Після скандалу, який стався в Білому домі 28 лютого 2025 року, Україна за підтримки та за сприяння європейських союзників, передусім Великої Британії та Франції, намагається відновити відносини зі США. Заява Президента України В. Зеленського про готовність працювати під керівництвом Президента США Дональда Трампа – це спроба налагодити діалог з американською стороною. Подальша реакція Білого дому на це звернення та прийняття Трампом вибачень Зеленського у такій формі стали важливим дипломатичним моментом для України, що дозволило знизити напруженість у двосторонніх відносинах зі США.
Водночас є ознаки того, що у США сприйняли цю заяву Президента України з обережністю. Незважаючи на те, що звернення В. Зеленського у США було сприйняте стримано позитивно, на практиці це поки що не призвело до відновлення американської допомоги Україні. Усі раніше ухвалені обмеження щодо постачання військової допомоги, діяльності USAID в Україні та обміну розвідувальними даними залишаються чинними.
З одного боку, Трамп у своєму виступі в Конгресі використав слова Зеленського, щоб продемонструвати успіхи у відновленні контактів. Президент США представив конгресменам ситуацію як успішне просування у напрямку переговорів, заявивши, що і Україна, і РФ готові повернутися до мирного врегулювання. Проте насправді це може бути перебільшенням.
З іншого боку, Вашингтон очікує від України конкретних кроків: готовності підписати перемир'я, укласти розширену економічну угоду зі США, а також слідувати американському курсу, а не орієнтуватися на політику Великої Британії чи Франції.
Подальший розвиток подій залежатиме як від подальших дій українського керівництва, так і від позиції нової Адміністрації США.
Питання про укладення угоди щодо використання природних ресурсів залишається відкритим. Поки що незрозуміло, чи підпише Україна цю угоду, але очевидно, що США мають намір переглянути її умови на свою користь, зробивши їх жорсткішими. Попередній варіант угоди був надто розмитий і не містив гарантій повернення вже витрачених США коштів.
Нагадаємо, що перед візитом Президента України до США в українських ЗМІ було опубліковано рамкову угоду, текст якої здебільшого мав загальний і декларативний характер, а деталі та умови угоди публічно не афішувалися.
Тоді сторони розділили цю угоду на два документи. Перший – рамковий, декларативний, його текст опублікували українські ЗМІ. Другий – угода про створення Фонду інвестицій у реконструкцію, в якому мають бути прописані позиції сторін, розподіл прибутку, розмір інвестицій, терміни та режими функціонування, і ця частина ще не розроблена.
При цьому угода охоплює не лише корисні копалини, а й інші природні ресурси, зокрема нафту, газ, воду, а також інфраструктуру. У широкому сенсі вона може стосуватися практично будь-якої економічної сфери України.
Зокрема, уряди України та США припускали створення Фонду інвестицій у реконструкцію, у якому США матимуть 100% фінансовий інтерес, а його метою буде комерційна діяльність (не політична). Україна та США спільно керуватимуть Фондом на рівних правах для розвитку економічного потенціалу українських ресурсів, включаючи, але не обмежуючись цим, мінеральні ресурси, нафту, газ, інфраструктуру та порти, до повного фінансування Фонду.
Інвестиції Фонду мають включати доходи від монетизації природних ресурсів України, зокрема корисних копалин (нафта, газ, вугілля тощо). Україна зобов'язується вносити у Фонд 50% доходів від природних ресурсів (за винятком уже видобутих – тобто йдеться про розвиток нових родовищ або нові напрями видобутку на старих родовищах).
Управління Фондом здійснюється спільно з урядом США з можливістю фінансування інфраструктурних та промислових проєктів. Угода передбачає механізми контролю для запобігання обходу санкцій та інших обмежень. Документ підлягає ратифікації Верховною Радою України.
Доходи Фонду планується реінвестувати в безпеку та економіку України.
Водночас ця угода означає, що фактичний контроль над стратегічними ресурсами України (корисні копалини, інфраструктура, енергетика) може перейти до США через механізми Фонду. В угоді не прописані обмеження на вплив США в управлінні Фондом, що може призвести до ситуації, коли ключові економічні рішення залежатимуть від Вашингтона.
Окрім того, зобов'язання України передавати 50% доходів від видобутку корисних копалин до Фонду може обмежити можливості уряду використовувати ці кошти для потреб бюджету, соціальної політики та інших пріоритетів.
В угоді також не передбачені механізми захисту від приватизації чи передачі контрольних пакетів стратегічних підприємств міжнародним корпораціям. США можуть впливати на політику монетизації активів, домагаючись вигідних умов для американських компаній.
