З НАГОДИ 30-РІЧЧЯ ДЕКЛАРАЦІЇ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ

ЗАРАДИ СПІЛЬНОГО МАЙБУТНЬОГО

16 липня виповнюється тридцять років з часу прийняття Декларації про державний суверенітетУкраїни. Час підвести підсумки того, яку державу побудували українці, отримавши від наших батьків 52 мільйонну, одну з найбільш промислово розвинутих і освічених країн Європи. Країна вже пройшла значний шлях іспитів на незалежність, самостійність, державну і громадянську зрілість. Вже сам факт існування незалежної української держави протягом трьох десятиліть є історичним досягненням. Українці довели, що спроможні боротись за свою країну і мають усі можливості побудувати благополучне та процвітаюче майбутнє.

Але маємо чесно подивитись правді в очі: сьогодні Україна – на межі. Замість територіального верховенства – незаконно анексований Росією Крим та спаплюжений гібридною війною Донбас. Замість економічної самостійності – повний економічний занепад, жебрацтво, ганебне місце найбіднішої країни Європи. Замість толерантного суспільства, сталого інклюзивного розвитку – засилля агресивного радикалізму. Замість безпечної країни – розгул криміналітету, корупції, безправ'я. Замість проголошених у Декларації принципів зовнішньої і безпекової політики – зовнішньополітичний глухий кут, відсутність справжніх союзників, небезпека повної маргіналізації на міжнародній арені.

Минулого року мирні устремління та віра у власні сили, бажання змін та оновлення об'єднали майже всю країну. На президентських виборах три чверті українців проголосували за нове бачення спільного майбутнього.

За рік, що пройшов після виборів, суспільна воля до миру не призвела до припинення війни. На Донбасі досі гинуть люди, відновлення суверенітету все ще далеко за горизонтом, а робота над поверненням анексованого Криму навіть не розпочалась.

З іншого боку все агресивнішою стає "партія війни", яка шантажує суспільство за допомогою радикальних акцій, заангажованих ЗМІ, примітивних інтерпретацій та псевдо-інтелектуальних пророцтв. Спроби публічного обговорення спільного бачення майбутнього країни, врегулювання конфлікту на Донбасі і повернення Криму зустрічають її агресивний опір, який лише підсилює їх антиподів – консервативну «партію реваншу». Складається враження, що властиві Україні толерантність, багатомовність, багатокультурність хочуть підмінити політичним егоїзмом, радикалізмом та неомілітаризмом.

Водночас жорстока багатовимірна світова криза лише загострює наші внутрішні проблеми. Україна зустріла цей виклик виснаженою, знекровленою, в стані внутрішнього розбрату та розчарування. Відсутність верховенства права, зневага до закону, сприйняття влади як приватного бізнесу, брак знань і відповідальності інституційно послабили Україну і ведуть до стану держави-невдахи у світоустрої ХХІ століття, сірої зони безпеки у центрі Європи.

Суспільно-політична модель останніх років – це шлях відсталої периферії з ризиками анархії та отаманщини. Економічна модель, що не подолала олігархічні монополії і базується лише на сільському господарстві, заробітчанстві і остаточному вичавлюванні соків із залишків радянської інфраструктури, – це шлях бідності і злиднів. Зовнішньополітична модель, яка базується на концепціях і парадигмах двадцятирічної давнини, не відповідає сучасним геополітичним реаліям, не може забезпечити ключові інтереси та потреби українського суспільства: безпеку і добробут.

Не можна допустити, щоби про нас колись у підручнику історії написали як про покоління Нової Руїни, з повною втратою довіри, з руйнацією колись потужної індустрії, з внутрішніми розколами, з черговою втратою державності і незалежності.

Рік тому Україна отримала унікальний шанс на новий старт. Але без нової, чітко сформульованої ідеології модернізації, україноцентризму та суспільної солідарності незабаром і цей шанс може бути змарнований.

Єдиний шлях для країни – консолідація і подолання внутрішнього розбрату. Потрібен загальнонаціональний інклюзивний діалог для визначення такого майбутнього України, яке є комфортним для усіх. Потрібна інтегральна державна політика національного консенсусу, а не метання між минулим і невідомим.

Бачення подальшого розвитку України має базуватися, як і тридцять років тому, на Декларації про державний суверенітет і принципах, що витікають з духу і букви цього документу.

1. Незалежність через спільні цінності та інтереси

Найвища спільна цінність – державність, суверенітет і територіальна цілісність у кордонах 1991 року. Саме від цього, а не від постійно змінюваних внутрішньо- чи зовнішньополітичних орієнтирів, має відштовхуватися уся державна політика. Зовнішньо- та внутрішньополітичні цілі та завдання мають підпорядковуватися національним інтересам, а не навпаки. Маємо покладатися лише на власну державу, цінності та інтереси українського суспільства, колективний інтелект та багатовікові традиції мирного співжиття.

2. Соборність через порозуміння.

