ПІДСУМКИ ТИЖНЯ: УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР (17–24 червня 2026 року).

Друзі, нагадуємо, що для організацій, бізнесу та приватних клієнтів доступні додаткові аналітичні продукти Українського Інституту Політики: Weekly Intelligence Brief, Geopolitical Risk Reports, Executive Briefings, а також спеціальні аналітичні матеріали та прогнози за індивідуальним запитом. Для отримання додаткової інформації звертайтеся за адресою: uiamp2012@gmail.com або за телефоном: +38 (093) 757-75-65.

 

 

ПІДСУМКИ ТИЖНЯ:

УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР.
 (17–24 червня 2026 року)

 

Минулий тиждень ознаменувався остаточним подальшим відходом від так званих «Анкориджських домовленостей» між РФ і США, що можна вважати найважливішим тактичним і дипломатичним успіхом України та її європейських партнерів. 23 червня міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров у рамках російської кампанії тиску на США заявив, що США не збираються домагатися від України їх реалізації. Попередньо в Кремлі відхилили 5 умов миру, висунутих країнами «євротрійки» та Україною, які передбачають припинення війни по лінії фронту та розміщення іноземних військ на території України. С. Лавров також допустив, що торішній саміт на Алясці міг бути використаний Білим домом для затягування часу. На думку російської сторони, США тепер фактично відмовляються від претензій на роль «об'єктивного посередника» у врегулюванні війни в Україні та продовжують курс на посилення санкційного тиску на РФ.

Цей дипломатичний дрейф від Анкориджа став результатом системної роботи України та союзників щодо переорієнтації Адміністрації Дональда Трампа, зокрема в рамках саміту «Великої сімки» G7 (що проходив з 15 по 17 червня), де вдалося узгодити спільну позицію західних партнерів щодо України. Києву вдалося певною мірою змінити сприйняття ситуації в Білому домі та серед європейських союзників, наочно продемонструвавши, що Росія не має вирішальної переваги у війні; або ж Білий дім вирішив розіграти карту «зміни позиції» для посилення тиску на РФ.

Активізація українських ударів по тиловій інфраструктурі РФ, зокрема по Москві та Криму, у червні 2026 року була зумовлена не лише критично важливими військовими завданнями, а й глибокими політичними та дипломатичними мотивами. На геополітичній арені атаки на тил РФ безпосередньо б'ють по спробах нав'язати Києву невигідний мир у вигляді так званого «Анкориджа» (який передбачає виведення ЗСУ з Донецької області).

Поки на Донбасі (зокрема за місто Костянтинівка) тривають важкі оборонні бої, активні атаки на тил РФ стали для України головним важелем дипломатичного тиску. При цьому Москва своїми попередніми атаками на Київ намагалася зробити те саме. Красиві та точкові удари показали союзникам, що Київ уміє ефективно воювати за допомогою технологій, повернули довіру Заходу і, по суті, поки що зняли з порядку денного капітуляційні вимоги (наприклад, виведення українських військ із Донбасу).

Ізоляція Криму шляхом знищення військових об'єктів — це також інструмент для демонстрації партнерам вразливості РФ, який спростовує можливість Кремля диктувати свої умови за столом переговорів.

Масовані удари по Криму, так само як і по Москві, мають доводити Білому дому США, Президенту Д. Трампу та західним партнерам у Європі, що Росія не перемагає у війні, її глибокий тил є вразливим, а система ППО — неефективною. А отже, політичний тиск з метою завершення війни має чинитися не на Україну, а на РФ. На думку українського керівництва, це має проявитися у додаткових антиросійських санкціях, збільшенні військової та фінансової допомоги Україні, а також у зміні політичної риторики.

Крім того, «картинні» атаки на Крим і удари відплати по Москві (так званий удар відплати України за удар РФ по Києву 15 червня, під час якого постраждав символічний культурний об'єкт — Києво-Печерська Лавра) мають «підняти дух» українського суспільства, яке вже серйозно втомилося від війни. І навпаки, Україна прагне підірвати впевненість російського суспільства у власній безпеці, тим самим провокуючи політичну нестабільність. Запровадження через удари по Криму жорстких обмежень на його території у червні 2026 року (заборона продажу бензину цивільному населенню, зупинка дитячих таборів, скасування масових заходів та відключення електроенергії) завдає удару по внутрішній стабільності РФ. Створення нестерпних умов для життя змушує російських громадян масово залишати півострів.

Однак для Кремля активні атаки на російський тил поки що не стануть приводом для припинення війни або зміни своїх умов — російська влада вже запустила маховик пропаганди «затягування пасків», перекладаючи тягар кризи на власне суспільство та закликаючи його адаптуватися до нових економічних реалій заради військових цілей. Кремль, з одного боку, прагне не допустити зростання паніки серед населення, демонструючи, що все під контролем і «ми йдемо до перемоги», а з іншого боку — не хоче обіцяти швидкого вирішення проблем, пропонуючи всім готуватися до «важких випробувань заради перемоги».

