Вступ
Китайська Народна Республіка вступає в новий етап модернізації, коли традиційні джерела зростання – демографічна перевага, експортна експансія та інфраструктурні інвестиції – вичерпали свій потенціал. Посилення технологічної конкуренції, санкційний тиск і глобальна фрагментація світової економіки змушують Пекін переосмислювати стратегію розвитку. В цих умовах засідання Всекитайських зборів народних представників та Народної політичної консультативної ради в березні 2026 р. («дві сесії») набули ключового значення: вони затвердили п’ятнадцятий п’ятирічний план (2026–2030 рр.), який закріпив перехід від екстенсивного зростання до моделі «високоякісного розвитку».
У політичній системі КНР «дві сесії» займають особливе місце. Це не просто парламентські та консультативні процедури: вони концентрують політичну волю керівництва країни, задають стратегічні орієнтири та формують довгострокову траєкторію розвитку. У їхніх рамках ухвалюються плани соціально-економічного розвитку, приймаються закони та транслюються сигнали як для суспільства, так і для міжнародної спільноти. Таким чином, «дві сесії» виступають не лише інституційним механізмом, а й символом здатності політичної системи до мобілізації та стратегічного планування.
Особливістю засідань 2026 р. стало те, що їхня повістка виходила за межі звичайного річного циклу. Поряд із розглядом поточних звітів і бюджету обговорювався проєкт п’ятнадцятої п’ятирічки, що надало засіданням подвійного характеру: підбиття підсумків чотирнадцятої п’ятирічки та постановка стратегічних орієнтирів на наступні п’ять років. 2026 рік став перехідним рубежем, коли короткострокові заходи й довгострокові стратегії поєдналися в єдину політико-економічну систему.
Актуальність аналізу «двох сесій» 2026 р. зумовлена тим, що п’ятнадцята п’ятирічка інституціоналізує концепцію «нових продуктивних сил» (新质生产力), запропоновану Сі Цзіньпіном у 2023 р. Ухвалені рішення справляють прямий вплив на довгострокову стратегію розвитку Китаю, визначаючи пріоритети сталого зростання, соціальної гармонії та технологічного лідерства. В умовах постпандемійних викликів і посилення міжнародної конкуренції важливо зрозуміти, яким чином ці пріоритети інтегруються в нову архітектуру модернізації.
Мета цього дослідження – виявити ключові теми й завдання, що обговорювалися на засіданнях, зіставити їх із попередніми циклами планування та проаналізувати макроекономічні сигнали. Такий підхід дозволяє оцінити, як Китай адаптує свої стратегії до нових викликів і які напрями визначають траєкторію його модернізації в найближчі роки.
1. Повістка «двох сесій» 2026 року: інституційні та макроекономічні сигнали.
У березні 2026 р. у Пекіні відбулися засідання Всекитайських зборів народних представників (ВЗНП) та Народної політичної консультативної ради Китаю (НПКРК), які ознаменували важливий історичний рубіж – офіційне затвердження п’ятнадцятого п’ятирічного плану (2026–2030 рр.). Ці «дві сесії» стали не лише майданчиком для підбиття підсумків, а й інституційним механізмом, що закріпив перехід китайської економіки від екстенсивного зростання до моделі «високоякісного розвитку». Затверджена повістка відображає стратегію Пекіна щодо адаптації до умов глобальної геополітичної турбулентності та технологічного тиску, задаючи макроекономічні та управлінські орієнтири на найближчу п’ятирічку [1].
Головним результатом роботи стало ухвалення «Основних положень 15-го п’ятирічного плану національного економічного та соціального розвитку», масштабного документа, що включає 18 розділів і 62 глави [2]. План формулює завдання Китаю на етапі підготовки до досягнення цілей соціалістичної модернізації до 2035 р. Серед концептуальних новацій – розширення доктрини «держави-держави» (强国): до раніше затверджених цілей додано завдання зі створення аграрної, аерокосмічної, енергетичної, фінансової та туристичної держав, що довело їхню загальну кількість до шістнадцяти [3]. Це свідчить про прагнення керівництва КНР до комплексної самодостатності у ключових секторах.
Інституційна основа нових рішень спирається на розвиток «нових продуктивних сил» (新质生产力). Термін, активно вживаний у політичній риториці останніх років, був закріплений у вигляді 109 мегапроєктів, включених до п’ятнадцятої п’ятирічки [1]. Йдеться про впровадження проривних технологій – квантових обчислень, штучного інтелекту, передових напівпровідників – у виробничі ланцюги. Окремо підкреслено інтеграцію цивільного технологічного сектору та оборонно-промислового комплексу, що відображає курс на забезпечення національної безпеки через технологічний розвиток [4].
