Ініціатива Китаю з глобального управління (ІГУ) — це стратегічна дипломатична пропозиція Пекіна, висунута головою КНР Сі Цзіньпіном у вересні 2025 року під час саміту Шанхайської організації співробітництва (ШОС), що проходив у м. Тяньцзінь (КНР) і був присвячений 80-річчю ООН. Ця ініціатива покликана реформувати систему глобального управління шляхом збільшення представництва країн Глобального Півдня в міжнародних інституціях для створення, як декларується китайською стороною, більш справедливої, демократичної та багатополярної системи світового порядку. Головна мета ІГУ — посилити голос країн «Глобального Півдня» та переглянути правила роботи глобальних інститутів багатостороннього співробітництва, таких як ООН, СОТ і МВФ.i Обґрунтуванням для цього Пекін вважає пробуксовування Порядку денного ООН у сфері сталого розвитку на період до 2030 року, оскільки через десятиліття після його ухвалення зі 169 конкретних завдань, поставлених у ньому, лише близько 35% виконуються відповідно до графіка, майже половина з них реалізується надто повільними темпами, а щодо 18% відзначається регрес.ii
Ініціатива ґрунтується на п’яти основних принципах:
-
Відданість принципу суверенної рівності: просуває ідею про те, що всі країни — незалежно від багатства чи розміру — мають право брати участь у глобальному управлінні та отримувати від нього вигоду на рівних умовах;
-
Дотримання принципів міжнародного верховенства права: наполягає на універсальних правових нормах, а не на вибірковому їх застосуванні, протидіючи нав’язуванню локалізованих (тобто застосовних лише для конкретного регіону) цінностей або одностороннім санкціям. Тут Китай знаходить глобального партнера на Заході в особі Ватикану. 8 червня ц. р. Папа Римський Лев XIV у виступі перед парламентом Іспанії заявив, що ескалація конфліктів, поглиблення поляризації та повсюдне нехтування правами людини підштовхнули світ до «глибокої кризи». А трохи пізніше, виступаючи на закритій конференції Папи Лева XIV, присвяченій темі війни, кардинал Віктор Мануель Фернандес, глава доктринального відділу Ватикану, заявив, що уряди дедалі частіше посилаються на міжнародне право, керуючись політичною вигодою (тобто міркуваннями доцільності — І. П.), а не універсальними принципами. Ця суперечність, на думку Фернандеса, відображає політичні та економічні інтереси, а не стабільну відданість міжнародному праву.iii
-
Практика багатосторонності: зосереджується на ухваленні рішень через Організацію Об’єднаних Націй і відкидає конфронтаційну блокову політику або виключні угодиiv.
-
Пропагування підходу, орієнтованого на людину: ставить на чільне місце добробут людини та сталий розвиток, а не стратегічне суперництво.
-
Орієнтація на дії: вимагає відчутних результатів і практичних дій, а не символічної риторики.v
Своєю чергою, зазначені вище п’ять принципів спираються на ключовий конфуціанський принцип Гармонії (Хе), який сучасна Компартія Китаю (КПК) активно використовує для обґрунтування державної політики. Його суть — прагнення до суспільної злагоди та уникнення відкритих конфліктів. Цей принцип використовувався як основа державної доктрини «Гармонійного суспільства» попереднього лідера Китаю Ху Цзіньтао. Також активно використовується принцип Великого єднання (Датун) як конфуціанський ідеал загального миру та рівності між народами. Головна зовнішньополітична концепція Сі Цзіньпіна — «Спільнота єдиної долі людства» — офіційно позиціонується як сучасне втілення ідеалу Датун.
У геостратегічному контексті ІГУ слугує систематизувальним ядром для зовнішньополітичної стратегії Китаюvi і своєрідною всеосяжною операційною системою для раніше висунутих у 2021–2023 рр. інших геостратегічних пропозицій Китаю, доповнюючи Ініціативу глобального розвитку (ІГР), Ініціативу глобальної безпеки (ІГБ) та Глобальну цивілізаційну ініціативу (ГЦІ).
