Ситуація в Україні.
18 - 25 червня 2025
В Уряді України зростає загроза масштабного переформатування.
За даними парламенту, вже зібрано 150 підписів, щоб ініціювати відставку чинного прем'єр-міністра Дениса Шмигаля. Спочатку процес ініціював ексспікер парламенту, нардеп Дмитро Разумков, що викликало негативну реакцію з боку Офісу президента – не стільки через саму ідею відставки, скільки через спробу Разумкова перехопити ініціативу та політичний капітал.
За даними низки джерел, зміна влади обговорюється на серйозному рівні. Водночас триває правова дискусія: частина оточення президента стверджує, що відставка Кабміну під час воєнного стану неможлива, оскільки це призведе до припинення його повноважень, що нібито суперечить статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Однак інша частина вважає, що таке тлумачення є некоректним, і владу можна переформатувати, не порушуючи закон.
Політична причина можливої відставки – різке падіння рейтингів Кабміну. Довіра до уряду (за даними КМІС на початок 2025 року) впала до 20% (з 26% у грудні 2023 року), не довіряють уряду 53% опитаних (у грудні 2023 року – 44%). Баланс довіри за останній рік знизився з -18% до -33%. Це робить владу політично токсичною і загрожує перерозподілом антирейтингів на самого президента.
Кадрові зміни в Уряді можуть бути сприйняті як спосіб зняти суспільну напругу та продемонструвати ознаку оновлення в умовах відсутності виборів та обмеженої політичної конкуренції. Також відставка Кабміну може стати майданчиком для відновлення переговорів як із західними партнерами, так і з внутрішніми елітами.
Як найбільш ймовірний наступник Д.Шмигаля розглядається Юлія Свириденко, перший віце-прем'єр-міністр, яка має підтримку Офісу президента та особисто Володимира Зеленського. Джерела також вказують на можливі кадрові перестановки в Міністерстві оборони, Міністерстві освіти, Міністерстві у справах ветеранів, Міністерстві культури та інформаційної політики та інших, а також на відставку віцепрем'єр-міністра.За даними НАБУ і САП, у 2021-2022 роках він нібито сприяв продажу земельних ділянок Києва за п'ятикратно нижчою ціною, що завдало шкоди бюджету на суму близько 1 млрд грн, А також отримали незадекларовані знижки на житло на суму понад 14 млн грн. 23 червня 2025 року Чернишову повідомили про офіційну підозру, він сам повернувся з закордонного відрядження та заявив про готовність співпрацювати зі слідством. Розгляд справи щодо обрання запобіжного заходу було відкладено на кінець червня, а справа стала частиною ширшої дискусії про можливу кадрову перебудову в Уряді.
Водночас у західній пресі посилилася критика на адресу голови Офісу президента Андрія Єрмака. Зокрема, видання Politico опублікувало статтю, в якій наголошується на його непопулярності у США. Це може свідчити про цілеспрямовану кампанію, спрямовану на підготовку умов для його можливої відставки в майбутньому.
Якщо ці плани будуть реалізовані, Україна може зіткнутися з наймасштабнішою кадровою перебудовою з початку повномасштабної війни.
Призначення нового Генерального прокурора України.
17 червня 2025 року Верховна Рада України більшістю голосів підтримала кандидатуру Руслана Кравченка на посаду Генерального прокурора України.За його призначення проголосували 273 депутати, 5 проголосували проти, 23 утрималися, ще 20 депутатів на засіданні не були присутні. Примітно, що монобільшість не могла самостійно призначити генпрокурора: фракція "Слуга народу" дала лише 190 голосів (з необхідних 226). Решту голосів забезпечили представники ВО «Батьківщина» – 17, «За майбутнє» – 12, «Довіра» – 18, а також окремі депутати, які раніше були членами «Платформи заради життя та миру» – 14, "Відновлення України" - 12, позафракційні - 10. "Європейська солідарність" та "Голос" не дали жодного голосу "за".
Ситуація вкотре підтверджує, що монобільшість вже не може самостійно ухвалювати всі рішення без підтримки інших фракцій. Для ухвалення ключових рішень «Слуга народу» вже регулярно залучає підтримку інших політичних сил, що свідчить про зменшення її незалежної влади в парламенті.
Після призначення Кравченко заявив, що зосередиться на боротьбі з корупцією, координації роботи правоохоронних органів, контролі за бюджетними коштами, захисті прав бізнесу та невідворотності покарання за воєнні злочини.