У тексті угоди не прописаний точний механізм повернення інвестицій, але є натяк на те, що Україна може взяти на себе зобов’язання, пов’язані з майбутніми надходженнями від природних ресурсів. Це створює ризик боргової залежності перед США, якщо Україна не зможе виконати умови угоди.
У рамковій угоді немає жодних згадок про гарантії безпеки для України. Вашингтон вважає, що присутність американського бізнесу в Україні слугуватиме стримувальним фактором для Росії, тому військові гарантії для України не передбачені.
Водночас проєкт угоди не включає вимогу про те, щоб Україна внесла 500 мільярдів доларів у фонд, що належить США. Також в ньому немає вимоги, щоб Україна виплатила США подвійну суму будь-якої майбутньої американської допомоги — вимогу, яку В. Зеленський порівняв із нав'язуванням довгострокового боргу.
Натомість у проєкті угоди зазначено, що Україна зобов’язується вносити до фонду половину своїх доходів від майбутньої монетизації природних ресурсів, включаючи критичні мінерали, нафту і газ, порти та іншу інфраструктуру. США матимуть максимальний фінансовий інтерес у фонді, дозволений американським законодавством, хоча це не обов’язково означає повний контроль. Фонд буде спрямований на реінвестування частини доходів в економіку України. Крім того, США зобов’язуються підтримувати майбутній економічний розвиток країни.
Опублікована угода — це документ, розроблений українською стороною. Чи було його узгоджено з Адміністрацією Д. Трампа, залишається незрозумілим. Як відомо, через словесну перепалку між Д. Трампом і В. Зеленським угода зірвалася, і сторони навіть не підійшли до її обговорення.
Які цілі може досягти США, якщо угоду все ж підпишуть?
Д. Трамп може використати цю угоду для демонстрації своєї ефективності перед американськими виборцями, позиціонуючи себе як більш рішучого лідера у порівнянні з Джо Байденом та демократами.
Також США прагнуть встановити свій економічний контроль над Україною. У разі підписання цієї угоди це означатиме, що ключові економічні сектори України будуть контролюватися США. Останні версії угоди передбачають, що Вашингтон отримає контроль над енергетичною системою України та торговою логістикою (морськими портами).
Контроль над економікою, у свою чергу, означає вплив на політику України. Таким чином, США можуть отримати повний контроль над країною без офіційних зобов'язань.
США лише обіцяють сприяти Україні у отриманні гарантій безпеки, але не беруть на себе жодних офіційних зобов’язань щодо їхнього надання.
Новий раунд економічної та військової допомоги Україні не передбачений. США не зобов’язуються надавати додаткове фінансування, хоча український уряд може інтерпретувати угоду інакше, говорячи про перспективи отримання нових коштів.
Як ця угода може вплинути на переговорний процес?
Цей документ має ключове значення, адже дозволяє США контролювати ситуацію та домовлятися з РФ. США забезпечили своє домінування в Україні, попри конкуренцію з боку Великої Британії та інших союзників.
Це може відкрити шлях до нових угод із Росією, зокрема у сфері користування природними ресурсами. Українська влада сподівається, що угода дозволить залучити США до подальшого фінансування та оборони країни. США, своєю чергою, зацікавлені у поверненні витрачених коштів та перекладанні витрат на оборону України на Європу.
Українське суспільство, ймовірно, сприйме угоду з недовірою.
Однак через відсутність сильної опозиції, цей документ не стане серйозним подразником. Водночас угода підлягає ратифікації у Верховній Раді, що може спричинити широку дискусію. Проте, ймовірність її схвалення досить висока.
Наслідки угоди для міжнародних відносин України
У разі підписання угоди інші країни можуть бути виключені з економічних процесів в Україні. Ця стратегія спрямована не лише проти Росії, а й проти Європи, Китаю та українських еліт.
Угода прямо забороняє країнам, які займали "ворожу позицію" щодо України, отримувати доступ до її ресурсів. В першу чергу це стосується Росії, але потенційно це може стосуватися і Китаю. Будь-яке значне економічне співробітництво України з Туреччиною, Китаєм або іншими країнами буде можливим лише за згодою США.
Європа, Китай і Туреччина будуть змушені координувати свою економічну діяльність в Україні через США. Будь-які проєкти інших країн щодо відновлення України можуть бути заблоковані США, якщо вони зачіпають енергетику, логістику або інфраструктуру. Фактично США можуть отримати контроль над українською економічною та політичною системою через контроль над фінансуванням інфраструктури, енергетики та промисловості.
