механізму розширеного фінансування (EFF) для України, що дало змогу виділити Україні близько 1,1 млрд дол. США, призначених на підтримку бюджету. Таким чином, фінансування від МВФ цього року сягне майже 5,4 млрд дол. США, а загальна сума виплат за програмою EFF становитиме 9,8 млрд дол. У звіті зазначено, що, попри надзвичайно складні умови, офіційні органи України продовжують демонструвати високі загальні результати програми. Україна вже виконала 35 структурних маяків у межах EFF, серед яких 20 — у фіскальному напрямку.
Нагадаємо, що 31 березня 2023 року було затверджено 48-місячну (до 2027 р.) угоду EFF з доступом у 11,6 млрд СДР (що еквівалентно 15,5 млрд дол. США, або близько 577% квоти), яка є частиною пакета підтримки України на суму 151,4 млрд дол. США. Програма, що реалізується владою України й підтримується МВФ, має закріпити політичні кроки, спрямовані на підтримку фіскальної, зовнішньої й макрофінансової стабільності в умовах украй високої невизначеності.
У жовтні Міжнародний валютний фонд оновив меморандум із Україною. Тепер за умовами програми війна має завершитися в останньому кварталі 2025 року за базовим сценарієм і до середини 2026 року за песимістичним сценарієм. Попри переглянуті припущення, війна може тривати довше або загостритися, що серйозно вплине на економічні показники чи цілі програми.
Загалом ефективність програми залишається високою, а обговорення були зосереджені на оновленні програми для більш тривалої війни.
Нові та відкладені структурні маяки
У документі є два відкладені маяки:
Аудит НАБУ (перенесено з кінця вересня на кінець січня 2025 року);
Зміни до КПК щодо строків досудового розслідування (переносять із кінця жовтня 2024 року на кінець грудня 2024-го).
Нові маяки, частина з них має дедлайн до кінця грудня 2024 року:
Реформа Рахункової палати;
Завершення формування Наглядової ради «Укренерго» з більшістю незалежних членів;
Зміни до Закону «Про правотворчу діяльність» для посилення незалежності НКРЕКП та скасування державної реєстрації нормативно-правових актів Комісії.
Маяки на 2025 рік:
Зміни до Бюджетного кодексу, які нададуть Мінфіну повноваження перевіряти, що всі державні інвестиційні проєкти пройшли необхідну оцінку та відбір (до кінця січня);
Кабмін має затвердити методологію оцінки державних інвестпроєктів (до кінця лютого);
Обрання нового директора БЕБ (до кінця лютого);
Реєстрація у Верховній Раді закону про податкову звітність для операторів цифрових платформ (до кінця квітня);
Призначення до кінця червня голови Держмитслужби й, щойно можливо, голів регіональних митниць;
Подання бюджетної декларації відповідно до узгоджених із МВФ параметрів (до кінця червня).
Україна виконала всі структурні маяки, передбачені до п’ятого перегляду, а ще два — достроково. Загалом виконано п’ять зобов’язань, а саме:
Розробка методології оцінки ефективності податкових пільг, включно з їхньою вартістю для бюджету.
Ухвалено новий закон про Бюро економічної безпеки.
Визначено основні публічні компанії, які серйозно постраждали від війни, та підготовлено аналіз потенційних фіскальних і квазіфіскальних витрат.
Ухвалено зміни до Митного кодексу відповідно до найкращих міжнародних практик (достроково).
На основі дорожньої карти щодо процедур управління державними інвестиціями прийнято постанову уряду з планом дій і графіком виконання, що забезпечить чіткий зв’язок між середньостроковим бюджетним плануванням і капітальними видатками (достроково).
Перевищення податкових надходжень. У першому півріччі 2024 року відбулося перевищення зборів податків, зокрема через вищий, ніж очікувалося, дохід від «надзвичайного» податку на прибуток банків, який застосовується цьогоріч. Надалі доходи збільшаться завдяки нещодавно ухваленому законодавству про приведення акцизів на пальне у відповідність із директивами ЄС, що набрало чинності у вересні.
Спроможність погашення боргів перед Фондом.
Очікується, що загальний обсяг кредитів Фонду досягне піку на рівні 8,2% ВВП і 35,5% валових резервів у 2024 році. Обслуговування боргу перед Фондом сягне піку 1,9% ВВП у 2025-му та 8% валових резервів у 2024-му. Якщо реалізується гірший сценарій (загострення війни чи інші ризики), показники зростуть: обсяг непогашених кредитів досягне піку в 8,8% ВВП у 2025 р. і 45,7% резервів у 2024-му; а обслуговування боргу сягне 2% ВВП (у 2025 р.) та 10,3% резервів (у 2024 р.).
Енергопостачання.
Подальші атаки становлять серйозний ризик погіршення ситуації, як економічної, так і гуманітарної (з урахуванням наближення зими). Швидкі ремонти та додаткове вироблення енергії можуть потенційно знизити ці ризики.
Утома від реформ.
Політична корекція й більш глибокі структурні реформи мають тривати впродовж наступних років, і зберігати темпи реформ на довгостроковій основі буде складно, зокрема з погляду соціальної згуртованості.
Зазначається, що тільки активніші й тривалі зусилля щодо підвищення податків можуть забезпечити більшу самодостатність і повернення до фіскальної та боргової стійкості до кінця програми. Додаткові податкові заходи можуть включати підвищення основної ставки ПДВ, а також інші дії, які знадобляться в межах руху до вступу в ЄС: поступове скасування пільгових ставок ПДВ відповідно до директив ЄС і реформування екологічного оподаткування в межах підготовки до фінального режиму Механізму прикордонного вуглецевого коригування ЄС, якому підпорядковується і Україна.