Це 4-й генеральний прокурор за президента Володимира Зеленського. Попереднього (А. Костіна) звільнили у жовтні 2024 року, і країна понад пів року жила без повноцінного керівника Генпрокуратури. Руслан Кравченко – наймолодший Генеральний прокурор в історії України, йому 35 років. Раніше він працював слідчим у Севастопольській прокуратурі, потім у військовій прокуратурі. Він був головним прокурором у справі про державну зраду Віктора Януковича у 2017 році – саме ця справа зробила його ім'я відомим.
Згодом він очолив Бучанську районну прокуратуру та розслідував трагедію в Бучі – масову загибель мирних жителів після російської окупації. Після цього його зв'язки з Офісом президента помітно зміцнилися. Тоді його призначили головою Київської обласної військової адміністрації та він почав активно з'являтися в ефірі національного телемарафону.
Зокрема, була історія квартири, описана у розслідуваннях Bihus.Info. Крім того, у 2022 році комісія з питань доброчесності не підтримала його кандидатуру на посаду голови НАБУ, попри те, що він набрав найвищі бали за результатами тестування.
Кравченко – перша людина з системи прокуратури за довгий час, яка стала генеральним прокурором. Після каденцій Віктора Шокіна та Порошенка на цій посаді були представники різних сфер, але не класичні прокурори.
Призначення Кравченко має політичну логіку. Останнім часом почастішали кримінальні справи проти Петра Порошенка, а він є чинним народним депутатом. Підозри та санкції щодо нардепів підписує виключно Генеральний прокурор або особа, яка діє від його імені . Зокрема, колишній генпрокурор Руслан Рябошапка, за чутками, відмовився підписувати підозри Порошенка. Вважається, що Кравченко, який пройшов через справу Януковича, "не здригнеться", і в разі необхідності може посадити за ґрати другого екс-президента України. Крім того, Офіс Генерального прокурора активно веде справи, розподіляючи юрисдикцію між різними слідчими органами та формулюючи обвинувачення в судах. Тобто, призначення нового прокурора може бути пов'язане з посиленням внутрішньополітичних процесів, в тому числі і боротьбою проти Петра Порошенка.
Масовані обстріли України.
З 17 по 25 червня 2025 року інтенсивність російських атак на Україну залишалася високою, проте спостерігалися певні коливання кількості застосованих засобів і застосованої тактики та військових об'єктів України. Загалом можна констатувати збільшення жертв серед цивільного населення. Обстріли зачіпають як оборонні, так і цивільні об'єкти, зокрема житлові будинки, школи, лікарні та транспортні вузли. Така динаміка свідчить, серед іншого, про посилення тиску на внутрішню стабільність України.
У ніч на 17 червня 2025 року було завдано масованого ракетно-безпілотного удару по Києву, внаслідок чого повністю обвалився під'їзд дев'ятиповерхового житлового будинку у Солом'янському районі столиці, що призвело до загибелі 28 людей та поранення понад 130. По столиці було випущено близько 440 ударних дронів, з яких близько 280 – безпілотники типу Shahed, а також 32 ракети, у тому числі 16 крилатих ракет Х-101 та щонайменше дві балістичні ракети "Кинджал". Повітряна тривога тривала близько 9 годин, з вечора 16 червня до 6 ранку 17 червня. У Києві пошкоджено 27 локацій, серед яких житлові будинки, дитячі садки, гуртожиток Київського авіаційного інституту та об'єкти критичної інфраструктури. Найбільше ракет та дронів збила протиповітряна оборона: з 16 крилатих ракет Х-101 15 було збито, дві ракети "Кинджал" не долетіли до цілей, із сотень безпілотників більшість були знищені або придушені системами радіоелектронної боротьби. Внаслідок атаки у місті виникли перебої з електропостачанням та численні пожежі. В Одесі удар припав на житловий квартал в історичній частині міста, 2 людини загинули, 26 отримали поранення. У Запоріжжі зафіксовано 4 прильоти, пошкоджено багатоповерховий будинок, гуртожиток та гаражі. Також обстріли зафіксовано у Донецькій, Дніпропетровській та інших областях. Загалом по Україні було випущено близько 472 одиниць зброї повітряного нападу, серед яких безпілотники Shahed, крилаті та балістичні ракети, керовані авіаційні ракети та протирадіолокаційні ракети.
