«Прибалтійський варіант»

Друзі, у мене часто запитають «Яким буде мир?» І це значний прогрес у порівнянні з «Коли закінчиться війна?»)

З точки зору розвитку подій ключові принципи мирного врегулювання уже вірогідно сформувалися. А ситуація навколо, Україна, можливо, йде саме за «прибалтійським сценарієм» - укладення угоди про припинення бойових дій (формальної чи неформальної, прямої чи за участі посередників) та перенесення вирішення питань належності територій з військової до політико-дипломатичної сфери, починаючи з 2025 року.

Хоча саме для України цей сценарій в чомусь буде і «грузинським».

При цьому посередники (США, КНР, Франція, Німеччина, тощо чи СБ ООН) та РФ можуть надати Україні гарантії безпеки нейтральної країни. Формально це може бути рішення СБ ООН для України як держави, але не загалом для міжнародно-визнаної території.

Нагадаю, що за схожим алгоритмом США ніколи не визнавало анексії країн Балтії з боку СРСР в 1939-1940 рр., що після розпаду СРСР і відновлення їх незалежності, дозволило прийняти ці країни в НАТО та ЕС. Разом з тим між США та СРСР було укладено тисячі міжнародних угод та домовленостей, а країни навіть були союзниками в Другій Світовій війні.

Головна ж перевага цієї моделі в тому, що вона дозволяє усім сторонам оголосити про перемогу (чи поразку противника).

Для США це дає можливості:

  • Уникнути впливу вірогідного російського наступу на територію України в 2024-мц році на американські вибори (листопад 2024) чи подальші політичні процеси, та захистити своїх союзників Європі;

  • Значно знизити фінансовий тягар підтримки України;

  • Заявити про нанесення поразки РФ - про те, що агресор - РФ не досягнула своїх геополітичних цілей (листи РФ до США і НАТО з вимогою фактичного розподілу сфер впливу у Східній Європі і на пострадянському просторі) і її спроба кинути виклик американополярному світу провалилась;

  • Продовжити трек на посилення безпекової, політичної та економічної залежності Західного Світу від США, й зростання витрат в цій сфері з боку союзників;

Для РФ:

  • Заявити про перемогу над Заходом;

  • Стабілізувати ситуацію напередодні президентських виборів в РФ (березень 2024) та піти на них з Перемогою;

  • Досягнути головної інформаційної цілі - нерозміщення західних військових баз на території України (нейтрального статусу);

  • Утримати захоплені території та «сухопутний міст в Крим»;

  • Розпочати переговори про поступове зниження санкційного тиску та розмороження активів.

Для України:

  • Зафіксувати факт збереження державності, припинення виснажуючої війни;

  • Укласти реальних гарантій безпеки в тому числі у формі колективної оборони замість нинішнього «нічого» чи «обіцянок допомагати»;

  • Підвищити геополітичний статус країни з нинішнього «позаблокового» до міжнародно-визнаного «нейтрального»;

  • Отримати кошти на економічне та соціальне відновлення від країн учасниць Угоди (в т.ч. «компенсації/допомоги» від РФ);

  • Підтвердити відсутність формальної відмови від повернення окупованих територій (юридичне збереження принципу територіальної цілісності), й продовжити боротьбу за них дипломатичним шляхом в очікуванні нового періоду політичної нестабільності в РФ;Виграш у

  • часі, необхідному для відновлення і посилення безпеки. У нас знову (як з 2014по 2022 рр.) буде час для того щоб посилювати свою державу й армію, оплакати усіх своїх загиблих … Скільки цього мирного часу буде – знову буде залежати від політиків.

Для ЄС:

- ідновлення військової безпеки та зниження фінансового тягарю;

  • Стабілізації внутрішньої політичної ситуації (уникнення «правого припливу»);

  • Повернення на трек економічного розвитку (доступу до дешевих російських ресурсів);

  • Зниження впливу США.

Для КНР:

  • Зниження санкційних та інших ризиків міжнародної торгівлі;

  • Зниження впливу США в Європі;

  • Можливості участі в відновленні України та використання її в якості китайського торгового хабу в регіоні.

Мир буде збалансованим та компромісним, враховуватиме інтереси усіх сторін. Хоч і точка рівноваги в цьому балансі залежить сьогодні від фінальної ситуації на фронті та мистецтва політиків.


 

Руслан Бортнік,

директор Українського Інституту політики