4. Державний бюджет України на 2025 рік.
19 листопада Верховна Рада ухвалила у другому читанні проєкт Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
За даними Міністерства фінансів, відповідно до ухваленого документа:
Доходи очікуються на рівні 2,045 трлн грн, а видатки заплановано на рівні 3,6 трлн грн.
Курс гривні становить 45 грн за 1 долар США.
Нагадаємо, що доходи держбюджету на 2024 рік визначалися в обсязі 1,77 трлн грн, а видатки — 3,36 трлн грн за середньорічного курсу 40,8 грн/дол. При цьому Верховна Рада проголосувала за збільшення видатків майже на 500 млн грн.
Зростання ВВП прогнозується:
на 2024 р. — 7,4 трлн грн (3,5%).
на 2025 р. — 8,4 трлн грн (2,7%).
Дефіцит державного бюджету має становити 1,64 трлн грн.
Планові обсяги зовнішнього фінансування — 38,4 млрд дол.
Очікується, що до кінця 2025 р. державний борг складе 8,2 трлн грн (близько 97% від ВВП).
Видатки на оборону. Видатки на оборону зростуть до 2,22 трлн грн, що становить 26,3% від прогнозного ВВП країни. Із цієї суми майже половина — 1,15 трлн грн піде на зарплати, а близько 739 млрд грн — на виробництво, закупівлю й ремонт військової техніки. Загальний оборонний бюджет-2024 був майже ідентичним: 1,7 трлн грн виділили одразу, пізніше Кабмін вимагав додати ще 500 млрд грн, яких бракує на зарплати військовим. Таким чином, значного зростання витрат на ЗСУ наступного року поки не передбачається.
Підвищення податків. Передбачається, що підвищення податків дасть змогу залучити близько 8 млрд грн у 2024 році та 141 млрд грн у 2025 році.
Відмова від фінансування дорожнього фонду. Уряд вирішив відмовитися від фінансування державного дорожнього фонду в сумі 43,21 млрд грн.
Інші макропоказники. Прискориться зростання споживчих цін у 2025 р. до 9,5% порівняно із 7,9% у 2024 р.
Рівень безробіття дещо знизиться до 17,7% (із 18,2% у 2024 р.).
Прогнозується зростання середньомісячної зарплати у 2025 р. і в номінальному виразі на 18,5%, і в реальному — на 8,1% до попереднього року.
Середньомісячна зарплата встановлюється на рівні 24 389 грн. У 2024 р. вона становила 20 581 грн.
Трирічний мораторій на підвищення соціальних виплат. Передбачено, що у 2025 р. базовий державний соціальний стандарт, зокрема мінімальна заробітна плата й прожитковий мінімум, залишаються на рівні грудня 2024 р.
Проєктом пропонується встановити з 1 січня 2025 р. прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 грн, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років — 2563 грн;
дітей віком від 6 до 18 років — 3196 грн;
працездатних осіб — 3028 грн;
працездатних осіб, що застосовується для визначення базового посадового окладу судді, — 2102 грн;
працездатних осіб, що застосовується для визначення окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, — 2102 грн;
працездатних осіб, що застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, — 2102 грн;
осіб, які втратили працездатність (мінімальна пенсія), — 2361 грн;
осіб, які втратили працездатність, що застосовується для визначення доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення (у т. ч. за рішеннями суду), — 1600 грн.
Додаткові доходи від підвищення податків.
На 2025 р. враховано додатковий ресурс, передбачений проєктом змін до Податкового кодексу України «Про особливості оподаткування в період дії воєнного стану» (№11416-д) у розмірі 122,4 млрд грн. Зокрема:
підвищення ставки військового збору з 1,5% до 5% дасть 107,7 млрд грн;
запровадження військового збору для платників на спрощеній системі оподаткування, а саме для ФОП I, II, III та IV груп — 13,7 млрд грн, для юридичних осіб III групи — 929 млн грн.
Скорочення видатків на соціальний захист.
Виділено 420 млрд грн на підтримку соціально вразливих громадян (на 50 млрд грн менше, ніж було 470 млрд у 2024-му), із яких 237 млрд грн спрямовується до Пенсійного фонду на виплату пенсій, 129 млрд грн — на допомогу малозабезпеченим сім’ям і особам у складних життєвих обставинах, а 42,3 млрд грн — на виплату пільг і субсидій.
Кількість одержувачів субсидій і пільг зменшиться на 400 тис. (на 12,5%). Загальний обсяг видатків із бюджету на ці цілі знизиться на 15,2% (з 49,9 млрд грн до 42,3 млрд грн).
Видатки на медицину, освіту, культуру.
На медицину — 217 млрд грн (у 2024 р. було 201 млрд грн).
На освіту — 198,9 млрд грн (у 2024 р. було 69 млрд грн).
На розвиток культури й інформаційного простору — 10,3 млрд грн (у 2024 р. було 10,2 млрд грн).
На функціонування Телемарафону — 1,6 млрд грн (у 2024 р. було 1,5 млрд грн).
На цифрову трансформацію, зокрема фінансування інноваційних проєктів для задоволення потреб сектора безпеки й оборони (BRAVE 1) — 4,0 млрд грн.
На підтримку наукових досліджень (у сфері ОПК, енергетики та енергоефективності) — 14,5 млрд грн.
Підтримка ветеранів війни
У 2025 р. на підтримку ветеранів виділено 10,5 млрд грн:
2,9 млрд грн — на фахівців із супроводу ветеранів;
1,7 млрд грн — на реабілітацію, професійну адаптацію та психологічну допомогу;
348 млн грн — на програми Українського ветеранського фонду;
Додатково 4,9 млрд грн виділено в межах PIM на будівництво житла для ветеранів.