Згортання кулуарних домовленостей в Анкориджі, хоча і є перемогою України, фактично знаменує собою глибоку деградацію мирного процесу загалом. Це підкреслює нездоланну відмінність позицій сторін: Росія публічно заявляє, що відновить переговори з Україною лише на основі проєкту «Стамбульських домовленостей», але тепер уже виключно з урахуванням «нових реалій на землі», фактично вимагаючи від України залишити території Донбасу та південні області. Своєю чергою, Україна категорично відмовляється від здачі територій, демонструє здатність воювати технологіями в Криму та переходить до мови жорстких ультиматумів щодо союзників Кремля.

Відмова від дипломатичних рамок неминуче веде до чергового витка ескалації, переводячи конфлікт у фазу тотальної та безкомпромісної війни на виснаження, де обидві сторони ще активніше випалюватимуть тилову та енергетичну інфраструктуру одна одної. У цей вир ескалації ризикує втягнутися і Білорусь. 19 червня 2026 року Президент України Володимир Зеленський висунув Олександру Лукашенку жорстку вимогу протягом тижня демонтувати російські військові ретранслятори на білоруських вежах, прямо заявивши: «Нехай зніме цю техніку... Якщо він цього не зробить, зробимо ми». Паралельно Зеленський розширив рамки претензій, прямо згадавши роботу білоруського військово-промислового комплексу на економіку війни РФ, зафіксувавши різке зростання поставок палива (зокрема, зростання експорту бензину з Білорусі до Росії у 13 разів від початку року). Цей ультиматум, фактично підтриманий Єврокомісією як законне право України на самооборону, поставив Мінськ у глухий кут: виконання вимог викличе конфлікт Лукашенка з главою РФ В. Путіним (який уже ініціював термінові переговори з цього приводу), а ігнорування призведе до реальних ударів українських БПЛА по об'єктах на території Білорусі.

Формат «євротрійки» щодо України поступово переростає у формат Е5 (саміт Е5 відбувся 24 червня): до Німеччини, Франції та Великої Британії дедалі активніше долучаються Італія та Польща, які домагаються доступу до майбутнього переговорного процесу з Москвою та до формування європейської стратегії щодо України. Участь Рима стала можливою на тлі поступового зближення Італії із загальноєвропейською лінією та віддалення від курсу США за Трампа, а участь Варшави відображає її прагнення закріпити за собою статус одного з ключових гравців українського напрямку. Для Польщі це особливо важливо, оскільки вона прагне зберегти роль головного логістичного та розподільчого хабу для повоєнної України.

Більш активне підключення Польщі до переговорів у форматі Е5 може сприяти зниженню напруженості в українсько-польських відносинах, що помітно загострилися останнім часом. Політичний конфлікт був спровокований рішенням Президента України присвоїти одному з українських військових підрозділів ім'я на честь «героїв УПА», що викликало жорстку реакцію у Варшаві. Кульмінацією цього дипломатичного протистояння стало рішення Президента Польщі Кароля Навроцького позбавити Володимира Зеленського найвищої державної нагороди — ордена Білого Орла. Проте історична суперечка навколо УПА є радше зручним тригером політичної напруженості, тоді як реальні причини цього загострення між Україною та Польщею, скоріше, пов'язані з боротьбою за статус і ресурси на тлі мирних переговорів і процесів євроінтеграції самої України, а також із внутрішньою політикою Польщі, де праві сили використовують українську тему для мобілізації електорату та демонстрації лінії «Польща понад усе» напередодні майбутніх парламентських виборів.

 

______________________

 

Хід мирних переговорів щодо завершення війни в Україні

Росія дедалі відкритіше демонструє невдоволення тим, що США, на думку Москви, не виконали свою частину неформальних домовленостей, досягнутих в Анкориджі. Помічник президента РФ Юрій Ушаков заявив, що «Росія вже чекає не виконання умов Анкориджа, а перемоги… Одна зі сторін виявилася не в змозі виконати домовленості, досягнуті в Анкориджі», — заявив Ушаков. Також він додав, що «Захід помиляється, розраховуючи завдати поразки РФ, а російські війська постійно просуваються вперед».

Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров фактично констатував фіаско переговорів із Трампом у форматі так званого Анкориджа та звинуватив Білий дім в обмані з метою затягування часу. «Я не хочу навіть підозрювати, що Аляска, як і європейські дії, була задумана, щоб виграти час для дооснащення київського режиму, не хочу навіть про це думати. Але насправді вийшло так, як вийшло… Що стосується Сполучених Штатів, то, наскільки можна судити з їхніх дій, вони ніби відходять від претензій на роль об'єктивного посередника і дотримуються того ж курсу нарощування санкційного тиску на Росію», — заявив Лавров.

Нагадаємо, що, згідно з російською версією подій, під час зустрічі в Анкориджі у 2025 році Дональд Трамп запропонував варіант завершення війни, який передбачав виведення українських військ із території Донецької області. При цьому Вашингтон нібито брав на себе зобов'язання переконати Київ ухвалити таке рішення. Однак Президент України В. Зеленський відмовився розглядати такий сценарій, а адміністрація США не вжила будь-яких серйозних заходів тиску на Україну, включаючи відключення системи Starlink або припинення надання розвідувальної інформації. Судячи із заяв російських представників, саме це в Кремлі розглядають як невиконання американською стороною своїх зобов'язань. Поки що Москва була змушена визнати, що нав'язати Україні свої умови у форматі Анкориджа через Вашингтон їй не вдалося.