З інституційної точки зору «дві сесії» 2026 р. зафіксували відмову від моделі фрагментованого ринкового зростання на користь технологічного суверенітету, заснованого на централізованому управлінні. В умовах зовнішнього стримування керівництво КНР визначає пріоритет мобілізації внутрішніх ресурсів для технологічного прориву. Архітектура п’ятнадцятої п’ятирічки будується на поєднанні стратегічної централізації та стимулювання інноваційної активності на регіональному рівні.
Макроекономічна повістка демонструє зміну критеріїв успіху державного управління. У документі закріплено 20 основних показників, з яких понад третина пов’язана із соціальною сферою та демографією – зайнятістю, освітою, підтримкою старіючого населення [3]. Це вимагає від регіональної влади переходу від «ВВП-центричного» підходу до комплексної оцінки стійкості. При цьому цільовий діапазон зростання ВВП зберігається на рівні 4,5–5%, забезпечуючи макроекономічну основу.
У сфері кліматичної політики та енергетичної безпеки затверджено нові параметри. Ключовим орієнтиром стало зниження вуглецевої інтенсивності ВВП на 17% до 2030 р. порівняно з рівнем 2025 р., а також подвоєння потужностей відновлюваної енергетики [5]. Зелений перехід розглядається не лише як виконання міжнародних зобов’язань, а й як інструмент зміцнення позицій Китаю на світових ринках чистих технологій – електромобілів, інтелектуальних накопичувачів енергії.
Значні зміни стосуються й фінансового сектору. Створення механізмів прискореного виходу на IPO для стратегічних технологічних компаній та реформування ринку капіталу спрямовані на концентрацію ліквідності у пріоритетних інноваційних галузях [6]. Державний апарат отримує завдання координації податкової, монетарної та промислової політики для формування «замкненого циклу» фінансування науки й технологій.
У сукупності інституційні та макроекономічні сигнали «двох сесій» 2026 р. фіксують перехід Китаю до економіки високотехнологічної самозабезпеченості. Ставка робиться на розвиток внутрішнього ринку, соціальну стійкість і контроль над критичними ланцюгами постачання при збереженні вибіркової відкритості для іноземних інвестицій у високотехнологічні кластери. Економічне зростання в новій парадигмі трактується не як самоціль, а як засіб забезпечення національної безпеки та технологічного лідерства у XXI столітті.
2. Нова архітектура китайської модернізації.
У березні 2026 р. затверджена на «двох сесіях» повістка означила перехід китайської економіки до нової архітектури модернізації, де інновації та «нові продуктивні сили» стали центральним елементом п’ятнадцятої п’ятирічки. На відміну від попередніх циклів, акцент зміщено з кількісного зростання на якісний розвиток, що відображає стратегічний курс на технологічний суверенітет і комплексну безпеку.
Концепція «нових продуктивних сил» (新质生产力), запропонована Сі Цзіньпіном у 2023 р., отримала інституційне закріплення й стала основою п’ятнадцятої п’ятирічки. В офіційних виступах наголошувалося, що саме розвиток цих сил має забезпечити високоякісне зростання та конкурентоспроможність економіки [10, 11]. Йдеться про системне впровадження передових технологій – квантових обчислень, штучного інтелекту, нових матеріалів і напівпровідників – у виробничі ланцюги. Китайські політичні радники зазначали, що такі напрями, як надпровідність і квантові матеріали, розглядаються як ключові для подолання технологічних вузьких місць і досягнення стратегічних цілей держави [9].
Загалом модернізація трактується не як кількісне прирощення національного багатства, а як створення високотехнологічної, замкненої та захищеної системи, здатної функціонувати в умовах зовнішнього тиску. Ця архітектура спирається на два стовпи: інноваційний прорив через розвиток «нових продуктивних сил» та інтегральну безпеку, що охоплює екологію, демографію й внутрішнє споживання.
Центральним елементом нової моделі стало форсоване розвиток «нових продуктивних сил», які розуміються як якісний стрибок у виробництві завдяки технологічним інноваціям і цифровізації. На відміну від традиційних факторів зростання, нова парадигма робить ставку на галузі з високою доданою вартістю – фотоніку, біоінженерію, глибоководні дослідження. У межах п’ятнадцятої п’ятирічки започатковано реалізацію десяти національних мегапроєктів, спрямованих на подолання технологічних «вузьких місць» (chokepoints), створених західними експортними обмеженнями.
