Президент України В. Зеленський представив у Верховній Раді "План перемоги". Загалом, план передбачає посилення України її союзниками до такої міри, щоб РФ погодилася на переговори на українських умовах. За словами В. Зеленського, «План перемоги» є містком для реалізації «Формули миру» (яка, по суті, передбачає капітуляцію РФ) і не допустить примусу України до несправедливого миру з РФ. Якщо все буде йти за «Планом перемоги», то війну можна буде завершити до кінця наступного року.
Основні пункти передбачають:
1.Геополітичний аспект. Запрошення (а не вступ) України до НАТО вже зараз. На думку Президента, це стане «фундаментом для встановлення миру». Таким чином, РФ буде завдано геополітичної поразки, якщо партнери виявлять рішучість і покажуть, як вони бачать Україну в «архітектурі безпеки» Європи.
2. Зміцнення оборони України (військовий аспект). Цей пункт включає продовження військових операцій на території РФ і зняття обмежень на удари західною зброєю по її території. Зокрема, це має негативно вплинути на громадську думку в РФ (російське суспільство повинне відчути наслідки війни на собі). Посилення систем ППО України, спільне з партнерами збивання російської авіації і ракет над Україною, створення безпольотної зони над західною Україною разом із Польщею та Румунією, надання партнерам доступу до розвідувальних даних, розширення використання українських ракет і дронів тощо.
3. Стримування (військовий аспект). Цей пункт передбачає розміщення на території України комплексного неядерного стримувального пакета (системи далекобійних ракет), який має захистити від агресії РФ і звузити її можливості.
4. Економічний аспект. Розвиток і зміцнення стратегічного економічного потенціалу України та посилення санкцій проти РФ. Фактично, він передбачає угоду між Україною та союзниками про спільну експлуатацію українських природних ресурсів в обмін на підтримку країни під час її відновлення.
5. Питання безпеки. Після закінчення війни українські військові можуть використовувати свій досвід для зміцнення оборони НАТО та Європи. Контингент США можуть замінити українські військові.
Реалізація перших 4-х пунктів має відбуватися під час війни й спрямована на її завершення. А реалізація 5-го пункту буде забезпечувати оборону вже після війни.
Як повідомили в Офісі Президента напередодні, план не озвучено повністю: додатки до документа (2-й, 3-й і 4-й пункти) не будуть обговорюватися публічно, оскільки вони стосуються «математичної військової складової» і містять секретні додатки, представлені західним союзникам (США, Великій Британії, Франції, Німеччині, Італії тощо).
Те, що «План перемоги» був презентований публічно, може свідчити про те, що його непублічне просування зазнало невдачі. Тепер це швидше не план, а стратегія, яка, в першу чергу, має політико-інформаційні цілі. З одного боку, команда Президента радикалізує свою публічну безкомпромісну позицію щодо завершення війни з РФ, намагаючись стабілізувати внутрішню ситуацію в Україні (посил для суспільства: «зради» немає). З іншого боку, це чинить тиск на союзників в інформаційному полі (маніпулюючи громадською думкою в країнах, де підтримка України залишається високою), перекладаючи на них відповідальність за можливі негативні наслідки у війні, якщо Україна не отримає належної підтримки. Зокрема, В. Зеленський сказав: «План перемоги залежить від партнерів. Підкреслюю, від партнерів, не від Росії. Ми, українці, разом із нашими партнерами повинні зробити так, щоб війна закінчилася не так, як хоче Путін. Ми всі маємо змусити Росію прийняти мир».
Після виступу Президента в Парламенті основні меседжі «Плану перемоги» стали публічно зафіксованими, що ускладнює їх можливе корегування в майбутньому.