В ІГУ конкретно виділено кілька «сфер дефіциту управління», де терміново необхідна багатостороння увага, зокрема:
• Міжнародна фінансова архітектура (реформи МВФ і СОТ);
• Архітектура кліматичної політики;
• Штучний інтелект (ШІ) та управління кіберпростором.
Ініціатива прагне позиціонувати Китай як того, хто «формує правила», а не «приймає правила» в міжнародних організаціях, закликаючи провідні держави подавати приклад у дотриманні міжнародного права та сприянні інклюзивному багатополярному світу.
Як заявив генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш, глобальні ініціативи, запропоновані Китаєм, повністю відповідають Статуту ООН. У них, на його думку, містяться «повна повага до багатосторонності», «повна підтримка ООН як центрального елемента багатосторонніх інституцій і сильна відданість міжнародному співробітництву та мирному розв’язанню конфліктів».vii
Багато країн, що розвиваються, вітають глобальні ініціативи Китаю як конструктивне, «невтручальне» (тобто таке, що не оспорює суверенну політику національних держав) партнерство, тоді як західні держави розглядають їх як геополітичні інструменти, що змінюють цінності постбіполярної епохи та становлять загрозу глобальному світопорядку, заснованому на військовій, ідеологічній, культурно-ціннісній та фінансово-економічній гегемонії Заходу.
Дві нинішні світові наддержави — США і Китай — мають ринкову економіку, але принципово різні політичні та соціальні системи: соціальних цінностей, соціальної етики, соціальних інститутів. Причому якщо соціальна система СРСР базувалася на філософії, ідеології, цінностях та економічній теорії, вироблених буквально «з коліс»: протягом кількох десятиліть до створення радянської державності, то сучасний Китай фактично поклав в основу своєї ідеології адаптовані до сучасної епохи конфуціанське вчення та конфуціанські цінності, розроблені дві з половиною тисячі років тому й апробовані протягом двох тисячоліть застосування як основи соціальної етики та державної ідеології в Китаї й Кореїviii. У традиційній конфуціанській системі прибуток і заробітна плата важливі, однак вони не є головними мотиваторами поведінки економічних суб’єктів. Економіка Китаю ніколи не була капіталістичною в тому сенсі, що прибуток і максимізація капіталу ніколи не були її головним рушієм або основою для ухвалення рішень основними економічними суб’єктами.
Південнокорейський соціальний філософ Учан Кім звертає увагу на те, що, на відміну від самовпевненості індивідуальної свідомості (знамените твердження Декарта «Я мислю, отже, я існую»), яка прагне опанувати й підкорити зовнішній емпіричний світ, що є відправною точкою картезіанського і всього сучасного західного гностицизму, конфуціанський світогляд виходить із первинної соціальності людини, етично орієнтованої на пошук гармонії та рівноваги з навколишнім світомix. Однак обидва типи раціональної суб’єктивності — картезіанська і конфуціанська — містять вектори активного прагматичного інтересу до емпіричного світу, здатність неупереджено спостерігати за реальністю з універсальної точки зору.
Адам Сміт у «Багатстві народів» практично повторює принципи світогляду конфуціанства: людська свобода в його вченні підпорядкована телеологічному принципу встановленої гармонії та золотому правилу моралі й неможлива поза особистою відповідальністю за власні дії та їхні наслідки. Зрештою, на думку А. Сміта, людина відповідальна перед Провидінням, яке виступає прозорим аналогом конфуціанського Небаx. Однак ані Вольтер, ані Кант, ані Адам Сміт, ані інші інтелектуали епохи Просвітництва (зокрема такі шанувальники Конфуція, як Лейбніц і Бенджамін Франклін), попри свій величезний соціальний авторитет, не стали, подібно до Конфуція на Далекому Сході, стовпами нового, світського, раціоналістичного етичного вчення, яке вертикально й горизонтально охопило б усе західне суспільство та справило б вирішальний вплив на мотивацію як західної політичної, фінансової, інтелектуальної й культурної еліти, так і широких мас населення.
