Випуск №3 з циклу «Ціна реформ» Антикорупційна реформа

Антикорупційна реформа

Відгуки іноземних партнерів, місця у міжнародних рейтингах, та суми збитків від корупції

Наприкінці 2016 року Рахункова палата Євросоюзу визнала Україну найбільш корумпованою країною Європи. Висновки аудиторів базуються на аналізі газового сектору, діях Києва у сфері управління державними фінансами, ефективності використання кредитних грошей ЄС, та боротьби з корупцією у період з 2007 по 2015 рр. У американській газеті «TheWashingtonTimes» про українську корупцію висловилися однозначно: «В Україні така корупція, що навіть нігерійський принц був би збентежений».

Згідно даних рейтингу сприйняття корупції TransparencyInternational, у 2017 році Україна зайняла 130 місце зі 180 (2016 – 131 місце, 2015 – 130, 2014 – 142). Свою позицію в минулорічному рейтингу наша країна ділить із Гамбією, М’янмою, Сьєра Леоне, та Іраном, які набрали аналогічну кількість балів. За інформацією TI, 86% українців не вірять, що уряд зможе побороти корупцію. В частині І доповіді про становище у Європі та Центральній Азії, опублікованої TransparencyInternational у лютому 2018 року зазначено, що антикорупційні активісти в Україні піддаються переслідуванням та насильству, а влада ігнорує заклики створити незалежний Антикорупційний суд.

За даними дослідження компанії Ernst&YoungGlobal, опублікованого у квітні 2017 р., 88% українських респондентів вважають, що хабарництво та корупція широко розповсюджені у країні. Збитки від корупції у період між 2014 та 2016 роками оцінюються не менш ніж у 130 млрд. грн., що можна порівняти з річними видатками бюджету на національну безпеку та оборону.

3 листопада 2017 р. постійний представник Міжнародного валютного фонду (МВФ) у Києві ЙостаЛюнгман заявив, що через корупцію Україна щорічно втрачає 2% зростання свого ВВП. У березні 2017 р. голова НАБУ Артем Ситник оприлюднив цифру збитків, нанесених державним підприємствам корупцією у період після 2014 року. За його словами, вона складає близько 80 млрд. грн.

Антикорупційні структури та витрати на їх діяльність

Ряди борців з корупцією істотно поповнились одразу після Майдану. До небайдужої антикорупційної спільноти (яка згодом неодноразово фігурувала у корупційних скандалах) долучилися нові профільні органи. Слід зазначити, що всі вони – НАБУ, САП, НАЗК, та нещодавно створене ДБР, багато в чому дублюють функції вже існуючих ГПУ, СБУ, МВС, та військової прокуратури.

На даний момент, список антикорупційних органів України виглядає наступним чином:

• Національне антикорупційне бюро України

• Спеціальна антикорупційна прокуратура

• Генеральна прокуратура України

• Національна рада з питань антикорупційної політики

• Національне агентство з питань запобігання корупції

• Державне бюро розслідувань

• Генеральна інспекція внутрішніх розслідувань Генеральної прокуратури

• Відділ Генпрокуратури з розслідування корупційних кримінальних правопорушень, скоєних суддями

• Головне управління у справах боротьби з корупцією та юридичними злочинами (управління «К» СБУ)

• Департамент внутрішньої безпеки МВС

Окрім того, від початку 2017 року у медійному просторі активно педалюється тема створення Вищого антикорупційного суду. За цей період до парламенту було подано 6 альтернативних законопроектів, один з яких, згодом, був знятий з розгляду. 1 березня 2018 року Верховна рада проголосувала у першому читанні президентський законопроект №7440 «Про Вищий антикорупційний суд». Варто зазначити, що з усіх альтернативних проектів саме він найменш відповідає вимогам МВФ та інших західних партнерів щодо комплектування та обов’язковості вердиктів Ради міжнародних експертів у питанні призначення суддів, підсудності (юрисдикції ВАСУ), а також – термінів його створення.

Затягуючи процес прийняття закону про ВАСУ та прописавши у ньому довгі терміни формування цього органу (створюється протягом 12 місяців з дня набрання законом чинності), діюча влада досягла одної з своїх найважливіших цілей – нівелювала вплив Антикорупційного суду на підсумки виборів 2019 року. Якщо процес прийняття закону не буде прискорено непередбачуваними обставинами, ВАСУ створять не раніше 2019 року, а перших його рішень слід очікувати у 2020 році – тобто вже після виборів.

