Захист і просування регіональних мов та мов національних меншин у Європі

Резолюція ПАРЄ 2196 (2018)

Тимчасова версія

(неофіційний переклад та підкреслення УІАМП)

Парламентська Асамблея

1. У європейських демократіях використання регіональних мов та мов нацменшин має вирішальне значення для визначення особистої та колективної ідентичності усіх зацікавлених громадян. Мовне різноманіття є частиною спільної європейської культурної спадщини; захист та підтримка цих мов, таким чином, є фундаментальною європейською цінністю.

2. Парламентська асамблея в черговий раз підтверджує, що захист історично регіональних мов та мов меншин, деякі з яких знаходяться під загрозою зникнення, є внеском у підтримання та розвиток європейського культурного добробуту та традицій. У зв’язку з цим, Асамблея звертає увагу на рекомендації 1201 (1993), 1492 (2001), резолюції 1770 (2010) та 1985 (2014), які стосуються прав національних меншин.

3. Асамблея зазначає, що мова, по своїй суті, є цінністю і одним з наших культурних надбань. Виходячи з цього, фундаментально важливим є те, що використання мови забезпечує культурне відтворення громади, робить можливою участь її членів у політичному та культурному житті, а також – їх інтеграцію у соціальні та економічні процеси.

4. Метою цієї резолюції є досягнення цілей Європейської хартії регіональних мов та мов нацменшин, яка, протягом останніх двох десятиліть, відіграла унікальну роль у захисті та підтримці регіональних мов та мов нацменшин. Асамблея цінує роботу, виконану Комітетом експертів Хартії протягом останніх двох десятиліть задля досягнення цієї мети.

5. Асамблея засмучена тим, що на сьогоднішній день лише 25 з 47 держав-членів ратифікували хартію, а ще 8 підписали її.

6. Асамблея занепокоєна тим фактом, що деякі держави досі не подали свої звіти про впровадження положень Хартії; деякі держави не спромоглися навіть провести повний моніторинговий цикл, що завадило роботі Комітету експертів та Комітету міністрів з захисту та просування ідеї підтримки регіональних мов і мов нацменшин.

7. Маючи на увазі вищезазначене, Асамблея закликає держави-учасниці:

   1. Підписати, та/або ратифікувати Європейську хартію регіональних мов та мов нацменшин, якщо вони досі цього не зробили, та відмовитися від законодавчих актів, що суперечать принципам Хартії, не зважаючи на їх статус щодо Хартії.

   2. Вжити необхідних заходів задля забезпечення того, щоб право використання регіональних мов та мов нацменшин було визнане в усіх аспектах суспільного життя, а там де це можливо – підняти статус таких мов до офіційного у тих регіонах, де вони традиційно використовуються, беручи до уваги особливі умови та історичні традиції характерні для кожного регіону.

   3. Подати національний звіт без подальших затримок, згідно статті 15 хартії, та взяти конструктивну участь у моніторингу, який виконує Комітет експертів.

   4. Адаптувати зобов’язання, що стосуються кожної мови, згаданої у Хартії до соціолінгвістичного становища відповідних мов у відповідності до духу Хартії.

   5. Застосувати структурний підхід до виконання цих вимог, залучаючи всі рівні держустанов, включно з органами місцевої та регіональної влади, а також – надати чітке визначення обов’язків і органів, відповідальних за імплементацію.

   6. Вивчати та застосовувати кращі практики, до яких вдавалися інші держави у цій сфері.

8. Асамблея пропонує державам – членам Хартії, у відповідності до їх зобов’язань згідно Хартії наступне:

   1. Стосовно освіти:

      1. Дотримуватися пунктів від 10.4.2 – 10.4.5. резолюції 1985 (2014) щодо ситуації з національними меншинами та їх правами у Європі.

      2. Там де це можливо, оцінювати, якою є рідна мова дитини до того, як вона йде до школи, та забезпечувати викладання як регіональної мови/мови меншини, так і офіційної мови з використанням відповідних методик.

      3. Забезпечити можливість навчання регіональною мовою/мовою меншини протягом усього періоду навчання, від початкової школи, через середню освіту, до професійної, та вищої освіти, принаймні для тих учнів, сім’ї яких висловили таке бажання.

      4. Забезпечити можливість вивчення громадянами, для яких регіональні мови/мови меншин є рідними, можливість вивчення офіційної мови на достатньому рівні, шляхом впровадження кращих практик, запозичених з методики викладання іноземних мов, у методологічний підхід, застосований для викладання офіційної мови держави.

      5. Забезпечити можливість отримання освіти відповідної якості відповідною мовою для жителів віддалених поселень.

      6. Визначити основні реперні точки стосовно якості вивчення регіональних мов та мов нацменшин, та застосовувати їх із необхідною гнучкістю, тримаючи на увазі інтереси громади.

      7. Гарантувати молодим людям, які говорять регіональними мовами, або мовами нацменшин, можливість здавати іспити за належних умов, пропонуючи їм ті ж самі можливості, що й більшій частині учнів системи загальної та вищої освіти.