Різна історія, мови, релігії, культури – це не лінії поділу, а цивілізаційна перевага, ресурс взаємозбагачення та осучаснення. Історія України героїчна та трагічна. Це минуле, за яке нам не соромно, яке має безліч підстав для гордості. В українській історії знайдеться місце і для УНР, і для УРСР. Треба прийняти усю багатоманітність нашої історії, як і усю багатоманітність нашого сьогодення. Ті, хто не побудував нічого, не мають морального права зносити пам'ятники минулого. Не треба виривати то одні, то інші сторінки української історії на догоду політичній кон'юнктурі. Усі культури та мови мають право на гідне місце, повагу і розвиток. Диктат, тиск щодо мови чи релігії неприпустимий, будь-які рішення на рівні держави, регіонів чи громад щодо освіти чи культури мають базуватися на діалозі і взаємоповазі. Меншини мають бути захищені, а будь-які спроби утиску їхніх прав – каратися. Нам потрібна інклюзивна модель розвитку – зафіксована у Конституції гарантія кожного на індивідуальні та колективні права, які ніхто не може обмежити.

3. Заможність через модернізацію та сучасну інноваційну економіку.

Потрібне державне стратегічне планування відновлення власної економіки. Український уряд єдиний може мобілізувати суспільні ресурси для побудови нових виробництв, галузей економіки, робочих місць і гідних зарплат. Солодкі казки про чарівну руку ринку спільно з корупцією, монополіями олігархів і слабкою державою врешті-решт довели економіку до банкрутства, вбили виробництво, а з вчених, інженерів, лікарів, учителів зробили збирачів полуниці в сусідніх країнах. Україна нічим не зобов'язана нікому, окрім власних громадян. І, якщо потрібно здійснювати жорсткі кроки по обмеженню шкідливого імпорту чи експорту національного багатства, влада має без сумнівів це робити. Уряд зобов'язаний дбати про власних громадян, яким потрібні робочі місця і сприятливі умови для ведення власної справи, а не радіти і сприяти успіхам чужих економік. Саме зараз, в умовах жорстокої світової кризи, настав час для реалізації великих національних проектів, створення потужних вертикально інтегрованих національних компаній, будівництва. Потрібен здібний і професійний уряд національної довіри з мандатом легітимності від усього суспільства. Головне завдання влади – сприяти економічному розвитку, забезпечувати умови для її прогресивного, своєчасного технологічного оновлення і здатності до "національних проривів".

4. Державність через чесність і справедливість.

Державна служба, суд і поліція мають включати максимальні елементи діджиталізації, реальної децентралізації й регіоналізації, виборності та ротації посадових осіб. Поліція, прокуратура, суд мають перестати бути приватним бізнесом тих, хто дорвався до влади, і символом держави, вкраденої у громадян. Необхідно нарешті покласти край контрабанді, кришуванню незаконного видобутку бурштину і інших природних багатств, функціонуванню підпільних казино, поліцейській чи прокурорській неефективності, телефонному праву. Держава повинна повернути собі монопольне право на застосування сили, приборкавши банди, які під різним прикриттям сіють хаос і беззаконня. Державні інституції мають наблизитися до людей, наприклад Львів, Одеса, Харків чи Дніпро вже давно готові стати парламентськими, суддівськими чи міністерськими центрами.

5. Соціальна держава через прогресивну модель розвитку.

Високі соціальні стандарти та подолання бідності, соціальні інвестиції в людський капітал можливі лише завдяки пришвидшеному розвитку освіти, науки і технологій, охорони здоров'я та культури. Кошти для такої моделі може згенерувати швидке зростання національного ВВП шляхом деолігархізації економіки та подолання її "тіньової" складової, нещадної боротьби з корупцією, легалізації національних капіталів. Деолігархізація можлива через демонополізацію, держава зобов'язана ефективно запровадити антимонопольне законодавство, не захищати приватні ренти і монополії, а забезпечувати справедливий розподіл національного багатства.. Оподаткування має бути чесним і стимулювати капітал заходити в Україну, а не тікати за кордон.

6. Мир через реінтеграцію.

Донбас і Крим є невід'ємними складовими України, а не "лугандонія" і не "мордор". Це – конституційні українські території. А громадяни України, які там проживають, – не вороги, а заручники збанкрутілих політиків і слабкої держави. Маємо щодня боротися за повернення людей і територій через реінтеграцію і миробудівництво. Уся внутрішня і зовнішня політика має бути підпорядкована цій меті. Мова ненависті, комплекси меншовартості, пост-конфліктні травми не мають зацькувати здоровий глузд. "Ультиматуми" і штучні "червоні лінії" – шлях до втрати територіальної цілісності, подальшої дезінтеграції та маргіналізації країни. Україна відновить свою цілісність у кордонах 1991 року лише за умови випереджальної, ініціативної та прагматичної миротворчої політики, що затверджує новий "Український світ" в єдиному національному просторі економіки, права, культури та соціальних стандартів.