Ще одним довгоочікуваним «новонародженим» у низці антикорупційних органів стало Державне бюро розслідувань, процес створення якого тягнувся з листопада 2015 року, коли Верховна рада прийняла відповідний закон. Очікується, що ДБР почне повноцінно функціонувати лише восени поточного року. При цьому, до комплектування структури вже є низка питань. Більшість з них стосуються конкурсу на зайняття посади голови ДБР, який виграв Роман Труба. Умови потрапляння цього колишнього чиновника та приватного підприємця у число претендентів залишаються загадкою. Виходячи з інсайдів, які просочилися у ЗМІ, а також – кар’єри Р. Труби, можна зробити висновок про те, що він – креатура Народного фронту, погоджена секретарем РНБО О. Турчиновим з президентом. Це означає, що керівник нового антикорупційного органу, всупереч деклараціям, залежний від представників правлячої коаліції.

Загальні видатки бюджету на антикорупційні структури у період 2015 – 2017 рр. склали 2,9 млрд. грн., а витрати на «старі» МВС, СБУ, та ГПУ, які не втратили функції боротьби з корупцією, у 2014 – 2016 рр. сягнули 138 млрд. гривень. У бюджеті на 2018 р. на діяльність НАБУ, САП, та НАЗК виділено більш ніж 2,2 млрд. грн. При цьому, загальне фінансування СБУ, ГПУ, та МВС у поточному році складе 78,34 млрд. гривень.

Для порівняння: при попередній владі, за період з 2010 по 2013 рр., видатки на МВС, ГПУ, та СБУ склали 68 млрд. грн. За грати були відправлені відомі політики та чиновники (нехай і не всі з них за корупційні діяння): Ю. Тимошенко, Ю. Луценко, В. Волга (голова Держфінпослуг), І. Марков (нардеп від ПР), В. Галицький (голова Служби зайнятості), І. Зварич («суддя-колядник»), Б. Преснер (заступник міністра екології), М. Синьковський (заступник голови Держкомрезерву), В. Щербина (екс-мер Алушти).

Дублювання функцій призводить до міжвідомчої конкуренції. У 2016 р. громадськість стала свідком з’ясування стосунків між ГПУ та НАБУ – не лише у ході обшуків прокуратури у офісі відомства А. Ситника, а й прямо у центрі Києва, де співробітники цих двох структур влаштували бійку. У грудні 2016 р. А. Ситник жалівся на те, що очолювана Ю. Луценком ГПУ заблокувала НАБУ доступ до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Результати роботи антикорупційних органів

Нерідко можна почути гіпотезу про те, що новостворені антикорупційні структури є інструментом зовнішнього впливу на верхівку української влади. Розвиток ситуації довкола «справи Насірова» - єдиного чиновника з вищих ешелонів до якого дотяглися руки НАБУ, може свідчити про провал спроб іноземних партнерів вплинути на українське керівництво в питанні антикорупційної діяльності. Відсторонений від посади голова ДФС звинувачується у наданні незаконної податкової розстрочки депутату втікачу О. Онищенко, чия справа, у зв’язку з успішною втечею фігуранта до Європи, стала провалом для Антикорупційного бюро. Як часто буває в таких випадках, Р. Насіров вийшов на свободу «за станом здоров’я» прямо з зали суду. На брифінгу-звіті у лютому 2018 р. очільники НАБУ та САП зізналися, що враховуючи темп розгляду у суді та об’єм обвинувального акту (800 аркушів), справа Р. Насірова може слухатися роками. Фактично, ця заява є зізнанням у власному безсиллі.

Ще один утікач, суддя М. Чаус, якого з помпою «брали» НАБУ та САП, за щасливим збігом обставин був затриманий у Молдові. Проте, у квітні 2017 р. молдавський суд відпустив його з під варти. Переговори про екстрадицію ведуться й досі.

Інший суддя-утікач – голова Апеляційного суду Києва О. Чернушенко – на додачу до того, що втік від правоохоронних органів, виступив із низкою заяв про тиск на суддівський корпус з боку вищих українських посадовців. Правоохоронні органи на ці заяви не відреагували.

Не відреагували силові структури і на заяву екс-депутата О. Шепєлєва про те, що нинішній генпрокурор Ю Луценко у 2006 р. вимагав від нього хабар у розмірі 150 тис. доларів. Як стверджує О. Шепєлєв, він особисто передав цю суму Ю. Луценко в обмін на припинення тиску – позбавлення депутатської недоторканості та громадянства.

Ще один скандал з яким міцно асоціюється Національне антикорупційне бюро – «справа П. Манафорта», екс-глави передвиборчого штабу Д. Трампа. У 2016 році НАБУ легалізувало антитрампівську політичну «джинсу», звинувативши Манафорта в отриманні 12,7 млн. доларів від команди В. Януковича. Після перемоги Дональда Трампа на президентських виборах, ряд політичних експертів висловлювали занепокоєння тим, що історія з компроматом від НАБУ може зашкодити відносинам України з США. Проте, невдовзі після приходу Д. Трампа у президентський кабінет, П. Манафорт був звинувачений у Сполучених Штатах у «змові проти американських інтересів», а про потенціальний привід для погіршення відносин з Україною усі забули.