Особливу увагу приділено створенню інтегрованих науково-виробничих кластерів у районі Великої затоки (Ґуандун – Сянґан – Аомень) та в дельті річки Янцзи. Ці регіони стають полігонами для тестування механізмів «нового типу мобілізації ресурсів усієї нації», де державне стратегічне планування поєднується з гнучкістю приватного венчурного капіталу. Реалізація таких проєктів, як національна мережа квантового зв’язку та повністю автоматизовані інтелектуальні заводи, покликана не лише задовольнити внутрішній попит, а й сформувати нові світові стандарти індустрії 4.0.
Таким чином, відбувається перехід від моделі наздоганяючого розвитку до моделі технологічного лідерства. П’ятнадцята п’ятирічка закріплює мегапроєкти як інституційні механізми прискореного впровадження інновацій. На відміну від попередніх циклів, інновації розглядаються не як результат ринкової конкуренції, а як продукт цілеспрямованої мобілізації ресурсів під контролем держави [7, 8].
Нова архітектура модернізації будується на принципі комплексної безпеки, де економічні, соціальні та екологічні чинники взаємопов’язані. У звіті уряду 2026 р. встановлено цільовий діапазон зростання ВВП на рівні 4,5–5%, що відображає відмову від попереднього «ВВП-центричного» підходу та акцент на стійкість [12].
Важливе місце займає внутрішня стійкість. У п’ятирічному плані закріплено показники, пов’язані із зайнятістю, освітою та підтримкою старіючого населення, що вимагає від регіональної влади комплексної оцінки стійкості [13]. Стратегія «нових продуктивних сил» спрямована на подолання «пастки середнього доходу» через створення власної технологічної екосистеми. В умовах санкцій і торговельних бар’єрів Китай здійснює масштабні інвестиції у фундаментальну науку, усвідомлюючи, що лідерство у сфері штучного інтелекту та нових матеріалів є ключовою умовою конкурентоспроможності на горизонті 2030–2050 рр. Це фактично означає перехід до моделі «інноваційного меркантилізму», де держава виступає головним інвестором і замовником інновацій.
Другий контур архітектури пов’язаний із внутрішнім попитом. В умовах волатильності зовнішніх ринків Пекін посилює стратегію «подвійної циркуляції», роблячи акцент на внутрішнє споживання як основний рушій зростання. У 2026 р. цей процес ув’язано з реформою системи розподілу доходів та зміцненням соціального захисту. Для стимулювання попиту впроваджуються механізми прямого субсидування домогосподарств через програми «цифрового юаня» та розширюється доступ до соціальних послуг у сільській місцевості, що має знизити рівень заощаджень і активізувати споживчу активність.
Соціальна стабільність розглядається крізь призму демографічної адаптації. Старіння населення передбачає не лише заходи зі збільшення народжуваності, а й розвиток «срібної економіки» – індустрії товарів і послуг для літніх людей, інтегрованої з цифровими технологіями охорони здоров’я. Водночас прискорений екологічний перехід стає інструментом модернізації промисловості. Китай прагне до лідерства у «зеленій інфляції», використовуючи екологічні стандарти для витіснення застарілих виробництв і стимулювання попиту на екологічно чисті технології.
Енергетичний суверенітет залишається ключовим елементом комплексної безпеки. У межах ініціативи «Прекрасний Китай» (Beautiful China Initiative) затверджено заходи зі зниження вуглецевої інтенсивності та подвоєння потужностей відновлюваної енергетики. У 2026 р. розпочалося масове впровадження технологій уловлювання вуглецю та розвиток атомної енергетики нового покоління, що зменшує залежність від імпорту вуглеводнів за вразливими морськими маршрутами. Китайська преса наголошує, що гармонія між людиною та природою тепер розглядається як відмінна риса модернізації [16]. Прикладом слугує управління басейном річки Хуанхе, де екологічна безпека ув’язується з високоякісним розвитком [14].
Тож, екологічна повістка трансформувалася з обтяження у стратегічну перевагу та інструмент забезпечення національної безпеки. Китай формує модель «високоякісного розвитку», де економічне зростання стає інструментом національної безпеки, соціальної стійкості та технологічного лідерства. Нова архітектура модернізації демонструє поєднання державного контролю та соціальної інженерії. Ключовим викликом залишається здатність управлінського апарату збалансувати витрати на технологічні мегапроєкти й соціальні зобов’язання без зростання боргового навантаження, що потребує високої ефективності державного управління.
Таким чином, перехід до нової архітектури модернізації в Китаї означає відмову від моделі наздоганяючого розвитку та перехід до стратегії технологічного лідерства. У центрі цієї трансформації стоїть концепція «нових продуктивних сил», яка закріплена в п’ятнадцятій п’ятирічці й охоплює ключові напрями – квантові технології, штучний інтелект, нові матеріали та зелену енергетику. Ці сфери об’єднуються в національні мегапроєкти, де держава виступає головним координатором і інвестором, а приватний капітал і наука інтегруються в єдину систему. Така модель спрямована на формування замкненої технологічної екосистеми, здатної працювати в умовах зовнішнього тиску, і робить ставку на автономність та стійкість як основу економічної безпеки.
