Україна - найкрасивіша та найбагатша держава в світі, яка має найплодючі землі, ліси та сади, які ще не встигли знищити державні мужі. Але яким так дуже кортить, аби все як найшвидше розпродати та остаточно обголити до нитки нашу державу. А її розкішна солов'їна мова, яка звучить мов ллється пісня і коли ти говориш нею, то відчуваєш себе справжнім європейцем.
А які у нас найкрасивіші жінки та дівчата, аж гай шумить.
Але біда тільки в одному, нема найдостойніших можновладців, які тільки но й роблять шкоду своєму народові та Україні в цілому - грабуючи її зі всіх сторін вже майже 25 років з моменту здобуття нею Незалежності. Які тільки но вміють голосно заявляти звідусіль, які ж вони шановані патріоти України вчасно переодягнувшись у вишиванку в потрібний момент, як вони прагнуть політичної волі задля збереження цілісності держави, укріплення економіки та подолання корупції на всіх щаблях влади. Але поки що, це слабо помітно, точніше, взагалі не видно, лише пустослівне бла-бла-бла...
Народ довго чекав на чудо, на справедливість перетинаючись зі студентськими голодуваннями на на початку 90-х на чолі з Олесем Донієм на Майдані Незалежності.
Далі було "Україна без Кучми" під головуванням нинішнього Генерального прокурора України Юрій Луценка.
Трохи пізніше, акція "Україна вперед" на чолі з лідером партії "Батьківщина" Юлією Тимошенко, аж поки у кінці 2004 року не відбулась неочікувана для всіх нас Помаранчева революція, яка затьмарила значну частину України.
Вже тоді народ зібрав докупи всі свої сили і довірив політикам зі сцени - своє життя, життя своїх родин і добробут своєї рідної України (значна частина цих політиків й досі на політичному троні), але все пішло не так як обіцялось. Постійні чвари, корупційні схеми, кулуарні домовленості, сват, брат, кум, кума, і т.д., загальмували на довгі роки подальший розвиток України.
Україна продовжувала жити в цьому політичному хаосі.
Переважна частина українців страждає на дівочу пам'ять, а політичні маргінали цим вміло користуються.
Вже рівно через дев'ять років після Помаранчевої революції, Україну зненацька охопила друга хвиля революції під керуванням незграбних богатирів - Віталія Кличка ( нікудишній нинішній Мер Києва), Арсенія Яценюка (колишній Прем'єр -невдаха України) та Олега Тягнибока (Голова ВО "Свобода").
Вже трохи згодом, все ретельно прорахувавши на перед, десь там намалювався на Майдані під куполом сцени нинішній Президент України Петро Олексійович Порошенко. І мені байдуже, який він насправді, бо його - я і український народ, оцінюємо його за зроблені вчинки та політичні кроки в державі.
Та оцінювати на превеликий жаль як ми бачимо за повних два роки президентства нема що, бо є тільки слова та обіцянки, а рішучих механізмів перевтілення "жити по-новому" - відсутні.
Ми не прагнемо золотих гір вже сьогодні, але ми прагнемо поступових дій, які чомусь лише видно на папері та грізно чутно з вуст Президента України.
Минуло два роки після найжорстокішої, найкривавішої революції та на превеликий жаль стало ще небагато гірше становище в державі, аніж при правлінні режиму Віктора Януковича.
Напочатку 2014 року Україна позбулась Криму, який досі є окупованим. Сьогоднішня влада просто без жодних зусиль (і не треба казати, що це не правда) віддала Крим до рук російського агресора за який навіть не спробувала поборотись.
Розгромлений справжньою війною Схід України, яку чомусь називають АТО.
Біженці, які виживають самі по собі як можуть, а більше всього шкода дітей, які тільки починають жити.
Спустошена економіка, знахабнілі тарифи на ЖКГ, які не витримують жодної критики. Високі ціни на продукти харчування вже далі нікуди та на сам кінець, долар по 25 гривень хоча Президент України Петро Порошенко, ще на початку своєї президентської каденції, обіцяв не більше 13 гривень.
За що боролись та вмирали на Майдані???
Хіба за таке майбутнє???
Отак і виживаємо, хто як може, без права на щасливе майбутнє...
На сьогодні дуже складно вдається вірити тим хто має відношення до політики, тим, хто тільки вступив однією ногою туди, але здається в український політиці з'явилась маленька надія віри...
25 травня 2016 року, Народний депутат України Надія Савченко нарешті повернулась додому в Україну в Київ. Перетнувши український кордон, Надія на моє глибоке переконання, дала високі надії та спроможності поправити ситуацію в державі та попрохала суспільство не дати жодним чином їй скурвитись. Зрозуміло, що це буде відбуватись поступово, бо звичайно, один в полі не воїн і їй треба на першому етапі безумовно, пройти спочатку адаптування в суспільстві, бо дівчина, досить довгий час (два роки) просиділа не по своїй волі в камері одиночки за щільними сіма тюремними замками РФ.
Відчути той тернистий присмак політичного шляху, аби здолати ті труднощі, які ще в неї попереду, бо там в політичному бардаку, нелегко людині з чистими намірами.
Вже зараз за тиждень повноцінної роботи у Верховній Раді України, Надія Савченко поводить себе, як повинен поводити себе справжній слуга народу. Вона не спускає очей зі своїх колег депутатів, які за її словами, завжди обдурюють свій народ. Вона не сидить в буфеті розпиваючи гарячі та холодні напої, а ретельно вчитується зі своїми помічниками в кожну літру законопроектів, аби ненапартачити як було обіцяно своєму народові.
Вона не прагне бути нафарбованою кокеткою, аби була можливість її вдало віддати заміж в політичному розумінні.
Єдине, що вона хоче, то це, аби не дали їй можливості скурвитись.
На одному зі політичних ток-шоу, Надія сказала такі слова:
"Сьогодні, я зроблю манікюр, завтра сяду в "Лексус", а післязавтра, я продам Україну!"
"Давайте, я краще буду ходити пішки босими ногами, буду брудною, і говорити так, як, я говорю, але робити те, що треба, ну, а ще поки не знаю, як, я буду діяти, тому будемо судити.
Завжди критику сприймаю!"
"Якщо сьогодні в мене летять квіти, а завтра каменці то, я зрозумію, що, я роблю щось не так і буду вдячна вам за це!"
Якщо і надалі, Надія буде поводити себе так - сміливо та природно, то в першу чергу настане час побоюватися народним кривдникам, які жирують в той час, коли їхній народ бідує.
Але поки що, Україна тішить себе Надією, яка обіцяла не скурвитись.
Броницька Олена, політолог, політичний експерт Українського інституту аналізу і менеджменту політики.
