Формально США в переговорах участі не беруть. Але якщо президент США Дональд Трамп все ж з'явиться у Стамбулі 15 травня, коли заплановані переговори між Україною та Росією,
це, з одного боку, зробить приїзд Президента України В. Зеленського майже обов'язковим, але й різко підвищить шанси на те, що президент РФ Володимир Путін також приїде до Стамбула – інакше США звинуватять Росію у зриві переговорів.
Зазначимо, що Володимир Путін та Володимир Зеленський ніколи не проводили особисту двосторонню зустріч у звичному дипломатичному форматі. До повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року вони брали участь у саміті «Нормандської четвірки» у Парижі 9 грудня 2019 року (разом із канцлером Німеччини Ангелою Меркель та Президентом Франції Еммануелем Макроном). Це була їхня перша і єдина особиста зустріч. З того часу прямих переговорів тет-а-тет між ними не було.
Між В. Зеленським і В. Путіним спостерігається високий ступінь особистої напруженості, настільки, що не виключається навіть публічний конфлікт на фоні камер. І в цей контекст Д. Трамп вкладає свою заяву: він може приїхати сам, він упевнений, що приїде В. Путін, і він вірить у перемир'я. "Я думаю, що Росія погодиться на 30-денне перемир'я" і "Я впевнений, що Путін теж буде там". Ці слова відіграють важливу роль у формуванні рамок очікувань та тиску на Кремль, фактично підштовхуючи російську сторону до участі, під загрозою репутаційних витрат.
Це не просто риторика – це геополітичний хід, за допомогою якого Сполучені Штати підлаштовують рамки переговорів під себе, не виступаючи їх формальним організатором. Вони створюють сценарій, за яким будь-яке відхилення від очікувань буде трактуватися як провал не американської дипломатії, а російських (чи українських) рішень.
Таким чином, Дональд Трамп і його Адміністрація досягають відразу декількох цілей:
- Іміджева мета – Трамп формує образ миротворця і «господаря процесу», здатного зупинити війну там, де інші зазнали поразки. Це було ключовим аргументом у його передвиборчій кампанії.
- Політична мета полягає в тому, щоб США зберегли за собою можливість контролювати результат процесу, не беручи на себе прямих юридичних або військово-політичних зобов'язань. Все, що підпишуть (або не підпишуть) Володимир Путін і Володимир Зеленський, ляже на їхні плечі.
- Тактична мета полягає в тому, щоб нав'язати Москві рамки обов'язкової участі у статусних переговорах у незручний для неї момент. Заява Трампа про ймовірну присутність В.Путіна в Стамбулі створює тиск: якщо Путін не приїде, він проігнорує «шанс на мир», якщо він це зробить, то потрапить у сценарій, який не написаний у Кремлі.
У цьому і полягає мистецтво політичної пастки: Сполучені Штати роблять ставку на мир, не гарантуючи його, а контролюючи його форму і політичну цінність.
Досі Кремль зберігав мовчання: у порядку денному обговорюється, що до Стамбула замість В. Путіна може поїхати делегація, наприклад, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров або заступник голови Радбезу РФ Дмитро Медведєв, а, може, ще хтось. Це буде явне зниження рівня контакту, але це дасть Москві можливість зберегти маневр.
Сам Дональд Трамп це чудово розуміє, тому залишає невизначеним та інтригуючим свій можливий візит до Стамбулу. Вчора Дональд Трамп заявив: «Я думаю про те, щоб поїхати [до Стамбула] – я поїду, якщо буду впевнений, що все вийде». Ця фраза, висловлена з політичним розрахунком, вона запустила нову фазу дипломатичної гри.
Загалом ми бачимо зіткнення двох інформаційних наративів на нинішньому етапі переговорів. Перший – це українсько-європейський, який є наративом про безумовне перемир'я, тобто повне припинення вогню перед початком будь-яких переговорів. Він включає обнулення російських умов, особливо тих, що стосуються експорту сільськогосподарської продукції, розблокування Россельхозбанка, виходу до міжнародних портів, експорту добрив тощо.
Другий – російський, це наратив про безумовні переговори, тобто ведення діалогу з бойовими діями, що тривають, без попередніх умов.
Американська адміністрація потенційно підтримує обидва підходи – як безумовне перемир'я, так і безумовні переговори. Час від часу вона посилює тиск то в один, то в інший бік, залежно від ситуації, залежно від того, що відбувається на переговорах між країнами. США вже отримали від України все, що хотіли на цьому етапі (йдеться про підписання та ратифікацію угоди про надра у Верховній Раді), але досі нічого не отримали від Москви. Саме тому переговори будуть незбалансованими: Вашингтон використовує свій вплив на Київ в рамках більш широких переговорів з Кремлем.
У підсумку, якщо Д.Трамп дійсно прилетить до Стамбула, а В. Путін також візьме участь, це стане чітким показником того, що між США та РФ вже досягнуті попередні домовленості, принаймні на рівні рамок майбутнього мирного процесу. По суті, поява Д.Трампа в Стамбулі може стати тим, що «зламає хребет верблюду» – переведе процес з фази нинішнього стану «імітації переговорів», коли дипломатична діяльність маскується за відсутністю реального компромісу, до фази справжньої вимушеної участі всіх ключових акторів.
Якщо Володимир Путін відмовиться їхати і обмежиться відправкою делегації, це підтвердить, що Москва не готова грати за американським сценарієм і вважає формат передчасним або політично незручним. У такому разі зустріч у Стамбулі стане не початком переговорів, а продовженням дипломатичного позиційного маневрування з елементами тиску, піару та спробами звинуватити один одного у диверсіях.
Також слід зазначити важливу юридичну та політичну колізію: на тлі підготовки до можливої зустрічі у Стамбулі в українському медіа та політичному просторі знову виникло питання: чи має право президент Володимир Зеленський вести прямі переговори з Володимиром Путіним, враховуючи підписаний указ No679/2022 від 30 вересня 2022 року?
У цьому документі дійсно є формулювання про «неможливість проведення переговорів з президентом РФ Володимиром Путіним», але, як наголошують українські експерти та політики, це не законодавча заборона, а лише декларація про політичну неможливість на момент його прийняття. Так, народний депутат Олександр Мережко (голова Комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики) заявив, що: «Указ Зеленського про неможливість переговорів з Путіним на нього самого не поширюється. Це не забороняє йому вести переговори, особливо в умовах, коли це може служити інтересам Української держави".
Нагадаємо, що директор Українського Інституту Політики Руслан Бортнік у 2022, 2023 та 2024 роках неодноразово пояснював, що цей указ В. Зеленського взагалі не забороняє переговори. "У цьому указі немає заборони на переговори. Там фіксується саме політична неможливість, а не юридичне блокування. Це декларативний акт, як і твердження про те, що людство сьогодні не може долетіти до найближчої зірки. Неможливо зараз, але не назавжди».
Показово, що РФ регулярно спекулює на цьому указі, вимагаючи від України його скасування як умови для початку діалогу. По суті, Москва використовує це питання як інструмент тиску, намагаючись змусити В. Зеленського «прогнутися» на публіці, продемонструвати поступки.
Але по суті скасування указу не потрібно, а сам В. Зеленський, у разі необхідності, розпочне переговори у формі, що не суперечить нинішнім політико-правовим реаліям. Таким чином, Кремль не зможе нав'язати Україні символічну капітуляцію через правовий канал, питання є скоріше інструментом інформаційного тиску, ніж реальним бар'єром.
Руслан Бортнік та Оксана Красовська
для Українського інституту політики.
