Світ вступив у період, коли локальний конфлікт рідко залишається локальним. Бойові дії порушують постачання зерна й палива, змінюють торговельні маршрути, створюють ризики для атомних об’єктів і змушують мільйони людей шукати притулку. Напруженість між великими державами накладається на ці кризи: рішення, які одна сторона вважає захисними, інша може сприймати як підготовку до тиску. Усе це підвищує ймовірність помилки, за яку потім розплачуються держави далеко за межами початкового протистояння.

“Сподіваюся, Трамп змінить своє ставлення до Росії і буде якщо й не на боці України, то щонайменше посередині”, — так Володимир Зеленський відреагував на неоднозначні кроки американського президента, які свідчать про зближення Вашингтону з Москвою. Незважаючи на кризу у відносинах, глава нашої держави досі вважає Сполучені Штати союзником України. Іншу думку, вочевидь, мають представники тамтешньої адміністрації.

Політолог Руслан Бортник пояснив, що зараз ідуть переговори не про поступки, а про вимоги, тому немає результатів, тим паче, що росія вважає, що має перевагу у повітрі, повідомляє Politeka.

«москва показує, що не поспішає у переговорному процесі. І взагалі, у мене є стійке відчуття, що москва може тягнути до весни. Тобто переговорний процес триватиме без будь-яких домовленостей, а росія спробує цю зиму використати, вважаючи, що має перевагу в повітрі», – стверджує Руслан Бортник.

Питання зустрічі Трампа, Путіна та Сі Цзіньпіна на саміті АТЕС у Шеньчжені 18-19 листопада обговорюється вже щонайменше місяць, якщо не більше.

Перша така пропозиція виникла після зустрічі Сі з Трампом у вересні. Тоді відбувся візит китайського лідера до США, це була друга половина вересня, під час Генеральної асамблеї ООН. Вже тоді анонсувалося, що Трамп, ймовірно, відвідає саміт АТЕС у Шеньчжені 18-19 листопада.

Про це він розповів у програмі «Діалоги» з Русланом Бортником.

Не перший рік, констатує експерт, влада закликає громадян залишити Київ на зиму, і це справді катастрофа, бо вже майже 5 років війни, а досі немає ні модульних укриттів, ні планів евакуації хоча б найменш мобільних, найбідніших категорій населення. Принагідно він нагадує, що під час Другої світової війни ешелонами відвозили підприємства, сім'ї з дітьми, управлінський персонал, а це було в абсолютно інших технологічних умовах з набагато меншою мережею залізниць, автомобільних доріг і всього іншого.