Мао відновив суверенітет і цілісність материкового Китаю. Це було досягнуто як за допомогою революційної непримиренності, так і критики конфуціанства. Але маоїстський період — це дуже короткий історичний проміжок на тлі п’ятитисячолітньої китайської цивілізації. А модернізація та економічне відновлення Китаю з початком закладеної Ден Сяопіном політики «реформ і відкритості» пов’язані з поверненням до конфуціанської традиції. Сьогодні глобальна «м’яка сила» Китаю втілюється не в марксистсько-маоїстських інституціях, а в глобальній мережі Інститутів Конфуція. Нині конфуціанське вчення активно використовується для просування «м’якої сили» КНР за кордоном.
По суті, світське конфуціанство як етичне, а не містико-релігійне вчення виконує для сучасного Китаю роль громадянської, раціоналістичної релігії, яка, апелюючи до традиційних цінностей, авторитетів і ритуалів китайської цивілізації, слугує згуртуванню величезного китайського соціуму та його мобілізації для реалізації політичного курсу КПК як правлячої партії. При цьому КПК поєднує марксистські принципи з традиційними конфуціанськими ідеалами, позиціонуючи себе як колективний цзюньцзи («шляхетний муж»).
Постать мудреця в конфуціанській системі цінностей завжди стоїть вище за постать військового, а дипломатичним, мирним методам урегулювання спорів завжди надається перевага перед силовими методами. Після нормалізації відносин із СРСР і країнами Індокитаю на початку 1990-х років Китай жодного разу не брав участі в повномасштабних війнах. Для порівняння, США лише за останнє десятиліття брали участь у 6 війнах і великих військових інтервенціях (Афганістан, Ірак, Сирія, Лівія, Ємен, Іран), а також проводили контртерористичні операції в багатьох інших державах.
В останні десятиліття Пекін активно розвиває концептуальні й теоретичні засади своєї дипломатії, спираючись на традиційні китайські конфуціанські цінності глобальної гармонії, гуманності, глобального консенсусу, заснованого на спільних інтересах і «спільній долі», переосмислюючи «всі проблеми у світі» як «проблеми світу»xi в його єдності. Дипломатія Пекіна відзначається конфуціанською гнучкістю, прагненням уникати антагонізмів і знаходити золоту середину. На відміну від повчальних тонів, часто присутніх у комунікаціях США, Великої Британії та ЄС із країнами, що розвиваються, Китай, будучи економічною наддержавою, зазвичай практикує «мову солідарності, компромісу та єдності»xii. За спостереженням відомого американського соціолога-сходознавця Гілберта Розмана, основний ментальний розрив між властивим США (включно з усім ланцюжком попередніх Трампу президентських адміністрацій США після закінчення Холодної війни) та зовнішньополітичним мисленням конфуціанської традиції полягає в тому, що перше «зосереджене на поляризації», тоді як друге — «на будівництві мостів»xiii.
Відмінною рисою китайської дипломатії є потужне традиційне культурне тло, сформоване на основі синтезу конфуціанських, марксистських із «китайською специфікою», модернізаційних і глобалістських цінностей. У цьому контексті «реляційна» дипломатія КНР робить наголос на розвитку «людських відносин» між лідерами держав, гармонізації відносин між державами на основі конфуціанської мудрості, моралі та здорового глузду і надає відносно меншого значення, ніж західна дипломатія, світовому порядку, заснованому на письмових нормах міжнародних договорів і міжнародного публічного права загалом.