Що стосується вимірюваних показників боротьби з корупцією, вони є досить скромними. Із 128 осіб, які отримали тюремні терміни за корупцію (у період з липня 2015 по липень 2016 р.), у місця позбавлення волі вирушили лише 3 чиновники класу «А» (двоє керівників райдержадміністрацій та заступник голови Держсільгоспінспекції) та 4 чиновники класу «В» (троє слідчих та голова Лазурненської селищної ради). За словами А. Ситника, станом на лютий 2017 р. НАБУ передало до суду 50 кримінальних справ та домоглося винесення 12 вироків, але не менш ніж у 5 випадках була укладена угода зі слідством. Голова відомства стверджує, що багато справ гальмується у судах. Тому виступає за створення вищезгаданого ВАСУ.

Станом на вересень 2017 року, загальна кількість проваджень, розслідуваних НАБУ, становила 410. На той момент, детективи бюро повідомили про підозру 260 особам, а до суду було направлено 86 справ. Судові рішення були винесені лише у 23 справах. При цьому, у законну силу вступили лише 17 обвинувальних вироків.

На спільному брифінгу, присвяченому підсумкам роботи за ІІ півріччя 2017 р., керівники НАБУ та САП А. Ситник та Н. Холодницький заявили, що з моменту початку розслідувань, сума компенсованих збитків склала 250 млн. гривень, 117 з яких було компенсовано за звітне півріччя. Крім того, за словами чиновників-антикорупціонерів, «вдалося попередити розкрадання майже 2 млрд. гривень, 1,5 з них – у сфері енергетики», а у процесі конфіскації на даний момент перебуває ще 650 млн. грн. За період розслідування, юристи бюро подали 35 позовів про визнання недійсними угод, пов’язаних з корупцією. Остаточне рішення судом касаційної інстанції було винесене лише у 15 з них.

Статистика повернення коштів до бюджету вражає лише на перший погляд. Існують серйозні підстави для сумнівів у її достовірності. Так, у 2016 р. керівництво НАБУ рапортувало про те, що за рік його роботи до бюджету було повернено 100 млн. грн. та попереджене розкрадання 580 млн. грн. на держпідприємствах. В той же час, за твердженням виконавчого директора Центру протидії корупції Д. Каленюка, за перше півріччя 2016 року до бюджету було повернено лише 78 тисяч гривень корупційних активів.

Крім того зазначимо, що саме НАБУ, протягом недовгого періоду свого існування, було учасником корупційних скандалів, пов’язаних із закупівлею амуніції для спецназу – шкарпеток по 373 гривні за пару та футболок по 1116 грн.

Великі питання викликає і діяльність НАЗК, яку очолює колишня викладач А. Яценюка Н. Корчак. Як повідомляють “Схеми”, у липні та вересні 2016 р. члени НАЗК самі виписали собі премії у розмірі 250% на додачу до посадового окладу та надбавок. Критерії успішності роботи цього відомства визначають самі його співробітники.

Повна перевірка електронних декларацій, про які довго говорили ЗМІ, досі не була проведена. На кінець листопада 2017 р. НАЗК перевірила усього 11 декларацій народних депутатів за 2015 – 2016 рр. фактично, в Україні відбулася легалізація капіталів, значна частина яких була отримана злочинним шляхом.

Висновки

Резюмуючи вищесказане, доводиться констатувати, що антикорупційна реформа, на сьогоднішній день, де досягла своїх цілей. Проблема видається нам комплексною. Вона пов’язана з такими факторами, як низька кваліфікація співробітників антикорупційних органів, недосконалість законодавчої бази, залежність антикорупційних структур від вищих ешелонів влади, та багато інших.

Результати роботи антикорупційних органів очевидно не відповідають витраченим на їх роботу коштам. Так, загальні витрати на НАБУ, САП, та НАЗК у період з 2015 по 2019 рр. (включно з 2,2 млрд. грн. закладеними на поточний рік) складатимуть 5,1 млрд. гривень. На звітному брифінгу на початку 2018 року, керівники НАБУ та САП заявили, що з моменту початку розслідувань сума компенсованих збитків склала близько 250 млн. грн. Окрім того, за їх словами, «вдалося попередити розкрадання ще майже 2 млрд. гривень, 1,5 з них – у сфері енергетики». Навіть з урахуванням «попередження розкрадання», ефект від діяльності НАБУ та САП не покриває витрачених на неї з 2015 по 2017 рр. 2,9 млрд. гривень.