Підтримка малого та середнього бізнесу.
18 млрд грн — на доступне кредитування в межах програми «5-7-9%»;
1,4 млрд грн — на гранти для бізнесу;
3 млрд грн — на Фонд розвитку інновацій.
Ці заходи спрямовані на відновлення економіки, збереження робочих місць і підтримку підприємницької активності.
Соціально-гуманітарні потреби та відновлення економіки.
Одним із ключових елементів Держбюджету-2025 стала система Public Investment Management (PIM), упроваджена за підтримки Світового банку. Вона передбачає ефективне використання коштів бюджету, спрямованих на реалізацію пріоритетних проєктів, що відповідають стратегічним цілям країни. За даними Мінфіну, PIM підвищить прозорість видатків і поліпшить якість інвестицій у критично важливі галузі, пришвидшуючи відновлення інфраструктури.
Єдиний проєктний портфель PIM:
Загальний обсяг проєктів: 787 проєктів на суму 2,6 трлн грн.
Фінансування на 2025 рік: 224,2 млрд грн, з яких:
115 млрд грн — під державні гарантії на відновлення критичної інфраструктури (транспорт, енергетика);
71,8 млрд грн — кредити й гранти від міжнародних фінансових організацій для проєктів у сферах транспорту, промисловості, охорони здоров’я, освіти й енергетики;
36,4 млрд грн — із загального фонду бюджету на відновлення закладів освіти, лікарень і водопостачання у постраждалих регіонах.
5. Удари РФ по критичній інфраструктурі.
У 2024 році РФ продовжує застосовувати стратегію регулярних ракетно-дронових обстрілів території України з метою послабити волю українського керівництва та суспільства до продовження війни, завдаючи економічної, військової й інфраструктурної шкоди.
Основні цілі таких атак – створення гуманітарної кризи, дестабілізація суспільства, руйнування енергетичної інфраструктури та зупинка роботи промислових підприємств, які підтримують Збройні сили України.
Протягом 2024 року Російська Федерація (РФ) застосувала близько 1100 ракет проти енергосистеми України. Станом на середину грудня було здійснено 12 масованих обстрілів України (за даними Постійного представника України при Організації Об’єднаних Націй (ООН) Сергія Кислиці).
У 2024 році Росія змінила тактику, почавши атакувати менш захищені електростанції у віддалених районах, що дає змогу обходити щільну ППО навколо Києва. Крім того, Росія частіше використовує високоточні дорогі ракети для критичних цілей, одночасно застосовуючи відносно недорогі безпілотники для враження трансформаторів. Зокрема, РФ продовжує використовувати іранські дрони Shahed, щоб ударяти по українській енергосистемі.
Весною 2024 року, після тримісячної перерви, РФ відновила масовані удари по критично важливій енергетичній інфраструктурі України. Внаслідок атак уражено дамби, гідроелектростанції, теплоелектростанції, підстанції й лінії електропередач. Були зруйновані Трипільська ТЕС і сильно пошкоджено Дніпрогес. За оцінкою Financial Times, удари призвели до втрати половини енергетичної генерації України — з 55 до 20 ГВт.
Окрім електроенергетики, інтенсивним обстрілам піддаються портова інфраструктура, склади боєприпасів і логістичні маршрути, якими до України постачаються озброєння. Це багато в чому зумовлено початком надходження нової партії військової допомоги із останнього пакету США (на 61 млрд дол.).
Часті ракетні удари завдавалися по м. Одеса, що зумовлено прагненням РФ перешкоджати українському судноплавству. Адже після виходу РФ із «зернової угоди» (у липні 2023 р.) судноплавство українських портів практично відновилося до довоєнних обсягів. При цьому перевозять уже не лише зерно, а й будь-які інші товари, що РФ не може контролювати.
8 травня внаслідок чергової ракетної атаки по енергетиці України пошкоджень зазнали тепло- і гідроелектростанції, відключення електроенергії торкнулося 9 областей: Львівської, Миколаївської, Полтавської, Харківської, Сумської, Дніпропетровської, Донецької, Івано-Франківської й Київської.
Унаслідок ударів зруйновані: Дніпровська ГЕС у Запоріжжі, Харківська ТЕЦ-5, Зміївська й Трипільська ТЕС компанії «Центренерго». Пошкоджень зазнали Бурштинська, Добротвірська та Ладижинська ТЕС компанії ДТЕК — їхня робота вкрай важлива для функціонування всієї енергосистеми України.
У червні 2024 року Україна вимушено імпортувала більше електроенергії, ніж за весь 2023 р., повідомляє аналітичний центр DiXi Group із посиланням на дані Energy Map. У червні 2024-го Україна імпортувала 858,4 тис. МВт⋅год електроенергії. Це на 6% більше, ніж увесь закуплений обсяг за 2023 р. (806,4 тис. МВт⋅год). Такий місячний показник став найбільшим за останні 10 років. Порівняно з травнем 2024 р. (448,2 тис. МВт⋅год) імпорт зріс майже вдвічі, а порівняно з червнем 2023-го (43,7 тис. МВт⋅год) — майже у 20 разів. Повідомляється, що експорт електроенергії у червні взагалі відсутній. Найбільше електроенергії імпортували з Угорщини — 357,1 тис. МВт⋅год (42%). Із Словаччини та Румунії — по 297 тис. МВт⋅год (по 17%), із Польщі — 138,1 тис. МВт⋅год (16%), а з Молдови — 66,2 тис. МВт⋅год (8%).
Частим обстрілам піддавалися Харківська, Київська, Одеська, Львівська, Дніпропетровська, Полтавська, Сумська області та інші регіони. Попри розгортання ЗРК Patriot, повністю захистити енергетичні об’єкти неможливо — ефективність збиття загалом становить 60–80%.