Основною метою українського керівництва на цьому етапі є максимальне залучення західних союзників у війну проти РФ у військовому та фінансовому плані, не допускаючи при цьому будь-яких домовленостей між Заходом і РФ за спиною України в майбутньому. Однак зустріч партнерів у форматі «Рамштайн», де В. Зеленський планував презентувати свій «План перемоги», була скасована через неможливість присутності Президента США Дж. Байдена. Натомість було анонсовано окремий візит Дж. Байдена до Німеччини та його зустріч із канцлером ФРН О. Шольцем, Президентом Франції Е. Макроном і прем’єр-міністром Великої Британії К. Стармером. Ймовірно, засідання групи «Рамштайн» щодо України до виборів у США більше проводитися не будуть. Проведення Другого Глобального Саміту Миру також було відкладено на невизначений термін, оскільки організатори поки що не можуть вибрати правильну стратегію для його реалізації.
Таким чином, під час свого європейського візиту В. Зеленський прагнув презентувати «План перемоги» західним партнерам індивідуально. Загалом, велике турне Президента України Європою (відразу після візиту до США) було спробою мінімізувати негативні інформаційно-політичні наслідки перенесення засідання «Рамштайн», а також Другого Глобального Саміту Миру.
Команда В. Зеленського прагне переконати ключових європейських союзників — Німеччину, Францію та Італію — підтримати вступ України до НАТО та/або надати Україні далекобійну зброю для ударів по території РФ. Також ведуться спроби домогтися передачі заморожених російських активів і прискорити процес вступу України до ЄС. Окрім цього, докладаються зусилля для переконання Великої Британії першою надати Україні дозвіл завдавати ударів далекобійною зброєю по території РФ (наприклад, далекобійними модифікаціями Storm Shadow, як це було у випадку з постачанням танків Challenger та іншого озброєння) і підтримати вступ України до НАТО (для початку офіційного процесу). Однак питання вступу України до НАТО залишається досить проблематичним для західних союзників через позицію РФ і небажання наражати себе на ризик ескалації конфлікту з ядерною державою.
За підсумками великого турне В. Зеленського жоден із пунктів «Плану перемоги» офіційно не був підтриманий Білим домом або європейськими союзниками (хоча прямої відмови в їх реалізації також не пролунало). Ця ситуація може свідчити про те, що, найімовірніше, всі ключові рішення щодо України адміністрація Президента США відкладе до завершення виборів. Це також може означати, що США та Європа поки що не дійшли згоди щодо того, хто і як буде підтримувати Україну у фінансовому та військовому плані. Візит Дж. Байдена на зустріч у форматі «Рамштайн» міг би продемонструвати відсутність цих домовленостей, зафіксувавши кризу в переговорах.
Європейські чиновники заявили, що з початку війни надали Україні підтримку на суму в 120 млрд доларів, із яких 40 млрд доларів — це військова допомога. У США (республіканці) заявляють, що виділили не менше 150 млрд доларів.
На даний момент європейські еліти дають зрозуміти, що не готові повністю взяти на себе фінансування війни в Україні. Ймовірно, саме тому Україні погодили виділення 35 млрд доларів (це кредит, який береться під заставу заморожених російських активів), а не 50 млрд доларів, які були узгоджені G7 у червні цього року. Ці кошти виділяються Україні з урахуванням ризику того, що Європа може зазнати збитків на цю суму в разі розмороження російських активів у рамках можливих угод із РФ.
Все це може створити серйозну внутрішньополітичну кризу для команди В. Зеленського, оскільки це відбувається на тлі складної ситуації на фронті, де РФ веде активний наступ на Донецькому напрямку і контратакує в Курській області.
РФ буде намагатися витіснити війська України з Курського плацдарму максимально швидко до виборів у США, щоб вибити з рук українського керівництва козир у переговорах з новою Адміністрацією Президента США.
За даними української розвідки, російське командування планує відправити до Курської області північнокорейських військових. У збройних силах РФ на базі 11-ї окремої десантно-штурмової бригади формується спеціальний батальйон чисельністю до 3000 осіб.
КНДР перекидає свої війська до України на підтримку РФ відповідно до угоди про взаємну оборону між Пхеньяном і Москвою, яку було підписано в червні 2024 року.
