Виступ В. Путіна відбувся без сенсацій, що, можливо, й саме стало сенсацією. Адже в Україні, як і в РФ можна було спостерігати занадто завищені очікування від цього звернення. Але оголошення війни, загальної мобілізації або інших радикальних дій, як і закликів до миру, не відбулося.
- Склалося стійке враження, що президент РФ, перш за все, намагався заспокоїти російське суспільство, зняти елементи напруги та гіпермобілізації, продемонструвати те, що війна в Україні хоч і важлива, але не критична для російської держави. Тому близько 80% виступу було присвячено внутрішнім соціально-економічним питанням.
- На себе звертає увагу те, що з технологічної точки зору, вся промова В. Путіна була побудована циклічно на трьох парадигмах: турбота, оборона, творення.
Щонайменше три рази В. Путін послідовно пройшовся цими темами, відповідно входячи в роль то батька, то воїна, то творця, реалізуючи таким чином свою програму навіювання
Так, наприклад, питання війни в Україні, протистояння із Заходом, і соціально-економічного забезпечення виникали на початку, в середині, і наприкінці виступу президента РФ - щонайменше тричі.
- Періодично змінюючи свій образ, В.Путін намагався впливати на ключових адресатів свого звернення: на зовнішню публіку, на пасіонарну частину суспільства (ветерани, волонтери), на сім'ї, і на російських студентів.
Основні тези послання В. Путіна зводяться до наступного:
- Незважаючи на бойові дії, в державі зберігається стабільність, її соціальний характер не змінюється.
- Соціально-економічний контракт між елітами і російським суспільством не скасовується: держава має намір збільшувати пенсії і зарплати, займатися розвитком різного роду соціальних послуг тощо.
- Також зберігається контракт і всередині між елітами. Заява про те, що всі вибори відбудуться вчасно - це звернення Кремля до регіональних еліт щодо того, що політична конкуренція в російській державі зберігається.
- Можна відзначити елементи синхронізації з підходом Китаю, які стосуються характеристики однополярного світу, майбутнього ООН, необхідності поваги до суверенітету окремих країн, питання безпеки, а також те, що США руйнують архітектуру міжнародних відносин тощо.
- Заява про те, що РФ призупиняє свою участь у Договорі про стратегічні наступальні озброєння (СНО), який регулює кількість ядерної зброї РФ і США, а також встановлює механізми контролю за нею. Зазначається, що в умовах модернізації ядерної тріади РФ не хоче допускати до своїх ядерних об'єктів сторонніх спостерігачів.
- Тут можна говорити про новий виток ядерного тиску і шантажу на країни Заходу. Відбувається перехід глобального протистояння зі сфери звичайного озброєння, де РФ не виграє, у сферу ядерних озброєнь, де можлива перевага. Не виключено, що РФ спробує створити й нові ядерні бази, зокрема й на окупованих територіях.
- Що стосується України. В. Путін продовжив риторику про те, що РФ не воює з українським народом, але вважає, що Українська держава окупована. При цьому двічі у своїй промові В. Путін згадав т.зв. "Новоросію". Можливо, це елемент російського плану, що передбачає створення якихось буферних або квазеутворень на захоплених територіях України.
- Звучить пряма заява, що РФ продовжить наступ і т.зв. "СВО". Крім того, наступ продовжиться і на територіях, які РФ формально не включала до своєї Конституції. Через отримання Україною далекобійної зброї, РФ прагнутиме відсунути лінію розмежування в глиб країни на безпечну відстань.
- Також важливо звернути увагу, що В.Путін намагався виглядати президентом країни , що не воює, а країни, яка обороняється. По суті, він перекинув відповідальність за початок війни в Україні на країни колективного Заходу на чолі зі США. Заявивши, що це нібито Захід "випустив джина з пляшки". І Захід розв'язав війну, а Росія використовує силу, щоб її зупинити.
- Зрозуміло, що виступ В. Путіна був адресований насамперед російському суспільству і країнам глобального півдня, які вагаються. В Україні загарбницький і злочинний характер російського вторгнення ні в кого не викликає сумнівів. Також "сірість" виступу В. Путіна може означати очікування на публікацію китайського "мирного плану", після якого події можуть розвиватися швидше; або вичерпання у РФ інструментів і ресурсів радикального впливу на ситуацію.