3. Еволюція планування: порівняльний аналіз 14-ї та 15-ї п’ятирічок.
Контури п’ятнадцятої п’ятирічки (2026–2030 рр.), затверджені на «двох сесіях» 2026 р., стали важливим етапом у розвитку китайської системи планування. Головний акцент зміщено з антикризової стабілізації на довгострокові структурні перетворення. Якщо чотирнадцята п’ятирічка (2021–2025 рр.) виконувала функцію «буфера» після пандемії, допомагала адаптуватися до зовнішніх шоків і запускала стратегію «подвійної циркуляції», то новий цикл закріпив концепцію «нових продуктивних сил» як основний рушій модернізації. Документи, представлені на сесіях ВЗНП, фіксують відмову від гонитви за високими темпами зростання ВВП: цільовий показник на 2026 р. встановлено на рівні 4,5–5% [17]. Натомість запроваджується система якісних індикаторів – енергоємність, частка цифрової економіки, рівень впровадження технологій, що відображає прагнення до гнучкого управління економікою в умовах глобальної невизначеності.
Перехід від моделі наздоганяючого зростання до структурної трансформації став центральним елементом п’ятнадцятої п’ятирічки. Раніше економічний успіх забезпечувався інвестиціями в інфраструктуру, демографічною перевагою та експортною експансією. Ці ресурси вичерпано, а світова економіка стала більш фрагментованою. На відміну від чотирнадцятого плану, де акцент робився на необхідність наукових проривів і перших кроків до технологічної незалежності, новий документ робить наголос на прикладному впровадженні інновацій. Квантові обчислення, біовиробництво та штучний інтелект мають бути інтегровані безпосередньо у виробничі ланцюги [18]. Мета Китаю полягає не в наздоганяючому розвитку, а у створенні власних технологічних екосистем, здатних задавати світові стандарти й модернізувати традиційні галузі через цифровізацію та екологічний перехід [19].
Ці зміни безпосередньо впливають на стратегічні пріоритети. У п’ятнадцятій п’ятирічці соціальна політика, технологічний суверенітет, відкритість і оборона розглядаються як взаємопов’язані елементи єдиної системи національної безпеки та розвитку. Так, якщо у чотирнадцятій п’ятирічці соціальна політика була зосереджена на боротьбі з бідністю, то тепер вона ув’язана з технологічним курсом: роботизація та розвиток ШІ трактуються як відповідь на старіння населення й скорочення трудових ресурсів [17].
Змінилося й розуміння «відкритості». Китай відходить від простого нарощування зовнішньоторговельних оборотів і переходить до вибіркової відкритості: іноземні інвестиції допускаються переважно у високотехнологічні галузі та зелену енергетику. Паралельно посилюється інтеграція цивільних технологій в оборонний сектор, що має забезпечити стійкість в умовах санкційного тиску [18].
Технологічний суверенітет тепер безпосередньо пов’язаний із національною безпекою. Якщо раніше йшлося про поступову модернізацію та імпортозаміщення, то сьогодні стратегія передбачає створення асиметричних можливостей в умовах жорсткого зовнішнього стримування. Штучний інтелект, квантові технології та нові напівпровідники стають не лише драйверами економіки, а й основою стратегічного виживання [20]. Китай робить ставку на широке впровадження ШІ у традиційні галузі – наприклад, через ініціативу «AI Plus». Це має створити дублюючі ланцюги постачання й гарантувати безперебійну роботу цивільного та оборонного секторів навіть за умов технологічної блокади.
На цьому тлі «відкритість високого рівня» та соціальна політика набувають прагматичного характеру. Попри заяви про стимулювання внутрішнього споживання, реальний пріоритет віддається модернізації промисловості. Соціальна стабільність трактується як результат залучення громадян до високотехнологічної економіки [21]. Іноземні інвестиції залучаються лише у сфери, де Китаю потрібні додаткові компетенції.
Таким чином, перехід від чотирнадцятої до п’ятнадцятої п’ятирічки означає відмову від надій на глобальну взаємозалежність. Китай формує самодостатню систему, де технологічне лідерство та промислова потуга стають ключовими інструментами забезпечення національної безпеки в умовах багатополярного світу.