На цей момент відсутні сигнали, що президент України В. Зеленський готовий підписати угоду про природні ресурси або здійснити негайні кроки щодо припинення бойових дій. Також немає чітких сигналів про готовність України піти на конкретні поступки у питанні перемир'я. Підписання або зрив угоди між США та Україною про доступ до природних ресурсів у найближчі дні може прояснити подальші перспективи переговорів. Якщо угода буде підписана, це підкреслить зацікавленість США у припиненні війни. Якщо домовленості остаточно зірвуться, США можуть просто піти з України.
Повертаючись до конфлікту в Білому домі, під час зустрічі В. Зеленського з Д. Трампом фактично вирішувалися два ключові питання:
Президент України В. Зеленський прагнув зберегти підтримку Заходу, а Президент США Д. Трамп — американський вплив в Україні.
Д. Трамп намагався схилити В. Зеленського на свій бік і віддалити його від впливу ліберальних еліт Європи та США.
Крім того, Д. Трамп намагався змусити В. Зеленського підписати угоду про перемир'я та припинення бойових дій, вимагаючи від нього віддати наказ українським збройним силам про припинення вогню.
Головна причина конфлікту — саме перемир'я, як перший елемент стратегічного плану Д. Трампа щодо завершення війни та формування нової геополітичної моделі за участю Китаю та Росії.
В. Зеленський відмовився підписувати перемир'я без гарантій безпеки, наполягаючи на погодженні цього питання з європейськими союзниками України, передусім із Великою Британією та Францією.
Після переговорів Д. Трамп переконався, що В. Зеленський поки що залишається під впливом європейських лідерів. Це викликало розчарування в адміністрації Трампа. Президент України після переговорів вирушив до Європи, де отримав підтримку Президента Франції Е. Макрона та прем'єр-міністра Великої Британії К. Стармера, що лише посилило розкол між адміністрацією Трампа та командою В. Зеленського.
Однак саміт у Лондоні, який терміново зібрали після скандалу в Білому домі (ініційований британським прем'єр-міністром К. Стармером і Президентом Франції Е. Макроном, головними представниками західної «партії війни» в Європі), продемонстрував головну проблему для України — Європа не готова підтримувати її у веденні війни без США.
Основним підсумком зустрічі стало усвідомлення того, що без американської допомоги Європа не зможе продовжувати військову підтримку України у колишньому форматі. Замість обіцянки розширити допомогу європейські лідери зосередилися на пошуку шляхів впливу на Трампа, щоб він переглянув свою стратегію та не наполягав на негайному припиненні вогню.
Франція та Велика Британія вирішили запропонувати США власний варіант врегулювання конфлікту. Е. Макрон представив ідею «покрокового» припинення вогню. Замість повної зупинки бойових дій (як наполягає Трамп), Е. Макрон запропонував тимчасове припинення ракетних ударів, атак на інфраструктуру та морських операцій на місяць. Після цього мають розпочатися переговори щодо мирної угоди, а потім — введення миротворців.
Однак невдовзі британська сторона спростувала узгодженість цього плану, натякнувши, що поки це лише ініціатива Макрона.
Головна різниця між планами Д. Трампа та європейських лідерів полягає у ключових умовах:
• Д. Трамп вимагає повної зупинки бойових дій перед початком переговорів.
• Е. Макрон пропонує обмежене перемир'я, але при цьому не передбачає проведення виборів в Україні, на яких наполягає Трамп.
Е. Макрон обґрунтував свою позицію тим, що його варіант дозволить Європі брати активну участь у процесі мирних переговорів та не допустити, щоб уся дискусія проходила між Д. Трампом і В. Путіним без участі європейців та України.
Ключовий пункт розбіжностей — питання військових гарантій. Європа хоче, щоб США продовжили військову підтримку України, а також забезпечили захист європейських миротворчих контингентів, які можуть бути введені в Україну після підписання мирної угоди. Однак Д. Трамп неодноразово заявляв, що не має наміру надавати Європі жодних військових гарантій. Військові гарантії для Європи суперечать його стратегії зближення з РФ.
Наразі невідомо, чи прийме Д. Трамп запропонований В. Зеленським і Президентом Франції Е. Макроном план мораторію чи відхилить його, наполягаючи на повному припиненні вогню без жодних умов. Найімовірніше, РФ також не погодиться на такий сценарій.
Україна, зрештою, може опинитися перед вибором:Або погодитися на план і умови Д. Трампа щодо повного припинення вогню (причому, найімовірніше, без жодних гарантій безпеки з боку США), або ж вступити в новий виток конфронтації з Вашингтоном.
Поточна ситуація в Україні характеризується стратегічними ризиками, пов'язаними з припиненням військової допомоги США. Однак ці ризики не є критичними у короткостроковій перспективі.