У зимовий період питання енергетичної безпеки України стає як ніколи актуальним. У вересні 2024 р. ООН у черговому звіті зазначила, що відключення електроенергії в Україні взимку можуть тривати від 4 до 18 годин на добу. Україна, ймовірно, матиме лише 20 ГВт потужностей для виробництва електрики замість довоєнних 55 ГВт. Це негативно впливає на різні галузі економіки. Міністр енергетики Г. Галущенко попередив українців, що прийдешня зима буде складнішою за попередню, і після масованих ракетних атак в енергетиці складається «складна» ситуація. Україна втратила половину енергопотужностей, необхідних для стабільного проходження зимового періоду.
Оцінюючи готовність української енергосистеми до зими, колишній керівник «Укренерго» Володимир Кудрицький вважає, що за умови обстрілів, схожих на ті, які були раніше, «апокаліпсису не буде». Час від часу будуть обмеження електропостачання, проте централізовані системи тепла і води працюватимуть. Взимку відключення можуть бути приблизно, як у спеку влітку: за схемою «4 через 4» або «4 через 6» годин. Холодна погода стане тригером для відключень, тож їх слід очікувати в грудні. За низьких температур відключення будуть, навіть якщо всі плани з відновлення генерації будуть виконані.
Наразі перший рівень захисту збудований на 100%, другий рівень — лише на підстанціях «Укренерго» (їх 60). Всього існує понад 200 об’єктів, що потребують такого захисту. Третій рівень ще не завершено на жодному об’єкті. Щоб захистити 22 об’єкти, потрібно близько 100 млрд грн, яких у бюджеті немає. Магістральні підстанції неможливо децентралізувати, тож їх потрібно захищати насамперед. В Україні замовили стільки трансформаторів, скільки було до перших обстрілів. Зараз їх навіть більше, ніж уся потужність споживання Польщі.
Найнебезпечніше для української енергетики те, що наприкінці 2024 року росіяни посилили атаки на підстанції, безпосередньо пов’язані з АЕС, змушуючи аварійно чи вручну зупиняти атомні блоки (що вкрай шкідливо для обладнання, адже провокує швидкий знос і підвищену аварійність).
Так, 13 грудня РФ завдала нового масованого удару по українській енергетиці. За даними України, у нальоті взяли участь 93 ракети й близько 200 дронів, 81 ракету, як стверджується, збили. Використовувалися крилаті авіаракети, морські «Калібри», «Кинджали», а також балістика. ДТЕК повідомила про серйозні руйнування на своїх електростанціях, зокрема постраждали Бурштинська та Придніпровська ТЕС. Також було атаковано підстанції в Одеській, Дніпропетровській, Тернопільській, Івано-Франківській, Львівській та інших областях, а також лінії електропередач. Унаслідок обстрілу «Укренерго» оголосило про посилення обмежень електропостачання: діяли три черги відключень із шести, тобто на той момент половина країни лишилася без світла. В Одесі, де ситуація найскладніша, запровадили додаткові обмеження (по 7–11 годин без електрики).
За повідомленням МАГАТЕ, тоді п’ять із дев’яти блоків українських АЕС знижували потужність. За останні два тижні це було вже друге велике «глушіння». Якщо втручання в роботу блоків відбуватиметься й далі з такою періодичністю, незабаром можуть початися серйозні проблеми, зокрема аварійні відключення навіть без обстрілів. При цьому саме атомна енергетика забезпечує основну частину генерації України.
Цього року перебої з електропостачанням вплинули на операційну діяльність 8 із 10 компаній. Через відключення 67% змушені були призупиняти роботу, у 60% зросла собівартість продукції, 48% змінили графіки роботи, 36% скоротили виробництво чи надання послуг, 11% зіткнулися із зривом контрактів, а 3% — повністю зупинили діяльність.
За прогнозами Національного банку України, ще 400 тис. осіб, імовірно, покинуть країну у 2024 році через відключення електроенергії та пошкодження інфраструктури. Адже Україна не зможе збільшити потрібні додаткові енергопотужності й розв’язати проблему з відключеннями до зими. Через постійну невизначеність, пов’язану з російськими обстрілами, українцям буде складно планувати навіть найближче майбутнє.
6. Товарообіг України. Ситуація довкола експорту агропродукції.
За даними Державної митної служби, за 11 місяців 2024 р. товарообіг України становив 101,9 млрд дол.. Упродовж січня–листопада 2024 р. до України імпортували товарів на суму 63,6 млрд дол., а експортували – на 38,3 млрд дол.. Оподатковуваний імпорт склав 52,1 млрд дол. (82% від загального обсягу імпорту). Податкове навантаження на 1 кг оподатковуваного імпорту становило 0,51 дол./кг, що на 4% більше, ніж за аналогічний період 2023 року. Нагадаємо, що у 2023 році товарообіг України становив 99,4 млрд дол., зокрема імпорт – 63,5 млрд дол., а експорт – 36 млрд дол. Оподатковуваний імпорт був на рівні 52,6 млрд дол. (83% загального обсягу).
Основні торговельні партнери України в 2024 році
Імпорт товарів в Україну:
Китай: 13 млрд дол.
Польща: 6,3 млрд дол.
Німеччина: 4,8 млрд дол.
Експорт товарів з України:
Польща: 4,4 млрд дол.
Іспанія: 2,7 млрд дол.
Німеччина: 2,7 млрд дол.
Основні категорії імпортованих товарів (65% від загального обсягу)
Машини, обладнання та транспортні засоби: 22,2 млрд дол.
Податки, сплачені до бюджету під час митного оформлення: 155,5 млрд грн (29% усіх митних надходжень).