Важливо підкреслити, що кожна з п’ятирічок призводила до трансформацій у стратегічній логіці розвитку Китаю, у зв’язку з чим відбувалося планове зміщення акцентів – від екстенсивного зростання та орієнтації на глобальну інтеграцію до інноваційної й самодостатньої моделі. Якщо ранні плани концентрувалися на інфраструктурі, демографічній перевазі та експорті, то наступні цикли поступово посилювали увагу до внутрішнього попиту, екологічної політики та інновацій. Чотирнадцята п’ятирічка стала перехідним етапом, закріпивши стратегію «подвійної циркуляції» та перші кроки до технологічної незалежності, а п’ятнадцята інституціоналізувала концепцію «нових продуктивних сил» і задала рамку якісного розвитку.
Варто зазначити, що Китай загалом зміг реалізувати ключові цілі п’ятирічних планів, проте ступінь їх виконання був неоднорідним. 11-та та 12-та п’ятирічки забезпечили стійке зростання й перші кроки до екологічної перебудови, однак залежність від експорту зберігалася. 13-та п’ятирічка принесла успіхи в цифровізації та боротьбі з бідністю, але технологічна незалежність залишалася обмеженою. 14-та п’ятирічка стабілізувала економіку після пандемії та запустила стратегію «подвійної циркуляції», проте курс на технологічний суверенітет лише почав формуватися. 15-та п’ятирічка знаменує перехід до якісних індикаторів та інституціоналізації «нових продуктивних сил», але її успіх залежатиме від здатності забезпечити реальні прориви в ключових технологіях і впоратися з демографічними викликами.
Тому до 2030 р. Китай, найімовірніше, досягне цілей щодо зростання продуктивності праці та закріплення лідерства в окремих технологічних секторах. Однак повна самодостатність залишається викликом: залежність від зовнішніх ринків сировини та необхідність масштабних інвестицій у фундаментальну науку можуть уповільнити реалізацію. У довгостроковій перспективі (до 2035 р.) успіх визначатиметься здатністю управлінського апарату поєднати економіку майбутнього, соціальну стійкість і політичну рішучість в єдиній системі, мінімізуючи витрати переходу до автономної моделі розвитку.
4. Довгострокова траєкторія розвитку КНР: інтеграція рішень «двох сесій» 2026 р. у стратегію до 2035 р. та перспективи модернізації в умовах глобальної невизначеності.
Рішення, ухвалені на «двох сесіях» 2026 р., офіційно запустили ключовий етап довгострокової стратегії «Бачення 2035», спрямованої на досягнення цілей соціалістичної модернізації. У цій логіці п’ятнадцята п’ятирічка (2026–2030 рр.) відіграє роль перехідного мосту: вона має перетворити накопичене кількісне зростання на якісну структурну перевагу. Документи, затверджені в Пекіні, фіксують переосмислення критеріїв національного успіху: замість орієнтації на швидке зростання ВВП головними орієнтирами стають стійкість системи, технологічна незалежність і якість життя громадян [22].
Інтеграція рішень 2026 р. у стратегію до 2035 р. будується на прискореному впровадженні «нових продуктивних сил» у реальний сектор. Китай відмовляється від ролі «світової фабрики» дешевих товарів і прагне стати архітектором передових промислових екосистем. Нова роль країни у світовій економіці пов’язується з лідерством у квантових обчисленнях, машинобудуванні та зеленій енергетиці [23].
В умовах глобальної невизначеності, технологічної конкуренції та геополітичної фрагментації Китай позиціонує себе як макроекономічний стабілізатор. В офіційній риториці п’ятнадцята п’ятирічка подається як «оазис визначеності» у нестабільному світі, що має зміцнити довіру інвесторів і партнерів з Глобального Півдня [1]. За цим стоїть прагматичний розрахунок: Пекін використовує зовнішні шоки для перебудови своєї зовнішньоекономічної моделі. Замість збереження попередньої глобалізації формується стратегія вибіркової відкритості, що включає субсидування ключових галузей і зайняття критичних технологічних та сировинних ніш, пов’язаних з енергопереходом [7]. Так створюється асиметрична взаємозалежність: для країн Заходу розрив із Китаєм стає надто витратним, а для КНР – гарантом довгострокової безпеки.
У технологічній сфері п’ятнадцята п’ятирічка змінює підхід до мобілізації ресурсів. Якщо раніше акцент робився на державний сектор, то рішення 2026 р. демонструють ставку на приватну ініціативу. Це підкріплюється правовою базою, включно із Законом про підтримку приватної економіки. Китайське керівництво прагне стимулювати нові прориви – як недавній успіх китайських моделей ШІ рівня DeepSeek – завдяки залученню недержавних структур [24]. Для цього створюються прискорені механізми виходу на IPO для високотехнологічних компаній, що дозволяє спрямовувати приватний капітал у стратегічні галузі [6]. Таким чином, стратегія технологічного суверенітету перестає бути виключно оборонною реакцією на санкції й перетворюється на проактивну модель. Формування автономних ланцюгів постачання у квантових обчисленнях, робототехніці та ШІ тепер спирається не лише на директивне планування, а й на внутрішню конкуренцію, що має забезпечити стійке лідерство Китаю.
