Ми підходимо до перемовин на Алясці з урахуванням трьох трендів, які паралельно йдуть і впливають на нашу позицію під час переговорів.
Перший тренд — це серйозний соціальний запит на завершення війни. І Gallup, і КМІС, і інші компанії демонструють, що від 60 до 80% українців прагнуть завершення війни. Але цей запит насправді зводиться до вимоги припинення бойових дій. Адже за компроміси і домовленості з Москвою виступають лише біля 30%, по деяким опитуванням 50% — це не стійка більшість. І цей запит на припинення бойових дій не може ігнорувати влада. Саме тому вона говорить про вирішальні кроки, про те, що найближчим часом є шанси на завершення війни, тощо.
По-друге, ми приходимо до цих переговорів у ситуації, коли змінився баланс влади всередині країни. Коли посилився вплив Європи, посилився вплив G7 після невдалої атаки українського уряду на антикорупційні органи, що призводить до певного обмеження президентської вертикалі. Ця залежність теж суттєво впливатиме на переговори.
І третій тренд — все це відбувається на фоні продовження інтенсивних бойових дій. Хоча Росія, очевидно, зумисно припинила нанесення ударів вглиб української території, по Києву і так далі. Однак по низці напрямків вона продовжує наступати, а ми — повільно відступати. Цей відступ, ця втрата території чи локальні прориви, як трапилось під Добропіллям — теж фон, з яким ми приходимо до переговорів.
Українське суспільство не готово капітулювати, але одночасно воно вже втратило віру в своє майбутнє, впевненість у цьому майбутньому. Українська влада не знає, як вийти з ситуації з меншими втратами, та поступово втрачає свій вплив і домінуючу роль всередині української політичної системи. Війна ж далі розвивається за своїми законами і за повільним, не критичним, але все ж таки не сприятливим для України трендом.
Руслан Бортнік