Будучи висхідною наддержавою, Китай ефективно використовує мережу інституційних платформ для неформальної багатосторонньої міжурядової, передусім фінансово-економічної, координації політики на глобальному рівні. Водночас Пекін, на відміну від Москви, діє відповідно до конфуціанських принципів дуже обережно. Зокрема, конфуціанська доктрина «золотої середини», що приписує уникати крайнощів, прагнути шукати розумний баланс інтересів і «спільність долі», успішно й ефективно застосовується в Азійському банку інфраструктурних інвестицій (АБІІ) — багатосторонньому банку розвитку, створеному у 2014 р. за ініціативою КНР і зі штаб-квартирою в Пекіні: жодна з трьох основних сил, представлених серед членів Банку (Китай, розвинені країни та країни, що розвиваються), не має контрольного пакета акцій у статутному капіталі та контрольної частки голосів у Раді директорів, але всі три сили мають блокувальний пакет (26–30% голосів), що забезпечує пошук раціонального компромісу та консенсусу під час ухвалення важливих управлінських рішень щодо проєктів Банку.xiv Це принципово відрізняє АБІІ від інших багатосторонніх банків розвитку, в яких домінують або економічно розвинені країни-донори (МБРР, ЄБРР, АБР тощо), або країни, що розвиваються (Африканський банк розвитку (АфБР), Міжамериканський банк розвитку (МАБР) тощо), або країни з гегемоністськими амбіціями (як Росія в Євразійському банку розвитку у 2006–2023 рр.).
АБІІ виступає одним із ключових фінансово-інституційних інструментів ініціативи «Пояс і шлях» і геостратегії Пекіна щодо міжнародної допомоги розвитку. Цей банк, попри заявлену азійську орієнтацію, на практиці має глобальне членство: згідно зі статтею 3 угоди про заснування АБІІ, усі держави — члени МБРР (їх зараз 189) кваліфікуються як потенційні акціонериxv, отже можливості членства залишаються відкритими для будь-яких зацікавлених суверенних держав, які побажають приєднатися до АБІІ в майбутньому. З 2015 р. до 2025 р. кількість членів АБІІ зросла з 57 до 111 затверджених членів (включно зі 106 повнимиxvi і 5 перспективними), з яких 53 — регіональні та 58 — нерегіональні, зокрема 18 із 27 держав — членів Євросоюзу (включно з Німеччиною, Францією, Італією), а також Велика Британія, Канада, Швейцарія, Ізраїль, Туреччина, Австралія, Південна Кореяxvii. Таким чином, створений на базі Бреттон-Вудської системи, АБІІ нині є другим, після Світового банку, багатостороннім банком розвитку за кількістю держав-членів. Члени АБІІ сукупно представляють близько 81% світового населення та 65% світового ВВП. Капіталізація АБІІ становить $100 млрд, а глобальний обсяг схваленого ним проєктного фінансування досяг $68 млрд. Банк стабільно має рейтинг ААА зі статусом привілейованого кредитора від світових рейтингових агентствxviii.
Зосередженість АБІІ на економічному зростанні шляхом фінансування розвитку інфраструктури (особливо в межах ініціативи КНР «Пояс і шлях») — на відміну від головної місії контрольованого США і Японією Азійського банку розвитку (АБР) із подолання бідності та розвитку сектору суспільних благ — об’єктивно кидає виклик парадигмам розвитку, закріпленим багатосторонніми банками розвитку, контрольованими західними донорами.xix АБР, відповідно до традиції фінансових інститутів, контрольованих західними державами, часто висуває суворі умови для своїх позик, включно з вимогами щодо реформування внутрішньої політики та захисту прав людини. АБІІ зазвичай застосовує значно гнучкіший і менш директивний підхід, який є привабливим для багатьох економік, що розвиваються.
Попри геоекономічну конкуренцію, АБІІ активно співпрацює з АБР, Світовим банком, МВФ, США та Японією, хоча останні відмовилися від членства в АБІІ під час його створення. Примітно, що першими угодами АБІІ стали саме домовленості про співробітництво з АБР і СБ, з якими нині співфінансуються багато спільних проєктів. Інвестиційна активність АБІІ змусила такі установи, як Європейський інвестиційний банк, приділити більше уваги своїм проєктам допомоги в Індо-Тихоокеанському регіоні та погодитися на домовленості про співфінансування з АБІІ таких інфраструктурних проєктів, як, наприклад, розширення мережі метрополітену в м. Бангалор (Індія) загальною вартістю $1,78 млрдxx.
При цьому не слід безпосередньо асоціювати позицію керівництва АБІІ з позицією Пекіна. Адже, наприклад, у березні 2022 р. банк оголосив про припинення всієї діяльності в Росії та Білорусі (попри те, що й на той момент кредитні ризики банку щодо цих країн були мінімальними), і досі російсько-українська війна істотно не вплинула на роботу АБІІ.
