Результати Глобального саміту миру, який пройшов на цих вихідних у Швейцарії (15-16 червня), дають підстави припускати, що Україна та союзники можуть розпочати переговорний процес і створюють для цього необхідні умови. Саміт був організований за підтримки європейських союзників України, включаючи лідерів Європейської Комісії, а також Німеччини, Франції, Нідерландів та інших країн. Проте захід не пройшов у повній відповідності до планів України. На саміті були відсутні президент США Джо Байден (його замінила віце-президент Камала Харріс), представники Китаю та лідери країн Глобального Півдня, що дещо знизило статус мирного заходу. У результаті план залучення більшості країн світу, включаючи Глобальний Південь, не вдалося реалізувати, а участь лише 57 лідерів держав викликала розчарування в Україні.
Всього в Глобальному саміті миру фактично брали участь 100 учасників. 92 країни та 8 організацій. 57 країн були представлені главами держав або урядів. 30 країн - на рівні міністрів. 5 - на рівні радників. На саміті були присутні 4 країни з 9 країн БРІКС (Бразилія, ОАЕ, Індія, ПАР), жодна з них не підписала підсумкове комюніке.
Учасники саміту обмежилися затвердженням лише трьох пунктів "формули миру" В. Зеленського: 1) ядерна безпека; 2) глобальна продовольча безпека; 3) звільнення всіх військовополонених. До речі, ніщо не заважало Україні повернутися до повного розгляду «формули миру» В. Зеленського з десяти пунктів після того, як більшість країн Глобального Півдня відмовилися брати участь у саміті, а основними учасниками стали країни "колективного Заходу" або їхні союзники. Необхідність у компромісі практично відпала.
На саміті не обговорювали такі важливі елементи «формули миру», як виведення російських військ з усієї території України, виплата репарацій тощо. Покарання російських військових злочинців також може означати, що Україна та її союзники вирішили не встановлювати ці обмеження («червоні лінії») для майбутніх переговорів. Це означає, що жодних серйозних обмежень і ультиматумів, незважаючи на політичну риторику, яка звучала на саміті, для майбутніх переговорів немає.
Спільне комюніке про основи миру підписали представники 79 країн і 5 організацій. Серед країн-підписантів більшість становлять країни т. зв. "колективного Заходу" — це США та союзники (Великобританія, Канада, Австралія, Євросоюз, Японія тощо), країни Латинської Америки (Аргентина, Чилі, Уругвай, Сурінам, Еквадор тощо), африканські країни (Сомалі, Гана, Кот-д'Івуар тощо). Окремо можна відзначити Сербію, Угорщину, Туреччину (умовні "союзники" РФ).
Організації: Рада Європи, Європейська комісія, Європейська рада, Європейський парламент, Організація американських держав (приєдналася до мирної декларації вже після саміту).
Не підписали комюніке 15 країн-гостей саміту: Ватикан, Вірменія, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Бразилія, Індія, ПАР, Таїланд, Бахрейн, Індонезія, Лівія, Мексика, Колумбія (представники якої на саміт не потрапили), Ірак та Йорданія (відкликали свої підписи).
Організації: ООН (спостерігач), ОБСЄ, Константинопольський патріархат (спостерігач).
Є дві ключові причини, чому багато країн не відвідали саміт або відвідали, але не підписали підсумкове комюніке Глобального саміту миру:
Ці країни не поспішають ставати союзниками України, а хочуть зберегти нейтральний статус. Вони не хочуть підтримувати Україну без будь-яких поступок, вигідних для себе. Вони продовжують торгуватися щодо своєї ролі та своєї можливої підтримки тієї чи іншої моделі мирного врегулювання — української, китайської, турецької, російської або будь-якої іншої.
На позицію цих країн впливає позиція КНР та РФ, які через свої дипломатичні та економічні канали намагаються максимально блокувати спроби України просувати свої мирні наративи.
Повертаючись до розгляду прийнятого на саміті документа, важливо зазначити, що там сформульовано пропозицію про те, що досягнення миру вимагає діалогу між усіма сторонами конфлікту. "Ми вважаємо, що досягнення миру вимагає залучення та діалогу між усіма сторонами. Тому ми вирішили в майбутньому прийняти конкретні заходи у вищезазначених сферах з подальшим залученням представників усіх сторін", — йдеться в тексті Спільного комюніке про основи миру. Таким чином, Президент України В. Зеленський, спираючись на широку міжнародну коаліцію і на позицію інших країн (міжнародну спільноту), задекларував у підсумковому документі саміту можливості і навіть необхідність ведення переговорів з Росією.