Продукція хімічної промисловості: 10,7 млрд дол.
Податки до бюджету: 79,6 млрд грн (15% усіх митних надходжень).
Паливно-енергетичні товари: 8,2 млрд дол.
Податки до бюджету: 142,3 млрд грн (27% усіх митних надходжень).
Основні категорії експортованих товарів
Продовольчі товари: 22,6 млрд дол.
Метали та вироби з них: 4,1 млрд дол.
Машини, обладнання та транспортні засоби: 3,2 млрд дол.
Упродовж 11 місяців 2024 року під час митного оформлення експортованих товарів, що оподатковуються вивізним митом, до бюджету було сплачено 270,3 млн грн.
Динаміка експорту української агропродукції.
За даними Міністерства аграрної політики та продовольства, у січні–листопаді 2024 р. Україна експортувала близько 65,4 млн т агропродукції, більшу частину (близько 57 млн т) – через порти. Для порівняння, за січень–грудень 2023 р. було експортовано 61,7 млн т (через порти – 47 млн т).
За маркетинговий 2023/2024 рік (1 липня 2023 – 1 липня 2024) Україна експортувала 67,3 млн т агропродукції, що майже відповідає показнику 2022/2023 МР (67,8 млн т), коли ще функціонувала «зернова угода». Орієнтовно експорт за зерновою угодою міг принести Україні близько 10 млрд дол., оскільки було вивезено близько 33 млн т агропродукції.
Нині основну частину свого аграрного експорту — 80–90% — Україна транспортує морем. У середньому пропускна здатність портів у 2024 р. становила 5,2 млн т продукції на місяць (мінімум – 4, максимум – 6,4). Для порівняння, у 2023-му – 4 млн т (мінімум – 2,3, максимум – 5,8).
Нагадаємо, що в липні 2023 року РФ в односторонньому порядку вийшла з домовленостей «зернової угоди». Утім, Україна самостійно змогла організувати власний «зерновий коридор» уздовж західного узбережжя Чорного моря. У серпні 2023 року з українських портів вийшло перше судно, безпеку якого гарантувала виключно Україна. Тоді ВМС ЗСУ повідомили про відкриття тимчасового коридору, яким можуть скористатися всі цивільні судна, зокрема ті, що перебувають у портах «великої Одеси» (Чорноморськ, Одеса та «Південний»). У перші тижні роботи маршруту ставки страхування суден сягали 3–4%, а нині — менше ніж 1%. Страхування здійснюється спільно з українським урядом і державними банками. Половину ризиків бере на себе Україна, а другу — приватні страхові компанії, так званий «лондонський пул» страховиків навколо Lloyd’s of London.
Свою роль відіграли також українські атаки на тимчасово окупований Крим, що знизило спроможність РФ атакувати портову інфраструктуру України.
Таким чином, у 2024 р. Україна зуміла відновити експортні коридори в Чорному морі. Як повідомили в Уряді, завдяки функціонуванню чорноморських портів український експорт агропродукції ще в лютому–квітні 2024 р. досягнув довоєнного рівня (до 7 млн тонн на місяць). Згодом (з урахуванням сезонних чинників) динаміка дещо знизилася, але залишається на високому рівні. При цьому номенклатура товарів тепер значно ширша, ніж була передбачена «зерновою угодою». У 2024 р. через організовані Україною морські коридори здійснювалася торгівля й іншими критично важливими товарами, включно з пальним, транспортними засобами, рудами, добривами, а також військовою й гуманітарною допомогою. За січень–жовтень 2024 року загальний вантажообіг портів України сягнув 82,3 млн тонн, що майже вдвічі перевищує показники за аналогічний період 2023-го (46,1 млн тонн).
Через величезні обсяги сільськогосподарського виробництва України в країнах ЄС виникли проблеми для місцевих фермерів, що зумовило протести й блокади, особливо в Польщі. Адже Україна як велика аграрна країна є конкурентом на європейських ринках.
У квітні 2024 року Польща й Угорщина офіційно заборонили імпорт українського зерна, пояснивши це протестами місцевих фермерів.
У вересні, коли строк дії заборони ЄС на транзит українського зерна (чинної до 15 вересня 2023 р.) добіг кінця, Польща, Угорщина та Словаччина вирішили самостійно продовжити її у односторонньому порядку.
Польща прагне внести зміни до Єдиної аграрної політики ЄС, аби визначити умови майбутнього членства України в ЄС. Польща сама експортує приблизно 12–13 млн тонн зерна й конкурує за ті самі ринки збуту, які можуть «забрати» українські чи російські експортери. Україна ж за підсумками 2023/2024 МР (червень–липень) експортувала 69,86 млн тонн зернових і олійних культур. Певні захисні механізми щодо напливу української продукції впровадила Європейська комісія ще в червні 2024 р. — запустила так званий «автоматичний стопор» і ввела мита на окрему продукцію з України (овес, цукор, яйця і мед). Ухвалені заходи покликані захистити європейських фермерів від конкуренції дешевшою українською продукцією.
Розпочата ще восени 2023 р. блокада польсько-українського кордону призвела до скорочення прикордонного руху на 90%. Польські далекобійники протестували проти скасування системи дозволів, що обмежувала кількість українських вантажівок, які перетинали кордон. Під час блокади кордону українські перевізники зазнавали в середньому 300 євро збитків на день. Унаслідок блокади експорту з польського боку Україна втрачала близько 160 млн дол. експорту й 700 млн дол. імпорту на місяць.
У відповідь на протести уряди України та Польщі провели перемовини, спрямовані на розв’язання конфліктних питань. Було досягнуто тимчасових домовленостей, проте багато проблем досі лишаються неурегульованими й негативно впливають на двосторонні відносини.