Якщо спроба створити у 1997 р. під керівництвом Японії Азійський валютний фонд зазнала невдачі, зокрема через болісну історичну пам’ять про японську військову експансію, тобто серйозні побоювання держав Східної та Південно-Східної Азії щодо відновлення японської імперської гегемонії в їхньому макрорегіоні, то стратегія і практика Китаю, який традиційно діяв, висловлюючись сучасними термінами, не за допомогою hard power («жорсткої сили»), а використовуючи soft («м’яку») і smart («розумну») силу, передусім конфуціанські ідеаційні ресурси, досі виявляється ефективною та успішною: АБІІ як ключовий китаєцентричний елемент у міжнародній фінансовій системі дедалі більше набуває глобальної ролі та самостійного значення.
В осяжному майбутньому Китай, імовірно, спробує відновити свою центральну роль у світі конфуціанської традиції (Тайвань, Південна Корея, Сінгапур і навіть Японія), поширюючи цінності конфуціанської цивілізації (за допомогою таких проєктів та інститутів глобального лідерства, як ШОС, БРІКС, АБІІ, Інститути Конфуція тощо) по всьому світу. Але це буде радше експансія економічної, фінансової та «м’якої» сили, ніж військової або прямої політичної могутності. Багато в чому порядок денний розвитку «Групи двадцяти», де дедалі голосніше чути голос Китаю і нових індустріальних країн, та Цілі ООН у сфері сталого розвитку до 2030 р. збігаються, тому можна очікувати синергії в процесі їх реалізації.
Китай зі своїми стратегічними інфраструктурними ініціативами, такими як АБІІ, Новий банк розвитку БРІКС та Ініціатива «Один пояс, один шлях», прагне досягти рівних умов з інститутами, де домінує Захід. При цьому Китай та Індія активно конкурують за лідерство серед країн Глобального Півдня, обидва апелюючи до «людиноцентричного» підходу у своїх доктринах розвитку та політиці допомоги розвиткуxxi, однак поки що «залишається незрозумілим, чи розглядає Глобальний Південь якусь країну як свого лідера»xxii, і це, знову ж таки, цілком відповідає китайському концепту багатополюсного світу.
Стає дедалі очевиднішим, що глобальні виклики нашого часу, такі як запобігання глобальній ядерній катастрофі, глобальне потепління, боротьба з тероризмом, кризові явища та процеси в глобальній фінансовій системі, демографічна криза в більшості економічно розвинених країн світу, поглиблення глобальних суперечностей у відносинах Схід—Захід і Північ—Південь, не можуть бути розв’язані в межах універсального вирішення проблем (викликів), а лише шляхом різноманітної відповіді на глобальні економічні, соціальні та фінансові проблеми, інтерактивної диверсифікації міжнародних механізмів, інститутів і підходів, заснованих на різних культурно-цивілізаційних системах цінностей.
Ігор Піляєв,
докт. політ. наук, проф.
м. Київ
Примітки
i Lee, G. S. (2025, September 08; UPD November 10). China’s Xi proposes GGI to reshape global governance: Will the world follow? Channel News Asia (CNA). https://www.channelnewsasia.com/east-asia/china-xi-jinping-global-governance-initiative-reform-un-sco-5334516
ii Сіньхуа Новини (2025, 22 грудня). Як ініціативи Китаю прокладають новий шлях до кращого світу. https://russian.news.cn/20251222/17de729a6aeb4282b57d33bbf2097e4b/c.html
iii Бондарева К. (2026, 29 червня). Брюссель пом’якшив критику Ватикану щодо подвійних стандартів ЄС з приводу війни. Європейська правда. https://www.eurointegration.com.ua/rus/news/2026/06/29/7240636/
iv У світовій політиці під виключними угодами маються на увазі альянси, договори або інституційні структури, які навмисно обмежують, маргіналізують або ізолюють конкретних суб’єктів міжнародних відносин.