Фактично це може означати, що Україна та її союзники створюють "вікно можливостей" для переговорів з РФ. Така постановка питання (зі спиранням на Комюніке Саміту) певною мірою обходить Указ Президента В. Зеленського №679/2022 і рішення РНБО України від 30 вересня 2022 р., якими констатувалась неможливість проведення переговорів з президентом РФ В. Путіним.
З іншого боку, звертає на себе увагу, що в підсумковому тексті Спільного комюніке про основи миру війна РФ проти України названа саме «війною» (під чим вже підписалися 79 країн світу): «Війна Російської Федерації проти України продовжує викликати масштабні страждання людей і руйнування, а також створювати ризики та кризи з глобальними наслідками для світу», — йдеться на початку тексту. Нагадаємо, що РФ називає війну в Україні т. зв. «СВО», а КНР — конфліктом.
Депутат Верховної Ради від «Слуги Народу» Олександр Мережко заявив, що в комюніке чітко йдеться про війну РФ проти України. Тобто це не якась незрозуміла "українська криза", а саме війна. По суті, це широке визнання світом факту вчинення Росією такого злочину, як агресивна війна.
Навіть у резолюціях Генеральної Асамблеї ООН (A/RES/ES-11/1 від 02.03.2022 і A/RES/ES-11/6 від 23.02.2023), на які посилаються в тексті Спільного комюніке про основи миру, уникали застосовувати слово "війна" безпосередньо до РФ. Там війну РФ в Україні переважно називали "агресією проти України". У тексті ж прийнятого на саміті документа вже прямо зазначено: "Війна Російської Федерації проти України...".
Схоже, що Україна та західні країни поки не відходять від своєї загальної лінії переконань, але вже допускають діалог з Москвою, хоча і з застереженнями. Про це ж заявив і глава МЗС України Д. Кулеба після саміту. "Ідея в тому, щоб наступний саміт став завершенням війни. І, звичайно, нам потрібна за столом переговорів і інша сторона. Це очевидно, що для завершення війни потрібні обидві сторони. Рано чи пізно з Росією необхідно буде розмовляти. Звичайно, ми прекрасно розуміємо, що прийде момент, коли потрібно буде говорити з РФ", — сказав Д. Кулеба.
Звичайно, не можна виключати, що підсумковий текст Спільного комюніке про основи миру — це лише хитра політична позиція українського уряду та його союзників, метою якої все ж є спроба залучити на наступний Глобальний Саміт Миру, який може відбутися вже через кілька місяців (за словами Президента України Володимира Зеленського), країни глобального Півдня і втягнути їх у свою політичну та інформаційну повістку.
Поки невідомо, чи буде цей саміт якось пов'язаний з мирним заходом, який планує провести КНР. Але Президент В. Зеленський явно намагався зберегти можливості для розвитку подальшого конструктивного діалогу з КНР. Можливо, саме тому В. Зеленський, виступаючи на фінальній пресконференції за підсумками Глобального Саміту миру, заявив, що не вважає Китай ворогом і що Україна хотіла б, щоб Китай був другом. Президент також, певною мірою, виправдовувався за свої попередні висловлювання про те, що КНР є інструментом у руках Росії, і виражав образу за те, що КНР впливав на позицію інших країн щодо неучасті в глобальному саміті. «Але ми хочемо, щоб Китай поважав і нашу територіальну цілісність. Я вважаю, що Китай має вплив на Росію і міг би допомогти нам», — сказав В. Зеленський.
Перспективи, які будуть вибудовуватися навколо України, значною мірою визначать її можливість позитивно для себе вплинути на позицію невизначених країн для проведення другого Глобального саміту миру. Багато що залежатиме, зокрема, від ситуації на фронті, чи зможе Україна відвоювати свої території чи почне втрачати нові; від результатів американських виборів, хто врешті-решт переможе — Д. Байден чи Д. Трамп; від геополітичної кон'юнктури, від формування чи неформування російсько-китайського блоку.
Багато також залежатиме від того, який мирний план Україна і союзники підготують за підсумками проведення першого Глобального саміту, наскільки він буде реалістичним і компромісним порівняно з пропозиціями КНР та інших країн. Не виключено, що для переговорів з РФ (або можливих домовленостей з нею) в майбутньому буде залучено формат «зернової угоди» — за допомогою країн-посередників.
