-
у більшості народів та країн в світі спільні цілі - безпека, високий рівень життя, справедливість - хоч і різні інструменти (способи) їх досягнення. При цьому, з розвитком цивілізації і розширенням соціального запиту з боку суспільства набор цих цілей продовжує зростати й розширюватися;
-
проте жодна країна чи народ в світі не в змозі досягнути усіх цих цілей в повній ізоляції та без співробітництва з іншими. Це і обумовлює політичну та економічну гравітацію і прагнення до connectivity між країнами та народами;
-
але часто ця співпраця залишається позбавленою гармонії та балансу, довіри та справедливості, якісного міжнародно-правового регулювання що особливо очевидним стало в часи пандемії Сovid та російського вторгнення в Україну;
-
визнання того, що старі правила не працюють й у світі йдуть кардинальні зміни - це сьогодні вже не слова експертів - а заяви Президента США Дж. Байдена, лідера КНР Си Цзинь Пин, Жозеп Борель та інших;
-
але знову, як і напередодні Першої чи Другої світових війн ми стоїмо перед вибором: яку модель міжнародних відносин нам будувати? Модель засновану на правилах, які не вигідно було б порушувати будь кому, чи Модель засновану на порядку за дотриманням якого спостерігали лише б супердержави? Вільний ринок багатьох продавців та покупців з вільною конкуренцією щодо якості та ціни, чи регламентований супермаркет з одним чи кількома монопольними власниками й продавцями?
-
малим та середнім державам в такій ситуації особливо складно. Але іноді, коли ми заходимо в глухий кут, для того що б нам іти далі вперед, нам треба спочатку подумати, а може потім зробити кілька кроків назад що б обійти перешкоду чи небезпечне місце. Тому перше чого ми можемо прагнути наразім - це потрібно раціоналізувати міжнародний діалог та співробітництво. Адже великі держави часто ведуть себе як геополітичні тварини, що послуговуються лише своїми цілями та інстинктами, діють раціонально та егоїстично, навіть ігноруючи свої зобов’язання в рамках блоків і союзів. В то же час, наддержави часто примушують залежні від себе малі держави та організації діяти ірраціонально з точки зору власних інтересів цих малих держав. Тому раціональний політичний діалог - з точки зору пошуку взаємної вигоди та задоволення національних інтересів усіх учасників діалогу має стати відправною точкою міжнародної політики. Раціональність має стати привілеєм не лише сильних та суверенних, а правом для усіх суб’єктів міжнародної політики. Визнання за малими країнами права на раціональну міжнародну політику й задоволення своїх національних інтересів надзвичайно важливе завдання для побудови збалансованого і стабільного світу. По, друге потрібно повернутися до діалогу про базове розуміння допустимих цілей та засобів міжнародної політики. Ця допустимість має визначатися не силою та можливостями найпотужніших країн, а інтересами людства. В цьому ж аспекті потрібно повернутися до базового натурального розуміння концепції невід’ємних та природніх прав людини. По-третє, можливо ми вступаємо в нову епоху відкриттів. Але мова вже йде не про вояж Колумба в Північну Америку, а про відкриття Заходом Глобального півдня. Від готовності Заходу перевідкрити для себе Глобальний Південь, розпізнати в ньому партнера і союзника, в значній мірі залежить майбутнє міжнародної системи та і людства загалом. Більше того, без цього перевідкриття на рівних, перед країнами Заходу знову буде вкрай гостро стояти проблема правого радикалізму, як це вже неодноразово траплялося в історії.
-
Загалом, на мою думку ми маємо прагнути до міжнародних відносин які нагадували б танго чи іноді хороводи; а не бути конвоюванням груп ув’язнених держав кількома найсильнішими наглядачами - наддержавами чи союзами. При цьому потрібно зберегти все позитивне, що було напрацьоване попередніми поколіннями політиків, наприклад вільний Європейський ринок, систему ООН, тощо.
-
Тим паче що перед нами гостро стоять глобальні виклики, пов’язані з непрогнозованою зміною клімату й екологічними загрозами, новою промисловою революцією та штучним інтелектом, загрозою розповсюдження зброї масового знищення і Нової Світової війни.
Руслан Бортнік