Україна підтверджує, що постачання озброєнь припинилося, і фізично допомога більше не надходить. Водночас українська сторона все ще отримує підтримку, закладену в рамках Адміністрації Д. Байдена, а також від країн Європи.
Існує думка, що Україна зможе вести бойові дії на поточному рівні протягом 2–9 місяців без додаткових поставок озброєнь. Однак довгострокова відсутність допомоги США становить стратегічну загрозу. Вона може значно послабити країну та призвести до втрат територій і людських ресурсів.
Попри це, цей сценарій поки не розглядається як критичний в українському політичному керівництві. Політична еліта України зберігає впевненість у своїх позиціях на найближчі місяці, але, безумовно, стурбована своїм політичним майбутнім.
Усередині української політики вже проявляються певні ознаки політичної автономії та альтернативного підходу до відносин із Д. Трампом. Такі представники опозиції, як Д. Разумков, Ю. Тимошенко, П. Порошенко та деякі лідери парламенту, демонструють прагнення вибудовувати з США власні дипломатичні канали, минаючи Офіс Президента. Однак вони намагаються діяти обережно, уникаючи відкритої конфронтації з Президентом В. Зеленським.
Тому внутрішньополітичне протистояння поки що не досягло критичної фази, оскільки В. Зеленський зберігає сильні позиції та контролює силові структури й ключові важелі влади в країні.
У Стамбулі відбувся другий раунд переговорів між РФ і США.
Другий раунд переговорів між РФ і США відбувся 27 лютого. Основна увага була зосереджена на розблокуванні роботи посольств і нормалізації дипломатичних відносин. Україна офіційно не була включена до порядку денного. Водночас США намагалися з’ясувати умови РФ для завершення війни.
Одним із ключових питань переговорів стало розміщення миротворців. Франція та Велика Британія висловили готовність відправити миротворчі сили, але лише за наявності американських гарантій їхнього захисту. Президент США Д. Трамп підтримав ідею розгортання миротворчої місії європейських країн після завершення війни, проте Білий дім поки не дає чітких зобов’язань щодо їхнього захисту.
Зі свого боку, Росія заявила, що не розглядає можливість розміщення європейських миротворців на території України. У РФ також публічно продовжують наполягати на повному контролі над окупованими територіями та не погоджуються на припинення бойових дій по лінії фронту. Паралельно Кремль прагне розколоти «колективний Захід» і зменшити санкційний тиск.
Д. Трамп же пропонує спочатку оголосити перемир’я, провести вибори в Україні, а вже потім підписати мирну угоду, проте поки сторони не погодили цей механізм. Для США навіть досягнення перемир’я стане важливою перемогою.
На цю формулу поки що не згодна й Україна – Президент В. Зеленський відмовляється оголошувати припинення вогню без належних гарантій безпеки.
Подальший розвиток подій може піти за кількома сценаріями:
Компромісний мир – Д. Трамп може переконати Україну та РФ піти на взаємні поступки, що призведе до тимчасового перемир’я, але не до повного завершення війни.
Ескалація санкцій – США можуть посилити тиск на РФ у разі провалу переговорів з вини Росії. Примушення України до прийняття умов РФ – можливий жорсткий тиск на українське керівництво з метою змусити його погодитися на мир на умовах Кремля.
Вихід США з України – Трамп може втратити інтерес до українського питання та припинити допомогу Києву.
Ситуація на фронті.
Загалом темпи просування російських військ дещо знизилися за останні місяці (про це повідомляє український військовий паблік Deep State). У лютому російські війська захопили 192 квадратних кілометри території. Для порівняння: у січні ця цифра становила 325 кв. км, а восени місячні показники досягали 700 кв. км. Однак, незважаючи на сповільнення темпів наступу, у лютому 2025 року вони все ще вищі, ніж у 2024 році (118 кв. км).
Це пов’язано з тим, що Україна перекинула резерви для контратак на кількох напрямках – Курська область, Торецк і Покровське напрямки (у Донецькій області).
На території України російські війська наразі ведуть активний наступ лише в районі Великої Новосілки, тоді як на інших ділянках фронту зберігають оборонну тактику. В окремих районах українські сили змогли перейти в контрнаступ. Найбільш успішні операції проводяться в Торецку, де ЗСУ повернули контроль приблизно над половиною міста, а також у районі Покровська, де українські війська продовжують чинити опір.
Карти бойових дій.
Донецька область.
Курська область..