Виходячи з останньої заяви заступника керівника Офісу Президента України І. Жовкви про те, що на другому Саміті миру розглядатимуться всі 10 пунктів "формули миру" В. Зеленського, можна припустити, що залучення невизначених країн у мирний процес українського формату в перспективі може ускладнитися.
Зі свого боку РФ публічно демонструє, що підвищує ставки і радикалізує свою позицію щодо можливого мирного договору з Україною. Так, напередодні Глобального саміту миру (14 червня), президент РФ В. Путін озвучив офіційні пропозиції Кремля щодо припинення війни з Україною. В. Путін висунув умови-ультиматуми, які стосуються припинення вогню і початку переговорів. По своїй суті вони означають капітуляцію України та її відмову від п'яти своїх областей. В. Путін зазначив, що "мова йде не про заморожування конфлікту, а про його повне припинення". Так, для запуску цього процесу РФ вимагає, щоб Україна вивела свої війська з усіх територій Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, про анексію яких РФ заявила восени 2022 року. Також Україна повинна відмовитися від вступу до НАТО.
Наступні умови стосуються вже самого переговорного процесу (якщо він почнеться):
1. Нейтральний, позаблоковий, без'ядерний статус України, її "демілітаризація та денацифікація". У цьому контексті В. Путін згадав забезпечення прав російськомовних українців.
2. Скасування санкцій проти РФ (відповідно, в переговорах мають брати участь і західні країни).
3. "Нові кордони" РФ з Кримом, Донецькою, Луганською, Запорізькою та Херсонською областями мають бути зафіксовані міжнародними договорами.
4. РФ готова до переговорів з усіма країнами, включаючи Європу (яку В. Путін закликав налагоджувати відносини). В. Путін заявив, що Росія "робить ще одну реальну мирну пропозицію", але якщо ці умови Україна і західні країни не приймуть, то подальші умови будуть вже іншими, оскільки "ситуація на полі бою змінюється не на користь України".
Цілком очікувано, що ультиматум з боку РФ був відхилений як Україною, так і більшістю західних країн. Висування завищених умов для миру Україні з боку РФ може означати як загальне підвищення градусу ескалації війни, так і навпаки — виступати стартовою позицією для торгу в переговорному процесі.
Так, на наступний день після заяв заяв В. Путіна, 15 червня газета «Нью-Йорк Таймс» (не виключено, що за сприяння російської сторони) вперше публікує повний варіант проєкту Стамбульської мирної угоди між Україною та Росією (його розглядали, але так і не прийняли навесні 2022 р.).
Принципові моменти, які обговорювалися на переговорах:
●Україна стає нейтральною державою.
●Україна пропонувала, що ніколи не вступить до НАТО чи інших альянсів.
●Україні дозволялося вступити тільки до ЄС.
● Гарантами безпеки нейтральної України стають постійні члени Ради Безпеки ООН — Велика Британія, Китай, РФ, США і Франція. Росія пропонувала додати до них Білорусь, Україна — Туреччину. Держави-гаранти зобов'язувалися надати збройну підтримку Україні у разі нападу на неї.
●Обидві сторони погодилися виключити Крим із договору, залишивши його під окупацією Росії, але без визнання цього Україною. Дві країни погодилися "вирішити питання, пов'язані з Кримом" через 15 років.
●Питання Донецької та Луганської областей, ряд ЗМІ писали, що це питання вирішили винести на особисту зустріч Зеленського і Путіна. Щодо Херсонської та Запорізької областей, то, як заявив Путін, він був готовий вивести звідти російські війська.
●Росія вимагала від України зробити російську мову державною.
●РФ вимагала скасування всіх санкцій.
●Засудження нацизму у всіх його проявах і скасування низки законів та нормативних актів (зокрема, щодо ролі ОУН-УПА та статусу їх ветеранів). Україна цей пункт також не приймала.
●Сторони обговорювали обмеження чисельності української армії та її озброєння.
Не виключено, що публікація Стамбульських угод мала виступити як порівняння та позитивна альтернатива після ультиматуму, озвученого В. Путіним. Загалом, це може свідчити про те, що Стамбульський варіант миру ще залишається на розгляді частини світових еліт.
Президент України В. Зеленський та Президент США Д. Байден підписали двосторонню угоду з питань безпеки на кулуарах зустрічі G7 в Італії (13-15 червня). Угода зобов'язує США протягом 10 років продовжувати підготовку українських збройних сил, розширювати співпрацю у виробництві озброєння та військової техніки, продовжувати надавати військову допомогу та розширювати обмін розвідувальними даними. Угода не буде ратифікована Конгресом, що означає, що будь-який наступний Президент США зможе її скасувати. Нагадаємо, що Д. Трамп часто висловлював скептицизм щодо підтримки України, заявляючи, що «здатен припинити війну протягом 24 годин».