23 червня Росія випустила по Україні 352 бойові дрони та 16 ракет, переважно по Києву та прилеглих областях. Атаки відрізнялися масштабами та поєднанням дронів з балістичними та крилатими ракетами, основний удар припав на Київ та Київську область із серйозними руйнуваннями та жертвами. За офіційними даними, загинули щонайменше 10 людей, близько 34 отримали поранення. У Шевченківському районі ракета влучила у п'ятиповерховий житловий будинок, пробивши його наскрізь у підвал. В результаті обвалився весь під'їзд. Внаслідок атаки пошкоджено житлові будинки, будівлі університетів, об'єкти метрополітену та соціальну інфраструктуру.
24 червня масовані балістичні удари припали по містах Дніпро та місто Самар, де загинули до 19 осіб та близько 300 отримали поранення. Було зафіксовано близько 97 ударних дронів та симуляторів Shahed. Знешкоджено 78 БПЛА (63 збито вогневою міццю, 15 придушено засобами радіоелектронної боротьби). У місті Дніпро – балістичні обстріли: 9 загиблих, понад 100 поранених, пошкоджено житлові будинки, школи, лікарню, поліклініку, потяг Одеса-Запоріжжя. (Дніпропетровська область) – 2 загиблих, 11 поранених. У Харкові зафіксовано кілька прильотів, зокрема у Немишлянському районі, пожежа, 1 постраждалий. У Запоріжжі та інших регіонах також зафіксовано атаки дронів та ракет.
25 червня обстріли продовжилися: в ніч на 25 червня було здійснено пуск 71 ударного БпЛА та тренажерів Shahed. Знищено 52 БпЛА (32 збито вогневою міццю, 20 придушено засобами радіоелектронної боротьби). Влучання у 6 локаціях в Одеській, Сумській та Харківській областях. У Харкові пошкоджено цивільний об'єкт та житловий будинок, виникла пожежа, 1 поранено.
Президент України Володимир Зеленський у публічних заявах акцентував увагу на необхідності посилення міжнародних санкцій проти Російської Федерації, особливо в енергетичній сфері, а також на терміновій модернізації та розширенні систем протиповітряної оборони. Він наголошує, що лише жорстка ізоляція та посилення оборони може стримати ескалацію.
Однак реакція західних партнерів на останні обстріли залишається обмеженою та переважно декларативною. Стриманість США у реагуванні на масовані обстріли України значною мірою зумовлена їхнім небажанням загострювати відносини з Російською Федерацією, особливо в умовах загострення конфлікту на Близькому Сході. Вашингтон прагне уникнути одночасної ескалації на двох геополітичних фронтах – у Східній Європі та в регіоні, де США вже втягнуті у протистояння з Іраном та його союзниками. У цьому контексті посилення тиску на Москву, включно з додатковими санкціями або різкими кроками зі збільшення допомоги Україні, може бути сприйнято як крок до прямої конфронтації, що загрожує вийти за межі керованої кризи. Стратегічна стриманість США, своєю чергою, знижує мотивацію європейських країн до більш активних дій на підтримку України. За відсутності рішучої позиції з боку Вашингтону, низка країн НАТО демонструють обережність у риториці та обсягах підтримки України.
Бойові дії в Україні.
У період з 18 по 25 червня 2025 року російські війська продовжують наступальні дії на території України. За цей період РФ захопила ще 100км2 української території і зараз контролює 113,535 км2. Основними районами, де ведуться активні бойові зіткнення, є східний та південний фронти України (Донецька, Харківська, Запорізька області), а також прикордонні райони (Сумська область).
На Донеччині тривають бойові дії в районі Покровсько-Мирноградської агломерації (активні бойові дії ведуться в районі населених пунктів Удачне та населених пунктів Новосергіївка), в районі міст Часів Яр та міст Торецьк. На південь від міста Костянтинівка ведеться наступ в районі населених пунктів: Романівка - Леонідівка - Неліповка, Новоторецьке. Тривають спроби просунутися в бік міста Сіверськ.
У Харківській області на сході противник веде наступальні дії на рубежах поблизу Куп'янська та Дворічанського плацдарму (в районі населених пунктів Радківка та населених пунктів Голубівка), а також в районі річки Оскол (населений пункт Синьківка) зі спробами просування в бік міст Куп'янськ та міст Боровий (населені пункти Новомихайлівка та населений пункт Греківка).
У Сумській області на півночі України та станом на 25 червня 2025 року вони контролюють - 208 км2. Російські війська активізують наступ у напрямку населених пунктів Юнаківка, Олексіївка, Миропілля та Проходи. Відстань до міста Суми скорочено приблизно до 20 км, що створює загрозу українській обороні та активні обстріли прилеглої території.