Попри всі труднощі в торгівлі й блокаду кордонів, Польща лишається для України одним із ключових торговельних партнерів (першим за експортом і другим за імпортом). У 2023 році Україна імпортувала товарів на 63,5 млрд дол., з яких близько 6,6 млрд дол. припадає на Польщу. Експорт до Польщі становив 4,7 млрд дол., а його частка в загальному експорті України — 14,6%. Дані торгівлі за 11 місяців 2024 року (наведені вище) також свідчать, що товарообіг між Україною та Польщею змінився незначно.
Транзит російських енергоносіїв через Україну.
У вересні Угорщина домовилася про продовження транзиту російської нафти через Україну. Угорська енергетична компанія MOL досягла з РФ згоди, яка забезпечує продовження транзиту російської сирої нафти трубопроводом, що пролягає через Україну. За новими домовленостями, починаючи з 9 вересня, саме MOL, яка контролює нафтопереробні заводи в Угорщині та Словаччині, бере на себе постачання сирої нафти на білорусько-українському кордоні. До цього транспортуванням займалася російська сторона.
Наприкінці червня Україна зупинила транспортування російської нафти, що належала компанії «Лукойл». Це викликало різку негативну реакцію від Угорщини, яка значною мірою залежить від російської сировини.
У новій угоді йдеться про постійне рішення для транспортування сирої нафти трубопроводом «Дружба». Частина експертів сприйняла це як схвалення Україною подальшої співпраці РФ і Будапешта. Та насправді по суті нічого не змінилося. Ніяких нових контрактів Україна не підписувала — їх підписали угорці та росіяни. Тепер власником нафти на українській ділянці трубопроводу «Дружба» буде MOL, а не російська «Транснєфть». І за транзит платитиме MOL, а не росіяни, що також передбачено чинними угодами. В Угорщині сподіваються, що цей маневр убезпечить її від нових санкцій України, подібних до тих, що були застосовані проти «Лукойла». Фактично ж Україна, як і раніше, має повний контроль над роботою труби й може зупинити її в будь-який момент на зрозумілих і законних підставах — від приєднання до європейських санкцій проти російської нафти аж до раптових «аварій» через російські обстріли. Так само цей маневр не захищає Будапешт від ембарго ЄС на імпорт російської нафти через «Дружбу», на яке вона має виняток до 2025 року.
Якщо 2021 року частка РФ у постачаннях нафти в Європу сягала 30%, то у 2023-му — близько 7%. У 2021-му Росія експортувала 263,6 млн т сирої нафти (12,8% глобальних поставок), а у 2023 р. — 240,8 млн т (11,3%).
Нагадаємо, що Угорщина, забезпечуючи дві третини своїх потреб у нафті за рахунок РФ, домоглася винятку з нафтового ембарго ЄС, запровадженого наприкінці 2022 р. На початку 2024 р., за даними фінського Центру досліджень у сфері енергетики і чистого повітря (CREA), Угорщина імпортувала з РФ барелі нафти на 184 млн євро щомісяця та лишалася найбільшим покупцем російської нафти у Європі.
Через «Дружбу» російську нафту також закуповують Словаччина і Чехія (на 149 і 104 млн євро відповідно).
Завершення контракту на транзит газу РФ через Україну.
Транзитна угода між НАК «Нафтогаз України» та російським «Газпромом», укладена в грудні 2019 року, завершується 31 грудня 2024 р. За планом через Україну мали транспортуватися такі обсяги російського газу:
2020 р.: 65 млрд куб. м;
2021–2024 рр.: по 40 млрд куб. м щорічно.
Таким чином, за весь п’ятирічний період (2020–2024 рр.) загальний обсяг транзиту мав становити не менш ніж 225 млрд куб. м газу.
Згідно з умовами контракту, Україна мала отримати за транзит понад 7 млрд дол.
У РФ очікують, що Україна та ЄС повинні узгодити майбутнє транспортування газу. Але Президент України Володимир Зеленський дав зрозуміти, що Україна не транзитуватиме російський газ без гарантій, що Кремль не отримуватиме фінансової вигоди від цього, поки триває війна.
Росія постачає газ до Європи різними маршрутами. Окрім України, паливо транспортується відрізком «Турецького потоку» через Чорне море. Нині кожним із двох маршрутів іде близько 15 млрд куб. м на рік. Також частину поставок РФ здійснює танкерами у вигляді ЗПГ. Із січня по листопад 2024 р. поставки російського газу до ЄС зросли на 25% — до 49,6 млрд куб. м. Це сталося за рахунок зростання обсягу трубопровідних поставок на 26% (до 30,3 млрд куб. м), що становить близько 11,1% усього імпорту газу в Європі (порівняно з 8,4% у 2023 р.). Загальний обсяг газу з РФ, враховуючи трубопровідний та ЗПГ, приблизно становить 16% постачань газу до ЄС. Частка РФ у газовому імпорті Угорщини – 47%, Словаччини – майже 90%. Австрія офіційно відмовилася від російського газу, хоча ще в січні 2024 р. близько 97% імпорту припадало саме на «Газпром».
Раніше повідомляли, що українська влада може погодитися на схему, коли європейські компанії купуватимуть у «Газпрому» газ на російсько-українському кордоні, а потім самі транспортуватимуть його через українську ГТС. Тобто Україна може домовитися з якоюсь європейською країною – членом ЄС про використання власної газотранспортної мережі для транзиту російського газу. У такому разі Україна укладатиме транзитну угоду не з «Газпромом», а з європейськими компаніями. Чи буде реалізовано таку схему — поки невідомо.