Радник Білого дому з питань національної безпеки Джейк Салліван повідомив, що завдяки двосторонній угоді США також забезпечують зобов'язання України щодо реформ та моніторингу кінцевого використання зброї. Водночас, поглиблюючи співпрацю з українською стороною, США матимуть можливість скористатися знаннями та досвідом України, її інноваціями на полі бою, а також уроками, засвоєними на фронті.
Двосторонні угоди з питань безпеки з Україною підписали вже 17 країн. Серед них: Велика Британія, Німеччина, Франція, Данія, Канада, Італія, Нідерланди, Фінляндія, Латвія, Іспанія, Бельгія, Португалія, Швеція, Ісландія, Норвегія, Японія, США. Ці документи гарантують надання довгострокової підтримки, включаючи військову допомогу, обмін розвідувальними даними та економічну допомогу.
Поки що жодна з угод не ратифікована парламентами країн, що їх підписали, що означає, що в подальшому можуть виникнути проблеми у зв'язку зі зміною влади в цих країнах. Ці договори спрямовані, перш за все, на створення умов, за яких Україна буде здатна захистити себе сама, але не йдеться про спільну оборону.
У запропонованих документах не йдеться про те, що напад на Україну має трактуватися як напад на країни-гаранти безпеки, суверенітету та територіальної цілісності та автоматичне оголошення війни їм. У запропонованих гарантіях безпеки немає автоматичних механізмів надання Україні військ або військової допомоги у разі агресії, нічого не йдеться про режим забезпечення ядерної безпеки («парасольки») у разі застосування такої зброї проти України або загрози ядерним об'єктам на території України.
Угоди не надають гарантій безпеки Україні за принципом 5 статті НАТО, вони надають союзникам широке поле для маневру, дозволяючи вжити сміливих кроків, якщо політичні умови це дозволять.
Щодо майбутнього саміту НАТО, генеральний секретар Альянсу Й. Столтенберг озвучив, що на ньому скажуть Україні щодо її можливого членства. За словами Й. Столтенберга, учасники саміту заявлять, що для вступу до Північноатлантичного альянсу Україна повинна перемогти у війні з РФ. «Нам треба переконатися в тому, що Україна переможе. Це мінімальна умова для того, щоб Україна стала членом Альянсу», — сказав Й. Столтенберг.
На фронті найбільш складна ситуація для українських військ складається на Авдіївсько-Очеретинському напрямку в Донецькій області. РФ просунулася в районі н.п. Архангельського, н.п. Новоолександрівки та н.п. Сокола, н.п. Уманського. Формуються ризики того, що РФ у цьому районі зможе вийти на трасу Покровськ-Костянтинівка — один з найбільш важливих шляхів постачання українських військ на Донецькому напрямку. З цієї траси ЗС РФ можуть наступати або на м. Костянтинівку, або на м. Покровськ і далі на м. Дніпро.
Російські війська просунулися до Часового Яру з північного сходу, в районі Калинівки. При цьому росіяни відійшли з центру н.п. Кліщіївки під м. Бахмутом, куди просунулися раніше, та відступили в Серебрянському лісництві. На південь від м. Сіверська ЗС РФ просуваються в напрямку н.п. Віймка.
На заході від м. Мар'їнки йдуть бої за н.п. Георгіївку (в РФ заявляють, що вже його захопили). Через це село проходить дорога на м. Курахове — один з ключових центрів оборони українських військ у Донецькій області.
На півночі Харківської області Україна намагається проводити контратаки під м. Вовчанськом та н.п. Липцями (на село Глибоке). Поки це не призвело до якихось серйозних змін лінії фронту. Але українські війська посилюються на цьому напрямку, підтягуючи резерви, збільшуючи використання західної зброї та боєприпасів (включаючи удари по території РФ). Однак росіяни також поповнюють Харківський напрямок резервами і можуть відновити тут атаки. Надходять повідомлення про те, що армія РФ готується до наступу в напрямку н.п. Борова Харківської області (на схід від Оскільського водосховища). На ділянці від н.п. Райгородка до н.п. Нововодяне війська РФ збільшили чисельність до 10 тисяч осіб піхоти і 450 одиниць військової техніки (включаючи 200 артсистем). Паралельно ЗС РФ швидкими темпами риють укріплення на захоплених територіях, тобто відбивати їх українським військам буде складно.