v Ministry of Foreign Affairs of the People’s Republic of China. (2025, September 01). Concept Paper on the Global Governance Initiative. https://www.fmprc.gov.cn/eng/xw/wjbxw/202509/t20250901_11699912.html ; Hu, W. (2025). The Global Governance Initiative: A Chinese Response to Questions of the Times. Foreign Affairs Journal, 41(4). https://www.unachina.org/en/article/1151
vi Liu Qing. (2025, November 11). The profound significance of the Global Governance Initiative. China’s Diplomacy in the New Era. https://en.chinadiplomacy.org.cn/2025-11/11/content_118170670.shtml
vii Xinhua. (2025, September 16). Global initiatives proposed by China totally compatible with UN Charter: UN chief. https://english.www.gov.cn/news/202509/17/content_WS68ca16dfc6d00fa19f7a2838.html
viii Kistersky L., Marmazov V., & Piliaiev, I. (2021). Prospects for the East-West Civilizational Convergence: Confucian-Tradition Democracy in the Republic of Korea. Coretex CZ SE. https://jmonographs.donnu.edu.ua/article/view/12149
ix Kim, U. (2006) Confucianism, Democracy, and the Individual in Korean Modernization. In Y.-Sh. Chang, & S. H. Lee (Eds.). Transformations in Twentieth Century Korea (pp. 221–245). Routledge. P. 242.
x Smith, A. (2008 [1776]). An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations: A Selected Edition. Ed. by K. Sutherland. Oxford Paperbacks. Reprint Edition.
xi Zhao, T. (2009). A Political Philosophy of World in terms of All-Under-Heaven (Tianxia). Diogenes, 221, 5–18.
xii Were, A. (2022, June 1). The Secrets of China’s Economic Statecraft in Africa. The Diplomat. https://thediplomat.com/2022/06/the-secrets-of-chinas-economic-statecraft-in-africa/
xiii Rozman, G. (2018, May 21). Synopsis of the 2018 Asan Plenum: “Illiberal International Order”. The Asan Forum. URL: http://www.theasanforum.org
xiv Piliaiev, I. (2025). Confucian Values in the Contemporary Geoeconomic Context. In: Carrillo-Pina, J., Sharov, O. (eds). The Geoeconomics of the International Monetary Order: Money and Power in the 21st Century (pp. 93–125). Palgrave Macmillan, Cham. https://doi.org/10.1007/978-3-031-90851-4_4
xv Asian Infrastructure Investment Bank. Articles of Agreement. Done at Beijing, People’s Republic of China on June 29, 2015. https://www.aiib.org/en/about-aiib/basic-documents/_download/articles-of-agreement/basic_document_english-bank_articles_of_agreement.pdf
xvi З них два повні члени — Гонконг і Острови Кука — є несуверенними територіями, які входять відповідно до складу КНР і Нової Зеландії.
xvii Asian Infrastructure Investment Bank. (2026, May 29). Members and Prospective Members of the Bank. https://www.aiib.org/en/about-aiib/governance/members-of-bank/index.html
xviii AIIB. (2025). 2024 AIIB Annual Report and Financials. https://www.aiib.org/en/news-events/annual-report/2024/index.html
xix Піляєв, І. (2025). Потенціал азійських багатосторонніх банків розвитку для повоєнного відновлення економіки України. Економіка України, 68(09): 22-36. https://doi.org/10.15407/economyukr.2025.09.022
xx Asian Infrastructure Investment Bank. (2025, January 9). Bangalore Metro Rail Project. Project Summary Information. https://www.aiib.org/en/projects/details/2025/_download/India/AIIB-PSI-P000038-India-Bangalore-Metro-Rail-Project-Line-R6-Jan.-09-2025.pdf
xxi Dhingra S. (2023, September 8). The G20 spectacle and the domestic imperatives of Modi’s global ambitions. The Interpreter. Published Daily by the Lowy Institute. https://www.lowyinstitute.org/the-interpreter/g20-spectacle-domestic-imperatives-modi-s-global-ambitions
xxii Miller M. Ch. (2024, February 1). China and India Compete for Leadership of the Global South. The Council on Foreign Relations website. https://www.cfr.org/blog/china-and-india-compete-leadership-global-south