У Запорізькій області. Лінія фронту залишається переважно статичною, але Росія посилює оборонні споруди та мінні поля. Тривають позиційні бої в районах населених пунктів Лобкове, Кам'янське, Работине та Вербове. ЗС РФ намагаються стабілізувати лінію фронту та ліквідувати українські плацдарми в районі Оріхова та П'ятихаток, щоб мати можливість просуватися у напрямку Запоріжжя.
Карта бойових дій.
Донецька область.
Сумская область.
Саміт НАТО в Гаазі.
24-25 червня у Гаазі проходить саміт НАТО, в якому також взяв участь президент України В. Зеленський. Формально країни НАТО продовжують заявляти про підтримку України, але політичний рівень цієї підтримки на саміті помітно знижується. Україну не запрошують на офіційну частину саміту, включно із зустрічами глав держав та урядів. За даними західних ЗМІ, таке рішення було ініційоване адміністрацією Дональда Трампа, яка прагне не допустити навіть символічних кроків, які могли б бути сприйняті як наближення України до членства в НАТО. де допускаються запрошені гості.
За підсумками саміту НАТО в офіційній декларації зафіксовано помітне пом'якшення риторики на адресу РФ – результат спроби зберегти єдність Альянсу на тлі тиску з боку адміністрації Дональда Трампа. Країни-члени відмовилися від звичних формулювань останніх років, які прямо вказували на відповідальність Росії за агресію проти України та проголошували, що «майбутнє України – в НАТО». зобов'язання підтримувати Україну», а також обіцянку враховувати прямі внески в українську оборону та оборонну промисловість при розрахунку національних витрат на оборону.
Зокрема, у підсумковій декларації саміту 2025 року в Гаазі акцентується увага на конкретній підтримці України, а не на формулюванні членства. На відміну від заяви 2024 року, у ній відсутні фрази про "незворотний шлях" до НАТО (поступка незгодним союзникам). Натомість країни НАТО в Гаазі підтвердили свою подальшу допомогу Україні та навіть погодилися з тим, що пряма підтримка оборони України (у т.ч. фінансування своєї військової промисловості) будуть враховані в цільових видатках кожного члена Альянсу на оборону. «Члени Альянсу підтверджують своє незмінне суверенне зобов'язання підтримувати Україну, чия безпека сприяє нашій власній, і з цією метою включатимуть прямі внески в оборону України та її оборонну промисловість під час розрахунку оборонних видатків союзників», – йдеться у декларації. Це інноваційне зобов'язання фактично пов'язує безпеку України з колективними обов'язками НАТО, наголошуючи, що Допомога Україні розглядається як зміцнення безпеки самих країн НАТО.
Гаазька декларація 2025 року характеризує загрозу з боку Росії як «довгострокову», представляючи її як постійний виклик Альянсу. Це формулювання, дещо м'якше, ніж попереднє формулювання «найпрямішої загрози», поєднувалося з історичною обіцянкою: члени НАТО домовилися збільшити інвестиції в оборону до 5% ВВП до 2035 року. Триваюча агресія Росії прямо називають головною причиною такого збільшення витрат, даючи зрозуміти, що дії Москви становлять довгострокову небезпеку, яка вимагає довгострокових контрзаходів. На відміну від попередніх самітів, у тексті 2025 року не було жодної згадки про Китай як питання безпеки, що відображає ретельно збалансований консенсус. взаємодопомоги, навіть попри участь нової адміністрації США, що свідчить про спадкоємність у базовій позиції НАТО щодо російської агресії.
Водночас було погоджено поетапне збільшення видатків на оборону до 5% ВВП до 2035 року, з яких 3,5% піде на військові потреби, а 1,5% – на інфраструктурні проєкти, у тому числі ті, які потенційно можуть бути використані у разі війни. «... Об'єднані перед обличчям глибоких загроз безпеці і викликів, зокрема довгострокової загрози, яку Росія становить для євроатлантичної безпеки, а також триваючої загрози тероризму, члени Альянсу зобов'язуються ... інвестувати 5% ВВП у базові оборонні потреби до 2035 року..»
Ця домовленість, ймовірно, була компромісом, який дозволив країнам офіційно досягти нових цілей без негайного перерозподілу бюджету, водночас заспокоюючи вимоги Сполучених Штатів, чия нова адміністрація вимагає від союзників більшої віддачі. За підсумками саміту президент США Дональд Трамп підбив підсумки своєї участі, заявивши, що залишає Гаагу «іншою людиною». Він зізнався, що приїхав на саміт "тому, що так треба", але був вражений зустрічами з лідерами країн НАТО. «Любов і пристрасть, які вони проявляли до своїх країн, були неймовірними. Я ніколи не бачив нічого подібного... Їм потрібні Сполучені Штати. А без нас все буде не так, як раніше. Це було дуже зворушливо", - підсумував він.