Водночас у РФ також дали зрозуміти, що не приймуть п'ять умов миру, висунутих 7 червня Україною та країнами «євротрійки», і не погодяться на припинення війни по лінії фронту як умову початку переговорів (про це заявив глава МЗС РФ С. Лавров).

Президент РФ В. Путін заявив про готовність повернутися до мирних переговорів з Україною на базі Стамбульських домовленостей 2022 року з урахуванням «реалій на землі». Цей формат передбачав відмову України від вступу до НАТО, розміщення іноземних військ та окремих видів озброєнь на своїй території, а також запровадження системи міжнародних гарантій безпеки з боку РФ, США, Великої Британії, Франції та Китаю. При цьому Росія була готова вивести війська з більшості зайнятих територій, за винятком Криму, тоді як статус окремих районів Донецької та Луганської областей передбачалося врегулювати в рамках окремого переговорного процесу. Одночасно Москва наполягала на істотному обмеженні військового потенціалу України, включаючи значне скорочення чисельності збройних сил. Однак згадка Кремлем про необхідність враховувати «реалії на землі» означає, що Москва фактично виходить уже з нинішньої лінії контролю та розглядає як предмет переговорів території, які перейшли під її контроль після 2022 року, включаючи частини Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Фактично йдеться не про повернення до Стамбульських домовленостей у їхньому первісному вигляді, а про їх адаптацію до нової воєнно-політичної ситуації.

Однак подібні вимоги Москви в нинішніх умовах залишаються неприйнятними для України.

Українська стратегія полягає в тому, щоб спонукати Дональда Трампа остаточно відмовитися від логіки Анкориджських домовленостей із Росією, включаючи виведення ЗСУ з Донбасу. Як альтернативу Київ просуває ідею припинення війни по лінії фронту, розраховуючи на те, що Москва відкине такий варіант, а Вашингтон посилить тиск на РФ. Примітно, що Президент України Володимир Зеленський дедалі частіше апелює безпосередньо до російського суспільства, закликаючи до завершення війни, у тому числі після ударів по Москві та Криму.

Ширше завдання полягає у формуванні у світової спільноти і, зокрема, всередині Росії уявлення про те, що Україна готова до миру, а головною перешкодою на шляху до його досягнення є Володимир Путін. Розрахунок будується на використанні зростаючої втоми російського суспільства від війни та пов'язаних із нею труднощів. У разі послаблення внутрішньої стійкості РФ Київ розраховує отримати сильніші переговорні позиції та надалі пропонувати Москві вже жорсткіші умови врегулювання.

Москва ж продовжує намагатися чинити тиск на Вашингтон, розраховуючи, що США, своєю чергою, посилять тиск на Київ і підштовхнуть українське керівництво до прийняття російських умов миру. Однак на цьому етапі Вашингтон займає більш відсторонену позицію, спостерігаючи за розвитком ситуації. У США бачать, що Росія стикається із серйозними труднощами на полі бою, тоді як Україна продовжує завдавати російській стороні відчутної військової та економічної шкоди, завдаючи ударів углиб країни.

З цієї причини американська адміністрація поки що не демонструє особливого поспіху в просуванні компромісної угоди і, ймовірно, не виключає сценарію подальшого виснаження російських ресурсів. Йдеться не лише про людські та фінансові втрати, а й про поступове зношення стратегічно важливих елементів російського військового потенціалу, включаючи авіацію та інші компоненти військової інфраструктури. З погляду Вашингтона, такий розвиток подій об'єктивно відповідає довгостроковим інтересам США в рамках збереження стратегічного балансу з Росією.

Саме тому відсутність очікуваного тиску США на Україну викликає дедалі більше роздратування в Москві, де розраховували на активнішу роль Вашингтона в реалізації підходів, які російське керівництво пов'язує з домовленостями, досягнутими в Анкориджі.

 

Результати саміту G7 у Франції

Саміт G7 («Групи семи») відбувся 15–17 червня 2026 року у французькому місті Евіан-ле-Бен. Лідери G7 підтвердили незмінність політичної, економічної та військової допомоги Україні. За підсумками саміту було затверджено спільну заяву «Групи семи», яку підписав також Президент США. На полях саміту відбулася зустріч Президентів України та США. Лідери провели закриту двосторонню зустріч, а також тристоронні переговори за участю президента Франції Емманюеля Макрона. Президент США Д. Трамп назвав зустріч із Президентом України Володимиром Зеленським та іншими лідерами G7 «дуже хорошою». Зеленський показав Трампу фотографії руйнувань після російського обстрілу 15 червня (включаючи кадри палаючої Києво-Печерської Лаври). Після цього Трамп і Державний секретар США Марко Рубіо вперше позитивно оцінили можливість надання Україні ліцензій на внутрішнє виробництво ракет-перехоплювачів для систем Patriot. Президент США публічно заявив, що Росія втрачає ініціативу і «повинна піти на угоду», щоб зупинити війну. Дональд Трамп приєднався до інших лідерів G7 і підписав спільну декларацію. Документ зафіксував «непохитну підтримку України», зобов'язання посилити санкції проти нафтогазового сектору РФ, наростити постачання систем ППО та розглянути передачу Києву ліцензій на виробництво озброєнь.