Загалом, щодо загальної ситуації на фронті, можна сказати, що відкрите "вікно можливостей" для РФ (через ранні перебої в поставках західної військової допомоги) починає звужуватися. ЗС РФ на цей момент досягли обмежених успіхів, але і ця перевага вже втрачається. У міру надходження для ЗСУ західної зброї, зростають втрати і сповільнюється просування російських військ. При цьому поки що не варто розраховувати, що українські війська найближчим часом зможуть організувати велике контрнаступ, як про це можуть заявляти окремі представники влади в Україні або Білому Домі США.
Кадрові ротації. 18 червня Кабінет Міністрів звільнив Мустафу Найєма з посади керівника Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури країни. Про своє рішення покинути посаду М. Найєм повідомив ще 10 червня. За його словами, причиною цього стали системні перешкоди в роботі. Рішення про відставку було прийнято на тлі скандалу з зірваним відрядженням М. Найєма в Берлін на міжнародну конференцію 11-12 червня, яка була покликана мобілізувати міжнародну підтримку відновлення України. Однак прем'єр-міністр Д. Шмигаль відмовив Найєму у відрядженні на зазначені дати, викликавши його до уряду для звіту. Звільнення М. Найєма, як і А. Кубракова (з посади віце-прем'єр-міністра з відновлення України), пов'язане в більшій мірі з тим, що обидва вибудовували свою комунікацію з західними партнерами, оминаючи Офіс Президента.
За чутками, Агентство відновлення планують виділити в окремий орган центральної влади, який буде напряму підпорядковуватися прем'єр-міністру, що в цілому посилить його позиції.
Дослідження громадської думки серед громадян України демонструють зростання кількості тих, хто готовий на переговори та певні компроміси з РФ, але загалом більшість продовжує виступати проти цього. Більшість українців (58%) погоджуються з твердженням, що «Українська влада не повинна йти на компроміси в переговорах. Україна буде продовжувати боротьбу, скільки потрібно». Не погоджуються з таким твердженням вже близько третини – 30%. Частка тих, хто погоджується з цим твердженням, знизилася на 22% за останні два роки (у травні 2022 року показник був 80%).
При цьому більшість (65%) готові винести результати можливих переговорів з Росією на референдум (не погоджуються з цим – 25%). Це пов'язано з тим, що в суспільстві зростає значна втома від війни, але водночас воно не готове відмовитися від частини своїх цілей і йти на якісь поступки РФ. Водночас референдум стає способом зняти з себе особисту відповідальність у разі, якщо більша частина суспільства піде на якісь компроміси.
Карта бойових дій.
Внутрішня ситуація.
Кадрові ротації.
18 червня Кабінет Міністрів звільнив Мустафу Найєма з посади керівника Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури країни. Про своє рішення покинути посаду М. Найєм повідомив ще 10 червня. За його словами, причиною цього стали системні перешкоди в роботі. Рішення про відставку було прийнято на тлі скандалу зі зірваним відрядженням М. Найєма в Берлін на міжнародну конференцію 11-12 червня, яка була покликана мобілізувати міжнародну підтримку відновлення України. Однак прем'єр-міністр Д. Шмигаль відмовив Найєму у відрядженні на зазначені дати, викликавши його до уряду для звіту. Звільнення М. Найєма, як і А. Кубракова (з посади віце-прем'єр-міністра з відновлення України), пов'язане в більшій мірі з тим, що обидва вибудовували свою комунікацію із західними партнерами, оминаючи Офіс Президента.
За чутками, Агентство відновлення планують виділити в окремий орган центральної влади, який буде напряму підпорядковуватися прем'єр-міністру, що в цілому посилить його позиції.
Соціологія.
Згідно з даними дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) (від 26 травня — 1 червня 2024 року), 70% респондентів погоджуються з тим, що В. Зеленський має залишатися президентом до кінця воєнного стану. Не погоджуються з цим 22%.
56% українців скоріше схвалюють діяльність В. Зеленського на посаді президента України. Скоріше не схвалюють 37%.
У вересні 2023 року 77% схвалювали його діяльність. Відповідно, рівень схвалення помітно знизився на 21%, але залишається на високому рівні.
Дійсно, є тенденція до зниження частки тих, хто ставиться до президента з захопленням (з 33% у липні 2022 року до 8% зараз). Але загалом більшість українців (69%) мають нейтрально-позитивне ставлення (з більш вираженою нейтральністю та стриманістю).