Головною подією саміту для України стала зустріч Президента України В.Зеленського з Президентом США Дональдом Трампом. Він відбувся після основної частини саміту НАТО та оприлюднення підсумкової заяви, в якій країни Альянсу підтвердили свої зобов'язання щодо допомоги Україні, включно з включенням прямих внесків в українську оборону та оборонну промисловість до розрахунків своїх оборонних витрат.
Переговори між Зеленським і Трампом тривали близько 45 хвилин - значно довше, ніж планувалося протоколом. Президент України у своїй офіційній заяві назвав розмову «довгою та змістовною», зазначивши, що сторони обговорили «всі справді значущі питання» – від шляхів досягнення припинення вогню та наближення до миру до захисту українських громадян. «Ми цінуємо увагу та готовність допомогти наблизити мир. Подробиці згодом", - додав він.
За словами президента України Володимира Зеленського, окрему увагу було приділено закупівлі американських систем протиповітряної оборони для захисту міст, цивільної інфраструктури, релігійних об'єктів та критичних енергетичних мереж. Україна готова закуповувати їх за власні кошти та за участю європейських партнерів, водночас пропонуючи формат спільного виробництва, зокрема безпілотників, які, за словами українського президента, можуть посилити обидві сторони. Обговорювалися результати переговорів технічних груп у Стамбулі, обмін полоненими та тілами загиблих. В. Зеленський окремо підкреслив, що доповів Д. Трампу про ситуацію на фронті, заявивши: «Путін точно не перемагає».
Президент США, своєю чергою, охарактеризував зустріч дещо інакше. Він заявив, що не обговорював перемир'я із Зеленським безпосередньо, а хотів "просто дізнатися, як у нього справи". Водночас він назвав зустріч приємною та зазначив, що український лідер "був дуже приємним". За словами Д. Трампа, з розмови він зрозумів, що В. Зеленський «хотів би, щоб все це закінчилося якнайшвидше», і додав: "Я збираюся поговорити з Володимиром Путіним і подивитися, чи зможемо ми покласти цьому край. Це божевілля". Він також наголосив, що В. Зеленський "мужньо бореться" і назвав те, що відбувається, "важкою битвою".
На окремому брифінгу в Гаазі, відповідаючи на запитання українського журналіста, Трамп прокоментував можливість постачання Україні ракет для систем Patriot. Він уточнив, що розуміє потреби України, але водночас наголосив, що ці ракети "також потрібні самим США та Ізраїлю". Тим не менш, він висловив бажання знайти рішення: "Вони хочуть отримати ракети для Patriot. Подивимося. Вони нам теж потрібні... Звичайно, вони цього хочуть. Це дуже хороше питання. Я хочу, щоб ми змогли їх забезпечити».
Тим не менш, зустріч може бути трактована як підтвердження незмінного інтересу Білого дому до українського питання та готовності США продовжувати свою контрольовану участь у врегулюванні російсько-українського конфлікту на умовах, що відповідають інтересам обох сторін.
На сучасному етапі перспективи відносин між Україною та НАТО багато в чому повністю залежать від стану двосторонніх відносин між Києвом та Вашингтоном.
За підсумками саміту НАТО в Гаазі президент США Дональд Трамп так і не домігся формального фінансового прориву або «вибухового» зростання європейських інвестицій у військово-промисловий комплекс. Разом з тим, він отримав два стратегічно важливих для себе результати: пом'якшення позиції європейських країн та України щодо його ініціатив, а також політичну основу для початку переговорів з президентом РФ Володимиром Путіним.
У новій декларації саміту немає формули щодо членства України в НАТО – тієї самої формули, яка в попередні роки звучала як «майбутнє України – в НАТО». Також Росію більше не називають серед "безпосередніх загроз" для Альянсу . Сценарій, за яким Трамп може звернутися до Путіна зі словами: «Дивіться, я виключив мету членства України в НАТО, видалив вас зі списку загроз – я почав виконувати свою частину угоди. Зараз ваш крок – це припинення вогню», – виглядає логічним продовженням нинішньої риторики.
