Про День Перемоги

1. День Перемоги має об’єднувати українців. Об’єднувати в спільній пам’яті за ВІСЬМОМА мільйонами загиблих співвітчизників з яких добра половина зі зброєю в руках протистояла нацизму на фронтах і в рухах опору. А скільки не народилось? Об’єднувати так само як Велика війна, вперше за весь період існування українського народу, територіально створила сучасну українську державу. Адже саме по Перемозі до України приєдналася вся Галичина, Закарпаття, Буковина – до 20% території та населення. В іншому разі, читаючи плани Рейху стосовно України, українців чекала доля чи то етрусків, чи то курдів. Для українців це дійсно свято і Перемоги, і єднання, і пам’яті. Відмова від Перемоги може розпочати процес перегляду результатів Великої війни не на користь українського народу, нинішньої слабкої української держави.

2. День Перемоги має бути Днем національної гордості та слави за українців які внесли найбільший вклад в світову Перемогу Антигітлерівської коаліції. В значній мірі завдяки Україні та українцям було переможено нацизм, Україна стала засновницею ООН, творителем післявоєнного світового порядку, яких існує до цього часу й дозволяє уникати світових воєн. Логічно й справедливо, що цього року Україна знову стала членом Ради Безпеки ООН. Не так у нас й багато є дат та подій, якими ми дійсно можемо пишатися на міжнародній арені; які є ядром нашої світової репутації. Невже хтось думає що імідж «переможених» кращий?

3. Стати Днем припинення політичних спекуляцій навколо цього питання. Спроба руйнування позитивного історичного фундаменту Перемоги створює й буде створювати лінії соціального розламу, формування недовіри до українських політичних еліт. Адже для 70-90% українців перемога над нацизмом – це національне свято. Історичний й гуманітарний розкол, в свою чергу, призводить до національного приниження – це аксіома. Як кажуть німці «тому хто сидить в скляному будинку, не варто кидатися камінням».

4. Давайте вчитися у Фінляндії, Швейцарії, США, Англії, багатьох успішних країн, які не відмовляються від жодної сторінки свого не менш складного минулого, беруть все краще й без маніпуляцій й політичного фальсифікування несуть його у майбутнє. Спокійно, без істерики й реваншизму розглядають та вивчають ці сторінки. Не намагаються судити свою минувшину з висоти й далечини нинішніх днів, через окуляри сьогодення. При чому, якщо потрібно, то розкривають кілька книг й читають їх одночасно, не залишаючи темних плям у національному вихованні та самоусвідомленні.

5. Ми маємо творити свою власну – не пострадянську чи новоєвропейську - традицію й позитивну міфологему Дня Перемоги. Зі своєю специфікою, термінологією, пантеоном героїв. Інакше будемо або в обозі тих переможців, хто використовує Перемогу для геополітичних цілей, або політичним тараном переможених (як це нажаль відбувається тепер).

Руслан Бортник