Нові загрози для Києва та Чернігова: що насправді готує ворог?
Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський у недавньому інтерв’ю поділився інформацією про те, що Путін дав завдання Генштабу розробити декілька варіантів нового наступу на Київ. Одним із сценаріїв нібито передбачено наступ з території Білорусі. Проте Сирський сумнівається в готовності білоруського керівництва дозволити це. Водночас він називає більш імовірним удар по Києву з Росії через Чернігівську область і запевняє, що українська армія вже активно готується до такого розвитку подій.
Звісно, ці новини тривожні. Але сьогоднішня війна – це зовсім інша історія. Вона перетворилася на боротьбу ресурсів, стратегічних резервів і логістики. Масштабні операції без значних втрат сьогодні практично неможливі.
Тож ключове питання – не в тому, чи нарисують у російських армійських штабах червоні стрілки на Київ, а в тому, наскільки вони реально зможуть трансформувати плани у великомасштабний наступ. Чи це буде лише обмежений плацдарм, подібний до травневого наступу РФ на Харківщині 2024 року? Саме на прикладі харківського наступу можна оцінити ризики для Чернігова та Києва.
Харківська операція 2024 року: уроки обмеженого прориву
Наступ російських військ у травні 2024 року на північ Харківської області став наочною демонстрацією проблем, з якими тепер стикається ворог. Армія, що втратила спроможність вести масштабні прориви, намагається вирішувати локальні тактичні завдання, приносячи собі більше шкоди.
Росіянам тоді вдалося прорватися через кордон, зайняти кілька населених пунктів, проте далі просування зупинилося. Причиною цього стали не лише міцна українська оборона, а й дефіцит особового складу, БПЛА, ефективної ППО та неможливість організувати належне постачання під постійним вогнем супротивника.
Поява цього плацдарму швидко перетворилася на «сіру зону», де окупанти постійно зазнають втрат. І навіть думки про прорив на Богодухів або Харків уже не розглядаються як реалістичні.
Основні проблеми – географія та логістика: рух важкої техніки у відкритому просторі, що контролюється БПЛА, опиняється під прицілом. Харківська кампанія 2024 року доводить, що навіть значне угруповання ворога не здатне перетворити дрібний прикордонний прорив на серйозний успіх без зміни характеру війни.
Чому Київ знову в центрі уваги?
Олександр Сирський підкреслює: справжня мета потенційного російського наступу через Чернігівську область – Київ. Повернення столиці в розмови як військової цілі має кілька аспектів.
Перш за все, це політичний ход, спрямований на викликання тривоги в західних союзників та посилення відчуття вразливості в українському суспільстві. Однак реальний наступ на Київ зараз виглядає вкрай малоймовірним через брак необхідних сил у ворога. Для справжньої операції Кремлю довелося б запускати масштабну мобілізацію.
Другий аспект – військово-стратегічний. Війна виснажує обидві сторони, і Росія вимушена шукати нові напрямки для навантаження наших резервів. Удар із півночі змусив би Україну перекидати війська з Донбасу, навіть якщо метою була б не сама столиця, а ослаблення оборонних можливостей на інших фронтах (наприклад, Слов’янсько-Краматорському).
Але порівнювати нинішню ситуацію з початком війни в лютому 2022 року не варто. Тоді ворог розраховував на ефект раптовості та швидкий крах оборони. Сьогодні їхні колони ретельно контролюються розвідкою, і українська армія зібрала потужну ешелоновану оборону.
Ба більше – для навіть обмеженого наступу необхідна міцна перевага в ресурсах, яких у РФ на північному напрямку немає. Білоруське угруповання майже не має ударного потенціалу, а перекидання підкріплень з інших фронтів може зайняти тижні, навіть місяці, і це неможливо приховати.
Тому слова Сирського доцільніше сприймати як обережну оцінку найгіршого сценарію, а не як передвістя масштабного наступу.
Чернігівський напрямок: природна перешкода для ворога
Чернігівська область у військово-географічному плані – справжня пастка для тих, хто хоче прорватися. Російський кордон тут проходить поруч із річками, болотами й густими лісами, які ускладнюють маневри важкої техніки.
Основні транспортні шляхи з Брянської області добре відомі українським військовим і давно перебувають під посиленим контролем. Від кордону до Чернігова менш ніж 100 кілометрів, але на цьому відрізку тривають досить складні природні та штучні перешкоди: річки Снов і Десна, система каналів, великі лісові масиви.
Крім того, зараз прикордоння посилено фортифікують – це суцільна лінія з мінних полів, бетонних вогневих точок і інженерних споруд. Прорив такого фронту – завдання надзвичайно важке і ресурсомістке, чого ворог наразі не має.
Навіть якщо росіяни й зайдуть туди, вони зможуть просунутися обмежено – кілька кілометрів чи максимум десяток-два, після чого їх чекатиме тупик, «сірий коридор», що швидко поглинатиме залишки сил.
Чому білоруський напрямок не загрожує так сильно?
Олександр Сирський окремо розмежував загрозу від білоруського напрямку та наступу з території Росії. Лукашенко не хоче відкрито втягувати свою країну у війну, оскільки це ставить під загрозу його режим.
Втім, Білорусь залишається потужним військовим плацдармом, де розміщені тренувальні табори, шпиталі, авіація, ракетні системи і навіть ядерна зброя. Однак сухопутне вторгнення з білоруської території наразі малоймовірне – це скоріше демонстрація сили та елемент відволікання уваги ворога.
Таким чином, наступ з Брянської області виглядає ізольованим, адже «лівий фланг» не прикритий бойовими діями з білоруського боку. Це дає українським командирам більше свободи для маневрів резервами і знижує загрозу прориву.
Що кажуть фахівці?
Позиція ізраїльського військового експерта
Ігаль Левін, офіцер-резервіст Армії оборони Ізраїлю, наголошує на особливій ролі Києва як прифронтового міста:
«Київ — це прифронтове місто, і це слід розуміти. Росія розташована дуже близько, тому загроза завжди існувала і існує досі. Заява головкома ЗСУ Сирського жодним чином не є чимось новим — вона просто підтверджує очевидне.»
Точка зору політичного аналітика Руслана Бортніка
Руслан Бортнік, директор Українського інституту політики, має інший погляд на можливий розвиток подій:
«Не виключено, що за певних умов Москва почне наступ на Київ, особливо, якщо вдасться повністю взяти Донбас. Це може стати частиною стратегії «примусу до миру». Наразі таких ресурсів немає, але часом вони можуть з’явитись. Наступ на столицю буде критичним викликом для української державності.»
Коротка характеристика загроз для Києва та Чернігова
- Об’єктивний ризик для Чернігова й Києва постійно існує, адже це прифронтові території.
- Основна загроза – обмежене прикордонне вторгнення з політичними, інформаційними та військовими цілями, яке прагне відволікти чи ослабити українські резерви.
- Російські сили наразі не мають достатніх ресурсів для перетворення цих локальних проривів на масштабний наступ.
Як показує досвід харківського наступу 2024 року, навіть успішний прорив часто закінчується затяжною «сірою зоною», де ворог потребує величезних сил для просування далі й зазнає значних втрат. До того ж, географія, посилені фортифікації і повна прозорість поля бою для української розвідки не залишають ворогу багатьох шансів.
Тому варто розуміти: повторення сценарію лютого 2022 року, коли російські колони безперешкодно підходили до Києва, на сьогодні практично неможливе. В разі нового наступу з півночі окупанти знову зіткнуться з вогняним коридором і ризиком затягнутися в ще одну виснажливу кампанію.