V. Висновки та прогнози на 2025 рік.
У найближчій перспективі на фронті, ймовірно, зберігатиметься негативна динаміка для ЗСУ. Ситуація на фронті вийшла зі стратегічного глухого кута, і Росія отримала тактичну перевагу. Тож армія РФ продовжить своє повільне просування, а ЗСУ — відступати. Водночас радикальний обвал чи крах української оборони на Донбасі найближчим часом малоймовірні. Головна причина цього — не лише сила української армії, а й високий ступінь виснаження російської та нові технології ведення війни (засоби розвідки, дрони), які ускладнюють швидкий наступ навіть після проривів формальних оборонних рубежів.
Брак достатнього фінансування й постачань озброєнь із боку Заходу послаблюватиме обороноздатність України, і надалі втримувати оборону ставатиме дедалі складніше. Ймовірно, що втрата «виступу» в районі Курахового (Донецька область) може статися вже найближчим часом — до кінця 2024 року, що призведе до втрати оперативного простору на сході країни. Території, зайняті ЗСУ в Курській області (РФ), стануть зоною, утримувати яку буде вкрай важко, посилюючи тиск на північному напрямку. За умов обмеження військової допомоги Україні Росія може спробувати розпочати нові масштабні наступальні операції в Запорізькій і Донецькій областях, а згодом — у 2025-му — у Харківській, Сумській і Дніпропетровській.
Адміністрація Д. Трампа може фактично перекласти російсько-українську війну на «проблему Європи» й суттєво урізати чи навіть припинити військову та фінансову допомогу Україні, що створить ризики внутрішньої політичної нестабільності.
Д. Трамп може укласти з президентом РФ В. Путіним «угоду», яка, імовірно, буде обмеженою й вимагатиме взаємних поступок. Можливе коригування санкційної політики, часткове пом’якшення санкцій в обмін на певні кроки з боку РФ. Україну можуть змусити відмовитися від вступу до НАТО. Найімовірніше, конфлікт можуть «заморозити» по лінії фронту, без офіційної відмови України від окупованих територій.
США можуть почати чинити тиск на обидві сторони конфлікту з метою досягнення мирного врегулювання:
На Україну — через скорочення допомоги й провокування внутрішньополітичної турбулентності.
На Росію — через посилення санкцій (зокрема вторинних) проти її торговельних партнерів і збільшення військової допомоги Україні.
Загалом немає гарантії, що мирні ініціативи команди Д. Трампа зрештою будуть успішними. Якщо президент України В. Зеленський і Д. Трамп не дійдуть згоди щодо мирних переговорів, нова адміністрація США може переорієнтуватися на підтримку інших політичних сил в Україні. Це може прискорити проведення президентських, парламентських та місцевих виборів, які, ймовірно, відбудуться вже у 2025 році.
Загалом імовірність проведення виборів в Україні 2025 року висока; ми оцінюємо її на рівні близько 40%. Вибори можуть стати частиною мирного процесу, а також бути спровоковані внутрішньополітичною кризою, погіршенням відносин зі США чи воєнною кризою на фронті.
Ймовірний провал переговорів, ініційованих Д. Трампом, майже гарантовано означатиме нову ескалацію війни й продовження її на найближчі роки. У цьому разі можливий розкол між США та європейськими союзниками (Велика Британія, Франція). Існує висока ймовірність, що надалі ЄС буде змушений узяти на себе більшу частину відповідальності за підтримку України. Велика Британія й Франція, маючи власні історичні та стратегічні інтереси в регіоні, можуть продовжити підтримку України навіть за усунення США, аби втримати контроль принаймні по лінії Київ–Одеса.
Якщо внаслідок мирних ініціатив Д. Трампа перемир’я не буде укладене й війна продовжиться, а Україна при цьому не отримає належного військового фінансування (або воно буде обмеженим), перелом у війні може відбутися протягом зими 2024 — весни 2025 р. Ймовірно, у цьому та наступному роках РФ зможе захопити додаткові території України в Донецькій, Запорізькій, а можливо, і в Харківській, Сумській і Дніпропетровській областях. До кінця 2024 р. Україна може втратити «виступ» у районі м. Курахове й саме місто в Донецькій області. Також у наступному році ЗСУ буде вкрай складно утримувати контроль над зайнятими територіями Курської області РФ.