У цьому контексті роль Китаю як глобального стабілізатора набуває нового значення. Цільовий показник зростання ВВП на 2026 р. встановлено на рівні 4,5–5%, що сигналізує відмову від інвестицій заради статистики й акцент на якісну модернізацію [25]. Такий підхід дозволяє згладжувати зовнішні шоки й внутрішні дисбаланси без надмірної кредитної емісії. Стабілізуюча функція Китаю виражається не в експорті дешевих товарів, а в постачанні обладнання для зеленого переходу, впровадженні нових технологічних стандартів і створенні інтелектуальної інфраструктури [26]. Це перетворює китайську економіку на опору не лише для досягнення цілей 2035 р., а й для десятків країн Глобального Півдня, які шукають стійкість в умовах світових криз.
Одним із ключових викликів на шляху до 2035 р. залишається демографічний перехід. Якщо раніше зростання забезпечувалося надлишком робочої сили, то тепер п’ятнадцята п’ятирічка розглядає старіння населення як стимул для автоматизації та розвитку «срібної економіки» [27]. Китай активно впроваджує системи штучного інтелекту для компенсації скорочення трудових ресурсів, реформує освіту під потреби високотехнологічних галузей і розширює інфраструктуру профілактичної охорони здоров’я [12]. У результаті мета подвоїти ВВП на душу населення до 2035 р. спирається не на розширення ринків, а на зростання продуктивності праці та інвестиції в людський капітал.
У зовнішній політиці Китай прагне закріпити за собою роль постачальника глобальних суспільних благ – передусім у сфері екології та цифрової інфраструктури. Трансформація ініціативи «Один пояс, один шлях» відображає цей зсув: замість великих будівельних проєктів акцент робиться на експорт технологій чистої енергетики та систем управління даними [28]. В умовах протекціонізму з боку Заходу Пекін формує архітектуру співпраці для країн Глобального Півдня, пропонуючи їм не лише фінансування, а й готові моделі цифровізації та декарбонізації [29]. Таким чином, виконання завдань п’ятнадцятої п’ятирічки має не лише забезпечити національні цілі модернізації до 2035 р., а й закріпити за Китаєм статус архітектора нового багатополярного економічного порядку.
Висновки.
Рішення «двох сесій» 2026 р. та затвердження п’ятнадцятої п’ятирічки фіксують якісний перелом у китайській системі планування. Макроекономічні сигнали демонструють відмову від попередньої парадигми кількісного зростання та перехід до системи якісних індикаторів. Цільовий діапазон зростання ВВП (4,5–5%) задає консервативну основу, але ключовими орієнтирами стають енергоефективність, рівень цифровізації, впровадження передових технологій і соціальна стійкість. Це означає, що економічне зростання трактується як інструмент, а не як мета, і слугує забезпеченню національної безпеки та технологічного лідерства.
Формула нової архітектури модернізації – економіка майбутнього + соціальна стійкість + політична рішучість – задає рамку довгострокової стратегії:
-
Економіка майбутнього будується на розвитку «нових продуктивних сил» (квантові обчислення, ШІ, нові матеріали, напівпровідники), їх інтеграції у виробничі ланцюги та формуванні національних мегапроєктів.
-
Соціальна стійкість забезпечується через реформу розподілу доходів, підтримку старіючого населення, розвиток «срібної економіки» та стимулювання внутрішнього попиту.
-
Політична рішучість виражається у здатності держави централізовано мобілізувати ресурси, інтегрувати цивільні та оборонні технології й утримувати стратегічний контроль над критичними секторами.
Новий напрям модернізації пов’язаний з вичерпанням традиційних джерел зростання та зміною глобального середовища. Демографічна перевага, експортна експансія й інфраструктурні інвестиції більше не забезпечують стійкість, а зовнішні чинники – санкції, технологічне суперництво та фрагментація світової економіки – змушують Пекін будувати самодостатню систему. В цих умовах ставка на «нові продуктивні сили» стає не лише економічним курсом, а й інструментом національної безпеки: технологічна незалежність і внутрішня стійкість мають компенсувати вразливість зовнішніх ринків.