Під час свого виступу у Верховній Раді Президент України В. Зеленський фактично звинуватив Північну Корею в тому, що вона приєдналася до участі у війні проти України. Інформаційно це також є додатковою спробою українського керівництва залучити західні країни до активніших військових дій в Україні, оскільки участь КНДР у війні може змінити баланс сил і призвести до поразки українських військ на окремих ділянках фронту, наприклад, у Курській області. Особливо, якщо контингент північнокорейських військ зросте до 10–50 тис. осіб.
Додатковій критиці з боку В. Зеленського піддалися Іран і КНР. Участь Північної Кореї у війні в Україні може стати початком формування антизахідної коаліції з участю цих країн і глибшим їх співробітництвом — так званої АнтиНАТО.
Наразі розгортання північнокорейських військ виглядає нечисленним. Стратегія Північної Кореї, вочевидь, більше зосереджена на отриманні тактичних і технічних знань, уникаючи при цьому масштабного втручання, яке могло б викликати міжнародне осудження чи політичні наслідки. Також обережна стратегія КНДР спрямована на запобігання поширенню іноземного впливу серед своїх військових, оскільки бойові умови в Росії чи Україні можуть призвести до посилення ідеологічної інакодумства після їх повернення до Північної Кореї.
Водночас безпосередня участь солдатів КНДР у бойових діях проти українських військ може надати їм цінний досвід сучасної тактики ведення війни (наприклад, ознайомлення з передовими ракетними системами та використання безпілотних літальних апаратів). Крім того, Росія може надати військову допомогу Північній Кореї, зокрема у створенні атомного підводного човна, що може суттєво порушити військовий баланс на Корейському півострові.
Під час контрнаступу РФ, що розпочався минулого тижня в Курській області, російські війська повернули понад 100 кв. кілометрів. ЗСУ втратили майже чверть усієї території, яку вони контролювали в Курській області у серпні — на піку вона становила близько 900 кв. км, з яких ще 330 кв. км знаходилися в сірій зоні (за даними DeepState). За інформацією ISW, бої в Курській області охоплюють територію близько 1160 кв. км.
Основне просування російських військ відбулося в Коренівському районі, в районі населених пунктів Ольгівка та Крем'яне. ЗСУ вийшли з н.п. Зелений Шлях, а в районі н.п. Новоіванівка тривають бої. DeepState також відзначив зменшення початково невеликої ділянки сірої зони на півдні Глушківського району в районі н.п. Веселе, розташованого на самій межі з Україною — з 50 до 36 кв. км. Таким чином, площа захопленої території в Курській області тепер становить близько 660 кв. км, а приблизно 360 кв. км залишаються в сірій зоні.
На Донецькому фронті, на Покровському напрямку російські війська захопили три населених пункти в районі м. Мирнограда — Миколаївку, Красний Яр та Крутий Яр. Миколаївка є останнім населеним пунктом перед м. Мирноградом. Росіяни також наступають на захід від н.п. Михайлівки та зайняли позиції на Селидівському заводі залізобетонних конструкцій біля шахти ім. Коротченка. Також під загрозою обвалу опинився так званий Нівельський виступ. У РФ заявили, що захопили село Островське, яке прилягає до східної околиці м. Курахове.
На Торецькому напрямку йдуть бої за м. Торецьк, російські війська вже захопили понад 50% міста.
Погіршується ситуація біля м. Часів Яр. РФ перетнули канал «Сіверський Донець — Донбас» південніше, де РФ захопили розвилку доріг, що ведуть у Часів Яр з м. Бахмута та м. Костянтинівки, а також північніше міста (в районах н.п. Калинівка та н.п. Григорівка).
На Запорізько-Донецькому напрямку відзначається просування РФ в н.п. Левадне в Запорізькій області, що знаходиться на захід від н.п. Велика Новосілка, а також вони наступають у бік н.п. Новодарівка.
З боку захопленого м. Вугледар російські війська розвивають наступ у бік н.п. Богоявленка та н.п. Золота Нива.
На Запорізькому напрямку російські атаки посилюються в н.п. Кам'янське та в районі Работиного.