У Курській області ситуація для ЗСУ значно ускладнилася, спостерігаються серйозні територіальні втрати. За даними військових джерел, упродовж березня-квітня існує ризик повної втрати Курського виступу. Росія перекинула в цей район найбільш боєздатні підрозділи, зокрема елітні розвідувальні групи, операторів дронів і підготовлену піхоту, що створило серйозний тиск на українські позиції.
Попри те, що українські війська провели кілька контратак на південний схід від м. Суджа, на цей момент більша частина території вже повернута під контроль РФ.
Російські війська суттєво просунулися на півночі (в районі н. п. Погребки) та на південному заході (н. п. Свердликове) Курського плацдарму. Під російський контроль повернувся н. п. Орлівка, а н. п. Нова Сорочина перейшла з української до сірої зони. Також зайняття російськими військами н. п. Свердликове на західній стороні Курського виступу призвело до того, що дорога Юнаківка–Суджа–Мартинівка – основна артерія логістичного забезпечення українських військ – тепер активно прострілюється та атакуються російськими безпілотниками.
За два тижні Україна втратила близько 60 кв. км території. Контрольована Україною територія в Курській області зменшилася з 416 до 356 кв. км.
На напрямку Борова (Харківська область) Росія здійснила два просування – у районах н. п. Загризове та н. п. Надія.
Під Покровськом українські війська змогли зупинити просування російської армії на південно-західному напрямку та повернути низку позицій. Однак прориву з боку ЗСУ в цьому районі поки немає, оскільки російська армія веде зустрічні атаки. Війська РФ здійснили контратаку в районі н. п. Піщане.
У Торецку, який місяць тому російські сили оголосили захопленим, тривають активні бойові дії. ЗСУ проводять контратаки. Значна частина м. Торецк залишається під невизначеним контролем, а деякі околиці міста продовжують залишатися під контролем України. Російські джерела повідомляють, що українські війська діють переважно в «сірій зоні», яка не контролюється жодною зі сторін.
У напрямку Великої Новосілки в районі н. п. Константинополя посилення українських резервів уповільнило просування російської армії, але не змогло його повністю зупинити.
Загалом, хід бойових дій надалі залежатиме від співвідношення резервів обох сторін. Якщо одна зі сторін спробує здійснити атаку без достатньої кількості підкріплень заради досягнення тактичного успіху з політичних причин, це може призвести до стратегічної поразки в довгостроковій перспективі.
25 лютого 2025 року Верховна Рада України з другої спроби ухвалила проект заяви №13041 «Про підтримку демократії в Україні в умовах агресії Російської Федерації» — 268 голосів «за».
Напередодні, 24 лютого 2025 року, цей документ провалили під час голосування, набравши лише 218 голосів. Провал голосування відбувся на очах у міжнародних делегацій, які приїхали до Києва на третю річницю повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Початковий проект мав номер №13040, але після невдалого голосування його терміново перереєстрували під №13041 і знову винесли на голосування.
Основні тези заяви:
В Україні неможливо організувати вільні, прозорі та демократичні вибори через війну.
Президент Володимир Зеленський повинен залишатися при владі до вступу на посаду нового Президента.
Це є відповіддю Джо Байдену, який вимагає проведення виборів після припинення вогню.
Вашингтон просуває схему "перемир'я – скасування воєнного стану – вибори в Україні – підписання мирної угоди". За даними опитувань, у разі проведення виборів у найближчий час В. Зеленський зазнає поразки.
Перший провал голосування був результатом дрібного саботажу та технічного збою, але він вкотре продемонстрував слабкість дисципліни партії влади «Слуга Народу». Це стало репутаційним ударом по Офісу Президента, який терміново виправив ситуацію, щоб не підірвати позиції В. Зеленського в очах світової спільноти на тлі зовнішньополітичних викликів.
Причини провалу голосування 24 лютого 2025 року:
Технічні фактори: депутати правлячої коаліції не були організовані, не всі встигли прибути до зали, оскільки засідання розпочалося раніше.
Відсутність мобілізації голосів: лідер фракції «Слуга Народу» Давид Арахамія не провів роботу з мобілізації депутатів для забезпечення явки та голосування.
Можливі внутрішньопартійні інтриги: глава Офісу Президента Андрій Єрмак міг використати ситуацію проти Д. Арахамії, підбурюючи Президента проти нього.
Внутрішній саботаж: частина депутатів могла навмисно не голосувати, що вдарило по репутації Офісу Президента на тлі візиту міжнародних делегацій.
Провал голосування перед іноземними гостями поставив під сумнів внутрішню єдність навколо Президента України Володимира Зеленського.
Руслан Бортнік, Оксана Красовська, Андрій Тимченко
для Українського Інституту політики