Головна і принципово важлива відмінність нинішнього саміту G7 у Франції (Евіан-ле-Бен) від минулорічного саміту G7 у Канаді (який завершився без підсумкового спільного комюніке щодо України через розбіжності зі США) полягає в тому, що союзникам практично вдалося виробити узгоджену позицію щодо України. Зокрема, було ухвалено ключову спільну заяву, яка безпосередньо стосується України — «Заява лідерів G7 щодо геополітичних питань». І США на чолі з Президентом Дональдом Трампом офіційно підтримали та підписали цей документ. У ньому зафіксовано зобов'язання G7 збільшити постачання Україні систем ППО, ракет-перехоплювачів і далекобійного озброєння. Крім того, Трамп та інші лідери домовилися розглянути передачу Україні ліцензій для нарощування власного військового виробництва. Більше того, на полях саміту Трамп натякнув на готовність відновити раніше призупинені санкції проти російської нафти.

Не менш важливо й те, що в заявах фактично визнається стійкість українського спротиву на фронті та відсутність серйозних стратегічних успіхів РФ. Фактично Європа та Україна зуміли просунути власну переговорну рамку, а Вашингтон, принаймні на цьому етапі, не став їй публічно протидіяти.

Це може свідчити або про часткове зближення американської та українсько-європейської позицій, або про бажання США посилити тиск на Москву перед новим етапом переговорів.

Загалом посилюються ознаки того, що США можуть дедалі активніше підтримувати ідею припинення бойових дій по існуючій лінії фронту та відходити від низки положень так званої «Анкориджської логіки», яка передбачає більш серйозні поступки з боку України, включаючи територіальні поступки щодо Донбасу. Водночас розраховувати на швидкі зміни поки що не доводиться. Для російського керівництва згода на припинення війни під тиском США та країн G7 виглядатиме як політична поступка. Тому більш імовірним сценарієм залишається подальша дипломатична та військова ескалація. Однак сам факт того, що на нинішньому саміті вдалося зафіксувати спільну підтримку ключових українських вимог, уже можна розглядати як важливу політичну перемогу для Києва та Європи.

 

«Євротрійка» щодо України переростає в Е5: Італія та Польща домагаються доступу до майбутніх переговорів із Москвою.

24 червня в Берліні відбувся саміт лідерів країн Е5, до складу яких входять Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія та Польща. Саміт був повністю присвячений координації подальшої військової підтримки України та зміцненню європейської безпеки. У зустрічі взяли участь: Президент Франції Емманюель Макрон, канцлер ФРН Фрідріх Мерц, прем'єр-міністр Італії Джорджа Мелоні, прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск, а також прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, який відвідав саміт, незважаючи на раніше оголошену відставку.

По суті, відбувається трансформація колишньої «євротрійки» у ширший формат Е5. Рим, попри колишню репутацію одного з найближчих до Дональда Трампа європейських лідерів, дедалі помітніше зміщується у бік загальноєвропейської лінії. Значною мірою саме ця політична трансформація Рима й дозволила розширити попередній формат «євротрійки» до Е5, включивши Італію та Польщу до кола держав, які претендують на участь у формуванні європейської стратегії щодо України та майбутнього переговорного процесу з Москвою. Відбувається трансформація колишньої «євротрійки» у ширший формат Е5.

Італія та Польща, схоже, зуміли домогтися місця за столом майбутніх переговорів із Москвою та за столом управління українським напрямком. Частково саме цим пояснюється й частина нинішніх суперечностей навколо польсько-українських відносин. Німеччина, Франція та Велика Британія змушені ділитися повноваженнями й допускати до процесу інші великі європейські держави. Італія є учасницею G7, Польща — однією з найбільших країн Європи, тому їх включення до переговорного контуру виглядає логічним.

Однак цей процес може мати й зворотний бік. Якщо Італія та Польща отримали місце в новому форматі, то аналогічні претензії з часом можуть висунути Нідерланди, Іспанія, Бельгія, Португалія та інші середні європейські держави. У результаті це здатне ще більше ускладнити й без того не до кінця сформовану систему європейського управління питаннями війни, миру та підтримки України.

Особливий інтерес становить питання, наскільки глибоко Італію та Польщу допустять до майбутнього переговорного процесу. Адже участь у переговорах означає не лише участь у прийнятті політичних рішень, а й участь у розподілі фінансових потоків, пов'язаних із постачанням озброєнь Україні, майбутніми програмами відновлення країни, інфраструктурними проєктами та економічними контрактами. Для багатьох європейських держав це питання не лише безпеки, а й серйозних економічних інтересів.