Більшість українців (58%) погоджуються з твердженням, що «Українська влада не повинна йти на компроміси у переговорах. Україна буде продовжувати боротьбу, скільки буде потрібно». Не погоджуються з цим твердженням 30%. Частка тих, хто погоджується з цим твердженням, знизилася на 22% за останні два роки (у травні 2022 року показник був 80%).
65% погоджуються з твердженням, що результати можливих переговорів з Росією мають бути винесені на референдум (не погоджуються з цим 25%).
34% респондентів погоджуються (скоріше або повністю) з твердженням, що підтримують новий закон про мобілізацію. 20% скоріше не погоджуються, 32% зовсім не погоджуються, 14% не відповіли на запитання.
Ситуація навколо України.
Підсумки Глобального саміту миру в Швейцарії.
Головний підсумок Глобального саміту миру в Швейцарії полягає в тому, що Україна, можливо, починає переговорний процес і створює для цього умови. Звісно, Глобальний саміт миру пройшов не зовсім за запланованим Україною сценарієм. На це вплинуло відсутність Китаю та інших лідерів Глобального Півдня, а також ігнорування саміту з боку Президента США Джо Байдена. Фактично саміт Україна проводила в основному за допомогою своїх європейських союзників, передусім лідерів Європейської Комісії, а також Німеччини, Франції, Нідерландів та інших країн.
Всього в Глобальному саміті миру фактично брали участь близько 100 учасників: 92 країни і 8 організацій.
57 країн були представлені главами держав або урядів.
30 країн на рівні міністрів.
5 країн на рівні радників.
Заплановане зібрання більшості країн світу з залученням країн Глобального Півдня таким чином не вдалося, більше того, присутність на саміті лише 57 лідерів держав також викликала в Україні розчарування.
На саміті були присутні 4 країни з 9 країн БРІКС (Бразилія, ОАЕ, Індія, ПАР), жодна з них не підписала підсумкове комюніке.
Спільне комюніке про основи миру підписали представники 79 країн і 5 організацій. Серед країн-підписантів більшість країн т.зв. "колективного Заходу" — це США і союзники (Велика Британія, Канада, Австралія, Євросоюз, Японія та ін.), країни серед представників Латинської Америки (Аргентина, Чилі, Уругвай, Суринам, Еквадор та ін.), Африканські країни (Сомалі, Гана, Кот-д'Івуар та ін.). Окремо можна відзначити Сербію, Угорщину, Туреччину (пул умовних "союзників" РФ).
Повний список країн-підписантів: Албанія, Андорра, Аргентина, Австралія, Австрія, Бельгія, Бенін, Боснія і Герцеговина, Болгарія, Кабо-Верде, Канада, Чилі, Комори, Коста-Рика, Кот-д'Івуар, Хорватія, Кіпр, Чеська Республіка, Данія, Домініканська Республіка, Еквадор, Естонія, Фіджі, Фінляндія, Франція, Гамбія, Грузія, Німеччина, Гана, Греція, Гватемала, Угорщина, Ісландія, Ірак, Ірландія, Ізраїль, Італія, Японія, Йорданія, Кенія, Косово, Латвія, Ліберія, Ліхтенштейн, Литва, Люксембург, Мальта, Молдова, Монако, Чорногорія, Нідерланди, Нова Зеландія, Північна Македонія, Норвегія, Палау, Перу, Філіппіни, Польща, Португалія, Катар, Республіка Корея, Румунія, Руанда, Сан-Марино, Сан-Томе і Принсіпі, Сербія, Сінгапур, Словацька Республіка, Словенія, Сомалі, Іспанія, Суринам, Швеція, Швейцарія, Східний Тимор, Туреччина, Україна, Сполучене Королівство, Сполучені Штати, Уругвай, Антигуа і Барбуда (приєдналися до мирної декларації вже після саміту).
Організації: Рада Європи, Європейська комісія, Європейська рада, Європейський парламент, Організація американських держав (приєдналася до мирної декларації вже після саміту).
Не підписали 15 країн-гостей саміту: Ватикан, Вірменія, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Бразилія, Індія, ПАР, Таїланд, Бахрейн, Індонезія, Лівія, Мексика, Колумбія (представники якої на саміт не потрапили), Ірак і Йорданія (відкликали свої підписи).
Організації: ООН (спостерігач), ОБСЄ, Константинопольський патріархат (спостерігач).
При цьому, учасники саміту обмежилися затвердженням лише 3-х пунктів "формули миру" В. Зеленського: 1) ядерна безпека, 2) глобальна продовольча безпека, 3) звільнення всіх військовополонених.