7. Нова україноцентична зовнішня політика

має захищати власних громадян і власні політичні та економічні інтереси. Потрібна зовнішня політика, яка відповідає викликам ХХІ століття, з чіткими константами: національні інтереси, захист українських громадян, інтереси української економіки, безпека українських кордонів. Усе інше – інструментарій, який має підпорядковуватися цим константам. Україні потрібні домовленості, які роблять її економіку сильнішою, а не перетворюють у звалище відходів і сировинний придаток. Українська держава не має бути підстилкою для одних, розмінною монетою для інших і полем бою для них усіх. Маємо покладатися лише на себе, на українську дипломатію та армію, український народ і громадянське суспільство. Європейська ідентичність України – це не агресивність і конфліктність всередині і назовні, а сильна економіка, заможні громадяни, держава, яка здатна як захиститись, так і домовитись і виконати взяті зобов'язання.

На цих засадах потрібні інклюзивний національний діалог, національне примирення та солідарність. Потрібна перемога, яка не веде до поразки іншого. Потрібне майбутнє, де є місце кожному – а не лише обраним чи найбільш агресивним. Лише таким може бути нове бачення великої, заможної, толерантної і привабливої суверенної Української держави.

Декларація про державний суверенітет України стала історичною віхою, заклала фундамент українського державотворення. Тому в день 30-річчя Декларації започатковуємо «Ініціативу 16 липня» і закликаємо до загальнонаціонального інклюзивного діалогу й спільних дій заради успішного майбутнього України.

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1990, N 31, ст.429)

Верховна Рада Української РСР,

виражаючи волю народу України,

прагнучи створити демократичне суспільство,

виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини,

шануючи національні права всіх народів,

дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України,

визнаючи необхідність побудови правової держави,

маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України,

ПРОГОЛОШУЄ

державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

I. САМОВИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення.

Українська РСР здійснює захист і охорону національної державності українського народу.

Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угруповань чи окремих осіб переслідуються за законом.

II. НАРОДОВЛАДДЯ

Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України.

Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці.

Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української РСР.

Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР. Жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України.

III. ДЕРЖАВНА ВЛАДА

Українська РСР є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя.

Українська РСР забезпечує верховенство Конституції та законів Республіки на своїй території.

Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.

Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів здійснюється Генеральним прокурором Української РСР, який призначається Верховною Радою Української РСР, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний.

IV. ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Українська РСР має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства СРСР.

Підстави набуття і втрати громадянства Української РСР визначаються Законом Української РСР про громадянство.

Всім громадянам Української РСР гарантуються права і свободи, які передбачені Конституцією Української РСР і нормами міжнародного права, визнаними Українською РСР.

Українська РСР забезпечує рівність перед законом усіх громадян Республіки незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Українська РСР регулює імміграційні процеси.

Українська РСР виявляє турботу і вживає заходів щодо охорони і захисту інтересів громадян Української РСР, які перебувають за межами Республіки.

V. ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВЕРХОВЕНСТВО

Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території.

Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди.

Українська РСР самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій Республіки та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.

VI. ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ

Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах.

Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.

Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Українська РСР має право на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу Республіки.

Вирішення питань загальносоюзної власності (спільної власності всіх республік) здійснюється на договірній основі між республіками - суб'єктами цієї власності.

Підприємства, установи, організації та об'єкти інших держав і їхніх громадян, міжнародних організацій можуть розміщуватись на території Української РСР та використовувати природні ресурси України згідно з законами Української РСР.

Українська РСР самостійно створює банкову (включаючи зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет, а при необхідності впроваджує свою грошову одиницю.

Вищою кредитною установою Української РСР є національний Банк України, підзвітний Верховній Раді Української РСР.

Підприємства, установи, організації та виробничі одиниці, розташовані на території Української РСР, вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних надходжень, а також сплачують податки до місцевих бюджетів.

Українська РСР забезпечує захист всіх форм власності.

VII. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА

Українська РСР самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів.

Українська РСР має свою національну комісію радіаційного захисту населення.

Українська РСР має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці.

Українська РСР дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління.

Українська РСР має право на відшкодування збитків, заподіяних екології України діями союзних органів.

VIII. КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК

Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.

Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя.

Українська РСР виявляє піклування про задоволення національно-культурних, духовних і мовних потреб українців, що проживають за межами Республіки.

Національні, культурні та історичні цінності на території Української РСР є виключно власністю народу Республіки.

Українська РСР має право на повернення у власність народу України національних, культурних та історичних цінностей, що знаходяться за межами Української РСР.

IX. ЗОВНІШНЯ І ВНУТРІШНЯ БЕЗПЕКА

Українська РСР має право на власні Збройні Сили.

Українська РСР має власні внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді Української РСР.

Українська РСР визначає порядок проходження військової служби громадянами Республіки.

Громадяни Української РСР проходять дійсну військову службу, як правило, на території Республіки і не можуть використовуватись у військових цілях за її межами без згоди Верховної Ради Української РСР.

Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

X. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.

Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

***

Відносини Української РСР з іншими радянськими республіками будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи.

Декларація є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод. Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для укладання союзного договору.

м. Київ,
16 липня 1990 року
№ 55-XII Прийнята Верховною Радою Української РСР