 

 

Активізація українських ударів по тиловій інфраструктурі РФ.

Передусім, нова хвиля інтенсивних атак України по тиловій інфраструктурі РФ відзначилася масштабним ударом відплати по Москві за російську атаку 15 червня 2026 року. Нагадаємо, що під час того нальоту в Києві серйозно постраждали Києво-Печерська Лавра (загорівся дах Успенського собору), кіностудія імені Довженка та низка інших об'єктів культурної спадщини. Основною ціллю українського удару у відповідь став Московський нафтопереробний завод (МНПЗ) у Капотні. У ході серії послідовних атак 16 та 18 червня об'єкт зазнав критичних пошкоджень. Безпілотники послідовно вивели з ладу обидві установки первинної переробки нафти (включаючи ключову ЕЛОУ-АВТ-6). Московський НПЗ призупинив роботу до 2027 року. Нагадаємо, що Московський нафтопереробний завод забезпечував близько 40% ринку бензину та до 50% ринку дизельного пального Московського регіону, будучи одним із ключових постачальників пального для столичних автозаправних мереж. Через вибухи та палаючі нафтопродукти в Москві пройшов так званий «нафтовий дощ». Уламками та вибуховими хвилями були зачеплені прилеглі торговельні центри та житлові будинки. Момент одного з влучань став вірусним у соціальних мережах. Український БПЛА (або, за низкою заяв, ракета російської ППО, що його збила) впав прямо на величезний паливний резервуар. Найпотужніший вибух буквально зірвав і підкинув багатотонний металевий люк резервуара високо вгору.

На тлі систематичних ударів України по російській нафтопереробній інфраструктурі Росія змушена розглядати можливість імпорту пального з інших країн. За наявними даними, виробництво бензину в РФ скоротилося приблизно на 25% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Одночасно експорт російських нафтопродуктів на початку червня знизився на 15%, що свідчить про наростаючі проблеми в нафтопереробному секторі країни.

Удари ЗСУ по Криму в червні 2026 року набули тотального системного характеру. У результаті суттєво постраждала критична інфраструктура півострова, яка забезпечує військові та логістичні об'єкти РФ. Окрім аеродромів і засобів ППО, значних пошкоджень зазнали Балаклавська ТЕС та електропідстанція в Севастополі. Унаслідок ударів безпілотників сталися масштабні перебої з електропостачанням та знеструмлення низки районів. На нафтобазі в Керчі була пошкоджена паливна інфраструктура. Унаслідок падіння уламків безпілотників сталася пожежа на території Сімферопольської ТЕЦ. Постраждали логістичні вузли: супутники зафіксували руйнування транспортних розв'язок і мостів, зокрема в районі Чонгара. Постраждала інфраструктура військових аеродромів «Саки» та «Гвардійське». Поблизу Керчі були уражені дві одиниці озброєння зі складу зенітного ракетного комплексу С-400, а також два зенітні ракетно-гарматні комплекси «Панцир-С1».

Забезпечення паливом цивільного населення півострова перейшло у критичну фазу. Через знищення нафтобаз і зупинку Керченської переправи на півострові розпочалася найважча енергетична криза з 2014 року. З 21 червня 2026 року рішенням місцевої влади в Криму повністю припинено вільний продаж бензину та дизельного пального на АЗС для фізичних і юридичних осіб (як за готівку, так і за талонами/QR-кодами). Пальне відпускається виключно автомобілям екстрених служб (швидка допомога, МНС, поліція) та спеціальному автотранспорту, що забезпечує базову життєдіяльність. «Один чиновник — одна машина»: у розпорядженні кожного міністерства на півострові залишено лише один службовий автомобіль, увесь інший державний автопарк повністю законсервовано задля економії паливно-мастильних матеріалів.

Через дефіцит пального на півострові багато жителів зараз їдуть по бензин до Краснодарського краю. Перевезення пального через Кримський міст із сьогоднішнього дня збільшили удвічі — до 200 літрів на один транспортний засіб, повідомляє місцева «влада». Тепер кримчани зможуть привозити ще більше пального. Якщо тільки не розпочнеться глобальний дефіцит у Краснодарському краї, який уже місцями там спостерігається.

Системний дефіцит пального через атаки на НПЗ вийшов за межі Криму й охопив понад 53 регіони РФ, де запроваджено ліміт відпуску до 50 літрів в одні руки. На маркетплейсах (Avito, Ozon) Федеральна антимонопольна служба почала масово блокувати оголошення про перепродаж дефіцитного бензину. Обмеження на продаж пального запроваджено в Тюменській і Новосибірській областях. У Тюменській області на автозаправних станціях «Газпромнефти» запроваджено обмеження на продаж пального. Тепер бензину продаватимуть не більше 40 літрів на автомобіль, дизельного пального — до 80 літрів у населених пунктах і до 200 літрів — на трасах. Відпуск пального в каністри заборонено.