На Куп'янському напрямку з боку н.п. Піщане російські війська практично вийшли до р. Оскіл, розділивши українське угруповання в цьому районі на дві частини — Куп'янську та Боровську.
Ще одним елементом кризи для команди Президента України В. Зеленського є альтернативні мирні ініціативи, які готують КНР та Бразилія, а також платформа «Друзів миру», яка об'єднує прихильників якнайшвидшого завершення війни в Україні. З 22 по 24 жовтня в Казані відбудеться саміт БРІКС, на якому КНР може представити свою концепцію завершення війни в Україні. За заявою китайської сторони, 13 країн підписали комюніке, засноване на мирному плані з шести пунктів, запропонованому китайською та бразильською сторонами. В Україні ініціативу «Друзів миру» сприймають здебільшого негативно. Зокрема, українська влада, як і частина західних еліт, вважає це спробою нав'язати вигідне для РФ припинення війни по поточній лінії фронту. Офіційно Україна продовжує наполягати на поверненні всіх захоплених територій у межах 1991 року. Ініціатива КНР фактично передбачає зупинку війни по лінії фронту.
Якщо КНР отримає широку підтримку своїм мирним пропозиціям, це може остаточно віддалити від України країни Глобального Півдня. Крім того, ініціатива «Друзів миру» може зрештою перерости в міжнародну мирну конференцію, ставши альтернативою Другому Глобальному Саміту Миру, організованому Україною та Заходом.
Як вже зазначалося раніше, загальна ситуація з мирними переговорами буде коригуватися залежно від результатів виборів у США. Зокрема, якщо стане зрозуміло, що перемагає кандидат від Республіканців — Дональд Трамп, то Україна, ймовірно, проведе Другий Глобальний Саміт Миру до виборів, щоб представити свої напрацювання новій адміністрації Д.Трампа. В іншому випадку КНР проведе його вже після виборів у США. Однак, якщо стане очевидно, що на виборах може перемогти кандидат від Демократів Камала Гарріс, то КНР, імовірно, проведе свій захід до виборів, а Україна — після.
З огляду на те, що Другий Глобальний Саміт Миру в українському форматі відкладений на невизначений термін, команда В. Зеленського неофіційно робить ставку на Камалу Гарріс. Водночас мирний процес все більше розділяється на два протилежних табори — Захід (Україна, США, союзники) і Схід (Китай, Росія, країни Глобального Півдня). Але цей процес може уповільнити свою поляризацію, якщо на виборах у США переможе Д. Трамп.
В Україні рейди воєнкомів ТЦК набули масового характеру. Майже в усіх регіонах країни, а також у великих містах (Київ, Харків, Львів, Одеса та ін.) воєнкоми проводять масштабні перевірки в публічних місцях — у торговельних центрах, ресторанах, на концертах, ринках, заправках тощо. Ці дії зазнали критики з боку громадських діячів. Представники влади пояснюють те, що відбувається, тим, що громадяни масово не оновили свої облікові дані — близько 6 млн людей. Крім того, більшість тих, хто оновили свої дані, мають бронь або право на відстрочку. Проте ефект від рейдів ТЦК дуже низький через фактор корупції. По суті, мобілізують лише 10-15% затриманих.
Тому, ймовірно, масові рейди ТЦК мають радше інформаційний характер і переслідують мету зберегти лояльність воюючої та пасіонарної частини суспільства (ловлять усіх, воювати будуть усі) з огляду на те, що норми про демобілізацію поки так і не прийняті. Також ці дії спрямовані на західних партнерів, від яких влада очікує посилення підтримки. Зокрема, так Україна демонструє, що вжила всіх залежних від неї заходів для посилення мобілізації. У зв'язку з проблемами поповнення армії знову активізувалися розмови про зниження віку мобілізації, який зараз становить 25 років. Але проти цього виступає сам Президент, що в цьому випадку вже є елементом піару та спробою завоювати симпатії іншої, немобілізованої частини суспільства.
Карти бойових дій.
Курська область.
15 жовтня.
5 жовтня.
Донецька область.
Соціологія.