      8. Організувати системи підготовки висококваліфікованих вчителів та вдатися до особливих стимулів, щоб забезпечити вибір учнями регіональних мов та мов нацменшин у якості мов викладання навчальних курсів.

      9. Вдаватися до активних дій, спрямованих на створення підручників, які відповідають вимогам носіїв регіональних мов/мов нацменшин, а у випадках коли це є неможливим – надавати таким громадянам можливість використовувати підручники з інших країн, видані цими мовами, вдаючись до співпраці з регулюючими органами освіти країн, де регіональні мови/мови нацменшин використовуються.

      10. Забезпечити щоб освітні реформи не впливали на навчання регіональними мовами/мовами меншин шляхом зміни пропорції їх викладання у бік зменшення, та повне збереження такими реформами рівня наданих прав.

      11. Дозволити громадам, які розмовляють регіональними мовами/мовами меншин організовувати навчання цими мовами під керівництвом їх власних органів управління та у власній інституційній системі, у контексті діючої системи освіти, як це вже практикується у деяких країнах Європи.

   2. Адміністративним органам та організаціям громадського обслуговування, дозволити використання мови, незалежно від порогу кількості її носіїв, у регіонах де традиційно присутні носії цієї мови та де є інтерес до її використання, відповідно до кращих практик багатьох країн, та, в контексті цього:

      1. Забезпечити поінформованість громадян щодо можливості використання мови та активно заохочувати її носіїв до реалізації цього права.

      2. Забезпечити щоб працівники адміністрацій та громадських служб, які взаємодіють з громадянами, були в змозі надавати інформацію та послуги відповідними регіональними мовами/мовами нацменшин.

      3. Просувати та заохочувати використання регіональних мов та мов нацменшин на місцевому та регіональному рівнях; з цією метою, активно заохочувати муніципальні органи влади до забезпечення використання мови на практиці, особливо – через проведення відповідної політики у сфері працевлаштування, яка забезпечує мовні тренінги працівників та робить інформацію доступною у Інтернеті відповідними мовами.

      4. Забезпечити вірне написання назв місцевостей та усіх топографічних вказівників, включно зі знаками, які позначають в’їзд та виїзд з населених пунктів, та усіма іншими дорожніми знаками.

      5. Забезпечити використання компаніями та організаціями які надають громадські послуги використання регіональної мови/мови нацменшини; навіть у випадках з країнами-учасницями які взяли на себе найслабші зобов’язання зазначені у пункті 10.3. Хартії, забезпечити володіння мовою меншини/регіональною мовою достатньою кількістю працівників установи, що надає послуги, а також – забезпечити надання інформації щодо отримання послуг відповідною мовою; якщо усі вищеперераховані варіанти є неможливими, громадянам повинна бути запропонована допомога перекладача.

   3. Стосовно засобів масової інформації:

      1. Пропагувати використання регіональних мов/мов нацменшин шляхом прийняття правових норм та регулюючих стандартів, а також – шляхом відповідних стимулів у галузі медіа політики.

      2. Відмовитися від прописування обмежувальних правових або політичних норм, таких як обов’язки з супроводу субтитрами/перекладу, обов’язкові квоти для програм офіційною мовою, тощо.

      3. Забезпечити відповідне фінансування або гранти для організацій/ЗМІ які представляють меншини, задля покращення якості їх контенту, що надасть їм змогу привернути увагу більшості населення до ідентичності, мови, історії та культури меншини.

      4. Дозволити та пропагувати присутність ЗМІ які використовують регіональну мову/мову нацменшини на сторінках мережі Інтернет.

   4. Стосовно культури:

      1. Брати до уваги національний та регіональний склад носіїв мови, а також – кількість громад носіїв регіональної мови/мови нацменшини, підчас підготовки частини бюджету, присвяченої культурі, консультуватися з цими громадами при розподілі бюджетних коштів, та, залежно від можливостей, надавати необхідні ресурси для розвитку культурного життя меншини/меншин.

      2. Забезпечити закріплення за представниками регіональних мов/мов нацменшин суттєвої частки місць у національних і місцевих органах, відповідальних за культурний контент ЗМІ.

      3. Брати до уваги усі твори, написані мовами меншин, підчас встановлення правових та інших регулюючих норм стосовно грантів на культуру, та не встановлювати необхідність перекладу таких публікацій на державну мову.

      4. Забезпечити вміння персоналу культурних установ говорити мовою нацменшини/регіональною мовою у регіонах, де традиційно присутні носії регіональної мови/мови нацменшини.

      5. Вважати носіїв регіональних мов/мов нацменшин фактором, який збагачує національну культуру, послідовно брати їх до уваги та залучати до прийняття рішень, які стосуються пріоритетів зовнішньої культурної політики держави.

9. Асамблея закликає держави – учасниці забезпечувати взаєморозуміння між усіма мовними групами у кожній країні задля сприяння якнайкращому співробітництву та співіснуванню громад цих країн.

10. Асамблея пропонує національним парламентам розглянути можливість створення спеціальних робочих груп, спрямованих на вивчення практичних рішень для кращого захисту та просування регіональних мов/мов нацменшин.