У трьох енергорайонах Криму через аварії на підстанціях і дефіцит генерації ТЕЦ запроваджено графіки віялових відключень електроенергії. Фактично половина Криму залишилася без світла через аварію (це підтверджують російські пабліки), зазначаючи, що причину ще не встановлено. Відключення розпочалися в Євпаторії, Красноперекопському, Сакському, Джанкойському та Красногвардійському районах. У Севастополі не працює вуличне освітлення, оголошено про запровадження графіка відключення електроенергії.

Транспортний колапс логістики. Залізничний міст через Північно-Кримський канал також став однією з ключових цілей червневої кампанії. Удари по ньому остаточно перерізали внутрішні логістичні ланцюги півострова. Атаки зазнав стратегічний залізничний міст у районі Керчі (поблизу селища Октябрське), який проходить безпосередньо над Північно-Кримським каналом. Унаслідок влучань було пошкоджено залізничне полотно та частково деформовано опорні конструкції мосту. Це повністю заблокувало рух ешелонів із військовою технікою, боєприпасами та цистернами з пальним, які рухалися від Керченської переправи та Кримського мосту вглиб півострова. Цей міст з'єднував Керченський півострів із центральним Кримом. Разом зі знищенням поромів у порту «Кавказ» та ударами по Керченській нафтобазі виведення з ладу цього мосту фактично відрізало східні ворота Криму від решти території півострова.

Через виведення з ладу поромів трафік на ключовій автомобільній трасі постачання Р-280 «Новоросія» впав на 71%, оскільки бензовози масово знищуються БПЛА безпосередньо на маршрутах.

Перехід України до більш активних атак по тиловій інфраструктурі РФ є спробою реалізувати дві основні цілі: наочно зруйнувати російську логістику в Криму та створити потужну «картинку» для західних країн з метою зміни політичної позиції щодо війни. Масовані удари по Криму (як і по Москві) мають довести Білому дому США, Президенту Д. Трампу та західним партнерам у Європі, що Росія не перемагає у війні, її глибокий тил є вразливим, а ППО — неефективною. А отже, політичний тиск для завершення війни має чинитися не на Україну, а на РФ. Це має проявитися в додаткових антиросійських санкціях, збільшенні військової та фінансової допомоги Україні та зміні політичної риторики.

 

Політичний конфлікт між Україною та Польщею.

Минулого тижня політична криза між Україною та Польщею вийшла на новий рівень. 19 червня Президент Польщі Кароль Навроцький офіційно позбавив В. Зеленського найвищої державної нагороди Польщі — Ордена Білого Орла (отриманого ним у 2023 році). «У світлі згоди Президента Володимира Зеленського назвати один із підрозділів Збройних сил України "Героями УПА", — йдеться у заяві Навроцького, — я ухвалив рішення позбавити президента України ордена Білого Орла». Екс-президент Польщі Анджей Дуда заявив, що нагороду В. Зеленському вручали «в інший час і за інших обставин», фактично підтримавши таким чином ініціативу Навроцького.

Володимир Зеленський відправив свій Орден Білого Орла назад до Польщі, зазначивши, що нагорода досі залишається у Беніто Муссоліні та Катерини II, у Польщі на це відповіли, що посмертно нагород не позбавляють.

Від польських державних нагород на знак протесту відмовилися міністр закордонних справ Андрій Сибіга, глава Офісу Президента Кирило Буданов та посол України в Польщі Василь Боднар. Від ордена також відмовилися й експрезиденти України — Леонід Кучма, Віктор Ющенко, Петро Порошенко, а також експрем'єр-міністр Володимир Гройсман.

Президент України Володимир Зеленський не братиме участі у конференції з відновлення України, яка відбудеться 25–26 червня у Гданську, українську делегацію на заході очолить прем'єр-міністр Юлія Свириденко. Президент Польщі Кароль Навроцький також не буде присутній на конференції.

Примітно, що навколо скандалу з перейменуванням українського військового підрозділу на честь «героїв УПА» у Польщі консолідується позиція Президента К. Навроцького та прем'єр-міністра Д. Туска, які раніше перебували у політичному протистоянні, — обидва зайняли єдину жорстку позицію.

Прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск, який представляє більш ліберальний уряд, також назвав рішення Києва «серйозною проблемою». Він закликав українську владу взяти ініціативу щодо виправлення ситуації, попередивши про ризик серйозного удару по двосторонніх відносинах. Дональд Туск, який є політичним опонентом К. Навроцького, назвав втягування польських і українських політиків у конфлікт стратегічною помилкою, яка завдасть шкоди обом країнам — в економічному, геополітичному та репутаційному плані.

Ситуація справді може серйозно негативно позначитися на українсько-польських відносинах у майбутньому. Історична суперечка вже безпосередньо перейшла у площину євроінтеграції, і Варшава почала відкрито використовувати інтеграційні важелі як інструмент політичного тиску. Прямий зв'язок із ЄС: Кароль Навроцький прямо заявив, що такими кроками Україна демонструє «неготовність бути частиною європейської родини». Раніше польські міністри (включаючи міністра оборони Косіняка-Камиша) неодноразово наголошували: «Без вирішення Волинського питання вступу України до ЄС не буде».