Таким чином, позиція Трампа формує нове вікно для переговорів між США та Росією. Оголошення саміту НАТО фактично створило передумови, які Москва неодноразово називала своїми базовими вимогами. І цим можна пояснити стриманий, але задоволений тон президента України Володимира Зеленського, який у публічних заявах назвав зустріч з Дональдом Трампом "довгою та предметною", не вдаючись у подробиці. Йому було б приємно, що хоча б часткова підтримка зберігається, а діалог залишається відкритим, нехай і на нових умовах.
Війна між Ізраїлем та Іраном.
На тлі саміту НАТО, що триває, президент США Дональд Трамп залишається зосередженим на розвитку ірано-ізраїльського конфлікту, в якому США вже втягнуті у військовому плані.
Зараз у регіоні діє крихке перемир'я з 13 по 24 червня після дванадцятиденного дводенного повітряного конфлікту. За словами президента США Дональда Трампа, перемир'я набуло чинності 23-24 червня і триває, незважаючи на спорадичні порушення з обох сторін, коли Ізраїль та Іран звинувачують один одного в ранніх атаках після оголошення перемир'я. Їхня мета полягала в тому, щоб зірвати програму збагачення, але американська розвідка заявляє, що збитки є тимчасовими — призупинення на місяці, а не руйнування проекту.
США під керівництвом Д. Трампа виступили посередником перемир'я, водночас попередивши обидві сторони: він особисто закликав Ізраїль не відновлювати бомбардування, а Іран – припинити ракетні удари. Американська розвідка вважає, що шкода, завдана ядерній програмі Ірану, є тимчасовою. При цьому Трамп заявив, що США можуть завдати нових ударів, якщо Іран відновить ядерні дії. дотримання режиму припинення вогню, моніторинг та готовність до подальших ударів, якщо Іран продовжить розробку ядерної зброї. На цьому фоні Іран підтримав законопроєкт про призупинення співпраці з МАГАТЕ.
У довгостроковій перспективі затяжний близькосхідний конфлікт загрожує зменшенням обсягів військової підтримки Києва та підвищенням ймовірності кулуарних домовленостей між США та Росією з українського питання.
Контекст подій ірано-ізраїльської війни.
У ніч на 13 червня 2025 року Ізраїль розпочав операцію "Східний лев" – масований авіаудар по Ірану. Близько 200 бойових літаків ВПС Ізраїлю атакували ядерну інфраструктуру (в тому числі Натанз), бази балістичних ракет, об'єкти протиповітряної оборони та командні пункти. Поразки були зафіксовані в Тегерані, Ісфахані та інших регіонах.
Водночас ізраїльські розвідки (Моссад та АМАН) активували безпілотники та вибухові пристрої, заздалегідь закладені в Ірані поблизу ППО та командних центрів. Спецпризначенці дистанційно активували закладені заряди, частково вивівши з ладу систему протиповітряної оборони. Повідомляється, що в результаті операції були ліквідовані високопоставлені іранські офіцери, які зібралися на зустріч Тегеранчі. Армія оборони Ізраїлю оголосила про ліквідацію генералів Хоссейна Салямі та Мохаммада Багері.
Операцію порівняли з українською атакою "Павутина" (1 червня 2025 року) на російські аеродроми. Аналітики припускають наявність спільного західного куратора та інформаційно-розвідувальної підтримки з боку США. На відміну від України, у випадку з Ізраїлем Вашингтон надав відкриту політичну та військову підтримку, включно з логістикою та розвідкою.
Вже 13 червня Іран розпочав операцію у відповідь "True Promise 3" - по Ізраїлю було запущено сотні балістичних ракет та безпілотників. Конфлікт за лічені дні забрав десятки життів і загрожує перерости в затяжну війну.
Конфлікт досяг небезпечної точки за кілька днів, забравши десятки життів і продемонструвавши обом сторонам масштаб можливих збитків. Війна може стати затяжною.
Головною причиною конфлікту між Ізраїлем та Іраном є боротьба за домінування на Близькому Сході. Це стратегічне протистояння між прозахідним блоком, який символічно представляє Ізраїль, та мусульманським світом на чолі з Іраном. Іран, Саудівська Аравія, Катар та інші країни Перської затоки відіграють ключову роль у глобальному розподілі нафти та газу, а контроль над ними означає політичний вплив.
Причиною ескалації у червні 2025 року стала іранська ядерна програма. Тегеран відмовився припиняти збагачення урану, а Ізраїль, побоюючись, що Іран придбає ядерну зброю, перейшов до військового сценарію. За два місяці до удару президент США Дональд Трамп дав Ірану 60 днів на досягнення угоди - операція Ізраїлю почалася на 61-й день. Прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу назвав удар превентивним, заявивши, що Іран близький до створення ядерної бомби.
