На сьогодні Китай переживає свій “золотий вік” на шляху до своєї геополітичної мети – “великого єднання” (датун, або 大同). Ця концепція передбачає мирне співіснування народів світу. В першу чергу, Китай впевнений у тому, що забезпечить собі процвітання при такій моделі, бо має майже монопольну роль у виготовленні електроніки у світовому масштабі. Окрім власне збирання електроніки, Китай також монополіст по покладам рідкоземельних металів, без яких також неможливе виробництво сучасної електроніки.
Головне досягнення Компартії Китаю – виведення 600 млн китайців з бідності за час існування Китайської народної республіки (з 1949 року). Це найбільший стрибок добробуту за всю історію людства. На початку ХХІ століття економіка Китаю росла на рівні 10 відсотків на рік – небувалий темп розвитку, котрий, щоправда, останнім часом уповільнився. Проте неможливо не звернути увагу на ріст добробуту звичайних китайців. Залучення іноземних виробництв і технологій значно зекономило Китаю час і ресурси на розробку власних технологій.
Китай є лідером по патентам на різноманітні винаходи у світі. Єдиним конкурентом у цьому питанні залишаються США. Країна наблизилася впритул до створення квантового зв’язку, а оволодівши тенологією зв’язку 5G перейшла до розробки технології 6G, що вже матиме швидкість передачі інформації до 1 терабайту на секунду.
Китай працює над убезпеченням власних торгових маршрутів як у випадку побудови “намиста перлин” – системи пунктів вздовж морського торговельного шляху з Китаю до Європи. Країна має військову базу в африканській країні Джибуті, що знаходиться поблизу Червоного моря.
Китай налаштований інвестувати в торгову інфраструктуру по всьому світу, зокрема у Європі, на прикладі грецького порту Пірей та балканських країн, де Китай допомагає будувати залізницю із Сербії до Угорщини.
На відміну від МВФ, Китай не оголошує політичних умов, коли кредитує ті чи інші країни.
Стосовно внутрішньої економіки, Китай заохочує приватну підприємницьку ініціативу, як на прикладі створення дрібних підприємств, так і на рівні заохочення населення до інвестицій в економіку через купівлю цінних паперів на фондовому ринку Китаю.
Нещодавно країна інвестувала 125 млрд доларів у досягнення так званого суверенітету у сфері апаратного забезпечення (hardware), особливо що стосується наздоганяння США стосовно мікропроцесорів останніх поколінь, бо Китай на даний момент все ще відстає від Сполучених Штатів, бо має менш досконалі мікропроцесори, які здатен виготовляти самостійно.
На жаль, західні медіа часто демонізують Китай, як у випадку так званого “соціального рейтингу”, котрий насправді діє і в інших країн у вигляду кредитної історії. Нещодавно прем’єр Канади Трюдо по суті оголосив готовність впровадити такий же соціальний рейтинг як у Китаї, котрий означатиме деякі бонуси для людей з високим соціальним рейтингом, наприклад, такі люди зможуть взяти іпотеку під більш низький відсоток, аніж решта людей. Тобто у самій ідеї соціального рейтингу немає нічого поганого, але західні медіа все одно демонізують Китай.
Ще один пункт демонізації Китаю західною пресою – система відеоспостереження в країні, проте найбільша кількість камер на душу населення у Лондоні, а не у китайському місті. Знову маємо політику подвійних стандартів щодо висвітлення тих чи інших аспектів людського життя.
Згадуючи про 600 млн китайців, що подолали бідність завдяки керівництву Компартії Китаю, варто згадати також про 300 млн так званого середнього класу, який також наразі має достойний рівень благополуччя. Через це ще однією амбіцією Китаю є хоча б частковий відхід від експортної моделі економіки до самодостатності китайського внутрішнього ринку, адже Китай опирається на майже півтора мільярди власного населення, а значить – робочої сили і одночасно споживачів товарів і послуг. Якщо зважити, що населення всього Євросоюзу і США десь близько 800 млн людей, тобто майже вдвічі менше, аніж населення Китаю, то теоретично можливо створити настільки самодостатній внутрішній китайський ринок, який би одночасно і переходив би дедалі далі від промислової до постіндустріальної моделі, економіки сфери послуг, а виробництво, де це доцільно, можна переносити в інші країни світу. Зокрема, відомі випадки аутсорсингу виробництва взуття до Африки. Таким чином Китай досягне моделі так званого “золотого мільярду”, але без колоніальних війн чи работоргівлі, як це було у випадку розвитку Західної цивілізації.
Одним із ключів до досягнення такої мети, але без вдавання до насильства за західним зразком є, на нашу думку, один із принципів конфуціанської етики, що відрізняє китайську культуру від західної – “синівська шанобливість” (孝), що відображає здатність китайського народу до дисципліни, поваги і самовідданої праці через повагу до старших, починаючи зі старших у власній сім’ї і закінчуючи старшими на державному рівні – тобто сприйнятті Китаю і його народу як великої сім’ї, де керівництво виконує роль батьків, як заповідав Конфуцій.
Китай справді має шанс продемонструвати цілком іншу модель глобалізації, що заснована на інших принципах, аніж західна. Як сказав президент Сі Цзіньпін під час одного зі своїх виступів, Китай виступає за економічну глобалізацію і вільний конкурентний ринок, але ми живемо в такий час, що вже США почали частково закриватися від Китаю, особливо починаючи з президентства Трампа, котрий почав проти Китаю так звану “торговельну війну”, що означала підняття ввізних мит на ряд китайських товарів, зокрема у галузі металургії. Тобто лідер вільного ринку – США – самі почали відступати від тих принципів, які проголошували.
Андрій Тімченко для УІП