Після того як більшість країн Глобального Півдня відмовилися брати участь у саміті, а основними учасниками стали країни "колективного Заходу" або їхні союзники, нічого не заважало Україні повернутися до повного розгляду «формули миру» В. Зеленського з 10 пунктів. Але цього не сталося. Як ми вже писали раніше, формат Глобального саміту кілька разів зазнавав змін.
У документі сформульовано пропозицію, що досягнення миру вимагає діалогу між усіма сторонами конфлікту. "Ми вважаємо, що досягнення миру вимагає залучення та діалогу між усіма сторонами. Тому ми вирішили в майбутньому вжити конкретних заходів у вищезазначених сферах з подальшим залученням представників усіх сторін", - йдеться в тексті Спільного комюніке про основи миру. Таким чином, Президент України В. Зеленський, нібито спираючись на широку міжнародну коаліцію та на позицію інших країн (міжнародне співтовариство), задекларував у підсумковому документі саміту можливості та навіть необхідність ведення переговорів з Росією.
Фактично це може означати, що Україна та союзники створюють "вікно можливостей" для переговорів з РФ. Оскільки така постановка питання (з опорою на Комюніке Саміту) в якійсь мірі обходить Указ Президента В. Зеленського №679/2022 і рішення РНБО України від 30 вересня 2022 р., яким констатувалася неможливість проведення переговорів з президентом РФ В. Путіним.
На саміті не обговорювали такі важливі елементи «формули миру», як виведення російських військ з усієї території України, виплата репарацій та покарання російських військових злочинців. Це може означати, що Україна та її союзники вирішили не встановлювати ці обмеження («червоні лінії») для майбутніх переговорів. Це означає, що ніяких серйозних обмежень та ультиматумів, незважаючи на політичну риторику, яка звучала на Саміті, для майбутніх переговорів немає. Однак цікаво, що в підсумковому тексті Спільного комюніке про основи миру війна РФ проти України названа саме «війною»: «Війна Російської Федерації проти України продовжує викликати масштабні страждання людей і руйнування, а також створювати ризики і кризи з глобальними наслідками для світу», - йдеться на початку тексту.
Депутат Верховної Ради від «Слуги Народу» Олександр Мережко заявив, що в комюніке чітко йдеться про війну РФ проти України. Тобто це не якийсь незрозумілий "український кризис", а саме війна. По суті, це широке визнання світом факту скоєння Росією такого злочину, як агресивна війна. І що надзвичайно важливо, завдяки саміту і спільному комюніке вдалося чітко і однозначно визначити політико-правові рамки, в межах яких може бути досягнутий мир. Тобто будь-яка домовленість щодо миру не повинна порушувати територіальну цілісність і суверенітет України, а також такі принципи міжнародного права, як принцип непорушення сили в міжнародних відносинах і принцип рівноправ'я країн.
Судячи з усього, Україна і західні країни поки що не відходять від своєї загальної лінії переконань, але вже допускають діалог з Москвою, хоча і з застереженнями. Про це ж заявив і глава МЗС України Д. Кулеба після саміту. "Ідея в тому, щоб наступний саміт став завершенням війни. І, звичайно, нам потрібна за столом переговорів і інша сторона. Це очевидно, що для завершення війни потрібні обидві сторони. Рано чи пізно з Росією необхідно буде розмовляти. Звичайно, ми прекрасно розуміємо, що настане момент, коли потрібно буде говорити з РФ", - сказав Д. Кулеба.
Водночас не можна виключати, що в цілому така формулювання питання - це тільки хитра політична позиція українського уряду і його союзників, метою якої все ж є спроба залучити на наступний Глобальний Саміт Миру, який може відбутися вже через кілька місяців (за словами Президента України Володимира Зеленського), країни Глобального Півдня і втягнути їх у свою політичну і інформаційну повістку.
Поки що невідомо, чи буде цей саміт якось пов'язаний з мирним заходом, яке планує провести КНР. Але Президент В. Зеленський явно намагався зберегти можливості для розвитку подальшого конструктивного діалогу з КНР. Можливо, саме тому В. Зеленський, виступаючи на фінальній прес-конференції за підсумками Глобального Саміту миру, заявив, що не вважає Китай ворогом і що Україна хотіла б, щоб Китай був другом. Президент також, в якійсь мірі, виправдовувався за свої попередні висловлювання про те, що КНР є інструментом в руках Росії, і висловлював образу за те, що КНР впливав на позицію інших країн щодо неучасті в глобальному саміті. «Але ми хочемо, щоб Китай поважав і нашу територіальну цілісність. Я вважаю, що Китай має вплив на Росію і міг би нам допомогти», — сказав В. Зеленський.