Польща ризикує зайняти нішу жорсткого євроскептика щодо України, частково переймаючи блокувальну роль, яку раніше відігравала Угорщина експрем'єр-міністра Віктора Орбана. Варшава може почати системно гальмувати переговорні глави щодо вступу України до ЄС.

Електоральний фактор: жодна політична сила у Варшаві сьогодні не піде на компроміс, щоб не втратити рейтинги, що робить польську позицію щодо інтеграції України максимально безкомпромісною. Польські політики безпосередньо залежать від правого та консервативного виборця, для якого тема УПА є фундаментальним негативним тригером. Відмова України координувати політику історичної пам’яті дає Варшаві легітимне (в очах польського суспільства) право на роки блокувати або затягувати переговори про вступ України до Європейського Союзу навіть після завершення гарячої фази війни.

Найнебезпечнішим довгостроковим наслідком може стати руйнування безпрецедентної емпатії, яку поляки проявили до України з 2022 року. Нагадаємо, що Польща прийняла найбільшу хвилю українських біженців (через кордон у різний час пройшло понад 14 млн осіб). Згідно з офіційними звітами Ради співпраці з Україною при Прем’єр-міністрові Польщі та Канцелярії Президента, сукупний обсяг польської допомоги станом на кінець 2025 року перевищив 106 млрд злотих (близько $30 млрд / €28 млрд).

Інтеграція: Польща забезпечила українцям безкоштовний доступ до медицини, освіти та ринку праці. Станом на 2026 рік Польща має найвищий рівень працевлаштування українських біженців серед країн ОЕСР (65%).

Особисті кошти громадян: у перші місяці війни 77% поляків особисто брали участь у допомозі Україні, а близько 7% відкрили двері своїх домівок для українських родин. Із власних коштів громадяни Польщі витратили близько 10 млрд злотих.

Згідно з опитуванням SW Research (9–10 червня 2026 року), у 51,9% поляків погіршилося ставлення до України після присвоєння Окремому центру спеціальних операцій «Північ» ССО ЗСУ почесного найменування «імені Героїв УПА». На думку 31,9% респондентів це рішення не вплинуло; 11,7% — не змогли відповісти; у 4,5% ставлення до України покращилося.

Ставлення Володимира Зеленського до Польщі

Опитування, проведене компанією United Surveys на замовлення Wirtualna Polska та Polsat News (середина червня 2026 року), показало, що 58,3% поляків вважають, що Володимир Зеленський негативно ставиться до Польщі. 30,1% опитаних переконані у його позитивному ставленні до їхньої країни. 11,6% респондентів не змогли відповісти. Серед виборців правих партій («Право і справедливість» та «Конфедерація») частка тих, хто переконаний у негативному ставленні Зеленського до Польщі, сягає 83%.

Водночас активніше залучення Польщі до переговорного процесу у форматі Е5, який відбувся в Берліні (де підтримка України стала головною темою), може певною мірою знизити напруженість в українсько-польських відносинах. Історична суперечка між Україною та Польщею, найімовірніше, у цьому випадку є лише зручним приводом. Достатньо згадати, що Закон України про визнання борців за незалежність України, який фактично легітимізував державне вшанування ОУН та УПА, був ухвалений ще у 2015 році за іншого Президента України. У 2016 році польський Сейм визнав Волинську трагедію геноцидом поляків, а у 2025 році Польща пішла ще далі, законодавчо закріпивши формулу: «Національний день пам’яті поляків — жертв геноциду, вчиненого ОУН і УПА на східних землях Другої Речі Посполитої».

І тоді конфлікт не переходив певних меж. Польща не позбавляла Президента України державних нагород і не позбавляла польських нагород інших українських політиків. Більше того, польська влада продовжувала нагороджувати українських посадовців і називати Україну стратегічним партнером.

Реальними рушіями нинішнього конфлікту, найімовірніше, є геополітичний торг за статус, розподіл ресурсів та підготовка до парламентських виборів у Польщі. Варшава прагне закріпити за собою статус головного логістичного та розподільчого хаба відбудови повоєнної України.

В умовах жорсткої внутрішньополітичної боротьби польські політики також використовують історичну пам’ять для мобілізації консервативного та правого електорату. Зростаючий тиск з боку ультраправих сил (партія Konfederacja) змушує системні партії («Право і справедливість» та коаліцію Дональда Туска) посилювати риторику щодо України, щоб не втрачати голоси виборців. Накопичена втома польського суспільства від затяжної кризи та витрат на підтримку українських біженців також вимагає від влади демонстрації жорсткої позиції «Польща понад усе». Чергові парламентські вибори в Польщі, за підсумками яких буде сформовано новий уряд і обрано прем’єр-міністра, мають відбутися у жовтні 2027 року.

 

 

Ситуація на фронті. Хід бойових дій.

Війська РФ намагаються відновити попередні темпи наступу. За минулий тиждень Росія окупувала близько 25 кв. км української території і наразі контролює 116,915 тис. кв. км, або 19,37% території України.