Стрімке загострення між Ізраїлем та Іраном миттєво викликало реакцію світової спільноти. Більшість держав публічно заявили про свою позицію - від жорсткого засудження до підтримки однієї зі сторін.
В цілому міжнародні актори розділилися наступним чином: західні країни (США, більша частина ЄС) схильні виправдовувати дії Ізраїлю необхідністю нерозповсюдження ядерної зброї, водночас закликаючи до якнайшвидшого перемир'я. Росія, Китай і більшість країн Глобального Півдня засудили агресію Ізраїлю, вимагаючи поваги до суверенітету Ірану. Ісламський світ майже одностайно підтримав Іран і вимагає покарати Ізраїль
Міністри закордонних справ 20 арабських та ісламських країн (включаючи Саудівську Аравію, Єгипет, Туреччину, Об'єднані Арабські Емірати, Ірак, Катар, а також Пакистан та Іран) підписали спільну заяву, в якій засудили дії Ізраїлю, який порушує Статут ООН, і містить вимогу врегулювати конфлікт дипломатичним шляхом. Навіть держави, які останнім часом покращили відносини з Ізраїлем (наприклад, ОАЕ та Бахрейн серед учасників Авраамових угод), були змушені різко засудити ізраїльську операцію під тиском внутрішньої та загальної ісламської думки. Туреччина була особливо жорсткою, назвавши ізраїльський удар «кричущим порушенням міжнародного права» і звинувативши Ізраїль у дестабілізації регіону. Саудівська Аравія, яка нещодавно відновила дипломатичні відносини з Іраном, також висловила «рішуче засудження агресії Ізраїлю» і наголосила на незаконності атак.
Росія однозначно засудила ізраїльський удар, назвавши його «звірством» та порушенням Статуту ООН. Москва вела інтенсивні переговори як з Єрусалимом, так і з Тегераном, пропонуючи посередництво і наполягаючи на мирному врегулюванні конфлікту. Кремль зацікавлений у припиненні вогню: затяжна війна відволікає від інших криз і загрожує дестабілізацією ситуації на своїх південних кордонах (тим більше, що Іран є стратегічним партнером Москви). Індія, як друг Ізраїлю та Ірану, зайняла обережну нейтральну позицію.
З іншого боку, європейські союзники Ізраїлю зайняли стриману, але досить проізраїльську позицію. Франція та Німеччина заявили, що розуміють мотиви Ізраїлю та наголосили, що Іран не повинен купувати ядерну зброю. Велика Британія закликала до деескалації, але зазначила, що за її підтримки (і США) ізраїльтянам вдалося перехопити частину іранських безпілотників над Сирією та Іраком.
Затяжний характер конфлікту робить його стратегічно невигідним для Ізраїлю, оскільки зростає ризик його військово-економічного виснаження, дипломатичної ізоляції та втягування в повномасштабну регіональну війну.
Президент США Дональд Трамп публічно підтримав Ізраїль і зажадав, щоб Іран негайно повернувся до переговорів і прийняв умови США, інакше зіткнувся з «руйнівними військовими та економічними наслідками». У Раді Безпеки ООН США заблокували будь-які спроби засудити Ізраїль.
22 червня 2025 року, у неділю, збройні сили США завдали авіаударів по трьох ядерних об'єктах в Ірані - у Фордоу, Натанзі та Ісфахані. За даними адміністрації Білого дому, операція була особисто схвалена президентом Дональдом Трампом, незважаючи на його публічні заяви, зроблені всього за два дні до цього, 20 червня, щоб дати Ірану двотижневий термін для пошуку дипломатичного рішення своєї ядерної програми. По суті, на момент цієї заяви рішення про нанесення удару вже було прийнято, а підготовка до операції почалася заздалегідь і у вузькому колі осіб.
Удар по ядерних об'єктах в Ірані був завданий без дозволу ООН, за логікою "превентивної самооборони". Це був ще один приклад підриву поствестфальської архітектури міжнародних відносин. Після ударів по Ірану Дональд Трамп перейшов від риторики стримування до прямих заяв про необхідність зміни режиму в Тегерані. Пізніше президент США наголосив, що "не хоче зміни режиму в Тегерані", пояснюючи це ризиками "хаосу".
Справжньою дипломатичною метою США є дотримання перемир'я та повернення Ірану до ядерних переговорів.
