Новий закон про місцеві вибори було прийнято 14 липня 2015 року. Ще до моменту прийняття навколо його основних положень точилися гострі суперечки, які неодноразово викликали обурення серед народних обранців. Найбільш обговорюваними проблемами стали: питання відкритих списків та труднощі процесу підрахунку голосів. Нажаль, можна з повною впевненістю стверджувати, що так звані відкриті списки, насправді лише так називаються.
Адже за новою схемою лише партії можуть висувати своїх кандидатів на вибори до міських та обласних рад, при чому самі ж партії й затверджують виборчий список, який складається з першого кандидата – лідера списку, який автоматично проходить у раду, якщо партія отримала мандати – та інших кандидатів, які закріплюються за певними територіальними виборчими округами у відповідній раді в області, районі, місті.
Таким чином виборець може або проголосувати просто за партію і лідера її списку, якщо вона не закріпила – не висунула кандидата на цьому окрузі, або ж за партію, і автоматично лідера, із кандидатом, закріпленим в цьому окрузі. Відтак, голос кожного виборця є обов’язково голосом за певну партію і її лідера, і також може бути одночасно голосом за певного кандидата від цієї ж партії. Однак, як ми можемо спостерігати зараз, на практиці принцип «голосували за одного, а пройшов інший» реалізується повною мірою і являється лише прохідним квитком політичної партії та вигідних для неї представників до міських та обласних рад.
В результаті маємо подив і розчарування у виборчому процесі, незадоволення виборцями підсумками голосування та велику кількість фальсифікацій, порушень та неправомірних дій з обох сторін. Тепер перейдемо до особливостей підрахунку голосів та можливих складнощів, які при цьому виникають. На першому етапі виборчим комісіям необхідно буде визначити які партії пройдуть у відповідну раду, зможуть формувати її склад зі своїх кандидатів. Для цього потрібно скласти разом всі голоси, які отримала кожна партія в усіх округах, у яких були прикріплені кандидати, так і без них – і подивитися, скільки відсотків від усіх, хто проголосував, набирає кожна партія. Варто зазначити, що проходять тільки ті партії, які подолають 5% бар’єр. Відповідно до того, скільки відсотків набрала кожна партія-переможець, визначається, скільки місць у раді вона отримає.
На другому етапі потрібно з’ясувати, які кандидати, закріплені за певним округом отримають депутатський мандат. Тобто, в межах кожної партії-переможця, потрібно буде відсортувати кожного кандидата за рівнем його підтримки виборцями на окрузі. Отримання мандату визначається відсотком голосів, які отримав кандидат у власному окрузі, при чому депутатами стануть тільки ті з них, хто набрав найкращий відсоток у порівнянні зі своїми однопартійцями з інших округів. «Нова виборча система-нові проблеми, або ще більше загострення старих» – саме так можна охарактеризувати нову законодавчу ініціативу українського парламенту.
Адже стара як світ, і найбільш притаманна українській виборчій традиції проблема фальсифікацій на виборах нікуди не поділась. Нова виборча система лише дала ще більше поле для маневрів українським політикам. Тому на сьогодні можна сміливо перерахувати найбільш загальновживані методики фальсифікацій та маніпулювання, які були поширені на виборчих дільницях цієї неділі 26 жовтня. По-перше, підрахунок голосів ще більшою мірою залежав від явки виборців на дільницях і тому не представлялося труднощів сфальсифікувати число тих, хто прийшов і проголосував за «потрібного партії» кандидата.
По-друге, старі методи ніхто не відміняв, тому найбільш «популярними» залишаються «мережі» та каруселі, де перший з них означає заздалегідь куплені голоси, що перевіряється способом підрахунку особливих позначок в бюлетені заздалегідь проінформованими про це членами виборчої комісії або ж спостерігачами від певної політичної сили, а другий метод полягає в передачі виборцю перед входом на виборчу дільницю вже заповненого бюлетеня, який виборець повинен опустити в урну для голосування, а новий, чистий бюлетень винести і обміняти у організатора «каруселі» на гроші або інші матеріальні цінності, при чому чистий бюлетень знову заповнюється і віддається черговому виборцю.
По-третє, «вкидання» бюлетенів не є досить складною справою, якщо вже заздалегідь розставив «своїх» спостерігачів на виборчій дільниці. При чому даний метод супроводжується особливою нехитромудрою технологією, а саме провокацією, що можна було спостерігати, наприклад на виборчій дільниці в м. Буча. Під час голосування виборців так званий «майбутній обранець» від партії «Нових облич», відволікаючи увагу сперечався з літньою жінкою і навіть намагався побити її сина, а в цей самий час декілька молодиків з кримською пропискою намагалися зробити свій вклад у перемогу відповідної партії.
По-четверте, кількість осіб однієї статі у кожному партійному списку повинна дорівнювати не менше 30%, що певним чином полегшує відбір виборцями «саме тих» кандидатів внаслідок маніпулювання свідомістю виборців. Говорячи про маніпуляції, не можна не згадати казуси, які виникали на виборчих дільницях в деяких округах, коли представники партії безпосередньо знаходилися на виборчих дільницях і намагалися всіма силами контролювати процес голосування. Наприклад, деякі представники політичних сил носили спеціальні значки з номером партії у виборчому списку.
По-п’яте, маніпуляції з соціальними опитуваннями, які є не тільки маніпуляціями з вибором людей, але й фіксація результатів під майбутні фальсифікації, внаслідок оволодіння голосами тих партій, які залишися знизу рейтингу Не можна не відзначити, що подекуди вибори взагалі були зірвані, наприклад у Сватові, Красноармійську, Лисичанську, Маріуполі та в Котовську, що є прямим порушенням законодавства України та принципів демократії, та безпосереднього процесу волевиявлення громадян. Підбиваючи підсумки цьогорічних місцевих виборів необхідно зазначити, що владна верхівка, як і очікувалося, фактично здобула перемогу в багатьох областях України, зокрема центральних, подекуди на Сході та Півдні.
Однак, більшу половину виборчої явки склали люди літнього віку, так зване «старе покоління», у яких інтереси зазвичай залишаються біполярними в контексті «влада-опозиція», де одні завжди голосують за правлячу верхівку, яка б вона не була, аби «наша», «стабільна», «не така погана, як раніше була», а інші, яких значна меншість, за опозиційні сили.
Щодо фактичних переможців на пости міських голів в Києві та Дніпропетровську, коли очікування складали передбачення політичних експертів про майбутню боротьбу Кличка з технічними кандидатами та протистояння Філатов – Вілкул, можна сказати, що ці очікування справдилися. Отже, новий закон про місцеві вибори виявив себе певним конгломератом недоліків мажоритарної та пропорційної систем, які принесла змішана система у виборчий процес.
Наразі цей закон вважається більш стихійним явищем, який допоможе політичним партіям не втратити свої позиції перед можливими позачерговими парламентськими виборами весною 2016 року. Якщо для пересічного виборця цей новий процес підрахунку та визначення переможця є складним та незрозумілим, то для провідних політичних сил країни він є досить зручним та вигідним, адже залишає широке поле для маневрів на політичній арені, як самими кандидатами, так і їхніми спонсорами. Давню приказку «чиє весілля, того й музики» нинішні олігархи та інші спонсори виборчих кампаній сприйняли вельми буквально і використовують свої можливості керування виборчим процесом досить вміло.
Наталля Фіалковська для УІАМП