Найскладніша ситуація для Сил оборони України залишається в Донецькій області, в районі Костянтинівки. Практично все місто вже перейшло до «сірої зони». Фіксується проникнення малих штурмових груп РФ у різні райони міста з подальшими спробами закріпитися у приватному секторі. Логістика ЗСУ серйозно ускладнена через домінування ворожих безпілотників. Російські війська намагаються встановити вогневий контроль над ключовими шляхами сполучення. Втрата контролю над Костянтинівкою суттєво погіршить становище ЗСУ в північній частині Донецької області, створивши пряму загрозу Краматорсько-Слов'янській агломерації.

На Слов'янському та Краматорському напрямках фіксується просування бойових дій у районах Закітного, Кривої Луки та Піскунівки.

На Лиманському напрямку РФ активізувала штурми в районах Ямполя та Дробишевого, намагаючись увійти до «сірої зони» на околицях Лимана; у Часовому Яру тривають затяжні міські бої, де логістика ЗСУ суттєво ускладнена дистанційним мінуванням і застосуванням дронів; на Покровському напрямку зберігається найвища інтенсивність атак, де російські війська намагаються перерізати шляхи постачання та просуваються в районі Родинського.

Сумська область. Північно-Слобожанський напрямок: спостерігається різка активізація наступальної кампанії окупантів на півночі регіону. Ситуація загострилася через спроби РФ прорватися через державний кордон і закріпитися на околицях прикордонних сіл (зокрема Безсалівки та Великої Рибиці), щоб сформувати так звану «буферну зону». Інтенсивність артилерійських ударів і атак дронів по житловому сектору та інфраструктурі істотно зросла. Фіксуються цілеспрямовані удари по транспортному сполученню між Сумами та Харковом.

Харківська область. Ситуація серйозно загострилася на північ від Харкова, на рубежах Козача Лопань, Ізбицьке, Стариця та Охрімівка, а також у районі Вовчанська. Війська РФ посилили штурмові дії малими піхотними групами за підтримки КАБів, однак Сили оборони України утримують позиції, ведучи зустрічні бої та завдаючи ударів по логістиці російського угруповання.

Куп'янський напрямок. Російські війська намагаються встановити контроль над ключовими вузлами, здійснюючи спроби проникнення на околиці Куп'янська-Вузлового та Курилівки. Бої змістилися ближче до Радьківки та Піщаного, де РФ намагається прорвати лінію фронту, незважаючи на активну вогневу протидію ЗСУ.

Запорізька область. Гуляйпільський напрямок залишається однією з найдинамічніших ділянок фронту. РФ проводить масовані штурми поблизу Верхньої Терси, Рибного та Залізничного, намагаючись переломити ситуацію після нещодавніх локальних контрнаступальних дій ЗСУ. На Оріхівському напрямку напруженість зберігається, однак штурмова активність РФ знизилася, а бойові дії переважно перейшли у формат взаємних артилерійських дуелей та позиційного утримання рубежів.

Херсонська область. На Придніпровському напрямку на лінії плацдармів фіксується відносне затишшя щодо наземних штурмів, однак обидві сторони ведуть інтенсивну контрбатарейну боротьбу та активно застосовують ударні FPV-дрони над руслом Дніпра.

 

Транспортний і паливний колапс у Криму має прямий, хоча й нерівномірний, вплив на боєздатність російських військ. Руйнування Криму як військової бази дозволяє Україні вирішувати завдання локального виснаження південного флангу РФ. Це має дати змогу відтермінувати російський наступ у напрямку Запоріжжя та скувати значні сили противника в Запорізькій і Херсонській областях, не дозволяючи перекидати резерви та техніку на Донбас. Водночас руйнування логістичної інфраструктури півострова впливає на фронт асиметрично: південне угруповання РФ може втратити мобільність, тоді як на східний фронт (Донбас) ці проблеми майже не впливають.

Імовірність ударів українських безпілотників по території Білорусі наразі оцінюється як дуже висока. Українське військове командування вже визначило 30 пріоритетних цілей із заявлених 500. Основними цілями можуть стати білорусько-російські радіолокаційні станції, ретранслятори зв'язку MESH, а також білоруські енергетичні об'єкти (зокрема нафтопереробні заводи). Головною метою таких ударів є недопущення використання Білорусі як переговорного майданчика між США та Росією, а також спонукання Мінська до виведення російських військ із території країни та припинення постачання нафтопродуктів до РФ.

 

 

Карти бойових дій.

(За даними DeepState Map)

Донецька область.

 

Запорізька область.

 

Руслан Бортнік, Оксана Красовська

для Українського Інституту Політики

 

Друзі, нагадуємо, що для організацій, бізнесу та приватних клієнтів доступні додаткові аналітичні продукти Українського Інституту Політики: Weekly Intelligence Brief, Geopolitical Risk Reports, Executive Briefings, а також спеціальні аналітичні матеріали та прогнози за індивідуальним запитом. Для отримання додаткової інформації звертайтеся за адресою: uiamp2012@gmail.com або за телефоном: +38 (093) 757-75-65.