Макроекономічні сигнали вказують на формування самодостатньої системи замість попередньої моделі глобальної взаємозалежності. Китай відходить від надій на взаємозалежність зі світовими ринками й будує автономну технологічну та промислову екосистему. Вибіркова відкритість обмежується високотехнологічними та екологічними секторами, що створює асиметричну взаємозалежність: для Заходу розрив із КНР стає надто витратним, а для Китаю – джерелом довгострокової безпеки.
Виходячи з цього, період 2026–2030 рр. передбачає збереження помірних темпів зростання китайського ВВП при одночасному зростанні продуктивності праці та технологічній модернізації. До 2035 р. теоретично Китай здатен суттєво збільшити ВВП на душу населення завдяки автоматизації, цифровізації та інвестиціям у людський капітал. У технологічній сфері очікується закріплення лідерства у квантових обчисленнях, штучному інтелекті та зеленій енергетиці, що забезпечить стійку основу для незалежності від зовнішніх поставок. Демографічний перехід стане стимулом для прискореної роботизації та розвитку «срібної економіки», а соціальна політика буде ув’язана з технологічним курсом.
У зовнішній політиці Китай позиціонуватиме себе як макроекономічний стабілізатор і постачальник глобальних суспільних благ. Експорт технологій чистої енергетики та цифрової інфраструктури стане інструментом зміцнення зв’язків із Глобальним Півднем. В умовах протекціонізму з боку Заходу Пекін формуватиме архітектуру співпраці, засновану на асиметричній взаємозалежності.
Таким чином, п’ятнадцята п’ятирічка та рішення «двох сесій» 2026 р. формують довгострокову траєкторію, де економіка майбутнього, соціальна стійкість і політична рішучість поєднуються в єдину систему. Ця модель самодостатнього розвитку покликана забезпечити Китаю стійкість в умовах глобальної невизначеності та закріпити його статус архітектора нового багатополярного економічного порядку до 2035 р.
Ці зміни відображають курс Китаю на зміцнення економічної та технологічної безпеки. Ставка на автономність пояснюється трьома чинниками: необхідністю знизити залежність від західних поставок і санкцій, адаптацією до фрагментації світової економіки та зростання протекціонізму, а також відповіддю на демографічні й екологічні виклики. При цьому присутній елемент мобілізації – держава посилює контроль над критичними секторами й концентрує ресурси. Мета цього курсу – технологічна незалежність і стійкість внутрішньої системи. У зовнішній політиці Китай прагне закріпити образ постачальника глобальних суспільних благ, пропонуючи світові чисту енергетику та цифрову інфраструктуру, що має знижувати ризики прямої конфронтації.
Досвід попередніх п’ятирічок показав, що Китай здатен досягати заявлених цілей, однак їх реалізація має вибірковий характер: соціальні завдання виконуються майже повністю, тоді як технологічна незалежність та екологічна перебудова залишаються частково реалізованими. У межах п’ятнадцятої п’ятирічки успіх залежатиме від проривів у квантових обчисленнях, ШІ та зеленій енергетиці при одночасному управлінні демографічним переходом і борговим навантаженням регіонів.
До 2030 р. Китай, найімовірніше, досягне цілей щодо зростання продуктивності праці та зміцнення позицій у ключових технологічних сферах, однак повна самодостатність залишиться складною метою. Залежність від зовнішніх поставок сировини та необхідність масштабних вкладень у фундаментальні дослідження можуть уповільнити процес. У перспективі до 2035 р. результат визначатиметься здатністю держави об’єднати економіку майбутнього, соціальну стійкість і політичну рішучість в єдину стратегічну систему, мінімізуючи витрати переходу до автономної моделі розвитку.
Руслан Бортник
Список джерел:
1. The 15th Five-Year Plan: China’s blueprint for a brighter future, and a list of opportunities for the world – Remarks by H.E. Ambassador Xie Feng at the “China in Springtime: China’s Development Opportunities for the World” Global Dialogue U.S. Session. 13 March 2026.
https://us.china-embassy.gov.cn/eng/dshd/202603/t20260314_11874964.htm
2. Xinhua. What to watch at China's 'two sessions' as new five-year plan begins. 3 March 2026.
https://english.www.gov.cn/news/202603/03/content_WS69a6a2b0c6d00ca5f9a09773.html
3. 蓝图已经绘就 奋进正当其时 – 习近平总书记同出席2026年全国两会人大代表、政协委员共商国是纪实. 12 March 2026.