Перспективи, які будуть вибудовуватися навколо України, багато в чому визначать і її можливість позитивно для себе вплинути на позицію невизначених країн для проведення другого Глобального саміту миру.
Багато чого буде залежати, зокрема, від ситуації на фронті, чи зможе Україна відвоювати свої території або почне втрачати нові; від результатів американських виборів, хто в результаті переможе — Д. Байден або Д. Трамп; від геополітичної кон'юнктури, від формування або не формування російсько-китайського блоку.
Багато чого також буде залежати від того, який мирний план Україна і союзники підготують за підсумками проведення першого Глобального саміту, наскільки він буде реалістичним і компромісним порівняно з пропозиціями КНР та інших країн. Не виключено, що для переговорів з РФ (або можливих домовленостей з нею) в майбутньому буде залучений формат «зернової угоди» — за допомогою країн-посередників.
Виходячи з останньої заяви заступника керівника Офісу Президента України І. Жовкви про те, що на другому Саміті миру будуть розглядатися всі 10 пунктів "формули миру" В. Зеленського, можна припустити, що залучення невизначених країн в мирний процес українського формату в перспективі може ускладнитися.
США та Україна підписали двосторонню угоду про безпеку.
Президент України В. Зеленський та Президент США Д. Байден підписали двосторонню угоду про безпеку в кулуарах зустрічі G7 в Італії (13-15 червня). Угода зобов'язує США протягом 10 років продовжувати підготовку українських збройних сил, розширювати співпрацю у виробництві озброєння та військової техніки, продовжувати надання військової допомоги та розширювати обмін розвідувальними даними. Угода не буде ратифікована Конгресом, що означає, що будь-який наступний Президент США зможе її скасувати. Нагадаємо, що Д. Трамп часто висловлював скептицизм щодо підтримки України, заявляючи, що «здатен припинити війну протягом 24 годин».
Радник Білого дому з питань нацбезпеки Джейк Салліван повідомив, що завдяки двосторонній угоді США також забезпечують зобов'язання України щодо реформ та моніторингу кінцевого використання зброї. Водночас, поглиблюючи співпрацю з українською стороною, США матимуть можливість скористатися знаннями та досвідом України, її інноваціями на полі бою, а також уроками, засвоєними на фронті.
Двосторонні угоди про безпеку з Україною вже підписали 16 країн. Серед них: Великобританія, Німеччина, Франція, Данія, Канада, Італія, Нідерланди, Фінляндія, Латвія, Іспанія, Бельгія, Португалія, Швеція, Ісландія, Норвегія, Японія. Ці документи гарантують надання довгострокової підтримки, зокрема військової, обмін розвідувальними даними та економічну допомогу.
Поки що жодна з угод не ратифікована парламентами країн, які їх підписали, що означає, що в майбутньому можуть виникнути проблеми у зв’язку зі зміною влади в цих країнах. Ці договори спрямовані, перш за все, на створення умов, за яких Україна буде здатна захистити себе сама, але не йдеться про спільну оборону.
В запропонованих документах не йдеться про те, що напад на Україну має трактуватися як напад на країни-гаранти безпеки, суверенітету та територіальної цілісності та автоматичне оголошення війни їм. В запропонованих гарантіях безпеки немає автоматичних механізмів надання Україні військ або військової допомоги у разі агресії, нічого не йдеться про режим забезпечення ядерної безпеки («парасольки») у разі застосування такої зброї проти України або загрози ядерним об'єктам на території України.
Угоди не надають гарантій безпеки Україні за принципом 5 статті НАТО, вони надають союзникам широкий простір для маневру, дозволяючи здійснювати сміливі кроки, якщо дозволять політичні умови.
Щодо майбутнього саміту НАТО, генеральний секретар Альянсу Й. Столтенберг озвучив, що на ньому скажуть Україні щодо її можливого членства. За словами Й. Столтенберга, учасники саміту заявлять, що для вступу в Північноатлантичний альянс Україна повинна перемогти у війні з РФ. «Нам треба переконатися в тому, що Україна переможе. Це мінімальна умова для того, щоб Україна стала членом Альянсу», — сказав Й. Столтенберг.
Руслан Бортнік, Оксана Красовська, Андрій Тимченко
для Українського Інституту політики