Роблячи крок до військового вирішення проблеми, США йдуть на ризики відразу в декількох напрямках. Вашингтон втягується в конфлікт без чіткої стратегії виходу, без наземної присутності в регіоні і на тлі непередбачуваного сценарію розвитку.
У короткостроковій перспективі саме Ізраїль перебуває в зоні найбільшого ризику: відповідь Ірану, швидше за все, буде спрямована насамперед проти нього.
В економічному плані США знаходяться в зоні ризику через зростання цін на нафту (особливо в разі закриття Іраном Ормузької протоки), нестабільності ринку і посилення тиску на зовнішній борг.
У політичному плані дії Дональда Трампа вже викликають тривогу як у демократів, так і серед республіканців, а згідно з опитуванням YouGov від 23 червня, 85% американців виступають проти вступу США у війну з Іраном, а це означає, що громадської підтримки такої кампанії майже немає.
Саміт G7 у Канаді.
За підсумками саміту G7 у Канаді (15-17 червня 2025 року) стало очевидним, що акцент на підтримці України слабшає.
Замість посилення санкцій та жорсткої позиції між союзниками виникли серйозні протиріччя. Саміт G7 у Канаді проходив на тлі трьох гострих криз: війни Росії проти України, ірано-ізраїльського конфлікту та торговельної напруженості між США та ЄС.
Порядок денний саміту включав координацію підтримки України, стримування Ірану та Російської Федерації, економічну стійкість та клімат. Головна мета – підписання підсумкового комюніке щодо України та глобальної безпеки – не була досягнута. Президент США Дональд Трамп достроково покинув саміт, пославшись на Близький Схід, і відмовився підписувати колективний документ.
Поведінка президента США Дональда Трампа на саміті та його заяви сигналізують про різкий відхід від колективної стратегії стримування Росії США, включно з відмовою від санкцій та спробою реінтеграції РФ (і навіть Китаю) у Формат Гформату.
Зокрема, Д. Трамп активно виступав проти нових санкцій проти Росії та скептично ставився до існуючих, підкреслюючи, що вони тягнуть за собою економічні втрати для США.
Д. Трамп заявив, що «санкції дорогі для США» і їх ефективність сумнівна, тому він проти більш жорсткого тиску. Д. Трамп заявив, що не має наміру ініціювати нові санкції проти Росії, при цьому «неясно, чи будуть укладені мирні угоди».
«Повернення до G8». Трамп поставив під сумнів систему G7, сформовану після 2014 року, заявивши, що виключення Росії було «великою помилкою» і припустивши можливість повернення Російської Федерації - і навіть Китаю - до формату.
Під час саміту G7 у Канаді Дональд Трамп відкрито розкритикував президента Франції Еммануеля Макрона. Макрон виступає за лінію жорсткого стримування Росії, посилення підтримки України та збереження міжнародних інститутів як основи глобального порядку. Трамп же прагне перезавантажити відносини з Москвою, виступає проти нових санкцій, пропонує повернутися до формату G8 і відкрито демонструє зневагу до колективних рішень. Для Трампа це незручний форум, який заважає реалізації «угод», вигідних виключно США.
Під час саміту стало зрозуміло, що серед лідерів G7 немає єдності. Президент США Дональд Трамп достроково покинув саміт, пославшись на ситуацію на Близькому Сході, і відмовився підписувати колективне комюніке.
- Сполучені Штати не підтримали ключові спільні заяви G7;
- Зустріч Д. Трампа з президентом України Володимиром Зеленським провалилася;
- підсумковий документ вийшов частково символічним і обмеженим за змістом;
- питання санкційного тиску, допомоги Україні та реформування торгівлі залишилися без формальної одностайності.
Для України це означає: відмову США відігравати роль гаранта жорсткої лінії проти РФ; зниження пріоритетності українського порядку денного в G7; підрив консенсусу Заходу у питанні війни; ризик послаблення санкційного тиску; стратегічну невизначеність перед осінньою фазою війни.
Сполучені Штати офіційно не підписали підсумкове комюніке, яке зведе нанівець колективні зусилля групи у важливих сферах, включаючи санкції та підтримку України.
G7 традиційно діє на основі консенсусу: відсутність підпису США робить весь підсумковий документ менш легітимним і менш обов'язковим для учасників. Це удар по здатності G7 виступати єдиним фронтом, особливо в питаннях, де США відіграють центральну роль (Україна, санкції проти РФ, політика щодо Китаю).
Руслан Бортнік, Оксана Красовська, Андрій Тимченко
для Українського інституту політики