4. 《中华人民共和国国民经济和社会发展第十五个五年规划纲要（草案）》摘要. 5 March 2026.
http://lianghui.people.com.cn/2026/n1/2026/0305/c461827-40675523.html
5. REACTION: China's 15th five year plan. 6 March 2026.
https://climateactiontracker.org/press/reaction-chinas-15th-five-year-plan/
6. China Europe International Business School (CEIBS). China's 15th Five-Year Plan & Two Sessions Explained for Global Investors. 17 March 2026.
https://www.ceibs.edu/video-podcast/28651
7. The State Council of the PRC. China approves 2026–2030 blueprint, maps out high-quality path toward modernization. 13 March 2026.
https://english.www.gov.cn/news/202603/13/content_WS69b36c11c6d00ca5f9a09d96.html
8. IMD Business School. China’s 2026 playbook: Redefining global tech, industry, and governance. 22 December 2025.
9. Xinhua: Xi Focus: Charting a course for China's growth with new quality productive forces. 9 March 2026.
https://english.www.gov.cn/news/202603/09/content_WS69ae1095c6d00ca5f9a09bb2.html
10. State Council / Xinhua. Xi Focus: Charting a course for China's growth with new quality productive forces. 9 March 2026.
https://english.news.cn/20260308/c73aee398dac4071bff7e7f4f64233a4/c.html
11. People’s Daily Online. Charting a course for China's growth with new quality productive forces. 9 March 2026.
http://www.chinatoday.com.cn/ctenglish/2018/ttxw/202603/t20260309_800432378.html
12. China Briefing. Two Sessions 2026: Key Takeaways from the Government. Work Report. 5 March 2026.
https://www.china-briefing.com/news/two-sessions-2026-gdp-target-key-takeaways/
13. APCO Worldwide. China’s 2026 Two Sessions: 6 Key Takeaways. 11 March 2026.
https://apcoworldwide.com/blog/chinas-2026-two-sessions-6-key-takeaways/
14. China Daily. Shanxi strengthens Yellow River basin governance. 6 March 2026.
https://www.chinadaily.com.cn/a/202603/06/WS69aad94ca310d6866eb3c385.html
15. People’s Daily Online. China to drive full green transition and build a Beautiful China during 15th Five-Year Plan period. 10 March 2026.
https://en.people.cn/n3/2026/0310/c90000-20434402.html
16. Xinhua. China to drive full green transition and build a Beautiful China during 15th Five-Year Plan period. 10 March 2026.
https://english.news.cn/20260310/954de16d52f840e2a9cd0394da4f3dc7/c.html
17. Tony Blair Institute for Global Change. Preparing for “Changes Unseen in a Century”: What to Expect From China's New Five-Year Plan. 18 February 2026.
18. Xinhua. China's five-year blueprint set to fast-track tech adoption on factory floor. 15 March 2026.
https://english.news.cn/20260315/f9bc0f36ebc240299d3b2d47a558da29/c.html
19. Carbon Brief. Q&A: What does China's 15th 'five-year plan' mean for climate change? 6 March 2026.
https://www.carbonbrief.org/qa-what-does-chinas-15th-five-year-plan-mean-for-climate-change/
20. MERICS. China's next five-year bet on AI: Self-reliance, diffusion, and a lot of hype. 26 February 2026.
https://merics.org/en/comment/chinas-next-five-year-bet-ai-self-reliance-diffusion-and-lot-hype
21. MERICS. China's new Five-Year Plan will embrace industry – and once again give consumers the cold shoulder. 26 February 2026.
22. China Daily. 15th Five-Year Plan period crucial for realizing Chinese modernization. 14 March 2026.
https://www.chinadailyasia.com/article/630466
23. State Council Information Office of China. 15th Five-Year Plan to guarantee steady, long-term advancement of Chinese modernization. 19 March 2026.
http://english.scio.gov.cn/in-depth/2026-03/19/content_118390716.html
24. Brookings Institution. (2026). What to look out for at this year's meeting of China's legislature.
https://www.brookings.edu/articles/what-to-look-out-for-at-this-years-meeting-of-chinas-legislature/
25. ING THINK. (2026). Unpacking China's Two Sessions: takeaways for 2026 and beyond.
https://think.ing.com/articles/unpacking-chinas-two-sessions-key-takeaways/
26. China Daily. (2026). 'Robust start' on track for 15th Five-Year Plan. Извлечено из: http://global.chinadaily.com.cn/a/202603/05/WS69a8d76aa310d6866eb3bc2d.html
27. Global Times. (2026). China's new five-year plan charts world's largest modernization by population.
https://www.globaltimes.cn/page/202603/1356827.shtml
28. Xinhua. (2026). 15th Five-Year Plan to guarantee steady, long-term advancement of Chinese modernization.
https://english.news.cn/20260319/c106e0893f5b49e2bdb92eb7b781cbe3/c.html
29. Global Times. (2026). 'Decoding the Book of Xi Jinping': How 15th Five-Year Plan blueprint becomes a shared global 'opportunity list'.