ДОДАТОК
I. Політичний календар 2024 р.
-
У Донецькій області РФ захопила важливий укріпрайон ЗСУ — (січень)
-
Остаточна інтеграція Нагірного Карабаху до складу Азербайджану — 1 січня
-
Президент України В. Зеленський звільнив В. Залужного з посади Головнокомандувача ЗСУ — 8 лютого
-
Загибель російського опозиціонера Олексія Навального «закриває двері» для реставрації будь-якої ліберальнішої моделі управління в РФ — 16 лютого
-
Окупація РФ м. Авдіївка в Донецькій області — 17 лютого
-
Швеція офіційно стала 32-м членом НАТО — 7 березня
-
Рейд добровольчих військових підрозділів, що воюють на боці України, до Бєлгородської та Курської областей РФ — з 12 по 21 березня
-
У РФ відбулися президентські вибори — 15–17 березня
-
Палата представників Конгресу США схвалила законопроєкт про виділення Україні допомоги на суму близько 61 млрд дол. — 20 квітня
-
Російські війська почали наступ у Харківській області — 10 травня
-
В Україні набув чинності новий закон про мобілізацію — 18 травня
-
Вибори до Європейського парламенту — 6–9 червня
-
В Італії відбувся 50-й саміт G7 — 13–15 червня
-
У Швейцарії пройшов 1-й Глобальний саміт миру щодо України — 15–16 червня
-
Євросоюз офіційно розпочав переговори про вступ з Україною та Молдовою, відзначивши значний прогрес цих країн у виконанні вимог — 25 червня
-
Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Сергія Шойгу та Валерія Герасимова — 25 червня
-
Дебати кандидатів у президенти США Джо Байдена й Дональда Трампа — 27 червня
-
Угорщина розпочала своє головування у Раді ЄС — з 1 липня по 31 грудня
-
Парламентські вибори у Франції. Перемогу здобув лівий альянс «Новий народний фронт» — 30 червня – 7 липня
-
Парламентські вибори у Великій Британії. Перемогла Лейбористська партія, Кір Стармер стає новим Прем’єр-міністром — 4 липня
-
Саміт НАТО у Вашингтоні (США), присвячений 75-річчю Альянсу — 9–11 липня
-
Замах на кандидата у президенти США Дональда Трампа — 13 липня
-
Національний з’їзд Республіканської партії США. Д. Трамп стає кандидатом у президенти від республіканців — 15–18 липня
-
Чинний президент США Джо Байден оголосив, що не братиме участі в президентській кампанії — 21 липня
-
Україна починає військову операцію в Курській області — 6 серпня
-
З’їзд Демократичної партії в США. Кандидаткою в президенти від демократів стала віцепрезидентка Камала Гарріс — 19–22 серпня
-
Масштабне кадрове переформатування Кабінету Міністрів України — (вересень)
-
Дебати кандидатів у президенти США Камали Гарріс і Дональда Трампа — 10 вересня
-
В Україні набув чинності Закон 3894-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій» (тепер — «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій»). Вважається, що цей закон відкриває шлях до заборони УПЦ — 23 вересня
-
Початок вторгнення Ізраїлю в Ліван. Іран завдав по Ізраїлю удару із застосуванням близько 200 балістичних ракет — 1 жовтня
-
Війська РФ захопили м. Вугледар у Донецькій області — 1 жовтня
-
Російська армія розгорнула контрнаступ у Курській області — 10 жовтня
-
Президент Володимир Зеленський презентував у Верховній Раді «План перемоги» — 16 жовтня
-
Саміт глав держав БРІКС у Казані (РФ) — 22–24 жовтня
-
Президентські вибори у Молдові. Чинна президентка Майя Санду переобрана на другий строк — 20 жовтня – 3 листопада
-
Президентські вибори у США. Перемогу здобув кандидат від Республіканської партії Дональд Трамп — 5 листопада
-
Президент України В. Зеленський тринадцятий раз продовжив дію воєнного стану й загальної мобілізації на 90 днів — із 10 листопада 2024 по 7 лютого 2025 — (листопад)
-
Саміт країн «Великої двадцятки» у Ріо-де-Жанейро (Бразилія) — 18–19 листопада
-
Президент США Дж. Байден дозволив Україні бити західними далекобійними ракетами вглиб території Росії — 18 листопада
-
Президент Володимир Зеленський презентував у Верховній Раді внутрішній «План стійкості» України — 19 листопада
-
Верховна Рада ухвалила закон про державний бюджет на 2025 рік — 19 листопада
-
Росія внесла зміни до своєї ядерної доктрини — 19 листопада
-
РФ завдала удару гіперзвуковою ракетою по м. Дніпро — 21 листопада
-
Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу — 21 листопада
-
Американський інститут Gallup оприлюднив соцопитування, згідно з яким підтримка переговорів в Україні сягнула 52%, уперше перевищивши позначку «більшість» із початку повномасштабного вторгнення РФ — (листопад)
-
Зустріч у Парижі новообраного Президента США Д. Трампа, Президента Франції Е. Макрона та президента України В. Зеленського — 7 грудня
-
Падіння режиму Башара Асада в Сирії — 8 грудня
-
Ізраїль, вважаючи недійсною угоду про розмежування сил із Сирією, ввів війська в буферну зону — 8 грудня
-
Колегія виборників затвердила перемогу Дональда Трампа на президентських виборах у США — 17 грудня
-
Завершується контракт про транзит російського газу через Україну — 17 грудня
II. Політичний календар 2025 р.
-
Польща вдруге головуватиме в Раді Європейського Союзу — з 1 січня по 30 червня
-
Болгарія та Румунія приєднаються до Шенгенської зони — 1 січня
-
Індонезія, Малайзія й Таїланд увійдуть до БРІКС — 1 січня
-
Інавгурація новообраного Президента США Д. Трампа — 20 січня
-
Казахстан офіційно стане країною-партнером БРІКС — (січень)
-
Президентські вибори в Білорусі — 26 січня
-
Загальні вибори в Еквадорі — 9 лютого
-
Дострокові президентські вибори в Абхазії — 15 лютого
-
Дострокові парламентські вибори в Німеччині, зумовлені розпадом правлячої коаліції — 23 лютого
-
Президентські вибори в Румунії — (березень)
-
Відкриття Всесвітньої виставки Expo 2025 в Осаці (Японія) — 13 квітня
-
Президентські вибори в Польщі — (травень)
-
Загальні вибори на Філіппінах, що можуть вплинути на внутрішню й зовнішню політику держави — 12 травня
-
51-й саміт «Великої сімки» (G7) в Альберті (Канада) — (червень)
-
Саміт НАТО у Гаазі (Нідерланди) — 24–26 червня
-
Очікуваний перехід Болгарії на євро — 1 липня
-
Загальні вибори в Болівії — 17 серпня
-
Парламентські вибори в Норвегії — 8 вересня
-
Припинення офіційної підтримки операційної системи Windows 10 — 14 жовтня
-
Саміт БРІКС у Бразилії. Точні дати ще не оголошені — (жовтень)
-
Саміт G20 у Південно-Африканській Республіці. Точні дати також не оголошені — (листопад)
Руслан Бортнік, Оксана Красовська, Андрій Тимченко
УІП, 2024