Згідно з даними дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) від 20 вересня до 3 жовтня 2024 року, станом на вересень 2024 року рівень довіри до Президента В. Зеленського становить 59%, а недовіри — 37%.
Найбільше не довіряють Президенту в східній частині країни — 45%. На заході та півдні цей показник становить 38%, в центрі — 35%.
Загалом, показник довіри фактично не змінився з травня цього року. У лютому 2024 року рівень довіри до Президента становив 64% проти 35%.
До початку повномасштабного вторгнення в лютому довіра українців до Президента була рекордно низькою — 37%, а 52% говорили про недовіру. При цьому в вересні 2019 року В. Зеленському довіряли — 80% проти 9%.
Після початку великої війни в 2022 році рівень довіри до Президента рекордно зріс до 90% проти 7% (в травні 2022 року), і далі цей показник поступово знижувався.
Раніше КМІС публікував результати, згідно з якими 54% українців вважають, що Захід щиро хоче прийнятного для України результату завершення війни, а 38%, навпаки, вважали, що Захід втомився від України та тисне для укладення несправедливого миру.
Зазначається, що більше довіряють Президенту ті, хто вважає, що Захід хоче справедливого миру для України — 69% серед них довіряють, проти 29% недовіряючих.
Серед тих, хто вважає інакше, та тих, хто не зміг відповісти на це питання, 50% і 47% відповідно довіряють Президенту. Не довіряють — 48% і 42%.
Якщо об'єднати відповіді на обидва питання, ми можемо отримати матрицю сприйняття поточного контексту.
На одному полюсі будуть відчайдушні в Захід і в той же час недовіряючі Президенту — таких зараз 18%.
На протилежному полюсі — ті, хто вірить у підтримку Заходу і довіряє Президенту — таких зараз 37%.
Між ними — люди з проміжними позиціями, переважно це поєднання довіряють Президенту — відчайдушні в Захід або навпаки. Така матриця сприйняття пов'язана з іншими важливими поглядами.
В питанні про готовність до територіальних поступок найбільш готові до них — ті, хто скептично ставиться до Заходу і критично до Президента. В більшій мірі проти — ті, хто вірить у Захід і довіряє Президенту.
На жаль, КМІС не наводить результати електорального рейтингу В. Зеленського у випадку проведення президентських виборів.
Ми всі прекрасно розуміємо, що рівень довіри до Президента зовсім не відповідає готовності кожної окремої людини голосувати за нього на виборах. Оскільки одночасно громадяни можуть довіряти багатьом політикам і структурам, але на виборах проголосують за когось одного.
Більшість українців вважають, що в діяльності Уряду нічого не зміниться після недавніх кадрових змін — 74%. Очікують покращення діяльності Уряду — 12%, погіршення діяльності — 6%.
Серед тих, хто довіряє В. Зеленському, також більшість вважає, що нічого не зміниться в діяльності Уряду після останніх змін — 64%.
Очікує певного покращення ситуації — 19%, а 5% — погіршення.
Серед тих, хто не довіряє В. Зеленському, 88% вважають, що в діяльності Уряду нічого не зміниться, і тільки 7% вважають, що діяльність погіршиться. 3% вважають, що покращиться.
Якщо після повномасштабного вторгнення ставлення до Уряду України, як і до інших інститутів влади, значно покращилось, то в подальшому оцінки стали знижуватися, поступово повертаючись до довоєнного негативного рівня.
У травні 2024 року КМІС проводив для NDI опитування, за результатами якого лише 14% українців добре оцінювали діяльність Уряду за останній рік. Ще 34% оцінювали діяльність ні добре, ні погано, а 50% оцінили погано.
У ситуації, коли опція з виборами неможлива через війну (і неприйнятна для більшості населення), кадрові зміни в Уряді (серед іншого) повинні були «випустити пар» наростаючого невдоволення суспільства і внести «свіжість» у сприйняття. Але, як показують результати опитування КМІС, такий задум влади не зовсім спрацював.
Руслан Бортнік, Оксана Красовська, Андрій Тимченко
для Українського Інституту політики