Кількість розкритих справ та «посадок» корупціонерів також не вражає. На початок 2018 р., з 300 осіб запідозрених у корупції за весь період діяльності НАБУ та САП, лише стосовно 165 громадян справи були передані до суду. З 86 кримінальних проваджень, направлених до суду, рішення були винесені у 23 випадках, а законної сили набули лише 17 обвинувальних вироків (дані на вересень 2017 р.).

Затягування процесу створення антикорупційного суду, протистояння між різними елементами антикорупційної системи (НАБУ проти ГПУ, тощо), а також – спроби влади направити процес створення нових профільних структур у вигідне для неї русло – яскраві свідчення того, що в Україні сформувалася корупційна «глибинна держава», в надрах якої приймаються рішення політичного та економічного характеру і для якої зовнішні форми, на кшталт правлячої коаліції, президентських повноважень та судової системи, слугують лише ширмою.

Наразі ми є свідками того, як великі корупційні картелі намагаються інфільтрувати новостворені антикорупційні структури своїми ставлениками та всіляко паралізувати їх роботу. Скромні результати антикорупційної діяльності за останні три роки слугують найкращим доказом того, що у боротьбі з волею іноземних партнерів та фінансових донорів, які покладають великі надії на НАБУ, САП, та майбутній ВАСУ, українські корупціонери, поки що, перемагають. З цього випливає, що клубок корупційних проблем в Україні доведеться розплутувати ще не один рік.

Авторський колектив:

Руслан Бортнік, Максим Семенов, Денис Антонович, Владислав Дзівідзінський, Данііл Богатирьов, Анатолій Пешко, Валентин Гайдай, Микола Спірідонов, Ігор Печенкін та інші

Резюмуючи вищесказане, доводиться констатувати, що антикорупційна реформа, на сьогоднішній день, де досягла своїх цілей. Проблема видається нам комплексною. Вона пов’язана з такими факторами, як низька кваліфікація співробітників антикорупційних органів, недосконалість законодавчої бази, залежність антикорупційних структур від вищих ешелонів влади, та багато інших.

Результати роботи антикорупційних органів очевидно не відповідають витраченим на їх роботу коштам. Так, загальні витрати на НАБУ, САП, та НАЗК у період з 2015 по 2019 рр. (включно з 2,2 млрд. грн. закладеними на поточний рік) складатимуть 5,1 млрд. гривень. На звітному брифінгу на початку 2018 року, керівники НАБУ та САП заявили, що з моменту початку розслідувань сума компенсованих збитків склала близько 250 млн. грн. Окрім того, за їх словами, «вдалося попередити розкрадання ще майже 2 млрд. гривень, 1,5 з них – у сфері енергетики». Навіть з урахуванням «попередження розкрадання», ефект від діяльності НАБУ та САП не покриває витрачених на неї з 2015 по 2017 рр. 2,9 млрд. гривень.

Кількість розкритих справ та «посадок» корупціонерів також не вражає. На початок 2018 р., з 300 осіб запідозрених у корупції за весь період діяльності НАБУ та САП, лише стосовно 165 громадян справи були передані до суду. З 86 кримінальних проваджень, направлених до суду, рішення були винесені у 23 випадках, а законної сили набули лише 17 обвинувальних вироків (дані на вересень 2017 р.).

Затягування процесу створення антикорупційного суду, протистояння між різними елементами антикорупційної системи (НАБУ проти ГПУ, тощо), а також – спроби влади направити процес створення нових профільних структур у вигідне для неї русло – яскраві свідчення того, що в Україні сформувалася корупційна «глибинна держава», в надрах якої приймаються рішення політичного та економічного характеру і для якої зовнішні форми, на кшталт правлячої коаліції, президентських повноважень та судової системи, слугують лише ширмою.

Наразі ми є свідками того, як великі корупційні картелі намагаються інфільтрувати новостворені антикорупційні структури своїми ставлениками та всіляко паралізувати їх роботу. Скромні результати антикорупційної діяльності за останні три роки слугують найкращим доказом того, що у боротьбі з волею іноземних партнерів та фінансових донорів, які покладають великі надії на НАБУ, САП, та майбутній ВАСУ, українські корупціонери, поки що, перемагають. З цього випливає, що клубок корупційних проблем в Україні доведеться розплутувати ще не один рік.

Авторський колектив:

Руслан Бортнік, Максим Семенов, Денис Антонович, Владислав Дзівідзінський, Данііл Богатирьов, Анатолій Пешко, Валентин Гайдай, Микола Спірідонов, Ігор Печенкін та інші